Юридична




НазваЮридична
Сторінка4/33
Дата конвертації19.06.2013
Розмір5.7 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33
§ 2. Фах і кваліфікація юриста

^ Професія, як правило, містить у собі ряд фахів. Наприклад, професія вчителя має такі фахи — вчитель математики, хімії, біо-юі її, історії, основ правознавства та ін. Розвиток науки і техніки, '.міни в економічній і політичній сферах життя країни викликають Появу нових і втрату застарілих професій і фахів. У Державному реєстрі налічуються тисячі професій і фахів, що постійно поновлю-Ються або змінюються1.

^ Юридичний фах (від лат. зресіез — рід, вид) — певний вид профссійно-трудової діяльності в межах професії юриста з чітко позначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових інань, вмінь і навичок необхідного рівня і напрямку професійно-пра-Ювого мислення і діяльності.

^ Фахи юридичної професії за родом діяльності:

  • слідчий органів внутрішніх справ, прокуратури, служби без-ін мі, податкової міліції;

  • військовий прокурор — армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та ін.;

' Див.: «Про перелік напрямків та спеціальностей, за якими здійснюється підго-кінка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікацій-ИИМИ рівнями» (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 507 від ' І іранця 1997 р., із змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства освіти і на-> її м)


42
Розділ II

  • суддя — Конституційного Суду; загального суду, господарсь­кого суду, адміністративного суду та ін.;

  • інспектор системи МВС — інспектор дозвільної системи, дільничний інспектор, інспектор ДАІ, інспектор кримінальної мі­ліції у справах неповнолітніх, інспектор по роботі з особовим скла­дом та ін.

В умовах зростання правового регулювання суспільних відносин спеціалізація стає об'єктивною вимогою. Якщо декілька років тому адвокат не мав права публічно заявляти про себе як про фа­хівця у певній галузі права, то сьогодні це стає можливим і необ­хідним, тому що свідчить про володіння адвокатом потрібними винятковими знаннями, навичками і досвідом. Наприклад, у США відбувається сертифікація адвокатів-фахівців у галузі кримінально­го, цивільного, трудового, шлюбно-сімейного, імміграційного пра­ва, права про банкрутство та ін. Сертифікація адвокатів-фахівців як один із засобів регулювання юридичної практики означає, що ком­петентним органом перевірена кваліфікація адвоката — це дозволяє вважати його фахівцем у конкретній галузі права, що підтверджує виданий адвокату сертифікат (свідоцтво). Назріла потреба в такій сертифікації адвокатів (і не тільки адвокатів) в Україні. Поглиблю­ється спеціалізація в організаційній структурі МВС, з'являються нові, все більш вузькі напрямки, все частіше можна почути не просто про гарного слідчого, а про гарного слідчого-господарника (фахівця з розслідування господарських злочинів), не просто про операти-вника, а про оперуповноваженого з досвідом розкриття злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків. Популярність адвоката і на­віть адвоката-цивіліста поступається нерідко першістю спеціалісту в галузі позовів про незаконне стягнення штрафних санкцій подат­ковою адміністрацією і т. ін.

Фахівці в конкретній галузі юридичної практики мають рівень правової культури і професійної кваліфікації, що відповідають за­йманій посаді.

Кваліфікація юриста — ступінь підготовленості, наявності спеціальних правових знань, умінь і практичних навичок, необхід­них для виконання професійних обов'язків. Для окремих фахів (на­приклад оперуповноваженого кримінального розшуку, слідчого та ін.) принципове значення має фахова придатність: відповідність цим фахам спроможностей, фізичних і психічних властивостей особи.

///><х/іесія «юрист», громадянське суспільство і держава 43

К )ристи, як правило, мають різну підготовленість, неоднакові і Проможності. Кожний з них переслідує свої особисті інтереси по­рч і із суспільними. А всі разом вони здійснюють професійну діяль­нії м,, що впливає на якість життя суспільства і його правову куль-іуру

V ) Ірржавній програмі розвитку юридичної освіти в Україні акце-і гніться увага на необхідності сполучати у пізнанні права універ-і КЛІЗМ і національну специфіку. У 1999 р. Верховна Рада України І>.■ і нфікувала Конвенцію «Про визнання кваліфікацій вищої освіти її < пропейському регіоні» (Лісабон, 1997 р.)2. Згідно з Комюніке кон­ференції міністрів вищої освіти 33 країн Європи (Берлін, 2003 р.) від-і л насться поступове формування загальноєвропейського простору ІИщої освіти як частини становлення «Європи знань». У Європі «ква­ліфікація» у сфері праці розуміється як рівень підготовки, ступінь при-1.11 пості до якого-небудь виду роботи. Сам термін «кваліфікація» ви­користовується для позначення довільного посвідчення, сертифікату, ііпідомаабо грамоти, які засвідчують успішне виконання певної осві-

ОЇ програми в конкретній предметній галузі. Володіючи освітньою

Кваліфікацією, випускник європейського вищого навчального закла-і\ має право працевлаштуватися в певній предметній галузі. Він і амостійно знаходить роботу на ринку праці.

І і Україні термін «кваліфікація» є більш наповненим і диференці­йованим. «Професійна» кваліфікація об'ємніше, чим «освітня» за рахунок «набору обов'язків». Проте за рахунок цих же «обов'язків» шіянляється звуженим обсяг і складність завдань конкретної пред-МЄ і мої галузі, що опановується3. Від рівня кваліфікації залежить по-I а. іа юриста.

^ Якості юриста як особи, що визначають рівень його кваліфі­кації:

професійно-ділові: глибока повага до законів, працездатність, ічдповідальність за долю людей, любов до своєї професії, здатність і амокритично оцінювати свою діяльність, дисциплінованість і пунк-Гуальність у роботі;

*' і порено Комітет Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в євро-Пі інт.кому регіоні, що може приймати проекти поправок до цієї Конвенції більшіс-N11 у дві третини голосів.

' ^ Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: Матеріали до Першої лекції /Укладачі М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, К. М. Левківський, Ю. В. Су-ірюков; Відп. ред. М. Ф. Степко. — К., 2004. — С. 4—5.

44 Розділ II

морально-етичні: твердість моральних засад, високі етичні по­гляди, сумлінність, принциповість, відповідальність за виконувану справу, здатність брати відповідальність на себе, гуманність, нетер­пимість до порушників законів;

інтелектуальні: вміння відрізняти істотне від неістотного, голо­вне від неосновного, ерудиція, глибина, логічність, незалежність мислення, здоровий глузд, розсудливість, гнучкість мислення (умін­ня розглядати питання з різних аспектів), конструктивність і про­гностичний характер мислення, спостережливість, продуктивна пам'ять;

емоційно-вольові: вміння в складних умовах залишатися тер­пимим, ввічливим, витриманим, урівноваженим, при цьому виявляти твердість моральних і ідейних переконань; володіти почуттям обо­в'язку і відповідальності за доручену справу, необхідною волею і на­полегливістю у виконанні прийнятих рішень;

організаційні: вміння організувати власну ефективну роботу, а також роботу колег і всього колективу.

Питання про відповідність юриста займаній посаді вирішують кваліфікаційні комісії.

§ ^ 3. Місце і соціальне призначення юриста

в суспільстві і державі.

Сфери прикладання праці юриста

Процес становлення нової державності України, фундаментальне оновлення законодавства, судова реформа і необхідність посилення захисту прав і свобод громадян, створення ефективно діючої рин­кової економіки і захист вітчизняного підприємництва, боротьба із злочинністю радикально змінили соціальну значимість юриста — фахівця в галузі права. Юридична професія в Україні стала однією з найбільш затребуваних, як і у всьому цивілізованому світі. Розви­нуті країни світу завжди високо цінували юристів. Наприклад, 45 % засновників Конституції США (1787 р.) були юристами. Сьогодні в Сенаті США юристи становлять близько двох третин, а в Палаті представників — близько половини. У США юридична професія традиційно є однією з престижних і високо оплачуваних.

Питома вага юристів серед фахівців у США, ФРН, Великобри­танії значно вище, ніж в Україні. В нашій державі, як і в інших кра­їнах СНД, донедавна в умовах жорсткого централізованого регулю-

ІІ/іофесія «юрист», громадянське суспільство і держава 45

И.ІІІ1ІЯ радянських часів не було особливої потреби в юристах (за іишитком правоохоронної сфери). Юристи, як правило, не мали до-■ піду участі як професіонали в масштабних державно-політичних і економічних перетвореннях. Підготовка юристів була орієнтована и,і потреби державного управління (сфера публічного права), оскі-Иьки сфера приватного права офіційно не існувала. Нині жоден зна­чніш захід, вчинок приватної особи, державного органу або його Посадової особи, що знаходяться поза рамками побутових стосун-і пі не може обійтися без експертизи або консультації з боку юри-і 1.1 ми адвоката.

^ Професійна юридична робота покликана забезпечити сфор­мовану соціальну структуру: пенсійне забезпечення, засоби масо-ІОІ інформації, сільське господарство, сферу боротьби зі злочинні-I по. територіальне обслуговування населення і т. ін. Ринок праці І промисловість, банки, управління, торгівля, партії та інші гро­мадські об'єднання) має реальну потребу в юристах. Громадяни потребують допомоги юристів для реєстрації і перереєстрації угод 111 іерухомістю, одержання різного роду дозволів, захисту прав осо-би під свавілля некомпетентних і корумпованих посадових осіб

і і її.

І Іайбільш розроблена діяльність юристів у сфері боротьби зі і кі'іинністю, а в меншому ступені — у сфері боротьби з економіч­ними злочинами. Тут діють потужні організаційні структури МВС, прокуратури, готуються кадри в багатьох середніх і вищих навчаль­них закладах освіти МВС України. Проте без необхідного правового убезпечення сфери економіки важко досягти успіхів у боротьбі зі

ІІОЧИННІСТЮ.

'{ розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті поведі­нки громадян і розширенням кола цінностей, що охороняються, від-булися зміни як у сфері прикладання праці юриста, так і у змісті його професійної роботи. Вагомі комерційні організації (банки, . грахові та інвестиційні компанії, аудиторські фірми та ін.) заці-і .пшоні у залученні висококваліфікованих юристів. Роботодавцям Потрібні спеціалісти в галузі претензійно-позовної роботи, судово-господарській діяльності, юридичного супроводу угод, тобто у ді-

і п.пості, яка безпосередньо пов'язана з бізнесом.

{ розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті пове-

ііпкп громадян і розширенням кола цінностей, що охороняються, від-



46

Розділ II

булися зміни як у сфері прикладання праці юриста, так і у змісті його професійної роботи. Вагомі комерційні організації (банки, страхові та інвестиційні компанії, аудиторські фірми та ін.) заціка­влені у залученні висококваліфікованих юристів. Працедавцям по­трібні спеціалісти у галузі претензійно-позовної роботи, судово-господарської діяльності, юридичного супроводу операцій, тобто у діяльності, яка безпосередньо пов'язана з бізнесом, а також з про­блематики цінних паперів, кредитування, банкрутства, злиття юри­дичних осіб, що вимагає посилення уваги до спеціальної підготов­ки юристів для праці в цій сфері суспільного життя.

За останні роки зросла роль адвокатів у вирішенні судових справ, у оспорюванні адміністративних рішень; виник попит на охоронні і детективні послуги, які є специфічним видом юридичних послуг; розширився зміст професійної роботи юриста за рахунок поширен­ня практики відшкодування збитків, заподіяних діями посадових осіб і державних органів; з'явилася потреба в підготовці суддів для адміністративних судів.

У зв'язку із зростанням юридичних фірм, що ведуть зовніш­ньоторговельні операції, збільшився попит на їх наступне право­ве забезпечення: укладення зовнішньоторговельних договорів, оформлення дозволів на ввіз і вивіз товарів, врахування зарубіжно­го законодавства при оформленні документів, маркіруванні прода­них товарів, сплаті митних зборів тощо. Зараз важко назвати будь-яку сферу суспільних відносин, в якій професійна робота юриста була б достатньою.

^ Сфери прикладання праці юриста можна згрупувати таким чином:


Правові послуги

Правовий нагляд і контроль

^ Правосуддя і вирішення спорів

консультування з пра­вових питань, право­вий супровід, правове представництво, пра­вовий аудит та ін.

за відповідністю вико­нання і дотриманням підконтрольними об'­єктами правових при­писів

в процесі судових про­ваджень: кримінально-правових, адміністра­тивно-правових, циві­льно-правових та ін.

Праця юриста використовується в таких сферах:

1) власне юридичних відомствах — прокуратурі, судовій сис­темі, системах МВС, СБУ, Міністерства юстиції, Державної подат­кової адміністрації, Державної митної служби та ін.;

ІІ/хх/х'сія «юрист», громадянське суспільство і держава 47

2) органах центральної представницької владні органах місцево-кі самоврядування;

І) центральних і регіональних (місцевих) органах виконавчої ВЛЯди — місцевих державних адміністраціях;

4) різноманітних державних службах (органах Державної конт-Iи > іі.но-ревізійної служби, органах реєстрації актів громадянського • гану, органах соціального забезпечення та ін.);

^) комерційних організаціях (фірмах, корпораціях, банках і т. п.);

(>) союзах (колегіях) осіб вільної професії (адвокати) і спеціалі-Юваних юридичних фірмах;

7) установах інформаційного і кадрово-ресурсного забезпечення (пачкових і освітніх закладах, юридичній пресі, інформаційних

фондах та ін.).

^ Всі правові форми діяльності держави забезпечують виключно

юристи.

Зрозуміло, що не можна без обмеження розширювати коло при-I надання праці юриста, як не слід всі відносини в суспільстві регла-мгіпувати юридичними нормами. Послуги юриста повинні мати Мвні межі. їх варто співвідносити з витратами і вигодами економі­чного і соціального характеру. Послуги юриста повинні бути науко-■0 обґрунтовані в плані оптимального співвідношення між позитив­ними і негативними наслідками.

48 Розділ II

сферах юридичної практики (на центральному, регіональному і міс­цевому рівнях).

§ 4. Юрист як посадова особа

Юрист здійснює свою трудову діяльність або через інститут дер­жавної (публічної) служби або через громадський інститут суспіль­ного чи комерційного (приватного) об'єднання.

Юрист як посадова особа — це фахівець по управлінню в юри­дичній сфері, котрий обіймає юридичну посаду в державному органі, підприємстві, установі, комерційній організації, що постійно або тимчасово виконує організаційно-розпорядницькі та інші функції, пов'язані з владним впливом на підпорядкованих у даній сфері, із здійсненням юридично значимих дій, спрямованих на породження, зміну або припинення правовідносин.

Посада — службове місце, якому відповідає встановлений зако­нодавством спеціальний правовий статус особи, котра його обіймає. Посадою юриста визначається характер виконуваної роботи, права й обов'язки, заохочення і стягнення, вимоги до його фахової підго­товки. Існує тісний зв'язок між посадою і владними повноваження­ми юриста. Його повноваження (права й обов'язки) визначаються посадовим положенням і похідні від компетенції державного орга­ну, підприємства, установи, комерційної організації, громадського об'єднання, де працює юрист.

У правовій державі кожен державний орган і його посадові особи мають компетенцію, що позначена в нормативно-правових актах. Вони зобов'язані діяти в її межах. Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення й обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату відноситься державний орган — судової влади або органів прокуратури, митної служби, державної виконавчої служби, служби міністерства і т. п.

Ознаки юриста як посадової особи держави:

  1. виконує функції публічного характеру;

  1. юридично наділений державно-владними повноваженнями (правами, обов'язками, обмеженнями, що позначають рамки прак­тичного здійснення кожної з покладених на нього функцій);

  2. має право видавати правові акти (накази, розпорядження і т. п.). обов'язкові для інших осіб — підлеглих і (або) не підлеглих

//ух><1>есія «юрист», громадянське суспільство і держава 49

ііп службі. За їхньою допомогою здійснюються функції, реалізують-і >і права й обов'язки;

  1. виступає носієм і представником державної влади;

  2. має організаційні зв'язки з іншими службовцями і посадови­ми особами;

(>) залучається до підвищеної юридичної відповідальності. Не може бути обраний або призначений на посаду в держав­ному органі і його апараті юрист:

  • визнаний у встановленому порядку недієздатним;

  • має судимість;

  • у випадку прийняття на службу безпосередньо підлеглий або Илежний від осіб, що є його близькими родичами або свояками.

Посадові повноваження, обумовлені потребами служби, зако­ном заборонено підпорядковувати задоволенню особистих інтере-

Юрист як посадова особа зобов'язаний здійснювати свою діяль­нії и, відповідно до ст. 19 Конституції України: «...посадові особи инюгГязані діяти тільки на підставі, у межах повноважень і спосо-бом, що передбачені Конституцією і законами України». Його пов­ік шаження визначені Законом України «Про державну службу» та пішими законами, що встановлюють статус відомчих служб («Про міліцію», «Про державну податкову службу» та ін.).

І Іри оформленні на роботу в центральні органи виконавчої влади, І'.і і\ міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську і Се-іі.н тпольську державні адміністрації, обласні, Київську і Севасто-іюльську міські ради та інші органи, юрист повинен ознайомитися із V Анальними правилами поведінки державного службовця» і керу-и.іі ііся ними4. Державні службовці, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної, митної, податкової служб, Наці­ям.ип.ному банку України, службі безпеки, внутрішніх справ, управ-м мі її Збройних сил та інших військових формуваннях, зобов'язані п > і римуватися затверджених ними правил поведінки з урахуванням 0< "чіивостей роботи в цих органах (наприклад, Етичний кодекс Працівників органів внутрішніх справ).

Конкретні права й обов'язки за посадою визначаються на основі Шпових кваліфікаційних характеристик і відбиваються в посадових

1 <і Іагальні правила...» затверджені наказом Головного управління державної 5и України від 23.10.2000 р.


50
Розділ II

положеннях і інструкціях, що затверджуються відповідними держа­вними службами України.

§ 5. Юрист як керівник. Основні стилі керівництва (авторитарний, ліберальний, демократичний)

Будучи посадовою особою, здійснюючи керівництво колективом (групою), юрист виступає як управлінець, тобто функціонує лінія взаємовідносин: «керівник — підлеглий».

^ Ефективне керівництво юриста як посадової особи залежить від підбору і розстановки кадрів, уміння працювати з людьми:

  1. розподіляти функції між підлеглими, делегувати їм повнова­ження;

  2. використовувати різноманітні способи для включення праців­ників в дану організаційну систему з урахуванням їх ділових якос­тей;

  3. виховувати відчуття відповідальності у підлеглих за доручену справу

Помилки в комплектуванні особового складу призводять до зни­ження ефективності провадження юридичної справи, її результати­вності.

Керівник організовує діяльність колективу, орієнтує його на ви­конання законів згідно із службовими повноваженнями, ухвалює управлінські рішення, контролює їх виконання, має власні обов'я­зки і права, несе персональну відповідальність за ведення юри­дичної справи тощо. Керівник повинен відповідати конкретним вимогам, брати на себе функції управління, мати певний стиль ке­рівництва. Він взаємодіє з робочою (формальною) групою, з особа­ми, які об'єднані усередині даної організації на певній формальній основі (відповідно до офіційного посадового положення).

Результати роботи такої групи залежать від методів керівництва групою з боку керівника, сукупності практичних прийомів його поведінки і відносин із підлеглими в процесі управління, що визна­чають стиль керівництва.

^ Від стилю управління керівника залежить психологічний і ді­ловий клімат і колективі. Основою взаємовідносин керівника і спів­робітників повинна бути довіра. Ефективність роботи підлеглого істотно залежить від довіри і готовності керівника цінувати його допомогу. «Взаємна довіра — загальна основа передачі частини

111'< >(/>(■(• і я «юрист», громадянське суспільство і держава 51^

гікііч повноважень», — підкреслюється в американському «Курсі і її ічпцого управлінського персоналу».

(' гиль керівництва — це певна система постійно застосову­ваних методів керівництва, робочих прийомів поведінки керівника і Його відносин з підлеглими в процесі управління (у розробці та Прийнятті рішень, організації їх виконання і контролю). Типові рік її індивідуальних стилів керівництва можна об'єднати в три най-(іиіі.іп загальні стилі, що представляють собою діяльність керівника і нию апарата, коли «управлінський почерк» окремого керівника І і .н ішзначальним для його апарату і всієї групи.

і Киовиі загальні стилі керівництва: авторитарний (директив­ним автократичний); демократичний (колегіальний); ліберальний

( ні ПИЛЬНИЙ).

^ Авторитарний стиль керівництва характеризується чітким проявом особи керівника, концентрацією влади в його руках, фор-м.і и.ним відношенням між керівником і працівниками.

^ При авторитарному стилі керівник:

  1. втручається у вирішення більшості питань;

  2. виявляє особисту активність і самостійність у вирішенні питань; !) дає вказівки імперативним (наказовим) тоном, тоном команд

і.іпитує потрібну інформацію;

  1. як правило, не бере до уваги думку працівника, чим придушує іки о активність; зважає на чужу думку настільки, наскільки вдаєть-і і ного переконати;

  2. здійснює всеохоплюючий контроль і дріб'язкову регламента­цію

Така поведінка керівника веде до нестійкості групи, таємної не-по ні або байдужості з рішенням керівника, незадоволеності своїм і і.шовищем у зв'язку з незатребуваністю здібностей, приховування Інформації, необхідної для якісного виконання роботи.

11 є можна не відзначити, що в деяких екстремальних ситуаціях, орієнтованих на виконання глобального завдання, авторитарний (особливо прихильно-авторитарний, застосовуваний у відношенні ю високоосвічених підлеглих) стиль керівництва може зіграти по­ні і мину роль (затримання озброєного злочинця, тушіння пожежі та пі ) але його недоцільно застосовувати постійно і повсюдно.

^ Керівник, як правило, змушений застосовувати авторитар­ній стиль у двох випадках: 1) професіоналізм керівника нижчий



52

Розділ II

загальної і професійної культури керованої ним групи (керівник не в змозі глибоко осягнути справу і прогнозувати можливі наслідки при­йнятих рішень, але прагне нав'язати підлеглим свою владу і тим са­мим заважає справі, провокує конфлікти в групі); 2) керована група має низьку загальну і професійну культуру, позбавлена професіона­лізму та ініціативи (у цьому випадку професіоналізм керівника, його передбачення наслідків прийнятих рішень дозволяють «витягнути» роботу всього колективу, проте розбещують групу, породжуючи утриманство її членів).

У першому і другому випадках авторитарний стиль керівництва є наслідком поганої розстановки кадрів.

Ліберальний стиль керівництва характеризується найменшим ступенем прояву влади та особистого впливу керівника, грунтується на повній довірі до виконавців, на їхніх самостійних діях у межах своїх повноважень, невтручанні в справи підлеглих.

^ Ліберальний стиль керівництва полягає в тому, що керівник:

  1. вважає підлеглих рівними партнерами в процесі підготовки і прийнятті рішень з найбільш важливих питань;

  2. довіряє своїм підлеглим, може прийняти рішення, запропонова­не групою, навіть, якщо воно не збігається з його власним;

  3. не демонструє своєї влади в процесі розгляду юридичної спра­ви, вважає за краще не ризикувати, відійти від виконання складної справи, діяти від випадку до випадку або коли на нього чинять тиск зверху чи знизу;

  4. сприяє розвитку широких ділових контактів у групі (зокрема повному використанню здібностей кожного його члена);

  5. не прагне бути координатором дій групи, спілкування з підле­глими веде конфіденційним тоном, діє умовляннями і налагоджен­ням особистих контактів, що знижує згуртованість групи і розвиває індивідуалізм;

  6. дає можливість неформальним лідерам сильно впливати на вирішення питань і розвинутися неформальним взаємостосункам у групі, що послабляє його особисту позицію і провокує конфлікти;

  7. не контролює діяльності підлеглих, потакає їм, що призводить до накопичення помилок і невирішених проблем.

Зрозуміло, що ліберальний стиль керівництва має позитивні риси, проте в остаточному підсумку він призводить до нездорового суперництва в групі і є неефективним. Характерним для нього є очі-

II/к)есія «юрист», громадянське суспільство і держава 53

м іання вказівок зверху, відсутність ініціатив. Цей стиль керівни­ці на в чистому вигляді зустрічається рідко. Слабкість вольових ці н гей особи як керівника є характерною їх особливістю. Групи, ке­ровані лібералами, як правило, розформовуються.

Демократичний стиль керівництва — найбільш поширений,

■ н кільки він сприяє реалізації більш досконалої форми організації
і. гри, щчної діяльності, де керівник і колектив будують свої відноси­
ни на довірі, співробітництві і співпереживанні за доручену справу,

її приховуються можливості підлеглих і має місце толерантне став-

Н пі і» до їхніх недоліків.

Демократичний стиль керівництва займає проміжне місце між Ііторитарним та ліберальним, він вбирає в себе позитивні якості

■ «оох У колективі з демократичним стилем керівництва встановлю-

■ 11.ся атмосфера порозуміння, здоровий психологічний клімат.

^ При демократичному стилі керівник:

  1. враховує думки підлеглих і забезпечує їх участь (як індивіду-.і іьну, так і колективну) в прийнятті рішень, аж до права вето, коли І) їсться про ключові питання аналізованої юридичної справи;

  2. проводить наради за участю членів групи з метою вирішення Найбільш важливих питань, що стосуються учасників справи; регу-

і ірію і своєчасно інформує колектив про важливі питання;

  1. залучає членів групи до обговорення питань, обміну думками и інформацією, наявною в їхньому розпорядженні (обмін думками ОТЕЄ основною формою робочих взаємовідносин); стимулює ініці-.іі мну з боку підлеглих — висування нових альтернативних рішень > прави;

  2. приймає рішення одноосібно і несе повну відповідальність за ш.ого, навіть якщо воно засновано на невдалих порадах підлеглих;

  3. має широкий кругозір у спеціальній галузі знань, володіє прак-і п'тими професійними навичками (точна передача розпоряджень, Офіційної інформації, вміння відповідати на запитання колег, забез­печувати і захищати інтереси групи), вмінням працювати з людьми і домагатися ефективності при вирішенні складних юридичних і прав.

При наявності ряду позитивних моментів і їхньої переваги демо-і раїичний стиль керівництва не позбавлений недоліків.

^ Основні недоліки демократичного стилю керівництва: 1) ни-и.ка оперативність обміну' інформацією і прийняття рішень, оскільки

§4 Розділ П

витрачається багато часу на колегіальне обговорення питання; 2) прагнення ряду керівників уникнути відповідальності і перекла­сти її на колектив (особливо при розв'язанні питань, що пов'язані з ризиком).

Жоден з наведених стилів керівництва (авторитарний, лібераль­ний, демократичний) не може бути універсальним. Мудрість керів­ника полягає в тому, що він аналізує і враховує ситуацію, відповід­но до якої визначає курс дії.

Оптимальним є так званий «адаптивний» стиль керівницт­ва. Він виражається в адаптації керівника до певної ситуації, до вирішення конкретної юридичної справи. Його адаптованість поля­гає в тому, що, поєднуючи позитивні риси всіх зазначених стилів, він використовує вибірково ті з них, що найбільш підходять до кон­кретного випадку.

Адаптивний стиль дозволяє підвищити ефективність керівни­цтва і психологічної сумісності керівника з колективом такими шляхами:

  1. переформовуванням групи;

  2. перепроектуванням завдань, що сприяє більш чіткій структу­рованості групи;

  3. модифікуванням посадових повноважень з боку вищестоящо­го керівництва.

Іноді класифікують стиль керівництва за прихильністю керів­ника або (1) до юридичної роботи або (2) до роботи колекти­ву: (1) керівник враховує насамперед інтереси юридичної діяльності і зосереджується на роботі та майбутніх завданнях; (2) керівник від­дає пріоритет роботі з колективом, інтересам підлеглих при враху­ванні виконання завдань і цілей юридичної діяльності.

Виникає питання, якому з цих двох варіантів стилю керівництва слід віддати перевагу. Відповідь не може бути простою, оскільки вона залежить від стану справ у юридичній практиці й у колективі, від професіоналізму кадрів, ступеня їх відповідальності та ін. По­стійна залежність між стилем керівництва і продуктивністю праці тут не проглядається.

ІЬюфссія «юрист», громадянське суспільство і держава 55

§ 6. Компетентність як показник професійної майстерності юриста

І її іказником професійної практичної діяльності юриста, його май-і п |пі.їси служить компетентність в тій галузі юридичної практики,

|| і.III ЗДІЙСНЮЄ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ.

Гсрмін «компетенція» (від лот. сотреіеге — добиватися, відпо­їм 1.1 ні, підходити; англ. сотреїепсе — приналежність по праву) за-| к>< овується до державного органу і посадовця (наприклад, «не и його компетенції»), а «компетентність» (поінформованість, обі-и пін 11,, авторитетність у якійсь галузі) — лише до особи як носія Компетенції.

компетенція державного органу означає закріплений законом |бо шдзаконним нормативним актом обсяг владних повноважень (прпн і обов'язків), відповідальності за їх професійне здійснення їй цювідно до предмета відання, вираженого в його функціях і за-і і шиях. Компетенція державних органів має спеціальний характер | НС < рівною для всіх органів держави. Кожен державний орган і п"і о посадові особи можуть володіти винятковою або альтерна-щивною компетенцією, яка визначена в нормативно-правових актах. Ншііі зобов'язані діяти в її межах. Питання, віднесені до виняткової компетенції посадової особи як суб'єкта управління, має право роз-і і і їм їм вирішувати тільки даний суб'єкт. При альтернативній ком-іи генції розгляд і вирішення здійснюється по праву не тільки даним орі .міом, але й іншими посадовцями як учасниками управління.

І Іорядок встановлення й обсяг компетенції державного органу 11 н жить від того, до якої ланки державного апарату відноситься авний орган — судової влади або органів прокуратури, митної і Чужби, державної виконавчої служби, юридичної служби мініс-і. іи гва, від його взаємовідносин з іншими державними органами. ІМІї г компетенції органу визначає його правовий статус і місце и і ін гемі державних органів. Встановлюючи компетенцію кожного і органів, держава робить не тільки «поділ праці» між ними, але і поділ державно-владних повноважень.

Компетентність юриста як посадової особи — це здат-іін п. здійснювати закріплений законом (або іншим нормативним ак-нім) обсяг владних повноважень (прав і обов'язків), встановлений ні (повідно до предмета відання (функцій і завдань) державного ор-і ш\ де відбувається його юридична практична діяльність, та відпо-



56

Розділ II

відати за професійне здійснення цих повноважень. Компетентність характеризується системою інтелектуального, психологічного, мо­рального і діяльного станів юриста, що відбивають рівень надбаних знань, умінь, навичок, досвіду, інформаційної насиченості інших вла­стивостей, які визначають його здатність здійснювати конкретну юридичну діяльність.

Структура компетентності юриста — це її сторони (елементи):


^ Пізнавальна (інформаційна)

наявність певних знань, умінь і навичок, необхід­них для виконання професійного обов'язку', по­стійне їх відновлення, удосконалення

Нормативна

обсяг повноважень (прав і обов'язків) та відпові­дальності юриста як посадової особи, встановле­них законом або статутом органу (організації)

Функціональна

здатність юриста виконувати професійні обов'язки відповідно до функцій і завдань органу (організа­ції) на основі правового досвіду — особистого, ко­лективного, територіатьного

^ Особистіша (самооцінююча)

усвідомлення юристом свого призначення, оцінка своїх професійних властивостей, самокритичність, здатність до самоаналізу своїх професійних якос­тей з метою подолання їх негативних сторін

Угода про продаж квартири, гаража та іншої нерухомості, прове­дення експертизи документів, видача і здобуття інформації про су­димість, складання протоколу допиту — це приклади спеціальної компетентності юриста-практика. Не можна ставити під загрозу інтереси клієнта некомпетентністю юриста. Якщо юристу не під силу зробити кваліфіковану допомогу клієнту, то він повинен:

  1. відмовитися від справи і передати її більш компетентному колезі;

  2. запросити як партнера іншого юриста; 3) одержати консультацію у більш досвідченого колеги.

Рівень компетентності юриста, тобто його відповідність займаній посаді або профілю діяльності, встановлюється при:

  1. вступі на посаду в порядку призначення або виборів (напри­клад суддею, прокурором, нотаріусом не може стати громадянин України, який не має вищої освіти, не здав кваліфікаційний іспит або не має стажу роботи з юридичного фаху);

  2. видачі ліцензій на право займатися юридичною практикою (на­приклад на заняття приватною практикою нотаріуса або адвоката);

ІІ/кіфссія «юрист», громадянське суспільство і держша 57

') періодичному проведенні кваліфікаційної атестації юристів.

^ Межі компетентності можуть змінюватися, оскільки вони за-Южать від сфери діяльності юриста і конкретних завдань, що перед ммм поставлені. Для росту компетентності відповідно до займаної йрі .іди необхідна постійна самоосвіта юриста. У зв'язку з підви­ті пням або переходом на суміжну роботу важлива перепідготовка | їй піаніста: вона вносить корективи в якісну складову його компе-

п IIІ ПОСТІ.

Компетентність за обсягом:

Загальна

Спеціальна

■ ні гема інтелектуального, психо-ЮГІчного, морального і діяльно-иі і ганів спеціаліста, що відбива­нні, рівень набутих знань, нави-'иж досвіду, інформаційної насн-'іг і кісті та інших властивостей і 11.и шеть їх реалізувати у широкій , <І>,/>і юридичної діяльності

система інтелектуального, психо­логічного, морального і діяльного станів спеціаліста, що відбивають рівень набутих знань, навичок, до­свіду, інформаційної насиченості та інших властивостей і здатність їх реалізувати у вузькій сфері діяль­ності

Яшмо б вузькою не була спеціалізація, юрист повинен мати від­повідну загальну компетентність. Завдяки широким пізнанням | юридичній теорії і практиці спеціаліст швидко знаходить спільну ЦОву в співтоваристві юристів, ефективно співробітничає з колега­ми пішої спеціалізації. Загальна компетентність юриста — показ-ііііі. ного професійної культури, основа спеціальної компетенції. Певним стимулом підвищення професійної майстерності юриста і кваліфікаційна атестація.

§ ^ 7. Кадрова політика держави щодо діяльності юриста Кадрова політика держави щодо діяльності юриста (від фр.

■ лііге» — рамка, яке виникло від латин, чотирикутник — кадр, іл пі вносився список працівників державних установ) — система Пов'язаних між собою процесів професійно-правової орієнтації, прім позування і планування кадрових потреб, добору, підготовки, № рспідготовки, розставляння, виховання юристів-фахівців.

Кадрова політика в правовій державі є важливою умовою ефек-Гивності юридичної практики, тобто роботи судів, прокуратури, МІЛІЦІЇ, нотаріату, адвокатури і т. п., що повинна проводитися відпо-


58
Розділ II

відно до чіткого і однозначного принципу, закріпленого в ст. З Кон­ституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недо­торканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Загальновідомо, що успіх будь-якої справи в значній мірі зале­жить від людей, що її виконують, тобто від їх професійної і психоло­гічної підготовки, відданості справі і розуміння своєї ролі та місця в колективних діях, рівня особистої дисциплінованості, відповідаль­ності за доручену частину роботи. Формування цих якостей можли­ве за умови правильної організації і здійснення добору, підготовки, розстановки і виховання кадрів — найважливіших функцій кадрових апаратів міністерств.

^ Щодо діяльності юриста держава повинна:

  1. забезпечувати інтереси кожного юриста-практика — його права на вільний вибір практичної юридичної діяльності, можли­вість її зміни, переходу з державної служби на роботу в приватний сектор економіки або до складу осіб так званої вільної професії (ад­вокатуру);

  2. забезпечувати інтереси окремих громадян (клієнтів), їх сус­пільних об'єднань (комерційних і некомерційних), державних ор­ганів, підприємств, установ і організацій щодо одержання необ­хідних послуг, проведення різноманітних видів юридичної діяльності: розслідування злочинів, розгляді справ у судах, оформлення угод з нерухомістю, правового забезпечення підприємницької діяльності, консультування з правових питань і т. ін.

Основні напрямки кадрової політики держави щодо діяль­ності юриста:

  1. аналіз реального стану кадрів у юридичних службах органів і повнота охоплення всіх правових послуг, що необхідні суспільст­ву;

  2. раціональне використання юридичних кадрів (добір і розста­новка кадрів у центрі і на місцях) відповідно до рівня їх знань, квалі­фікаційної підготовки, деонтологічних принципів професійної орієн­тації і добору;

  3. прогнозування потреб в необхідних юридичних кадрах;

  4. створення умов для взаємодії і взаємної підтримки різномані­тних напрямків юридичної діяльності, їх оптимального співвідно­шення в досягненні необхідного рівня професіоналізму, підвищення

(іішфіч пі «юрист», громадянське суспільство і держава 59

ІИЛіфікації, обміну позитивним досвідом як в країні, так і за її

і. І ІМІІ

І) контроль над діяльністю кадрів, що виражається в переатес-і.н її і \ не і лновленому законом порядку через кваліфікаційні комісії прокуратури, суду, органів внутрішніх справ і т. п.;

6) правовий і соціальний захист юридичних кадрів;

/) управління процесом плинності юридичних кадрів;

Н) иильнення юридичних кадрів.

І Іравильно організована кадрова політика щодо діяльності юри-і і іп і гарантією ефективної функціонування правозастосовчих, су-іиіиіч і правоохоронних органів держави.

Політика держави повинна включати комплексний підхід ницо вирішення кадрових проблем. ^ При комплектуванні кадрів • \ кіно враховувати:

І)п ггереси різних державних служб центрального і регіонально-ім рівнів у забезпеченні юридичними кадрами;

') індивідуальні особливості юриста, його професійну і мораль-
гпчологічну підготовку;

І) умови, в яких буде здійснюватися юридична діяльність;

І) пріоритетність завдань, що стоять перед тим або іншим пра-■ Iіонним чи правозахисним органом — прокуратурою, судом, Поліцією, службою безпеки, а також перед іншими державними, і |м,м,ідськими і приватними об'єднаннями юристів, які обслугову-і. .і і. і ромадян, охороняють і захищають їх права і свободи (нотарі-іі і пюкатура).

Курс держави на омолодження всіх службових ланок передбачає:
пі іч чповідальні пости висуваються професійно зрілі, грамотні,
Мені компетентні і віддані справі працівники — люди нової гене-
|і.інп 11,с робиться активно там, де відбувається послаблення служ­
бової діяльності, причиною якої є застарілі форми і методи роботи.
1111, чісс омолодження керівних кадрів є необхідним, але він не від-
ц\ н.н гься за рахунок руйнування високопрофесійного ядра. Гра­
мі досвідчені кадри не тільки «вирощуються», але і зберіга­
нії і., я оскільки без спадкоємності поколінь неможливо оволодіти
професійною майстерністю.

І І.пкова організація праці і підбір кадрів у сфері юридичної пі' п інки — веління нашого часу. Держава керується формулою ^Професіонали вирішують все». Перед суспільством постає про-



60

Розділ II

блема створення і втілення моделі оптимально орієнтованого юри-ста-професіонала відповідно до його місця кваліфікації і характеру діяльності.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Схожі:

Юридична iconВчення про юридичну особу
Оскільки метою інституту юридичної особи є лиш керування майном, то I юридична особа є не що інше, як саме це персоніфіковане майно,...
Юридична iconНаціонального Університету «Одеська юридична академія»
Положення про студентське самоврядування в національному університеті «одеська юридична академія»
Юридична iconЗатверджую
Юридична клініка “Юстиніан” (далі – юридична клініка) є одиницею нніпп національної академії внутрішніх справ, створюється І працює...
Юридична iconПрограми військової підготовки Тема №4 “ Юридична відповідальність...
Поняття та загальна характеристика юридичної відповідальності військовослужбовців
Юридична iconМіністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава мудрого
Методичні поради та завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни “Психологія (загальна та юридична)” / Уклад.:...
Юридична iconЮридична назва організації: Адреса офісу: Юридична адреса офісу (якщо...
Київського Центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді серед регіональний центрів соціальних служб шляхом публікації та розповсюдження...
Юридична iconКонкурс проводиться за ініціативи Асоціації випускників Національного...
Асоціація випускників національного університету "юридична академія україни імені ярослава мудрого"
Юридична iconТема: «Конституційно-процесуальне право України як галузь права,...

Юридична iconЗатверджую
«Кращий відеоролик Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Юридична iconНаціональний університет
Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчю Одеської школи права
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка