Закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р.




Скачати 293.8 Kb.
НазваЗакон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р.
Сторінка1/3
Дата конвертації19.06.2013
Розмір293.8 Kb.
ТипЗакон
skaz.com.ua > Право > Закон
  1   2   3
ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО ТА МЕДІАЦІЯ

1. Сутність медіації (посередництва).

Вартість витрат на судовий розгляд, надмірна тривалість строків розгляду справи, зниження довіри до судів з боку населення та інші негативні чинники економічного, правового, соціального, психологічного характеру стали причинами пошуків альтернативних способів врегулювання спорів, які були б ефективнішими порівняно з розглядом справи в суді. Тому, крім третейського розгляду, зростає інтерес до інших видів АГЖ, метою яких є врегулювання спору без застосування судового розгляду.

У науковій літературі у зв'язку з цим розгортається дискусія щодо приватного процесуального права як специфічної сфери правового регулювання, пов'язаного з такими процедурами, як третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж, медіація (посередництво), процедура примирення, судовий міні-розгляд тощо. Одним із найбільш популярних видів АБК, крім третейського судочинства, вважається медіація, про що свідчить закріплення певних стандартів медіації в міжнародно-правових актах та в законодавстві

багатьох держав. Так, міжнародні стандарта медіаційної процедури закріплені у низці документів, серед яких Рекомендація Кес (98) 1Е Комітету міністрів державам — членам Ради Європи щодо медіації в сімейних справах від 21.01.1998 р., Рекомендація Кес (2001)9 Комітету міністрів державам — членам Ради Європи щодо альтернативного судового розгляду спорів між адміністративними органами і сторонами — приватними особами (адміністративні справи) від 05.09.2001 р., Рекомендація Кес (2002)10 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи щодо медіації в цивільних справах від 18.09.2002 р., Типовий

закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) 2002 р., Європейський кодекс поведінки медіатора, прийнятий на конференції, організованій Директоратом Європейської комісії з питань юстиції 02.07.2004 р. у м. Брюсселі, Директива 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради від 21.05.2008 р. Про деякі аспекти медіації у цивільних та комерційних

справах. На національному рівні інститут медіації активно використовується в багатьох країнах світу, наприклад, Німеччині, Нідерландах, США, Великій Британії, Польщі, Австрії, Новій Зеландії, Канаді, Франції тощо. Інститут медіації знайшов своє закріплення у законодавствах деяких пострадянських держав. Так, основні питання, пов'язані з інститутом медіації, отримали законодавче закріплення у Федеральному Законі Російської Федерації ≪Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру медіації) ≫ від 27.07.2010 р., у главі 17 Господарського процесуального кодексу Республіки Білорусії, Законі Республіки Молдова ≪Про медіацію≫ від 14.06.2007 р. тощо.

Що стосується України, інститут медіації не отримав нормативно-правового закріплення, хоча існують випадки її застосування на практиці у вигляді пілотних проектів. З огляду на це актуальності набувають питання щодо сутності медіації, її суб'єктного складу, принципів, можливостей впровадження на законодавчому рівні, гармонізації медіаційної

процедури з процесуальним законодавством.

Під медіацією (від лат. тейіаге — бути посередником) прийнято розуміти один з альтернативних способів розв'язання спору його сторонами за участю третьої особи — медіатора, який, здійснюючи загальне керівництво процедурою, допомагає сторонам досягти максимально ефективного рішення самостійно.

Медіація, процедури медіації залежно від національних підходів та практик можуть існувати паралельно із судовими процедурами або, навпаки, інтегруються у судові процедури та процесуальне законодавство.

Потенційно до сфери застосування медіаційних процедур можуть входити будь-які цивільні (щодо спадкування, відносин добросусідства, договірного права, права інтелектуальної власності, страхування тощо), господарські (щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом тощо), сімейні (щодо розірвання шлюбу, поділу майна подружжя, питань, пов'язаних з вихованням дітей, тощо), трудові (щодо оплати праці, робочого часу та часу відпочинку тощо), адміністративні (щодо оскарження дій адміністративних органів, надання дозволів на зайняття певним видом діяльності тощо) спори, що розглядаються в порядку цивільного, господарського та адміністративного судочинства. Однак при цьому визначальною характеристикою для застосування медіаційної процедури є не характер спірних правовідносин, а готовність сторін до переговорів, конструктивного діалогу, бажання досягти згоди зі спірного питання.

Медіації як певній процедурі притаманні ознаки, серед яких слід виділити такі:

1) наявність правового спору між сторонами;

2) вирішення спору та винесення рішення безпосередньо сторонами;

3) наявність третьої особи — медіатора, який сприяє налагодженню комунікації між сторонами, однак не вирішує спір по суті;

4) відсутність жорсткої правової регламентації процедури;

5) наявність медіаційної угоди та неможливість примусового її виконання без звернення до компетентних органів.

Існують різні думки з приводу стадій медіаційної процедури, адже кожен медіатор вправі використовувати власні методи залежно від рівня конфліктності сторін, їх готовності до діалогу тощо. Одним із найпопулярніших на практиці є гарвардський метод ведення переговорів, основними принципами якого є зміна уваги з особистої точки зору на безпосередні інтереси сторін, напрацювання варіантів рішень, застосування об'єктивних критеріїв.

Орієнтуючись на теорію гарвардської школи, виділяють зазвичай 4 стадії медіації:

- вступ та розвідка;

- вивчення ситуації;

- пошук варіантів рішень, переговори;

- завершення, досягнення остаточної угоди1.

Медіація як один із видів АІЖ перш за все характеризується певним суб'єктним складом. Основними суб'єктами медіації є сторони і медіатор. Поряд з цим до процедури медіації можуть за бажанням сторін залучатися інші особи, наприклад, договірні представники для консультування з правових питань тощо.

Статус медіатора може визначатися на законодавчому рівні або в деонтологічних нормах професійної практики. Як свідчить досвід іноземних держав, особа, яка може бути медіатором, повинна мати повну цивільну дієздатність, не мати судимості, мати вищу освіту, пройти курс навчання з медіації та отримати відповідний документ, що його підтверджує. Перераховані вимоги є загальними вимогами до зовнішніх медіаторів, поряд з цим, якщо мова йде про присудових

медіаторів, то така особа повинна також обіймати посаду судді відповідного суду. У кожному конкретному спорі медіатор має бути уповноважений сторонами на проведення такої процедури,

Наприклад, Федеральний закон Російської Федерації ≪Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру медіації)≫ передбачає, що професійним медіатором може бути особа, яка досягла 25 років, має вищу професійну освіту та пройшла курс навчання за освітньою програмою, затвердженою Урядом Російської Федерації, тобто має документ, що підтверджує кваліфікацію медіатора.

Європейський кодекс поведінки медіатора, у свою чергу, висуває вимогу компетентності медіатора, яка полягає в тому, що медіатори повинні бути компетентними та добре обізнаними з процедурою медіації. Це передбачає відповідне навчання, безперервне оновлення знань і практики медіації згідно зі стандартами і принципами їх акредитації. Медіація залежно від критеріїв, що беруться за основу, може розподілятися на певні види. З точки зору інтегрованості, зв'язку з цивільним процесом основним є розподіл медіації на присудову та досудову (зовнішню). Тут головним є той факт, що присудова медіація є інтегрованою у судові процедури, а зовнішня медіація існує паралельно з ними.

Залежно від того, на постійній основі медіатор виконує свої функції чи тільки в межах окремої медіаційної процедури, виокремлюють професійних медіаторів та медіаторів асі Ьос.

З урахуванням методів медіації можна виділити медіацію методом об'єктивної оцінки та медіацію зі спрощеним методом знаходження компромісу. Перша форма ґрунтується на припущенні, що учасники процедури потребують певного супроводу, тому медіатор надає обом сторонам необхідну інформацію, оцінює шанси і ризики позицій обох сторін і навіть приймає рішення зі спірних питань. Спрощений метод знаходження компромісу має на меті вдосконалити стратегії переговорів учасників. Він виходить із того, що учасники конфлікту спроможні розуміти власну ситуацію і також готові відчути, що переживає інша сторона. Учасники медіації самі можуть знайти найкраще для себе рішення.

Залежно від наслідків також можна виділити сприяючу медіацію, яка спрямована на швидке прийняття рішення, що опосередковано впливає на покращення стосунків між сторонами, та трансформативну медіацію, завдяки якій дійсно вдається досягти відновлення, покращення та продовження стосунків між сторонами.

Медіація має певні переваги порівняно з розглядом справи в суді. Щодо цього слід звернути увагу на кілька аспектів. По-перше, медіація забезпечує швидкість розгляду спору порівняно з розглядом справ судами, які в сучасних умовах є перевантаженими. По-друге, відсутність чітких процесуальних рамок сприяє більш вільній атмосфері та готовності до співпраці сторін конфлікту. По-третє, прийняття рішення самими сторонами конфлікту сприяє усвідомленню того факту, що це їх спільне рішення, якого вони досягли шляхом консенсусу, та стимулює їх у подальшому до добровільного виконання медіаційної угоди. По-четверте, якщо під час винесення судового рішення задоволеною залишається зазвичай лише одна сторона, на користь якої воно ухвалене, то під час підписання медіаційної угоди задоволеними залишаються

обидві сторони, які приймають спільне рішення щодо свого спору на добровільних засадах. По-п'яте, якщо судовий розгляд має ретроспективний характер і спрямований на те, щоб дати правову

оцінку та ухвалити певне рішення щодо правовідносин, які мали місце в минулому, то процес медіації спрямований на перспективу, тобто під час нього відбувається налагодження комунікації між сторонами, що сприяє їх плідній співпраці в майбутньому.
^ 2. Принципи медіаційної процедури

Медіаційні процедури ґрунтуються на певних принципах. Рекомендація Кес (2002)10 Комітету міністрів державам — членам Ради Європи щодо медіації в цивільних справах зазначає, що держави-учасниці повинні вжити або посилити, залежно від обставин, усі заходи, які вони

вважають за потрібне, з метою поступового втілення в життя Керівних принципів медіації в цивільних справах. До таких принципів, зокрема, належать незалежність і неупередженість медіатора, рівність сторін, конфіденційність.

На сьогодні немає одностайності щодо виділення принципів медіаційної процедури1. Так, у Європейському кодексі поведінки медіатора зазначаються принципи компетентності медіатора, незалежності та неупередженості медіатора, справедливості, конфіденційності. Федеральний

закон Російської Федерації ≪Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру медіації)≫ до принципів медіації відносить такі: добровільність, конфіденційність, співпраця та рівноправність сторін, неупередженість та незалежність медіатора (ст. 3).

Очевидно, що основними принципами проведення медіаційної процедури є доступність, добровільність, рівноправність сторін, конфіденційність, незалежність та неупередженість медіатора.

Принцип доступності означає, що держава повинна забезпечувати доступ до альтернативних способів вирішення спорів, зокрема до медіації, сприяти її впровадженню на практиці. При цьому одним із основних міжнародних стандартів є принцип доступу до правосуддя, завдання із забезпечення якого повинно передбачати доступ як до судових,

так і до позасудових методів врегулювання спорів, зокрема, доступ до медіаційних процедур. Тому доступ до альтернативних способів вирішення спорів має розглядатися в аспекті більш широкої проблеми доступності правосуддя, відповідно до якої на державу покладається

обов'язок забезпечити ефективну систему функціонування альтернативних способів вирішення спорів. Цей принцип повинен розглядатися як детермінанта існування альтернативних способів вирішення спорів взагалі та медіаційних процедур зокрема.

Принцип добровільності медіації є засадничим, оскільки учасники добровільно, за взаємною згодою обирають медіацію як альтернативний спосіб для вирішення спору, що виник між ними. Причому жодна особа не може бути залучена без її згоди до процесу медіації ні судом, ні державними органами, ні іншою стороною, ні будь-якими третіми особами. У кожному випадку добровільність звернення до цієї процедури встановлюється медіатором до підписання договору про проведення медіації. Поряд з цим особа вправі як за взаємною згодою з іншою стороною, так і одноосібно відмовитися від медіаційної процедури на будь-якій стадії, якщо вважатиме її неефективною або з будь-яких інших причин.

Принцип добровільності відбивається також у процедурі вибору медіатора, коли із запропонованого переліку медіаторів обирається той, який влаштовує обидві сторони, або коли медіатором сторони залучають особу, яка хоча і не є професійним медіатором, однак, на думку

сторін зможе ефективно врегулювати їх конфлікт (медіація асі Ьос). За домовленістю сторін також визначаються та підлягають коригуванню тривалість окремих зустрічей і загальні строки розгляду спору. Більше того, сторони можуть передбачити можливість індивідуальних зустрічей медіатора з кожним учасником, які є досить ефективними у випадку великого напруження між сторонами, ескалації конфлікту. Цей принцип повинен втілюватися і на завершальних стадіях, коли сторони

добровільно співпрацюють для вироблення можливих рішень і підписують медіаційну угоду. Автономія волі сторін знаходить свій прояв саме на цій стадії, де більш активними є сторони, а не медіатор, що дає змогу сторонам відчути свою відповідальність за рішення, що приймається, та відчути себе ≪господарями ситуації≫, від яких залежить ефективність розв'язання спору.

Засадничим є також принцип рівноправності сторін, який полягає в тому, що сторони під час процедури медіації наділені рівними правами. На відміну від принципу процесуального рівноправ'я сторін, що існує в цивільному судочинстві, коли сторони під час судового процесу мають рівні, але не однакові права, в медіації немає позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо, а тому повною мірою всі учасники мають не просто рівні, а однакові права протягом медіаційної процедури. Принцип конфіденційності медіаційної процедури полягає в тому, що інформація, яка стає відомою під час медіаційної процедури, вважається конфіденційною та не підлягає розголосу. Дотримання зазначеного принципу забезпечується завдяки застереженню про конфіденційність,

що міститься в договорі про проведення медіації, яке обов'язково роз'яснює медіатор сторонам до її укладення. Конфіденційність сприяє більшій відкритості сторін, завдяки чому досягається

повідомлення більшої кількості інформації, яка є важливою, відображає справжні інтереси сторін, однак може бути не повідомлена під час судового провадження через те, що може їм нашкодити під час винесення остаточного рішення судом. Положення про конфіденційність стосується особи медіатора, поширюється на сторін медіаційного процесу, а також на третіх осіб, залучених до процесу медіації за погодженням сторін. Звертає на себе увагу той факт, що завдяки цьому

принципу медіація діаметрально відрізняється від судового розгляду, одним з основоположних принципів якого є гласність та відкритість (ст. 6 ЦПК, ст. 12 КАС, ст. 44 ГПК).

Конфіденційність виявляється в кількох аспектах. По-перше, слід виділити конфіденційність від третіх осіб, яка полягає в тому, що відомості, які стали відомі медіатору під час проведення процедури медіації, не підлягають розголосу третім особам та повинні залишатися

в таємниці від них поза межами медіації. По-друге, слід виділити конфіденційність від суду, яка виявляється у двох аспектах. З одного боку, у випадку вдалого завершення медіації відомості, отримані під час медіації, не розголошуються судді, який лише затверджує медіаційну

угоду. З другого — у разі невдачі медіаційної процедури відомості, отримані протягом неї, не можуть бути використані як докази під час наступного вирішення спору суддею. З цього випливає, що сторони не можуть просити залучити медіатора до процесу як свідка та заявляти клопотання про витребування у нього будь-яких матеріалів. Причому суддя-медіатор, що брав участь у медіаційній процедурі, не може бути суддею під час подальшого судового розгляду у випадку її невдачі. По-третє, слід виділити конфіденційність від інших учасників медіаційної процедури, яка полягає в тому, що відомості, які стали відомі медіатору під час індивідуальних зустрічей з одним із учасників, за загальним правилом, не підлягають розголошенню іншій стороні без згоди на те сторони, з якою проводилася індивідуальна зустріч. Слід зазначити, що Європейський кодекс поведінки медіатора закріплює положення про те, що винятками з вимоги конфіденційності

можуть бути випадки, які зачіпають основи державних інтересів та вимоги законодавства. У літературі вказується на виключення із принципу конфіденційності інформації, що отримується медіатором у процесі медіації, про вчинені злочини або про злочини, що готуються, яка

не може бути не повідомлена правосуддю. Водночас, зважаючи на те, що одним із ключових принципів медіації є добровільність, сторони за взаємною домовленістю можуть відмовитися від застереження про конфіденційність медіаційної процедури, про що обов'язково зазначається

в договорі про проведення медіації.

Принцип незалежності та неупередженості медіатора в медіацій ній процедурі означає, що під час проведення процедури медіації повинна зберігатися нейтральність медіатора. Незалежність і неупередженість медіатора є тими вимогами, які дозволяють медіації виконувати свої функції та забезпечують її ефективність. Медіатор виступає як посередник, який є незалежним від будь-якої

зі сторін та будь-яких органів державної влади. Це має виняткове значення для присудової медіації, коли судді-медіатору мають бути забезпечені гарантії незалежності всередині судової системи. Неупередженість медіатора виявляється в тому, що медіатор зобов'язаний діяти в інтересах усіх учасників процедури, ставитися до сторін однаково безсторонньо, не допускати проявів фаворитизму щодо окремих осіб.

Проводячи аналогію з інститутом відводу суддів (ст. 20 ЦПК, ст. 27 КАС, ст. 20 ГПК) та враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття неупередженості суду в контексті права на суд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, умовно можна виділити об'єктивні та суб'єктивні критерії, які можуть свідчити про упередженість медіатора. Так, про упередженість з об'єктивних причин можуть свідчити певні факти, які не залежать від поведінки медіатора,

але змушують сумніватися в його безсторонності, наприклад, медіатором у присудовій медіації є суддя, який направив цю справу на медіацію; медіатор є членом сім'ї або близьким родичем однієї зі сторін тощо. Щодо суб'єктивної неупередженості, то вона пов'язана з певною поведінкою медіатора, яка свідчить про відсутність безсторонності з його боку, до таких випадків можна віднести, наприклад, прояви фаворитизму, негативні висловлювання стосовно однієї зі сторін тощо.

Якщо в учасників виникають сумніви щодо неупередженості медіатора, то вони вправі припинити процес медіації. Якщо медіатор сам вважає себе небезстороннім у певній справі, то він обов'язково повідомляє про це сторін та з власної ініціативи припиняє процедуру медіації.

При цьому учасники можуть звернутися до іншого медіатора, кандидатура якого їх задовольнить.
  1   2   3

Схожі:

Закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р. iconТема: «Закон України «Про охорону праці»
Мета: вивчити Закон України «Про охорону праці», прийнятий Верховною Радою України 21 листопада 2002 року І введений в дію з 1 січня...
Закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р. iconВопросы на экзамен по международной экономике
Визначення поняття міжнародна торгівля (5), основні суб’єкти міжнародної торгівлі (5), основні показники залежності країни від міжнародної...
Закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р. icon2. теорії міжнародної торгівлі класичні теорії міжнародної торгівлі....
Міжнародна економіка”, “Міжнародні фінанси”, “Міжнародний маркетинг”, а також дисциплін циклу загаль­ноекономічної підготовки (економічна...
Закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р. iconЗакон «Про охорону праці» (від 21. 11. 2002 року). Закон «Про пожежну безпеку»
На ліквідацію аварій І нещасних випадків щорічно витрачається 4% світового валового продукту, або 1,2 трил доларів
Закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р. iconВідкрита реєстрація на міжнародну програму обміну з 24 липня по 15...
З 24 липня по 15 серпня 2013 року відкрито реєстрацію на міжнародну програму обміну міжнародної молодіжної організації aiesec* для...
Закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р. icon56 міжнародний комерційний арбітраж
Міжнародні регламенти, Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж юнсітрал
Закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р. iconПоняття міжнародної торгівлі послугами, в иди міжнародних послуг та їх класифікація
Поняття міжнародної торгівлі послугами, види міжнародних послуг та їх класифікація
Закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р. iconЗакон n 189/95-вр
Вирішили переглянути Акт, прийнятий Конференцією в Стокгольмі, залишаючи без зміни статті з 1 до 20 та з 22 до 26
Закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р. iconПлан Ризики у міжнародній торгівлі та його види. Сутність та особливості...
Як специфічна сфера діяльності вона потребує широких та спеціальних знань в галузі міжнародної комерції та права, де одним з найбільш...
Закон ≪Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру≫, прийнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (юнсітрал) 2002 р. iconКонвенція унідруа про міжнародний факторинг
Усвідомлюючи той факт, що міжнародний факторинг відіграє значну роль у розвитку міжнародної торгівлі
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка