Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни




НазваКурс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни
Сторінка2/6
Дата конвертації07.08.2014
Розмір0.89 Mb.
ТипКурс лекцій
skaz.com.ua > Економіка > Курс лекцій
1   2   3   4   5   6
^

закінчений цикл відтворення, тобто його продукція в умовах поділу праці набуває форми товару;


– володіння правом юридичної особи;

– наявність трудового колективу;

– самостійне ведення виробничо-господарської діяльності;

– використання у виробничій діяльності відповідного майна;

– відсутність в організаційній структурі підприємства інших суб`єктів господарювання, що володіють правом юридичної особи;

– ведення справи на принципах господарського або комерційного розрахунку.

Внутрішні фактори розвитку підприємства:

– ресурсне забезпечення виробництва. Це виробничі фактори (будинки, спорудження, устаткування, інструменти, земля, сировина і матеріали, паливо, робоча сила, інформація та ін.), тобто все те, без чого немислиме виробництво продукції і надання послуг у кількості і якості, що вимагаються ринком.

– забезпечення бажаного рівня економічного і технічного розвитку підприємства (НТП, організація праці і виробництва, підвищення кваліфікації, інновації, інвестиції та ін.);

– забезпечення комерційної ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства (уміння вести високоефективну комерційну, постачальницьку і збутову) діяльність.

Основними методами економічної науки є: діалектичний метод (основний науковий метод пізнання економіки); методи порівняльного аналізу і графічних зображень; описовий; гіпотетичний; дедуктивний та ін.

Основні завдання курсу:

– розгляд основних елементів господарського механізму, що діє на підприємствах;

– освоєння нових форм і методів господарювання, зумовлюваних вимогами ринкової економіки;

– вивчення особливостей економіки й організації підприємств різних форм власності.

Дослідження резервів і способів підвищення ефективності діяльності підприємства, як основне завдання зводиться до такого: – визначення ресурсів, якими володіє підприємство (устаткування, кількість робочої сили);

– створення противитратного механізму господарювання, що забезпечив би ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів і на цій основі конкурентоспроможність підприємства на внутрішньому і світовому ринку.
1.2. Основні моделі економічних систем

Основні моделі економіки:

  • планово-директивна (централізована, державна);

  • ринкова;

  • змішана (соціально-ринкова).

Перехід економіки від планово-директивної до ринкової виявився дуже складним і важким. Цей етап супроводжується падінням виробництва, інфляцією, зниженням життєвого рівня населення і наростанням соціальної напруженості в суспільстві.

Особливості ринкової економіки: економічна свобода; конкуренція; мобільність ресурсів; незалежність дій учасників ринку; повна інформованість учасників ринку; виробник існує для покупця. Економіка має ринковий та неринковий сектори. Ринковий сектор сам заробляє на себе. Неринковий існує за рахунок бюджету.

Ринок – це система економічних взаємовідносин між тими, хто виготовляє, і тими, хто споживає продукцію, опосередкована процесом купівля–продаж товарів.

Ця система включає в себе чотири сфери економічного життя: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Центральною фігурою цієї системи є споживач. Споживач віддає перевагу товару, який його більше влаштовує за такими критеріями, як якість, ціна, умови реалізації та сервісного обслуговування і т. ін.

Створюваний ринком взаємозв`язок виробництва і споживання одночасно вирішує три завдання: задоволення платіжного попиту, збут продукції, забезпечення виробництва ресурсами.

Функції ринкової системи: інформаційна, посередницька, ціноутворювальна, регулювальна, санувальна.

Інформаційна функція. Ринок забезпечує виробників продукції та послуг інформацією про суспільно необхідну кількість тих чи інших товарів та послуг в умовах постійної зміни цін та процентних ставок за кредити.

^ Посередницька функція. Споживач отримує можливість вибору постачальника, а постачальник вибирає покупця.

Ціноутворювальна функція. Вартість товарів залежить від ринкової ціни.

Регулювальна функція. Що, як, хто і для кого повинен виготовляти певні види товарів та послуг. Визначення співвідношення попиту та пропозиції.

^ Санувальна функція. Ринок за допомогою механізму конкуренції здійснює відбір найбільш ефективних підприємств, які здатні забезпечити вимоги споживачів щодо якості, ціни тощо. Підприємства, які не витримають конкуренцію, повинні залишити ринок.

^ Види ринків: ринок робочої сили, ринок послуг, ринок технологій, товарний ринок, фінансовий ринок, ринок засобів виробництва.

Фінансовий ринок забезпечує виробництво кредитними ресурсами і сприяє переливу капіталів з менш прибуткових до більш прибуткових сфер.

Ринок споживчих товарів (товарний ринок) включає ринок продуктів харчування і ринок промислових товарів.

Ринки можна поділити на прості (звичайні) і високорозвинені. До простих можна віднести магазини, кафе, їдальні та інші до високорозвинених – фондові біржі, товарні біржі, де контакти між собою встановлюють покупці та продавці з усього світу.

Ринки бувають також локальними, інші мають національний або міжнаціональний характер.

Інфраструктура ринку – це сукупність закладів, організацій, державних і комерційних підприємств і служб, які забезпечують нормальне функціонування всіх видів ринків.

До спеціалізованих видів ринкової інфраструктури належать окремі її елементи, які обслуговують конкретний ринок. Наприклад: інфраструктура ринку робочої сили включає служби зайнятості, біржі праці, систему перепідготовки кадрів, регулювання міграції робочої сили. Інфраструктура фінансового ринку включає банківську систему, фондову біржу, валютну біржу, брокерські і страхові компанії, аудиторські фірми. Інфраструктура ринку споживчих товарів (товарного ринку) включає оптову і роздрібну торгівлю, аукціони, ярмарки, комерційні посередницькі центри, товарні біржі.

Крім того, існують елементи ринкової інфраструктури, які обслуговують ринок загалом. До них належать: юридичне обслуговування; транспортне обслуговування; інформаційне забезпечення тощо.

Методи регулювання ринку (державні):

1)прямі (установлені державою основних пропорцій виробництва, держзамовлення, цінові комплектні плани і програми, регулювання доходів, податків);

2)непрямі (регулювання через бюджетно-фінансовий механізм).
Тема 2. ОСНОВНІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА


  1. Економічна сутність основних фондів.

  2. Класифікація і структура основних фондів.

  3. Облік і оцінка основних фондів.

  4. Знос і амортизація.

  5. Методика розрахунку норм амортизації. Амортизаційний фонд.

  6. Показники використання основних фондів на підприємстві.

  7. Виробнича потужність підприємства.

  8. Способи поліпшення використання основних фондів.


^ 2.1. Економічна сутність основних фондів

Будь-якому підприємству для процесу виробництва потрібні засоби праці, предмети праці та робочої сили і фінансових ресурсів. Засоби праці становлять речовинну базу основних фондів.

Предмет праці – речовинна база обігових коштів. У сукупності вони складають виробничі фонди підприємств. Розподіл виробничих фондів на основні й оборотні випливає з їхньої ролі в процесі виробництва, способу перенесення ними своєї вартості на виготовлену продукцію, роботи чи послуги.

Основні фонди – це засоби виробництва, які мають вартість; багаторазово беруть участь у процесі виробництва; зберігають свою натуральну форму протягом усього життєвого циклу; переносять свою вартість на готову продукцію поступово, вроздріб, у міру зносу.

У ринковій економіці поняття основних фондів розширюється. До них належать: земля, цінні папери, інтелектуальна власність ( патенти, свідоцтва, ноу-хау ). Основні фонди в їх грошовому вираженні називають основними засобами або основним капіталом.

Оскільки основні фонди складаються з великої кількості засобів та знарядь праці, то виникає потреба в їх класифікації за рівними ознаками.
^ 2.2. Класифікація і структура основних фондів

Існує кілька класифікацій основних фондів.

    1. Виходячи з участі в процесі виробництва матеріальних благ основні фонди підрозділяють на виробничі та невиробничі.

Виробничі фонди – це фонди промисловості, сільськогосподарського призначення, транспорту, зв'язку й інших галузей матеріального виробництва, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва.

Невиробничі фонди призначені для обслуговування потреб житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, освіти, тобто за допомогою них не створюються матеріальні цінності, а перерозподіляється матеріальний прибуток.

    1. За ступенем впливу на обсяг виробленої продукції основні фонди підрозділяються на активні та пасивні

^ Активна частина – це та, котра безпосередньо створює продукцію (верстати, машини, флот та ін.). За активною частиною визначається виробнича потужність підприємства.

^ Пасивна частина – це та, котра створює належні умови для нормального виробництва продукції (будинки, споруд, склади і т.ін). Співвідношення між активною і пасивною частинами має бути оптимальним.

3. За походженням основні фонди класифікують на продукцію капітального будівництва (будинки, споруд, аеродроми) та продукцію машинобудування (устаткування, верстати, транспорт).

4. Видова класифікація (за нею проводиться оподатковування підприємств у відповідно до Закону України «Про оподаткування». Усі основні фонди поділяють на чотири групи:

1) будинки, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої (склади, вокзали, житлові будинки, греблі, дамби);

2) обладнання, транспортні засоби, меблі, офісне устаткування, побутові, механічні, електричні прилади;

3) інші основні фонди, що не ввійшли до перших двох груп, включаючи сільськогосподарські машини й устаткування, робочу продуктивну худобу, багаторічні насадження, бібліотечний фонд;

4) комп’ютери й інформаційні системи, офісна техніка та засоби зв’язку.

Структура основних фондів – це відсоткове співвідношення окремих груп основних фондів.

Видова структура вважається прогресивною, якщо частка другої і третьої груп зростає, оскільки це зумовлює до підвищення питомої частки активної частини основних фондів.


^ 2.3. Облік і оцінювання основних фондів

Існують два методи обліку основних фондів – натуральний і вартісний.

Натуральний метод використовують для визначення виробничої потужності підприємства, розроблення балансу устаткування, удосконалення складу основних фондів.

Натуральний облік провадять таким чином: на кожний інвентарний об’єкт запроваджують картку, в якій визначені основні показники кожного об’єкта (площа, потужність, кількість устаткування. На транспорті це експлуатаційні показники транспортних засобів: вантажність, потужність двигунів, швидкість).

^ Вартісний метод застосовують для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції, а також загальної суми основних фондів. Складання всіх вартостей об’єктів даного підприємства становить початкову вартість основних фондів.

Обидва ці обліки ведуться паралельно в картках обліку і доповнюють один одного.

Вартісний облік можна вестися по початкової (балансової) вартості, відбудовної і залишкової вартості.

^ Початкова вартість – це вартість первісних витрат на виготовлення і придбання засобів праці, транспортування, монтаж і інші витрати, зв'язані з їхнім впровадженням у дію. По цій вартості основні фонди беруться на баланс підприємства.

Основні фонди мають свій життєвий цикл і знаходяться в постійному русі. При довгостроковому використанні основних фондів, особливо в умовах високого рівня інфляції, початкова вартість перестає відповідати її дійсному значенню. Тому, для усунення викривлення впливу цінового фактору використовують оцінку основних фондів по їх відновній вартості.

Відновна вартість – це вартість у даний момент часу (реальна, з урахуванням інфляції). Може бути отримана в результаті переоцінки основних фондів. Відновна вартість важлива для процесу приватизації.

Ввід = Вп(б)  Кінд, грн.,

Вп(б) – початкова (балансова) вартість; Кінд – коефіцієнт індексації, враховує інфляцію і деінфляцію.

^ Залишкова вартість – це первісна чи відновна вартість з урахуванням зносу, тобто вартість ще не перенесена на виготовлену продукцію.

Взал = (Вперв – Сзн)  Кінд, грн.,

де Сзн – сума зносу.

Ліквідаційна вартість – це вартість об'єкта в момент списання чи ліквідації.

^ Ринкова вартість – це вартість, що враховує ринкові фактори (місця розташування, якість об'єкта) стосовно відновної вартості. Ринкова вартість не завжди дорівнює відновної.
^ 2.4. Знос і амортизація

В процесі функціонування основні фонди зношуються. Розрізняють таки види зносу: фізичний, моральний, функціональний. зовнішній та інші.

^ Фізичний знос – втрата основними фондами своїх первісних техніко-експлуатаційних характеристик (пряме зношування основних фондів). Існують два види фізичного зносу в залежності від причин, які викликають знос:

  • фізичний знос першого роду – зношування основних фондів у наслідок їхнього вживання (утома металу, ламання);

  • фізичний знос другого роду – зношування основних фондів у наслідок їхнього не вживання (корозія металу).

Існує два способи визначення рівня фізичного зносу: по термінах служби; за даними обстеження технічного стану.

За першим методом:

,

Зф – фізичний знос; Тф – фактичний термін служби; Тн – нормативний термін служби.

Цей метод є досить приблизним, тому що передбачає, що в першу половину строку служби зношується 50% вартості і 50% в другу. В дійсності найбільша частота відмов техніки спостерігається в початковий і кінцевий період життя.

Другий метод припускає розбивку об'єктів основних фондів на окремі конструктивні елементи і визначення ступеня зносу кожного окремо. Цим методом користуються при приватизації і переоцінці. Тоді в цілому фізичний знос визначається по формулі:

,

Ві – вартість окремих конструктивних елементів; bi – коефіцієнт зносу; Вппервісна вартість.

Моральний знос – засоби праці знецінюються, утрачають свою вартість до закінчення фізичного зносу (нормативного терміну служби). Буває дві форми:

  • моральний знос першого роду – це знецінювання машин і устаткування в наслідок здешевлення виробництва машин тієї ж конструкції.

,

Зм – моральний знос; В1 – відновна вартість; Вn – первісна вартість.

Моральний знос другого роду – це знецінювання старих машин, які ще фізично годні в наслідок появи більш досконалих по технічним характеристикам машин, що витісняють застарілі.



Зм – моральний знос; Пс - продуктивність старої машини; Пн - продуктивність нової.

Розрізняють знос, який можна усунути і який не можна усунути. Фізичний знос, що можна усунути усувається за допомогою поточного ремонту. Моральний знос, що можна усунути усувається за допомогою модернізації. Знос, що не можна усунути усувають повною заміною основних фондів.

^ Функціональний знос – знос основних фондів через невідповідальність сучасним вимогам, пропонованим до даного об’єкту основних фондів. Даний знос викликається недостатністю або надмірністю розмірів будинку, компонуванням або старінням механічного устаткування. Знос виникає через погане планування, функціональної невідповідності будинку сучасним вимогам ринку з погляду дизайну конструкції, якості матеріалів, експлуатаційних витрат. Таким чином, можна укласти, що функціональний знос настає при:

Причини виникнення функціонального зносу: невідповідність об’єкта вимогам ринку; використанні, що не відповідає безпосередньому призначенню; обмеженому використанні; появі більш продуктивних засобів праці.

Функціональний знос у нашій країні не розглядався в силу відсутності необхідності визначити ринкову вартість майна, тому що не було ринку, а для переоцінки вартості досить було врахувати фізичний і моральний зноси. Але рамки визначення морального зносу в даний час вузькі і не охоплюють усіх факторів і причин, що впливають на зміну ринкової вартості.

^ Зовнішнє зношування – втрата вартості, зумовлена впливом зовнішніх факторів відносно об’єкта основних фондів, а також може спричинятися загальноекономічними та внутрішньогалузевими факторами. Наприклад: скорочення попиту на продукцію; скорочення пропозицій; погіршення якості сировини, робочої сили; правові зміни відповідно до законодавства; муніципальні та адміністративні розпорядження, що погіршують права власності.

Амортизація – це відшкодування у грошовій формі зношування основних фондів і поступове перенесення їхньої вартості на знову створений продукт чи виконану роботу. Амортизація здійснюється в Україні відповідно до «Положення про визначення амортизації і віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства».

За допомогою амортизаційних відрахувань кошти накопичуються за термін експлуатації основних фондів і за них можна придбати нові основні фонди для заміни зношених.

Таким чином, амортизація грошове вираження зношування основних фондів, основне джерело удосконалювання основних засобів підприємства.
^ 2.5. Методика розрахунку норм амортизації. Амортизаційний фонд

Підприємства ведуть паралельно два види обліку амортизаційних відрахувань: податковий облік і бухгалтерський облік. Податковий облік здійснюється за встановленими державою нормами амортизації.

Якщо об'єкт належить: до першої групи основних фондів – то це 8% від балансової вартості за рік; до другої групи – 40%, до третьої групи – 24%, до четвертої групи – 60% від балансової вартості

Міністерством фінансів України встановлено п’ять методів нарахування амортизаційних відрахувань, метою яких є створення реального джерела відновлення основних фондів, які підприємства обирають самостійно.

Бухгалтерський облік містить п’ять способів (методів) амортизаційних відрахувань. Ці методи представлені в Положенні стандарті бухгалтерського обліку №7 від 18 травня 2000 р.

^ 1. Метод прямолінійний (рівномірний). Суть методу полягає в рівномірному нарахуванні амортизаційних відрахувань у плині всього терміну служби. Відсоток, що береться від балансової вартості, – це норма амортизації.

Норму амортизації для прямолінійного методу обчислюють:



Вп – первісна вартість; Вл – ліквідаційна вартість; Тн – термін служби; Тн – нормативний. якщо Вл  0, то норма амортизації є залежністю від нормативного терміну служби.

Річна сума амортизаційних відрахувань:

Аріч = На Вп

Вп – середньорічна початкова вартість.

Таким чином, за прямолінійним методом амортизацію нараховують рівними частками в плині всього терміну служби. Він передбачає рівномірне зношування.

^ Переваги прямолінійного методу – простота і зрозумілість для користувачів; не відбувається подорожчання продукції.

Недоліки – не враховані досягнення науково-технічного прогресу і не створюється база для НТП.

Суть прискореного амортизації полягає в тому, що в першу половину терміну служби нараховується 70–80% вартості основних фондів. Переваги прискорених методів – вони враховують можливість інфляції, прискорюють процес відновлення активної частини основних фондів; нагромаджують достатні засоби для технічного чи переозброєння основних фондів; зменшують податок на прибуток; уникають фізичного і морального зносу основних фондів.

^ 2. Метод зменшення залишкової вартості (залишковий). Відповідно до цього методу щорічні амортизаційні відрахування одиниці основних фондів обчислюють у вигляді фіксованих відсотків від залишкової вартості коефіцієнт (ставка) амортизації:



де Влікв – залишкова вартість n-го року; Вп – первісна вартість.

Річну норму амортизації (у відсотках) обчислюють як різницю між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату відділення ліквідаційної вартості об’єкта на його початкову вартість.

Величина річної амортизації:

Aріч = Pa  Взал .
^ 3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості (подвійно-залишковий) – річну суму амортизаційних відрахувань визначають добутком подвоєної норми прямолінійної амортизації на залишкову вартість основних фондів:



^ 4. Метод кумулятивний (сума чисел) – річну суму амортизації визначають як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховують шляхом ділення кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об’єкта основних фондів на умовний строк служби. Термін служби об'єкта розраховується в умовні роки. Наприклад при Тн=10 років: Тум=1+2+3+…+10 = 55;

Ва¹ = 10/55; Ва² = 9/55.

Річну норму амортизації визначають як добуток кумулятивного коефіцієнта на початкову вартість основних фондів. Кумулятивний метод використовують у галузях з високими темпами морального зношування.

^ 5. Виробничий метод – визначають місячну норму амортизації у відсотках від обсягу продукції, що випускається. Місячну норму амортизації визначають як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки амортизації. Виробничу ставку обчислюють шляхом ділення початкової вартості на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити з використанням цього об’єкта:



де Gобсяг продукції, що випускається; Нвира - виробнича норма амортизації;

З амортизаційних сум, що включаються у витрати виробництва формується амортизаційний фонд, що надалі використовується для відновлення основних фондів. Амортизаційний фонд – одне з джерел подальшого розвитку підприємства:



Gпл – запланований обсяг продукції за весь термін роботи.
^ 2.6. Показники використання основних фондів на підприємстві.


Показники основних фондів

Показники відтворення

Показники використання

Узагальнювальні

Приватні

Екстенсивні

Інтенсивні


^ Показники відтворення: показник відтворення характеризує процес заміни застарілих основних фондів новими (показують технічний стан основних фондів).


  1. Коефіцієнт зношування:



де Аріч – річна сума амортизаційних відрахувань; Во.ф.к.р – вартість основний фондів на кінець року.

  1. Коефіцієнт придатності:



  1. Коефіцієнт оновлення показує динаміку відновлення основних фондів:



де Ввв – загальна вартість уведених основних фондів протягом року.

  1. Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття:



де Ввиб загальна сума вибулих основних фондів;

Во.ф.поч.р – загальна сума основних фондів на початок року.

  1. Коефіцієнт приросту:



Узагальнюючі показники використання основних фондів.

  1. Фондовіддача:



де Вг – загальний річний обсяг продукції; Во.ф – середньорічна вартість основних фондів.

Якщо основні фонди протягом року рухаються інтенсивно, то середньорічну вартість обчислюють за формулою:



де Впоч.рвартість основних фондів на початок року; Вв.ув, Ввив – вартість основних фондів уведених і виведених; Nпрац, Nн/прац – кількість місяців протягом яких основні фонди працювали чи не працювали.

Якщо основні фонди збільшуються не інтенсивно, то середньорічну вартість розраховують за щоквартальними коефіцієнтами:

Вріч = Впоч.р + 0,8975(Вв.ув – Ввив) + 0,5875(Вв.ув – Ввив) +

+ 0,3375(Вв.ув – Ввив) + 0,0875(Вв.ув – Ввив).

Фондовіддача показує, який обсяг продукції одержуємо на 1грн основних фондів за одиницю часу (рік). Зі збільшенням фондовіддачі ефективність виробництва збільшується.

Загальна фондовіддача:



де Воб.ф – вартість оборотних фондів.

  1. Фондомісткість (зворотний показник Кфо):



де Фе – показує, скільки основних фондів необхідно мати для виробництва 1 грн продукції. Використовують для обґрунтування темпів і пропорцій розширеного відтворення. Якщо фондомісткість більша від одиниці, то виробництво фондомістке.

  1. Фондоозброєність:



де Воф – середня вартість основних фондів; Чр - средньооблікова чисельність працівників. Показує яка вартість основних фондів припадає на одного працівника.

  1. Рентабельність основних фондів:



де Пб – балансовий прибуток.
5. Фондооснащеність:



де Nоб – облікова кількість устаткування на підприємстві, що має найбільшу питому частку. Характеризує середню вартість одиниці устаткування, що має більшу питому частку.

^ Приватні показники.

Екстенсивні показники це показники використання основних фондів у часі.

1. Тривалість функціонування устаткування протягом року (на виробництві).

2. Коефіцієнт екстенсивності завантаження:



де ^ Тфакт – фактичний час роботи протягом року; Теф – ефективний час роботи устаткування протягом року.

Виробнича потужність

Інтенсивні показники оцінюють продуктивність роботи устаткування і машин протягом року:

1. Коефіцієнт інтенсивності завантаження устаткування:



де Вф – виробіток фактичний; Впл – виробіток плановий.

2. Коефіцієнт змінності роботи устаткування:



де – загальна кількість верстатозмін; – кількість устаткування.

Інтегральний коефіцієнт використання основних фондів:



^ 2.7. Виробнича потужність підприємства

Виробнича потужність – особливий показник використання основних фондів. Під виробничою потужністю розуміють максимально можливий випуск продукції певної номенклатури, асортименту та якості за певний період часу (рік, квартал, добу, зміну тощо) за умови найбільш повного завантаження обладнання та виробничих площ.

Залежно від галузевої підпорядкованості та специфіки виробництва виробничу потужність вимірюють у натуральних, умовно-натуральних та вартісних показниках. Як правило, виробничу потужність підприємства визначають у тих самих показниках, у яких планується випуск його продукції.

У практиці господарювання розрізняють три види виробничої потужності підприємства: проектну, поточну та резервну.

Проектну потужність визначають у процесі проектування нового підприємства або реконструкції діючого.

Поточна (фактично досягнута) потужність характеризує дійсні виробничі можливості підприємства, що склались у конкретний період часу. Величина поточної виробничої потужності не залишається сталою. Нарівні з удосконаленням техніки, технології та організації виробництва, руху основних фондів на підприємстві відбуваються певні зміни виробничої потужності, що потребує здійснення періодичних обчислень її величини. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну поточну потужності підприємства.

Резервна потужність формується у певних галузях господарства країни: енергетиці, харчовій промисловості, на транспорті тощо. Вона створюється з метою покриття так званих пікових навантажень, які відбуваються у певні періоди (сезони) року.

На величину виробничої потужності підприємства впливає багато різноманітних факторів. Основними серед них є такі: кількість та склад встановленого обладнання, розміри виробничих площ; прийнятий режим роботи підприємства; продуктивність обладнання або трудомісткість продукції, яка виготовляється на цьому обладнанні, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу; номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється підприємством; застосування прогресивних норм продуктивності та використання обладнання; структура основних фондів підприємства.

Підприємства різних галузей обчислюють виробничу потужність на підставі відповідних галузевих інструкцій, у яких враховано особливості їх функціонування. Однак існують спільні для більшості галузей методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств, до яких належать такі.

  1. Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції, яку воно випускає і включає до своєї виробничої програми.

  2. Виробнича потужність підприємства визначається за відповідними потужностями його провідних підрозділів (цехів, дільниць, груп устаткування) з урахуванням заходів щодо ліквідації «вузьких місць».

До провідних відносять ті підрозділи, в яких виконуються основні технологічні операції з виготовлення продукції, де витрачається найбільша частка живої праці і зосереджена значна частина основних виробничих фондів. За наявності кількох провідних підрозділів потужність підприємства має визначатися за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.

Під «вузьким місцем» розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць та груп обладнання відповідним потужностям суміжних з ними підрозділів.

3. Під час обчислення виробничої потужності підприємства враховують усе діюче та недіюче обладнання через несправність, ремонт або модернізацію, а також обладнання, що перебуває на складі, але протягом поточного періоду має бути введене в експлуатацію в основному виробництві.

  1. Виробничу потужність підприємства обчислюють за технічними (проектними) або досягнутими прогресивними нормами продуктивності обладнання, використання виробничих площ, трудомісткості виробів, нормами виходу продукції із сировини з урахуванням застосування прогресивної технології та організації праці.

  2. Під час обчислення виробничої потужності виходять з максимально можливого фонду робочого часу обладнання, позапланові простої не враховують. Не беруть до уваги простої обладнання або не довикористання площ, які спричинені недостатністю робочої сили, сировини, палива, електроенергії, організаційно-технічними неполадками, а також втратами робочого часу, пов'язаними з браком у виробництві. Враховують тільки неминучі технологічні втрати, розмір яких встановлюється технологією та виробничими нормативами.

Максимально можливий фонд робочого часу для підприємств з безперервним процесом виробництва обчислюють, виходячи з кількості календарних днів у році та 24 робочих годин на добу, за винятком часу, необхідного на проведення капітальних та планово-попереджувальних ремонтів і технологічних перерв обладнання та агрегатів.

Фонд часу роботи обладнання для підприємств з перервним процесом виробництва визначають, виходячи з кількості робочих днів протягом року, змін роботи обладнання за добу, їх тривалості в годинах та часу, необхідного на проведення капітального та планово-попереджувальних ремонтів.

  1. У загальному вигляді величину виробничої потужності можна визначати за такими формулами:

  2. Розрахунок потужності виконують за всіма виробничими цехами підприємства.

  3. Протягом року виробнича потужність підприємства змінюється, що спричинює необхідність визначення вхідної (станом на початок року) та вихідної (станом на кінець року) потужностей.

Вхідна потужність показує виробничі можливості підприємства на початок року, вихідна – на кінець звітного і початок наступного року.

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, в якому відображаються зміни її величини протягом року під впливом різних факторів.
^ 2.8. Способи поліпшення використання основних фондів

Однією з головних умов підвищення ефективності використання основних фондів є оптимальність термінів експлуатації основних фондів. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці.

Найбільший вплив на експлуатацію мають щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати.

Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів: технічного переозброєння діючого підприємства; реконструкції виробництва; розширення виробничих потужностей підприємства; нового будівництва технічно завершених виробничих потужностей та підрозділів фірми.

Основними шляхами підвищення ефективності використання основних актів підприємства є:

Екстенсивні

(збільшення часу)

Інтенсивні

(збільшення продуктивності)

  1. Скорочення часу на ремонт і технічне обслуговування.

  2. Скорочення часу обслуговування устаткування.

  3. Скорочення простоїв основних фондів

  4. Збільшення фактичного часу роботи в плині року.

  1. Придбання високоякісних основних фондів.

  2. Звільнення підприємства від зайвого устаткування.

  3. Своєчасне відновлення основних фондів (особливо активної частини).

  4. Збільшення завантаження устаткування.

  5. Упровадження більш продуктивної техніки і прогресивних технологій.

  6. Удосконалювання організації виробництва і підвищення якості керування.


1   2   3   4   5   6

Схожі:

Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconКурс лекцій донецьк 2006 удк 346. 7: 656 (042. 4)
С 50 Смирнов А. М., Клещенков О. В. Транспортне право: Курс лекцій. – Донецьк: дюі, 2006. – 254 с
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconАкадемічний курс Підручник Міністерство освіти І науки України транспортне
Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки, Київської, Севастопольської...
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconКонспект лекцій міністерство освіти І науки України
Методичні вказівки до вивчення основних тем з дисципліни “Інформаційні технології ” „Опорний конспект лекцій” для студентів спеціальності...
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерству освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти І науки обласних, Київської...
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки, м олоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044)486 24 42, факс (044) 2361049
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49
Курс лекцій Київ 2006 міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка