Шкода В. В. Вступ до правової філософії. − Харків, 1997. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер з нім
Скачати 492.07 Kb.
|
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін ННІ права Л Е К Ц І Я з дисципліни «ФІЛОСОФІЯ ПРАВА» ТЕМА № 5: «Філософія права у ХХ-ХХІ століттях» (2 год.) Для студентів 5 курсу юридичного факультету ННІ права Дніпропетровськ-2013 Лекцію підготувала Марченко О.В., доктор філософських наук, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справа Рецензенти: І.А. Побочий, завідувач кафедри філософії та політології Національної металургійної академії України, доктор політичних наук, професор; ^ професор кафедри філософії та політології Національної металургійної академії України, доктор філософських наук, професор. Лекцію обговорено та схвалено на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін 30 серпня 2013 року, протокол № 2 ^
Висновки. Контрольні питання. ^
^ Мета – розкрити сутність та основні напрями філософії права у ХХ-ХХІ століттях, зокрема з’ясувати специфіку філософсько-правових вчень таких мислителів, як Ф. Ніцше, Г. Кельзен, Х. Харт та ін.; узагальнити філософсько-правові вчення представників сучасного природного права, неопозитивізму. Основна проблема: філософсько-правові вчення ХХ-ХХІ століть – невичерпна скарбниця для розуміння генезису права, закономірностей його розвитку. Дослідження існуючих суперечностей і «пошук істини» − мета даної лекції. ВСТУП у другій половині XIX ст. склалися основні напрямки і варіанти ліберальних, анархічних і аристократичної концепцій права і держави. Ліберальні мислителі продовжили обґрунтування цінності індивідуальної свободи, важливості політичних і юридичних гарантій для неї. Вони бачили головну мету держави в розвитку і забезпеченні права, а державну владу — підпорядкованою закону. Марксистська класова теорія держави і права запропонувала програму радикального звільнення трудящих від гніту, безправ´я, нерівності через революцію і диктатуру пролетаріату. Відмирання держави і права в майбутньому намагався теоретично обгрунтувати й інший соціалістичний напрямок — анархізм. їх джерелами, основою в ніцшеанській концепції виступали воля і сила. Теорія насилля, яка пронизує марксистську і ніцшеанську доктрини, знайде багато прихильників у наступному столітті. Все XX століття піде на їх випробування в політико-правовій практиці. Сформований плюралізм вчень про право і державу, розмаїття їх теоретико-методологічних основ також буде виражений ще більш яскраво в ХХІ столітті. І. БАЗОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. 1. Філософсько-правове вчення Ф. Ніцше у контексті світоглядної культури Модерну. Німецький філософ, представник ірраціоналізму і волюнтаризму в філософії ^ (1844—1900) розглядав питання держави і права в роботах «Грецька держава», «Так говорив Заратустра» (1883—1884 р.), «По той бік добра і зла» (1886 р.), «Воля до влади» (1889—1901 р.) та ін. Світ, згідно з Ніцше, є становлення, рух, «вічне повернення одного і того ж». Він заперечує суспільний прогрес, протиставляючи йому amor fati («любов до долі»). В основі світу лежить «воля», як рушійна сила становлення, пристрасть, прагнення до влади, до розширення свого «Я», до експансії. За Ніцше, у людини «воля до влади» тотожна «волі до життя», в основі якої інстинкт самозбереження і боротьба за існування. Згідно з Ніцше, вся соціально-політична історія це — боротьба двох воль — волі сильних, аристократів духу і волі слабких: юрби, рабів, «черні». Аристократична воля до влади («в кому воля лева») — це інстинкт підйому, воля до життя. Рабська воля до влади — інстинкт упадку, воля до смерті, ніщо. В історії з підйомом пов´язане володарювання аристократії (у давніх Індії, Греції, Римі), яка спирається на нижчі касти чи рабів. Історичний період боротьби народу за демократію філософ називає періодом упадку, що тривав понад тисячу років. Демократія — деградуюча форма держави. Ф. Ніцше критикує існуючі теорії походження держави («це — неправда!»). Родоначальниками народів, на його думку, були творці — вони наділили вірою і любов´ю своїх одноплемінників. Держава є знаряддям виникнення і продовження насильницького соціального процесу, народження піраміди влади, підпорядкування. «Тільки залізні лабети держави можуть згуртувати одне з одним великі маси настільки, щоб міг початися хімічний розклад суспільства й утворення його нової пірамідальної надбудови». Коли в державі втілюється воля аристократи «до прояву влади чи застосування влади», тоді політика, законодавство, право — інструментарій культури, прояв сили і волі, підйому. Висока культура — аристократична, влада юрби веде до виродження культури, декадансу. Сучасність належить черні. Тому потрібна нова аристократія, ворожа юрбі і всякій тиранії, аристократія, що знову напише слово «шляхетний» на нових скрижалях. Прихильність Ніцше до аристократичної державності, естетизму, заперечення демократії пояснює його різкі і часті випади проти сучасної держави («державою зветься саме холодне з чудовиськ»). Відзначаючи тенденцію падіння ролі держави, філософ вважає, що «менш за все наступить хаос, а швидше за все ще більш доцільна установа, ніж держава, здобуде перемогу над державою». Він розвиває елітарну концепцію устрою «здорового суспільства». Воно поділяється на: 1) «вищу касту» (вожді, керівники, генії), які мають право «втілювати щастя, красу, добро»; 2) виконавців їх волі (стражі права, порядку і безпеки; 3) решта маси «посередності», що сама природа призначила бути «суспільною користю, колесом, функцією». Право, за Ніцше, — похідне, вторинне від волі, влади і сили. Саме з цих позицій заперечуються ним ідеї свободи і рівності. Він ділить право на звичаєве (традиції) і «довільне», «наказове». Перше — «легше за все зрозуміле». Друге — «повніше за все продумане». Справжнє природне право — результат війни і перемоги, що створює аристократично-кастовий правопорядок. Нинішній правопорядок у європейських державах є результатом різних воль до влади, договором сил, що борються. «Без договору немає права». Воно — перевага, привілей сильних. Справедливість у тому, що люди нерівні: «краще повинно панувати, і краще хоче панувати!» «Вища людина», «надлюдина» у Ніцше — символ людини майбутнього, яка переборює нинішній світ і нинішніх людей, діє поза всякими моральними нормами і з крайньою жорстокістю. Культ сильної особистості, одержимою волею до влади, протиставляється ідолопоклонству «зайвих людей» — шануванню держави. «Туди, де держава кінчається, — туди дивіться, брати мої! Хіба не бачите ви райдугу і мости, які ведуть до надлюдини!» Час королів, дрібної політики минув, пророкував Ніцше. Наступне, двадцяте століття буде часом великої політики — боротьби за світове панування, небачених раніше воєн. Війна необхідна. «...Всяке людство, як сучасне європейське людство, потребує не тільки війни, але навіть найбільшої найстрахітливі-шої війни» і тимчасового повернення до варварства. На його думку, не інтересам народів, а інтересам злиттю європейських націй можуть подати допомогу німці «в силу їх старої випробуваної властивості бути толмачами і посередниками народів». Знищення націй, «принаймні європейських», так що з усіх їх в результаті безупинних схрещувань повинна виникнути змішана раса — раса європейської людини. Людина виходить з війни більш сильною для добра і зла. Ніцше закликає: «Побратими по війні! Любіть мир як засіб до нової війни, і мир короткий — сильніше, ніж мир тривалий... Війна і мужність здійснили більше великого, ніж любов до ближнього». Соціалізм німецький філософ відкидає — це «фантастичний молодший брат майже віджилого деспотизму». Він жадає такої ж повноти державної влади, прагне до формального знищення особистості, перетворення її «у доцільний орган колективу». Відкидаються й революції, повстання пригноблених. Роботи Ніцше одержали широку популярність тільки після його смерті, підтвердивши його містичне пророцтво: «Тільки післязавтрашній день належить мені. Деякі народжуються посмертно». Його основні ідеї лягли в основу ідеології фашизму і націонал-соціалізму або були інтерпретовані в її дусі. ^ Виразник ідеології більшовизму Володимир Ленін (1870—1924) розробляв теоретичні питання держави і права насамперед у таких відомих роботах: «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1916 р.), «Про задачі пролетаріату в даній революції», «Держава і революція» (1917 p.), «Пролетарська революція і ренегат Ка-утський» (1918 р.), «Про державу» (1919 р.), «Дитяча хвороба «лівизни» у комунізмі» (1920 р.). У своїх творах спирався на марксистські положення про класову природу суспільства, держави і права, про демократію, пролетарську революцію і диктатуру пролетаріату, відмирання держави і права та ін. Держава, за Леніним, — продукт непримиренності класових протиріч. «Держава виникає там, тоді й остільки, де, коли й оскільки класові протиріччя об´єктивно не можуть бути примирені». Вона виникає як орган класового панування і гноблення одного класу іншим, створює порядок, що узаконив це гноблення. Держава є особлива організація сили, машина для підтримки панування одного класу над іншим. Це панування не може обходитися без насильства. Таким чином, для Леніна є малозначними об´єктивні потреби суспільства в державі, у вирішенні загальнонаціональних, соціальних завдань. Але Ленін йде далі. Він пише: «Сутність вчення Маркса про державу засвоєна тільки тим, хто зрозумів, що диктатура одного класу є необхідною ... для всякого класового суспільства взагалі». Отже, сутність держави, незалежно від форми — диктатура пануючого класу. Що таке диктатура? «Диктатура є влада, що спирається безпосередньо на насильство, не зв´язана ніякими законами». Тобто держава у Леніна була завжди антидемократична, антиправова. Демократія, права і свободи людини, принципи гуманізму, з погляду ідеолога більшовизму, всього лише привабливі атрибути, які прикривають класову, гноблячу природу держави, що вводять в оману трудящих. «Буржуазна демократія, — писав Ленін, — будучи великим історичним прогресом у порівнянні із середньовіччям, завжди залишається — і при капіталізмі не може не залишатися — вузькою, урізаною, фальшивою, лицемірною, раєм для багатих, пасткою й обманом для експлуатованих, для бідних». Його багато в чому справедлива критика буржуазної демократії ігнорувала її безсумнівні досягнення в русі до правової держави, у захисті прав і свобод людини і громадянина. Свобода, реалізована не в результаті революції, а тільки за допомогою інститутів демократії і права, на чому наполягали ліберали, залишала Леніна байдужим. Його погляд на демократію ґрунтувався на ідеях Руссо, якобінців. Чи потрібна держава пролетаріату? Ґрунтуючись на висновках Маркса і Енгельса, Ленін доводить: досвід Паризької Комуни підтвердив правоту класиків марксизму — 1) державну машину в ході пролетарської революції треба розбити; 2) вона повинна бути замінена «більш повною демократією» — знищенням постійної армії, повною виборністю і змінюваністю всіх посадових осіб, а також знищенням парламентаризму. Доповнює: «Вихід з парламентаризму, звичайно, не в знищенні представницьких установ і виборності, а в перетворенні представницьких установ з говорилень у «працюючі» установи»; 3) «знищення паразита-дер-жави». Ленін вважав: «пролетаріату потрібна лише відмираюча держава», «лише як особлива організація сили». У книзі «Держава і революція» її автор дійде висновку: усунення «держави-паразита» вимагає її заміни пролетарською соціалістичною державою як знаряддям диктатури робітничого класу і найбіднішого селянства. Вона необхідна не для встановлення в суспільстві свободи. Ленін у захваті від енгельсовської ідеї про несумісність держави і свободи: «Коли стає можливим говорити про свободу, тоді держава як така, перестає існувати». Отже, держава необхідна пролетаріату для вирішення першочергового завдання — придушення своїх противників. До їх числа Ленін відносив не лише скинуту буржуазію, але і купців, поміщиків, царських чиновників, буржуазну інтелігенцію, тих, хто їх обслуговував. Після півроку революції і громадянської війни до їх числа Голова Раднаркому прилічить хуліганів, шахраїв, спекулянтів, хабарників, бюрократів, ледарів, усіх, хто підпав під буржуазний вплив і взагалі «усяких шкідливих комах», від яких російський пролетаріат повинен очистити землю. Новий режим буде триматися за допомогою примусу, репресій, а при необхідності («революційної доцільності») — і терору. Іншим невідкладним завданням соціалістичної держави Ленін вважав «керівництво величезною масою населення, селянством, дрібною буржуазією, напівпролетарями в справі «налагодження» соціалістичного господарства». Пориваючи з буржуазним демократизмом, таке керівництво забезпечить «максимум демократизму для робітників і селян». ^ засобом залучення трудящих до політичного життя повинна стати Республіка Рад. Ленінські соратники назвуть таку форму держави «найбільшим відкриттям у політичній теорії». Радянська республіка в ленінському трактуванні поєднає риси державної і громадської організації, з´єднає елементи представницької і безпосередньої демократії. «Радянська влада — новий тип демократії, — писав Ленін, — тут апарат зв´язаний з масами, представляє їх». Таким чином, Ради — установи законодавствуючі і одночасно виконуючі закони, а також контролюючі їх виконання. Будується і функціонує такого типу республіка на основі «демократичного централізму» (виборність всіх органів влади знизу доверху, їх підзвітність і підконтрольність, змінюваність депутатів і т.д.). Ради — інструменти диктатури пролетаріату, правлячої партії. Місце і роль комуністичної партії в механізмі пролетарської державності Ленін визначав так: «Диктатуру здійснює організований в Ради пролетаріат, яким керує комуністична партія більшовиків». Тому гасло «Ради — без комуністів» називав «контрреволюційним», смертельно небезпечним для радянської влади. Держава «це — ми, ми, свідомі робітники, ми, комуністи». У свою чергу, партією керує Центральний Комітет, а всередині нього колегія — Політбюро. Ленін відверто говорив: «Жодне важливе політичне чи організаційне питання не вирішується жодною державною установою в нашій республіці без провідних вказівок Цека партії». На докори меншовиків у диктатурі однієї партії він відповідав: «Так, диктатура однієї партії. Ми на ній стоїмо і з цього грунту зійти не можемо». На практиці партія й інститути держави, завдяки кадровій політиці ЦК РКП(б), стали все більше зрощуватися, партійно-державна номенклатура ставала єдиною. Вона не дала Радам виявити себе дійсними органами влади. В. Ленін писав: демократія має величезне значення для звільнення трудящих. «Демократія є визнаюча підлеглість меншості більшості держава, тобто організація для систематичного насильства одного класу над іншим, однієї частини населення над іншою». Таке визначення фактично ототожнює демократію з диктатурою, а її «пролетарський» характер суті не змінює. Для Леніна демократія лише етап на шляху до комунізму, що забезпечує «максимум демократизму» для робітників і селян при соціалізмі. Тому «відмирання держави є відмирання демократії». Та ж доля, вважав він, чекає і право. |
Схожі:
 | Скакун О. Ф. Теорія держави І права: Підручник / Пер з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с Міститься характеристика основних типів правових систем світу: ррмано-германського, англо-американського, змішаного (скандинавської... | | Баумейстер А. О. Філософія права: навч посіб./А. О. ... |
| Гадамер Г. Г. Естетика І герменевтика / Гадамер Г. Г.: Пер з нім Тема Становлення проблеми взаємозв’язку мови І права у філософській герменевтиці | | *В історії філософсько-правової думки існували наступні підходи до визначення філософії права ... |
| План Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Предмет... ... | | Контрольні питання з дисципліни Поняття „філософія”. Місце філософії в самопізнанні людини. Основні джерела філософії: міфологія, релігія |
| Філософія, її проблематика та функції Забужко О. Філософія І культурна притомність нації. — Сучасність, 1994, №3. Заїченко Г. Долі філософії та культури наприкінці XX... | | Дьяконов И. М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер Страхов М. М. Історія держави І права зарубіжних країн: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти].... |
| Допущено Міністерством охорони здоров'я України як підручник для студентів медичних вузів Київ С89 Судова медицина: Підручник для студентів мед вузів. / Концевич І. О., Михайличенко Б. В. та ін.; За ред. І. О. Кон-цевич, Б.... | | Національний університет «львівська політехніка» інститут соціальних... Українська філософія характеризується схильністю до створення абстрактно-теоретичних, далеких від життя вчень |