Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням




НазваЗемлеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням
Сторінка1/36
Дата конвертації25.06.2013
Розмір4.4 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Біологія > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36


Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням тваринництва в самостійну галузь землеробство об'єднує рослин­ницькі галузі, пов'язані з обробітком землі,— рослинництво, овочівництво, плодівництво, виноградарство тощо. У практиці планування і статистичної звітності сільського господарства на­шої країни в землеробство включають також луківництво.

Землеробство забезпечує населення продуктами харчування, тваринницт­во — кормами, багато галузей промис­ловості — сировиною.

Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від правиль­ного поєднання землеробства з тварин­ництвом. Тваринництво використовує землеробську продукцію, а також її відходи (солому зернових і зернобобо­ві . гичку цукрових буряків, стебла кукурудзи тощо) і, в свою чергу, є джерелом цінного органічного добри­ва — гною, з яким у грунт повертає­ться значна кількість зольних елемен­тів і азоту. Правильне поєднання зем­леробства з тваринництвом забезпечує регулярний біологічний кругообіг золь­них елементів і азоту в системі грунт — рослина — грунт.

Землеробство як наука на початку свого розвитку об'єднувало всі знання про сільське господарство. Поступово з неї відокремилися і стали самостій­ними науками тваринництво, рослинни­цтво, агрохімія, агрофізика, селекція рослин, насінництво, фітопатологія, сільськогосподарська ентомологія, ме­ліорація та іи.

Нині землеробство — це наука про раціональне використання землі та за­хист її від ерозії, про закономірності відтворення родючості грунту і заходи його ефективного використання для, одержання високих і сталих урожаї». Зокрема, землеробство вивчає і роз­робляє методи регулювання водного, поживного, повітряного і теплового ре­жимів грунту з метою забезпечення оптимальних умов росту і розвитку рослин за допомогою раціонального обробітку грунту, сівби і садіння сіль­ськогосподарських культур; раціональ­ні сівозміни; заходи підвищення родю­чості грунту і врожаїв сільськогоспо­дарських культур; заходи щодо усу­нення чи ослаблення дії негативних факторів, які призводять до зниження врожаїв (посухи, суховії, ерозія грунту тощо).

Як складова агрономічного циклу на­ук землеробство тісно взаємопов'яза­не з фізикою, хімією, фізіологією рос­лин, мікробіологією, метеорологією, ґрунтознавством тощо.

Як наука землеробство розвивається на основі діалектико-матеріалістично методу пізнання. Основним методом дослідження в землеробстві є польовий дослід.

Курс землеробства складається з6 розділів: наукові основи землеробства, бур'яни і боротьба з ними сівозміни, обробіток грунту, захист грунту від ерозії, системи землеробства.

^ 1-2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НАУКОВИХ ОСНОВ ЗЕМЛЕРОБСТВА Агрономічна наука тісно пов'язана з розвитком продуктивних сил суспіль­ства і соціально-економічних відносин. Ще до появи писемності агрономічні знання передавалися з покоління в по­коління усно і безпосередньо з прак­тичного досвіду. З появою письма такі знання почали фіксувати в різних до­кументах, написах, папірусах, кни­гах.

У рабовласницьку епоху (Стародав­ній Єгипет, Месопотамія, Стародавні Греція та Рим) мали великий емпірич­ний матеріал, систематизований у ви­гляді правил і рецептів щодо ведення сільського господарства, особливо з вирощування польових культур. Грець­кі і римські філософи узагальнили існуючі на той час знання з вирощу­вання сільськогосподарських культур, догляду за тваринами, організації сільського господарства. В їх працях буди закладені принципи, які потім стали загальновизнаними в агрономії, наприклад, диференціація агротехніки залежно від грунтово-кліматичних умов, виду і сорту рослин.

Багатовіковий період феодалізму характеризувався дуже повільним роз­витком природничих наук, застоєм в агрономії. Значний поштовх для роз­витку агрономічної науки зробили від­криття у XVIII—XIX ст. в хімії, фізи­ці, фізіології рослин, мікробіології та в інших наукових напрямах.

У другій половині XVIII ст. агроно­мічна наука вишукувала шляхи для піднесення продуктивності землероб­ства. Досягнення агрономії Західної Європи узагальнив німецький вчений Теєр у праці «Основи раціонального сільського господарства», яка вийшла в 1809 р. і багато років була посібни­ком з сільського господарства. Теєр виходив з так званої гумусової теорії живлення рослин, яка неправильно стверджувала, що зелені рослини ко­рінням вбирають вуглець з грунту у формі перегною. Однак основні його думки про значення органічних речо­вин грунту відіграли прогресивну роль у розвитку агрономії.

У 1840 р. вийшла книга Ю. Лібіха «Хімія в застосуванні до землеробства і фізіології», в якій він сформулював основні положення нової теорії жив­лення, згідно з якою тільки неорганіч­на природа забезпечує рослини пожив­ними речовинами. Однак Лібіх недо­оцінював роль азоту в живленні рос­лин. Його сучасник — французький вчений Ж- Бусенго довів, що азот, так само як і зольні елементи, рослини беруть з грунту. Бусенго заснував пер­шу в Західній Європі дослідну стан­цію в Ельзасі (1837 р.). начення набуває транс­формаційна функція грунту, тобто його здатність передавати рослинам вне­сені елементи живлення та воду. У зв'язку з цим дуже зростає посеред­ницька роль грунту, яка в кінцевому результаті забезпечує ефективність і рентабельність землеробства. Однак із зростанням інтенсифікації землероб­ства трансформаційна функція грунту, зумовлена природними факторами ґрунтоутворення, часто виявляється недостатньою і не забезпечує ефектив­ності застосування факторів. Тому курс на всебічне підвищення родючості грунту є основним стратегічним напря­мом у землеробстві.

2.1.2. Основні закони землеробства

Великою кількістю дослідів виявле­но закономірності дії факторів життя рослин у процесі формування врожаю. В агрономічній науці їх називають за­конами землеробства. Вони визнача­ють головні теоретичні положення зем­леробства як науки і основні принципи технології землеробства як галузі ви­робництва. Закони землеробства за­побігають багатьом помилкам і спри­яють ефективному використанню не лише землі, а й машин, знарядь та ін­ших засобів виробництва. Додержання їх є обов'язковою умовою підвищення родючості грунтів та вирощування високих і сталих урожаїв сільськогос­подарських культур. Відповідно до зростання рівня знань безпосередньо в агрономії та в інших суміжних науках закони уточнюються, відкриваються нові.

Одним з основних законів, що ви­значають умови розвитку рослин, є за­кон незамінності та рівнозначності факторів їх життя, сформульований В. Р. Вільямсом. Суть його полягає в тому, що всі фактори життя рослин абсолютно рівнозначні і незамінні. Відповідно до цього закону рослини повинні своєчасно забезпечуватися всі­ма необхідними для їх життя факто­рами і ні один з них не може бути за­мінений іншим. Усі фактори життя рівнозначні, тобто однаково потрібні рослинам, незалежно від того, в якій кількості вони використовуються ними. Так, маса води, яку рослини беруть з грунту, в кілька тисяч разів більша за масу поживних речовин. Проте це не означає, що вода для рослин є важли­вішим фактором, ніж поживні речо­вини.

У сільському господарстві, де грун-тово-кліматичні умови складаються по-різному, не завжди однаковою мірою доводиться турбуватися про кожен з факторів життя. Так, рослинам, безпе­речно, однаково потрібні волога і по­живні речовини. Однак у посушливих районах степової зони України лімі­туючим фактором здебільшого є воло­га, тому тут насамперед і найчастіше доводиться вживати заходів для забез­печення рослин водою (зрошення, сні­гозатримання тощо). На Поліссі з до­статньою, а інколи надмірною кіль­кістю опадів, де грунти містять мало елементів живлення, особливе значен­ня мають заходи, спрямовані на забез­печення рослин поживними речовина­ми. На важких грунтах, які заплива­ють, зменшується інтенсивність надхо­дження кисню до коренів рослин, тому тут потрібно вчасно забезпечувати аерацію грунту.

Багато уваги приділялось вивченню реакції рослин на різну кількість того або іншого фактору. Одним з перших законів, відкритих при цьому, був за­кон мінімуму, вперше сформульований Ю. Лібіхом. Відповідно до цього зако­ну продуктивність поля перебуває в прямій залежності від необхідної скла­дової частини поживпих речовин, які грунт містить у найменшій (мінімаль­ній) кількості. Лібіх сформулював цей закон щодо елементів живлення. До­сліди, проведені пізніше Г. Гельрігелем з різною забезпеченістю рослин водою, Ю. Саксом — теплом, Е. Вольні — світлом, водою і поживою, показали, що закон мінімуму дійсний для всіх факторів життя рослин. В агрономічній літературі цей закон ще відомий як за­кон обмежувальних факторів. Суть йо­го, за В. П. Нарцисовим, полягає в тому, що розвиток рослин і рівень уро­жайності будь-якої культури зумов­люється факторами, які містяться в недостатній або надмірній кількості, а також іншими обмежувальними при­чинами (хвороби, сільськогосподарські шкідники, токсичні речовини тощо).




Особливо велике значення в земле­робстві має закон сукупної дії (взає­модії) факторів життя рослин. Основи цього закону сформулював наприкінці XIX ст. німецький дослідник Лібшер. Згідно з цим законом рослини тим продуктивніше використовують фак­тор, який знаходиться в мінімумі, чим більша кількість інших факторів зна ходиться в оптимумі. Цим дещо розви­вається і уточнюється положення за­кону мінімуму. Згідно з законом су­купної дії факторів для одержання ви­соких і сталих урожаїв рослини слід забезпечувати всіма потрібними фак­торами життя в оптимальних співвід­ношеннях.

Переконливим прикладом щодо цьо­го є дослід з картоплею, проведений в Українському науково-дослідному Ін­ституті картопляного господарства, де вивчали вплив окремих факторів на підвищення її врожайності. При цьому приріст урожаю від застосування на насіння великих бульб становив 15 ц/га, від внесення добрив — 71, по­ліпшеного догляду за посівами — 45 і від кращих строків посадки — 27 ц/га. Загальний приріст урожаю від усіх

названих заходів, які застосовува­лися ізольовано на окремих ділянках, становив 158 ц/га. Коли ж ці заходи здійснювалися разом на одній ділянці, приріст урожаю становив 224 ц/га, тобто комплексне застосування всіх за­ходів сприяло підвищенню врожайнос­ті на 66 ц/га порівняно з застосуван­ням кожного окремо.

Закон повернення поживних речо­вин у грунт був відкритий в середині XIX ст. 10. Лібіхом. Суть його поля­гає в том}', що всі речовини, викорис­тані рослинами на утворення врожаю, треба повертати в грунт у вигляді доб­рив. Порушення цього закону, як вва­жав Лібіх, рано чи пізно призведе до виснаження грунту. Пізніше К. А. Ті-мірязєв зазначав, що вчення про необ­хідність повернення речовин у грунт є одним з пайвидатніших надбань на­уки. Потім цей закон уточнювався, розвивався та удосконалювався і те­пер його формулюють так: у раціо­нально організованому господарстві всі біологічно важливі елементи жив­лення, винесені з урожаєм чи втрачені, треба повертати в грунт з деяким пе­ревищенням, щоб забезпечити безпе­рервне зростання врожаїв і підвищен­ня родючості грунту.

До загальних законів землеробства належить і закон плодозміни, за яким на певному рівні потенціальної родю­чості грунту найвищої продуктивності сівозміни можна досягти за умови що­річної зміни в ній культур, найбільш віддалених за біологічними ознаками та агротехнікою вирощування. Цей за­кон вимагає, щоб на певному полі щороку або якомога частіше чергува­лися культури різних біологічних груп. Плодозміна не виключає і чистого па­ру. В сучасному сільському господар­стві на основі закону плодозміни грун­тується принцип побудови сівозмін як обов'язкової складової частини систем землеробства.
^ 2.1.3. Використання законів землеробства в сучасному сільському господарстві

У природних умовах рослини неод­наково забезпечені факторами життя. При розробці раціональних агротех­нічних заходів треба насамперед зна­ти забезпеченість рослин кожним фак­тором в певних конкретних умовах. Після цього треба подіяти на фактор, що знаходиться в мінімумі (чи макси­мумі), бо вкладені кошти і праця най­ефективніше використовуються після дії саме на цей фактор. При цьому врожаї зростатимуть до тих пір, доки інший фактор не виявиться в мінімумі. Саме тому дуже важливо вчасно ви­значити цей момент і почати діяти на інший фактор.

Згідно із законом сукупної дії фак­торів найвищий врожай можна мати при одночасному забезпеченні рослин усіма факторами в оптимальній кіль­кості. Проте забезпечити такі умови рослинам досить складно, а інколи й неможливо. Наприклад, при недостат­ній кількості опадів без зрошення важко забезпечити оптимальний вод- ігнй режим рослин. При цьому треба, щоб всі інші фактори були в оптималь­ній кількості, бо за цим законом фак­тор, який знаходиться в мінімумі, тим продуктивніше використовується, чим більше інших факторів знаходяться в оптимумі. Наприклад, у дослідах Уманського сільськогосподарського ін­ституту витрати води на одиницю вро­жаю цукрових буряків при оптималь­ному забезпеченні їх поживними речо­винами (внесенні добрив) зменшува­лися на 20—25 % порівняно з варіан­том без застосування добрив.

Використання законів землеробства в умовах інтенсифікації сільськогоспо­дарського виробництва чітко виявляє­ться в програмуванні врожаїв та за­стосуванні інтенсивних технологій ви­рощування сільськогосподарських культур. Програмування врожаїв — це науково обгрунтований (з урахуван­ням дії законів землеробства і забез­печеності рослин факторами життя) розрахунок реальних можливостей та умов одержання високого врожаю, а інтенсивні технології є надійним засо­бом реалізації цих можливостей і умов.

Інтенсивні технології мають забез­печити рослини всіма факторами в оп­тимальній кількості та співвідношенні.

Внаслідок цього досягається макси­мальна продуктивність рослин. Так, у 1989 р. хлібороби Христинівського району Черкаської області зібрали по 50,3 ц/га ранніх зернових і зернобобо­вих на площі 19,2 тис. га, в тому числі 60,7 ц/га озимої пшениці, 45,9 ц/га яч­меню, 50,7 ц/га жита, 38,4 ц/га вівса, 34,6 ц/га гороху.

Досвід свідчить, що порушення зако­нів землеробства завжди призводить до негативних наслідків. Так, через по­рушення закону повернення речовин у грунт (недостатнє поповнення грун­ту органічними речовинами) на Украї­ні середньорічні втрати гумусу за пе­ріод з 1961 до 1981 року становили 0,57 т/га. Це призвело до зниження родючості грунтів. Порушення закону сукупної дії факторів життя рослин призводить до значної строкатості та нестабільності врожаїв. Тому систему агротехнічних заходів треба застосову­вати з урахуванням законів землероб­ства, біологічних особливостей рослин, конкретних умов господарства.
^ Контрольні запитання

Фактори, необхідні для життя рослин. Роль грунту в забезпеченні рослин факторами жит­тя. Основні закони землеробства. Використан­ня законів землеробства у сільськогосподар­ському виробництві.
^ 2.2. ВІДТВОРЕННЯ РОДЮЧОСТІ ГРУНТУ І ОПТИМІЗДЦІЯ УМОВ ЖИТТЯ РОСЛИН
2.2.1. Поняття про родючість грунту

Основною властивістю грунту є ро­дючість, тобто здатність забезпечувати рослини водою, поживними речовина­ми і повітрям протягом їхнього життя, а також створювати для їх життєді­яльності сприятливі фізичні, фізико-хімічні, хімічні, біологічні та інші умови.

Розрізняють елементи і умови ро­дючості грунту. Елементи — це земні фактори життя рослин, тобто поживні речовини і вода. До умов родючості належать фізичні властивості грунту, його реакція, чистота від бур'янів, збудників хвороб і шкідників. Умови родючості залежать не стільки від при­родних властивостей грунту, скільки створюються в процесі використання землі як засобу сільськогосподарсько­го виробництва, тобто внаслідок окуль­турення грунту.

Розрізняють такі види родючості грунту: природну, штучну і ефективну.

Природна (потенціальна) родючість утворюється і розвивається під впли­вом природних процесів ґрунтоутво­рення без втручання людини. Зумов­люється вона гранулометричним скла­дом грунту, фізико-хімічними власти­востями, вмістом і якістю гумусу, реакцією грунту та іншими його по­казниками. Вона властива грунтам, які не оброблялися (цілинні та пере­логові землі).

Штучна родючість утворюється у процесі використання землі як засобу сільськогосподарського виробництва. Залежить вона від розвитку продук­тивних сил і виробничих відносин.

Ефективна (економічна) родючість являє собою сукупність природної і штучної родючості. Вона зумовлює кількість і якість урожаю на певному полі і часто залежить від правильного застосування різних агротехнічних за­ходів.

Питання про родючість грунту та за­ходи її підвищення висвітлені в працях таких вітчизняних вчених, як В. В. До­кучаев, П. А. Костичев, М. М. Сибір-цев, К. А. Тимірязєв, Д. М. Прянишни­ков, К. К. Гедройц, В. I. Вернадський, Б. Б. Полинов, В. Р. Вільямс, I. В. Тю-рін та багато інших.

За сучасними уявленнями родючий грунт повинен відповідати насамперед таким вимогам:

містити достатню кількість пожив­них речовин і води, з максимальною ефективністю вбирати, акумулювати і віддавати рослинам воду та поживні речовини, а також забезпечувати оп­тимальний повітряний і тепловий ре­жими грунту;

бути придатним для використання сучасних високопродуктивних машин та знарядь, застосування найновіших технологій вирощування сільськогоспо­дарських культур, бути стійким до різ­них факторів руйнування;

характеризуватися добре виявленим фітосанітарним ефектом, тобто здат­ністю якомога швидше усувати явище «ґрунтовтоми» при вирощуванні куль­тур у вузькоспеціалізованих сівозмі­нах, бути чистим від бур'янів.

Зміна природних властивостей грун­ту з метою створення і постійного під­тримання високого рівня родючості, усунення негативних для рослин влас­тивостей під впливом виробничої ді­яльності людини називається окульту­ренням грунту. Воно здійснюється за рахунок застосування агротехнічних та меліоративних заходів, кінцевою ме­тою яких є створення в грунтах влас­тивостей, які б забезпечували високі та стійкі врожаї сільськогосподарських культур.

Окультуреним слід вважати грунт, чистий від бур'янів, збудників хвороб і шкідників, з глибоким орним ша­ром, доброю структурою і будовою, сприятливим водним, поживним, повіт­ряним та тепловим режимами. Окуль­турений грунт, як правило, містить більше гумусу, поживних речовин (на­самперед доступних форм). Такий грунт має кращу реакцію і фізичні властивості (табл. 1).Окультуреність грунту визначається рівнем його ефективної родючості, врожайністю вирощуваних на ньому сільськогосподарських культур
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36

Схожі:

Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням iconРозвиток та розміщення сільського господарства світу
Мета: встановити структурні та територіальні особливості сільського, І зокрема зернового, господарства світу у зв’язку із ресурсами...
Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням iconТема Господарство та економічні уявлення Стародавнього Сходу Загальні...
Льна характеристика державного І храмового господарства міст-держав Межиріччя (Шумер, Ур, Вавилон, інші). Питання організації І управління...
Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням iconНавчально-методичний посібник розроблено І підготовлено до друку...
Змістовий модуль технологія переробки та зберігання продукції сільського господарства
Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням iconЗабруднення навколишнього середовища
Тобто, пс є необхідною умовою існування І розвитку суспільства, хоча воно І не є вирішальним фактором його розвитку. Однак, в розміщенні...
Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням iconНаскрізна програма практики І методичні вказівки до її виконання....
Комков В. М.; технологія та обладнання для переробки І зберігання с г продукції – Кузема О. С.; надійність та ремонт с г техніки...
Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням iconТеоретические аспекты сельского туризма
Проаналізовано нормативно-правову базу регулювання сільського туризму. Запропоновано власний підхід до визначення співвідношенням...
Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням iconОбласний інститут післядипломної пндагогічної освіти
Дайте узагальнюючу характеристику розвитку сільського господарства України напередодні Другої світової війни. Чи можна вважати колгоспну...
Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням iconПлан порівняння Латинська Америка Африка Загальна кількість країн Кількість суверенних держав
Г природні передумови розвитку та спеціалізації сільського господарства країн Латинської Америки та Африки
Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням iconЛекція №10 (2 год) Тема12
Карасюк І. М. Технологія виробництва продукції сільського господарства, ст. 180-182
Землеробство є основною галуззю сільського господарства. У ранній пе­ріод свого розвитку воно ототожнюва­лося з сільським господарством. З ви­діленням icon1. Економіка сільського господарства – це
Затратами праці (в людино-годинах) на виробництво одиниці продукції визначається
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка