Християнство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем




НазваХристиянство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем
Сторінка1/3
Дата конвертації04.07.2013
Розмір327 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Філософія > Документы
  1   2   3
4

Християнство – це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем. Але незважаючи на це, християнство своїм корінням пов’язане з культурою Сходу. 
Християнство виникає серед євреїв І столітті. 
Історія становлення християнства охоплює період від середини І ст. до У століття. На протязі цього періоду християнство пережило декілька стадій розвитку: 
1) стадія актуальної есхатології (2-га пол. І ст.). 
2) стадія пристосування (ІІ ст.); 
3) стадія боротьби за панування в імперії (ІІІ – У ст.). 
Філософія Просвітництва, поставивши акцент на розум, успадкувала багато від раціоналізму, однак значно почерпнула також із ідей емпіризму. На відміну від раціоналістів, наприклад, Декарта, розум у просвітників не пасивне вмістилище вічних ідей спільних для людини і Бога, а є активним знаряддям перетворення життя. Це зумовлено загальним прагненням просвітників до змін, реформ суспільства і вірою в те, що, спираючись на науку, можна встановити нові розумні закони й перебудувати світ на краще. Серед визначних французьких філософів-просвітників ВольтерЕтьєн КондільякШарль Луї де Монтеск'єЖан-Жак Руссо стояли на позиціях деїзмуДені ДідроЖульєн ЛаметріКлод ГельвеційПоль Гольбах відстоювали матеріалістичні погляди. Англійська філософія епохи Просвітництва представлена Джоном ТоландомАнтоні ШефтсберіЕнтоні КоллінзомБернардом Мандевілем, німецька — Християном ВольфомАлександром БаумгартеномГотгольдом Лессінгом.У своєму ставленні до релігії більшість просвітників притримувалися деїзму, тобто визнавали Бога-творця, але заперечували його втручання в перебіг подій у створеному ним світі. Їхня релігія була раціональною, узгодженою з розумом. В той же час вони виступали з критикою панівної релігії свого часу, релігії Одкровення, вважаючи її забобонами і марновірством.Частина філософів-просвітників притримувалася атеїстичних поглядів, заперечуючи існування Бога взагалі. Просвітникам, які захоплювалися механікою Ньютона, був властивий механістичний світогляд. Світ, природа й людина для них були складними машинами, підпорядкованими лише законам природи. Філософія просвітників відкидала телеологію, тобто поняття про мету існування світу й людини, й схилялася до фаталізму, зумовленого механіцизмомСхоластика, філософія Середньовіччя, стверджувала, що людина має свободу волі, оскільки її створив такою Бог, надавши їй можливість вибору вірити чи не вірити, тоді як механістична людина просвітників не мала такої свободи - її дії і доля були строго зумовлені законами природи.

Одним зі структурних елементів суспільної свідомості є розмаїтість її форм. Це – політична свідомість, правова, моральна, релігійна, естетична, наукова свідомість тощо. Ця розмаїтість залежить від двох основних факторів:

– по-перше, від об'єкта, тобто від складності суспільного буття. Кожна сторона суспільного буття відбивається якою-небудь формою суспільної свідомості;

– по-друге, від способу відображення

Політична свідомість відображає суспільне буття найбільш безпосереднім і глибоким способом. Вона тісніше за інші форми свідомості пов'язана з економічним базисом суспільства. Це пояснюється тим, що між ними відсутні будь-які опосередковані ланки. Однак сам характер цього зв'язку залежить від інтересів соціальних груп – верств, класів, страт тощо.

Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить моральній свідомості.Мораль – це система норм і правил, що склалася історично і регулює поведінку людини, її ставлення до інших людей, до суспільства в цілому і яка підтримується силою суспільної думки, традицій і виховання.

^ 3

Павло Русин народився в м. Кросно (тепер Польща), на території, заселеній українцями-лемками.

Закінчив Грайфсвальдський університет у Німеччині та Краківську академію. Тут отримав звання магістра і залишився викладачем. Видав у Відні (1509) том своїх творів.

Російський славіст І. Голенищев-Кутузов підтвердив, що «у своїх книгах магістр Павло незмінно називав себе русином» (Славянские литературы", Москва1973). Польська дослідниця А. Єліч писала, що "вважав себе за русина і підписувався «Паулюс Рутенус» (Антологія польсько-латинської поезії, Щецін1985). Любов талановитого поета і вченого до рідного краю відзначили поети Р. Лубківський (Львів), Петро Мурянка (Польща).

Павло Русин був також видавцем, виховував відомих слов'янських поетів Яна з Вислиці, Яна Дантишенка, навчав Миколу Коперника. Літературознавці вважають його першим гуманістичним поетом України.

У 1509 році він видав книгу своїх поезій «Пісні Павла Русина з Кросна».

За свідченням дослідників, помер на Лемківщині (в Сяноці або Н. Санчі).

[ред.]Твори Залишив близько 4 тисячі віршів.
^ Станіслав Оріховський-Роксолан — різноплановий мислитель, який виявив свої таланти у політиці, філософії, етиці, історії.

У галузі політики висловлював ідею «європейського дому» — згуртування європейських народів для подолання турецької експансії. Оріховський — один із перших в Європі ідеолог освіченої монархії (вважав доцільним мати «філософа на троні»). Аналізував природу монархічної держави, вважав за необхідне дотримуватися виборності короля всім народом. Разом з тим, працював над основами теорії демократичної держави, де влада підзвітна народові. Відстоював тезу відокремлення церкви від держави та верховенство світської влади. Вважав необхідним підпорядкувати приватні інтереси суспільним. У громадському житті найголовнішим вважав принцип спільного блага.

Вважав, що целібат суперечить природі людини, її праву мати сім'ю і продовжувати рід. Звертався до Папи Римського з проханням відмінити целібат.

Високо цінував освіту, мораль, рідну мову, культуру, релігійну толерантність, вільний вибір релігії, віру предків, гідність людини, патріотизм, служіння державі, громадську активність.

В галузі історії Оріховський підтримував цінності самосвідомості народу, історичної пам'яті, виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни. Саме йому належить фраза «Ruthenorum me esse et libenter profiteor» — "Я з українців (рутенців), про що кажу охоче і з гордістю.
Ю.Дрогобич

7 лютого 1483 у Римі видав книгу Прогностична оцінка поточного 1483 року (Iudicium pronosticon Anni MCCCCLXXX III), яка є першою відомою друкованою книгою українського автора. У цій книзі, окрім ненаукових астрологічних прогнозів, було поміщено відомості з географіїастрономіїметеорологіїфілософії, а також зроблено спробу визначити, в межах яких географічних довготрозташовані міста ВільнюсДрогобичЛьвів тощо. Юрій Дрогобич зазначав тут, що населенню християнських країн загрожуютьвеликі небезпеки… у зв'язку з пригнобленням князями і панами. Висловив упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу. Видавав Юрій Дрогобич й інші трактати з астрології. Видав він також книгу і про Україну -«Прогностик», яка відома лише в одному примірнику. З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря. Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Він вважав, що ідеал доброчесності - Бог, до якого людина може наблизитися завдяки самовдосконаленню. В бібліотекахПарижа збереглися копії двох астрологічних трактатів Дрогобича, а у Баварській державній бібліотеці в Мюнхені — його прогноз на1478 р., переписаний німецьким гуманістом Г.Шеделем. Ці праці свідчили про ґрунтовну обізнаність Дрогобича з античною ісередньовічною літературою.

Патри́стика (от греч. πατήρ, лат. pater — отец) — философия и теология отцов церкви, то есть духовно-религиозных лидеровхристианства до VII века. Учения, выработанные отцами церкви, стали основополагающими для христианского религиозного мировоззрения. Патристика внесла огромный вклад в формирование этики и эстетики позднеантичного и средневекового общества.

Апологéтика — система раціоналістичних аргументів, що має на меті довести істинність тієї чи іншої релігії, системи вірувань чи поглядів. Апологет — особа, що розробляє таку систему, захищає певну систему поглядів за допомогою логічної, раціоналістичної аргументації.

Ще до розвитку християнської апологетики, були єврейські спроби «захисту» юдаїзму, так що можна також говорити про окрему юдейську апологетику.

[ред.]

5

Правосла́вна Це́рква[1] (Вселенська Православна Церква, Кафолічна Православна Церква, Вселенське Православ'я, Православ'я) — друга за чисельністю внутрішньо єдина християнська спільнота у світі, яка існує з часу її заснування Ісусом Христомта його апостолами і у рамках якої передається Священне Передання, важливою складовою якого є Святе Писання. Вона складається з ряду єдиних у теології помісних (автокефальних, автономних і под.) Церков, що перебувають між собою уєвхаристійному спілкуванні. Кожна з Церков очолюється синодом (собором) єпископів, чиє завдання полягає у збереженні віровчення, традиції та практики Вселенської Церкви. Усі православні єпископи ведуть свою лінію до одного з дванадцяти апостолів через процес апостольської спадкоємності.

Відповідно до власного віровчення Православна Церква є:

  • Істинною («православною») і єдиною Церквою Христовою на землі, що очолюється Господом Ісусом Христом (згідно з «побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» Мв. 16,18), яка була заснована у День П'ятидесятниці 33 року після Різдва Христового, коли на свв. апостолів зійшов Святий Дух.

  • Церквою, що має пряме і нерозривне історичне наступництво з часу заснування, зберігає апостольську традицію, передану їй, а також має нерозривний зв'язок між своїм священством та апостолами через апостольську спадкоємність.

  • Євхаристійною спільнотою, що ніколи не впадала у помилки (єресі, розколи) і не відходила від віри та традицій первісного християнства, а зберігає їх для наступних поколінь протягом багатьох віків. Усі богословські концепції, усі визначення і пояснення звіряються та визначаються первісною християнською вірою; жодні відхилення не дозволяються.

  • Укладачем і хранителем ^ Нового Заповіту, тексти якого були записані членами Церкви у давні часі і відображали вже встановлену доктрину Церкви.


Католицизм, або католицтво (лат. catholicismus від грец. Καθολικός - «загальний», буквально «по-всьому» або «відповідно до всього»; вперше по відношенню до церкви термін «ἡ Καθολικὴ Εκκλησία» застосований близько 110 року в листі святого Ігнатія до жителів Смірни і закріплений у Нікейському Символі віри) - найбільша за чисельністю прихильників (близько 1 мільярда 196 000 000 чоловік за станом на 2012 р. [1]) гілка християнства, сформувалася в I тисячолітті н. е.. на території Західної Римської імперії. В історіографії Розкол з східної християнської церквою, за якою закріпилася назва православної, відносять до 1054 року. Однак, розриви євхаристійного спілкування Константинопольської та Римської кафедр відбувалися неодноразово починаючи з середини I тис. н. е.., але всі вони були подолані. Видимим главою Католицької церкви є Папа Римський, який очолює Святий Престол і держава-місто Ватикан у Римі.

Протестантизм (від лат. Protestatio, onis f [protestor] - урочиста заява, проголошення, засвідчення; в отд. Випадках - заперечення, незгоду) - одне з трьох, поряд з православ'ям і католицизмом, головних напрямків християнства, яке представляє собою сукупність незалежних церков, церковних союзів і деномінацій, пов'язаних своїм походженням з Реформацією - широким антикатолицьких рухом XVI століття в Європі.

В даний час існують як консервативна форма протестантизму, так і його ліберальна форма.

Присутні й інші відмінності в поглядах і практиках від церкви до церкви і від деномінації до деномінації.

^ Функції філософії

Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:

  • світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;

  • пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознакамиправильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;

  • логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурнихдіалогах;

  • соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

  • критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;

  • виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

^ Відродження, або Ренесанс, - це соціальний і ідейний рух упродовж ХТУ-ХУІ ст. у європейських країнах, який був спрямований проти християнсько-схоластичної культури Середньовіччя і став перехідним періодом між середньовічною і культурою Нового часу. В Україну Відродження прийшло з північної Європи, де воно відбувалося у формі реформації, тобто у формі релігійних перетворень у дусі протестантизму. Реформація поширилася спочатку на Річ Посполиту, а звідти перекинулась і на Україну. У цей період в Україні почали поширюватись ідеї гуманізму. Серед найвизначніших українських гуманістів слід назвати Юрія Дрогобича (1450-1494), Станіслава Оріховського (1513-1566), Павла Русина (1470-1517) та інших вчених, поетів, громадських діячів. Кожен з них певною мірою усвідомлював належність до своєї нації і дбав про рідну культуру незалежно від своєї гуманістичної діяльності.Велике значення для відродження української культури мало виникнення книгодруку старослов'янською мовою. Значна заслуга в цьому належить Франциску Скорині (бл. 1490-1551 рр.) - великому слов'янському просвітителю. Скорина переклав з латині та грецької зрозумілою простим людям старослов'янською мовою низку богословських книг, що з'явилися в 1517-1519 роках. Серед них були Псалтир, Біблія, "Апостол" та ін. На початку 20-х років він заснував першу у великому князівстві Литовську друкарню.

6

Релігієзнавство — комплекс наукових академічних (теоретичних, дослідницьких та навчальних) дисциплін, що вивчають суспільну природу релігії — її історію, розвиток та місце в культурі та соціумі, типологію та таке інше.

Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування й розвитку релігії, її будову, прояви в історії суспільства, роль у житті окремої людини, конкретних суспільств, взаємозв'язок і взаємодію з іншими царинами культури. Це комплексна галузь людського знання. Релігієзнавство сформувалося в результаті зусиль представників богословсько-теологічної, філософської і наукової думки.

Як галузь гуманітарного знання релігієзнавство виникло в Європі у другій половині 19 століття. Отцями-засновниками релігієзнавства вважаються Фрідріх Макс Мюллер,Корнеліс Пітер Тіле та П'єр Шантепі де ла Соссе.

На відміну від окремих наук, що вивчають лише деякі області дійсності, предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. Таким чином філософія — раціональна самосвідомість людства, наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини у світі.

Давньогрецький філософ ^ Кратет Фіванський зазначав:

«Філософія важливіша від дихання, бо значно важливіше добре жити, чому навчає філософія, ніж просто жити, що залежить від дихання.»

Німецький філософ 19 століття Георг Вільгельм Фрідріх Гегель так визначав предмет філософії:

^ Філософія є наукою про причини, або [наукою] про «чому?»

Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та в актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, із чим пов'язані особливості її предмету:

  • історична змінність, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини;

  • уся історія філософії фактично входить в окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми здатні окреслити «топографію» людськості;

  • філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.

Індиві́дІндиві́дуум (лат. individuum — неподільний)  — окремий організм, який існує самостійно, зокрема окрема людинаособа, одиничний представник роду людського.

Поняття "індивід" тісно пов'язане з поняттями "людський організм", "особистість","суб'ктність", "індивідуальність" та "духовність", які використовуються для позначення сукупності якостей, здібностей окремо взятої людини, сутнісних рівнів людського розвитку в онтогенезі [1] Індивід постає на верхній межі періоду літичного (стабільного) розвитку людського організму як результат кризи одного року. Замість попередньго повного сімбіозу, злиття дитини і дорослого, з'являються двоє - дитина і дорослий. Таким чином, вихід з кризи одного року є початком літичного періоду індивідного розвитку - плавних, тривалих змін, народження індивідного "порядку" з організмового "хаосу", що проявляється у елементарних виявах диференціації та інтеграції психічних процесів, психофізіологічній самоорганізації на різних етапах сензитивності, функціональній самоорганізації становлення мозкової архітектоніки, витворенні індивідуально-типологічних властивостей та конституційної типології у її людських виявах. Тут відбувається остаточне розмежування для дитини предметного і соціального середовища, переживання психофізіологічних станів у формі бажань, прагнень тощо. Криза дитинства (5,5-7,5 років) завершуючи індивідний етап розвитку дитини, стає водночас початком особистісного етапу

Індивідуальність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність своєрідних психічних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність визначає людину як автора власного життя, як творця унікального життєвого шляху, носія багатогранної неповторності, авторського світобачення. Індивідуальність визначається витвореною нею духовно-практичною реальністю, що є сукупним результатом саморефлексії, совісті як особистого морального імперативу добра, віри як засобу поєднання макро- і мікрокосму, що породжує людину духову[1]Зразком яскравої індивідуальності раннього італійського відродження 15 ст. був Альберті Леон-Баттіста ( 1404-1472 ).

Особистість — це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності[1], соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин[2].
Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Деякі теорії особистості не включають в неї біологічні характеристики людини, інші, приміром, фрейдизм, надають біологічним чинникам визначального значення. Більш виваженим є трактування особистості як динамічної єдності біологічного та соціального[3].

7

Православ'я

Католицизм

протестанти


Особливе питання для України — це релігійні громади протестантів, до яких відносять як відверто харизматичні церкви, так і велику масу євангельських (баптистських) церков. Щодо кількості громад, то вона сягає понад 8.000
^

Свідки Єгови


В Україні налічується понад 145 тисяч громадян, які визнали себе Свідками Єгови.
  1   2   3

Схожі:

Християнство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем icon1. Релігія як суспільно-історичне явище (2 години)
Соціальні функції, роль та місце релігії у житті людини І суспільства. Функції релігійних організацій
Християнство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем iconКурс Хорькова Дарина Співвідношення міфологічного І філософського способів мислення
Науковий світогляд виникає пізно – на етапі накопичення наукою достатньої кількості знань для відповідей на основні світоглядні питання,...
Християнство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем iconПлан: релігія як форма світогляду, її предмет І функції 1 Сутність...
Релігія як форма світогляду, її предмет І функції 1 Сутність І складові частини релігії
Християнство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем icon2. Основні напрямки соціальних змін у духовних сферах: релігія І культура (2 год.)
Назвіть можливості, які надає енергетика для розуміння закономірностей розвитку природи І суспільства
Християнство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем iconТема І
Найвидатніші досягнення: ієрогліфічна писемність, винахід паперу, державотворення, поезія, релігія, філософія, мистецтво
Християнство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем iconКонтрольні питання з дисципліни
Поняття „філософія”. Місце філософії в самопізнанні людини. Основні джерела філософії: міфологія, релігія
Християнство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем iconЕ. Максимальна стаціонарна фаза. Яка тенденція характерна для росту...
Як можна назвати фазу розвитку бактеріальної популяції, яка характеризується рівновагою між кількістю загиблих, знову утворених І...
Християнство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем iconІ держава, походить від Бога, а тому має вироблятися церковними установами...
Філософські питання про співвідношення матерії І свідомості, можливості пізнання світу, шляхи розвитку суспільства, творчу роль людини...
Християнство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем iconПлан Світогляд як духовно-практичний феномен. Структура та види світогляду....
Філософія: Навч посіб. / За ред. І. Ф. Надольного. — К.: Либідь, 1999. —Розділ 1
Християнство це перш за все релігія Заходу, це єдина релігія, характерна для західного світу на противагу східному з його великою кількістю релігійних систем iconЭкзамен: розділ1 Філософія, її зміст І призначення Поняття про світогляд...
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка