Курс лекцій з дисципліни




Скачати 373.95 Kb.
НазваКурс лекцій з дисципліни
Сторінка1/3
Дата конвертації23.06.2013
Розмір373.95 Kb.
ТипКурс лекцій
skaz.com.ua > Філософія > Курс лекцій
  1   2   3
Курс лекцій з дисципліни

Методологія та організація наукової діяльності”

7. Філософські методи та їх роль у науковому пізнанні.
Роль філософії у науковому пізнанні зумовлена наявністю двох крайніх моделей, що склалися у вирішенні цього надзвичайно складного питання, серед яких:

- умоглядно-філософський підхід, суть якого полягає у прямому виведенні вихідних принципів наукових теорій безпосередньо з філософських принципів, окрім аналізу матеріалу даної науки;

- позитивізм, згідно якого „наука сама собі філософія”. Роль філософії у частковому науковому пізнанні або абсолютизується, або, навпаки, принижується аж до повного заперечення. І хоча обидві моделі мали певні позитивні результати, згоди між ними не було досягнуто.

Як показує історія пізнання і самої філософії, в її вплив на процес розвитку науки та її результати, можуть бути виділені такі основні характерні моменти:

1. Інтегративна функція філософії, що являє собою системне, цілісне узагальнення та синтез різноманітних форм пізнання, практики, всього людського досвіду.

2. Критична функція філософії, що спрямована на всі сфери людської діяльності. При цьому критика має носити конструктивний характер, з пропозицією нового рішення.

3. Філософія розробляє певні моделі реальності, крізь призму яких вчений дивиться на свій предмет дослідження, і дає узагальнюючу картину світу в його універсально-об’єктивних характеристиках.

4. Філософія озброює дослідника знанням загальних закономірностей самого пізнавального процесу в його цілісності і розвитку, в єдності всіх його рівнів.

5. Філософія дає науці найбільш загальні методологічні принципи, що формулюються на основі певних категорій.

6. Вчений отримує від філософії певні світоглядні ціннісні настанови та смисложиттєві орієнтири, а сама філософія певним чином впливає на наукове пізнання на всіх його стадіях, особливо при побудові фундаментальних теорій.

Філософські методи – це не жорсткі фіксовані регулятиви, а система „м’яких” принципів, операцій, прийомів, що носять всезагальний, універсальний характер, тобто знаходяться на вищих „поверхах” абстрагування. Тому філософські методи не описуються у чітких термінах логіки та експерименту, не піддаються математизації та формалізації. Вони задають лише найбільш загальні регулятивні дослідження , його генеральну стратегію, але не заміняють спеціальні методи і не визначають остаточний результат пізнання прямо і безпосередньо.

Загальнонаукові методи дослідження.
У структурі загальнонаукових методів можна виділити такі три рівні:

1. Методи емпіричного дослідження.

2. Методи теоретичного пізнання.

3. Загальнологічні методи і прийоми дослідження.
8. Методи емпіричного дослідження.
До них відносяться спостереження, експеримент, порівняння, опис, вимірювання.

Спостереження – це цілеспрямоване вивчення предметів, що переважно спирається на дані органів чуття (відчуття, сприйняття, уявлення). Під час спостереження отримують знання не лише про зовнішні сторони об’єкту пізнання, але й про його суттєві властивості. Спостереження може бути безпосереднім та опосередкованим. Останнє здійснюється за допомогою різних приладів і технічних засобів, а з розвитком науки стає все більш складним.

Експеримент – це цілеспрямоване і активне втручання у хід процесу, що вивчається, відповідні зміни об’єкта чи його відтворення у спеціально створених і контрольованих умовах. Основними стадіями здійснення експерименту є: планування і побудова; контроль; інтерпретація результатів. Експеримент має дві взаємопов’язані функції: дослідну перевірку гіпотез і теорій, а також формування нових наукових концепцій. У залежності від цих функцій виділяють експерименти: дослідницький (пошуковий), перевірочний (контрольний), відтворюючий, ізольований тощо, а у залежності від характеру об’єктів – фізичні, хімічні, біологічні, соціальні та ін. Отже, експеримент – це найбільш загальний емпіричний метод пізнання, який не лише включає спостереження й вимірювання, а й здійснює перестановку , зміну об’єкта дослідження тощо. У цьому методі можна виявити вплив одного чинника на іншій. Емпіричні методи пізнання відіграють велику роль у науковому дослідженні. Вони не лише є основою для закріплення теоретичних передумов, а часто становлять предмет нового відкриття, нового наукового дослідження.

Порівняння – це пізнавальна операція, що лежить в основі умовиводів щодо схожості або відмінності об’єктів (або ступенів розвитку одного і того ж об’єкту). За допомогою порівняння виявляють якісні й кількісні характеристики предметів. Найпростішим і важливим типом відносин, що виявляються у ході порівняння, є відносини тотожності і відмінності. При цьому порівняння має смисл лише у сукупності „однорідних” предметів, що утворюють клас.

Опис – пізнавальна операція, що полягає у фіксуванні результатів досліду (спостереження чи експерименту) за допомогою певних систем позначень, що прийняті у науці.

Вимірювання – це сукупність дій, що виконуються за допомогою засобів вимірювання з метою знаходження числового значення вимірювальної величини у прийнятих одиницях виміру.
^ 9. Методи теоретичного пізнання.
До них відносяться формалізацію, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний метод і сходження від абстрактного до конкретного.

Формалізація – це відображення знання у знаково-символічному вигляді (формалізованій мові). Остання створюється для точного вираження думок з метою виключення можливості неоднозначного їх розуміння. За умов формалізації роздуми щодо об’єктів переносяться у площину оперування із знаками (формулами).

Аксіоматичний метод – це спосіб побудови наукової теорії, при якому в її основу покладено деякі вихідні положення – аксіоми (постулати), з яких вся решта тверджень цієї теорії виводиться суто логічним шляхом, шляхом доказу.

Гіпотетико-дедуктивний метод – це метод наукового пізнання , сутність якого полягає у створенні системи дедуктивно пов’язаних між собою гіпотез, з яких виводиться твердження щодо емпіричних фактів. Звідси, метод ґрунтується на виведенні (дедукції) умовиводів з гіпотез та інших посилань, істинне значення яких невідоме. А це означає, що умовивід, отриманий на основі даного метода, буде мати лише вірогідний характер.

Сходження від абстрактного до конкретного – це метод теоретичного дослідження і викладу, який полягає у русі наукової думки від вихідної абстракції (однобічне, неповне знання) через послідовні етапи поглиблення і розширення пізнання до результату – цілісному відтворенню у теорії предмета, що досліджується. Передумовою даного метода є сходження від чуттєво-конкретного до абстрактного, виокремлення у мисленні окремих сторін предмета та їх „закріплення” у відповідних абстрактних визначеннях. Рух пізнання від чуттєво-конкретного до абстрактного – це і є рух від одиничного до загального, тут домінують такі логічні прийоми як аналіз та індукція.
^ 10. Загальнологічні методи і прийоми дослідження.
До них відносяться: аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, системний підхід, вірогіднісні (статистичні) методи.

Аналіз - це поділ об’єкта на складові частини з метою їх самостійного вивчення. Видами аналізу є механічний поділ; визначення динамічного складу; виявлення форм взаємодії елементів цілого; знаходження причин явищ; виявлення рівня знання та його структури тощо. Різновидом аналізу є поділ на класи (множини) предметів на підкласи – класифікація і періодизація.

Синтез – це об’єднання, реальне і розумове, різних сторін, частин предмета в єдине ціле. Синтез – це не довільне, еклектичне (штучне) поєднання розрізнених частин, „шматочків” цілого, а діалектична єдність (у розвитку) з виділенням сутності.

У логіці під синтезом розуміють будь-яке поєднання за даними ознаками. У науковому дослідженні до однієї групи включаються лише ті відомості, які відповідають головним, визначальним ознакам.

Аналіз і синтез змістовно пов’язані між собою. Аналізуючи явище, розкладаючи його на складові й вивчаючи кожну окремо, слід розглядати їх як частину єдиного цілого. Ще Аристотель говорив, що рука, яка відокремлена від тіла, є рукою лише за назвою. Це означає, що аналіз має переплітатися із синтезом, тобто співвідносити аналізовану частину із цілим, встановлювати її місце у цьому цілому, для чого потрібно дослідити частини в їх сутності як складові цілого.

Завдання синтезу – це виділення тієї частини, з якої сам предмет виникає і розвивається. Якщо спочатку синтез виступає в аналізі, то потім включає аналіз у себе.

Абстрагування – це процес мисленого відволікання від ряду властивостей і відносин явища, яке вивчається, з одночасним виділенням властивостей (насамперед, суттєвих, загальних), що цікавлять дослідника. Існують різні види абстракцій: абстракції ототожнення, ізолююча абстракція, абстракція актуальної нескінченності, абстракція потенційної здійснюваності. Абстракції поділяють також за рівнем (порядком). Абстракції від реальних предметів носять назву абстракцій першого порядку; абстракції від абстракцій першого рівня – другого порядку тощо. Найвищим рівнем абстракції характеризуються філософські категорії.

Ідеалізація – процедура мислення, яка пов’язана із утворенням абстрактних (ідеалізованих) об’єктів, що реально є принципово нездійсненими (ідеальний газ, абсолютне чорне тіло, точки тощо), але є такими, для яких існують праобрази у реальному світі. У процесі ідеалізації відбувається відволікання від реальних властивостей предмету з одночасним введенням до змісту понять, що утворюються, таких ознак, що є реально нездійсненними.

Узагальнення –це процес становлення загальних властивостей і ознак предметів. Воно тісно пов’язане з абстрагуванням. Гносеологічною основою узагальнення є категорії загального та одиничного. Загальне є філософською категорією, що відображає схожі, повторювані риси та ознаки, що належать кільком одиничним явищам чи всім предметам даного класу, а одиничне – виражає специфіку, своєрідність саме даного явища, його відмінність від інших.

Індукція – логічний прийом дослідження, що пов’язаний з узагальненням результатів спостереження та експерименту і рухом думки від одиничного до загального.

Дедукція – це, по-перше, перехід у процесі пізнання від загального до одиничного, виведення одиничного із загального; по-друге, процес логічного висновку, тобто переходу за тим чи іншим правилами логіки від деяких даних пропозицій-посилань до їх наслідків (висновків). Сутність дедукції полягає у використанні загальних наукових положень для дослідження конкретних явищ.

У процесі пізнання індукція і дедукція нерозривно пов’язані між собою, хоч на певному рівні наукового дослідження одна з них переважає. При узагальненні емпіричного матеріалу й висуванні гіпотези провідною є індукція. У теоретичному пізнанні важлива насамперед дедукція, яка дозволяє впорядкувати експериментальні дані й побудувати теорію, яка спирається на логіку їх взаємодії. За допомогою дедукції і завершуються дослідження.

Аналогія – встановлення схожості в деяких властивостях і відносинах між нетотожними об’єктами. На підставі виявленої схожості робиться відповідний висновок – умозаключення за аналогією. Аналогія дає не достовірні, а вірогідні сні знання. У висновку за аналогією знання, яке отримано від розгляду певного об’єкта, переноситься на інший, менш досліджений і менш доступний для дослідження об’єкт.

Моделювання – це метод дослідження об’єктів на їх моделях. У методології науки модель – це аналог певного фрагменту реальності, породження людської культури тощо.

Системний підхід – це сукупність загальнонаукових методологічних принципів, в основі яких лежить розгляд об’єктів як систем. До числа цих вимог відносяться:

а) виявлення залежності кожного елементу від його місця і функцій у системі з урахуванням того, що властивість цілого не можна звести до суми властивостей цих елементів;

б) аналіз того, наскільки поведінка системи зумовлена як особливостями її окремих елементів, так і властивостями її структури;

в) дослідження механізму взаємодії системи і середовища;

г) вивчення характеру ієрархічності, притаманного даній системі;

д) забезпечення всебічного багатоаспектного опису системи;

е) розгляд системи як динамічної цілісності, що розвивається.

Вірогіднісно-статистичні методи ґрунтуються на врахуванні дії множинності випадкових факторів, які характеризуються стійкою частотою. Вірогіднісні методи спираються на теорію ймовірностей
^ 11. Організація наукової діяльності в Україні.
Наукова діяльність в Україні законодавчо закріплена у Законі Україні „Про наукову і науково-технічну діяльність” від 18 грудня 1991 року. Цей закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Класифікація наук здійснюється разом із формуванням наукових знань, виконує функції групування наукових знань в певні системи, що сприяє уніфікації науки, її міжнародним зв’язкам і зростанню темпів розвитку. Вищою атестаційною комісією (ВАК) України затверджена така Національна класифікація наук:

01. Фізико-математичні науки.

02. Хімічні науки.

03. Біологічні.

04. Геологічні.

05. Технічні.

06. Сільськогосподарські.

07. Історичні.

08. Економічні.

09. Філософські.

10. Філологічні.

11. Географічні.

12. Юридичні.

13. Педагогічні.

14. Медичні.

15. Фармацевтичні.

16. Ветеринарні.

17. Мистецтвознавство.

18. Архітектура.

19. Психологічні.

20. Воєнні.

21. Національна безпека.

22. Соціологічні.

23. Політичні.

24. Фізичне виховання і спорт.

25. Державне управління.

Державна політика України з наукової та науково-технічної діяльності спрямована на:

- примноження національного багатства на основі використання наукових і науково-технічних досягнень;

- створення умов для досягнення високого рівня життя людей, їхнього фізичного і інтелектуального розвитку за допомогою використання сучасних досягнень науки і техніки;

- зміцнення національної безпеки на основі використання наукових і науково-технічних досягнень;

- забезпечення вільного розвитку наукової та науково-технічної творчості.

На теперішній час для України пріоритетними є такі напрямки прикладних наукових досліджень:

- нетрадиційні джерела енергій;

- дослідження космічного простору, астрономія і астрофізика;

- дослідження в галузі аграрних технологій і сучасних біотехнологій;

- ресурсо- та енергозберігаючі та екологічно безпечні технології;

- нові матеріали та хімічні продукти;

- екологія та раціональне природокористування;

- нові інформаційні технології.

Державне регулювання і управління розвитком науки здійснюють Президент України, Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України. Вищим органом організації науки є Національна академія наук України (НАН України). НАН України організує і здійснює фундаментальні і прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук, а також координує здійснення фундаментальних досліджень у наукових установах і організаціях незалежно від форми власності. Галузеві академії координують, організують і проводять дослідження у відповідних галузях науки і техніки.

Наукова і науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до Закону України „Про вищу освіту”, який був прийнятий у 2002 році. Ця діяльність здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної й виробничої діяльності в системі вищої освіти, яке досягається за рахунок:

- органічної єдності змісту освіти і програм наукової діяльності;

- спрямування фундаментальних, прикладних досліджень і розробок на створення і впровадження нових конкурентноздатних техніки, технології та матеріалів;

- створення стандартів вищої освіти, підручників та навчальних посібників з урахуванням досягнень науки і техніки;

- розвитку різних форм наукової співпраці з установами і організаціями, що не входять до системи вищої освіти, для розв’язання складних наукових проблем впровадження результатів наукових досліджень і розробок;

- безпосередньої участі учасників навчально-виховного процесу в науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських роботах, що проводяться у вищому навчальному закладі;

- планування проведення і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень у межах основного робочого часу;

- залучення до навчально-виховного процесу провідних учених і науковців, працівників вищих навчальних закладів та інших наукових установ і організацій;

- організації наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних, курсових, дипломних та інших робіт учасників навчально-виховного процесу.
  1   2   3

Схожі:

Курс лекцій з дисципліни iconКурс лекцій донецьк 2006 удк 346. 7: 656 (042. 4)
С 50 Смирнов А. М., Клещенков О. В. Транспортне право: Курс лекцій. – Донецьк: дюі, 2006. – 254 с
Курс лекцій з дисципліни iconКурс лекцій з дисципліни «Економетрія»
Економетрія − розділ науки, в якому вивчаються методи кількісного вимірювання взаємозв’язків між економічними показниками
Курс лекцій з дисципліни iconКурс лекцій Галузь знань: 0301 Соціально-політичні науки Напрям підготовки:...
Лекція Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога
Курс лекцій з дисципліни iconКурс лекцій Галузь знань: 0301 Соціально-політичні науки Напрям підготовки:...
Мета: ознайомлення студентів з діагностичними можливостями проективних малюнків у психодіагностиці
Курс лекцій з дисципліни iconКурс лекцій навчальний посібник для студентів ІІІ курсу історичного факультету
...
Курс лекцій з дисципліни iconКурс лекцій з дисципліни «Виробнича база будівництва» Рівне 2008
Тема Виробнича база будівництва. Матеріально- технічне забезпечення виробництва
Курс лекцій з дисципліни iconКонспект лекцій з дисципліни «Статистика»
Конспект лекцій з дисципліни «Статистика». Розробив викладач: Н. В. Горбатовська – Горлівка: гмк, 2012. – 99 с
Курс лекцій з дисципліни iconКурс лекцій Галузь знань: 0301 Соціально-політичні науки Напрям підготовки:...
Мета: ознайомлення студентів з завданнями, основними конструктами диференціальної психології та формування уявлення про формальний...
Курс лекцій з дисципліни iconКурс лекцій Черкаси 2012

Курс лекцій з дисципліни iconКонспект лекцій з дисципліни "Управлінський облік"
Конспект лекцій з дисципліни "Управлінський облік" / П. Й. Атамас. – Дніпропетровськ: дуеп, 2005. – 168 с
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка