Лекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер




Скачати 160.88 Kb.
НазваЛекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер
Дата конвертації20.12.2013
Розмір160.88 Kb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Психологія > Лекція
Лекція №4

Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер.
План лекції

1. Структура особистості, основне поняття.

2. Поняття про темперамент та його фізіологічні основи. Типологія темпераментів людини.

3. Здібності людини: визначення поняття "здібності"; види здібностей; визначення понять "талант", "геніальність".

4.Характер, як соціально-психологічна характеристика особистості.
Література:

1.Психологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів. За редакцією Ю.Л.Трофімова, - К., 2001

2. Максіменко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. -К.:МАУП, 2001.

3. Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций. - 2-е изд., Перерід. и доп. - К.: МАУП, 2001.
Зміст лекції
1. Структура особистості

Особистість - сукупність суспільних відносин, що реалізуються в різноманітних діяльностях (Леонтьєв).

Особистість - сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи (Рубінштейн).

Особистість - суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт соціальних відносин і історичного процесу, що виявляє себе в спілкуванні, в діяльності, в поведінці (Ганзен).

І.С. Кон: поняття особистості позначає людського індивіда як члена суспільства, узагальнює інтегровані в ньому соціально значущі риси.

Б.Г. Ананьєв: особистість - суб'єкт суспільної поведінки і комунікації.

А.В. Петровський: особистість - людина як суспільний індивідуум, суб'єкт пізнання і об'єктивного перетворення світу, розумна істота, що володіє мовою і здатне до трудової діяльності.

К.К. Платонов: особистість - людина як носій свідомості.

А.Г. Ковальов ставить питання про цілісний духовному образі особистості, його походження і будову як питання про синтез складних структур:

  • темпераменту (структури природних властивостей),

  • спрямованості (система потреб, інтересів, ідеалів),

  • здібностей (система інтелектуальних, вольових і емоційних властивостей).


Всі ці структури виникають із взаємозв'язку психічних властивостей особистості, що характеризують стійкий, постійний рівень активності, що забезпечує найкращу пристосування індивіда до впливів подразників внаслідок найбільшої адекватності їх відображення. У процесі діяльності властивості певним чином зв'язуються один з одним у відповідності з вимогами діяльності.

В.Н. Мясищев єдність особистості характеризує: спрямованістю (домінуючі відносини: до людей, до себе, до предметів зовнішнього світу), загальним рівнем розвитку (в процесі розвитку підвищується загальний рівень розвитку особистості), структурою особистості і динамікою нервово-психічної реактивністю (мається на увазі не тільки динаміка вищої нервової діяльності (ВНД), але і об'єктивна динаміка умов життя).З цієї точки зору структура особистості - лише одне з визначень її єдності і цілісності, тобто більш приватна характеристика особистості, інтеграційні особливості якої пов'язані з мотивацією, відносинами і тенденціями особистості.

Концепція динамічної структури особистості (К.К. Платонов). Найбільш загальною структурою особистості є віднесення всіх її особливостей і рис до однієї з чотирьох груп, що утворять 4 основні сторони особистості:

1.Соціально зумовлені особливості (спрямованість, моральні якості).

2.Особистий досвід (обсяг та якість наявних ЗУН (знання, вміння, навички) та звичок).

3.Індивідуальні особливості різних психічних процесів (увага, пам'ять).

4.Біологічно обумовлені особливості (темперамент, задатки, інстинкти і т.п.).

1 і 2 - соціально обумовлені, 3 і 4 - генетично обумовлені. Всі 4 сторони особистості тісно взаємодіють один з одним. Однак, домінуючий вплив завжди залишається за соціальною стороною особистості - її світоглядом, спрямованістю, потребами, інтересами, ідеалами й естетичними якостями.

За Ганзеном в структуру особистості входить темперамент, спрямованість, характер і здібності.

Б.Г. Ананьєв вважає, що в структуру особистості входять такі властивості:

  • певний комплекс корелюється властивостей індивіда (віково-статевих, нейродинамічних, конституційно-біохімічних);

  • динаміка психофізіологічних функцій і структура органічних потреб, також відносяться до індивідуальна властивостей. Вища інтеграція індивідуальна властивостей представлена ​​в темпераменті і задатках;

  • статус і соціальні функції-ролі;

  • мотивація поведінки і ціннісні орієнтації;

  • структура і динаміка відносин.


2. Поняття про темперамент

Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальни­ми умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізич­ної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості. Темперамент (від лат. — змішувати в належних співвідно­шеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) харак­теризує динамічний бік психічних реакцій людини — їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній враз­ливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності. Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини да­ли підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту.

Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров'ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погля­ду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. — кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк.— слизь, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк.— жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. — чорний, похмурий та — жовч, перевага в ор­ганізмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду.

^ Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темпе­рамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну пси­хологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам

бракує моральних почуттів, меланхоліки — справжня доброчинність-у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків — почуття прекрасного. Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.

У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кож­ному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Сангвініку властиві досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах спричинює недостат­ню зосередженість, похапливість, а то й поверховість.

Холерику властиві високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врів­новаженість холерика може виявитися за відсутності належного вихо­вання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівними, постійними та глибокими почуттями і настроями. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегма­тика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної актив­ності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість. При недостатньому вихованні у меланхоліка мо­жуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена аж до хворобли­вості емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань за таких життєвих обставин, які на це

не заслуговують.

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має певні властивості, які позитивно або негативно по­значаються на його проявах. Розрізняють такі основні властивості темпераменту, як сензитивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтровертованість.

Сензитивність — міра чутливості до явищ дійсності, що стосу­ються особистості. Реактивність — це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше — в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Пластичність виявляється у швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються. Ригідність — особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини. Резистентність — міра здатності опиратися негативним або не­сприятливим обставинам.

Екстравертованість та інтровертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтро­вертованість

Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності внесло істотні зміни в наукове розуміння темпераменту. Поєднання різного ступеня сили, врівноваженості та рухливості про­цесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири основні типи нервової системи.

1. Сильний, врівноважений, але рухливий — жвавий тип.

2. Сильний, врівноважений, але інертний — спокійний, але малорух­ливий тип.

3. Сильний, неврівноважений з переважанням збудження над

галь­муванням — збудливий, нестриманий тип.

4. Слабкий тип.

Холеричний і меланхолійний темпераменти І. Павлов розглядав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викли­кати психопатологічні прояви — неврастенію у холерика та істерію у меланхоліка. У золотій середині, за виразом І. Павлова, стоять сан­гвінічний та флегматичний темпераменти — їх врівноваженість є про­явом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.

Однак пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рух­ливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей ви­щої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістового боку діяль­ності.
3. Серед істотних властивостей людини є її здібності. Здібності та діяльність, особливо праця, органічно взаємопов'язані. Людські здібності виникли й розвинулись у процесі праці.

Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що вияв­ляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяль­ності і є необхідною умовою її успіху.

Характеризуючи здібності людини, ми робимо висновки про них з погляду вимог, які висуває до людини навчальна, виробнича, на­укова та будь-яка інша діяльність, оцінюємо її як активного діяча, творця матеріальних і духовних цінностей.

Кожна здібність людини — це її складна властивість, внутрішня можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею діяльність, і спирається на низку інших властивостей, до яких насамперед нале­жать життєвий досвід людини, здобуті нею знання, вміння та навички.

Істотну роль при цьому відіграє не тільки наявність самих знань, а й уміння користуватися ними, застосовувати їх для розв'язання но­вих навчальних, практичних, наукових та інших завдань.

Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння та на­вички, на системи тимчасових нервових зв'язків, що є засадовими стосовно них, вони формуються й розвиваються у процесі набування лю­диною нових знань, умінь і навичок.

Здібності — це такі психологічні особливості людини, від яких за­лежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але які самі по собі до знань, умінь і навичок не зводяться.

Щодо знань, умінь і навичок здібності постають як певна мож­ливість. Тільки у процесі спеціального навчання можна встановити, чи має людина здібності до певного виду діяльності.

Здібності залежать від знань, але здібності визначають швидкість та якість оволодіння цими знаннями. Щодо знань, умінь і навичок здібності швидше виявляються не в їх наявності, а в динаміці ово­лодіння ними, тобто в тому, наскільки за однакових умов людина швидко, глибоко, легко і міцно опановує знання та вміння. Тому мож­на зробити більш точне визначення здібностей.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями., вміннями та навичками.

^ Структура синтетичної сукупності психічних якостей, що поста­ють як здібності, визначається конкретною діяльністю і різниться за видами діяльності. Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику здібностей, можна виокремити в них більш загальні (що відповідають не одно­му, а багатьом видам діяльності) та спеціальні (що відповідають більш вузьким вимогам певної діяльності) якості, які не слід протиставляти. До загальних властивостей особистості, які за умов діяльності пос­тають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, що ха­рактеризують належність людини до одного з трьох типів людей, виз­начених І. Павловим як "художній", "розумовий" та "середній".

Для "художнього" типу властиві яскравість образів, жива враз­ливість, емоційність. Таким людям легше опанувати діяльність ху­дожника, скульптора, музиканта, актора тощо.

Для "розумового" типу характерне вміння оперувати абстрактним матеріалом, поняттями, математичними залежностями.

До часткових властивостей людини, які, постаючи у певному поєднанні, входять до структури здібностей, належать:

• уважність, тобто здатність тривало і стійко зосереджуватися на завданні, об'єкті діяльності (що складніше завдання, то більшої зо­середженості воно потребує);

• чутливість до зовнішніх вражень, спостережливість.

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити, розкривати не дані безпосередньо зв'язки та відно­шення. Важливе значення тут мають такі якості мислення, як широта, глибина, якість, послідовність, самостійність, критичність, гнучкість.

Здібності охоплюють не тільки пізнавальні, а й емоційні власти­вості.

Існує тісний взаємозв'язок здібностей і вольових якостей — Ініціа­тивності, рішучості, наполегливості, вміння володіти собою, перебо­рювати труднощі.

Розрізняють здібності загальні та спеціальні.

Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляють­ся в усіх видах діяльності — навчанні, праці, грі, розумовій діяль­ності тощо.

Спеціальні здібності виявляються у спеціальних видах діяльності.

Здібності є умовою і продуктом праці.

Здібності — це загальнолюдські властивості. Вони виявляються в тому, до чого особливо здатна певна людина і якою мірою виявляються у неї здібності.

У межах однієї здібності люди можуть виявляти різний рівень здібностей — низький, посередній, високий.

Задатки — це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Всі люди мають задатки до оволодіння мовою, але не всі оволодівають однаковою кількістю мов і не однаково во­лодіють рідною мовою, натомість тварина, не маючи задатків до мов­ного спілкування, ніколи не навчається говорити.

Природні задатки до розвитку здібностей у різних людей не одна­кові. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а та­кож тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх ре­алізації.

У розвитку здібностей важливу роль відіграє оволодіння знаннями, вміннями, досвідом. Видатні індивідуальні здібності людей в одній чи кількох галузях діяльності називають талантом, а самих людей — талановитими. Такі здібності виявляються у творчій діяльності, твор­чому розв'язанні складних практичних, теоретичних і художніх за­вдань.

Найвищий щабель розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспіль­ства, у розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю.

Геніальність відрізняється від талановитості суспільною значущістю тих завдань, які людина розв'язує.

Велику роль у розвитку здібностей відіграє праця.

Структура:

Рівні розвитку:

Широта:

Рівні виявлення:

задатки

знання

вміння

навички


обдарованість

талант

геніальність


загальні

спеціальні


репродуктивний

творчий






4. Характер — це сукупність стійких індивідуально-психо­логічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Термін "характер" (від грецьк. — "риса", "прикмета", "відбиток"). Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відо­мо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому про­відні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. ^ Зміст ха­рактеру особистості визначається суспільними умовами життя та ви­ховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізують­ся по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

• спрямованість;

• переконання;

• розумові риси;

• емоції;

• волю;

• темперамент;

• повноту;

• цілісність;

•визначеність;

• силу.

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Во­на виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінно­му ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

Переконання — знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостереж­ливості, поміркованості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати.

^ Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого харак­теру.

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву.

Повнота характеру — це всебічний розвиток основних його струк­турних компонентів — розумових, моральних, емоційно-вольових.

^ Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність.

Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і не­залежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за до­сягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди.

Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викли­кає заперечення, осуд.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру люди­ни. Ставлення до інших людей виникають у міжособистісних контак­тах І зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються істо­рично і розкриваються в колективі.

^ Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принци­повість.

До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схиль­ність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність

Ставлення до самої себе — позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку са­мосвідомості, здатності оцінювати себе.

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього харак­теру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Крайню інтен­сивність певних рис людини називають їх акцентуацією.

Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов жит­тя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Розглянемо найхарактерніші прояви акцентуації.

Застрявання в стані збудження на впертості, недовірливості, не­терпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди ви­являють відповідальність і розсудливість при розгляді справ.

Педантизм виявляється в крайньому, нічим не виправданому фор­малізмі при вирішенні справи, в дотриманні "букви", хоча це й шко­дить справі, у міркуванні типу "коли б чого не трапилося".

Демонстративні характери виявляють амбіційність, їм властиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони заперечують оче­видне: "це неможливо", "я цього не розумію". За звичайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.

Екзальтовані особистості надмірно захоплюються, вихваляють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки свої або інших людей є загостре­но емоційними, афективними.

Тривожні характери в усьому чекають небезпеку, виявляють підви­щену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні сховатися від не­безпечного, поступитися навіть слабшому, втікти від нього, якщо він

чимось погрожує.

Інтровертовані особистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають кон­тактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особистостям.

Екстравертовані особистості прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються пе­реважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.

Психічні властивості людини — це особливий прояв вищої нерво­ві діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової сис­теми, своєрідні сполучення яких {сила, врівноваженість, рухливість)

У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тоб­то система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі.

^ Формування характеру — це процес становлення стійких психо­логічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багато­разових повторень стають звичними й визначають типову модель її по­ведінки.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і вплива­ють на формування її характеру, особлива роль належить вихованню.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості по­чинають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлен­ня характеру.


Властивості характеру:


Риси характеру:



Стійкі риси, що виявляють ставлення особистості:

повнота

цілісність

визначеність

сила


інтелектуальні

емоційні

вольові


до самої себе

до інших людей

до праці

до речей та природного середовища








Схожі:

Лекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер iconТемперамент. Характер. Здібності
Деякі люди швидкі, поривчасті, схильні до бурхливих емоційних реакцій, інші – спокійні, повільні, незворушні, свої почуття виявляють...
Лекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер iconПрофорієнтаційна робота з підлітками І студентами
Саме ми впораємося! Все це буде, якщо ми будемо мати задатки І здібності, інтерес до цього виду діяльності. Все це, а також багато...
Лекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер iconТема: Темперамент
Студенти повинні знати: поняття про темперамент, типи темпераменту, розвиток темпераменту у дітей, психологічну характеристику типів...
Лекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер iconЛекція №6 Тема лекції: Спілкування: види, техніка, засоби
Психологія спілкування: зміст спілкування; структура спілкування; засоби спілкування (вербальна, невербальна комунікація)
Лекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер iconЛекція №5 Тема лекції: Емоції. Воля. Формування І розвиток особистості
Властивості емоцій: якісні характеристики емоцій; кількісні характеристики емоцій; властивості емоцій: фізіологічні механізми емоцій;...
Лекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер iconЛекція: «Патологія формування особистості. Олігофренія та затримка...
Зва ця, народжена в надрах психіатричної науки, міцно закріпилася в побутовому лексиконі І має дещо образливий відтінок. Саме тому...
Лекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер icon3. Особистість в структурі управління освітою Лекція 4
Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці. Урахування проявів І властивостей особистості в системі управління....
Лекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер iconЛекція 1 тема
Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання І роз­витку особистості
Лекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер iconПлан Емоції поняття, функції, класифікація; Воля та її вплив на емоційні...
Емоції – вибіркове І стійке ставлення індивіда до певних предметів І явищ довколишнього світу, відображення смислу предметів, що...
Лекція №4 Тема лекції: Структура особистості. Здібності. Темперамент. Характер iconЛекція №7 Тема лекції: Психологічні особливості праці на авіапідприємстві
Психология. Учебник для технических вузов. Под общ ред. В. Н. Дружинина. Питер, 2000
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка