3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4




Назва3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4
Сторінка1/16
Дата конвертації21.06.2013
Розмір2.45 Mb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Психологія > Лекція
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Тема 3. Особистість в структурі управління освітою


Лекція 4. Поняття особистості в психології педагогічного менеджменту
  1. 1. Співвідношення понять “індивід”, “індивідуальність”, “особистість” в управлінні.
2. Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці.
3. Урахування проявів і властивостей особистості в системі управління.
4. Особливості поведінки особистості у групі.
5. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та
професіоналізму.

1. Співвідношення понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" в управлінні

Донедавна у багатьох посібниках з управління особистість не була предметом викладу, тому що вся увага приділялася плануванню, економіці, маркетингу, організаційно-технічному боку управління. Сьогодні, коли відбувається процес усвідомлення ролі груп та їх членів в управлінській діяльності, починається активне вивчення основних характеристик груп, людського чинника, поведінки особистості. Найбільшим надбанням багатьох дослідників проблем управління стало вивчення людини, її особистісних якостей, можливостей та властивостей. Відомо, що провідні керівники-практики, у свою чергу, використовували й використовують у своїй діяльності відкриття і досягнення психології у вивченні особистості, що включена в управлінський процес. Нове бачення системи управління, новий підхід до управлінської діяльності все більш базуються на визнанні пріоритету особистості перед виробництвом, перед прибутком, перед інтересами підприємства, фірми, установи. Така постановка питання нині складає культуру управління, яка є важливою сферою впливу на свідомість особистості, її вчинки, помисли, бажання і очікування. Саме тому, без психологічних знань про особистість в управлінській діяльності не обійтися.

Усьому світу відомий американський менеджер Лі Якокка, який вважав, що ті знання з психології особистості, що він одержав, відвідуючи паралельно і медичний факультет університету, чимало допомогли йому в його всесвітньо відомій кар'єрі. В наш час вже однієї інтуїції, особистої зацікавленості недостатньо для успішного виконання управлінських функцій. Керівнику необхідні наукові знання про психологічні особливості свого "Я" і особистості працівника, професійний підхід до роботи з персоналом. Саме це зобов'язує ряд великих фірм мати не відділ кадрів, а службу управління людськими ресурсами, розгалужену систему керування персоналом. Отже, важливість психологічної науки в діяльності керівників очевидна. Вона покликана давати інформацію, що допомагає пізнати внутрішні резерви кожної людини, спосіб її мислення, зовнішні стимулятори поведінки. Вона також дає можливість розглядати персонал організації як конкурентне багатство компанії, яке треба створювати, виховувати і берегти.

В психологічній науці використовуються поняття "людина", "індивід", "індивідуальність" та "особистість". Звернення до цих понять допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для наукової організації праці й управління. Не претендуючи на повне розкриття названих дефініцій, можна все ж таки привести деякі загальновизнані положення щодо цих термінів.

Людина - це родове поняття, що вказує (з матеріалістичної точки зору) на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи — до людського роду. Людина — це специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального, це система, в якій фізичне і психічне, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність Психологія вивчає в людині її психіку та її розвиток, її індивідуально-психологічні особливості. Як істота біологічна, вона підкоряється біологічним і фізіологічним законам, як істота соціальна, людина є частиною соціуму і продуктом суспільного розвитку. Психологи стверджують, що якщо поняття "людина" включає в себе сукупність усіх людських якостей, незалежно від того, присутні вони чи ні у конкретної людини, то поняття "індивід" характеризує саме її (конкретну людину) і додатково включає такі психологічні й біологічні властивості, які також їй притаманні. Отже, індивід являє собою окрему людину, особу в групі або суспільстві, окремого представника людської спільноти. Індивідуальність - це поняття, що містить у собі сукупність своєрідних властивостей людини, характеризує людську неповторність і проявляється у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості. Особистість це найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Особистість представлена психологічними характеристиками, що є соціальне обумовленими.Вони проявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої особи, так і для оточуючих її людей. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — це основна властивість, у якій виявляється її суспільна сутність. Особистість виражає приналежність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо.

Як було зазначено вище, людина є складною системою, у якій фізичне і психічне, генетичне обумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Включення людини в громадське життя, у систему суспільних відносин, набуття нею соціальних якостей для самостійної діяльності й активності, для самопізнання і самоствердження в реальній дійсності наділяє її новою характеристикою - вона стає особистістю. Уся складна система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних та інших), у яку включена кожна людина, є об'єктивною основою формування її особистісних властивостей, якостей і рис характеру. Конкретний розгляд особистості, її життєвого шляху, рух особистості в системі суспільних відносин дозволяє розкрити ті засади, на грунті яких формуються ті чи інші особистісні властивості. Розуміння становлення особистості, таким чином, сьогодні не існує поза суспільними відносинами, поза взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активним суб'єктом яких є особистість.

Хоча характеристики людини як індивіда, як особистості та як суб'єкта діяльності завжди пов'язані причинно-наслідковими залежностями з особливостями її розвитку, але одночасно вони завжди виявляються обумовленими загальними і частковими обставинами, в яких протікає життя людини. Чи всі люди є особистостями? Дискусія на таку тему виникла між психологами кілька років назад. Думки розділилися. Одні психологи висловлювали точку зору, відповідно до якої далеко не кожну людину можна назвати особистістю, оскільки особистістю є тільки творча людина. Інші психологи доводили, що тільки в деяких людях виявляється яскраво виражена особистість. Безумовно це крайні точки зору і погодитися з ними не можна з ряду причин. Не розкриваючи їх, відзначимо, що в кожної людини завжди повинна бути можливість, за К.Абульхановою-Славською, усвідомити себе особистістю, перспектива стати кращою, подолати свої суперечності, знайти в собі сили, щоб змінити своє життя, зробити його іншим. Кожний будує своє життя сам і в підсумку має його таким, яким побудував. Принципова відмінність полягає в тому, що один дійсно будує своє життя, і навіть досить свідомо, інший тільки використовує те, що є в наявності (і в житті, і в ньому самому). Тому, визнаючи кожного особистістю, вчений припускає, що далеко не кожен здатний стати суб'єктом, творцем свого життя.

Не зважаючи на те, що людина розвивається у взаємодії з навколишнім середовищем, життя її є індивідуальним надбанням, процес розвитку особистості завжди залишається глибоко неповторним явищем. Тобто індивідуальність - це своєрідність психіки й особистості індивіда, її оригінальність. Вона виявляється в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якостей та інтелекту, потреб, і здібностей людини. Задатки слугують передумовою формування людської індивідуальності. Розвиненість тієї чи іншої анатомо-фізіологічної характеристики, своєрідність її життєвого прояву й обумовлює відмінність однієї особистості від іншої, оригінальність почуттів і характеру,

Управлінська психологія оперує поняттям «індивідуальний стиль діяльності» - це стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів виконання тієї чи іншої діяльності. Люди з різними індивідуально-типологічними характеристиками нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру домагаються однакової ефективності при виконанні однієї і тієї ж діяльності різними способами. У той же час варто знати, що індивідуальний стиль діяльності може бути неоптимальним з точки зору ефективності роботи.

Загалом, психологічна наука володіє певними загальновизнаними положеннями щодо особистості. Сьогодні можна говорити про такі аксіоми: по-перше, особистість є продуктом історичного розвитку, тобто виникає на визначеному етапі еволюції людської істоти; по-друге, особистість є суб'єктом соціальних відносин і свідомої діяльності; по-третє, особистість- це системна якість індивіда, що формується у спільній діяльності й спілкуванні; по-четверте, характеризуючи поняття "особистість", потрібно враховувати його етнопсихологічний аспект. Йдеться про те, що дотепер поняття «особистість» на Сході і на Заході трактується по-різному (у європейській культурі, заснованій на християнстві, особистістю вважався святий, праведник, подвижник; у східній культурі власне про особистість заговорили з часів Конфуція, для якого особистістю була «шляхетна людина», тобто та, яка бере активну участь в управлінні державою, що турбується про її благо; у новий час західна особистість — це насамперед індивідуальність, якій надається перевага над суспільством, а ідеал східної особистості — людина, що добровільно віддає себе служінню суспільству).

^ 2. Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці

Поняття "особистість" і пов'язані з цією дефініцією проблеми були і залишаються предметом пильної уваги вчених. Психологами створено чимало своїх теорій особистості. До найбільш відомих і придатних для управління можна віднести теорії трьох головних шкіл:

^ 1) психоаналіз 3. Фрейда (цю школу пройшли Карл Юнг, Альфред Адлер, Харрі Салліван, Еріх Фромм й інші видатні психологи);

2) поведінкова школа (до її теоретиків відносять Івана Павлова, американських психологів Джона Б. Уотсона і Берреса Ф.Скіннера);

3) теорія росту, чи "гуманістична психологія" (яскравими представниками є

американські психологи Абрахам Маслоу і Карл Роджерс).

Психоаналіз, який вважається одним з найбільш повних вчень про людську індивідуальність, заснований на двох доктринах Зигмунда Фрейда /1856 - 1939 рр./: по-перше, це доктрина психічного детермінізму. Згідно з нею, в духовному житті немає ніякої непослідовності: кожна думка, спогад, почуття чи дія мають свою причину. Якщо ви змогли побачити причини, розібралися в них, значить ви зрозуміли дійсні мотиви людини. Таким чином, будь-яке психічне явище має під собою визначену причину; по-друге. твердження 3. Фрейда полягає в тому, що несвідомі процеси грають більш значну роль у формуванні мислення і поведінки, ніж свідомі, та взагалі велика частина свідомості несвідома. На думку 3. Фрейда, саме тут приховані основні детермінанти особистості, тут джерело психічної енергії, спонукання й інстинкти.

Отже, структуру особистості, відповідно до 3. Фрейда, складають три іпостасі, інстанції: "Ід" (1(1), чи "Воно", "Его" (Еgо), чи "Я", і "Супер-Его" (Sирег-Еgо), чи "Над - Я", де "Ід" - це первісна, основна, центральна частина структури особистості, вона містить все успадковане при народженні, її зміст майже цілком несвідомий; "Его", навпаки, підкоряється принципу реальності, постійно знаходиться у зв'язку з зовнішнім середовищем і виробляє ефективні способи спілкування з зовнішнім світом; "Супер-Его" — це власне моральні принципи людини, що визначають прийнятність чи неприйнятність для неї того чи іншого способу поведінки. Ця остання частина структури розвивається не з "Ід", а з "Его", вона є суддею і цензором. 3. Фрейд виокремив і три функції "Супер-Его":

совість, самоспостереження і формування ідеалів. За 3. Фрейдом, стан незадоволеності собою, тривоги і турботи, які часто виникають у людини, є емоційним відтворенням у свідомості індивіда боротьби "Воно" і "Над - Я". Намагаючись позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою "Я" виробляє у себе захисні механізми: заперечення (якщо дійсність людині неприємна, вона "закриває на неї очі", заперечує її існування. Поширена форма такої поведінки-заперечення критики на свою адресу За певних обставин таке заперечення відіграє роль психологічного захисту, однак частіше заперечення заважає людям продуктивно працювати), придушення, стримування (цей механізм, на противагу запереченню, яке переважно стосується інформації, що надходить ззовні, відноситься до блокування внутрішніх імпульсів і погроз), раціоналізація (спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків, що суперечать моральним нормам), формування реакції (іноді люди приховують від самих себе мотив власної поведінки за рахунок його придушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу), проекція (цей механізм проявляється у тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншій особі), інтелектуалізація (намагання уникнути загрозливої ситуації шляхом її обговорення в абстрактних термінах), заміщення (часткове задоволення неприйнятного мотиву яким-небудь морально допустимим способом).

Послідовник 3. Фрейда, швейцарський психіатр Карл Юнг / 1875 - 1961 рр./ розробив складну структуру особистості, запропонував типологію характерів у відповідності з перевагою функцій (мислення, почуття, інтуїція) і спрямованості особистості на зовнішній або внутрішній світ. Він ввів поняття екстраверсія -інтроверсія (від латинської ехtrа - поза, іntrо - усередину, versіо - обертати) для визначення двох протилежних типів особистості. Екстравертивний тип характеризується зверненістю особистості на оточуючий світ, а для інтровертивного типу властива фіксація інтересів особистості на явищах власного внутрішнього світу.

Щодо управлінської діяльності, то керівнику теорія психоаналізу не пропонує конкретних методів рішення тих чи інших практичних проблем, однак допоможе зрозуміти, чому люди поводяться так чи інакше. Некоректна поведінка підлеглого чи керівника, або завзятий їх опір чому-небудь можуть бути пояснені захистом від чогось, великим бажанням визнання чи гординею. Поведінка персоналу організації не завжди логічна і розумна, а самі люди не завжди можуть пояснити свої імпульси і бажання, тому керівник повинен уміти бачити, розпізнавати приховані мотиви.

Фізіологічна концепція особистості розвинена І. Павловим. Її ми спеціально торкнемося далі, а зараз коротко прокоментуємо теоретичні погляди Джона Б. Уотсона і Берреса Ф. Скіннера. Американський психолог Джон Б. Уотсон /1878 — 1958 рр./ вважається засновником біхевіоризму. Ним була запропонована програма побудови нової психології, предметом якої автор вважав не свідомість, а поведінку. У своїх поглядах він використав вчення І. Павлова про умовні рефлекси і застосував концепцію умовного рефлексу до теорії научіння, стверджуючи, що всю поведінку людини можна описати двома термінами — стимул і реакція, де стимул — це зміна зовнішнього середовища, а реакція — відповідь організму на стимул.

Інший американський психолог Б. Ф. Скіннер значно розширив класичну теорію умовних рефлексів, виділивши з їхнього розмаїття "оперантні" (від "операція") реакції, що виробляються організмом мимовільно. Виокремлені реакції можна підсилити чи послабити за допомогою покарання чи заохочення. Ці положення вже більш, ніж психоаналітична теорія, застосовні в управлінні й прийняті керівниками як знаряддя впливу на підлеглих. Такі чинники, як зарплата, прагнення людини зберегти своє місце, статус тощо, піддаються контролю з боку керівника і можуть ним регулюватися. Вчений звертає також увагу на асиметрію між позитивним і негативним "підкріпленням" стимулів (особливо загрозою санкцій). Автор вважає, що негативне посилення впливу викликає часто непередбачені, дивні, небажані наслідки; позитивне ж підкріплення стимулу теж викликає зміни в поведінці, але звичайно в бажаному напрямку. Позитивне "підкріплення" формує поведінку індивіда, підвищує самооцінку людини. Переважна більшість керівників не достатньо знають про цінні якості позитивного підкріплення, вважають його не дуже діючим. За Б.Ф. Скіннером, "підкріплення" має бути:

• конкретним (спирається на максимально можливий інформаційний зміст);

• невідкладним (наприклад, практика виписування чека безпосередньо біля верстату під час обходів підприємства);

• система механізмів зворотного зв'язку повинна працювати нате, щоб враховувати досяжність. Це означає, що потрібно винагороджувати і малі перемоги;

• користуватися багатозначною увагою з боку вищого керівництва;

• непередбачені, несподівані заохочення спрацьовують краще. Малі нагороди часто-густо більш ефективні, ніж великі.

Загалом, концепція позитивного і негативного научіння дозволяє пояснити більшість поведінкових реакцій, допомогти керівнику в контактах з людьми, налагодити систему заохочень і покарань.

Представники гуманістичної психології також запропонували свій теоретичний підхід до психології особистості та її структури, Згідно з гуманістичною психологією, особистість є унікальною цілісною системою, котра являє собою відкриту можливість самоактуалізації, що притаманна тільки людині. Отже, основні положення гуманістичної психології стосовно особистості можна сформулювати наступним чином: 1) людина повинна вивчатися тільки в її цілісності; 2) кожна людина є унікальною, саме тому аналіз окремих випадків не менш виправданий, чим статистичні узагальнення; 3) головною психологічною реальністю є переживання людиною світу і себе в ньому; 4) людське життя має розглядатися як єдиний процес становлення і буття людини; 5) людина є активною, творчою особою; 6) людина наділена потенціями до безперервного розвитку і самореалізації; 7) людина наділена певним ступенем свободи від зовнішньої детермінації завдяки смислам і цінностям, якими вона керується у своєму виборі.

Відомими вченими цього підходу до особистості є американські психологи А. Маслоу і К. Роджерс. Карл Роджерс /1902 - 1987 рр./ при створенні своєї теорії особистості виходив з того, що кожна людина наділена здатністю до особистісного самовдосконалення. У зв'язку з цим важливим компонентом структури особистості, за К. Роджерсом, є Я-концепція, що формується у процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем і є інтегральним механізмом саморегуляції поведінки людини. Я-концепція може бути позитивною, негативною і амбівалентною (суперечливою). Наскільки людина задоволена життям, наскільки вона відчуває щастя від життя залежить від того, в якій мірі її досвід, її "реальне Я" та "ідеальне Я" співвідносяться між собою. Найважливіша характеристика психологічно зрілої особистості - її відкритість для досвіду, гнучкість, вдосконалення людського Я.

Абрахам Маслоу /1908 - 1970 рр./ висунув концепцію цілісного підходу до людини. Згідно з його вченням, основна потреба людини - це потреба в самоактуалізації, реалізації потенційних можливостей людини, її здібностей і талантів. А. Маслоу запропонував класифікацію потреб і взаємозв'язків між ними, побудувавши своєрідну ієрархію, у якій вищі запити не виступають на перший план, поки не задоволені нижчі потреби. Згідно А. Маслоу, усі потреби утворюють ієрархічну структуру, котра, як домінанта, визначає поведінку людини. Потреби фізіологічні, у безпеці, що називаються первинними потребами нижчого рівня, слугують підставою для задоволення потреб вищого порядку — соціальних, в успіху, у самовираженні (самоактуалізації). При цьому потреби вищого рівня не мотивують поведінку людини, поки не задоволені, принаймні частково, потреби нижчого гатунку.

Керівники у своїй управлінській діяльності можуть скористатися концепцією А. Маслоу для розуміння того, яким вимогам повинна відповідати у своїй поведінці та ставленні до оточуючих самоактуалізуюча особистість. До психологічних характеристик такої особистості Р. Немов відносить:

• активне сприймання дійсності й здатність добре в ній орієнтуватися;

• прийняття себе та інших людей такими, якими вони є;

• безпосередність у вчинках і спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів;

• зосередження уваги на тому, що відбувається ззовні, на противагу орієнтації тільки на внутрішній світ;

• наявність почуття гумору;

• розвинуті творчі здібності,

• неприйняття умовностей, але без показного їх ігнорування:

• стурбованість добробутом інших людей, а не забезпеченням тільки власного щастя;

• здатність до глибокого розуміння житгя;

• налагодження з людьми, що вас оточують, хоча і не з усіма, доволі доброзичливих особистісних відносин;

• здатність дивитися на життя відкритими очима, оцінювати його об'єктивно;

• безпосереднє включення у життя з повним зануренням у нього;

• надання переваги у житті новим, небезпечним шляхам,

• вміння покладатися на свій досвід, розум і почуття, а не на думку інших людей, традиції чи умовності, позиції авторитетів;

• відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях;

• готовність стати непопулярним, бути засудженим з боку більшості оточуючих людей за нетрадиційні погляди;

• здатність брати на себе відповідальність, а не уникати її;

• докладання максимуму зусиль для досягнення поставлених цілей;

• вміння бачити і, якщо це необхідно, долати опір інших

людей.

Що стосується управління господарською діяльністю, то вперше проблема мотивів, стимулів і людських потреб була поставлена Адамом Смітом /1723 - 1790 рр./, який вважав, що людьми керують егоїстичні мотиви, постійне прагнення людей поліпшувати своє матеріальне становище. Але А. Сміт вів мову насамперед про мотивацію підприємця, яку він розумів. Що ж стосується мотивації робітників, учасників виробничого процесу, то вона його не цікавила зовсім. Дана прогалина була заповнена американським теоретиком організації Ф. У. Тейлором, який стверджував, що робітниками керують тільки інстинкти задоволення потреб фізіологічного рівня, тому їх можна "пускати в хід" за допомогою елементарних стимулів. Ф. У Тейлор був переконаний, що біологічною природою людини праця не передбачена, тому кожен працює тільки через необхідність, кожен прагне працювати менше, а одержувати більше, на що підприємець повинен відповідати політикою "платити менше, а вимагати більше". Саме тому примусова сила адміністратора є головною мотивацією до праці. Це положення було покладене Тейлором в основу розробленої ним системи інструкцій-розпоряджень, норм виробітку й обгрунтування мотивації через погодинну оплату праці, яка не дозволяє працівнику розпоряджатися своїм часом, адміністрація ж задає темп праці, забороняючії самовільні зупинки і перерви.

Могутнім стимулом підвищення продуктивності праці стали надлишок робочої сили, неповна зайнятість населення. Вони, безперечно ж, впливали на мотивацію суб'єктів і об'єктів управління Разом з тим, окремі дослідження мотивації, в основному в рамках психології, не робили вирішального впливу на управлінську практику підприємців. Ситуація стала потроху змінюватися, коли в 30-і роки в США виник гуманістичний напрямок в управлінні, який був збагачений дослідженнями А. Маслоу, Г Олпорта, К. Роджерса й інших. Соціальні зміни в суспільстві, потреби підприємництва, управління, господарювання почали стимулювати розвиток теорій мотивації та досліджень мотиваційних механізмів. І як визнання цього мотивація стала однією з найважливіших функцій управління. Вона була включена в численні посібники з підприємництва і управління.

У сучасних посібниках з управління, поряд з ієрархією потреб, запропонованою А. Маслоу, використовуються ті доповнення, що зробили до його класифікації Д.Макклеланд і Ф.Герцберг. Перший доповнив її, виокремивши три категорії людських потреб:

• потреба у владі (вплив на інших, встановлення контролю за діями інших людей тощо);

• потреба в досягненні успіху;

• потреба у приналежності до групи. Другий виокремив гігієнічні (розміри оплати праці, міжособистісні відносини, умови праці, політика компанії й характер контролю з боку безпосереднього керівника) і мотивуючі чинники (відчуття успіху просування по службі, визнання з боку навколишніх, відповідальність, ріст можливостей). Аналізуючи й узагальнюючії дослідження Герцберга та інших авторів, два англійські вчені М. Вудкок і Д. Френсіс виокремили складові, що допомагають повніше використовувати ідеї мотивації для стимулювання ефективної трудової поведінки. Прокоментуємо їх.

1. Оскільки робітниче середовище впливає на працівника, організаціям не варто шкодувати засобів і зусиль на створення сприятливої обстановки для персоналу,

2. Винагорода зараз має багатофункціональне спрямування (вона включає не тільки зарплату, але багато інших виплат, а також вихідні дні й особливо додаткові вигоди; житло, особисте медичне страхування, персональні автомобілі, оплачене харчування тощо).

3. Почуття безпеки пов'язане з наявністю роботи, з відсутністю невпевненості в завтрашньому дні, з визнанням і повагою навколишніх, приналежністю до групи тощо.

4. Особистісний розвиток і ріст. В наш час відбувається еволюція поглядів керівників на відношення до особистості:

• якщо раніше головна увага приділялася підвищенню кваліфікації працівників, то тепер — розвитку людських ресурсів (у фірмах і на підприємствах створюються відповідні служби);

• визнається, що внесок в особистісний розвиток працівників має як економічне, так і гуманітарне значення.

5. Почуття причетності до загальної справи притаманне кожному працівнику, він хоче бути потрібним організації, тому керівники повинні, виходячи з можливостей давати працюючим повну інформацію, мати налагоджений зворотний зв'язок, знати думку про важливі питання виробництва.

6. "Інтерес і виклик". На думку Вудко ка і Френсіса, більшість людей шукає такої роботи, у якій би містився "виклик", яка б вимагала майстерності і не була занадто простою. Навіть чисто виконавські роботи треба прагнути перетворити в цікаві, такі, що приносять задоволення.

Серед загально відомих і описаних у вітчизняній науковій літературі варто відзначити також наступні теорії особистості:

  • теорія відносин (О. Лазурський, В. Мясищев);

  • теорія діяльності (Л. Виготський, О. Леонтьєв);

  • теорія спілкування (Б. Ломов, О. Бодальов, К. Абульханова-Славська);

  • теорія установки (Д. Узнадзе та інші);

  • інтегральна теорія особистості В Ядова (в ній об'єднані соціологічні, соціально-психологічні й загально-психологічні характеристики людини. Вчений також висунув і обгрунтував диспозиційну концепцію особистості);

  • соціа.іьно-психологічна теорія особистості (Б Паригін, Є.Кузьмін та інші).

Загалом, розглядаючи особистість, у тому числі і як об'єкт управління, дослідники та практики визнавали складність і недостатню вивченість цього феномену. Складність полягає насамперед у тому, що особистість найчастіше не бажає відчувати себе об'єктом будь-якого впливу, що людина в першу чергу прагне бути не пасивним учасником спільної діяльності, а свідомою й активною особою.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4 iconЛекція 11. Соціально-психологічні параметри управління освітою
Йдеться, загалом, про широкий діапазон комунікативних знань, вмінь І навичок, якими повинен бути наділений керівник І які є необхідною...
3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4 icon7. к онтрольні питання з дисципліни
Місце І роль стратегічного маркетингу в структурі управління фірмою І маркетингом
3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4 icon„Затверджено” Кафедра української мови І літератури
Лише вчитель як "елітарна мовна особистість" здатний виховати елітарну особистість учня, майбутнього громадянина І патріота Української...
3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4 icon6. психологія управління кадрами лекція 15
...
3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4 iconТема: Загальне поняття про особистість
Студенти повинні знати: поняття про особистість, особливості особистості, роль суспільно корисної праці в розвитку особистості
3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4 icon«Психологія з методикою діагностування»
«індивід», «особистість» та «індивідуальність», розписати яким чином поняття «індивід», «особистість» та «індивідуальність» пов'язані...
3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4 iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни київський університет...
Ознайомлення з організацією, керівництвом дошкільною освітою району, Аналіз змісту діяльності управління освіти І науки в галузі...
3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4 iconЛекція №1 Тема: Педагогічний менеджмент як наука про управління
Співвідношення понять “управління”, “керівництво”, “менеджмент”, “школознавство”, “менеджер навчально-виховного процесу”
3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4 iconПредмет І методологічні основи психології педагогічного менеджменту лекція 1
Основи психології управління формувалися під впливом економіки, наукового управління, кібернетики, соціології, психології праці,...
3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4 icon«затверджено» Наказ моз україни Від 21. 08. 2008 №484 Клінічний протокол...
У структурі захворюваності передчасно народжених дітей в Україні дихальні розлади посідають 2 місце (233,86 ‰), а в загальній структурі...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка