Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни




НазваКурс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни
Сторінка5/6
Дата конвертації07.08.2014
Розмір0.89 Mb.
ТипКурс лекцій
skaz.com.ua > Економіка > Курс лекцій
1   2   3   4   5   6
Тема 5. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ
5.1. Економічна сутність собівартості і вартості продукції.

5.2. Класифікація витрат підприємства та їх характеристика.

5.3. Калькулювання собівартості продукції.

5.4. Види і показники собівартості.

5.5. Методи визначення собівартості.

5.6. Шляхи зниження собівартості продукції.

5.7. Особливості розрахунку собівартості транспортної продукції.

    1. Економічна сутність собівартості і вартості продукції

Собівартість – це частина вартості, що виражає витрати підприємства на спожиті в процесі виробництва засоби праці, предмети праці й оплату праці, тобто виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Потрібно визначити різницю між собівартістю і вартістю продукції

(рис.5.1.).

Вартість продукції




Вартість спожитих засобів виробництва




Знову створена вартість




Вартість спожитих засобів праці




Вартість спожитих предметів праці




Вартість потрібного продукту




Вартість додана

ОФ(А)

ОБЗ

Заробітна плата

Прибуток




.



Рис. 5.1. Складові вартості продукції

Собівартість потрібна: для контролю за використанням ресурсів; для визначення економічної ефективності діяльності підприємств; для встановлення цін на продукцію.

Для визначення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, що входять до неї. Як відомо, витрати підприємств відновлюються за рахунок двох власних джерел: собівартості (валових витрат) та прибутку. Тому визначення складу витрат, віднесених на собівартість, передбачає їх розмежування між джерелами відновлення.

Загальний принцип розмежування ґрунтується на тому, що до собівартості потрібно включати ті витрати, які забезпечують просте відновлення всіх факторів виробництва: предметів праці, засобів праці, робочої сили, природних ресурсів. Поіменний перелік усіх валових витрат наведено в законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст.5).
^ 5.2. Класифікація витрат підприємства та їх характеристика

Підприємство будь-якої форми власності під час своєї діяльності здійснює різноманітні витрати, які можна поділити на операційні, фінансові та інвестиційні.

Витрати, пов’язані з основним видом діяльності підприємства (виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт) або такі, що забезпечують здійснення цієї діяльності, називають операційними.

Інвестиційні – витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю (капітальне будівництво, розширення та розвиток виробництва, придбання довгострокових цінних паперів тощо).

Фінансові витрати включають сплату відсотків іншим юридичним та фізичним особам за отримані від них кошти у вигляді кредитів та позик тощо.

Операційні витрати підприємства відповідно до її економічного змісту групують згідно з такими загальноприйнятими економічними елементами, як матеріальні (сировина й основні матеріали, паливо й енергія з боку); витрати на оплату праці; відрахування в позабюджетні соціальні фонди; амортизація основних фондів; інші грошові витрати.

Але групування витрат за економічними елементами не дає змоги розрахувати собівартість одиниці продукції, обчислення якої відіграє важливу роль для обґрунтування ціни на продукцію, схвалення рішень про випуск нової продукції, визначення рентабельності виробництва окремих видів продукції тощо.

Процес обчислення собівартості продукції називають калькулюванням собівартості продукції.

Для визначення повної собівартості окремих видів продукції застосовують таку класифікацію статями витрат калькуляції (перелік статей може бути різним, що обумовлено особливостями галузі до якої належить підприємство): сировина і матеріали; паливо й енергія на технологічні цілі; заробітна плата працівників (основна і додаткова); відрахування на соціальні заходи; утримання і експлуатація устаткування; цехові витрати; підготовка й освоєння виробництва; інші виробничі витрати; невиробничі витрати.

Співвідношення між статтями витрат виражене у відсотках називають структурою витрат за статтями калькуляції.

Наприклад структура витрат за статтями калькуляції авіапідприємства може бути такою: авіаційні паливно-мастильні матеріали – 18,4%, амортизація – 22,6%, заробітна плата всього складу – 26,4%, відрахування на соціальні заходи – 9,9%, аеропортові збори – 22,7%.

^ За способом віднесення до окремих видів продукції витрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі – витрати, безпосередньо пов’язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції (сировина, заробітна плата працівників). Непрямі – витрати, пов'язані з усією виробничо-господарською діяльністю підприємства, які неможливо прямо віднести до виробництва якогось одного виду продукції (затрати на заробітну плату адміністративно-управлінського та обслуговуючого персоналу, амортизація основних фондів загальногосподарського призначення тощо).

Під час прийняття рішень щодо обсягів виробництва необхідно розподіляти витрати на змінні та постійні.

Змінні витрати – це витрати, загальна сума яких змінюється зі зміною обсягів виробництва продукції (надання послуг, виконання робіт).

Змінні витрати можна поділити на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні витрати змінюються пропорційно до зміни обсягу виробництва. До них відносять витрати сировини, матеріалів, комплектуючих, відрядну заробітну плату робітників. Коефіцієнт пропорційності для них Кпр = 1.

Непропорційні витрати поділяють на прогресувальні та дегресуючі. Прогресувальні витрати зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва, коефіцієнт пропорційності для них Кпр 1. До таких витрат належать витрати на відрядно-прогресивну заробітну плату, додаткові витрати тощо. Дегресувальні витрати також змінюються, однак меншою мірою, ніж зміна обсягу виробництва і коефіцієнт пропорційності для них Кпр 1. Це витрати на утримання й експлуатацію устаткування, його ремонт, витрати на інструмент тощо.

До постійних витрат відносять такі, загальна сума яких не залежить від кількості виготовленої продукції. Їх обсяг змінюється лише з часом. До постійних витрат можна віднести такі: витрати на утримання й експлуатацію будівель та споруд загальногосподарського призначення, адміністративно-управлінські витрати тощо.

У складі постійних витрат розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва, наприклад, витрати на оплату праці адміністративно-управлінського персоналу з відрахуванням на соціальні заходи при нарахуванні працівникам премій змінюються, але неістотно.

Залежність загальної суми витрат і доходу підприємства від обсягу виробництва показано на рис. 5.2.
дохід,

витрати,

грн.

О прибутки



збитки



0 Q 0

Обсяг виробництва




Рис. 5.2. Графік залежності загальної суми витрат і доходу підприємства від обсягу виробництва:




постійні витрати; змінні витрати; повні витрати
За нульового обсягу виробництва та реалізації дохід підприємства і його змінні витрати дорівнюють нулю. Однак є постійні витрати, які підприємство несе за будь-якого обсягу виробництва. З зростанням обсягу виробленої продукції збільшуватимуться змінні витрати та дохід. Повні витрати підприємства складаються із його постійних та змінних витрат. У точці перетину ліній доходу і повних витрат (О) спроваджується рівність між витратами підприємства й отриманим доходом. Обсяг виробництва, що відповідає цій точці, називають беззбитковим або критичним (Qкр). Якщо підприємство буде реалізовувати продукцію в обсязі, меншому за критичний обсяг виробництва, воно зазнає збитків, оскільки витрати перевищуватимуть дохід підприємства. У випадку, коли обсяг реалізації продукції перевищує критичний обсяг виробництва, підприємство отримуватиме прибуток, оскільки дохід буде більшим за його витрати.

Функція повних витрат можна записати як:



де Сповн – повна сума витрат, грн.; Спост – постійні витрати, грн.; Сзмін – змінні витрати, грн.; Q – обсяг виробництва у натуральних вимірниках.

Рівняння доходу можна записати у вигляді:



де Д – сума доходу підприємства, грн.; Ц – продажна ціна одиниці продукції, грн.; Q – обсяг проданих одиниць продукції у натуральних вимірниках.

Критичний обсяг виробництва, за якого сума здійснених витрат дорівнює отриманому доходу, визначають так:



де Qкр - критичний обсяг виробництва у натуральних вимірниках.

Звідси критичний обсяг виробництва:



Під час планування та аналізу витрати підприємства поділяють на одноелементні (або прості) та комплексні. Одноелементні витрати мають єдиний економічний зміст і є первинними (паливо, сировина); комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють кілька елементних витрат (загальнозаводські, витрати від браку та інші).

^ За ступенем участі у виробничому процесі: основні – зв'язані з безпосереднім виконанням виробничого процесу; накладні – зв'язані з обслуговуванням і керуванням виробництвом.
^ 5.3. Калькулювання собівартості продукції

Розрізняють такі методи калькулювання собівартості:

  1. Нормативний метод – передбачає встановлення витрат на одиницю продукції відповідно до діючих норм.

  2. Параметричний метод. Витрати на проектний вибір встановлюють, виходячи з ступеня залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів вибору.

  3. Розрахунково-аналітичний метод. Передбачає розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції на основі діючих норм, а непрямих – пропорційно від заробітної плати основних робітників.

Розглянемо зміст статей калькуляції собівартості.

Стаття «Сировина і матеріали» включає витрати на сировину і допоміжні матеріали, куплені вироби, напівфабрикати.

Обсяг витрат сировини і матеріалів на одиницю продукції (грн./од.) можна визначити за формулою



де^ Q – обсяг продукції, що випускається; Pм – норма витрат матеріалу (у вартісних вимірниках); Sн.в. – витрата матеріалів, що зв’язана зі зміною залишків незавершеного виробництва.

Стаття «Паливо й енергія на технологічні цілі» містить витрати на енергію, використовувану безпосередньо у виробничому процесі. Витрати енергії на одиницю продукції обчислюють, виходячи з норм витрат і діючих тарифів на енергію(грн):



де і – кількість видів енергії; Рі – норма витрати і-того виду енергії; Ц – ціна (тариф) на використання і-го виду енергії.

Стаття «Заробітна плата працівників (основна і додаткова)» включає витрату на оплату праці робітників, які безпосередньо зайняті виготовленням продукції підприємства.

Основна, додаткова заробітна плата (погодинна):



де tф – фактичний відпрацьований час; Т – тарифна ставка за одну годину відпрацьованого часу; Д – система доплат працівникам за різні досягнення; П – система премій за досягнення;



де ^ Q – обсяг роботи; Тод – відрядна розцінка на виготовлення; Д – система доплати.

До статті «Відрахування на соціальні заходи» включаються обов’язкові нарахування на заробітну плату основних робітників: до державного пенсійного фонду (32,3%), до фонду зайнятості (2,6), до фонду соціального страхування (1,9) Sсоц. = % S з/пл Sсоц = 37,5% = 0,375 S з/пл.

Стаття «Утримання та експлуатація машин та устаткування» є комплексною, оскільки охоплює такі витрати, як енергію, пальне, стиснуте повітря, що необхідні безпосередньо для експлуатації обладнання, амортизаційні відрахування на машини й устаткування, витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу, витрати на ремонт устаткування тощо. Витрати розподіляють між загальною кількістю продукції відповідно до обраної бази розподілу. Найчастіше за таку базу беруть розмір основної заробітної плати виробничих робітників. Можна визначити методом підсумовування — складають кошторис, визначають відсоток цих витрат.

До статті «Цехові витрати» належать: заробітна плата з відрахуванням на соціальні заходи працівникам керування; витрати на керування, виробничі й господарські витрати; амортизаційні відрахування на будинки і споруди; витрати на охорону праці; витрати на техніку безпеки, протипожежну безпеку; витрати на дослідження, відрядження; обов'язкові платежі; придбання патентів і ліцензій.



де ^ Sнакл– накладні витрати; Sоснз/пл – заробітна плата основних робітників; SA – норма амортизації.

Стаття «Підготовка й освоєння виробництва» включає: освоєння нових цехів і виробництв; підготовку й освоєння нової продукції; підготовчі роботи.

Витрати списуються на продукцію однаковими частинами протягом розрахункового періоду.

До статті «Невиробничі витрати» відносять: витрати на маркетингові дослідження; рекламу; засоби на стимулювання збуту. Визначають у відсотках від виробничої собівартості.
^ 5.4. Види і показники собівартості

З метою проведення економічного аналізу рівня витрат підприємства собівартість продукції класифікують за певними ознаками.

Залежно від часу формування витрат розрізняють такі собівартості: планову (визначають перед початком планового періоду); фактичну чи звітну (визначає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку); проектну чи прогнозовану (визначають в техніко-економічних обґрунтуваннях на майбутній період); нормативну (розраховують на основі поточних норм витрат); кошторисну (характеризує витрати на вироби замовлення, чи ті що виповнюються в разовому порядку.

Залежності від місця формування: цехова (сума витрат у межах цеху; виробнича (витрати на виробництво продукції в межах усього підприємства); повна (сукупність виробничих і невиробничих витрат).

За тривалістю розрахункового періоду це такі собівартості: місячна, квартальна, річна, за ряд років.

За масштабами об'єкта розрізняють індивідуальну собівартість (характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції) та галузеву собівартість (середні витрати в галузі на виробництво і реалізацію продукції).

За складом продукції собівартість може бути: товарної продукції, валової продукції, реалізованої продукції, собівартість незавершеної продукції.

У собівартість товарної продукції входять витрати підприємства на виробництво і збут товарної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат.

Собівартість реалізованої продукції — це собівартість товарної продукції за винятком підвищених витрат першого року масового виробництва нових виробів та собівартість продукції реалізованої із залишків минулого року:



де Sрсобівартість реалізованої продукції; Sт – собівартість товарної продукції; Sрм витрати першого року масового виробництва; Sн1 – собівартість нереалізованої продукції на початок року; Sн2 – собівартість нереалізованої продукції на кінець року.

Собівартість валової продукції включає усі види робіт та послуг, що виконує підприємство. Відмінність від собівартості реалізованої продукції полягає у тому, що в першому випадку підприємство може виробляти продукцію для себе.

Витрати на одну гривню реалізованої продукції – найбільш відомий на практиці узагальнюючий показник. Його використовують для аналізу зниження собівартості; він дозволяє характеризувати рівень та динаміку витрат на виробництво продукції:



де ^ S1грн – витрати на одну гривню реалізованої продукції, грн/грн; Sтов собівартість товарної реалізованої продукції, грн; Qтов.грн обсяг реалізованої продукції у вартісному вираженні, грн.

Собівартість одиниці продукції – витрати підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції:



де Sод – собівартість одиниці продукції; Sтов собівартість товарної реалізованої продукції, грн; Qтов – обсяг товарної продукції у натуральному вираженні.
^ 5.5. Методи визначення собівартості

Для визначення собівартості продукції підприємства використовують такі методи: кошторисний, метод підсумовування та пофакторний методи.

^ Кошторисний метод ґрунтується на основі елементів витрат (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів, інші витрати).Кошторис витрат виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з його основною діяльністю за певний період, незалежно від того, включаються вони до собівартості продукції в цьому періоді чи ні. Для розрахунку собівартості продукції кошторис витрат виробництва необхідно коригувати.

^ Метод підсумовування – передбачає визначення суми попередньо визначених собівартостей окремих виробів:



де Sі – собівартість окремих виробів; Qi – загальний обсяг виробництва продукції i-того виду; n – кількість найменувань продукції.

^ Пофакторний метод – визначення собівартості з урахуванням впливу різних факторів.



де n – кількість факторів; Sтб собівартість у базовому періоді; ∑∆Sі – сумарний вплив різних факторів.



де S1, S2 – витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу.
^ 5.6. Шляхи зниження собівартості продукції

Зниження витрат виробництва та собівартості продукції – одна з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.

Знижувати собівартості продукції можна внаслідок скорочення:

– витрат уречевленої праці, що може бути досягнуто поліпшенням використання засобів та предметів праці;

– затрат живої праці, що можуть бути скорочені за умови зростання продуктивності праці;

– адміністративно-управлінських витрат, зниження яких досягається розумною економією.

Основні шляхи зниження рівня собівартості продукції: підвищення технічного рівня виробництва; удосконалення організації виробництва; зміни структури й обсягу продукції; галузевих та інших чинників.

Підвищення технічного рівня виробництва може сприяти економії витрат внаслідок дії таких факторів:

  1. Зниження норм витрат матеріалів. Економію обчислюють за формулою



де Ем – економія за рахунок зниження норм витрат матеріалів, грн; Нм0 та Нм1– норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, нат. од.; Цм – ціна матеріального ресурсу; Q1 – обсяг випуску продукції після здійснення заходу, нат. од.

  1. Зростання продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості продукції:



де Епр – економія за рахунок зниження трудомісткості продукції, грн; t0, t1 – трудомісткість продукції до і після здійснення заходу відповідно, нат.од.; C г0, C г1– середньогодинна ставка робітників до і після здійснення заходу відповідно, грн/год; %дзп – середній відсоток додаткової заробітної плати для певної категорії робітників; %всз – встановлений законодавством відсоток відрахувань на соціальні заходи, %.

  1. Удосконалення організації виробництва і праці на підприємстві зумовлює економію витрат за рахунок спеціалізації


і розширення кооперування, яку визначають так:

Есп = (Сспп – (Цспопт + Вт.з.в))Qсп ,

де Есп – економія витрат внаслідок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування, грн; Сспп – собівартість одиниці виробів, виробництво яких планується розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн/од.; Цспопт –оптова ціна виробу виготовленого на спеціалізованому підприємстві, грн; Вт.з.в – транспортно-заготовельні витрати на одиницю виробу, грн/од.; Qсп – кількість виробів, отриманих по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, нат. од.

  1. Зміна структури й обсягу продукції зумовлює відносне зниження умовно-постійних витрат підприємства, яке можна обчислити так:



де Еум-п – економія витрат у результаті зниження умовно-постійних витрат підприємства, грн.; Q% – приріст обсягу продукції в плановому році, %; Сум-п – сума умовно-постійних витрат у базовому році.

  1. Загальний вплив зазначених факторів на собівартості продукції

Езаг = Ем + Епр + Есп + Еум-п .

Зниження собівартості продукції за рахунок зростання продуктивності праці Спр(%):

Спр = (1 - Із.п / Іпр) з.п ,

де Із.п та Іпр – індекси зростання середньої заробітної плати та продуктивності праці відповідно; з.п – частка заробітної плати у собівартості продукції.

Зниження собівартості продукції (%) за рахунок зміни умовно-постійних витрат Сум-п:

Сум-п = (1 - Іум-п / ІQ) ум-п, %,

де Іум-пQ – індекси зростання умовно-постійних витрат та обсягу виробництва відповідно; ум-п – частка умовно-постійних витрат у собівартості продукції, %.
^ 5.7. Особливості розрахунку собівартості

транспортної продукції

На транспорті розрізняють собівартість вантажних перевезень, що вимірюються у гривнях на тонно-кілометр, або на 1 т вантажу та пасажирських – у гривнях на пасажиро-кілометр.

Визначаючи загальний показник, ураховують сумарні експлуатаційні витрати на вантажні та пасажирські перевезення.

Експлуатаційні витрати – це поточні витрати транспортних підприємств на загальний обсяг продукції, виконаної за якийсь відрізок часу (місяць, квартал, рік). Експлуатаційні витрати підприємства пов'язані з власними витратами на купівлю матеріалів, на паливо й електроенергію, амортизацію основних фондів, оплату праці і т. ін.

Експлуатаційні витрати, віднесені до одиниці продукції, називають собівартістю перевезень. На транспорті термін «собівартість перевезень» вживається тоді, коли йдеться про поточні витрати на одиницю продукції (собівартості одиниці продукції).

Транспортні підприємства в собівартість перевезень включають поточні витрати тільки з безпосереднього переміщення вантажів та пасажирів. Витрати за межами підприємств на операції з передавання вантажів від одного виду транспорту до іншого у пунктах перевалки (на виконання операції з пересадці пасажирів), вантажно-розвантажувальні роботи, операції приймання та видачі вантажів у початкових і кінцевих пунктах транспортного процесу до собівартості перевезень не включаються. Виняток становить повітряний транспорт, де витрати на вантажно-розвантажувальні роботи включаються до собівартості авіаперевезень. Ці витрати на повітряному транспорті мають невелику питому частку.

Підприємства цивільної авіації застосовують методи розрахунку собівартості перевезень на основі таких показників:

– загальної суми витрат і загального обсягу перевезень;

– собівартості льотної години і годинної продуктивності польотів повітряних суден;

    • собівартості транспортних операцій;

    • собівартості літако-кілометра.

МОДУЛЬ 2. Основні результативні показники

господарської діяльності підприємства
У результаті засвоєння навчального матеріалу навчального модуля «Основні результативні показники господарської діяльності підприємства» студент повинен:

знати:

– сутність і завдання розрахунків показників ефективності;

– склад основних фінансово-економічних показників підприємства та методику їх розрахунку;

уміти:

– визначати показники ефективності;

– самостійно розраховувати і аналізувати основні показники діяльності підприємства;

– виконувати розрахунки щодо вибору оптимального інвестиційного проекту з кількості запропонованих;

– оцінювати соціальні й економічні наслідки технічних та управлінських рішень.
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconКурс лекцій донецьк 2006 удк 346. 7: 656 (042. 4)
С 50 Смирнов А. М., Клещенков О. В. Транспортне право: Курс лекцій. – Донецьк: дюі, 2006. – 254 с
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconАкадемічний курс Підручник Міністерство освіти І науки України транспортне
Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки, Київської, Севастопольської...
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconКонспект лекцій міністерство освіти І науки України
Методичні вказівки до вивчення основних тем з дисципліни “Інформаційні технології ” „Опорний конспект лекцій” для студентів спеціальності...
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерству освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти І науки обласних, Київської...
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки, м олоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044)486 24 42, факс (044) 2361049
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка