І. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій




НазваІ. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій
Сторінка1/7
Дата конвертації23.06.2013
Розмір1.57 Mb.
ТипКонспект
skaz.com.ua > Право > Конспект
  1   2   3   4   5   6   7


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський національний політехнічний університет


В.Ю. Жарких, І.Б. Кривдіна,

С.Х. Яворський, О.С. Білоусов,

І.М. Чістякова, Б.Г. Шевченко,

Г.В. Воробйова, С.Й. Лебединський


правознавство

Конспект лекцій

Одеса

2011

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет


В.Ю. Жарких, І.Б. Кривдіна,

С.Х. Яворський, О.С. Білоусов,

І.М. Чістякова, Б.Г. Шевченко,

Г.В. Воробйова, С.Й. Лебединський

правознавство

Конспект лекцій

для студентів усіх спеціальностей

видання третє, доповнене

Затверджено

на засіданні вченої ради ГФ Протокол № 3 від 18 жовтня 2011 р.

Одеса

2011
Рецензенти: Марущак В.П., канд. юр. наук, доц.,

Палько В.І., канд. юр. наук, доц.
В.Ю. Жарких, І.Б. Кривдіна, С.Х. Яворський, О.С. Білоусов,

І.М. Чістякова, Б.Г. Шевченко, Г.В. Воробйова, С.Й. Лебединський

Правознавство. Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей. - Одеса: Наука і техніка, 2011. - 149 с.

У конспекті лекцій з дисципліни “Правознавство” у стислій формі розглядаються 18 тем, які передбачені програмою дисципліни “Правознавство” для студентів усіх спеціальностей вищих навчальних закладів технічного профілю.

Крім загальних питань, у конспекті є контрольні запитання та завдання для студентів заочної форми навчання, а також навчальна література, яку можна знайти в бібліотеці ОНПУ і яка може бути використана студентами при підготовці до занять з правознавства.

Передмова



Для розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні важливим є формування нового, вищого рівня правосвідомості та правової культури населення. Великого значення набувають правове виховання і правова освіта. Підвищення рівня правових знань у населення України, його правосвідомості та правової культури можливі лише за умови повсякденного, професійно організованого правового виховання, здійснюваного, зокрема, у вищих навчальних закладах.

Метою викладання правознавства є знайомство студентів з основами правознавства як науки, що вивчає соціальну природу та функції держави та права в державно-організованому суспільстві. Представлений конспект лекцій спирається на діюче законодавство України, практику його застосування та останні навчальні видання юридичного профілю.

Поняття та засвоєння основ конституційного, цивільного, сімейного, трудового, кримінального та інших галузей права, що викладаються згідно з розробленою програмою – необхідна умова життєдіяльності кожного студента вищого навчального закладу. На відміну від інших суспільних наук, правознавство містить, в основному, конкретні знання теоретичного та практичного напрямків. Таким чином, задачами вивчення зазначеної навчальної дисципліни як системи юридичних знань є формування основних теоретичних знань та вироблення у студентів необхідних практичних навичок і вмінь орієнтуватися у галузі діючого законодавства України.

Конспект лекцій орієнтований на студентів технічного вузу. Він розроблений з урахуванням програм дисципліни “Правознавсто” для вищих навчальних закладів. У ньому використано досвід викладачів зазначеної дисципліни з ОНПУ та інших вузів.

Конспект лекцій підготував колектив кафедри політології та права Одеського національного політехнічного університету.

Лекція 1. Основи теорії держави

Поняття держави та її ознаки.

Апарат держави як система державних органів. Місце апарату в механізмі держави.

Характеристика внутрішніх і зовнішніх напрямків діяльності (функцій) держави.

Поняття, види, форми правління, форми державного устрою та форми державно-правового режиму.
Мета лекції – оволодіння студентами визначеними основними теоретичними категоріями та поняттями (“держава”, “апарат держави”, “форма правління”, “форма державного устрою” тощо). Засвоєння навчального матеріалу зазначеної тематики.

Сьогодні в Україні триває процес розбудови демократичної держави. Держава — це суверенна, політико-територіаль­на організація влади певної частини населення в соці­ально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна з допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керів­ництво та управління загальносуспільними справами.

До основних ознак держави відносять: суверенітет, територіальне розселення населення країни, наявність апарату управління та примусу, здатність видавати загальнообов'язкові правила пове­дінки, державну символіку, мову, здатність збирати податки, робити позики і давати кредити, спроможність виражати й захищати інтереси певної частини населення в межах та поза кордонами держави. Суверенітет держави — це верховенство, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади у державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

Держава має спеціальний апарат — систему законо­давчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових орга­нів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. Апарат держави являє собою систему всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. До системи державних органів України належать: законо­давчий орган — Верховна Рада України; глава держави — Президент України; виконавчі органи, що поділяються на вищі (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим), центральні (міністерства, державні комі­тети); місцеві (обласні та районні, міст Києва і Севастополя, а також адміністрації державних підпри­ємств і установ); виконкоми та голови сільських, селищних і міських (міст районного та обласного підпорядкування) рад у частині виконання державних повноважень, що були їм де­леговані органами державної влади. Органи місцевого самоврядування, що репрезентують спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, тобто обласні районні, міські, сільські, селищні ради та їхні виконав­чі органи є самостійною системою об'єднань громадян у гро­мадянському суспільстві.

Система судових органів охоплює: Конституційний Суд України; загальні (місцеві, апеляційні, спеціальні) суди та Верховний Суд України. Місцеві суди включають районні, міські районні у місті, господарські, гарнізонні суди. До системи апеляційних судів за­кон відносить Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, суди міст Києва і Севастополя. Спеціальними (касаційними) судами в Україні є Вищі суди (кримінальний, цивільний, господарський, адміністративний, військовий). Очолює всю систему судів загальної юрисдикції в Україні Верховний Суд України. У самостійну систему органів держави виокремлюються контрольно-наглядові органи України до яких належать: Ге­неральний прокурор України і підпорядковані йому прокуро­ри; податкові адміністрації, санітарні, пожежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції. Отже, апарат держави посідає головне місце в систе­мі організацій державного механізму, оскільки здійс­нює державну владу та управління в суспільстві.

Функції держави — це основні напрямки її ді­яльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави, проявляються її сутність, зміст і соціальне призначення в соціально неоднорід­ному суспільстві. Існують певні підстави для класифікації функцій дер­жави на види: за соціальним значен­ням діяльності держави основні та неосновні функції; залежно від територіальної спрямованості – внутрішні та зовнішні функції; за часом здійснення функції бувають постійні та тим­часові; за сферами суспільного життя гумані­тарні, економічні, політичні тощо.

Організація державної влади великою мірою залежить від форм держави. Розрізняють форму правління, форму дер­жавного устрою, форму державно-правового режиму.

Форма правління — це організація верховної державної влади, порядок її утворення та діяльності, компетенція і вза­ємозв'язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

Відомі дві форми правління: монархія і республіка. Монархія — це така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах та ін.). Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія — це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламенту, виконавча — монар­ху (чи кабінету міністрів), судова — судам, які обираються чи призначаються.

Республіка — це така форма правління, де верховна вла­да в державі належить представницьким виборним органам і здійснюється ними. У теорії права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній рес­публіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республі­ки у Стародавніх Афінах). У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом. Відомо три види демок­ратичних республік: парламентські, президентські та змішані. У парламентських республіках: президент обирається парламентом; уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті; уряд підзвітний парламенту; парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за собою його відставку. У президентській республіці: президент обирається всенародне або за особливою процедурою; президент є главою держави і здійснює виконавчу владу; законодавча влада належить представницькому органу (парламенту); президент має право відкладного вето та інші права (скажімо, право розпустити парламент). У змішаній республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм правління (приміром, в Україні).

Форма державного устрою — це територіальна органі­зація держави, характер взаємодії між її складовими части­нами та кожної частини з державою в цілому. Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів з державою в цілому та між собою (наприклад, Автономна Республіка Крим, Одеська область та ін.).

В теорія права розрізняє просту та складну форми дер­жавного устрою. Проста (унітарна) держава — єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які корис­туються певною самостійністю. Для державних органів ха­рактерна наявність єдиних: системи державних органів; законодавства; території; громадянства; загальнодержавної символіки, грошової одиниці, правоохоронних органів, армії тощо. Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів, ще й імперія. Федерація — суверенне державне утворення (спілка дер­жав) з особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні державні ор­ганізації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Федерація створюєть­ся на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад, Російська Федерація, США). Конфедерація — це добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації не­має єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію. Імперія — це примусово утворена, зазвичай через завою­вання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

Державно-правовий режим — це сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її ха­рактер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють демократичний та не­демократичний режими. Демократичний правовий режим — це здійснен­ня державної влади на засадах чинного права з використан­ням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та ав­торитарні. Тоталітарний режим — це сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяль­ність суспільства й кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої вер­хівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства, існує однопартій­на система, звичним є втручання в особисте життя людини. Авторитарний режим — це така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентру­ється в руках правлячої верхівки; допускаються деякі розмежування політичних сил, легальні можливості через пред­ставницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.

За іншими ознаками демократичні режими класифікують­ся на демократично-ліберальний, демократично-радикаль­ний, демократично-консервативний та ін. Серед недемокра­тичних режимів розрізняють: військово-поліцейський, фа­шистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально неодно­рідному суспільстві тощо.


Запитання для самоперевірки:

  1. Дайте визначення поняттю “держава”.

  2. Що таке суверенітет? В чому він проявляється?

  3. Назвіть, та охарактеризуйте основні функції держави.

  4. Поясніть значення термінів: “форма правління”, “політичний режим”, “державний устрій”.

  5. Які гілки державної влади Вам відомі? Охарактеризуйте завдання кожної з них.

  6. Що таке демократія? Які ознаки їй притаманні?


Основний матеріал запропонованої лекції частково відображено у таких виданнях: Історія держави та права України: Навчальний посібник / За ред. А.С.Чайковського. – К.: Юрінком, 2000. – С. 10-44; Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1999. – С. 6-112; а також Правознавство. Навчальний посібник / За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 23-65 та ін.
Лекція 2. Основи теорії права

Поняття права та його ознаки.

Місце і роль права в системі соціальних норм.

Поняття системи права як внутрішньої його організації.

Загальна характеристика основних галузей права України.

Характеристика джерел права як зовнішньої форми його виразу.

Правові відносини.
Мета лекції – ознайомитися з основними ознаками та особливостями права як загальнообов'язкових норм у державі. Надана характеристика системи права, галузей права та джерел права дає змогу студентам засвоїти такі поняття та категорії: “право”, “галузь права”, “джерело права”, “правова норма” та ін.

Кожне суспільство має регулювати відносини між людь­ми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Юридичні (правові) норми — це загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені (сан­кціоновані) державою, охороняються, захищаються і гаран­туються нею та містяться в нормативно-правових актах. До основних ознак права можна віднести такі: право — це система правових норм; це правила поведінки загального характеру; ці правила мають загальнообов'язковий характер; вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, склада­ються в правові інститути, галузі; формально визначені й закріплені в нормативно-право­вих актах та інших джерелах права; встановлюються, санкціонуються, забезпечуються державою та її органами; у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми.

Функції права — це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні. До загальносоціальних відносять такі функції: гуманістичну, організаторсько-управлінську, інформаційну, оцінно-орієнтувальну, ідеологічно-виховну, гносеологічну. До спеціальних юридичних функцій права відносять регу­лятивну та охоронну.

Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

Право складається з численних правових норм. Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характе­ру, встановлюється, санкціонується і забезпечується держа­вою для регулювання суспільних відносин.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв'язані між со­бою: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Гіпотеза — це частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснюва­ти правило, що міститься в диспозиції. Диспозиція — це частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто само правило поведінки. Санкція — це така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила пове­дінки, зафіксованого в диспозиції.

Норми права як первинні ланцюжки системи права мо­жуть об'єднуватися в інститути й галузі права. Інститут права можна визначити як відок­ремлену групу взаємозв'язаних правових норм, що регулюють певний вид чи рід суспільних від­носин і утворюють самостійний елемент системи права. Галузь права — це сукупність (система) правових норм інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предме­та й методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.

Залежно від предмета й методу правового регулювання роз­різняють декілька галузей права. Так, конституційне право —закріп­лює і регулює відносини народовладдя, основи консти­туційного ладу України, правового статусу людини і громадянина, територіального устрою, системи державних органів та організації місцевого самоврядування в Україні. Адміністративне право — закріплює, регулює і охороняє суспільні відносини у сфері державного управління, тобто виконавчої і розпорядчої діяльності органів дер­жави, що спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного й безпосереднього керівництва господар­ським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Цивільне право — ре­гулює майнові, товарно-грошові та деякі інші відносини, пов'язані чи не пов'язані з майновими, а також особисті немайнові відносини, засновані на рівності учасників цих від­носин. Трудове право — регулює трудові відносини, що виникають у процесі праці. Сімейне право — регулює правовідносини шлюбу, сім'ї, усиновлення, опіки і піклування та реєстрації актів громадянського стану. Житлове право — регулює суспільні відносини, між людьми у сфері задоволення люди­ною та громадянином природної потреби в житлі. Кримінальне право — визначає основи та принципи кримінальної відповідальності, встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами, які вид і міра покарання можуть застосовуватися до особи, котра скоїла злочин. Екологічне право регу­лює суспільні відносини між людьми у сфері використан­ня та охорони навколишнього природного середовища. Фінансове право — регу­лює й охороняє суспільні відносини у сфері збирання та використання державних коштів і коштів місцевого самовря­дування. Підприємницьке право — регулює суспільні відносини у сфері підприємництва, тоб­то самостійної, ініціативної, систематичної на власний ризик діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надан­ня послуг і торгівлі з метою одержання прибутку. Земельне право — регу­лює правовідносини у сфері володіння, розпорядження й користування землею.

Окрім внутрішньої, розрізняють також зовнішню форму права, або джерела права. Це способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку. До зовнішньої форми (джерел) права відносять: правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент, норматив­ний договір, нормативно-правовий акт. Правовий звичай — це санкціоноване державою звичає­ве правило поведінки загального характеру. Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент — це рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час вирішення всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ. Нормативний договір — це об'єктивно формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єк­тів і забезпечуються державою (наприклад, договір про утво­рення федерації, колективний договір).

Нормативно-правовий акт — це рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного доку­мента в письмовій формі, забезпечується державою та поро­джує юридичні наслідки. Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти. Закони — це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регу­люють найважливіші суспільні відносини в країні. Крім кон­ституції країни є ще такі види законів: конституційні, орга­нічні, звичайні. Підзаконні нормативно-правові акти — це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави, уповноважених на те державою громад­ських об'єднань з установлення, впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розви­вають чи деталізують окремі положення законів. Розгляда­ють такі види підзаконних нормативно-правових актів за­лежно від суб'єктів, що їх видали: нормативні акти Президента України; акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих судів України, Генерального прокурора України, Верховного суду Автономної республіки Крим; акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради та Ра­ди міністрів Автономної Республіки Крим; акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом; нормативні акти державних адміністрацій у регіонах, містах Києві та Севастополі, районах у цих містах; нормативні акти органів регіонального та місцевого са­моврядування; нормативні акти відділів та управлінь відповідних цен­тральних органів на місцях; нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях; інші підзаконні нормативні акти.

Нормативно-правові акти регулюють (охороняють) право­ві відносини, які постійно виникають, змінюються чи припи­няються. Правовідносини — це врегульовані нормами пра­ва суспільні відносини, учасники яких виступають як но­сії взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою. Групувати правовідносини можна за такими підставами: залежно від кількості суб'єктів (прості та складні); за пред­метом правового регулювання (адміністративні, цивільні, зе­мельні, кримінальні, фінансові, трудові та ін.); за дією в часі (довго- й короткотривалі); за методом правового регулюван­ня (договірні та керівні); за змістом поведінки зобов'язаної сторони (пасивні та активні); залежно від функціонального призначення (регулятивні та охоронні).
Запитання для самоперевірки:

1. Що таке право? Чим воно відрізняється від інших соціальних норм?

2. Які ознаки права Вам відомі?

3. Яку роль відіграє право в житті суспільства? Які функції виконує?

4. Що таке правовідносини?

5. Дайте визначення поняття “правовідносини”.

6. Що таке джерела права? Які джерела права Вам відомі?
Основний матеріал запропонованої лекції частково відображено у таких виданнях: Історія держави та права України: Навчальний посібник / За ред. А.С.Чайковського. – К.: Юрінком, 2000. – С. 10-44; Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1999. – С. 6-112; Правознавство. Навчальний посібник / За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 23-65 та ін.
Лекція 3. Загальна характеристика громадянського суспільства і правової держави

Співвідношення і взаємодія держави та особи.

Форми взаємодії держави та об'єднань громадян.

Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави.

Правоохоронні системи та їхня діяльність.

Законність, правопорядок, суспільний порядок і дисципліна.
Мета леції – навчити студентів працювати з такими основними поняттями та категоріями: “громадянство”, “соціальна держава”, “правоохоронна діяльність” тощо. Доповнити початкові знання в галузі правознавства, необхідні для подальшого вивчення окремих галузей українського законодавства.

В Україні особистість є рівноп­равним суб'єктом суспільних відносин з державою, її органа­ми та посадовими особами. Найхарактернішим зв'язком особи (людини) з державою є її громадянство як постійний політико-правовий зв'язок індивіда (особистості) з державою, що відображається в їх­ніх взаємних правах і обов'язках. Підстави й порядок набут­тя чи втрати громадянства України передбачені Законом Ук­раїни “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. Іноземні громадяни й особи без громадянства, які перебу­вають на території України, користуються правами і викону­ють обов'язки, передбачені Конституцією України та нормами міжнародного права. Особа виступає і як суб'єкт права. У правовій системі суспільства її місце і роль характеризуються через правовий статус, що дає можливість розглянути фактичне та юридич­не становище людини у громадянському суспільстві.

Отже, держава та особа тісно взаємозв'язані. Дер­жава визнає людину, її життя, недоторканність, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Го­ловний обов'язок держави — забезпечення людині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов'язків. Держава відповідальна перед людиною та суспільством за свою діяльність. За допомогою права держава закріплює від­повідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі однакові можливості в ко­ристуванні суб'єктивними правами та виконанні обов'язків.

За чинним законодавством України, її громадяни мають право на свободу об'єднання. Об'єднання громадян визначається в законі як добровіль­не громадське формування, утворене на основі єдності інте­ресів для спільної реалізації громадянами їхніх прав і свобод. Держава у взаємовідносинах з об'єднаннями громадян використовує такі правові форми: правотворчу; контролю та нагляду за об'єднаннями громадян; правозастосовну; притягнення до юридичної відповідальності за порушення чинного законодавства.

З виникненням держави виникають і розвиваються різно­манітні теорії про державу. Протягом довго­го історичного розвитку держав різних типів виникали та іс­торично розвивалися теоретичні уявлення передових людей про покращення наявного становища, про підвищення місця й ролі людини в державі та суспільстві.

Сьогодні у теорії держави та права існують різні класифі­кації концепцій про державу. До основних сучасних концепцій соціологічного спряму­вання належать теорії, що поширювалися у XIX—XX ст.

Теорія солідаризму. Ця теорія поширилась у другій по­ловині XIX та першій половині XX ст. Л. Дюгі. Державу він вважав засобом забезпе­чення соціальної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів.

Держава загального благоденства. Розробив теорію Дж. Кейнс. Головний її зміст зводиться до того, що розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-ка­ральної функції держави перетворює її з класово-антагоністичної на державу загального благоденства.

Теорія плюралістичної демократії. Представники цієї теорії — Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален та ін. — вва­жають, що сучасна держава являє собою сукупність соціаль­них груп і прошарків, які виникають унаслідок певних інте­ресів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через їхні “за­цікавлені групи” чи “групи тиску” впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб), а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалі­зації державної влади.

Теорія еліт. Засновниками цієї теорії були Г. Моска і В. Парето. Сутність цієї теорії зводиться до того, що народ не здатний уп­равляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникають два класи: правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверд­жував, що політичне життя — це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильства, що еліта виникає у трьох найважливіших сферах суспільного життя: економіч­ній, політичній та інтелектуальній, де індивіди виокремлю­ються з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс застосував теорію еліт до політичних партій. Він вважав, що партії як буржуаз­ні, так і соціалістичні антидемократизуються і депролетаризуються. Демократія в партії переходить в олігархію. У партійних елітах теж ведеться боротьба, що приводить до заміни однієї партійної еліти іншою.

Нині поширення набула теорія неоелітаризму, або елі­тарної демократії. Представники цієї теорії — X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер — вважають, що народоправство при­речене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно сумістити елітаризм з елемента­ми плюралістичної демократії.

Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до існування у світі двох протилежних систем: капіталізму і со­ціалізму. Вони поступово зближаються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндустріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50—60-х рр. XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Ця теорія втілюється в жит­тя, зокрема в незалежних державах колишнього Радянсько­го Союзу.

Доктрини технократії. Сутність цих теорій зводиться до того, що в політиці повинні управляти інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки й виробництва, як це вони роблять в еконо­міці. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін.

Ідеї анархізму та етатизму виникають одночас­но з марксизмом. Сутність анархізму зводиться до заперечення державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення всякої політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках проф­спілок). Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є теорії ета­тизму, тобто одержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г. Моска різнови­дами диктатури вважав соціалізм і фашизм. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше. Він умотивовував не­наситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократич­ну й рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождізм, культ грубої сили, вихваляв ідеал справжнього арійця. О. Шпенглер підкреслював, що соціалізм — це дисциплі­на і твердий державний порядок, ієрархія влади. Він ототож­нював державу й суспільство.

До концепцій юридичного спрямування відносять теорії правової та соціальної держави. Соціальна держава — це держава, в якій: громадянам забезпечується гідне людини життя в царині їхніх матеріальних статків і соціального захисту в цілому; громадянам гарантується особиста свобода; у суспільстві культивується і забезпечується цивілізо­ваними засобами соціальна злагода, мирне вирішення протиріч, які виникають чи можуть виникнути.

Правоохоронна система охоплює всю сукупність дер­жавно-правових засобів, способів і гарантій, що забезпечу­ють охорону й захист людини і громадянина від протиправ­них діянь. Правоохоронна діяльність — це закріплені чин­ними процесуальними нормами діяння компетентних суб'єктів державних і недержавних організацій та їх­ніх посадових осіб з розгляду юридичних справ, охоро­ни та захисту суспільних відносин від правопорушень і прийняття спеціальних актів реалізації матеріаль­них правових норм з метою забезпечення законності та охорони правопорядку.

Законність — це правовий режим точного ви­конання чинних законів усіма суб'єктами права у сфе­рі правотворчості та правореалізації, в інших сферах життєдіяльності людей; режим, за якого забезпечу­ються права і виконуються обов'язки людиною, дер­жавою і громадянським суспільством.

Результатом законності визнають правопорядок. Це реа­лізовані правові норми в системі суспільних відносин, в яких діяльність суб'єктів права є правомірною. Правопорядку притаманні такі вимоги: непорушення загальноправових заборон; безперешкодне здійснення право­вого становища людини і громадянина, державних і громад­ських організацій, їхніх об'єднань; реалізація учасниками правовідносин суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків; невідворотність юридичної відповідальності пра­вопорушників у разі невиконання обов'язків, порушення прав і законних інтересів.

Із законністю і правопорядком тісно пов'язані такі юри­дичні категорії, як суспільний і громадський порядок, дис­ципліна. Суспільний порядок — реальний порядок суспільних від­носин, що відповідають не тільки нормам права, а й іншим соціальним нормам. Громадський порядок — порядок у громадських місцях. Дисципліна — своєчасне і точне виконання вимог, що випливають з нормативних та індивідуально-правових актів, технологічних, організаційних, моральних, громадських та інших соціальних норм. Розрізняють такі її види: державна, партійна та громадських організацій, виробнича, трудова, військова, навчальна, екологічна тощо.


Запитання для самоперевірки:

1. Розкрийте юридичні аспекти взаємодії держави та особи.

2. Які Ви знаєте форми взаємодії держави з різноманітними об'єднаннями громадян?

3. Які риси характеризують правову державу? Назвіть основні напрямки побудови правової держави в Україні.

4. Назвіть відомі Вам концепції соціального призначення держави.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

І. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій iconКонспект лекцій для студентів усіх напрямів денної та заочної форм...
Правознавство. Конспект лекцій для студентів усіх напрямів денної та заочної форм навчання, Земко Алла Михайлівна. Луцьк: лнту, 2008....
І. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій iconКонспект лекцій міністерство освіти І науки України
Методичні вказівки до вивчення основних тем з дисципліни “Інформаційні технології ” „Опорний конспект лекцій” для студентів спеціальності...
І. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій iconКонспект лекцій вступ опорний конспект лекцій з курсу "Гроші та кредит"
Опорний конспект лекцій з курсу "Гроші та кредит" призначений для більш ефективного засвоєння студентами матеріалу цього курсу, а...
І. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій iconДокументна лінгвістика конспект лекцій одеса
Кубко В. П. Документа лінгвістика Конспект лекцій для студентів спеціальності 020105 – «Документознавство та інформаційна діяльність»...
І. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій iconКонспект лекцій
Економіка й організація діяльності об'єднань підприємств. Конспект лекцій. Розкриття деяких тем. Для студентів напряму 0501 – Економіка...
І. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій iconКонспект лекцій з дисципліни «Статистика»
Конспект лекцій з дисципліни «Статистика». Розробив викладач: Н. В. Горбатовська – Горлівка: гмк, 2012. – 99 с
І. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій iconСтислий конспект лекцій з дисципліни „ інтелектуальна власність”...
Цибульов П. М., Трибунська К. В. Інтелектуальна власність / Стислий конспект лекцій. – Донецьк.: „Донецький державний університет...
І. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій iconКонспект лекцій із фізики для студентів перших курсів
Конспект лекцій із фізики: Посібник для студентів сільськогосподарських технікумів 2010. – 162 с
І. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій iconКонспект лекцій з курсу “аналітична хімія ”
Конспект лекцій до вивчення курсу «Аналітична хімія» Частина Хімічні методи аналізу для студентів напрямків хімічна технологія І...
І. М. Чістякова, Б. Г. Шевченко, Г. В. Воробйова, С. Й. Лебединський правознавство Конспект лекцій iconКонспект лекцій для студентів денного І заочного відділень
Конспект лекцій містить теоретичні та практичні аспекти з роботи інформаційних систем у фінансових установах у середовищі програм...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка