Українська культура першої пол. ХІХ ст




Скачати 68.21 Kb.
НазваУкраїнська культура першої пол. ХІХ ст
Дата конвертації29.06.2013
Розмір68.21 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Культура > Документы
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ПЕРШОЇ ПОЛ. ХІХ СТ.

У першій половині XIX ст. в Україні культура розвивалася передусім в умовах національ­но-культурного відродження українського народу, під впливом антикріпосницького виз­вольного руху, а також революційних ідей, ідей утопічного соціалізму, романтизму та інших, які йшли з Західної Європи. Саме розвиток української культури був яскравим виявом дальшого формування української нації, відро­дження самосвідомості українського народу, його праг­нення до утвердження себе як самобутнього окремого народу.

Характерною рисою цього періоду була дедалі глибша демократизація культури. Серед діячів культури ставало все більше різночинців, які розгортали рішучу боротьбу проти самодержавно-релігійної ідеології, зокрема теорії “офіційної народності”, і в своїй творчості відображали життя, настрої й думи народних мас. Крім того, поступово до культури прилучалися дедалі ширші верстви населення.

Як і належало сподіватися, інтелігенція звичайно з'являлася в містах – насамперед у тих, де були вищі учбові заклади. Відтак Харків (де 1805 р. за­сновано перший у російській частині України університет) став одним із перших осередків інтелігенції, що народжувалася в країні. Цей університет виник і за цікавих обставин: на відміну від інших університетів імперії його відкрили не з ініціативи уряду з метою підготовки державних службовців. Сповненій почуття місцевого патріотизму й прагнення піднести культурний рівень України групі місцевого дворянства на чолі з невтомним Василем Каразіним удалося пере­конати імператора Олександра І дати дозвіл на заснування університету, а також зібрати для цього необхідні фонди. Лише в 1834 р., коли було засновано універси­тет Св. Володимира, інтелектуальний центр України перемістився із Харкова до Києва.

Міністерство народної освіти, яке почало діяти в 1802 р., вирішило провести реформу системи освіти і у 1803 р. затвердило “Попередні правила народної освіти”, а в 1804 р. – статут навчальних закладів. За “Попередні­ми правилами” передбачалися чотири типи шкіл: пара­фіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети.

У парафіяльних школах, які створювалися при церков­них парафіях і які були початковими, навчання продов­жувалося 4–6 місяців в селах і до одного року в містах. Дітей навчали (російською мовою) читати, писати, пер­ших дій арифметики, основ православної віри.

Повітові школи, що були другим ступенем у системі початкової школи (спочатку двокласні), за статутом 1828 р. стали трикласними. У них вивчали російську мову, географію, історію, арифметику, природознавство, фізику, малювання. У повітових школах навчалися здебільшого діти дворян і чиновників.

Ще більш становий дворянський характер мали гімназії – середні школи, куди приймали майже виключно дітей дворян і чиновників. У гімна­зіях викладали латинську, німецьку і французьку мови, історію, географію, початковий курс філософії і словесних наук, математику, фізику, природознавство, політичну еко­номію, малювання.

Проміжне місце між гімназіями й університетами зай­мали ліцеї, яких в Україні було три: ^ Рішельєвський в Одесі (заснований у 1817 р.), Кременецький на Волині, створений у 1819 р. на базі гімназії (після польського повстання 1830—1831 рр. його було закрито, а потім переве­дено до Києва і реорганізовано в університет), і Ніжинсь­кий. У Харківському університеті, заснованому за ініціати­вою В.Каразіна в 1805 р., у перший час було чотири відділи (факультети): словесний, етико-політичний (юри­дичний), фізико-математичний, медичний.

^ Київський університет, відкритий у 1834 р., спочатку мав один філософський факультет, що складався з відділів історико-філологічного та фізико-математичного, у 1835 р. почав працювати юридичний, а в 1841 р. і медичний фа­культет. Першим ректором став відомий учений-природо-знавець, філолог, фольклорист та історик професор Михай­ло Олександрович Максимович.

Вирішальну роль у повному становленні української національної мови відіграли твори основоположників нової української літератури – І. Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, П.Гулака-Артемовського, Є. Гребінки і особливо великого українського національ­ного поета Т. Шевченка. Найоїльш відомими кобзаря­ми тих часів були Андрій Шут, Іван Крюковський і Остап Вересай. Остап Микитович Вересай (1803-1890), похо­дженням з родини кріпаків с.Сокоринець (тепер Срібнянського району Чернігівської обл.), залишившись із 4-х років сліпим, понад 70 років мандрував з села в село, співаючи під звуки кобзи думи й народні пісні.

У першій половині XIX ст. серед освічених людей посилювався інтерес до усної народної творчості, розгорнулося збирання й публікація її пам'яток. У 1819 р. у Петербурзі М.Цертелі видав збірник “Опыт собрания старинних малороссийских песней”. Три збірки українсь­ких народних пісень –підготував і опублікував М. Максимович.
^

Кирило-Мефодіївське товариство


З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс цар­ським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського това­риства – першої на Україні організації політичного спрямування.

Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності широ­кого підпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з де­сятка активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим (обдаро­ваним істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (ви­хідцем із дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але високоосвіченим чиновни­ком). Хоч два інших інтелігенти – викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш і вже добре знаний поет Тарас Шевченко – підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існу­вання “браття” збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні диску­сії (під час однієї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.

Найважливіші з цих положень, сформульованих Костомаровим, містились у творі під назвою “Закон Божий (Книга Буття українського народу)”. Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цін­ностей і панслов'янськими елементами, цей твір, що зазнав сильного впливу поль­ських моделей, закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості. рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Національне питання, що з усією очевидністю привернуло найбіль­шу увагу товариства, ставилося в широкий контекст панславізму: “Всі слов'ян­ські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогіч­ними тим, що е у Сполучених Штатах”. Столицею федерації мав стати Київ.

Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумці вважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільш егалі­тарною серед усіх слов'янських суспільств – через відсутність у ній знаті.

Подібне до Христового, воскресіння цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: “І зруйнували Україну. Але то лише здавалося... бо голос України не змовк. Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов'ян; почувши її за­клик, повстануть всі слов'яни... і стане Україна самостійною республікою у слов'ян­ському союзі”. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна. і казатимуть: “Дивіться, відкинутий будівельниками камінь став наріжним каменем”. Таке мессіанське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею 'її повної незалеж­ності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох. сумнівалися у здатності своїх “м'яких” і “поетичних” співвітчизників існувати не­залежно. Погоджуючися щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова це були єдність і братство слов'ян; Шевченко палко вимагав соціального й націо­нального звільнення українців, а Куліш наголошував на важливості розвитку україн­ської культури. Більшість висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись що загальна освіта, пропаганда й “моральний приклад”, який вони подаватимуть властям,- це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом рево­люції можна здійснити бажані зміни. Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумнівно об'єднували спільні цінності та ідеали й, що най­характерніше, бажання покращити соціально-економічну, культурну й політичну долю України.

Попри відносно безневинний характер товариства царські власті вирішили пока­рати його провідних членів. При цьому суворість покарання' була неоднаковою. Костомаров, Куліш та інші помірковані дістали порівняно легкі вироки, що передба­чали заслання вглиб Росії на рік і менше, після чого їм дозволялося продовжити по­передні заняття. Гулака засудили до трьох років ув'язнення. Та найсуворіше було покарано Шевченка, в якому цар і його чиновництво вбачали найнебезпечнішого учасника товариства. Його віддали у солдати на 10 років. Сам Микола І дописав до вироку таке: “...под строжайшим наблюдением й запретом писать й рисовать”. Фізичні й моральні муки цього заслання спричинили передчасну смерть Шевчен­ка у 1861 р.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурниць­кого до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських куль­турних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної сві­домості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелі­генції з російським царатом.

Схожі:

Українська культура першої пол. ХІХ ст iconІсторія української літератури іі-ої половини ХІХ ст. Левченко Н. М
Суспільно-політична ситуація в Україні у ІІ пол. ХІХ ст та її вплив на культурно-мистецьке життя українського народу
Українська культура першої пол. ХІХ ст iconПрактичне заняття №1 Українська література ІІ половини ХІХ століття: проблеми розвитку
Схарактеризуйте основні напрями й течії української літератури 70-90-х років ХІХ століття
Українська культура першої пол. ХІХ ст iconПрактичне заняття №1 Українська література ІІ половини ХІХ століття: проблеми розвитку
Схарактеризуйте основні напрями й течії української літератури 70-90-х років ХІХ століття
Українська культура першої пол. ХІХ ст iconРозділ І. Розквіт чеської літератури в добу національного відродження
Соціально-політична ситуація на чеських землях першої половини ХІХ ст
Українська культура першої пол. ХІХ ст iconТема: Некласична етика ХІХ століття
Хіх ХХ століття (Достоєвський, Толстой, Соловйов, Шестов, Бердяєв) посткласична етична думка ХІХ століття (Конт, Спенсер, Юм, Бентам,...
Українська культура першої пол. ХІХ ст iconПроводить набір туристичних груп для турпоходів в Карпати. Надається...
Основні пункти на маршруті: м. Рахів;г. Рахівська;г. Магуриця;г. Терентин;пол. Білин;г. Велика Близниця;пол. Драгобрат;льодовикові...
Українська культура першої пол. ХІХ ст iconДо практичних занять
З курсу «Історія української літератури першої половини ХІХ століття» визначені теми практичних, які вказані у робочих навчальних...
Українська культура першої пол. ХІХ ст iconГрушевицкая Т. Г., Гузик М. А., Садохин А. П. Словарь по мировой художественной культуре
Лекція Українська культура доби козацько-гетьманської держави. Українське бароко (2 год.)
Українська культура першої пол. ХІХ ст iconДвнз «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Інститут мистецтв
«Українська музична культура на сучасному етапі: трансформація традиційних І академічних форм»
Українська культура першої пол. ХІХ ст iconВідділення: українська філологія Секція: українська література українська демонологія
Темою мого дослідження стала українська демонологія та її персонажі. Демонологічні уявлення стали основним пластом всієї традиційної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка