Руху в україні

Скачати 318.01 Kb.

Назва	Руху в україні
Сторінка	1/3
Дата конвертації	13.10.2013
Розмір	318.01 Kb.
Тип	Закон

skaz.com.ua > Культура > Закон

1 2 3

Лекція 3
ПРОГРАМНО-НОРМАТИВНІ і ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ. СТРУКТУРА І МАТЕРІАЛЬНА ОСНОВА РОЗВИТКУ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНОГО

РУХУ В УКРАЇНІ
Метою лекції є ознайомлення студентів із законодавчою базою, державними програмами розвитку фізичної культури та спорту в Україні, структурою і характером діяльності фізкультурно-спортивних організацій, їх джерелами фінансування, матеріально-технічним та науково-інформаційним забезпеченням.

Завдання лекції:

Вивчити основні положення Законів і державних програм розвитку фізичної культури та спорту в Україні.
З’ясувати структуру, особливості взаємозв’язку і характер діяльності фізкультурно-спортивних організацій в Україні.
Вивчити характер фінансування, матеріально-технічного та науково-інформаційного забезпечення галузі.

План

Законодавча база розвитку фізичної культури і спорту в Україні.
Державні програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні.
Структура, взаємозв’язок і характер діяльності фізкультурно-

спортивних організацій України.

Матеріально-технічна база фізичної культури і спорту.
Джерела фінансування галузі.
Науково-інформаційне забезпечення фізкультурно-спортивного руху.

Ключові слова: програмно-нормативні документи, спортивні товариства, науково-інформаційне забезпечення.

Основні поняття лекції: Закон України «Про фізичну культуру і спорт», цільова комплексна програма «Фізичне виховання — здоров'я нації», Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту, джерелами фінансування фізичної культури.

Законодавча база розвитку фізичної культури і

спорту в Україні.
Діяльність у сфері фізичної культури в Україні, як і будь-яка інша діяльність в межах держави, регулюється відповідними Законами і розробленими на їх підставі підзаконними актами: постановами, указами, рішеннями, програмами, наказами, інструкціями, статутами, положеннями тощо. Прийняття Верховною Радою України відповідного Закону, як правило, супроводжується постановою про порядок введення цього закону в дію. Постановою передбачається створення найнеобхідніших підзаконних актів, які утворюють механізм функціонування прийнятого Закону. Інші підзаконні акти складаються державними органами управління різних рівнів і стосуються питань, що належать до їхньої компетенції.

Підзаконні акти не можуть перечити положенням, викладеним у Законі, як і Закони не повинні суперечити один одному.

На кожну галузь діяльності діє вся сукупність Законів України, проте визначальними є закони про дану конкретну галузь. Так, на вирішення конкретних питань фізкультурно-спортивної діяльності впливають законодавчі акти економіки, освіти, медицини та інших галузей. Але основним для галузі фізичної культури і спорту є Закон України «Про фізичну культуру і спорт» (1994 р.). Крім цього Закону, для сфери фізичної культури важливими є Укази Президента України «Про державну підтримку розвитку фізичної культури і спорту в Україні» (1994 р.) та «Про додаткові заходи щодо державної підтримки розвитку фізичної культури і спорту в Україні» (2002 р.); «Про розвиток олімпійського руху в Україні» (1992 р.); Цільова комплексна програма «Фізичне виховання — здоров'я нації» (1998 р.); Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України (1996 р.); Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту (2004 р.); Постанови Кабінету Міністрів України про підготовку спортсменів України до Ігор Олімпіад та зимових Олімпійських ігор тощо.

Зупинимося детальніше на аналізі окремих законодавчих документів.

^ Закон України «Про фізичну культуру і спорт» було прийнято Верховною Радою України 24 грудня 1993 р., як результат законодавчої ініціативи Міністерства України в справах молоді і спорту та депутатської комісії ВР України в справах молоді і спорту. До його підготовки були залучені провідні фахівці галузі. Проект Закону обговорювався в регіонах України, на Колегії Мінмолодьспорту України, в спортивних організаціях, товариствах, що дало можливість внести до нього відповідні зміни і доповнення, врахувати нагромаджений в Україні та інших країнах передовий досвід. На заключному етапі до роботи над проектом були залучені досвідчені юристи та депутати. Проект Закону було обговорено і схвалено в парламентських комісіях.

Подібний Закон прийнято в Україні вперше, що свідчить про увагу до проблем галузі з боку Верховної ради, Президента Держави, виконавчих структур влади. У 1999 році до Закону були внесені деякі зміни і доповнення.

Закон визначає загальні правові, соціальні, економічні та організаційні основи розвитку фізичної культури і спорту, визначає участь державних органів, посадових осіб, організацій, підприємств, установ у зміцненні здоров'я громадян засобами фізичної культури. Закон має вісім глав:

Розділ І — Загальні положення;

Розділ II — Суб’єкти сфери фізичної культури і спорту;

Розділ III — Фізична культура;

Розділ IV — Спорт;

Розділ V — Організаційне, кадрове, фінансове та інше забезпечення діяльності у сфері фізичної культури і спорту;

Розділ VІ — Міжнародне співробітництво у сфері фізичної культури і спорту;

Розділ VІІ— Відповідальність за порушення законодавства у сфері фізичної культури і спорту;

У розділі І Закону йдеться про визначення понять фізичної культури і спорту, про завдання фізичної культури, державне регулювання в сфері фізичної культури. Важливим є те, що основним показником стану фізичної культури і спорту є рівень здоров'я і фізичного розвитку населення. Тобто визначальним названо не процес і показники, які його характеризують (масовість, спортивні досягнення, рівень забезпеченості), а кінцевий результат — рівень здоров'я. Цей, на перший погляд, незначний запис у ст.6 істотно змінює підходи до організації фізичного виховання.

На її підставі можлива, зокрема, кардинальна зміна системи оплати працівників фізичної культури і спорту. Адже досі переважна більшість таких працівників (викладачі фізичного виховання, тренери-викладачі ДЮСШ та інші) отримують заробітну платню за кількість відпрацьованого часу, а не за стан здоров'я учнів, чи хоч би тенденцію його зміни. Можна очікувати, що в недалекому майбутньому буде зроблено спробу реформувати підходи до оплати праці фахівців фізичної культури.

Основними напрямками впровадження фізичної культури ст. 8 вказаного Закону визначає такі:

1. Фізкультурно-оздоровча діяльність.

2. Фізичне виховання.

3. Масовий фізкультурно-спортивний рух.

У подальших статтях цього розділу розшифровується зміст роботи в названих напрямках у різних сферах діяльності: виробничій, соціально-побутовій, навчально-виховній, серед інвалідів, в масовому спорті тощо.

Особливо важливими є деякі нормативні вимоги ^ Глави II Закону. Ось найосновніші:

1. В середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах уроки фізкультури проводяться не менше 3 разів в тиждень.

2. Фізична підготовка військовослужбовців здійснюється у формі спеціальних занять обсягом не менше 4 разів на тиждень.

В складі педагогічних колективів дошкільних дитячих установ та інших закладів освіти передбачаються посади фахівців з фізичного виховання. В дошкільних закладах мають проводитися щоденні фізкультурно-оздоровчі заняття.

Передбачено опрацювання державних нормативів фінансування на здійснення фізкультурно-оздоровчих питань. Прикро, що і ця вимога Закону поки що не виконується.

Окремі статті II глави стосуються фізкультурно-оздоровчої діяльності серед інвалідів і серед окремих категорій громадян (в'язнів) у місцях позбавлення волі.

^ VIII главі внормовуються питання спорту. Йдеться про спортивні змагання, про види спорту, про спортивну класифікацію, про гарантії підвищення спортивної кваліфікації, про спорт вищих досягнень, про національні збірні команди, про спортивне суддівство, про професійну діяльність у спорті, про спортивні відзнаки.

Більшість з означених питань вирішуються на законодавчому рівні вперше. Зокрема такі наболілі, як встановлення соціально-побутових пільг для провідних спортсменів, внормування статусу члена збірної команди України, окреслені питання професійної діяльності в спорті.

Питання державного управління у сфері фізичної культури і спорту вирішуються в IV главі. Законом передбачено, що центральний орган державного управління фізичною культурою розробляє, а Кабінет Міністрів України (Президент) затверджує Державну програму розвитку фізичної культури і спорту. Кабінет Міністрів України затверджує систему програмно-оціночних нормативів і вимог щодо фізичного розвитку населення.

Рівень фізичного розвитку визначається органами охорони здоров'я.

Верховна Рада України визначає державну політику. Органом державної виконавчої влади у сфері фізичної культури сьогодні є Держкомспорт України (тут і надалі іменуємо найвищий державний орган управління галуззю Держкомспортом, зважаючи на численні зміни його назви, які відбулися за останні десять років), а на регіональному рівні відповідні органи, створені місцевими органами державної виконавчої влади та самоврядування.

Зауважимо, що у 2005 році утворено Міністерство молоді і спорту, як центральний орган розвитку сфери фізичної культури і спорту.

У цій главі розглядаються також питання фінансового матеріально-технічного, кадрового, правового та інформаційного забезпечення фізичної культури.

Важливо, що нормативи мінімальної забезпеченості спортивними спорудами житлових районів, підприємств, установ всіх форм власності визначаються державним органом у сфері фізичної культури України разом з органами управління будівництва та архітектури.

Спорудження та утримання об'єктів фізичної культури в сільській місцевості здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів. Не допускається (ст. 29) перепрофілювання та ліквідація діючих фізкультурно-спортивних споруд, а також будівництво дошкільних виховних, загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закладів без передбачених нормативами фізкультурно-спортивних споруд.

Самоврядування у сфері фізичної культури і спорту врегульовується в главі ^ V Закону. В ній розглянуто стосунки держави з Національним олімпійським комітетом України, Національними спортивними федераціями; питання господарсько-комерційної діяльності фізкультурних організацій. Вказується (ст. 33), що громадські фізкультурно-спортивні організації та їх об'єднання керуються в своїй діяльності також Законом «Про об'єднання громадян».

Статями 34 і 35 передбачена можливість отримання від держави матеріально-фінансової допомоги.

Викликає сумнів, на наш погляд, доречність запису в ст. 34 Закону про те, що «Міністерство України в справах молоді і спорту здійснює контроль за діяльністю національних спортивних федерацій». Адже федерації є незалежними об'єднаннями громадян, які діють у відповідності з власним Статутом. Як певне посягання на права федерацій і самих спортсменів можна розглядати і положення ст. 2 про те, що Міністерство України в справах молоді і спорту «...комплектує національні збірні команди України» і, що члени збірних команд України можуть брати участь у будь-яких спортивних змаганнях лише за згодою Мінмолодьспорту України.

Разом з тим Закон України про фізичну культуру і спорт є одним із найважливіших та прогресивних документів галузі часів новітньої української державності.

^ 2.Державні програми розвитку фізичної

культури і спорту в Україні
Цільова комплексна програма «Фізичне виховання — здоров'я нації» затверджена Указом Президента України у 1998 році. Цим Указом також:

1. Зобов'язано виконкоми місцевих Рад розробити регіональні програми розвитку фізичної культури.

2. Засновано 100 президентських стипендій для перспективних спортсменів України.

3. Зобов'язано Кабінет Міністрів України:

— вирішити питання про матеріальні винагороди для чемпіонів та призерів Олімпійських ігор, чемпіонів світу, Європи;

— забезпечити фінансування участі збірних команд України в міжнародних змаганнях.

Головною метою Цільової програми є створення необхідних соціально-економічних, нормативно-правових, організаційно-технічних умов щодо підвищення життєздатності сфери фізичної культури і спорту та адаптації її до ринкових відносин.

Основними завданнями програми є: зміцнення здоров'я населення на принципах здорового способу життя; посилення впливу фізичної культури на підвищення продуктивності праці та обороноздатності; сприяння економічному і соціальному прогресу; утвердження міжнародного авторитету України.

Найважливішими напрямками розвитку фізичної культури Програма стверджує такі:

— фізичне виховання у навчально-виховній сфері;

— фізкультурно-оздоровча робота у виробничій і соціальні побутовій сфері;

— фізична підготовка військовослужбовців;

— фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність серед інвалідів;

— спорт вищих досягнень.

Найсуттєвішими заходами щодо реалізації напрямків розвитку фізичної культури є:

1. У навчально-виховній сфері:

— встановлення державних вимог до фізичного виховання дітей;

— забезпечення обгрунтованих обсягів рухової активності (в дошкільних виховних закладах — щоденно, в середніх навчальних закладах — не менше 3 год., у вищих навчальних закладах — не менше 4 год. на тиждень);

— розробка системи тестів і оціночних нормативів і вимог до фізичного розвитку та рівнів фізичної підготовки;

— введення єдиного «паспорта — здоров'я»;

— введення заліків з фізичної культури в середніх освітніх закладах (5, 9, 11 класи) та професійно-технічних і вищих навчальних закладах;

— створення умов для фізкультурних занять в закладах піс-лядипломної освіти;

— розроблення нормативів кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення фізичного виховання;

— організація «шкіл здоров'я» при диспансерах, поліклініках, виховних закладах.

2. У соціально-побутовій сфері:

— передбачити посади спеціалістів з фізкультурно-оздоровчої роботи в штатних розписах міністерств і відомств;

— запровадити критерії оцінки розвитку фізичної культури;

— рекомендувати ввести посади організаторів фізкультурно-оздоровчої роботи на підприємствах і установах з кількістю працівників понад 500 осіб (поза залежністю від форм власності);

— запровадити нормативи фінансування розвитку фізичної культури з фондів соціального розвитку;

— створювати автоматизовані діагностичні центри при спортивних клубах, профілакторіях і т.п.;

— ввести обов'язкові заняття з фізичної культури для працюючих в екстремальних умовах (авіатори, водії локомотивів, служб рятування тощо);

— розробити програми самостійних занять фізичною культурою та комплекси вправ для різних демографічних груп населення;

— обладнати містечка здоров'я, пункти прокату спортінвентарю в парках культури і зонах відпочинку.

3. У підготовці військовослужбовців:

— розробити програмно-нормативне забезпечення фізичної підготовки особового складу військових формувань із врахуванням специфіки їхньої діяльності;

— розробити настановчу програму з фізичної підготовки в Збройних Силах;

— ввести у всіх військових формуваннях обов'язкові заняття фізичною підготовкою обсягом не менше 4 годин на тиждень;

— запровадити єдину систему контролю за рівнем фізичної підготовки військовослужбовців, особового складу правоохоронних органів, інших військових формувань;

— створити регіональні центри (табори) фізичної підготовки допризовників.

4. У роботі з інвалідами:

— впровадити науково-обґрунтовану систему організації занять фізичною культурою та спортом;

— розробити систему добору інвалідів для організації занять фізичною культурою і спортом;

— забезпечити обладнанням спортивні споруди для проведення фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи з інвалідами.

5. У спорті вищих досягнень:

— визначити пріоритетні види спорту, в яких спортсмени України спроможні на високі спортивні досягнення;

— удосконалити систему підготовки національних збірних команд України;

— розробити нормативно-правову базу, яка регламентуватиме професійну діяльність спортсменів і фахівців;

— здійснити заходи щодо створення належних умов членам та тренерам національних збірних команд.

Управління програмою (розділ V) здійснює Кабінет Міністрів України. Безпосередня організація і контроль за виконанням програми покладається на Держкомспорт України (нині Державний комітет України у справах молоді та спорту), окремі Міністерства та відомства. Органи державного управління виконавчої влади звітують перед Держкомспортом про хід виконання відомчих і територіальних програм розвитку фізичної культури та спорту.

Розвиткові фізичної культури і спорту в сільській місцевості присвячені ІІІ-й розділ Програми, що свідчить про особливу Увагу до розвитку фізкультурно-спортивного руху в сільській Місцевості.

Програмою передбачається:

— реформування організаційних основ фізкультурного руху в сільській місцевості, створення територіальних фізкультурно-спортивних клубів;

— введення в штат сільських та селищних Рад посад організаторів фізкультурно-оздоровчої роботи (рекомендаційно);

— створення належної матеріально-технічної бази;

— підготовка фахівців фізичної культури і дійової системи фізкультурної просвіти;

— створення центрів олімпійської підготовки з видів спорту, які переважно культивуються в сільській місцевості (велосипедний, кінний, лижний тощо);

— надання сільському населенню в користування спортивні споруди за рахунок місцевих бюджетів;

— щорічне виділення коштів на роботу ФСТ «Колос». Забезпечення розвитку фізичної культури і спорту здійснюватиметься в таких напрямках (розділ IV):

— науково-методичне забезпечення;

— медико-біологічне забезпечення;

— кадрове забезпечення;

— фінансове і матеріально-технічне забезпечення;

— інформаційне забезпечення;

— встановлення міжнародних зв'язків.

25 березня 2004 року в столиці України в м. Києві відбувся Перший спортивний конгрес України, головним підсумком якого було обговорення та визначення довгострокових орієнтирів подальшого розвитку фізичної культури і спорту в державі. Підсумковим документом Конгресу стала Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту (2004). В основу Доктрини, як визначив у своїй доповіді тодішній Голова державного комітету України з питань фізичної культури і спорту Микола Костенко, покладено ідею надання переваги загальнолюдським цінностям, задоволення потреби кожного громадянина країни у створенні належних умов для занять фізичною культурою і спортом.

1 2 3

Схожі:

	Особливості фізкультурно-спортивного руху в сучасній Україні Заняття у формі «круглого столу» на тему «Особливості, проблеми та перспективи розвитку фізкультурно-спортивного руху в сучасній...		Лекція 2 міжнародний спортивний рух. Фізкультурно-спортивний рух в україні метою лекції ...
	1. Особливості процесів десталінізації та лібералізації в Україні... Перебіг суспільно-політичних процесів в Україні у 1985–1990 рр. Становлення Народного Руху		Авто-новини Новини Вінниці Сайт Вінниці Моя Вінниця в україні переписали Правила дорожнього руху У міністерстві внутрішніх справ розповіли 11 лютого про основні пріоритети роботи на 2013 рік. Одним з головних нововведень стане...
	Про Правила дорожнього руху Міністерству внутрішніх справ забезпечити видання Правил дорожнього руху та через засоби масової інформації довести їх зміст до учасників...		Україна в олімпійському русі Створення нок україни та особливості розвитку олімпійського руху в Україні за часів незалежності
	Молодіжний рух «Креативної Молоді» в Україні Роботу виконала: Окарська... Метою наукової роботи є комплексне дослідження діяльності молодіжного руху «Креативна Молодь» та шляхів його поширення в Україні...		Утворення та діяльність громад. Київська громада Україні виникла низка місцевих громад, які являли собою напівлегальні осередки національного руху, об’єднували демократично орієнтовану...
	Законодавство України Міністерству внутрішніх справ забезпечити видання Правил дорожнього руху та через засоби масової інформації довести їх зміст до учасників...		План роботи української групи руху «Zeitgeist» Сірий Олексій Розвиток сайту. Структуризація інформації. Знайти програміста або веб-дизайнера зацікавленого в ідеях руху «Zeitgeist»

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы