Первомайський медичний коледж




Скачати 469.67 Kb.
НазваПервомайський медичний коледж
Сторінка3/4
Дата конвертації03.07.2013
Розмір469.67 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
1   2   3   4

ХОК = СО х ЧСС.

Електрокардіографія

^ Електрокардіографія (ЕКГ) - це графічний запис збудження, що виникає під час діяльності серця і дозволяє отримати уявлення про збудливість та провідність міокарда.

У разі одночасного збудження великої кількості кардіоміоцитів виникає електричне поле, яке передається на поверхню тіла, де його можна зареєструвати, попередньо підсиливши (рис. 41).


^ Походження елементів ЕКГ

Для ЕКГ здорової людини характерна наявність 6 зубців (Р, 0, R, S, T), трьох сегментів (Р- O, S -Т, Т-Р)} чотирьох інтервалів (Р – O, O, RR , Р-Р). Електрокардіографічна крива оцінюється візуально, а потім вивча­ються її часові та амплітудні параметри.

Походження елементів ЕКГ мож­на продемонструвати на прикладі II стандартного відведення за Ейнтхове­ном. Під час загальної діастоли серця реєструється горизонтальна ізоелектрична лінія.
Зубець Р відповідає виникненню збудження та його поширенню по передсердях: висхідна його частина - процес охоплення збудженням правого передсер­дя, низхідна - лівого. Амплітуда його менша або дорівнює 0,2 мВ, а три­валість - 0,11 с.

Реполяризація передсердь маскується наступним розвит­ком деполяризації шлуночків і тому на ЕКГ не відображається. У нормі зубець Р позитивний.

Інтервал Р - О вимірюється від початку зубця Р до комплексу ORS і відображає час поширення деполяризації передсердями, AV - вузлом, час атріовентрикулярної затримки. Його тривалість змінюється в залежності від віку людини, ЧСС, дії деяких лікарських ре­човин (0,1-0,21 с).

Процес деполяризації шлуночків характеризується трьома векторами шлуночкового комплексу ORS. Вектор, що формує зубець O, зумовлений початковою деполяризацією провідної системи шлуночків, кардіо­міоцитів, що розташовані поруч, внутрішньої поверхні шлуночків, міжшлуночкової перегородки, правого сосочкового м'яза та внутрішньої поверхні верхівки серця. Його три­валість 0,04 с. У нормі реєструється у всіх стандартних відведеннях.
Зубець R відображає процес охоплення збудженням міокарда правого (висхідна частина) і лівого (низхідна частина) шлуночків до основи серця та вихід на поверхню шлуночків. У нормі реєструється у всіх стандартних відведеннях.

Зубець S виникає унаслідок різниці потенціалів між невеликою ще не збудженою ділянкою в основі лівого шлуночка і основною масою вже збуджених кардіоміоцитів. Амплітуда його коливається у широких межах у різних відведеннях.
Інтервал вимірюється від початку комплeксу ORST до кінця зубця S відображає швидкість деполяризації і реполяризації (SТ) шлу­ночків та називається електричною систолою шлуночків. Тривалість його 0,35 - 0,42 с.
Зубець Т відображає реполяризацію міокарда шлуночків. Оскільки збудження міокарда згасає неодночасно, то зубець має двофазний характер ( спочатку позитивний, потім негативний
Інтервал Т-Р (між зубцем Т і наступним зубцем Р) відповідає періоду електричної діастоли серця.

Крім інтервалів протягом кожного серцевого циклу на ЕКГ виділяють сегменти, які розташовані на ізоелектричній лінії і характеризуються відсутністю різниці потенціалів.
Сегмент Р- О, (від кінця Р до початку О відображає тривалість атріовентрикулярної затримки проведення збуд­ження.
Сегмент S - частина ізолінії від кінця комплексу ORS до почат­ку зубця Т відповідає повній деполяризації обох шлуночків (усі кардіоміоцити охоплені збудженням).
Сегментом Т-Р - відповідає періоду електричної діастоли серця.



^ Тони серця

Робота серця супроводжується появою звуків - тонів, які можна вислухати стетоскопом, або зареєструвати ФКГ.

Запис тонів серця за допомогою фонокардіографа називається фонокардіограмою (ФКГ).

Зви­чайно аускультативно лікар може вислухати два тони (перший, сис­толічний, що збігається із систолою шлуночків, і другий - діастолічний).
Перший тон доволі низький і протяжний, виникає у ділянці атріовент-рикулярних клапанів одночасно з початком систоли шлуночків.

Початко­вими його компонентами є звукові явища, які супроводжують систолу пе­редсердь і вібрацію атріовентрикулярних клапанів та сухожильних ниток. Проте основним компонентом першого тону є звукові явища та їх інтенсивність, які виникають під час скорочення м'язів шлу­ночків. Інтенсивність цього тону залежить від крутизни зростання тиску в шлуночках під час систоли. Тривалість його 0,12 с, що відповідає періоду напруження і початку періоду вигнання крові.
Другий тон відносно високий і короткий, зумовлений закриванням півмісяцевих клапанів та вібрацією стінок аорти та легеневого стовбура.Супроводжує діастолу шлуночків. Інтенсивність другого тону залежить від тиску в аорті і легеневій артерії. Тривалість цього тону 0,08 с.
Інтенсивність третього і четвертого тонів настільки мала, що їх не мож­ливо почути під час звичайної аускультації. Ідентифікувати ці тони мож­на лише за умови фонокардіографічної (ФКГ) їх реєстрації.
Третій тон зу­мовлений вібрацією стінок шлуночків, яка викликана швидким надходженням крові на початку періоду наповнення.

Четвертий тон ви­никає під час систоли передсердь і триває до початку їх розслаблення.





^ V. Регуляція серцевої діяльності:

міогенна, нервова, гуморальна.
Регуляція діяльності серцево-судинної системи

Робота серця і стан судинного русла регулюються в залежності від функціональних потреб організму, найчастіше разом(спільно).

Усі фізіологічні властивості міокарда можуть змінюватися під впли­вом регулювальних впливів.
Вони визначаються наступними ефектами:

  • хронотропним - зміною ЧСС,

  • інотропним - зміною сили та амплітуди серцевих скорочень,

  • дромотропним - зміною швидкості проведення збуд­ження у ділянці

атріовентрикулярного вузла,

  • батмотропним - зміною збудливості міокарда.





^ Механізми регуляції серцевої діяль­ності поділяються на

1)місцеві (міогенні, нервові й гуморальні) та

2) центральні (нервові й гуморальні).
Нервово-рефлекторна регуляція здійснюється на багатьох рівнях.
Перший (нижчий) рівень пов'язаний із фізіологічними властивостями серцевого м'яза (міогенні механізми регулювання).

Дру­гий забезпечується місцевими рефлекторними механізмами, що працюють у самому серці (інтракардіальні рефлекси).
Ці два рівні утворюють внутрішньосерцеву (інтракардіальну) систему регулювання, яка взаємодіє з екстракардіальними впливами центрів автономної нервової системи, структур проміжного мозку, інтегративних систем мозку та кори великого мозку.

Саморегуляція серця — це здатність його пристосовувати свою роботу до по­треб організму без участі ЦНС та гумораль­них факторів.

Явище саморегуляції серця детально дослідили О. Франк та Е. Старлінг. На розробленому Е. Старліигом ізольованому серцево-легеневому препараті.

вони устано­вили, що при збільшенні припливу веноз­ної крові до серця сила його скорочень і кількість виштовхуваної крові зростають. Цей ефект дістав назву закону серця, або закону Франка —Старлінга. Згідно з цим законом, серцевий викид прямо пропорцій­ний кінцеводіастолічному тиску, тобто до ступеня розтягнення міокарда в діастолі.

Ефект Франка —Старлінга є проявом ге-терометричної саморегуляції серця, пус­ковим моментом якої є зміна довжини кар­діоміоцитів. Цей ефект отримано не тільки на цілому серці, а й на сосочкових м'язах, окремих смужках міокарда, а також на ске­летних м'язах, тобто він є проявом універ­сальної властивості м'язової тканини — збільшувати силу скорочення пропорційно до ступеня розтягнення м'язового волок­на. Отже, в його основі лежать міогенні механізми саморегуляції.

На відміну від гетерометричної, гомеометрична саморегуляція серця виявля­ється без зміни довжини кардіоміоцитів у діастолі.

Гомеометричний механізм регулювання полягає у зміні сили скорочен­ня міокарда у разі його постійної вихідної (діастолічної) довжини волокон (тобто у разі постійної величини притоку венозної крові до серця).

Відповідно до цього механізму сила скорочення міокарда шлуночків зрос­тає пропорційно до збільшення тиску крові в артеріальній системі (ефект Анрепа).
^ Гетерометричний та гомеометричний механізми регулювання за­безпечують ауторегулювання функцій серця у разі багатьох фізіологічних станів.
Під нейрогенними механізмами саморе­гуляції серця розуміють участь у цьо­му процесі внутрішньосерцевої (інтрамуральної) нервової системи .

^ У самому серці наявні нервові інтрамуральні сплетення, що забезпечу­ють місцеві кардіо-кардіальні рефлекси. У цих сплетеннях є усі види ней­ронів - аферентні, проміжні, еферентні, гальмівні, що забезпечує замикан­ня рефлекторної дуги на рівні інтрамуральних гангліїв серця. У передсердях і лівому шлуночку виявлені рецептори, що реагують на ак­тивне напруження та пасивне розтягування серцевого м'яза. Аферентні волокна від них закінчуються на нейронах, що розташовані тут же, серед міокардіальних волокон. Еференти забезпечують передачу збудження до міокарда як цього ж, так і інших відділів серця.
^ Метасимпатичні рефлекси: при збільшенні сили скорочень правого передсердя ізольовано­го серця (збільшився внутрішньопередсердний об'єм) зростає і сила скорочень лівого шлуноч­ка. Це готує наступні відділи міокарда до прийому збільшеної кількості крові. Однак це спостерігатиметься лише на фоні малого ударного об'єму.
Якщо ж тиск у шлуночках, аорті високий, то це навпаки - призведе до змен­шення сили скорочень, попереджуючи надмірне підвищення артеріального тиску. Тобто гальму­ється закон Франка - Старлінга та мікро-Франка - Старлінга (відміна закону серця). Так забезпечується взаємодія міогенних і нервових механізмів для найкращого пристосування серцевої діяльності.


Таким чином інтракардіальний рефлекс - це зільшення сили лівого шлуночка лише на фоні низького тиску.

Важливе значення мають рефлекси екстракардіальних відділів автоном­ної нервової системи, якщо регулювання здійснюється імпульсами, що надходять до серця із ЦНС через блукаючі і симпатичні нерви.

Вплив автономних нервів на функцію серця.

Вплив симпатичних нервів зумовлює зростання частоти і сили серцевих скорочень. Симпа­тичні нерви здійснюють на серце також і трофічний вплив.

Блукаючі нер­ви, навпаки, зменшують частоту та силу серцевих скорочень, зменшують швидкість проведення збудження у ділянці атріовентрикулярного вузла.

^ Центри автономної нервової системи (як симпатичної, так і парасимпа­тичної) перебувають у постійному тонусі, який підтримується аферент­ною імпульсацією від рецепторів. У спокої тонус блукаючого нерва в до­рослої людини більш виражений, порівняно із тонусом центрів симпатичного відділу ЦНС.
Парасимпатична іннервація. До серця підходять аксони передвузлових нейронів дорзального рухового ядра блу­каючого нерва, розміщеного у довгастому мозку. Ці волокна закінчуються на тілах післявузлових нейронів інтрамуральних вузлів серця, розміщених у товщі міо­карда. Короткі аксони післявузлових ней­ронів підходять до синусного і передсердно-шлуночкового вузлів про­відної системи серця, а також до воло­кон міокарда передсердь. Щодо парасим­патичної іннервації шлуночків, питання і досі залишається спірним: парасимпатич­ні волокна хоча і виявлені в них, проте їх там дуже мало, і не можна заперечити, що вони іннервують тільки вінцеві судини серця.
Симпатична іннервація серця пред­ставлена нервовими волокнами, що вихо­дять зі спинного мозку, де в бокових рогах сірої речовини грудних сегментів містять­ся тіла передвузлових нейронів симпатич­ної нервової системи. Відносно короткі аксони цих нейронів підходять до вузлів симпатичних стовбурів, розміщених по обидва боки хребта, і перемикаються там на післявузлові нейрони, аксони яких вхо­дять у серце. Основна маса серцевих сим­патичних волокон (до 85 %) виходить із зірчастого вузла. Ці волокна, як і парасим­патичні післявузлові, іннервують вузли про­відної системи серця, а також у досить ве­ликій кількості підходять до міокарда пе­редсердь і шлуночків.
Розрізняють позасерцеву (екстракардіальну) та внутрішньосерцеву (інтракардіальну) іннервацію.
Вплив позасерцевої іннервації на роботу серця. Вперше описали вплив подразнення блукаючого нерва на роботу серця жаби брати Вебер у 1845 р. Цей вплив виявився гальмівним — серце спо­вільнювало свої скорочення, а подразнення більшої сили навіть призводило до його зупинки.

Відкриття гальмівного впливу блукаю­чого нерва на серце мало принципове зна­чення для всієї фізіологічної науки.

Пізніше було встановлено, що при подразненні нервів серця змінюється:

  • ЧСС — хронотропний ефект,

  • сила скорочень — інотропний ефект,

  • збудливість серцевого м 'яза — батмотропний ефект,

  • провідність серця — дромотропний ефект.


Подразнення блукаючих нервів супроводжується зменшенням цих показ­ників роботи серця — негативний ефект, а симпатичного, навпаки, зумовлює їх зрос­тання — позитивний ефект.

Ядро блукаючого нерва перебу­ває в постійному тонусі. Цей тонус змінюється від функціонально­го стану організму: під час фізичного навантаження зменшується, під час відпочинку - зростає. Вночі він зростає. Тому ніч називають царством вагуса. Подразнення серозних оболонок (пери­карда) підвищує тонус ядра блукаючого нерва. Тому пе­редопераційне втручання завжди передбачає премедикацію з ат­ропіном. Це запобігає рефлекторній зупинці серця.

Основні центри регуляції серцевої діяльності закладені в довгас­тому мозкові на дні IV шлуночка (симпатичні й парасимпатичні). Однак вони зв'язані також з іншими центрами головного мозку, які розміщені до самої кори.

^ Наведені вище рефлекси є безумовними рефлексами.
1   2   3   4

Схожі:

Первомайський медичний коледж iconПервомайський медичний коледж
«Фізіологія та властивості збудливих тканин. Механізм утворення та проведення збудження»
Первомайський медичний коледж iconПервомайський медичний коледж
Без знання закономірностей діяльності основних структур переднього мозку І мозочка не можна зрозуміти механізм регуляції функцій...
Первомайський медичний коледж iconПервомайський медичний коледж
Завдяки цим властивостям нервова тканина регулює діяльність інших тканин, органів І систем органів організму, здійснює їхній зв'язок...
Первомайський медичний коледж iconПервомайський медичний коледж
Спинний мозок у цнс є першим рівнем регуляції фізіологічних функцій. Центри головного мозку в більшості випадків здійснюють свій...
Первомайський медичний коледж iconПервомайський медичний коледж
Недарма в медицині вивченню ендокринних залоз присвячений цілий розділ ендокринологія ( тобто наука, яка вивчає діяльність ендокринних...
Первомайський медичний коледж iconПервомайський медичний коледж
Кров є засобом транспорту речовин І газів по організму І належить до його внутрішнього середовища. Завдяки чітко врегульованій постійності...
Первомайський медичний коледж iconПервомайський медичний коледж
Такий аналіз відбувається за допомогою абстрактного мислення, основою якого є мовна форма відображення зовнішнього світу. Розрахунки...
Первомайський медичний коледж iconПервомайський медичний коледж
Це обумовлено наявністю у крові лейкоцитів та імунних тіл, які знешкоджують мікроби та їх отрути, руйнують чужорідні білки та наявності...
Первомайський медичний коледж iconПервомайський медичний коледж
Кров є засобом транспорту речовин І разом із лімфою та міжклі­тинною рідиною належить до внутрішнього середовища організму. Завдяки...
Первомайський медичний коледж iconПервомайський медичний коледж
Система кровообігу забезпечує обмін газів І різних речовин між зовнішнім середовищем І тканинами організму. Завдяки руху крові по...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка