Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст




Скачати 396.45 Kb.
НазваНаціонально-визвольна війна українського народу середини XVII ст
Сторінка1/4
Дата конвертації02.07.2013
Розмір396.45 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4



Тема: Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст.

Питання №1

Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були:

1. Релігійне гноблення - наступ католицизму та уніатства на права й свободи Української православної церкви, конфіскація церковного майна та земель, насадження католицизму серед населення, впровадження обов'язкового податку для населення на утримання католицької та уніатської церкви.

2. Національне гноблення - обмеження українців у правах при зайнятті урядових посад та роботі в органах самоврядування міст, вказівки на другосортність й неповноцінність українців.

3. Соціальне гноблення:

• зростання барщини, натуральної та грошової ренти, зростання податків та відпрацьовок селян на користь держави, підсилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів;

• феодальна анархія та розгул магнатсько-шляхетського свавілля, експлуатація з боку євреїв-орендаторів;

• посилення козацтва й міщанства, нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів та шляхти.

За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним.

Головною рушійною силою визвольної війни було козацтво. Серед повстанців було багато селян та міщан, а також вихідців з дрібної української православної шляхти. Підтримувало повстання й православне духівництво.

Питання №2

Цілями Національно-визвольної війни були:

• усунення польського домінування, створення Української держави;

• ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю;

• затвердження козацького типу господарювання на основі буржуазної власності на землю.

Хоч магнати великою мірою спричинилися до освоєння, чи, як висловлювалися польські історики ХIХ ст., ”цивілізування” України, вони також були чинником нестабільності й напруженості, що стали хронічними хворобами суспільства. Керуючись принципом “сильний завжди правий”, вони постійно вдавалися до насильства у конфліктах зі своїми підлеглими та іншими магнатами. Ці егоцентричні, анархічні тенденції, а також слабкість авторитету королівської влади у порубіжних землях змусили поляків визнати, що “на Україні править беззаконня”. Схильність магнатів до застосування грубої сили найяскравіше проступала в їхньому ставленні до селян. Установивши вільні від повинностей слободи і в такий спосіб заманивши у свої величезні землеволодіння селянство, вони обкладали селян повинностями, як тільки минав термін слободи. Вимоги шляхти дедалі зростали, особливо після того як козацько-селянські повстання, здавалося, зазнали остаточної поразки у 1638 р.

Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспільства. Специфіка пограниччя зумовлювала становище, коли багато невеликих щойно заснованих міст були слабо захищені від магнатських зазіхань. Об’єктом утисків і експропріацій з боку магнатів ставала навіть дрібна знать, переважна частина якої все ще була православною. Зростало загальне невдоволення та обурення, але “клапани”, що ними в таких випадках виходив їх надлишок, були закритими. З подальшим освоєнням території збіглим селянам ставало все важче відшукати незаймані землі; водночас козацтво, що традиційно приваблювало найбільш невдоволені елементи, після 1638 р. стало жорстоко придушуватися.

Готовність до повстання поєднувалася із вправністю в бою, цією властивою рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того часу звичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової науки. З цієї точки зору Україна відрізнялася від інших країн. Мандрівники-чужоземці часто зауважували, що життя на повному небезпек пограниччі змушувало навіть простих селян та міщан освоювати мистецтво володіння вогнепальною зброєю. До того ж козаки утворювали в повстанському війську ядро добре організованих і високомайстерних вояків. Навіть недавні поразки поглиблювали досвід українського козацтва у боротьбі з регулярною армією. Відтак, із посиленням експлуатації народу магнатами в українському суспільстві пограниччя зростала готовність і здатність боротися проти неї.

Для грандіозного спалаху бракувало лише іскри.

За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ’я).

Питання №3

Перший етап (лютий 1648 - червень 1652) характеризувався найбільшим розмахом й інтенсивністю національно-визвольної і соціальної боротьби. Відбувається бурхливий процес розвитку державних інституцій, формування національної державної ідеї, становлення політичної еліти.

Другий етап (червень 1652 – серпень 1657) відзначається погіршенням економічного і геополітичного становища козацької України та активним пошуком союзників на міжнародній арені з метою розгрому Речі Посполитої.

Третій етап (вересень 1657 – червень 1663) охоплює час різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до розколу козацької України на два гетьманства (Правобережне і Лівобережне) та виділення Запоріжжя в окрему політичну силу.

Четвертий етап (липень 1663 – червень 1668) ознаменувався прагненням польського й російського урядів поділити Українську державу (що й сталося згідно з Андрусівським договором 1667).

П’ятий етап (липень 1668 – вересень 1676) припадає на нове загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи України, ліквідацію державних інституцій у Правобережжі та його жахливе спустошення польськими, російськими, турецькими, кримськими військами.

Надзвичайно важливою складовою революційного процесу була розбудова держави. Попри існування різних міркувань й оцінок можна зробити висновок, що відбулось становлення національної держави. Протягом першого року революції виразно окреслилася боротьба двох тенденцій у становленні форми правління: республіканської (притаманної Війську Запорозькому) і монархічної (гетьманської).

Метою боротьби було:

· добитися ліквідації національно-релігійного гніту Речі Посполитої й не допустити його запровадження з боку Московії чи Османської імперії;

· розбудувати національну соборну державу й відстояти її незалежність;

· ліквідувати модель соціально-економічних відносин, що будувалася на великому й середньому феодальному землеволодінні, фільварко-панщинній системі господарства, закріпаченому чи феодально-залежному селянстві й утвердити нову, основу якої становила дрібна козацька й селянська власність на землю й сільськогосподарські угіддя, праця вільної людини.

Незважаючи на жорстокий характер боротьби, основний її зміст полягав у ліквідації всіх різновидів особистої залежності й існуючих форм експлуатації, у здобутті особистих свобод і власності на землю.

За масштабами, змістом, формами ведення боротьби, подія, що розпочалася 1648 року, становила собою набагато складніше соціально-політичне явище української історії, ніж те, що визначають термінами «повстання», «війна», домінантою якого була боротьба за незалежність і соборність України.

В зовнішньополітичному аспекті Українська революція зумовила серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній, Центральній і Північній Європі.

Значення революції полягало в тому, що вона:

· призвела до створення національної держави, частина якої у формі Лівобережного гетьманства на правах автономії проіснувала в складі Росії до початку 80-х років XVIII ст.;

· зумовила формування національної державної ідеї, яка стала для наступних поколінь українців неписаним заповітом у боротьбі за незалежність;

· відіграла вирішальну роль у формуванні нової політичної еліти, стала могутнім імпульсом для розвитку національної самосвідомості;

· зумовила закріплення назви «Україна» за створеною державою й започаткувала зміну назви «Руський народ» на «Український народ», забезпечила умови, коли протягом тривалого часу після її завершення козаки, міщани й селяни продовжували користуватися плодами соціально-економічних завоювань, здобутих у роки революції.

Ідеали революції середини ХVІІ ст. вкарбувалися в генетичну пам’ять народу, викликаючи захоплення і залишаючись невичерпним джерелом національного духу, високого патріотизму.

Питання №4

Розвиток війни та першій період1648-1649 рр.

«Ординація Війська Запорізького» 1638 р. ліквідувала чи¬мало прав козацтва і на певний час принесла полегшення польській шляхті. Але вже за кілька років козаки подола¬ли заціпеніння, згадали про свою лицарську славу й по¬чали збирати сили для нового виступу проти польського панства. Хоч реєстровиків було лише 6 тис., але вони спи¬ралися на маси невизнаного урядом козацтва й пригноб¬леного поспільства. Головними причинами зростаючого не¬задоволення народних мас України політикою Речі Поспо¬литої стали посилення гніту селян і міщан, наступ на права козацтва й небажання надати козацькі права значній кількості покозачених селян і міщан, незахищеність пра¬вославної шляхти від свавілля польських магнатів, пере¬слідування православного духовенства й національно-релігійні утиски інших груп населення.

Перші звістки про підготовку козацтва до повстання вольний гетьман Станіслав Конєцпольський одержав у 1646 р. Умови для повстання були сприятливими. Король Владислав IV готувався до війни з Туреччиною, але після відмови сейму ратифікувати її початок вирішив діяти са¬мостійно. Він дозволив запорожцям зробити морський похід на Туреччину й дав їм королівську грамоту на споруд¬ження човнів. Під цим прикриттям козаки почали збирати¬ся на Запоріжжі, згуртовуватися й виробляти план спіль¬них дій.

Одним з організаторів повстання став Богдан (Зіновій) Михайлович Хмельницький (27.ХІІ. 1595—27.VІ. 1647), Він народився в Чигирині, за іншими даними в Переяславі чи на Львівщині, в сім'ї дрібного ук¬раїнського шляхтича Михайла Хмельницького й козачки з Переяславського полку. Закінчив спочатку, напевне, одну з київських шкіл, потім Львівську єзуїтську колегію, де дістав ґрунтовні знання з історії, географії, юриспруденції. Крім рідної української, добре володів польською, латин¬ською та турецькою мовами, розумів по-татарськи. З моло¬дих літ опанував військову справу. Брав участь у козаць¬ких повстаннях 30-х років, займав посаду писаря реєстрового війська, але в 1637 р. був розжалуваний у сотники, Як і інші православні шляхтичі, Хмельницький зазнавав усіляких утисків і переслідувань з боку польської шляхти. Зі схвалення чигиринського та корсунського старости Олександра Конєцпольського у нього відбирали то млин, то коня, поки не дійшла черга й до батьківського хутора Суботова. Підстароста Данило Чаплинський в 1646 р. звичним для шляхти «наїздом» захопив Суботів, а молод¬шого сина Хмельницького наказав побити мало не до смерті. І це тоді як Хмельницький мав великий авторитет серед козацтва, його добре знали при дворі польського короля, а також в урядових колах Франції.

Навколо Хмельницького гуртувалася група незначної козацької старшини, яка добивалася відновлення козаць¬ких прав і привілеїв. Серед неї виділялися сотники Чиги¬ринського полку Федір Вешняк і Кіндрат Бурляй, колишні полковники Корсунського полку Максим Нестеренко, Бі¬лоцерківського — Яцина Люторенко і Яцько Клиша та вій¬ськовий суддя Іван Гиря. Найближчими сподвижниками Хмельницького стали також учасники багатьох морських походів на турок і татар Іван Ганжа та Максим Кривоніс.

Перший варіант знищення польських військ на Наддні¬прянщині восени 1647 р. чомусь не здійснився. І Хмельни¬цький та його однодумці зібралися на таємну раду під Чи¬гирином для вироблення нового плану. Але про зібрання стало відомо польському комісарові і той наказав чиги¬ринському полковнику Михайлу (Станіславу) Кричевському заарештувати Хмельницького для проведення слідства. Та Вешняк і Бурляй переконали полковника, що він не винен, й умовили відпустити Хмельницького до Трахтемирова — резиденції комісара Яцека Шамберга, аби він зміг виправдатися. Кричевський співчував змовникам і відпус¬тив Хмельницького. Проте він разом із старшим сином Тимошем та 16-ма однодумцями за околицею Чигирина по¬вернув на Запоріжжя. Дорогою до них приєднувалися різні люди, й на Січ прибуло 300, за іншими даними — 500 чол. Спочатку прибулі оселилися на о. Томаківка, за милю нижче від Микитиної Січі, де стояв польський гарнізон;

Тут же перебували козаки сотника Федора Линчая, які нещодавно зазнали поразки у боротьбі проти ставлеників речі Посполитої Івана Барабаша та Іляша Караїмовича. Хмельницький з побратимами перебрався на ближчий острів Бучки. У січні 1648 р. козаки вже були готові до штурму Січі. Але полковник Гурський не прийняв бою і завчасно втік залога з Черкаського полку впустила пов¬сталих у Січ і сама приєдналася до них. На загальній раді 30 січня, за іншими даними — на початку лютого, 1648 р. козаки обрали Хмельницького гетьманом і підтри¬мали його курс на загальне збройне повстання проти Речі Посполитої.

Літопис Григорія Граб’янки, розповідаючи про втечу Б.Хмельницького у грудні 1647 року на Запорожжя зазначає: “Спершу подався на острів Бучки, а потім втік на Микитин Ріг, знайшов там чоловік триста козаків, розповів їм про себе, про все те, що ляхи з козаками задумали зробити, про ту наругу, яку вони чинять не лише над козацтвом, а й над господніми храмами”.

21 січня (в історичній літературі називають 25-е, 31-е січня) 1648 року загін повстанців на чолі з Б.Хмельницьким захопив Микитинську Січ. У цьому йому сприяли козаки Черкаського козацького реєстрового полку, які перебували в ній для спостереження за татарськими переправами через Дніпро. Повстання охопило весь Низ, де Б.Хмельницький “усіх жовнірів польських та німців-найманців (що залогою на Запорожжі стояли) винищив”.

Народна пам’ять скрізь століття пронесла цікавий переказ про те, яким чином Хмельницький добився успіху. “... Приїхав на Січ, аж там стоїть жовнірство, бере од козаків десяту рибу. От Хмельницький показавши тайно запорожцям королівський лист, усовітував їм як збути жовнірів: “Я, каже, вийду на майдан та й зачну кричати: “У раду ! В раду! В раду! А як візьмете під полу дрючку і як жовніри прийдуть без шабель, то ви на їх з дрючками на всіх і перебийте” Так і сталося”.

У лютому 1648 р. повстанці розбили під Микитинською Січчю каральні загони поляків, що намагалися придушити повстання. Здобуття Січі і звільнення Запоріжжя від польських військ були першими перемогами Б.Хмельницького, що мали стратегічне значення. Це стало і початком визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої.

За короткий час Б.Хмельницький сформував повстанську армію, уклав воєнний союз з Кримським ханством, здійснював агітацію серед українського народу організовано взяти участь у війні з поляками. Саме тоді ним була проголошена мета боротьби–відновити Українську державу.

Після Великодніх свят 1648 року кошова старшина зібрала запорозьких козаків до Січі на Раду. Прибувши на неї було наскільки багато, що “кошовий отаман із Хмельницьким мусили вийти з Січової фортеці на просторіший майдан”.

На великій козацькій раді було оголошено, що за збитки і гніт з боку поляків проти них починається війна. А союзником козаків буде Кримський Хан. Як повідомляє літописець Самійло Величко, що “почувши це, все Запорозьке військо одностайно і одноголосно назвало Хмельницького своїм гетьманом і 19 квітня постановило і обіцялося стояти за нього у війні з поляками, навіть якщо треба буде головами накласти”. Тут же на раді йому вручили гетьманські клейноди.

  1   2   3   4

Схожі:

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст icon1. Розкрийте значення трипільської археологічної культури для утвердження...
З’ясуйте причини Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття. Охарактеризуйте гетьмана Богдана Хмельницького...
Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст iconСоціально-економічні передумови визвольної війни
Національно-визвольна боротьба українського народу у І648-1657 рр. І загальноєвропейська політична ситуація
Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст iconКнига розрахована на читачів, які не лише цікавляться історією свого...
Епоха відродження українського народу була незвичайно короткою, слідом за нею насувалася трагедія: падіння Української держави, поразка...
Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст iconЗа допомогою історії вчені й державні діячі пояснюють джерела багатьох...
України — одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис І закономірності становлення та розвитку українського народу,...
Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст iconКарфаген до середини III в до н е., причини зіткнення з Римом. Перша...

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст icon1. Дайте визначення предмету Історія України, розкрийте методологічні...
Сторія України — одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис І закономірності становлення та розвитку українського народу,...
Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст iconТема 6 Українська революція 1917 – 1920 рр
Українською революцією в історії називають добу 1917-1920 рр., коли українство під проводом соціалістичних, ліберальних І консервативних...
Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст iconПрактичне заняття №1 українська література в системі гуманітарної...
«Велесова книга» найдавніша пам’ятка, скрижалі буття українського народу в прадавні часи
Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст iconПередмова перекладача українського видання
Варто згадати, що на жодній сторінці "Енциклопедії голокосту" немає згадки про десятки мільйонів жертв геноциду українського народу,...
Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст iconУкраїнська культура першої пол. ХІХ ст
Західної Європи. Саме розвиток української культури був яскравим виявом дальшого формування української нації, відро­дження самосвідомості...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка