Лекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.»




Скачати 183.77 Kb.
НазваЛекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.»
Дата конвертації27.06.2013
Розмір183.77 Kb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Біологія > Лекція
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра психіатрії, наркології з курсом медичної психології

ЛЕКЦІЯ: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.»
Затверджено

на методичній нараді кафедри

2012 р.

Протокол № 1

Зав. кафедрою________ В.С.Бітенський


Одеса –2012 р.



Шизофренія — дуже поширене захворювання. Кількість хворих в популяції становить один відсоток, тобто із кожних 100 мешканців нашої планети один страждає на шизофренію, а кожного року діагностується приблизно 1 новий випадок захворювання на шизофренію на 1000 населення. Цей показник сталий в усьому світі, оскільки захворюваність не залежить від національності, раси, статі або соціальних умов. Коли нацисти знищили в Німеччині більшість душевнохворих, їхня частка в загальній кількості населення, звичайно, зменшилась. Але вже через 10 років встановилося «статус-кво». В чому все ж таки справа? Невже така складна біологічна система, як людський мозок, що забезпечує наше функціонування як насамперед соціальної істоти, так часто дає «збої»? А, може, еволюція навмисне підтримує в популяції певну частку людей, які в даних умовах непридатні до повноцінного життя, але при раптовій зміні умов довкілля (різні природні катаклізми) виявляться найбільш підготовленими до виживання і продовжать людській рід? Адже відомо, що в умовах космічного перевантаження хворі на гемофілію не потребують додаткової корекції згортальної системи крові.

Напевно, майбутнім лікарям вдасться відповісти на це питання, а поки що звернемось до статистики. Достовірно частіше хворіють самотні люди порівняно з одруженими; серед тих хворих, хто уклав шлюб, частота розлучень вища, ніж у населення в цілому. Хворі мають достовірно більш високу смертність від соматичних захворювань, серед яких переважають туберкульоз та інфекційні хвороби. Робилися спроби пояснити це умовами життя, утримання та лікування. З покращанням медичного обслуговування причиною смерті хворих частіше ставали самогубства та нещасні випадки, причому період найвищого ризику припадав на вік 55 років. Але очевидно, що виключно соціальними факторами проблема не вичерпується. Дослідженнями різних фахівців доведено, що хворі на шизофренію через глибоке порушення мозкового гомеостазу дійсно більш схильні до соматичних захворювань, ніж «середньостатистичні» представники популяції.

До того ж, шизофренія — «найдорожче» з усіх психічних захворювань: щорічна вартість утримання хворих тільки в США перевищує 7 млрд доларів.

Згідно з міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду, шизофренія проявляється характерними порушеннями сприйняття та мислення, а також зниженим або неадекватним емоційним станом. Точніше, слід визначити групи основних симптомів шизофренії (порушення мислення, емоційності та вольової активності) та додаткових (маячення, псевдогалюцинації та кататонічні розлади). Щодо інтелектуальних розладів, то вони скоріше за все мають вторинний характер і визначаються неповноцінністю соціального функціонування особистості. З історії відомі видатні діячі науки і культури, які страждали на шизофренію, але відрізнялися надзвичайно високим інтелектом: вчений-фізик Н. Тесла, письменник В. Гаршин, американський шахіст Б. Фішер, художник К. Чурльоніс, російський психіатр В. Кандинський, поет В. Хлєбніков та ін. Пригадаємо також фільм «Ігри розуму», фабула якого побудована на реальних фактах.

Характерним є так зване явище відкритості — хворий впевнений, що його думки відомі оточуючим. Для пояснення цього хворі будують маячну інтерпретативну систему: нібито існують якісь надзвичайні сили, завдяки яким він стає об’єктом впливу або навіть керування. Нерідкими є також галюцинації і псевдогалюцинації, психосенсорні розлади. На початкових стадіях хвороби може спостерігатися розгубленість. «Переривання» думок сприймається хворим найчастіше як їх відняття. Різноманіття симптомів, що спостерігаються при шизофренії, наштовхує деяких фахівців на думку, що йдеться не про окреме психічне захворювання, а про групу розладів, які ми не розділяємо, оскільки не володіємо повним знанням про їхню етіологію та патогенез.

діагностичні критерії шизофренії

Отже, якими є діагностичні критерії шизофренії?

1. Структурні порушення мислення (розірваність, паралогічність, символістика, химерність висновків, утворення псевдопонять, припинення, обриви, звучання, відібрання і відчуженість думок, почуття відкритості, зовнішнього впливу, первинне маячне розуміння — симптоми «першого рангу»).

^ 2. Емоційна (психічна) гіперестезія; неадекватність, перекручення, амбівалентність емоцій; емоційне сплощення й емоційна тупість.

3. Явища деперсоналізації (почуття роздвоєння, заміщення, відчуженості почуттів і переживань, свого психічного і соматичного «Я»), аперсоналізації (відчуття втрати власного «Я»), дереалізації (почуття зміненості і відчуженості навколишнього), негативізм, аутизм (відмова від контактів із реальністю, відхід у світ нереальних і фантастичних переживань).

^ 4. Зниження або перекручення потягів, функцій ефекторно-вольової сфери, амбітендентність; особливе місце посідають кататонічні розлади.

5. Слухові галюцинації та псевдогалюцинації.

6. Нюхові, смакові, зорові та тілесні галюцинації.

7. Маячні ідеї (особливо первинні) відношення, переслідування, гіпнотичного і фізичного впливу та ін.

Доцільно навести також діагностичні критерії шизофренії (в адаптованому варіанті) згідно з діючою в Європі класифікацією хвороб, зокрема, психічних розладів:

— «відлуння думок», ідеї вкладання або відняття думок, їхньої передачі іншим людям (відкритості);

— маячення впливу або дії з боку інших людей, що стосуються руху або всього тіла, або кінцівок, або ізольовано думок чи відчуттів;

— загальне маячне сприйняття дійсності;

— стійкі маячні ідеї величі, неадекватні для даної культури, — ідентифікація себе з релігійними чи політичними постатями, заяви про надлюдські можливості (згадаємо насамперед Ісуса Христа, якого було покарано за те, що він проголосив себе «царем іудейським»);

— галюцинаторні «голоси», які коментують поведінку хворого, можливо, обговорюють його між собою;

— інші типи галюцинаторних розладів, які мають незвичайну локалізацію (наприклад, з середини тіла чи голови) — йдеться про відомі з курсу загальної психопатології псевдогалюцинації;

— постійні галюцинації будь-якої сфери, що супроводжуються нестійкими або не повністю сформованими та емоційно не насиченими маячними ідеями, які з’являються щодня протягом тижнів, місяців тощо;

— поява в мові хворих неологізмів, мовних дурниць або навіть так звана розірваність висловлювань;

— кататонічні розлади (збудження, застигання, воскова гнучкість, ступор) з негативізмом, мутизмом;

— «негативні» симптоми — апатія, бідність мови, невиразність та неадекватність емоційних реакцій, соціальна відчуженість (але всі ці прояви не повинні бути зумовлені депресією або лікуванням нейролептичними засобами);

— значна та послідовна якісна зміна поведінки з втратою інтересів, цілеспрямованості, з бездіяльністю, заглибленням у хворобливу інтроспекцію (аутизм).

Для діагностики захворювання буває достатньо навіть двох із цих симптомів (особливу діагностичну цінність мають перші шість), які спостерігаються протягом не менше місяця.

Інколи продромальні явища можуть спостерігатися протягом тижнів або навіть місяців. До них належать такі: зникнення інтересу до праці, соціальної діяльності, до свого вигляду, гігієнічних навичок, що співпадає з генералізованою тривогою, легкою депресією.

Появою шизофренії як нозологічної одиниці психіатрія завдячує німецькому психіатру E. Кraepelin (1856–1926), який об’єднав виділені раніше окремі психічні розлади як «раннє слабоумство» (dementia praecox) і виділив основні підтипи захворювання. Вчений керувався критеріями нозологічної форми, які сформулював W. Griesinger (1817–1868): єдність етіології, симптоматики, перебігу та патолого-анатомічної картини. Працями Е. Bleuler (1857–1939) було доведено, що виділена E. Кraepelin нозологічна одиниця не є раннім слабоумством: по-перше, вона може починатися в зрілому віці; по-друге, не обов’язково закінчується деменцією. Е. Bleuler запропонував термін «шизофренія» — втрата цілісності, функціонального взаємозв’язку між мисленням, емоціями та поведінкою. Надалі він запровадив принцип різної діагностичної сили окремих симптоматичних проявів, розділивши їх на первинні, що є наслідком органічного морбідного процесу, та вторинні, що є психічними реакціями пацієнтів на переживання захворювання. Фундаментальними порушеннями при шизофренії, за Е. Bleuler, є такі: асоціативні розлади, афективне сплощення, аутизм та амбівалентність. Праці E. Кraepelin і Е. Bleuler є двома основними психіатричними парадигмами, що прослідковуються в дослідженні шизофренії (а також інших психічних розладів) дотепер.

Етіологія шизофренії, незважаючи на переконливі успіхи в цьому напрямі, до кінця невідома. А тому за відсутності етіологічного фактора найбільш переконливо концептуалізує етіологію модель стрес-діатезу, відповідно до якої для виникнення захворювання необхідні наявність специфічної вразливості індивідуума (генетична схильність або діатез, сформований алкоголізмом, травмою, соціальним стресом тощо) і дія стрес-фактора навколишнього середовища (фактор біологічної природи — вірус або психосоціальної — несприятливі сімейні обставини).

Нейроморфологічні дослідження виявляють дифузні неспецифічні дегенеративні зміни; дані ЕЕГ — також неспецифічні. Існують також психодинамічна, імунологічна та інші концепції виникнення шизофренії.

Роль спадковості не викликає сумнівів, але її сутність до кінця не зрозуміла. Ризик захворіти на шизофренію для дітей хворого становить 15 %, але якщо і в другого з батьків серед кровних родичів є хворі на шизофренію — ризик підвищується до 40 %.

Найбільш відомою та ймовірною нейрохімічною гіпотезою є концепція порушення функціонування дофамінової системи мозку, яка регулює «енергетичне насичення» психічних функцій. З гіперфункцією дофамінергічної системи пов’язують існування «позитивних синдромів» (синдромів з позначкою «+»), або «продуктивних синдромів» — маячення, галюцинацій, формальних розладів мислення. Наприклад, у нормі система сприйняття відображає предмети і явища, що нас оточують. При гіперфункції дофамінергічної системи збуджений мозок сприймає не тільки те, що є в дійсності, але й додатково відновлює і комбінує спогади, уявлення та ін. Внаслідок цього разом з реальними об’єктами формуються нереальні — галюцинації, які людина сприймає як дійсно існуючі. За наявності гіпофункції дофамінергічної системи наявні «негативні синдроми» (синдроми з позначкою «–») — це зниження емоційно-вольових функцій (апатія, абулія), відсутність потреби у контактах з середовищем (аутизм), формальні розлади мислення.

Наявність негативних синдромів обов’язкова для діагностики шизофренії. Позитивні синдроми можуть бути відсутні. Їх поява може свідчити при період загострення хвороби. Від того, які позитивні синдроми домінують у клінічній картині, залежить форма шизофренії.

форми шизофренії

^ Розглянемо окремі форми шизофренії.

Найчастіше зустрічається параноїдна шизофренія. В клініці домінуючим є параноїдне маячення, яке супроводжується слуховими галюцинаціями та псевдогалюцинаціями. Динаміка маячного синдрому при цій формі досить типова: первинне (паранояльне) маячення змінюється параноїдним (часто синдромом Кандинського — Клерамбо), яке поступається парафренному. Частіше виникає маячення переслідування, відношення або особливого значення, рідше — маячення тілесних змін або ревнощів. Галюцинаторні голоси бувають загрозливого або імперативного характеру, але можуть також спостерігатися недиференційовані звуки (шум, гомін, галас, свист) або галюцинації, що належать до іншого аналізаторного поля. Розлади емоційної сфери полягають в неадекватності емоцій, дратівливості, раптових нападах гніву, страху або підозрілості. З часом емоції стають згладженими, а вольові прояви особистості редукуються; формується апато-абулічний синдром, відповідно до якого таку ж назву має дефектний стан, до якого найчастіше призводить захворювання. Слід мати на увазі, що існують й інші дефектні стани, притаманні параноїдній шизофренії, наприклад, психопатоподібний, неврозоподібний або просте шизофренічне недоумство.

Гебефренна шизофренія відзначається домінуванням емоційних змін з фрагментарністю маячення і галюцинацій, непередбачуваною поведінкою, з неадекватним афектом, невчасним сміхом, манірністю, дезорганізованим мисленням. Ця форма виникає в 15–25 років і має поганий прогноз із швидким розвитком негативних синдромів і формуванням апато-абулічного дефекту.

^ Обов’язковими і домінуючими при кататонічній шизофренії є психомоторні розлади, які вельми розрізняються. Виділяють кататонічне збудження і кататонічний ступор. Кататонічне збудження характеризується хаотичними, недоцільними рухами. Цей стан небезпечний через високу ймовірність непередбачуваної агресії, імпульсивних дій. Можуть спостерігатись ехо-симптоми, коли хворий багаторазово повторює чиїсь слова (ехолалія), дії (ехопраксія). Кататонічне збудження — енерговитратний стан, він існує відносно недовго — кілька днів, тижнів, може перейти у кататонічний ступор з відсутністю яких-небудь рухів і активності, зі зниженою реакцією на середовище, відсутністю мови (мутизм). Для цього стану характерне м’язове напруження з так званим «пластичним» тонусом, який призводить до застигань (добровільне набуття та утримання неадекватної пози), воскової гнучкості (утримання частин тіла в наданій йому позі), ригідності (утримання ригідної пози у відповідь на спробу змінити її). Хворі відмовляються від їжі, можуть загинути від голоду і тому потребують примусового харчування (через зонд). Кататонічний ступор не потребує багато енергії і може тривати багато місяців, а то і років. І при кататонічному збудженні, і при кататонічному ступорі спостерігається активний або пасивний негативізм (безглуздий опір або протилежні дії у відповідь на будь-які інструкції).

^ Одним із варіантів кататонічної шизофренії є фебрильна шизофренія. Для неї характерний швидкий розвиток за 1–2 доби до несвідомого (сопор, кома) стану, який може супроводжуватися хаотичним збудженням у ліжку. Інколи це збудження нагадує гіперкінези. Соматичний стан буває дуже тяжким — температура тіла сягає 40 °С і вище (тому і назва — фебрильна), пульс слабкий. Найчастіше такі хворі госпіталізуються до загальносоматичних або інфекційних лікарень з діагнозом «енцефаліт», «менінгіт» та ін. Для диференційної діагностики можуть допомогти такі критерії: відносно «спокійні» результати лабораторного обстеження (аналізи крові, ліквору), що не відповідають тяжкому соматичному стану; наявність підвищеного м’язового напруження з елементами пластичного тонусу; так звана «температурно-пульсова дисоціація», коли швидкість зростання частоти пульсу менша, ніж має відповідати зростанню температури; наявність в анамнезі безпричинного підвищення температури протягом 1–2 днів; можливі періоди «передвісників» — незначна зміна психічного стану у вигляді немотивованої тривоги, неясних відчуттів, зміни настрою за кілька діб до загострення.

^ Не так часто зустрічається, але має велике значення для лікаря загальної практики проста форма шизофренії. Ці хворі більшу частину життя проводять в звичайному оточенні, рідко госпіталізуються в спеціальну установу, а при наявності іпохондричних переживань неодноразово звертатимуться до сімейного лікаря. Початок захворювання спостерігається в більш старшому віці — навіть після 40 років. Перебіг його, як правило, безперервний, з поступовим зростанням химерності поведінки, нездатності відповідати вимогам оточення, зниженням загальної продуктивності праці. Дефектний стан розвивається навіть без попередньої психотичної симптоматики (так званих шубів). Іншими словами, ця форма шизофренії вичерпується негативною симптоматикою. В повсякденному житті ми можемо зустріти таких хворих серед осіб без певного місця проживання — в складних соціально-економічних умовах вони ведуть бродяжницький спосіб життя.

^ Близькою до простої форми шизофренії є резидуальна, коли один або кілька гострих нападів змінюються тривало існуючими (не обов’язково необоротними) хронічними станами, в яких провідними є негативні симптоми — психомоторне уповільнення, знижена активність, відсутність ініціативи, емоційна згладженість, збідненість мови, як за змістом, так і за кількістю висловлювань, бідність невербальної комунікативності (значна обмеженість мімічних та пантомімічних проявів, невиразність очей, відсутність модуляцій голосу), втрата значної частини гігієнічних навичок та навичок самообслуговування. Через відсутність екзацербацій такі хворі також перебувають здебільшого під наглядом сімейного або дільничного лікаря.

^ Проміжне положення між шизофренією та маніакально-депресивним психозом посідають шизоафективні розлади. Вони проявляються депресивними і маніакальними фазами з атиповими проявами. Між фазами спостерігаються світлі проміжки (інтермісії), часто з практичним одужанням після перших фаз, але з ознаками зростаючого шизофренічного дефекту при їх повторенні.

Дитяча шизофренія зустрічається відносно рідко. Початок частіше поступовий, з безпричинних і безглуздих жахів, рухових і мовних стереотипій (багаторазове повторення одних і тих самих рухів, вигукування одних і тих самих слів). Патологічне фантазування не відрізняється від реальності. Перебіг частіше злоякісний. Дефект, крім основних негативних симптомів, поєднується із зупиненням розвитку психіки на тому віковому етапі, коли хвороба виникла. Тому початок захворювання в ранньому дитинстві призводить до поєднання шизофренічного дефекту і відставання розумового розвитку, а в підлітковому віці — до стійкого психічного інфантилізму.

Перебіг шизофренічних розладів розрізняється при різних формах шизофренії. Виділяють безперервний тип (найбільш притаманний простій формі), епізодичний зі зростаючим дефектом — напади загострення змінюються ремісіями, але після кожного нападу дефект у вигляді негативної симптоматики зростає (параноїдна форма), епізодичний зі стійким дефектом, епізодичний ремітуючий.

Складність описання шизофренії визначається тим, що різні психіатри дотримувалися різних концепцій цього захворювання. Крім класичного підходу, притаманного європейській школі психіатрів, існує також американський варіант розмежування різних форм шизофренії. В американській класифікації розрізняють гостру та хронічну шизофренію.

Гостра шизофренія — це насамперед маячення, галюцинації та порушення мислення. Вона може переходити в хронічну форму або закінчуватись одужанням.

При гострій шизофренії зустрічаються такі симптомі (в порядку зменшення їх частоти):

1. Відсутність інсайту (усвідомлення хворобливого стану) 97 %

2. Слухові галюцинації 74 %

3. Ідеї відношення 70 %

4. Підозрілість 66 %

5. Сплощення емоційних проявів 66 %

6. Голоси, що розмовляють з хворим 65 %

7. Маячний настрій 64 %

8. Маячення переслідування 64 %

9. Відчуження думок 52 %

10. Звучання думок 50 %

При хронічній шизофренії спостерігаються апатія, відсутність спонукань, в’ялість та соціальна відгородженість. Одужання, як правило, не спостерігається.

При хронічній шизофренії зустрічаються такі симптомі (в порядку зменшення їх частоти):

1. Соціальна відгородженість 74 %

2. Знижена активність 56 %

3. Небажання підтримувати бесіду 54 %

4. Відсутність захоплень у вільний час 50 %

5. Уповільненість, в’ялість 48 %

6. Гіперактивність 41 %

7. Незвичайні ідеї 34 %

8. Депресія 34 %

9. Незвичайна поведінка 34 %

10. Байдужість до своєї зовнішності 30 %

11. Химерні пози та рухи 25 %

12. Загрози або акти насильства 23 %

13. Неохайна поведінка під час прийому їжі 13 %

14. Поведінка, що порушує соціальні норми та умовності 8 %

15. Незвичайна сексуальна поведінка 8 %

16. Суїцидальні спроби 4 %

17. Нетримання сечі та калу 4 %
В межах синдрому можуть домінувати різні симптоми — у одного хворого при гострій шизофренії переважає параноїдне маячення, у іншого — структурні розлади мислення. Крім того, у одного і того ж хворого можуть співіснувати ознаки як гострого, так і хронічного синдромів.

^ Лікування шизофренії

Лікування шизофренії складається з біологічної терапії та фармакотерапії.

Метою біологічної терапії є зміна реактивності організму за допомогою надінтенсивних втручань: інсуліно-коматозна терапія (при параноїдній шизофренії) та електросудомна терапія (при некурабельній кататонії, фебрильній шизофренії, тяжкій депресії при шизоафективних психозах). Ці методи застосовують тільки за згодою родичів хворого у разі відсутності ефекту від фармакотерапії.

Фармакотерапія є основним методом лікування хворих на шизофренію. Використовуються нейролептики, що в 50-х рр. ХХ ст. здійснили революцію в лікуванні хвороби. До 90-х рр. широко призначалися так звані «типові» нейролептики, які блокували продукцію дофаміну, діючи на дофамінові рецептори, завдяки чому зменшувалося збудження мозку і зникали продуктивні синдроми — маячення, галюцинації, психомоторне збудження. Це такі нейролептики як аміназин, галоперидол, трифтазин тощо. Однак дуже сильне зниження продукції дофаміну призводило до гіпофункції дофамінергічної системи мозку з наростанням негативної симптоматики і формуванням таких побічних синдромів, як нейролептична депресія, екстрапірамідні розлади. Сьогодні інтенсивно розробляється новий клас «атипових» нейролептиків, які, діючи не тільки на дофамінові, але й на інші рецептори, наприклад, серотонінові, не просто знижують, а нормалізують кількість дофаміну. Тому атипові нейролептики сприяють редукції і позитивної, і негативної симптоматики. До атипових нейролептиків належать азалептин, рисполепт, оланзапін, сероквель.

Атипові нейролептики стають незамінними при проведенні підтримувальної терапії — тривалого, протягом багатьох місяців і років застосування психотропних засобів для підтримування ремісії й запобігання рецидиву. Як правило, застосовують ті самі ліки, завдяки яким було досягнуто ремісії, але зменшеною дозою.

Реабілітаціяце комплекс заходів по збереженню, а при втраті — відновленню, хоча б частковому, соціального статусу хворого, включаючи його працездатність, сімейні стосунки, активне життя у суспільстві. Тривале перебування у психіатричній лікарні призводить до госпіталізму — втрати здатності до самостійного життя, соціальних навичок. Тому госпіталізація має бути мінімальною. До цього прагне сьогодні весь медичний світ, це є основою гуманістичного підходу в психіатрії. До реабілітаційних заходів, окрім підтримувальної фармакотерапії, належить психотерапія (індивідуальна, групова, сімейна). Роль сімейного лікаря в проведенні реабілітаційних заходів із хворими на шизофренію важко переоцінити.

^ ПОНЯТТЯ ПРО СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНУ ЕКСПЕРТИЗУ

Судово-психіатрична експертиза є особливим та дуже поширеним випадком експертизи, що проводиться в кримінальній або цивільній справі, яка має за мету встановлення:

— осудності суб’єкта протиправних дій (підозрюваного, звинувачуваного);

— дієздатності особи;

— психічного стану потерпілого чи свідка.

Судово-психіатрична експертиза проводиться комісією психіатрів-експертів амбулаторно або стаціонарно (інколи в залі судового засідання, куди викликається експерт). Окремими видами судово-психіатричної експертизи є посмертна і заочна.

Зупинимося на ключових поняттях судово-психіатричної експертизи.

Осудність — карно-правове поняття, яке характеризує суб’єкт злочину. Воно передбачене статтею 19 Кримінального кодексу України та полягає в тому, що особа, яка скоїла правопорушення, здатна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Осудність включає в себе 2 критерії: юридичний (психологічний) та медичний (біологічний). Перший саме й полягає в розумінні значення своїх дій (інтелектуальний компонент критерію) та здатності ними керувати (вольовий компонент). Другий критерій стосується психічного стану суб’єкта протиправних дій з позицій діагностики в нього того чи іншого психічного або поведінкового розладу відповідно до чинної в країні класифікації хвороб та інших розладів здоров’я (тобто МКХ-10). Особа, яка скоїла протиправні дії, але не здатна розуміти їх значення та (або) керувати ними внаслідок наявності у неї постійного або тимчасового психічного розладу (або психічного дефекту), визнається судом неосудною і звільняється від відповідальності. Замість цього вона визнається такою, що потребує примусового лікування. Термін, місце проведення та характер лікування (амбулаторне, стаціонарне) визначає суд, який на підставі подання судово-психіатричної експертної комісії кожні півроку переглядає необхідність його продовження чи припинення.

Не можуть бути покарані також особи, які скоїли злочин у стані осудності, але захворіли на психічний розлад під час слідства. Вони також потребують примусового лікування, але в разі одужання можуть бути покарані.

Як бачимо, навіть наявність такого безперечного психічного розладу, як шизофренія, у суб’єкта протиправних дій ще не визначає його неосудності, якщо хворий у момент правопорушення знаходився в стані ремісії, міг вірно розуміти протиправний характер своїх дій та керувати ними. Частіше в подібних випадках фігурує поняття обмеженої (фактично — зменшеної) осудності (стаття 20 Кримінального кодексу України). Обмежена осудність не позбавляє особу відповідальності перед законом, але враховується судом як пом’якшуюча обставина.

Зауважимо, що, згідно зі статтею 21 Кримінального кодексу України, стан алкогольного, наркотичного чи токсикоманічного сп’яніння не позбавляє особу відповідальності за скоєні нею протиправні дії. Навпаки, суд може визнати такий стан як обставину, що обтяжує провину.

Основний принцип судово-психіатричної експертизи в громадянському процесі — це дотримання економічних інтересів психічно хворих.

В громадянському процесі вирішується питання дієздатності, тобто здатності особи розуміти свої громадянські права й обов’язки та усвідомлено вступати в майнові стосунки з державою чи іншими особами.

Розрізняють такі види дієздатності:

— часткова громадянська дієздатність дітей віком до 14 років;

— неповна громадянська дієздатність осіб віком 14–18 років;

— повна громадянська дієздатність.

Недієздатними визнаються особи, які внаслідок психічного розладу або дефектного стану (наприклад, недоумства) не здатні розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (статті 39–41 Громадянського кодексу України). Над такими особами встановлюється опіка. Опікун вступає замість особи, визнаної недієздатною, в майнові та інші стосунки.

^ Обмежено дієздатними визнаються особи (починаючи з 14-річного віку), які страждають на той чи інший психічний розлад, який суттєвим чином впливає на їхню здатність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (статті 36–37 Громадянського Кодексу України). Над такими особами встановлюється піклування.

Суд може обмежити громадянську дієздатність особи, якщо вона зловживає психоактивними речовинами (наприклад, спиртними напоями), отже, тим самим ставить себе, свою сім’ю чи осіб, яких вона за законом повинна утримувати, в тяжке матеріальне становище.

Схожі:

Лекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.» iconЗаняття
Основні етапи розвитку тимчасових І постійних зубів. Терміни та ознаки фізіологічного прорізування зубів. Зубо-щелепні аномалії та...
Лекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.» iconТема: захворювання нирок у дітей. Гострий, хронічний гломерулонефрит....

Лекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.» iconЛекція Інтерпретація та представлення результатів (2 год)
Загальні нормативи можливих міркувань про експериментальні гіпотези. Ці міркування, реалізовуються дослідником
Лекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.» iconОсновні питання морфології. Принципи класифікації частин мови. Типи граматичних категорій
Частини мови як основні морфологічні одиниці. Принципи класифікації частин мови
Лекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.» iconПитання для підсумкового модульного контролю
Основні принципи лікування нагнійних захворювань легень. Профілактика, диспансеризація
Лекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.» iconЛекція №14-15 Тема: Загальні принципи роботи програми «1С: Підприємство»
Мета: Розуміти призначення програми та її принципи роботи. Ознайомитися з основними поняттями та об’єктами 1С: Підприємство 8
Лекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.» iconПринципи І функції комерційного права
Комерційне право містить принципи Цивільного кодексу України. Під правовими принципами розуміються основні засади, найбільш загальні...
Лекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.» iconПерелік теоретичних питань до се местрового екзамену з терапії
Бронхіт (гострий І хронічний). Етіологія, патогенез, клінічні симптоми, перебіг, лікування, догляд за пацієнтами, профілактика
Лекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.» iconКороткий словник термінів
Абіогенеза гіпотези гіпотези, за якими живі організми походять з неживої матерії
Лекція: «Шизофренія. Основні гіпотези патогенезу. Клінічні форми та типи перебігу. Загальні принципи лікування шизофренії.» iconЛекція 3 поняття, сутність та походження права
Мета: розкрити поняття права, його ознаки, принципи права та функції права, проаналізувати місце норм права в систе­мі соціальних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка