82. Поняття культури. Структура І функції культури




Скачати 146.42 Kb.
Назва82. Поняття культури. Структура І функції культури
Дата конвертації28.12.2013
Розмір146.42 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Культура > Документы
82. Поняття культури. Структура і функції культури.

Надзвичайно важливим елементом духовного життя суспільства, поряд із суспільною свідомістю, є духовна культура. Є дуже багато визначень сутності культури (термін "культура" походить від латинського сиііига — обробка, виховання, освіта). Загальне визначення культури — це все те, що створено людиною. Тому в широкому аспекті культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності.У літературі культуру визначають як сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством; специфічний спосіб розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці; спосіб життєдіяльності людини з освоєння світу; міру став­лення людини до себе, суспільства і природи; сферу становлення, розвитку соціологізації людини в природному і соціальному оточенні. Західні культурологи, незважаючи на різне розуміння ними суті культури, вбачають у ній примат духовного над матеріальним. Вони розуміють культуру як сукупність духовних символів (Вебер), форму розумової діяль­ності (Кассірер), систему знаків, комунікацію (Леві-Стросс), інтелектуальний аспект штучного середовища (Люнь).Культура є органічною єдністю матеріального та духовного. В літературі прийнято розрізняти матеріальну і духовну культуру. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності людей та її результати. Сюди відносяться засоби виробництва і продукти праці, форми суспільної організації трудової діяльності людини. Духовна культура насамперед охоплює сферу духовного виробництва — це сукупність форм суспільної свідомості, способів створення і використання духовних цінностей, форм комунікації людей. Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури збіднює її як надзвичайно багатогранне, цілісне явище.Визначається певна типологія культур. Так, зокрема, виділяють національну (українську, російську, французьку) культуру; регіональну (слов'янську, американську, африканську) культуру; культуру певних соціальних суб'єктів. Виділяють також певні культурні епохи: антична культура, культура середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етнічна, фізична, моральна і т.д.Духовна культура — це різноманітний досвід життєдіяльності соціальних суб'єктів, що включає в себе найсуттєвіші результати суспільного досвіду народів щодо освоєння суспільного буття, соціуму в цілому, багатогранних духовних цінностей.Нарешті, духовна культура — це такий спосіб свідомої організації особистістю своєї індивідуальної сенсожиттєвої діяльності в сфері духовного і матеріального виробництва, який забезпечує їй всебічну самореалі-зацію, самоздійснення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів.Духовна культура як елемент духовного життя, суспільних, духовних відносин включає в себе певну систему цінностей, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, норм, традицій в органічній єдності з соціальною гуманістично значимою діяльністю людей щодо освоєння, творення буття. В літературі виділяють певні соціальні функції духовної культури. Серед основних таких функцій — пізнавальна, комунікативна, регулятивна, прогностична, ціннісно-орієнтаційна, які органічно взаємопов'язані між собою. Але, на думку багатьох культурологів, філософів, інтегруючою функцією духовної культури є людинотворча функція.

^ 83.Людина в світі культури. Моделі культури.

Тріада»культура-суспільство-особистість»являє собою соціально-філософську і культурологічну проблему,яка включає в себе безліч аспектів.Наприклад,питання про те,яку роль відіграє особистість в культурі того або іншого історично конкретного успільства,як узгоджуються інтереси особистості і суспільства,яке існувало ставлення до людини протягом епохи,яка роль особистості в культурному прогресі тощо.Маленька дтина не відразу приходить до усвідомлення своєї особистості.Так і людство пройшло довгий шлях,відокремивши себе спочатку від природи,а потім проголосивши повагу до чужої індивідуальності,утверджуючи творчий діалог несхожих,окремих людей.Античність,Середні віки,Просвітництво,XIX-XX ст.-такі етапи дозрілості людства.Кожна культурно-історична епоха по-своєму розглядає людину та її місце в світі.Світогляд античності був космогонічним,тобто людина уявлялася частиною світу(космосу),ланкою загальної гармонії.Світогляд Середньовіччя був теоцентричним ,вважалося,що в центрі світу і над світом знаходиться Бог.Людина тут-раб Божий.Культура Середньовіччя передусім є культом,а людина-служителем цього культу.Новим етапом у самопізнанні людства є епоха Просвітництва.Для Гердера,Канта,Гегеля людина цікава як суб’єкт культури.Особистість-втілення творчої спрямованості людини ,а культура-це звільнення людини через творчість.Сьогодні поняття людина і особистість,індивид і індивідуальність розмежовуються.Необхідно їх конкретизувати,встановити співвідношення між ними.Людина-вищий рівень розвитку живих організмів на Землі,з одного боку це біологічна істота,а з іншого-творець специфічного світу,який є творчою діяльністю всього людства.Пояснюючи особистість через поняття людина,можна сказати,що особистість є людина зі сформованим світоглядом(системою поглядів на світ),самосвідомістю і здатністю до творчої самореалізації через діяльність.На шляху своєї особистості людина обовязково стикається з визначенням своєї самотності,окремості,індивідуальності(що розуміється як одиничність,неповторність,винятковість) і спільності,подібності до інших.Отже,існують певні якості,які характеризують особистість людини,культуру її особистості,міру її особистості.


^ 84.Світ повсякденності(науковий,художній,релігійний)

Світ повсякденності-світ,де щодня і щогодини діє ,творить людина.В повсякденному світі народжуються люди,і всвіті повсякденності,побуті люди помирають.Тут же в повсякденному світі кожна людина радіє,а буває і і плаче.Тужить,сумує,журиться,переживає.Люди конфліктують,сваряться і вирішують конфлікти,суперечки,миряться,творять та ін.Так же трапляєтьс,що люди до всього підходять неоднозначно і в усьому навколишньому встигають помітити те,на що люди,які поруч,навіть уваги не звернуть.Задовольнити жадобу,прагнення людини-рівносильно позбавити її бажань.

Буденне життя відбивається в обрахотворчому мистецтвіі в історії.Відновлюючі хронологічні події і явищ в попередні періоди життя суспільства,історія описує і повскденність:побут,традиції,право,звичаї,конкретний досвід,ту плоть і кров з якої формуються всі події(значущі і доленосні.

Активна роль людини в створенні повсякденності і ісорії стала основним в дослідженнях прихильників історичної школи.Багато хто із вчених досліджуючи повсякденне життя людини,насамперед,зосереджували увагу на процесах формування культури повсякденності,побуту і творчості людей,звичаях,переконаннях,страхах і ідеях людини.

Буденний світ-світ звичок,звичаїв,стереотипів мислення,житейських аксіом,в ному велика сфера недомовленого,що не потребує пояснення і доводу та ін.

^ 88.Поняття»цивілізація».Проблеми і перспективи сучасної цивілізації.

Цивілізація виражає щось загальне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.

Функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності.

Таким чином, цивілізація - це соціокультурне утворення. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури. Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, унаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної,продовольчої і сировинної проблеми - усе це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.

^ 85.Суспільні форми духовного(мораль,мистецтво,релігія)

Духовне життя суспільства — це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями — соціальними суб'єктами — індивідами, народами, етносами. В цьому зв'язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціального суб'єкта — народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людини — и духовні цінності, світоглядні орієнтації.Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне.

Мораль.Мораль являє собою сукупність, систему норм, правил поведінки людей в суспільстві.Принципи і норми моралі не вічні, а, будучи зумовленими певним суспільним буттям людей, постійно змінюються з розвитком суспільства, в першу чергу виробничих відносин.Цілеспрямований процес формування духовності особистості передбачає одночасно і виховання та самовиховання в людині непримиренності до будь-яких відхилень від норм моралі, всього того, що гальмує духовно-моральний прогрес суспільства. Чим вища зрілість особистості в сфері суспільних відносин, тим міцніша її моральна свідомість та самосвідомість, і навпаки, чим глибший, багатший моральний світ людини, тим вища її громадянська відповідальність.Мистецтво.Особлива роль у формуванні естетичної свідомості людини належить мистецтву. Мистецтво виступає як специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, форма суспільної свідомості і художньо-образного відображення дійсності, її пізнання й оцінки, особливою формою творчої діяльності особистості. Його функціонування тісно пов'язане з процесами об'єктивного буття, суспільних відносин, зокрема духовного виробництва.Мистецтво являє собою єдність естетично-пізнавальної та естетично-творчої основи. Однак визначальним у мистецтві є духовно-емоційна основа. Релігія.Важливе місце в духовному житті суспільства займає релігія, а також релігійна свідомість. Протягом історії розвитку людства релігійність, релігійна свідомість людей набувала багатогранних форм, відтінків, пройшовши довгий шлях свого становлення від примітивних культів суспільства до складних релігійних систем і основних світових релігій сучасності.Релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна ідеологія, як правило, розробляється і розвивається теологами. Релігійна психологія, складаючись головним чином стихійно, безпосередньо в процесі відображення повсякденних умов життя людей, включає в себе несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне. Суттєве місце в побутовій релігійній свідомості відіграє процес релігійного поклоніння, або культ, що являє собою найбільш консервативний елемент будь-якої релігії.
^ 86.Поняття суспільства.Системна організація суспільства і джерела її саморозвитку.

Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес, пізнати закономірності його функціонування, розвитку – це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсів розумінні суспільства є багато містифікацій, сучасне наукове уявлення про нього не може бути сформоване без скрупульозного аналізу тих пошуків (досягнень та помилок), якими надзвичайно багата історія соціальної філософії. На думку Платона, суспільство є об'єднанням людей для задоволення своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному. За Арістотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого творіння. Просвітителі (Т.Гоббс, Ж.-Ж.Руссо, Ф.М.Вольтер) та французькі матеріалісти XVIII ст. трактували суспільство як форму суспільної угоди, Г.Гегель — як реальний процес життєдіяльності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї. І.Бентам визначає суспільство як "фіктивне тіло, що складається з індивідуальних осіб, які розглядаються як його складові члени". Г.Зіммель відроджує Платонову ідею про суспільство як засіб реалізації внутрішніх спонук, потреб, мотивів індивідів. М.Вебер доповнює її тезою про "деякий мінімум взаємо-орієнтацій". Е.Дюркгейм підкреслює значення розподілу праці. Т.Пар-сонс трактує суспільство як соціальну систему, що функціонує завдяки взаємодії людей та соціальних інститутів. Марксистська соціальна філософія суспільство визначає як сукупність історично обумовлених форм спільної діяльності людей. Головною детермінантою суспільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він обумовлює соціальний, політичний та духовний процес життя. Суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки — ось головний висновок марксистської соціальної філософії.Були спроби пояснити суспільне життя і через призму визначальної ролі суспільної свідомості. Як відомо, велика група філософів виходить з положення про те, що світом правлять ідеї. Найпослідовніше ця позиція проведена в філософії Платона та Гегеля.

Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, — дисгармонія яких веде до суттєвих конфліктів і деформацій.

Поняття "сфера суспільного життя" відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні, об'єктивні й суб'єктивні. Сфера — це реальний процес людської життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядається нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах.

Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності.
87.Концепція історичного процесу розвитку суспільства.

У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей,

народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насамперед з діяльністю людей. Адже життя суспільства, його історія є діяльністю людей, тобто діяльністю особистостей, соціальних груп, народів тощо. Тому ця історія має розглядатися саме у контексті діяльності людей: усі закони суспільного розвитку, вся логіка такого процесу існують лише у людській діяльності. Акцентування на тому, що суспільство — це діяльність людей, має глибокий методологічний сенс. Здатність бути рушійною силою — це найсуттєвіша властивість людської діяльності взагалі.У західній соціальній філософії історично склалися три "концепції маси".

1. Аристократичний варіант (І.Тен, Ф.Ніцше, Г.Лебон, Х.Ортега-і-Гассет) народився ще у XIX ст. Маса, тобто народ, — це руйнівна сила, що приходить на зміну феодальній чи буржуазній еліті. "Масове суспільство", за такого підходу, означає повернення до варварства, неминучий занепад науки і культури. Так, Ф.Ніцше писав, що народ — це матеріал без форми, з якого творять, простий камінь, котрий потребує різб'яра. Уява Ніцше змальовувала образ "надлюдини", героя, який стоїть "поза добром і злом", зневажає мораль більшості. Головним принципом і рушійним мотивом діяльності такої людини є воля до влади. Заради цього все можливе, все дозволене, всі засоби добрі, все виправдано.

2. Ліберально-демократична концепція (Е.Фромм, Х.Арендт, Е.Ле-дерер) виникла у 30-і роки нашого століття як результат розчарування ліберальної інтелігенції та її страху перед

фашизмом. Ліберальні філософи стверджували, що класова самосвідомість пролетаріату ослабла, що місце організованого класу займає аморфна і безлика маса, яка складається із відчужених один від одного індивідів, які легко піддаються впливу користолюбної меншості. Отже, якщо аристократична концепція зображає масу як сукупність агресивних

заколотників, то представники цієї концепції розглядають її як конгломерат зневірених індивідуалістів, які сліпо йдуть за "вождем".

3. Третя, мабуть, найпопулярніша, зараз концепція (Д.Рісмен, Д.Макдональд та ін.) виникла у США після другої світової війни як відображення внутрішньої суперечливості культури. Творці цієї теорії в минулому вірили, що виховання підніме загальний політичний та культурний рівень народу. Але життя не виправдало таких сподівань. Так, зростання загальноосвітнього рівня американців саме собою не супроводжувалося зростанням їхньої політичної та культурної

активності. Звідси — уявлення про масу як пасивну більшість напівосвічених людей, які є опорою всякого конформізму.


^ 89.Техніка.Технічний прогрес і духовність.

Сутність науково- технічної революції. Задовольняючи свої потреби, люди мають справу не лише з природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою "другою природою", тобто з тим, що вони створюють. "Створене" знову використовується у виробництві. Між людиною і тим, що вона створює, діють взаємозумовлені, досить складні діалектичні зв'язки, які значною мірою змінюють умови її життєдіяльності. Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними, а й духовними факторами, поєднанням науки й виробництва. Обов'язковими елементами виробництва виступають результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, автоматизовані системи управління, системи наукової організації праці тощо. Дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосереднім виявом цього стану є науково-технічний прогрес (НТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу. Окрім того, глибоке розуміння процесів,пов'язаних з НТП, має враховуватися в морально-етичному аспекті виробничої діяльності суспільства, у вирішенні проблем взаємовідносин людини і природи, виживання людства тощо.Відомо, що будь-яке соціальне явище слід розглядати в розвитку, в чіткому усвідомленні його суті, тобто в сукупності глибинних зв'язків, відношень і внутрішніх законів, які визначають основні риси і тенденції розвитку даного явища.Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:

— загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

— зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка" (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);

— зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих,пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

— зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);

— підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

— "інтернаціоналізації" суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стандартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці);

— втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;

— Однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти. НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базова освіта і додаткова (що має здійснюватися переважно шляхом самостійної освіти). Вимагається насамперед досконала підготовка кадрів.

^ 90.Світоглядна та наукова картина світуСуперечливість наукової картини світу.

Науку визначають як особливу сферу духовної, саме, інтелектуальної діяльності людини і людства, ціллю якої є вироблення достовірного знання про оточуючу нас дійсність. Разом з тим, наукою називають і сам результат цієї діяльності - систему більш чи менш достовірних знань про дану область дійсності - в вигляді сукупності кількісних законів, загальних ідей-принципів, закінчених теорій, а також нових робочих гіпотез (до останніх, як до частин науки що зазнають найбільших змін, і відносяться слова "менш достовірних").Наукова картина світу виникає як результат підсвідомої екстраполяції більш достовірного, проте обмеженого знання на всю дійсність, на область де повна перевірка ідей принципово недосяжна. В створенні наукової картини світу проявляється властивість людського розуму завжди розповсюджувати знання далеко за межі досвіду, необхідного для життя, за межі їх практичного використання, і із будь якого малого набору фактів дорисовувати весь видимий навколишній світ.На відмінну від науки, точніше від деяких наукових гіпотез, наукова картина світу не може перетворитися в строгу теорію, так як це була б теорія "усієї дійсності", усіх можливих, наприклад, біологічних чи астрономічних явищ. Але дійсність невичерпна - і процес пізнання її безмежний.Наукова картина світу не може перейти в ранг строгих теорій і тому, що вона є результатом дуже далеких екстраполяцій відомого на такі безмежні об'єми невідомого, в яких можуть існувати поки що недоступні нам закони і форми самої матерії.Але(для усіх, хто задумується над цим), що наукова картина світу - тільки тимчасова модель дійсності, без її побудови та без сприйняття її як достатньо надійного(на значному проміжку часу) відображення дійсності людський розум не міг би просуватися дальше в пізнанні світу. Адже побудова картини,моделі світу - це, по суті, постулювання (досвіду) універсальності законів природи, які відкриваються і в кінці кінців загальної впорядкованості об'єктивного світу, без чого неможлива ніяка теорія про нього, крім як про повний хаос, недоступний пізнанню.Таким чином, наукова картина світу - це наслідок історичного досвіду пізнання дійсності.

Схожі:

82. Поняття культури. Структура І функції культури iconПитання до іспиту з курсу історія української культури
...
82. Поняття культури. Структура І функції культури iconЕкзаменаційні питання з дисципліни
Що таке культура? Охарактеризуйте поняття «матеріальна», «духовна», «художня» культура. Розкрийте функції культури, а у чому полягас...
82. Поняття культури. Структура І функції культури iconЕстетика
Структура та функції естетики. Конституція України про роль духовної культури у відродженні та розвитку національної державності
82. Поняття культури. Структура І функції культури iconТема 1: Діяльнісний підхід у культурології
Культура як система. Сучасне розуміння категорії «культура», її сутність та структура. Функції культури
82. Поняття культури. Структура І функції культури iconІсторія української культури
Порівняйте поняття «культура» та «цивілізація»? Чи можна вживати їх як синоніми? Чи різниться їх сприйняття з точки зору різних теорій...
82. Поняття культури. Структура І функції культури iconЕкзаменаційні вимоги з «Історії української культури»
«Історія української культури» як наукова та навчальна дисципліна: мета, предмет, завдання та структура курсу. Джерела та історіографія...
82. Поняття культури. Структура І функції культури iconНавчально-методичний комплекс київ 2006 київський національний університет
У 1994 р поняття культури миру увійшло до програми юнеско, згодом Генеральна Асамблея ООН проголосила 2000 р. Міжнародним роком культури...
82. Поняття культури. Структура І функції культури iconІсторія Культури
Ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історично­го розвитку, забезпечує розуміння системного зв'язку всіх складових культури...
82. Поняття культури. Структура І функції культури iconЗ курсу «історія української культури» Виконати 1 реферат на семестр з презентацією
Поняття про предмет, об’єкт І основні завдання курсу «Історія української культури»
82. Поняття культури. Структура І функції культури iconНариси української популярної культури. – К.: Уцкд, 1998. – 760 с
У своїх нарисах-розвідках автори застосували методологічний апарат, оснований на концепції культури як комунікації. Книжка складається...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка