§ Загальна характеристика судової системи




Назва§ Загальна характеристика судової системи
Сторінка1/7
Дата конвертації23.06.2013
Розмір0.91 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7
Розділ ІV. СУДОВА СИСТЕМА

§ 1. Загальна характеристика судової системи


У попередніх розділах були розглянуті природа, сутність та ознаки судової влади, розкритий зміст її функцій, і, перш за все, правосуддя. Отже поняття "судова влада" і поняття "правосуддя" не є тотожними. Правосуддя – це змістовна сторона судової влади, що показує, у який спосіб реалізується влада. Окрім змістовної є ще й організаційна сторона судової влади. Вона показує, через які структурні утворення реалізується судова влада. Саме тому ст. 124 Конституції, з якої починається розділ VІІІ "Правосуддя", вже в першому реченні містить принципову норму: "Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами".

Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі якості, як інстанційність і, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади – однієї з гілок державної влади, – віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально-економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.

Основною рисою судової системи України як унітарної держави, яка, на відміну від держав федеративних, де існує як система федеральних судів, так і судів окремих суб’єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), є те, що вона єдина і не передбачає розподілу предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.

Другою відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової системи - Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції.

Третьою відмінною рисою судової системи України є моноцентризм системи судів загальної юрисдикції. На відміну від біцентризму, який передбачає існування декількох автономних один від одного вищих судів, систему судів загальної юрисдикції очолює Верховний Суд України, який за Конституцією України має статус найвищого судового органу. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди1.

Отже, судову систему України утворюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апеляційні суди; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Судова реформа 2010 р. запровадила принцип суцільної спеціалізації судової системи України, який передбачає її поділ на організаційно відокремлені підсистеми, уповноважені розглядати різні категорії справ залежно від предмету матеріально-правового регулювання. Відокремлені судові підсистеми складають: (а) суди із розгляду кримінальних, цивільних справ, а також справ про адміністративні правопорушення, (б) адміністративні суди і (в) господарські суди.

^ 1.1. Основні поняття й інститути судової системи. Формування судової системи й регулювання її діяльності базується на комплексному застосуванні певних принципів та інститутів, повнота втілення котрих і їх характер обумовлюють той чи інший її вигляд. Для опанування знаннями щодо механізмів побудови судової системи слід чітко уявляти, якими термінами позначене те чи інше поняття, який зміст воно має. До таких понять належать: суд; склад суду, судові інстанції; гілка (підсистема) судової системи; рівень (ланка) судової системи.

Поняття "суд" є одним з основних як у науці судоустрою, так і в судоустрійному законодавстві. Воно має декілька значень, тому що зміст його зумовлено тим, застосовується це поняття в тій чи іншій галузі права (законодавства) чи на побутовому рівні. Але й при застосуванні в галузях права зміст цього поняття іноді можливо визначити лише в контексті.

Так, у загальній теорії права й у конституційному праві термін "суд" становить собою здебільшого узагальнене поняття органу, наділеного повноваженням в реалізації однієї з гілок державної влади – судової. У цьому значенні суд, перш за все, є органом судової влади, без уточнення який суд, де він розташований, яка його компетенція тощо.

У другому значенні суд – це конкретна судова установа, що має додаткові характеристики, що уточнюють та індивідуалізують його, а також визначають його територіальну та предметну юрисдикцію (районний – міський, місцевий – апеляційний – вищий спеціалізований).

У третьому значенні термін "суд" ідентичний процесуальному поняттю "судове засідання", тобто процесуальній формі здійснення правосуддя у судових стадіях і судових провадженнях2.

^ Четверте його значення чільно пов’язане з особами, які судять, тобто суддями, незалежно від їх кількісного складу. І суддя, що постановляє вирок чи рішення одноособово, і суд у складі декількох суддів, чи у складі суддів і народних засідателів – усі вони діють як суд3.

Указані значення поняття “суд” не вичерпують усього різноманіття змісту цього терміну, але дозволяють при вивченні навчальної дисципліни “Організація судових та правоохоронних органів” розглянути основні ознаки названої категорії і її функціональне призначення в законодавстві про судоустрій.

Склад суду. Суд є установою, в якій можуть працювати від декількох суддів до понад ста. (Поряд з ними в суді працює апарат суду, що складають з державні службовці, діяльність яких націлена на організаційне забезпечення роботи цієї установи. Вони є працівниками суду і ніколи не охоплюються поняттям "склад суду" в будь-якому значенні.) Більший порівняно з місцевими судами обсяг повноважень вищих судів, потребує утворення певних структурних підрозділів, на які покладено виконання окремих повноважень. Ці, а також деякі інші чинники вплинули на те, що і в законодавстві, і в теорії судоустрою словосполучення "склад суду" набуло декілька значень.

У першому значенні це поняття означає посадовий склад суддів того чи іншого суду. Наприклад, місцевий суд складається із суддів місцевого суду, з числа яких призначаються голова та заступник голови суду (ст. 21, п. 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники (ст. 26, п. 4 названого Закону). Отже, під судом тут розуміється певна судова установа, а під складом суду – посадовий склад цієї судової установи. У вказаному значенні словосполучення застосовується також у ч. 3 ст. 31 “Види і склад вищих спеціалізованих судів” і п. 1 ст. 39 “Склад Верховного Суду України” цього ж Закону.

У другому значенні словосполучення “склад суду” характеризує наявність певної внутрішньої структурованості судової установи і тому застосовується для визначення конкретних структурних підрозділів. Так, ст. 26 “Види і склад апеляційних судів” зазначеного Закону у п. 5 визначає, що “у складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції”. Це ж значення розглянутого поняття застосовується у п. 4 ст. 31 “Види і склад вищих спеціалізованих судів” цього ж Закону.

^ Третє значення поняття “склад суду” означає кількісний і якісний склад суддів, уповноважених законом для розгляду і вирішення конкретної судової справи (п. 1 ст. 15 Закону). Вкладаючи саме такий зміст у цю категорію, Закон визначає, що справи в судах розглядаються суддею одноособово(тобто одним суддею, який діє як суд), а у випадках, визначених процесуальним законом, – колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. У двох останніх випадках змінюється і якісний склад суду, оскільки до нього вводиться народне представництво. Склад суду першої інстанції деталізовано у процесуальному законодавстві України (див.: ст. 46 “Склад господарського суду” ГПК; ст. 18 “Склад суду” ЦПК; ст. ст. 23 – 25 Кодексу адміністративного судочинства; ст. 31 “Склад суду ” КПК 2012 р.). Згадані норми свідчать про те, що склад суду при розгляді справ у першій інстанції зумовлено також видом справи – кримінальної, цивільної, господарської чи адміністративної4.

Переважна кількість цивільних справ розглядаються одноособово суддею. У деяких випадках ЦПК України допускає колегіальний розгляд справ по суті у складі одного судді й 2-х народних засідателів.

Розгляд справ у господарському суді по першій інстанції теж здійснюється одноособово. Однак залежно від категорії і складності справи її може бути розглянуто колегіально у складі 3-х суддів. У такому ж складі слухаються в суді першої інстанції деякі адміністративні справи, зокрема, ті предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабміну України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, НБУ, їх посадовців чи службовців, виборчої комісії (комісії з референдуму), її члена, а також справи, підсудні по першій інстанції Київському апеляційному адміністративному суду (це рішення, дії чи бездіяльність ЦВК, її члена, окрім питання встановлення результатів виборів). Адміністративні справи, підсудні ВАС як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше 5-ти суддів (справи про встановлення ЦВК результатів виборів або всеукраїнського референдуму, про дострокове припинення повноважень народного депутата України, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, ВРЮ, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України).

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово, крім випадків, передбачених законом. Так, кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років, здійснюється колегіально судом у складі 3-х професійних суддів. Якщо ж розглядається кримінальна справа щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, то її розгляд здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі 2-х професійних суддів та 3-х присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд (ч. 1-3 ст. 31 КПК 2012 р.).

Розгляд кримінальних і цивільних справ у апеляційному і касаційному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів. Відповідно до п. 4 ст. 24 КАС України касаційний перегляд справи здійснюється колегією у складі не менше 5-ти суддів. Кількість суддів у складі колегії має боти непарною, їх склад, а також головуючий з числа суддів визначається автоматизованою системою документообігу суду.

Розгляд кримінальних справ за нововиявленими обставинами здійснюється судом тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин (ст. 463 КПК 2012 р.). У цивільному судочинстві рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв'язку з нововиявленими обставинами тим судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ (п. 1 ст. 383 ЦПК України). Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з ново виявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально) (п. 6 ст. 18 ЦПК України, п. 7 ст. 31 КПК 2012 р.).

Колегіальний розгляд справ у Верховному Суді України здійснюється у двох формах: (а) на засіданні відповідної судової палати; (б) на спільному засіданні всіх судових палат ВСУ. У разі перегляду справи з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального закону, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, вона слухається на засіданні відповідної судової палати Суду, а в разі встановлення міжнародною судової установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, – справа переглядається всім складом Верховного Суду України. У будь-якому разі засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше 2/3 суддів від складу Суду або відповідної судової палати (ч. 1, 2 ст. 453 КПК 2012 р., ч. 1, 2 ст. 360-2 ЦПК України).

Усі рішення, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України, приймаються колегіально усім складом суду.

КПК 2012 р. встановив нові правила визначення складу суду для розгляду кримінальних справ стосовно службових осіб, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», та осіб, посади яких віднесено до першої категорії посад державних службовців. Вказані справи розглядаються:

(1) в суді першої інстанції - колегіально судом у складі трьох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, а у разі здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних у складі двох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, та трьох присяжних;

(2) в апеляційному порядку – колегіально судом у складі п’яти професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше семи років;

(3) в касаційному порядку – колегіально судом у складі семи професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше десяти років.

У разі якщо в суді, який згідно з правилами підсудності має здійснювати кримінальне провадження, неможливо утворити склад суду, передбачений цією частиною, кримінальне провадження здійснює найбільш територіально наближений суд, в якому можливо утворити такий склад суду (ч. 9 ст. 31 Кодексу).

Аналіз порядку визначення складу суду вимагає вивчення питання про порядок прийняття рішення колегією суддів. За чинним законодавством при вирішенні справ колегіально судді, які входять до складу колегії, є рівними. Народні засідателі, які беруть участь у слуханні справи, при відправлення правосуддя мають судді.

За процесуальним законодавством при прийнятті рішень у вищих інстанціях перед початком судового засідання справу вивчає суддя-доповідач. Він ухвалює рішення про прийняття справи до розгляду, здійснює підготовчі дії до апеляційного розгляду справи. Рішення про призначення справи до розгляду приймається колегіально. На засіданні суду суддя-доповідач коротко доповідає зміст оскаржуваного рішення й вимоги скражників. Після доводів його і прокурора колегія суддів приймає рішення по справі, яке пізніше оформлюється відповідним процесуальним документом.

Питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішуються більшістю їх голосів. Головуючий голосує останнім. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування й підписання рішення чи ухвали. Суддя, який не згоден з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення. Незгоду із винесеним судовим рішенням у письмовій формі може висловити і присяжний, який входить до складу судової колегії, що розглядає особливо тяжкі кримінальні справи.

Такий порядок прийняття рішень застосовується в апеляційній і касаційній інстанціях, а також у КС України. Варто зауважити, що судді останнього досить часто користуються своїм правом на висловлення окремої думки по справі.

Судові інстанції5. Судова інстанція – це процесуальне поняття, яке є визначає побудову судової системи «по вертикалі». Потреба утворення декількох рівнів судових установ, кожна з яких є вищою над іншою, виникла історично у зв’язку з необхідність убезпечити суспільство від судових помилок. У зв’язку з цим в усіх міжнародно-правових актах закріплено право особи на перегляд рішення суду як невід’ємне право, що одночасно служить гарантією забезпечення інших прав людини. Міжнародні стандарти не встановлюють вимог до сутності, назв, видів судових інстанцій з перегляду рішень нижчих судів, ці особливості обумовлюються історичними традиціями і досвідом певної держави6.

Конституція України закріпила серед засад судочинства забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пп. 8 п. 1 ст. 129 КУ). За загальним правилом усі процесуальні кодекси передбачають розгляд справ у трьох судових інстанціях: першій, апеляційній та касаційній, кожна з яких має свою особливість. Назви цих інстанцій відображають сутність трьох процесуальних функцій, якими наділені суди: розгляд справ по суті, апеляційний й касаційний перегляд рішень.

Судом першої інстанції уповноважений первісно розглянути й вирішити кримінальні, цивільні, господарські й адміністративні справи, справи про адміністративні правопорушення та інші справи, віднесені до юрисдикції судів. Ці суди розглядають справу по суті, встановлюючи обґрунтованість, необґрунтованість чи часткову обґрунтованість позову (спір про право цивільне чи про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах), або винність чи невинність особи (при обвинуваченні її у вчиненні злочину). При цьому до суду викликаються позивач, відповідач, обвинувачений (підсудний), потерпілий, свідки, щоб завдяки їх показанням, а також документам і речовим доказам були отримані фактичні дані, на підставі яких установлювалися б обставини, що мають значення для вирішення справи. Суд оцінює надані ними докази на підставі всебічного аналізу обставин справи, процесуального законодавства та внутрішнього переконання. При цьому суддя має залишатися неупередженим до сторін, не надаючи жодній ж них будь-яких переваг, щоб забезпечити реальну змагальність залі судового засідання. Судовий процес завершується відповідним актом правосуддя: вироком по кримінальних справах рішенням по цивільних і господарських і постановою по справах адміністративної юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції – це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не вступили в законну силу, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість оскарження. Метою звернення до апеляції є перегляд, тобто повторний розгляд справи. У суді апеляційної інстанції справа може перевірятися або у повному обсязі, або у обсязі вимог, указаних в апеляції. У суді апеляційної інстанції справа може перевірятися або у повному обсязі, або в обсязі вимог, вказаних в апеляції. При створенні інститутів перегляду судових рішень західноєвропейські держави виходили з принципу tantum devolutum guantum appellatum – скільки скарги – стільки й рішення. Відбиттям цього принципу стали відповідні правила у законодавстві цих країн, згідно з якими апеляційний суд перевіряє правильність рішення першої інстанції стосовно особи, яка подала скаргу, і лише щодо тієї частини рішення суду першої інстанції, що нею оскаржена.

Поряд з правом на оскарження рішення суду в апеляційному порядку Конституція України надає право учасникам процесу оскаржувати судові рішення в касаційному порядку, в державі запроваджено двохінстанційність перевірки судових рішень за ініціативою сторін. За загальним правилом касаційний порядок перегляду здійснюється стосовно рішень, які набули законної сили, тобто які вже виконані чи виконуються, і лише щодо законності судового рішення. Перевірка обґрунтованості судового рішення (оцінка відповідності висновків суду встановленим у справі обставинам) відбувається при апеляційному перегляді.

Процесуальне законодавство розвивається у визначеному в Основному Законі напрямку. По-перше, касаційна скарга може бути подана лише на рішення, що набрало законної сили. По-друге, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. По-третє, до суду касаційної інстанції звернення можливе після використання механізмів захисту прав та інтересів у суді попередньої – апеляційної інстанції. (хоча це правило не є загальним, бо з нього є винятки, передбачені КПК та КАС України). Судами касаційної інстанції в Україні у системі загальних судів є Вищі спеціалізовані суди (Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, Вищий спеціалізований суд із розгляду цивільних і кримінальних справ).

Отже, під судовою інстанцією розуміється судовий орган в цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при відправленні правосуддя. Судові інстанції відрізняються колом процесуальних повноважень з розгляду справи і прийняття судових рішень. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судом відносно судової інстанції, що раніше постановила рішення по справі. Суд апеляційної інстанції є вищим відносно суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції є вищим відносно суду апеляційної інстанції. Іноді одна судова установа наділяється декількома інстанційними повноваженнями (приміром, за Кодексом адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України здійснює розгляд ряду категорій справ). Правилом є те, що одна й та ж скарга не може послідовно проходити обидві інстанції в одному й тому ж суді. Це порушило б міжнародно-правові вимоги, підтверджені багатьма рішеннями Європейського Суду прав людини стосовно забезпечення відправлення правосуддя незалежним і неупередженим судом.

Як бачимо, такі принципи, як необхідність забезпечення кожному розгляду його справи в суді по суті (по першій інстанції), реалізації права особи на апеляційне і касаційне оскарження рішень (окрім випадків, встановлених законом) і заборона розгляду справи в одній судовій установі по 2-х інстанціях, є важливими критеріями побудови судової системи, а саме визначення кількості її рівнів (ланок).

Поняття “ланка судової системи” визначається засадами побудови судової системи, воно застосовується для відокремлення в судовій системі групи судових установ, які мають схожій процесуальний статус, тобто виконують однакові процесуальні функції. Зміст поняття “ланка судової системи” визначається колом повноважень, наданих тій чи іншій судовій установі, і обсягом обов’язків, які вона виконує7.

Суди, що утворюють певну ланку судової системи, мають однакову предметну юрисдикцію, аналогічну структуру, виконують єдині функції і діють в межах рівних територіальних одиниць. Так, основну, нижню ланку в системі судів загальної юрисдикції утворюють місцеві суди, основна процесуальна функція яких – розгляд і вирішення справи по суті. Другою ланкою є апеляційні суди, які здійснюють апеляційний перегляд справ, третю утворюють Вищі спеціалізовані суди, наділені повноваженнями касаційної інстанції. Верховний Суд України очолює судову системи судів загальної юрисдикції й є найвищою – четвертою ланкою судової системи. Цей суд у визначеному законом порядку розглядає найскладніші випадки правозастосування, а також виконує функцію забезпечення дії принципу верховенства права в правовій системі України.

Для визначення підсистеми судів, які входять до єдиної системи судів загальної юрисдикції, в літературі застосовують також поняття “гілка судової системи” (підсистема судової системи). На відміну від поняття “ланка”, яке покликане бути елементом систематизації такого складного й різноманітного утворення, як судова система України “по горизонталі”, поняттям “гілка судової системи” оперують для відокремлення певних її підсистем по вертикалі”, констатуючи певну їх автономність у межах єдиної судової системи: гілка адміністративних судів, гілка господарських судів.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

§ Загальна характеристика судової системи iconТема №1: Основи інформаційних систем І технологій в юридичній діяльності
Тема 8:Інформаційні системи органів судової влади, прокуратури, судової експертизи та органів внутрішніх справ
§ Загальна характеристика судової системи iconТема 19
Загальна характеристика основних структурних елементів кредитної системи.(Басок М)
§ Загальна характеристика судової системи iconЛекція: «Емоційний стрес І психічна травма. Загальна характеристика...

§ Загальна характеристика судової системи icon«Історія кіно І телебачення». 2 курс, 4 семестр. Семінарське заняття...
Творчість О. Довженка. Загальна характеристика Творчість С. Ейзенштейна. Загальна характеристика
§ Загальна характеристика судової системи icon2. Поняття та склад фінансової системи України
Загальна характеристика державних органів, що здійснюють керівництво фінансовою діяльністю
§ Загальна характеристика судової системи iconКолективного захисту
Призначення, технічна характеристика, загальна будова І принцип роботи системи ппо І правила користування
§ Загальна характеристика судової системи iconЛекція №6 Тема: Фізіологія ендокринної системи
Загальна характеристика залоз внутрішньої секреції (звс). Сутність поняття «гуморальна» І «гормональна» регуляція (38)
§ Загальна характеристика судової системи iconЛекція №7 Тема: Фізіологія ссс, механізм її регуляції
Загальна характеристика системи кровообігу. Фактори, які забезпечують рух крові по судинам, його спрямованість та безперервність
§ Загальна характеристика судової системи iconПлан теми. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, основні...
Лекція Філософія європейського Середньовіччя, епохи Відродження, Нового часу
§ Загальна характеристика судової системи iconСемінарські заняття семінар Загальна характеристика культури Середньовіччя. 2 год
Високе (Класичне) Середньовіччя від X-XI століть до приблизно XIV століття. Характеристика періоду
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка