4. «Самофінансування суб'єктів підприємництва»




Скачати 298.35 Kb.
Назва4. «Самофінансування суб'єктів підприємництва»
Сторінка1/3
Дата конвертації30.08.2013
Розмір298.35 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Фінанси > Документы
  1   2   3



ТЕМА 4. «САМОФІНАНСУВАННЯ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА»

План

4.1. Внутрішні джерела фінансування підприємств

4.2. Приховане самофінансування та тезаврація прибутку

4.3. Методи збільшення статутного капіталу без залучення додаткових внесків

4.4. Забезпечення наступних витрат і платежів

4.5. Поняття та визначення чистого Cash-flow
4.1. Внутрішні джерела фінансування підприємств

Джерела фінансування поділяються на дві великі групи: зовнішні та внутрішні. Відмітною рисою останніх є те, що вони утворюються в результаті операційної та інвестиційної діяльності підприємства і не пов’язані із залученням ресурсів на ринку капіталів.

Існують дві основні концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхід зорієнтований на метод нарахування (зіставлення нарахованих доходів та нарахованих витрат з відповідною корекцією), другий — на касовий метод (зіставлення реальних грошових надходжень та грошових видатків). Наявність різних підходів зумовлена тим, що доходи та витрати підприємства, які відображені у звіті про фінансові результати, як правило, не збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках опера­ційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду.

Відповідно до методу нарахування основними елементами внутрішніх джерел фінансування підприємств є такі (рис. 4.1):

  • чистий прибуток;

  • амортизаційні відрахування;

  • забезпечення наступних витрат і платежів.

Внутрішню природу мають також фінансові ресурси, які формуються завдяки впровадженню раціоналізаторських заходів. Метою цих заходів є зменшення грошових видатків підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема, шляхом скорочення операційного циклу та економії на витратах.



Рис. 4.1. Склад внутрішніх джерел фінансування підприємств

При внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений у необоротні та оборотні (за вирахуванням грошових еквівалентів) активи, вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків.

З погляду використання касового підходу величина внутрішніх джерел фінансування в окремому періоді відповідає сальдо вхідних грошових потоків від операційної та інвестиційної діяльності підприємства і вихідних грошових потоків у рамках операційної діяльності, тобто внутрішні джерела формуються за рахунок операційного Cash-flow та суми грошових надходжень у рамках інвестиційної діяльності. За рахунок вказаних джерел можна фінансувати реальні та фінансові інвестиції, виплачувати дивіденди, погашати заборгованість.

^ 4.2. Приховане самофінансування та тезаврація прибутку

Самофінансування — одна із форм фінансування підприємства за рахунок внутрішніх фінансових джерел, пов’язана з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі.

Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті. У світовій економічній літературі залежно від способу відображення прибутку у звітності, зокрема в балансі, виділяють:

а) приховане самофінансування;

б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).

^ Приховане самофінансування пов’язане з використанням прихованого прибутку. Приховування прибутку здійснюється у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.

^ Приховані резерви — це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.

Є два способи формування прихованих резервів у балансі:

1) недооцінка активів (передчасне списання окремих активів, застосування прискореної амортизації, незастосування індексації, використання методу ЛІФО при оцінці запасів тощо);

2) переоцінка зобов’язань (наприклад, за статтями «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків» тощо).

Підприємства можуть формувати зазначені резерви як вимушено, так і за власними розрахунками. У першому випадку приховані резерви утворюються, якщо законодавство не дозволяє здійснювати індексацію або якщо вона пов’язана з невиправдано високим оподаткуванням.

Величина прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Досить часто величину прихованих резервів акціонерних товариств, акції яких котируються на біржі, розраховують як різницю між ринковим курсом акцій та їх балансовим курсом.

Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

  • шляхом реалізації окремих об’єктів основних та оборотних засобів;

  • у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу.

Чинники, від яких залежить розмір прихованих резервів, наведено на рис. 4.2.

До суттєвого недоліку прихованого самофінансування слід віднести порушення принципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні її зовнішніх користувачів.

Тезаврація прибутку — це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.

Для визначення рівня самофінансування розраховують коефіцієнт самофінансування:

.

Тезаврований прибуток відображається в балансі за такими позиціями:

  • у пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративних прав підприємства;

  • в активі він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об’єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.

Фінансування підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і недоліки. До основних переваг самофінансування слід віднести такі:

  • залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;

  • відсутність затрат при мобілізації коштів;

  • не потрібно надавати кредитне забезпечення;

  • підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.

Недоліки самофінансування (тезаврації) можна охарактеризувати таким чином:

  • оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується;

  • обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;

  • помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).

Рішення на користь реінвестицій власниками прийматиметься в тому разі, якщо рентабельність вкладень в дане підприємство буде вищою, ніж прибутковість можливих зовнішніх альтернатив. При прийнятті рішень щодо доцільності самофінансування слід враховувати також вплив податкового фактору на розподіл і використання прибутку підприємства.

Амортизаційні відрахування не належать до джерел самофінансування. Ефект фінансування завдяки амортизації виникає в результаті специфічного виду реструктуризації активів: заморожені в необоротних активах фінансові ресурси вивільняються і залишаються на розрахунковому рахунку підприємства у вигляді відповідної частини виручки від реалізації. У результаті спрямування амортизаційних відрахувань на фінансування реальних інвестицій проявляється так званий ефект розширення потужностей або ефект Ломана—Ружді. Згаданий ефект є наслідком незбігу періоду вивільнення капіталу, авансованого в необоротні активи, що амортизуються, з періодом вибуття зношених активів із виробничого процесу. Здебільшого авансований капітал повертається на підприємство швидше, ніж виникає потреба в оновленні засобів.

^ 4.3. Методи збільшення статутного капіталу без залучення
додаткових внесків


Збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власників здійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій або на основі безплатного розміщення серед держателів додаткових корпоративних прав (акцій) пропорційно до належної кожному власнику частки статутного капіталу. При цьому використовуються такі основні джерела:

1. Чистий прибуток звітного періоду (одночасно із тезаврацією збільшується власний капітал).

2. Додатковий вкладений капітал або інший додатковий капітал у межах суми дооцінки необоротних активів.

3. Прибуток, тезаврований у попередніх періодах (резервний капітал чи нерозподілений прибуток минулих років).

В останніх двох випадках змінюються пропорції власного капіталу: той, що приносить дивіденди, і той, на який вони не нараховуються, а курс корпоративних прав має тенденцію до падіння.

Порядок збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок раніше сформованих резервів чи реінвестицій включає таку послідовність дій:

а) прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства та оформлення відповідного протоколу;

б) публікація у друкованих органах Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України, або офіційному виданні фондової біржі повідомлення про збільшення розміру статутного капіталу товариства;

в) надання протоколу рішення щодо збільшення розміру статутного капіталу та копії надрукованого повідомлення до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше 10 днів після його опублікування;

г) внесення та реєстрація змін до статуту товариства, пов’яза­них зі збільшенням розміру статутного капіталу;

д) реєстрація випуску акцій;

е) оформлення та депонування нового глобального сертифіката випуску акцій (у разі бездокументарної форми випуску акцій);

є) внесення інформації до системи реєстру власників іменних цінних паперів (у разі документарної форми випуску акцій);

ж) виготовлення бланків та видача акціонерам сертифікатів акцій (у разі документарної форми випуску акцій).

У разі збільшення статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок реінвестиції чи резервів інформація про випуск акцій реєстрації не підлягає, відкрита підписка на акції не здійснюється.

Майновий стан власників у результаті збільшення капіталу за рахунок коштів підприємства не змінюється, оскільки трансформація резервів і нерозподіленого прибутку в номінальний капітал є ніщо інше як фінансування збільшення капіталу за рахунок невиплаченого власникам прибутку (дивідендів) чи здійснених ними ж внесків у додатковий капітал. Ринковий курс реагує на емісію додаткових (безкоштовних) акцій зменшенням ринкової ціни корпоративних прав. Ринкова ціна збільшується в період тезаврації прибутку в інші позиції власного капіталу: резерви, страхові фонди тощо. З теоретичного погляду, капітал акціонера (кількість акцій, помножена на їх ринкову вартість) до збільшення статутного капіталу дорівнює обсягу капіталу після його збільшення.

Приклад 4.1. Статутний капітал підприємства «Монарх» дорівнює 450 тис грн; номінальна вартість акцій — 75 грн. Прийнято рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку та резервного капіталу, які перевищують необхідний, передбачений законодавством розмір. Співвідношення, з яким відбувається збільшення статутного капіталу, становить 3 : 1. Величина резервів і нерозподіленого прибутку — 250 тис. грн. Сума збільшення — 150 тис. грн. Визначити розрахунковий курс акцій до і після збільшення статутного капіталу.

Рішення. Розрахунковий курс акцій до збільшення — 700/450 = 155,56  %.

Розрахунковий курс після збільшення — 700/600 = 116,67 %.

Це означає, що три акції номіналом 75 грн. при курсі 155,56  % перед збільшенням капіталу коштуватимуть

3 * 75 * 1,5556 = 350 (грн.)

Три акції + 1 додаткова акція після збільшення статутного капіталу за курсу 116,67 % дорівнюватимуть знову ж таки 350 грн.:

(3 + 1)* 75 * 1,1667 = 350 (грн.)
^ 4.4. Забезпечення наступних витрат і платежів

До внутрішніх джерел фінансування належать також створювані з власної ініціативи підприємств забезпечення (резерви) для відшкодування майбутніх витрат, збитків, зобов’язань, величина яких є невизначеною. У складі забезпечень наступних витрат і платежів (розділ 2 пасиву балансу) відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов’язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забезпечення використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

Ефект фінансування за рахунок забезпечень проявляється завдяки існуванню часового розриву між моментом їх формування (нарахування) та використання (грошових виплат). Залежно від цього визначають можливий строк використання їх як джерела фінансування. Якщо забезпечення мають короткостроковий характер, однак нарахування здійснюються регулярно (револьверно) і зберігаються стабільні залишки на відповідних рахунках, то їх можна трактувати як довгостроковий капітал.

Забезпечення можуть відноситися або на рахунок витрат підприємства (у складі інших операційних витрат), або відшкодовуватися за рахунок прибутку. Величина забезпечень визначається на основі прогнозних розрахунків фінансових і бухгалтерських служб підприємства. Розмір забезпечень, які відносяться на валові витрати, лімітується податковим законодавством.

Забезпечення наступних витрат і платежів можна розглядати як один із інструментів прихованого самофінансування. За своїми характеристиками забезпечення можна трактувати як позичковий капітал підприємства з невизначеними строками та сумами погашення.

До основних видів забезпечень, які можуть створюватися на підприємствах, належать такі:

  • забезпечення виплат персоналу;

  • додаткове пенсійне забезпечення;

  • виконання гарантійних зобов’язань;

  • реструктуризація;

  • виконання зобов’язань за ризиковими (обтяжливими) контрактами тощо.

Забезпечення виплат персоналу. Найтиповішим видом забезпечень, з яким обізнані вітчизняні економісти, є резерв на виплату відпусток. Він створюється з метою рівномірного включення майбутніх витрат на виплату відпусток до витрат звітного періоду (наприклад, місяця). Величина резерву визначається як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і процента, обчисленого як відношення річної прогнозованої суми на оплату відпусток до загального бюджету оплати праці. При безпосередньому нарахуванні відпускних працівникам відповідна сума уже не включається до витрат звітного періоду, а нараховується за рахунок коштів сформованого резерву. Створення резерву відпусток не спричиняє жодних наслідків у податковому обліку. Валові витрати виникають у підприємства безпосередньо в момент нарахування відпускних до виплати (тобто в момент використання зарезервованих сум).

До забезпечень виплат персоналу належать також інші суми нарахованих у звітному періоді витрат i платежів персоналу, що здійснюватимуться в майбутніх звітних періодах. До таких виплат потрібно віднести витрати на обов’язкові відрахування (збори) для забезпечення виплат на оплату відпусток, зокрема збори на обов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування, обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.
  1   2   3

Схожі:

4. «Самофінансування суб\План Основні характеристики та склад позичкового капіталу суб’єктів...
Відповідно до П(С)бо 11 “Зобов’язання” зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій І погашення...
4. «Самофінансування суб\60. Склад фінансової звітності
Фінансова звітність (крім бюджетних установ, предста-вництв іноземних суб'єктівгоспо-дарської діяльності І суб'єктів малого підприємництва,...
4. «Самофінансування суб\Навчально-методичний комплекс
...
4. «Самофінансування суб\План Утворння суб’єктів господарювання. Установчі документи юридичних...
Термін "утворення" суб’єкта господарювання включає врегульовані нормами господарського права умови фактичного виникнення та легітимації...
4. «Самофінансування суб\Перелік екзаменаційних питань на 1-й іспит з курсу "фінансове право"
Співвідношення суб'єктів фінансового права та суб'єктів фінансових правовідносин
4. «Самофінансування суб\8. фінансові інвестиції суб’єктів підприємництва
За об’єктами вкладення інвестиції поділяються на реальні та фінансові інвестиції
4. «Самофінансування суб\Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України
Методичні вказівки до курсової роботи з дисципліни “Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва” для студентів напряму 030508 «Фінанси...
4. «Самофінансування суб\1. «Концепція управління фінансовою діяльністю суб'єктів підприємництва»
Відповідно до Закону України «Про підприємництво», підприємництво трактується як безпосередня самостійна, систематична, на власний...
4. «Самофінансування суб\Тести з дисципліни «Економіка підприємства» з навчальної дисципліни...
Згідно із Господарським кодексом України до суб'єктів малого підприємництва відносяться
4. «Самофінансування суб\Тести з дисципліни «Економіка підприємства» з навчальної дисципліни...
Згідно Господарського кодексу України до суб'єктів малого підприємництва відносяться
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка