Ббк 65. 290я73+65. 242я73




НазваБбк 65. 290я73+65. 242я73
Сторінка3/16
Дата конвертації30.09.2013
Розмір2.38 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Банк > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

^ 2.4 Підприємство як основна організаційна структура

підприємницької діяльності

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки – підприємства. Саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, надаються необхідні послуги. Тут вирішуються питання економного витрачання ресурсів, застосування високопродуктивної техніки, технології. На підприємстві досягають зниження до мінімуму витрат виробництва та реалізації продукції. Розробляються бізнес-плани, застосовується маркетинг, здійснюється ефективне управління.

Усе це вимагає глибоких економічних знань. В умовах ринкової економіки виживе лише той, хто найбільш грамотно та компетентно визначить вимоги ринку, створить й організує виробництво продукції, на яку є попит, забезпечить високим доходом висококваліфікованих працівників.

Підприємство є конституюючим (створюючим) осередком економічного комплексу країни, окремого регіону чи галузі. Виступаючи економічно та юридично відокремленим утворенням, підприємство є суб’єктом, тобто учасником ринкових відносин, що виявляється у його функції купівлі-продажу. Придбаваючи на ринку засоби виробництва, робочу силу й гроші для здійснення спланованої діяльності, підприємство виступає покупцем, а реалізуючи вироблені блага – продавцем.

Підприємство як суб’єкт ринкових відносин повинне бути:

  • конкурентоспроможним стосовно аналогічних підприємств, які функціонують на ринку;

  • взаємодіяти з підприємствами інших галузей, інфраструктурою.

Підприємство може виступати й об’єктом ринкових відносин через те, що має вартість і в певний момент може бути продане, тобто стає товаром, у результаті чого змінюється його власник.

Таким чином, підприємство в ринкових умовах є суб’єктом і об’єктом ринкових відносин.

Підприємство – це самостійно господарюючий суб’єкт, створений підприємцем або об’єднанням підприємців для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою задоволення суспільних потреб й отримання прибутку.

Підприємство як суб’єкт і об’єкт ринку має свій економічний механізм функціонування. Економічний механізм функціонування підприємства – це цілісна функціонуюча система організації економічної діяльності підприємства, заснована на певній формі власності, використовуючи відповідні методи та важелі підприємницької діяльності.

Економічний механізм функціонування підприємства:

  1. формується одночасно з їхнім утворенням і розвивається на основі відповідних законодавчих актів;

  2. закріплюється у статуті підприємства та колективному договорі;

  3. формується на основі економічних законів, властивих даному суспільству;

  4. будується на комерційному розрахунку;

  5. залежить від форми власності на засоби виробництва та результати праці, від розмірів капіталу, від вартості підприємства.

Функціонування підприємства як господарюючого суб’єкта пов’язане з певними обмеженнями, які визначають межі його діяльності.

До таких обмежень належать:

1. Обмеження, зумовлені ресурсами, тобто ресурси затрачені повинні бути меншими чи однаковими з тими, які є в наявності.

2. Обмеження, зумовлені попитом, тобто обсяг реалізації завжди менший або однаковий з обсягом купівельного попиту.

3. Бюджетні (фінансові) обмеження, тобто грошові витрати підприємства повинні бути меншими чи однаковими з грошовими ресурсами (з сумою грошових фондів та грошових доходів підприємства).

4. Тимчасові обмеження, пов’язані з інфляцією. Цей вид обмежень викликає необхідність максимально скоротити терміни оборотності готівки підприємства з метою запобігання її знецінюванню.

^ Мета й напрями діяльності підприємства.

Для ефективного господарювання суттєвим є визначення мети створення й функціонування підприємства. Головною метою (або генеральною) підприємства, тобто чітко сформованою причиною його існування можна вважати виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку.

Напрями діяльності підприємства:

  • вивчення ринку товарів;

  • виробнича діяльність;

  • комерційна діяльність;

  • економічна діяльність;

  • соціальна діяльність;

  • матеріально-технічне забезпечення виробництва на підприємстві;

  • післяпродажний сервіс.

Економічна діяльність передбачає:

  • стратегічне та поточне планування;

  • облік та звітність;

  • ціноутворення;

  • систему оплати праці;

  • ресурсне забезпечення виробництва;

  • зовнішньоекономічну діяльність;

  • фінансову діяльність (цей вид визначальний).

Найважливішими завданнями підприємства є:

  1. отримання прибутку власниками підприємства;

  2. забезпечення споживачів продукцією підприємства;

  3. забезпечення персоналу підприємства заробітною платою, нормальними умовами праці та можливістю професійного росту;

  4. охорона навколишнього середовища: землі, повітряного і водного басейнів тощо.

Завдання підприємства визначаються:

    1. інтересами власника;

    2. розмірами капіталу;

    3. ситуацією всередині підприємства (внутрішнє середовище);

    4. зовнішнім середовищем.

Внутрішнє середовище підприємства – це люди, засоби виробництва, інформація та гроші. Результатами взаємодії компонентів внутрішнього середовища є готова продукція.

^ Зовнішнє середовище, яке безпосередньо визначає ефективність роботи підприємства, – це насамперед споживачі продукції, постачальники виробничих компонентів, а також державні органи та населення, що проживає навколо підприємства.

^ Державний устрій.

Право постановки завдання перед персоналом залишається за власником незалежно від його статусу – приватна особа, державні органи чи акціонери.

Підприємство вважають юридичною особою після його державної реєстрації в установленому порядку та повинне мати певні ознаки:

  1. наявність відокремленого майна;

  2. спроможність відповідати майном за своїми обов’язками;

  3. наявність самостійного балансу;

  4. наявність закінченої системи обліку та звітності;

  5. наявність розрахункового рахунку в банку;

  6. наявність печатки з власною назвою;

  7. наявність засновницьких документів;

  8. право бути позивачем та відповідачем.

Середовище господарювання підприємства.

Підприємство як певна економічна система не може функціонувати ізольовано, воно постійно взаємодіє з оточуючим середовищем. Підприємство купує сировину, отримує із зовні ресурси, реалізує продукцію та послуги, сплачує податки, отримує інформацію, використовує трудові ресурси. Таким чином, зовнішнє середовище підприємства – це сукупність економічних, соціальних, правових і природних умов та інших зовнішніх стосовно підприємства умов і факторів, які діють у глобальному оточенні.

Практично всі фактори зовнішнього середовища належать до неконтрольованих з боку підприємства. Але разом з тим, підприємство певною мірою може впливати на нього.

Залежно від характеру впливу розрізняють макросередовище та мікросередовище.

Макросередовище охоплює:

  • матеріально-технічні та економічні умови;

  • суспільні відносини, інститути та інші фактори, що впливають на підприємства та їх мікросередовище опосередковано.

Факторам макросередовища властивий високий рівень варіантності, невизначеності та непередбачуваності можливих наслідків.

Мікросередовище – прямий вплив на підприємство, найближче оточення підприємств. До нього належать постачальники, посередники, споживачі, конкуренти, контактні аудиторії.

Для ефективної роботи підприємства необхідний аналіз зовнішнього середовища, який дає підприємству час:

- для прогнозування можливостей;

- для розробки системи раннього попередження на випадок можливих загроз;

- на розробку стратегій, які можуть перетворити попередні загрози на вигідні можливості.

Внутрішнє середовище – це ситуаційні фактори всередині підприємства. Воно охоплює організаційну структуру, персонал, матеріальні, нематеріальні, фінансові ресурси, організаційну культуру, імідж підприємства.

Внутрішнє середовище кожної організації формується під впливом факторів, які безпосередньо впливають на процес перетворень на підприємстві.

Для діяльності підприємств у ринкових умовах виключно важливою є їх чітка та повна класифікація.

Підприємства можуть бути класифіковані за такими ознаками:

  1. мета і характер діяльності (комерційні; некомерційні);

  2. форма власності (приватні, колективні, державні, комунальні, змішані);

  3. приналежність капіталу (національні, зарубіжні, спільні);

  4. правовий статус і форма господарювання (одноосібні, господарські товариства, акціонерні підприємства);

  5. функціонально-галузевий вид діяльності (виробничі, торговельні, фінансові, побутового обслуговування, туристичні, освіти, культури, охорони здоров’я, просвіти).

  6. технологічна цілісність і ступінь підпорядкованості (головні, дочірні об’єднання підприємств, філії);

  7. розмір чисельності (малі, середні, великі, гіганти);

  8. технології (підприємства з простою технологією, зі складною технологією, з суперскладною технологією).

Висновки

Основною функцією підприємництва є діяльність спрямована на створення матеріальних благ і отримання прибутку. Для розвитку підприємництва необхідні умови: економічні, соціальні та правові.

Підприємницька діяльність базується на низці принципів, основним з яких є економічна свобода. Ці принципи знаходяться у розвитку, взаємодіють між собою та відображають відносини, що склались у суспільстві у певний період.

Підприємницька діяльність різноманітна. Оскільки будь-який бізнес певною мірою, пов’язаний з основними фазами циклу відтворення – виробництвом продукції і послуг, обміном та розподілом товарів, їх споживанням – можна виділити такі види підприємницької діяльності: виробнича, комерційна, фінансова, консультативна.

Будучи відносно самостійними, види підприємницької діяльності доповнюють одне одного. При цьому пріоритет слід віддати виробничому підприємництву, яке визначає всі види підприємницької діяльності і є найбільш складним.

Основною ланкою національної економіки є підприємство, суть якого визначена у Господарському кодексі України.

Підприємство – самостійний об’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку передбаченому Кодексом та іншими законами. Для ефективного господарювання суттєвим є визначення мети створення та функціонування підприємства. Головною метою (або генеральною) підприємства, тобто чітко сформованою причиною його існування можна вважати виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку.

Підприємство має своє середовище функціонування, яке поділяється на зовнішнє і внутрішнє.

^ Зовнішнє середовище, яке безпосередньо визначає ефективність роботи підприємства, – це насамперед споживачі продукції, постачальники виробничих компонентів, а також державні органи та населення, що проживає навколо підприємства.

^ Внутрішнє середовище підприємства – це люди, засоби виробництва, інформація та гроші. Результатами взаємодії компонентів внутрішнього середовища є готова продукція.
Контрольні запитання



    1. На основі яких принципів здійснюється підприємницька діяльність в Україні?

    2. Які існують умови для підприємницької діяльності?

    3. У чому полягає роль економічної свободи у підприємницькій діяльності?

    4. Господарський кодекс України. Його роль у системі організації та функціонуванні підприємницької діяльності.

    5. Назвіть види підприємств. Яке з них найбільш пріоритетне?

    6. Що таке посередництво як вид підприємницької діяльності.

    7. Охарактеризуйте сферу діяльності фінансового підприємництва.

    8. У якому вигляді надаються консультативні послуги?

    9. Дайте визначення суті підприємства.

    10. Що є головною метою діяльності підприємства?

    11. Назвіть найважливіші завдання підприємства.

    12. Після якої дії підприємство вважають юридичною особою?

    13. Що охоплює середовище господарювання підприємства?

    14. За якими ознаками можуть бути класифіковані підприємства?


Розділ 3
^ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Організаційно-правові форми підприємництва

3.2 Організаційно-економічні форми підприємництва

3.1 Організаційно-правові форми підприємництва

Підприємницька діяльність відбувається у різних організаційно-правових формах. Ознайомлення з ними має неабияке значення при організації власного бізнесу: адже від правильного вибору форми діяльності майбутньої фірми багато в чому залежать її життєздатність, становище у ринковому середовищі, еволюція подальших напрямків розвитку. Вибір організаційно-правової форми підприємництва детермінований багатьма чинниками, серед яких основне місце займає безпосередній зміст діяльності підприємства, що створюється, його відповідність чинному законодавству. При виборі організаційної форми функціонування підприємництва необхідно звернути увагу на такі питання:

- які умови при створенні підприємства найбільше влаштовують підприємця;

- які витрати доведеться понести на першому етапі;

- чи буде притягуватися особисте майно власників підприємства у разі розрахунків з кредиторами внаслідок банкрутства чи ліквідації підприємства або з інших причин;

- як можна буде передати право власності всього чи частини підприємства іншим фірмам чи особам;

- яким чином можна залучити додатковий капітал;

- наскільки активно власник підприємства може брати участь в управлінні підприємством;

- яким чином обрана організаційна форма впливатиме на перспективи розвитку підприємства.

Кожна із форм підприємництва має і позитивні сторони, і недоліки. Але, крім того, перебуває у великій залежності від мотивів самого підприємця, його можливостей і здібностей.

У найбільш узагальненому вигляді організаційно-правові форми підприємництва можна поділити на такі групи:

1) державні та муніципальні унітарні підприємства;

2) виробничі кооперативи;

3) повні товариства;

4) командитні товариства;

5) товариства с обмеженою відповідальністю;

6) акціонерні товариства.

^ Державні та муніципальні унітарні підприємства. Цим підприємством визначається комерційна організація, яка не має права власності на майно, закріплене за нею власником. Унітарні підприємства мають ряд особливостей, які відрізняють їх від інших комерційних організацій.

  1. У форму господарювання унітарного підприємства покладено принцип унітарності, на відміну від інших комерційних організацій, у основі яких лежить принцип корпоративності. Принцип унітарності означає, що ця комерційна організація не має право власності на закріплене за нею майно. Власником цього майна залишається засновник цієї організації, тобто держава.

  2. Майно унітарного підприємства є неподільним і ні при яких умовах не може бути розподілено за вкладами, частинами і паями, у тому числі між робітниками унітарного підприємства. У цьому полягає головна відміна унітарного підприємства від інших комерційних організацій – товариств і виробничих кооперативів.

  3. Унітарні підприємства мають особистий майновий статус, згідно з яким право власності зберігається за засновником, а майно закріплюється за унітарним підприємством лише на обмежених правах.

  4. Суттєвою особливістю, яка відрізняє унітарне підприємство від інших комерційних організацій, є управління таким підприємством. Керівник унітарного підприємства назначається власником або уповноваженим органом, їм він і підзвітний.

Залежно від того кому належить власність, унітарні підприємства можуть бути державними або муніципальними.

Залежно від прав, які надає засновник унітарні підприємства підрозділяються на дві категорії:

  • на праві господарського ведення;

  • на праві оперативного управління.

^ Право господарського ведення – це право державного або муніципального унітарного підприємства володіти, користуватися та розпоряджатися майном власника в межах, які установлені законом, або іншими правовими актами.

^ Право оперативного управління – це право установи чи підприємства володіти, користуватися та розпоряджатися закріпленим за ним майном власника в межах, які установлені законом, відповідно до цілей його діяльності, завдань власника і призначення майна.

Різниця між правом господарського ведення і правом оперативного управління полягає в змісті та обсязі прав, які підприємству надає власник на закріплене за ними майно. Право господарського ведення ширше права оперативного управління. Тобто підприємство, яке функціонує на основі права господарського ведення, має більшу самостійність в управлінні, ніж підприємство, засноване на праві оперативного управління.

Засновники унітарних підприємств, що засновані на праві господарського ведення, не відповідають за обов’язками підприємства, у випадку, коли в банкрутстві підприємства повинен сам засновник. При неспроможності підприємств, заснованих на праві оперативного управління, держава несе відповідальність за обов’язками цього підприємства. Із цього слідує, що таке підприємство, в принципі не може бути банкрутом.

^ Виробничі кооперативи. Виробничим кооперативом є добровільне об’єднання громадян на підставі членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності (виробництво, переробка, збут виробничої, сільськогосподарської продукції, виконання робіт, торгівля, побутове обслуговування, надання інших послуг), заснованій на їх особистій участі та поєднанні його членами майнових пайових внесків.

Засновницьким документом виробничого кооперативу є статут, який затверджується загальними зборами його членів. Майно, яке знаходиться у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї, згідно зі статутом кооперативу. Прибуток кооперативу розподіляється між його членами, згідно з їх трудовою участю, якщо інше не передбачено законом і статутом кооперативу. В цьому ж порядку розподіляється майно, яке залишилось після ліквідації кооперативу і задоволення вимог його кредиторів.

Вищий орган управління кооперативом – загальні збори його членів. Член кооперативу має один голос при прийнятті рішень загальними зборами. Він має право добровільно вийти з кооперативу. В цьому випадку йому має бути виплачена вартість паю або видано майно, яке відповідає його паю, а також здійснені інші виплати, передбаченні статутом кооперативу.

Виробничій кооператив може бути добровільно реорганізовано в господарське товариство чи ліквідовано.

Переваги виробничого кооперативу:

  1. Прибуток кооперативу розподіляється між його членами не пропорційно їх внескам, а згідно з їх трудовою участю. В такому ж порядку розподіляється майно, яке залишилось після ліквідації кооперативу і задоволення потреб кредиторів. Такий порядок матеріального розподілення мотивує кожного члена кооперативу більш добросовісно відноситься до своєї праці.

  2. Законом не обмежується кількість членів кооперативу, що надає більші можливості фізичним особам вступати до кооперативу.

  3. Рівні права всіх членів в управлінні кооперативом, оскільки кожен з них має тільки один голос.

Недоліки: у зв’язку з тим, що кількість членів у кооперативі не має бути менше п’яти, суттєво обмежуються можливості їх створення; кожен член кооперативу має обмежену відповідальність по боргам кооперативу.

^ Господарські товариства. Це найбільш розповсюджена форма колективного підприємництва. Вони підрозділяються на повні товариства та товариства на довірі.

^ Повним товариством є таке, учасники якого, згідно з укладеними між ними угодами, займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність за його обов’язками власним майном.

Повне товариство створюється та діє на підставі засновницького договору, який має бути підписаний усіма його учасниками. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Кожен учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачено інший порядок визначення кількості голосів його учасників.

Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно їх часткам у капіталі товариства.

Особливості повного товариства:

  1. Підприємницька діяльність його учасників визнається діяльністю самого товариства як юридичної особи;

  2. При нестачі майна товариства, для погашення його боргів, кредитори мають право вимагати задоволення з особистого майна кожного з учасників. Тому діяльність товариства заснована на довірчих стосунках усіх його учасників, зміна яких може стати причиною припинення діяльності товариства. Комерційна практика показує, що такі товариства найчастіше стають формою сімейного підприємництва.

  3. Кожен з учасників повного товариства займається підприємницькою діяльністю від імені товариства в цілому, тому для створення і функціонування повного товариства не потрібен статут, який встановлює компетентність його органів. Єдиним засновницьким документом такої комерційної організації служить засновницький договір.

^ Товариство на довірі є різновидом повного товариства і характеризується низкою особливостей.

  1. Товариство на довірі складається з двох груп учасників – повних товаришів та вкладників. Повні товариші здійснюють підприємницьку діяльність від імені самого товариства і несуть необмежену відповідальність за обов’язками товариства. Друга група учасників – вкладники, які лише здійснюють вклади в майно товариства, але не відповідають своїм особистим майном за його обов’язками. Таким чином, в товаристві на довірі припускається використання капіталу сторонніх осіб, тобто появляється можливість залучення додаткових коштів не за рахунок майна повних товаришів, що є його перевагою.

  2. Закон спеціально регламентує правове положення вкладника в товаристві на довірі. Вкладники не можуть приймати участь в управлінні справами товариства на довірі і виступати від його імені, але мають право знайомиться з фінансовою діяльністю товариства.

  3. Вкладники товариства на довірі володіють трьома майновими правами, пов’язаними з внесенням вкладу в майно товариства: право на одержання частини прибутку товариства; право вільного виходу з товариства з одержанням свого вкладу; право передати свою долю чи її частину як іншому вкладнику, так і третій особі, при цьому згода товариства не потрібна.

  4. При ліквідації товариства на довірі вкладники мають переваги на одержання своїх вкладів, або їх грошового еквіваленту з майна товариства після задоволення вимог кредиторів.

^ Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – засноване одним або декількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розміри їх визначені засновницькими документами. Учасники такого товариства не відповідають за його обов’язками, і несуть ризик збитків, що пов’язані з діяльністю товариства, в межах вартості внесених вкладів. ТОВ має у власності майно, яке обліковується на самостійному балансі, може від свого імені здійснювати майнові і особисті не майнові права, нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

ТОВ вважається створеним як юридична особа з моменту його державної реєстрації. Воно створюється без обмеження термінів, якщо інше не передбачене в його статуті.

Кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю не повинно перевищувати 50 членів, що встановлене законом. Всі інші особи, наняті в це підприємство є найманими робітниками. У випадку перевищення кількості членів, ТОВ повинно бути перетворено в акціонерне товариство або кооператив.

Засновницькими документами ТОВ є засновницький договір, підписаний його засновниками і затверджений статут. Коли товариство засновується однією особою, його засновницьким документом є статут.

Статутний капітал ТОВ складається із вартості вкладів його учасників і його розмір не може бути менше суми, яка визначена законом про товариство с обмеженою відповідальністю. На момент реєстрації ТОВ, статутний капітал має бути внесений його учасниками не менш ніж наполовину, а друга частина вноситься протягом року.

Вищим органом ТОВ є загальні збори його учасників. Поточне керівництво діяльністю ТОВ здійснює підпорядкований загальним зборам виконавчий орган, який може бути як колегіальним, так і особистим, причому останній може і не бути учасником товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційно розміру їх часток у статутному фонді. На загальних зборах учасники товариства обирають голову. До компетенції зборів учасників відноситься:

  1. визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

  2. зміна статуту товариства;

  3. встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових внесків;

  4. вибір чи відзив членів правління ТОВ;

  5. вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

  6. створення, реорганізація і ліквідація філіалів, затвердження положень про них;

  7. винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

  8. затвердження правил, процедур та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

  9. виключення учасника з товариства;

  10. визначення умов оплати праці посадових осіб ТОВ і його філіалів;

  11. затвердження договорів, які укладені на суму вище за вказану в статуті товариства;

  12. прийняття рішень щодо припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Стосовно всіх інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів.

Товариство може бути добровільно ліквідоване або реорганізоване в спеціалізоване товариство чи виробничий кооператив за рішенням його учасників.

Товариство з обмеженою відповідальністю має такі особливості:

  1. ТОВ є різновидом об’єднання капіталів, яке не потребує обов’язкової особистої участі своїх членів у справах товариства;

  2. розподіл статутного капіталу товариства на частки учасників і відсутність відповідальності останніх по боргам товариства;

  3. законом передбачаються більш високі вимоги до статутного капіталу, його визначення та формування ніж до капіталу інших товариств. Понад усього, розмір цього капіталу ні при яких умовах не може бути менше мінімальної суми, яка визначена законом.

Переваги товариств з обмеженою відповідальністю:

  • можливість швидкого акумулювання значних коштів;

  • ТОВ може бути засновано однією особою;

  • члени товариства несуть обмежену відповідальність за обов’язками товариства.

Недоліки товариств з обмеженою відповідальністю:

  • статутний капітал не може бути менше за величину, яка встановлена законодавством;

  • ТОВ менш приваблива для кредиторів, тому що члени товариства несуть тільки обмежену відповідальність за обов’язками товариства.

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого розділяється на певну кількість акцій. Учасники акціонерного товариства не відповідають за його обов’язками і несуть ризик збитків, що пов’язані з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. У цьому плані акціонерні товариства близькі до товариств з обмеженою відповідальністю, але між ними є і суттєва різниця.

  1. Організація статутного капіталу акціонерного товариства інша – тут має місце повна рівність часток і обов’язкове їх оформлення акціями.

  2. Акціонер під час виходу з товариства не може вимагати ніяких виплат (ні грошових, ні майнових), оскільки здійснити цей вихід можна лише єдиним засобом – шляхом продажу своїх акцій іншій особі. Таким чином, акціонерне товариство, на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю має гарантію того, що при виході його учасників, основний капітал товариства не буде зменшено. Це дає акціонерному товариству дві основні переваги:

  1. Можливість сконцентрувати більший капітал, який спочатку належав роздрібненим вкладникам.

  2. Можливість швидкого відчуження та придбання акцій, особливо за допомогою біржового механізму і представницьких акцій, що означає по суті можливість швидкого переливу великого капіталу із однієї сфери діяльності в іншу, в залежності від кон’єктури, яка склалася.

Нормальне і ефективне функціонування акціонерних товариств, як свідчить світова практика, можливе лише в умовах розвиненого акціонерного законодавства.

Акціонерні товариства можуть бути відкриті та закриті. Акціонерне товариство, учасники якого можуть продавати свої акції без згоди інших акціонерів, називається відкритим акціонерним товариством (ВАТ). Таке товариство може проводити відкриту підписку на акції, які воно випускає та їх вільний продаж на умовах, які встановлюються законом.

Акціонерне товариство, акції якого розподіляються тільки серед його засновників чи іншого, заздалегідь визначеного кола осіб, називається закритим акціонерним товариством (ЗАТ). Воно не може проводити відкриту підписку на акції, які воно випускає, або пропонувати їх для придбання необмеженому колу осіб.

Відкрите акціонерне товариство зобов’язане кожен рік оприлюднювати річний звіт, бухгалтерський баланс, розрахунок прибутків та збитків. Ця дуже важлива обставина надає можливість знайомиться з діяльністю акціонерного товариства та контролювати її.

Для закритих акціонерних товариств публічне ведення справ не передбачається – воно необхідне лише у випадках, визначених законом.

Статут є єдиним засновницьким документом акціонерного товариства, йому не потрібен засновницький договір.

Вищий орган управління акціонерним товариством – збори акціонерів. В акціонерному товаристві, де чисельність акціонерів більше 50 осіб, повинна створюватися спостережна рада, яка представляє інтереси акціонерів і систематично контролює діяльність директорів товариства. Цей орган має володіти виключеною компетенцією, яка не передається іншим органам товариства. Ця компетенція визначається статутом товариства.

Акціонерне товариство на підставі рішення загальних зборів може бути ліквідовано або реорганізовано в товариство з обмеженою відповідальністю чи виробничій кооператив.

Переваги акціонерних товариств:

  • світова практика показує, що корпоративна форма доказала на практиці свою раціональність там, де мають місце великі капітали, масштабне виробництво, високий рівень ризику і досконале законодавство;

  • тільки акціонерні товариства мають право випускати акції. Інші юридичні особи такої можливості не мають;

  • акціонер несе обмежену відповідальність у випадку банкрутства товариства;

  • акціонерна форма підприємництва універсальна, оскільки вона підходить практично кожній сфері ділової активності;

  • високий рівень конкурентоспроможності в порівнянні з іншими формами підприємництва.

Серед основних недоліків товариства слід відзначити такі:

  • відсутність можливості у всіх власників акцій приймати участь в управлінні товариством, тобто для реального контролю треба мати близько 20% акцій.

  • в руках окремих осіб концентрується великий капітал, що при відсутності належного законодавства і контролю з боку акціонерів, може привести до зловживань і некомпетентності при його використанні.

Акція – це один з видів цінних паперів, яка свідчить про вкладення певної суми коштів у статутний фонд акціонерного товариства. Акції випускаються іменні, звичайні, привілейовані і засновницькі.

Іменна акція містить ім’я чи найменування її одержувача. Рух кожної іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій.

Звичайна акція – частина прибутку, яка залишилася після уплати твердого відсотку (дивіденду) власникам привілейованих акцій, розподіляється між власниками звичайних акцій. Власники таких акцій мають право на управління підприємством.

Привілейована акція дає право на першочергове одержання доходу, відрахованого від чистого прибутку у виді фіксованого відсотку на вкладені кошти. Ця акція не дає право голосу на загальних зборах акціонерів, у тому числі при обранні членів правління. Вони випускаються на суму, яка не перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Ббк 65. 290я73+65. 242я73 iconБбк ш 141. 14 9
...
Ббк 65. 290я73+65. 242я73 iconБбк ш 141. 14 9
...
Ббк 65. 290я73+65. 242я73 iconМіністерства аграрної політики України Київ „Аграрна освіта 2011 ббк. 40 71 П79
Окр «бакалавр» напряму підготовки 100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва»
Ббк 65. 290я73+65. 242я73 iconПрактикум ббк 67. 9(4Укр)304я7 п 32
Підприємницьке право : Практикум /Л. В. Ніколаєва О. В. Старцев, П. М. Пальчук, О. О. Бакалінська. — К істина, 2002. — 200с. — Бібліоір...
Ббк 65. 290я73+65. 242я73 iconДля студентів Напрям підготовки : 030401 «правознавство» Львів 2012 ббк 67. 9
Франчук І. Б. кандидат економічних наук, доцент (Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С....
Ббк 65. 290я73+65. 242я73 iconМіністерства аграрної політики та продовольства України Київ „Аграрна освіта 2011 ббк 34. 44 М38
Окр «бакалавр» напряму підготовки 100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва»
Ббк 65. 290я73+65. 242я73 iconВ. О. Васійчук, В.Є. Гончарук, С.І. Качан, С. М. Мохняк Основи цивільного захисту ббк 68
Яремко З. М., доктор хімічних наук, професор, завідувач кафедри безпеки життєдіяльності Львівського національного університету ім....
Ббк 65. 290я73+65. 242я73 iconОблік І аудит» та «Фінанси та кредит» на другий семестр 2011-2012 н р. Львів 2012 ббк 67. 9
Рекомендовано до друку Науково-методичною радою Львівського державного університету внутрішніх справ
Ббк 65. 290я73+65. 242я73 iconТехнологія зберігання, консервування та переробки м’яса» освітньо-кваліфікаційного...
...
Ббк 65. 290я73+65. 242я73 iconБіологічна хімія: тести та ситуаційні задачі посібник для студентів...
Автори: Т.І. Бондарчук, Н. М. Гринчишин, Л.І. Кобилінська, Т. М. Макаренко, О.Є. Мазур, О. Я скляров, Н. В. Фартушок, Ю. М. Федевич,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка