Лекція 1 тема




НазваЛекція 1 тема
Сторінка1/20
Дата конвертації19.06.2013
Розмір3.15 Mb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Психологія > Лекція
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

МОДУЛЬ 1




ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПЕДАГОГІКИ




ЛЕКЦІЯ 1


ТЕМА: Предмет і завдання педагогіки

ПЛАН

1.Педагогіка як наука.

2.Основні педагогічні категорії.

3.Система педагогічних наук.

1.Педагогіка як наука


Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і роз­витку особистості.

Назва її походить від грецьких слів «paidos» — дити­на і «ago» — веду, тобто «дітоводіння». У Давній Греції так називали рабів, які супроводжували дітей рабовлас­ників до школи, пізніше — вільнонайманих людей, кот­рі займалися наставництвом, вихованням та навчанням дітей. Називали ще їх педономами, дидаскалами, майст­рами.

До XVII ст. педагогіка розвивалась у лоні філософії, що була тоді майже всеохоплюючою системою науко­вих знань. Але розвиток матеріального виробництва і духовної культури, зростання у зв'язку з цим ролі осві­ти і школи, розширення та ускладнення навчально-виховної діяльності й збагачення відповідного фахово­го досвіду зумовили виокремлення педагогіки в само­стійну науку.

Кожна наука має свої предмет і об'єкт дослідження та є синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Разом з тим вона неодмінно перебуває в певних взаємозв'язках з іншими науками.

Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з ви­ховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання.

Педагогіка досліджує виховання як свідомий і плано­мірний процес підготовки людини до життя і праці, роз­криває його сутність, закономірності, тенденції та перс­пективи, вивчає принципи і правила, які регулюють ви­ховну діяльність.

Як і кожна наука, педагогіка покликана теоретично узагальнювати факти, проникати у внутрішню природу явищ, виявляти їх причини, передбачати їх розвиток. Во­на аналізує об'єктивні закономірності виховного процесу, досліджує істотні й необхідні, загальні та стійкі зв'язки, причинно-наслідкові залежності в ньому. Їх знання дає можливість правильно будувати педагогічний процес, про­гнозувати результати виховання і здійснювати його від­повідно до потреб суспільства.

Педагогічна наука виникла і розвивалась як теорія ви­ховання підростаючих поколінь. Зумовлено це тим, що людина, її духовні та фізичні якості формуються в дитин­стві, підлітковому віці та юності. Саме у ці періоди життя розвиток особистості відбувається найбільш інтенсивно, формуються найголовніші її риси та особливості — розу­мові та фізичні сили, основи світогляду, переконань, мо­ральних почуттів, риси характеру, спрямованість потреб, інтересів, уподобань тощо. Тому істотні прогалини і недо­ліки у вихованні, допущені в ранньому віці, ліквідувати пізніше надзвичайно важко, а іноді й неможливо.

Педагогіка вивчає процеси виховання, освіти і навчан­ня лише у властивих їй межах, розглядає у цих проце­сах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засо­бам виховної роботи потрібно будувати виховний про­цес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освіт­ніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудо­вих колективів.

2. Основні педагогічні категорії

Педагогіка має свій понятійний апарат — систему пе­дагогічних понять, які виражають наукові узагальнен­ня. Ці поняття називають категоріями педагогіки. Кате­горії — найзагальніші поняття, що відображають основ­ні, найістотніші сторони, властивості та зв'язки явищ об'єктивного світу.

Найважливіші педагогічні категорії — виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що нале­жать до предмета педагогічної науки. Правильне їх ро­зуміння потрібне передусім для пізнання педагогічних закономірностей.

Виховання — соціальне явище, властиве тільки лю­дям, є однією зі сфер суспільно-необхідної діяльності.

Вихованняцілеспрямований та організований процес форму­вання особистості.

Основне його призначення полягає у забезпеченні жит­тєвої наступності поколінь, що не можливе без засвоєння і розвитку новими поколіннями суспільно-трудового до­свіду.

Проблеми виховання людини вивчають різні суспіль­ні науки — психологія, історія, філософія та ін. Педагогі­ка досліджує виховання як педагогічний процес, як сис­тему засобів педагогічного управління, як складний ком­плекс виховних впливів.

Поняття «виховання» розуміють по-різному. У широ­кому розумінні — це процес формування особистості, що відбувається під впливом соціальних умов. Оскільки дійс­ність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то осо­бистість може не тільки формуватися під впливом оточен­ня, а й деформуватись під тиском антисоціальних явищ чи протистояти їм.

Виховання (в широкому педагогічному розумінні) — формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яке базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді. Ви­ховання (у вузькому педагогічному значенні) — цілеспря­мована виховна діяльність педагога для досягнення кон­кретної мети в колективі учнів. Виховання (в гранично вузькому значенні) — спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком, який відбувається через взаємодію вихователя і виховуваного.

Одним з елементів виховання є освіта.

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формуваніня на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а таком набуття умінь і навичок для практичного застосування загаль­ноосвітніх і професійних знань.

Термін «освіта» вживається на означення не тільки процесу розумового виховання і підготовки до виконання певних суспільних функцій, а й результату цього процесу: певного рівня освіченості, ступеня озброєності знан­нями, уміннями і навичками, а також характеру освіче­ності (неповна середня, повна середня або вища, загальна чи професійна освіта). Здобуття певної освіти відповідає і певному статусу людини в суспільстві, його вченому сту­пеню (згідно зі ст. 37 Закону «Про освіту» — бакалавр, магістр, кандидат, доктор наук).

Поняття «освіта» означає також сукупність і функціо­нування освітньо-виховних установ різних типів та ступе­нів (початкових, середніх та вищих шкіл, курсів, дошкіль­них та позашкільних закладів тощо). Йдеться про органі­зацію освітньої справи за певними її принципами, завданнями, масштабами. Саме такий смисл терміна «ос­віта» міститься у виразах «система народної освіти», «сту­пені освіти», «управління освітою» та ін.

Головним способом здобуття освіти, засвоєння суспіль­но-історичного досвіду, найважливішим засобом опануван­ня здобутками людської культури є навчання. Зв'язок між поняттями «навчання» та «освіта» настільки тісний, що їх іноді вважають ідентичними.

Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Навчання не є механічною передачею знань учителем учням. Це — їх спільна праця, в якій викладання й учіння перебувають у єдності й взаємодії. Провідна роль у цьому процесі належить учителю, який викладає учням навчальний матеріал, спонукає їх до учіння, спрямовує та організовує їх пізнавальну діяльність, навчає засобам і прийомам засвоєння знань, умінь і навичок, перевіряє, контролює та оцінює їх працю. Учні засвоюють (сприйма­ють, осмислюють, запам'ятовують) знання, перетворюють узагальнений наукою досвід людства на особисте надбан­ня, набувають навичок та умінь оперування знаннями, використання їх для вирішення навчальних завдань і прак­тичної діяльності.

Виховання, освіта і навчання — три найважливіші на­прями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між собою і доповнюють один одного. Їх взаємозв'язок — одна з основних педагогічних закономірностей. Адже освіта як процес і як результат інтелектуальної та практичної під­готовки людини до життя передбачає навчання в певних його формах, зокрема й самоосвіту. Вона тісно пов'язана з вихованням. Правильно організований процес вихован­ня відкриває можливості для свідомого і глибокого опа­нування науковими знаннями. Це стосується і навчання, у процесі якого формуються світогляд, внутрішній світ учнів, їхня самооцінка ставлення до людей, до праці, до життя загалом.

Навчання неодмінно виконує виховну функцію, а у виховній роботі, в яких би формах її не здійснювали, обо­в'язкові певні елементи навчання: використання і засто­сування знань, пояснення, показ, наслідування, засвоєн­ня та ін. Виховання — найбільш загальне і всеосяжне поняття. Як процес, діяльність воно спрямоване на вироб­лення певних норм поведінки людини. Освіта сприяє фор­муванню світогляду, набуттю певної суми знань. Це — складова виховання. Навчання ж — це процес здобуття освіти, у якому взаємодіють учитель та учень. Отже, по­при те, що виховання, освіта і навчання тісно взаємопо­в'язані, їх не можна ототожнювати, оскільки вони мають свою специфіку, свої особливості.

3. Система педагогічних наук

Структура сучасної педагогіки відображає зв'язки і від­носини, що виникли під час історичного розвитку педаго­гічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. Нині педагогічна нау­ка об'єднує до двадцяти педагогічних галузей. Їх кіль­кість зростає залежно від суспільних потреб (йдеться про самостійні науки із своїм предметом, методами досліджен­ня, понятійно-категорійним апаратом). Певною мірою во­ни спираються на структуру та принципи загальної педа­гогіки, будучи її «дочірніми» і водночас самостійними на­уками.

^ Загальна педагогіка. Вивчає і формулює принципи, фор­ми і методи навчання й виховання, які є загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. Скла­дається з чотирьох розділів:

— основи педагогіки (її філософські засади, характе­ристика систем освіти);

— теорія навчання та освіти (дидактика — сутність процесу навчання і змісту освіти);

— теорія виховання (сутність процесу виховання, ор­ганізації виховного процесу);

— теорія управління навчально-виховним процесом (школознавство — система управління школою і діяль­ність органів освіти).

^ Вікова педагогіка. Вивчає закономірності виховання й навчання, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Її поді­ляють на такі напрями:

— дошкільна педагогіка (закономірності виховання ді­тей дошкільного віку у сім'ї, в дошкільних виховних за­кладах);

— педагогіка загальноосвітньої школи (зміст, форми й методи навчання і виховання школярів).

^ Професійна педагогіка. Досліджує і розробляє питання підготовки фахівців для різних галузей народного госпо­дарства. Залежно від рівня освіти існують такі напрями:

— педагогіка професійно-технічної освіти (підготовка кваліфікованих робітників і фахівців середньої ланки для різних галузей народного господарства);

— педагогіка вищої школи (навчально-виховний про­цес у вищих закладах освіти, проблеми здобуття вищої освіти).

^ Спеціальна педагогіка (дефектологія). Вивчає пробле­ми і розробляє методи виховання, навчання та освіти ді­тей з різними фізичними або психічними вадами. Залеж­но від виду дефектів педагогічні знання цієї галузі поді­ляють на такі напрями:

— сурдопедагогіка (навчання й виховання глухонімих, глухих і туговухих дітей);

— логопедія (навчання й виховання дітей з порушен­нями мовлення);

— тифлопедагогіка (навчання й виховання сліпих та слабозорих дітей);

— олігофренопедагогіка (навчання й виховання розу-мово відсталих і дітей із уповільненим розумовим розвит­ком).

Історія педагогіки. Висвітлює процес розвитку теорії •та практики навчання й виховання в різні історичні епо­хи, різних країн і народів.

^ Методики викладання окремих предметів. Вивчають закономірності викладання і вивчення конкретних навчаль­них дисциплін у закладах освіти різних типів.

Шкільна гігієна. Вивчає і визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу за­лежно від віку, стану здоров'я.

^ Порівняльна педагогіка. Порівнює системи народної освіти різних країн.

Галузеві педагогіки. До них належать спортивна, авіа­ційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня; педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підви­щення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, ро­бітничих кадрів.

^ Соціальна педагогіка. Вивчає закономірності й меха­нізми становлення і розвитку особистості в процесі здо­буття освіти і виховання у різних соціальних інститутах, а також соціальне орієнтовану діяльність освітніх, науко­вих, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політич­них, економічних та інших проблем суспільства.

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки утворюють:

— агогіка (проблеми попередження відхилень у пове­дінці дітей та підлітків);

— герогіка (соціально-педагогічні проблеми людей по­хилого віку);

— андрагогіка (освіта й виховання людини протягом усього її життя);

— віктимологія (проблеми категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства).

4. Міжпредметні зв'язки педагогіки

Педагогіка пов'язана з багатьма науками: філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомі­єю і фізіологією людини, економічними науками, етноло­гією, педіатрією, кібернетикою тощо. Міжпредметні зв'яз­ки педагогіки з іншими науками дають змогу глибше пі­знати педагогічні факти, явища і процеси.

^ Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних за­кономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільст­ві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія ви­вчає закономірності розвитку психіки людини, а педаго­гіка — ефективність виховних впливів, які зумовлюють зміни у її внутрішньому світі й поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є основою для розуміння її біологічної сутності — розвитку вищої нервової діяльнос­ті, першої і другої сигнальних систем, розвитку та функ­ціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем. Економічні науки да­ють змогу простежити вплив закономірностей розвитку виробничих відносин, економічних процесів, навчання й виховання. Етнологія вказує на національні особливості людей, які завжди є представниками певних етнічних груп. Соціологія допомагає у пізнанні таких систем суспільст­ва, як сім'я, школи різних типів, трудові колективи, фор­мальні та неформальні групи, юнацька субкультура то­що, використовуючи фактичний матеріал для раціональ­ної організації навчання й виховання. Використання досліджень кібернетики дає можливість сконструювати і застосувати в педагогічному процесі навчальні та контроль­ні машини.



ЛЕКЦІЯ 2


ТЕМА: Загальна характеристика логіки і методів науково-педагогічного дослідження

ПЛАН:

^ 1.Метод і методика науково-педагогічного дослідження.

2.Тестування.

3.Соціологічні методи дослідження.

4.Математичні методи.

5.Логіка психолого-педагогічного дослідження.

1. Метод, методика науково-педагогічного дослідження

Поняття «метод» (грец. methodos) використовувалося в стародавньому світі як синонім до виразів «шлях до­слідження, спосіб пізнання». Сучасна філософія трактує його як форму практичного і теоретичного освоєння дійс­ності, систему засобів, прийомів, принципів та підходів, які може застосовувати конкретна наука для пізнання сво­го предмета.

Метод науково-педагогічного дослідження — спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, встано­влення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

Для отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта навчання й ви­ховання підбирають оптимальний комплекс методів — ме­тодику дослідження.

^ Методика дослідження — процедура, послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів, спрямова­них на вирішення дослідницьких завдань.

Добираючи методики дослідження, важливо дотриму­ватися таких вимог:

— застосовувати поєднання методів, яке б відкривало різнобічні відомості про розвиток особистості, колективу, іншого об'єкта виховання чи навчання;

— використовувані методи мають забезпечити одно­часно вивчення діяльності, спілкування та інформованос-ті особистості;

— методи мають відображати динаміку розвитку пев­них якостей, як у віковому плані, так і протягом певного проміжку часу;

— використовувати такі методи, які дають змогу одер­жати відомості про учня з багатьох джерел, від найкомпе-тентніших осіб, які постійно спілкуються з ним.

Сучасна педагогіка використовує такі методи педа­гогічних досліджень: педагогічне спостереження, бесі­да, інтерв'ю, експеримент, вивчення продуктів діяль­ності, соціологічні методи, соціометричні методи, тес­тування тощо.
^ Метод педагогічного спостереження

Метод педагогічного спостереження — організоване досліджен­ня педагогічного процесу в природних умовах.

Він є найпоширенішим методом дослідження проблем виховання і навчання. Сутність його полягає в умисному, систематичному та цілеспрямованому сприйнятті психо-лого-педагогічних явищ. Метод спостереження має ціле­спрямований характер, підпорядковується меті досліджен­ня. Головними його вимогами є: чіткість, систематичність, різнобічність, достатня кількість зафіксованих фактів, своєчасність, об'єктивність, економність техніки запису, ретельне, вдумливе й копітке опрацювання зібраного ма­теріалу, урахування всіх впливів на перебіг досліджува­них явищ, відокремлення істотних, стійких, повторюва­них фактів від другорядних та випадкових елементів, неупередженість у тлумаченні матеріалу, в оцінюванні фак­тів і висновків щодо них.

Розрізняють спостереження пряме, опосередковане та самоспостереження.

^ Пряме спостереження — вид спостереження, під час якого дослідник, безпосередньо бере участь у досліджува­ному процесі, діє разом з учасниками дослідження. Ха­рактер залученості може бути різним: в одних випадках дослідник повністю зберігає інкогніто, й інші учасники ніяк його не виокремлюють у колективі; в інших — спо­стерігач не приховує своїх дослідницьких цілей. Залежно від дослідницьких завдань вибудовується система стосун­ків спостерігача з іншими учасниками дослідження. Цей тип спостереження здебільшого використовують під час вивчення дітей у процесі їх навчання й виховання.

^ Опосередковане спостереження — вид спостережен­ня, що не передбачає безпосередньої участі дослідника у процесі, який вивчають. Воно ефективніше, ніж пряме спостереження, оскільки дає змогу фіксувати природну поведінку дітей, унеможливлює вплив педагога на них.

Самоспостереження — процес споглядання внутріш­ніх психічних процесів з одночасним спостереженням за їх зовнішніми виявами. Воно є унікальним методом «про­никнення» усередину психічних процесів та явищ. Водно­час пов'язане з певними труднощами, оскільки дані самоспостереження повинні бути не інтерпретованими, а сутнісними у тій послідовності, в якій вони виникають. А словесний вияв почуттів та переживань у цей момент має бути чітким та максимально спонтанним. Цінність отриманих даних залежить від щирості дитини, безпосе­редності, звільненості від додаткових впливів на неї. Да­ні самоспостережень враховують при висловлюваннях уч­нів про способи вирішення навчальних та інших завдань, оцінюванні успіхів і невдач у навчальній та іншій діяль­ності, ставлення до людей, своїх здібностей, читацьких інтересів, смаків, ідеалів, життєвих планів. Фактичні дані самоспостережень аналізують разом з даними спостере­жень.

Спостереження охоплює елементи теоретичного ми­слення (задум, методичні прийоми осмислення і конт­роль результатів), а також кількісні та якісні методи їх аналізу.
^ Методика спостереження передбачає:
— вибір ситуації та об'єкта, узагальнення теоретич­них уявлень про них, конкретизацію цілей;

  • побудову програми спостереження (з'ясування ознак явища, що підлягає спостереженню), одиниць спостере­ження, способу і форми фіксації результатів (запис, про­токол, таблиці, кіно-, фото-, аудіо-, відеореєстрація);опис способу обробки отриманих даних. Наприклад, під час дослідження форм та видів спіл­кування учнів, котрі сидять за однією партою, одиницею спостереження є безпосередні контакти між ними (розмо­ва, усмішка у відповідь, записка, дотик тощо).

Бесіда — метод безпосереднього спілкування, який дає змогу одер­жати від співрозмовників інформацію, що цікавить учителя, за до­помогою заздалегідь підготовлених запитань.

Бесіда потребує особливої душевної чуйності, уміння слухати й одночасно вести розмову у передбаченому рус­лі, розпізнавати емоційні стани співбесідника, миттєво ре­агуючи на будь-які зміни, фіксувати зовнішні прояви внут­рішнього стану (жести, міміку, пози тощо).

Для ефективного проведення бесіди необхідно визна­чити мету, розробити план, з'ясувати, які питання є ос­новними, а які додатковими, створити сприятливу, доброзичливу атмосферу для відвертої розмови, беручи до ува­ги вікові та індивідуальні особливості співбесідників, ви­являти педагогічний такт, запротоколювати бесіду.

На початку бесіди основне завдання полягає в налаго­дженні первинного контакту зі співбесідником. Тому не­рідко дослідник формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов'язаної з темою дослідження інформа­ції, але залучають співрозмовника до зацікавленого обмі­ну думками. Ініціатор бесіди має подбати, щоб запитання були короткими, логічними, зрозумілими.

Дані про явище, що цікавить, можна одержати при від­повідях на прямо поставлені запитання (Що знає досліджу­ваний про той чи інший об'єкт? Яке ставлення до нього? тощо), так і опосередковано (наприклад, при обговоренні прочитаної книги). Результати бесіди доцільно порівняти з даними, отриманими за допомогою інших методів. Відповідно до мети подальшої співпраці вчителя та уч­нів виділяють такі види бесіди:

— експеримент (залучення до співробітництва). Передбачає настроювання співрозмовника на специфіку експе­рименту, перелік основних дій, надання інструкцій;

— експериментальна бесіда (перевірка гіпотези). Використовують у ситуаціях, коли кожний окремий елемент діяльно­сті передбачає повну змістову завершеність попереднього;

— інтерв'ю.

Інтерв'ю — метод отримання інформації за допомогою усного опи­тування.

Інтерв'ю допомагає одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів; дає змо­гу вести спостереження за їх психологічними реакціями. Воно ефективне у тих випадках, коли дослідник впевне­ний в об'єктивності відповідей опитуваного. Під час ін­терв'ю дослідник ставить сформульовані наперед запитання у певній послідовності й записує відповіді на них. При проведенні інтерв'ю слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу «третіх» осіб, присутність яких може змінити психологічний контекст інтерв'ю, спричинити не­щирі відповіді респондента.

За ступенем формалізованості інтерв'ю бувають:

а) вільні — не регламентовані темою, формою бесіди;

тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталі­зації питань;

б) стандартизовані — близькі за формою до анкети із закритими запитаннями.

Спілкування інтерв'юера і респондента регламентова­не детально розробленим питальником (бланк інтерв'ю, анкета) й інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний до­тримуватись послідовності й точності під час формулю­вання запитань і їх послідовності.

^ Напівстандартизоване інтерв'ю. Поєднує в собі особ­ливості двох попередніх.

Межі між видами інтерв'ю рухливі й залежать від ме­ти складності проблеми та етапу дослідження. Ступінь сво­боди учасників інтерв'ю залежить від переліку та форми запитань, змістовий рівень — від інформаційної насиче­ності та складності відповідей.

Певна ситуація передбачає використання відповідного різновиду інтерв'ю. ^ Діагностичне інтерв'ю — спосіб отри­мання інформації про властивості особистості, який допо­магає проникнути у її внутрішній світ та зрозуміти проб­леми. Клінічне інтерв'ю — вид терапевтичної бесіди за необхідності надання психолого-педагогічної допомоги. При цьому дослідника цікавить не тільки безпосередній зміст відповідей респондента (факти, погляди, почуття, асоціа­ції тощо), а й його поведінка (тон, жести, рухи та ін.). Фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої по­лягає в отриманні інформації про конкретну проблему, про­цес, явище, реакцію респондента на задану дію. Панельне інтерв'ю — багаторазове інтерв'ю одних і тих самих рес­пондентів з одних і тих самих питань через певні проміж­ки часу. Групове інтерв'ю — запланована бесіда, під час якої дослідник прагне викликати дискусію в групі.

На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення. Респонденти краще погоджу­ються на коротке інтерв'ю.

Достовірність і надійність одержаної інформації зале­жить і від особистості дослідника, його ерудиції, спосте­режливості, дисциплінованості, моральної та фізичної витривалості, знання теми і техніки проведення інтерв'ю.

Результати інтерв'ю порівнюють з даними, отримани­ми за допомогою інших методів (анкет, спостережень, пі­лотажних досліджень тощо).
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Схожі:

Лекція 1 тема iconЛекція №1 Лекція №1 Тема
Зарецька І. Т. та ін. Інформатика: Підручник для 10-11 класів загально освіт навч. У 2-х част. – К.: Форум, 2004. – 392с.: іл. Ч...
Лекція 1 тема iconЛекція №4 Лекція №4 Тема
Зарецька І. Т. та ін. Інформатика: Підручник для 10-11 класів загально освіт навч. У 2-х част. – К.: Форум, 2004. – 392с.: іл. Ч...
Лекція 1 тема iconЛекція 6 Тема 6
Тема Організація роботи практичного психолога по забезпеченню готовності дитини до навчання
Лекція 1 тема iconЛекція 3 Тема Основні заходи пожежної профілактики на галузевих об’єктах
Тема Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві
Лекція 1 тема iconЛекція). Тема Предмет соціології (семінар, підручник Черниш Н. с. 18-21, с. 26-29)
Тема Структурний функціоналізм Толкотта Парсонса та Роберта Мертона (підручник с. 76-81)
Лекція 1 тема iconЛекція 2 17 лекція 31 тема 4 обґрунтування господарських рішень та оцінювання їх ефективності 49
Вивчення дисципліни передбачає наявність знань з наступних дисциплін: «Теорія ймовірностей та математична статистика», «Теорія статистики»,...
Лекція 1 тема iconЛекція №9-10 Тема: Довідкова служба
Тема: Довідкова служба Windows. Панель керування. Стандартні та службові програми
Лекція 1 тема iconЛекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд
Тема: Вступ. Загальний огляд: „українське Відродження” – унікальне культурно-соціальне явище 20-х років ХХ ст.; літературний процес...
Лекція 1 тема iconЛекція №1 Тема: Фізіологія як наука І її завдання
Закономірності їх життєдіяльності організму у взаємодії з навколишнім середовищем
Лекція 1 тема iconЛекція №2 Тема Травматизм та професійні захворювання в галузі. Розслідування...
Тема Травматизм та професійні захворювання в галузі. Розслідування нещасних випадків
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка