1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням монополізму містяться в таких




Скачати 323.3 Kb.
Назва1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням монополізму містяться в таких
Сторінка1/2
Дата конвертації02.07.2013
Розмір323.3 Kb.
ТипЗакон
skaz.com.ua > Право > Закон
  1   2
1.. Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням монополізму містяться в таких нормативно-правових актах: Конституції України, Господарському кодексі, а також в Законі України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р., Законі України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7.06.1996 р., Законі України "Про Антимонопольний Комітет", а також такі норми містяться у ряді підзаконних нормативно-правових актів: Постанові Кабінету Міністрів від 28.02.2002 р. № 219 "Про затвердження Порядку надання Кабінету Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання", розпорядження Антимонопольного Комітету України "Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України від 19.04.1994 р. № 5-р, "Про затвердження положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання" від 19.02.2002 р. № 33-р, "Про затвердження положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету" від 19.02. 2002 р.№ 26-р та ін.

14.3. Законодавча заборона зловживанням монопольним становищем на ринку

Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50%;

- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує

70%.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Запровадження в економіку України ринкових форм господарювання зумовило розвиток конкуренції - неодмінного елемента ринку як основного його регулятора, що забезпечує поліпшення якості товарів, збільшення їх асортименту, зменшення ціни з метою збільшення кола споживачів і відповідно — прибутку від реалізації товарів. В перекладі з латинської мови “конкуренція” означає зіштовхуватися, тобто суперництво у боротьбі за досягнення результатів будь-якої діяльності.
   На ринку (в сфері господарювання) діє економічна конкуренція, роль якої проявляється через її функції: 
   - регулюючу, що проявляється у встановленні таких правил господарювання, що забезпечують виробництво необхідних для суспільства товарів, робіт, послуг;
   - стимулюючу, що полягає у спонуканні учасників конкуренції вдосконалювати виробництво (щодо якості, ціни, кількості, асортименту товарів, робіт, послуг, запровадження новітніх технологій) з метою збереження або збільшення своєї частки на ринку;
   - контрольно-сигналізаційну, основне спрямування якої полягає у здійсненні контролю учасників конкуренції над власним виробництвом, його ефективністю та діяльністю своїх потенційних контрагентів: відсутність попиту на власну продукцію, товари, роботи, послуги сигналізує про негаразди у власній діяльності та необхідність вдосконалення виробництва, а відсутність попиту на продукцію потенційних контрагентів - про недоцільність встановлення з ними договірного зв'язку.
   Основними учасниками ринкової конкуренції є виробники та споживачі, інтереси яких взаємопов'язані: виробники задовольняють свої інтереси щодо отримання прибутку від своєї діяльності за рахунок задоволення інтересів споживачів у товарах певного асортименту, відповідної якості та в необхідній кількості. Однак на ринку, попри юридичну рівність усіх учасників відповідних правовідносин, реальні можливості щодо задоволення своїх інтересів мають економічно сильніші учасники. Відтак малі та середні виробники (підприємці), більшість споживачів опиняються в залежності від ставлення до них крупних виробників. Зловживання останніми своїми можливостями призводить до порушення законних інтересів інших виробників (щодо доступу на ринок та дотримання їх прав та врахування законних інтересів з боку конкурентів) та споживачів (щодо безпеки, кількості, асортименту, якості, ціни товарів).
   Економічна конкуренція можлива лише за умов збалансованого поєднання приватних інтересів її учасників та публічних інтересів - щодо дотримання прав та законних інтересів споживачів, держави як організатора господарського життя в суспільстві, територіальних громад щодо екологічної безпеки виробництва тощо.

4.  Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб’єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою, відповідальність згідно з законом.

Особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої статтею 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Органи Антимонопольного комітету України на підставі вмотивованого клопотання в інтересах розслідування справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції забезпечують конфіденційність інформації про особу.

Не може бути звільнена від відповідальності особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення, якщо вона:

не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкуреннтних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями;

не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Узгоджені дії, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку, чи в значній його частині, можуть бути дозволені Антимонопольним комітетом України, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що ці дії сприяють:

вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

техніко-технологічному, економічному розвитку;

розвитку малих або середніх підприємців;

оптимізації експорту чи імпорту товарів;

розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

раціоналізації виробництва.

Уряд України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

При цьому, передбачений законодавством дозвіл Уряду України на узгоджені дії не може бути наданий, якщо:

учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій;

обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки.

5. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

6. Недобросовісна конкуренція: поняття, прояви.
Дії що вважаються недобросовісною конкуренцією, мають відповідати двом критеріям:
• здійснюватись у рамках підприємницької діяльності;
• виконуватись з наміром вплинути на конкурентну ситуацію. 
Відносини щодо недобросовісної конкуренції регулюються Законом України від 7 червня 1996 р. "Про захист від недобросовісної конкуренції". Він застосовується до відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарювання, їх об'єднання, а також органи державної влади, громадяни, у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, в тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії мають негативний вплив на конкуренцію на її території, і не поширюється на відносини, у яких беруть участь зазначені суб'єкти, якщо результат їх діяльності виявляється лише за межами України, в разі, коли інше не встановлено міжнародним договором, в якому бере участь Україна.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Статтею 7 ЦК України в свою чергу встановлено, що звичаєм чи звичаєм ділового обороту є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але усталене у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
Виділяють наступні ознаки недобросовісної конкуренції:
1) недобросовісна конкуренція на відміну від монополістичної діяльності може здійснюватися лише активними діями;
2) такі дії будуть розглядатися як правопорушення, якщо вони суперечать не тільки положенням чинного законодавства, а й звичаям ділового обороту, вимогам добропорядності, розумності, справедливості;
3) суб'єктами недобросовісної конкуренції можуть бути лише суб'єкти господарювання;
4) метою активних дій є набуття переваг у підприємницькій діяльності;
5) у результаті дії конкурентам можуть бути заподіяні збитки або завдана шкода їх діловій репутації.
Закону наведено перелік порушень, які вважаються проявами недобросовісної конкуренції. Системно вони об'єднані у три групи:
• неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця);
• створення перешкод суб'єктам господарювання та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
• неправомірне збирання, розкриття та використання комерційної таємниці.
Неправомірне використання ділової репутації. 
До цієї групи правопорушень відносяться:
• неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;
• неправомірне використання товару іншого виробника;
• копіювання зовнішнього вигляду виробу;
• порівняльна реклама.
Створення перешкод підприємцям та досягнення неправомірних переваг у конкуренції.
Неправомірне збирання, розкриття та використання комерційної таємниці.
До цієї групи правопорушень відносяться:
• неправомірне збирання комерційної таємниці;
• розголошення комерційної таємниці;

7. повідно до ст. 377 ГКУ зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка у про­цесі її здійснення потребує перетинання митного кордону Украї­ни майном та/або робочою силою.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати в зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких не заборонених законом формах та рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності.

У зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь та­кож зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридич­ної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами дер­жавної влади або органами місцевого самоврядування.

Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньо­економічної діяльності (ст. 378 ГКУ).

Види зо




внішньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічні операції

Як зазначено у ст. 379 ГКУ, усі суб'єкти зовнішньоекономіч­ної діяльності мають право на здійснення будь-яких видів зовні­шньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічних операцій, якщо інше не встановлено законом.

Види зовнішньоекономічної діяльності, перелік зовнішньоеко­номічних операцій, що здійснюються на території України, умо­ви та порядок їх здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, а також перелік товарів (робіт, послуг), що заборо­нені для експорту та імпорту, визначаються законом.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спря­мовується на захист економічних інтересів України, прав і за­конних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, ство­рення рівних умов для розвитку всіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин і використання суб'єкта­ми зовнішньоекономічної діяльностідоходів та інвестицій, за­охочення конкуренції й обмеження монополізму суб'єктів госпо­дарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовні­шньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених зако­ном.

Перелік та повноваження органів державної влади, що здійс­нюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються ГКУ, законом про зовнішньоекономічну діяльність, іншими законами України (ст. 380 ГКУ).

Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій

Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.

Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначаються законом.

Режим квотування зовнішньоекономічних операцій запрова­джується у випадках, передбачених законом та чинними міжна­родними договорами України, і здійснюється шляхом обмежен­ня загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування зазначених операцій та види квот визначаються за­коном. Інформація про введення режиму ліцензування або кво­тування публікується в офіційних виданнях у порядку, встанов­леному законом (ст. 381 ГКУ).

 
8. Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію в зовнішньоекономічній сфері, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути всі суб'єкти господарської діяльності: господарські організації; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності; зовнішньоекономічні організації, утворені органами державної влади або органами місцевого самоврядування України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності класифікуються за правовим статусом, за місцем перебування та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, за належністю капіталу тощо (рис. 1.1).

За правовим статусом суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути:

• фізичні особи;

• юридичні особи;

• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, що не є юридичними особами;

• структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами.
 9. Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) — діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [1].

Державне регулювання ЗЕД — це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалити ЗЕД в інтересах національної економіки. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності передбачає створення певних умов та механізмів для ефективного розвитку відносин суб'єктів господарювання в різних країнах[2].

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з Законом України «Про зовнішньоеконмічну діяльність» та іншими законами України [1].
Мета регулювання:

сприяння забезпеченню збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

створення найсприятливіших умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур зарубіжних країн;

захист економічних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

створення рівних можливостей для всіх суб'єктів зовнішньоекономічних відносин незалежно від форм власності;

заохочення до конкуренції та ліквідації монополізму в цій сфері [2].
Принципи регулювання:

адекватності національним інтересам та забезпеченню економічної безпеки країни;

врахування вимог сучасного світового розвитку, поділу праці, глобалізаційних процесів;

формування нової моделі зовнішньоекономічного розвитку, зорієнтованої на європейську інтеграцію, набуття повноправного членства в ЄС;

забезпечення відповідно до світових стандартів і критеріїв оптимальних параметрів відкритості національної економіки;

паритетності у відносинах з іншими державами;

демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв'язків;

підтримки експортного виробництва на основі критеріїв ефективності та конкурентоспроможності[2].
10. Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законодавством, та рівності суб'єктів перед законом. Реалізується вона на рівні як державних органів влади і управління, так і господарських організацій та інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є: 1) суб'єкти господарювання; 2) підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб'єктів господарювання, які не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в порядку, встановленому законом. Крім того, у зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ст. 378 ГКУ).

Основні вимоги щодо форми, змісту та порядку укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) містить також Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається

суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником

у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним

договором України чи законом. Повноваження представника на ук

ладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випли

вати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав,

які не суперечать цьому закону. Дії, які здійснюються від імені іно

земного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом

зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це на

лежним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта.

2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право ук

ладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (конт

рактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені зако

нами України.

11. Останні тенденції в розвитку міжнародних торгових відносин призводять до постійного зростання кількості й різновидів міжнародних ділових угод. Однак основні особливості їх формування та виконання залишаються без істотних змін. Так, у більшості випадків і, зокрема, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності українськими підприємцями укладення будь-якої комерційної угоди міжнародного характеру вимагає її документального оформлення, тобто підписання контракту.

Серед загальних вимог до такого документу окреме місце відводиться переліку умов, з приводу яких сторонам рекомендується досягти згоди, щоб контракт вважався дійсним і повноцінно укладеним. Одні джерела називають їх основними, інші – обов’язковими, але, врешті решт, сторони мають право самостійно вирішувати, які умови для них є головними, які – другорядними, і які з них зазначатимуться в контракті. І якщо, наприклад, умови про предмет контракту, його кількісні та якісні характеристики, вартість чи способи оплати є відносно зрозумілими й завжди можуть бути конкретно визначені, досить проблемними й складними для сприйняття залишаються умови про вирішення спорів та пов’язані з ними питання. Це в першу чергу пояснюється самою специфікою зовнішньоекономічних чи міжнародних торговельних контрактів, оскільки на них поширюється і юрисдикція норм національного права сторін, і дія міжнародних норм та звичаїв. Це обумовлює необхідність використання уніфікованого чи узагальненого підходу до укладення контрактів “з іноземним елементом” з урахуванням особливостей зобов’язально-договірного права в різних правових системах та контрактних режимів країн з різним рівнем економічного та соціального розвитку. Останній фактор може мати істотне значення й виявлятись у різному сприйнятті сторонами як самого контракту, так і обов’язків, що стосуються його виконання. Різні підходи до розуміння й визначення певних положень або недостатня обізнаність сторін з тими чи іншими питаннями також можуть створювати невидимі на перший погляд проблеми. І однією з таких “білих плям” можна вважати досягнення домовленості щодо врегулювання спірних питань та вирішення диспутів між сторонами контракту.

За законодавством України, зокрема відповідно до Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201 (далі – Положення про форму контракту), умови щодо врегулювання спорів між сторонами мають передбачати визначення назви суду, який вирішуватиме спори з приводу тлумачення контракту, невиконання й неналежного виконання договірних зобов’язань, або чітких критеріїв визначення такого суду будь-якою зі сторін залежно від предмета й характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке застосовуватиме цей суд із зазначенням правил процедури судового врегулювання.
12  Види господарсько-правової відповідальності

Відшкодування збитків. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- не одержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Щодо окремих видів господарських зобов'язань законом може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньо - господарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності.

13. Відшкодування збитків 
1. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. 
2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. 
Стаття 225. Склад та розмір відшкодування збитків 
1. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

2. Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. 
3. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. 
4. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду. 
5. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом. 
6. Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. 
7. Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності. 


15. Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Частину другу виключено

Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Частину четверту виключено

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

16. Господарсько-правова відповідальність - це відповідальність, яку несуть учасники господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законом та договором.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

1) потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

2) передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

3) сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

4) у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Проте у певних випадках учасник господарських відносин може бути звільнений від відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, а саме якщо він доведе, що:

1) ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення;

2) належне виконання зобов'язання виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за таких умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Застосування цієї підстави звільнення від господарсько-правової відповідальності є можливим тільки у разі, коли інше не передбачено законом або договором.

Як випливає із поданого вище визначення, господарсько-правова відповідальність полягає у застосуванні господарських санкцій, якими визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та (або) правові наслідки


17. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності передбачена нормами, які знаходяться у розділі VII Особливої частини Кримінального Кодексу України, який нараховує 38 статей (ст. 199-235). Залежно від видового об'єкта злочини у сфері господарської діяльності можна класифікувати таким чином:

1) злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших документів. До цієї групи входять такі злочини: виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК); виготовлення, збут чи використання підроблених недержавних цінних паперів (ст. 224 КК); порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223 КК); незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК); підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 215 КК).

2) злочини проти системи оподаткування. До цієї групи належать: ухилення від сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК); незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204 КК); незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216 КК).

3) злочини проти системи бюджетного регулювання. До цих злочинів належать: порушення законодавства про бюджетну систему (ст. 210 КК); видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211 КК);

4) злочини проти системи валютного регулювання: ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК); незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків

(ст. 208 КК).

5) злочини проти порядку переміщення предметів через митний кордон України: контрабанда (ст. 201 КК).

6) злочини проти порядку зайняття підприємницькою чи іншою господарською діяльністю:порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202 КК); зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК); фіктивне підприємництво (ст. 205 КК); легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК); порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213 КК); порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва (ст. 203-1 КК); порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (ст. 214 КК).

7) злочини проти прав і законних інтересів кредиторів: фіктивне банкрутство (218 КК); доведення до банкрутства (ст. 219 КК); приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК); незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК); шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК).

8) злочини проти добросовісної конкуренції і антимонополістичної діяльності: протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК); порушення антимонопольного законодавства (ст. 230 КК); змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх зміни чи фіксування (ст. 228 КК); незаконне використання товарного знака (ст. 229 КК); незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231 КК); розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК).

9) злочини проти прав і законних інтересів споживачів: обман покупців та замовників (ст. 225 КК); фальсифікація засобів вимірювання (ст. 226 КК); випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227 КК); незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма (ст. 217 КК).

10) злочини проти порядку приватизації: незаконна приватизація державного, комунального майна (ст. 233 КК); незаконні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234 КК); недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання (ст. 235 КК).

Численність вищевказаних груп злочинів можна пояснити різнохарактерністю та неоднорідністю посягань. У цілому наведену класифікацію можна вважати оптимальною, такою, що ґрунтується на чинному кримінальному законодавстві і дозволяє показати специфіку кожної із виділених груп злочинних посягань. Та водночас необхідно вказати, що і ця класифікація - певною мірою умовність, яка на остаточність претендувати не може, оскільки злочини у господарській діяльності різні вчені класифікують по різному. Що стосується покарання за вказані злочини, то спектр їх доволі широкий - від штрафів до позбавлення волі з конфіскацією майна.
  1   2

Схожі:

1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв\Основи адміністративного права України
...
1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв\Закон україни
Цей Закон регулює майнові І особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку з набуттям, здійсненням та захистом прав інтелектуальної...
1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв\Адміністративне право — це галузь права, що регулює
Адміністративне право — це галузь права, що регулює: а будь-які суспільні відносини управлінського характеру
1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв\Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та

1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв\Предмет конституційного права
Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають І діють в процесі здійснення...
1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв\Закону України "Про державну таємницю" 3855-12
Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням
1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв\Законодавство України
Цей Закон регулює відносини, пов'язані із захистом персональних даних під час їх обробки
1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв\Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин
КпШС, не можуть розглядатись як сімейні. До таких належать, наприклад, правовідносини які виникають між громадянами І органами загсу...
1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв\Кодек с
Кодекс торговельного мореплавства України регулює відносини, що виникають з торговельного мореплавства
1 Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв\Закон україни
Цей Закон визначає основні засади цінової політики І регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка