1. основи загальної теорії держави І права




Назва1. основи загальної теорії держави І права
Сторінка4/7
Дата конвертації30.06.2013
Розмір0.77 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Право > Документы
1   2   3   4   5   6   7

^ 15. Поняття й ознаки права

Право як і держава є продуктом суспільного розвитку. Юридично воно оформляється в державно-організованому суспільстві як основний регулятор суспільних відносин. Звичаї, моральні та релігійні норми первісного суспільства відходять на другий план, поступаючись місцем правовому регулюванню суспільних відносин.

Існують різні підходи до визначення поняття «право». У навчальній літературі звичайно використовується так званий нормативний підхід, суть якого полягає в тому, що право розглядається як система всіх діючих у державі правових норм, тобто всіх правил поведінки, встановлених усіма компетентними органами держави (від парламенту і президента до місцевих органів державної влади).

Право – система загальнообов'язкових, формально-визначених, встановлених або санкціонованих і гарантованих державою правил поведінки.

З цього визначення випливають наступні ознаки права: загальнообов'язковість, формальна визначеність, нормативність, системність.

Загальнообов'язковість права полягає в тому, що правила поведінки, котрі містяться в ньому, обов'язково повинні дотримуватися тими суб'єктами, до яких вони звернені. Якщо ж суб'єкти конкретних відносин не дотримуються цих правил, то вони повинні бути притягнуті компетентними органами держави до юридичної відповідальності. У цьому виявляється також і гарантовані (забезпечення й охорона) з боку держави виконання правових приписів.

Формальна визначеність права полягає в тому, що, по-перше, правила поведінки, що містяться в праві, зазвичай, мають зовнішню форму свого вираження і закріплюються в законах, указах, постановах, інших нормативних актах, нормативних договорах та інших джерелах права.

Нормативність права виражається в тому, що воно складається з правил поведінки загального характеру. Вони містять не разові приписи, що відносяться до якого-небудь конкретного суб'єкта, а звернені до суб'єктів, позначених тими чи іншими родовими ознаками, напр., до громадян України, до військовослужбовців, до пенсіонерів, до підприємств, до органів місцевого самоврядування і т.д. і їхня дія не вичерпується однократним застосуванням, а здійснюється аж до їхнього скасування чи зміни.

Системність права виявляється в тому, що утворюючі його норми тісно взаємопов’язані одна з одною, діють у єдності, взаємодоповнюючи та взаємозумовлюючи одна одну.

Крім того, необхідно пам'ятати, що норми права – це правила поведінки, що походять від держави (її органів і посадових осіб), що прийняті ними у встановленому порядку й у межах їхньої компетенції (тобто в рамках тих правомочностей, що закріплені за даним органом чи посадовою особою).

Ще одним підходом у визначенні поняття «право» є так званий соціологічний підхід, суть якого полягає в тому, що право існує в суспільстві незалежно від держави. Нормотворчі органи держави, пізнаючи основи суспільних відносин ніби «відшукують» у їхній сукупності норми права, закріплюючи їх у законах та інших джерелах.

Зазначені підходи у визначенні поняття «права» обумовлюють і різні точки зору у вирішенні питання про походження права. У рамках нормативного підходу очевидний нерозривний зв'язок держави і права. Звідси походить твердження, що право відбулося одночасно з виникненням держави. Соціологічний підхід фактично відокремлює право від держави. У зв'язку з цим має місце твердження, що право виникло задовго до появи держави.
^ 16. Співвідношення права та моралі.

Між правом і мораллю існує тісний зв'язок. У моралі право отримує моральну опору. Окремі положення моралі безпосередньо закріплені в правових нормах, напр., у Сімейному кодексі України встановлений обов'язок батьків, піклуватися про виховання дітей. І право, і мораль орієнтується на справедливість як на міру і критерій своїх норм. Основним призначенням і права, і моралі є регулювання суспільних відносин.

Однак, між правом і мораллю існують й істотні розбіжності:

1. Норми моралі складаються в суспільстві, виходячи з пануючих у ньому уявлень про добро і зло, справедливість і несправедливість, обов’язок, честь та інші моральні категорії. Норми права встановлюються державою, виходячи з об'єктивних потреб у врегулюванні тих чи інших відносин.

2. Мораль існує і діє як зведення неписаних правил, у формі різних повчань, тобто зовні, у писемній формі, як правило, не виражена. Право має зовнішню форму свого вираження і закріплюється в писемній формі в законах, указах та інших джерелах.

3. Мораль формулює свої вимоги в абстрактно-загальній формі /"не вбий", "не вкради" і ін./. Правові приписи повинні носити ясний, точний, недвозначний характер.

4. Норми моралі пропонують ідеал людської поведінки, моральну мету, до якої повинна прагнути кожна людина. Мораль ніби відривається від реалій життя, часто вимагаючи зневаги особистих, егоїстичних інтересів. Право не може відриватися від життя, від її реальних умов, насамперед економічних і культурних. Воно саме стоїть на варті особистих егоїстичних інтересів.

5. У кожній країні існує загальна і єдина система права, котрій повинно підпорядковуватися все населення. Моральні вимоги не складають такої загальної та єдиної системи.

6. Зміна норм моралі відбувається поступово, еволюційним шляхом, у зв'язку зі зміною уявлень про ті чи інші явища громадського життя. Зміна норм права відбувається одномоментно, у зв'язку з рішенням компетентного органа держави про їхню зміну чи скасування.

7. Порушення норм права являє собою правопорушення і тягне юридичну відповідальність, пов'язану з застосуванням примусових заходів. Порушення норм моралі являє собою аморальну провину і тягне моральну відповідальність, що виражається в суспільному осуді особи, яка здійснила цю провину.
^ 17. Об'єктивне та суб'єктивне право

У юридичній науці та на практиці поняття "право" використовується в двох значеннях: по-перше, як об'єктивне право чи право в об'єктивному значенні, по-друге, як суб'єктивне право чи право в суб'єктивному значенні.

^ Об'єктивне право - сукупність загальнообов'язкових правил поведінки, виражених у системі нормативно-правових актів.

Суб'єктивне право - приналежна конкретному суб'єкту можливість самостійно в рамках закону (закріпляючого норми об'єктивного права) вибирати вид і міру власної поведінки.

У кожних правовідносинах суб'єктивному праву однієї особи відповідає юридичний обов'язок іншої особи. Якщо суб'єктивне право являє собою міру можливої поведінки суб'єкта, то юридичний обов'язок являє собою міру належної поведінки суб'єкта.

Юридичний обов'язок - встановлена законом (закріпляючим норми об'єктивного права) і забезпечувана державою, належна /необхідна/ поведінка суб'єкта правовідносин.

^ 18. Функції права

Під функціями права розуміються основні напрямки впливу права на громадське життя. Функції права виражають найбільш істотні, головні риси права, його соціальне призначення.

Залежно від того, які соціальні завдання вони вирішують, функції права поділяються на види. Основними функціями права є регулятивна й охоронна функція.

Сутність регулятивної функції права полягає в тому, що за допомогою права здійснюється впорядкування суспільних відносин, їхня чітка організація, функціонування і розвиток відповідно до потреб громадського життя.

Сутність охоронної функції права полягає в тому, що за допомогою права здійснюється охорона регульованих суспільних відносин від різного роду зазіхань з боку правопорушників. Охоронний вплив права виражається :

1. У визначенні заборон на здійснення протиправних діянь. 2. У встановленні юридичних санкцій за здійснення зазначених діянь. 3. У безпосередньому застосуванні юридичних санкцій до осіб, що вчинили правопорушення.

Крім основних функцій виділяють й інші функції права: інформаційну, виховну, політичну, ідеологічну й ін.

^ 19. Поняття та види джерел права

Право, як і держава, виникає з необхідності управління соціальними процесами. Право завжди соціально обумовлено.

Поняття "джерело права" може використовуватися в соціальному (матеріальному) значенні й у юридичному (формальному) значенні.

У соціальному значенні під джерелом права розуміються його філософські основи, соціальні фактори, першопричини права.

Соціальний процес формування права має своїм джерелом суспільні відносини, потреба в регулюванні яких виникає в житті. Ця потреба знаходить своє відображення в політичній, правовій і моральній свідомості людей. Реалізувати цю потребу здатен відповідний орган держави, напр., орган законодавчої влади.

У законодавця виникають погляди, уявлення, створюється думка про те, що певна сукупність соціальних зв'язків, певний варіант поведінки учасників суспільства повинні стати загальнообов'язковим правилом, набути форму загальності, стати законом. Пізнавши цю потребу, законодавчий орган безпосередньо формулює встановлювану правову норму, або санкціонує уже сформовані в житті правила поведінки і, тим самим надає їм якість юридичної норми.

У юридичному значенні під джерелом права розуміються способи закріплення і вираження правових норм.

Лише після офіційного опублікування і набрання чинності норми права набувають загальнообов'язкового значення, а порушники їх приписів можуть притягуватися до юридичної відповідальності. Поки норми права не виражені зовні, вони не існують. Більш того, якщо навіть підготовлені проекти нормативних актів і опубліковані для обговорення, вони ще не набули юридичної чинності і ними не можна керуватися в юридичній практиці. Норма права стане такою після прийняття нормативного акта відповідним правотворчим органом держави в порядку, передбаченому законодавством. Поряд з поняттям «джерело права» вживається поняття «форма права». Багато вчених-юристів розглядають їх як рівнозначні.

Розрізняють такі основні види джерел права: правовий звичай, юридичний прецедент, нормативно-правовий акт, нормативний договір.

^ Правовий звичай – правило поведінки, що склалося в результаті тривалого повторення людьми певних дій, якому держава надала загальнообов'язкового значення і дотримання якого гарантувало своєю примусовою силою.

Правовий звичай є історично першим джерелом права. Більшість правових звичаїв не фіксується в правових актах, а мають характер правових аксіом, що приймаються до уваги учасниками правових відносин (напр. правило «Один свідок – не свідок»). Але вони можуть бути окреслені в самому загальному виді й у законі. Напр., ч.4, ст.13 ЦК України встановлює, що при здійсненні цивільних прав особа повинна дотримуватися «моральних принципів суспільства».

^ Юридичний прецедент - це судове чи адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому держава надає загальнообов'язкового значення.

Суть юридичного прецеденту полягає в тому, що прийняте раніше рішення державного органу (судового чи адміністративного, тобто органу виконавчої влади) у конкретній справі має силу правової норми, тобто загального правила і при наступному вирішенні подібних справ. Прецедентна форма права широко використовується в Англії, США, ряді інших країн. Фактично в цих країнах суди не тільки застосовують, але і створюють право.

^ Нормативно-правовий акт - це прийнятий у встановленому порядку компетентним органом держави документ, що містить норми права.

Нормативно-правовий акт є основним джерелом права в Україні. До нормативно-правових актів належать закони і підзаконні акти. Слід підкреслити, що не будь-який державно-правовий акт може бути джерелом права, а тільки той, котрий містить норми поведінки, загальні правила. Напр., укази Президента України про присвоєння різних почесних звань конкретним діячам науки, мистецтва і т.д. не є джерелами права, хоча наявний їхній державно-правовий характер. Вони не можуть виступати джерелами права, тому що не містять яких-небудь загальних правил, тобто юридичних норм. Такі акти, що вирішують індивідуальні, конкретні справи іменуються індивідуальними актами.

^ Нормативний договір - це укладений у встановленій формі документ, у якому виражається погоджена воля декількох (двох і більше) суб'єктів з приводу встановлення, зміни чи припинення їх прав і обов'язків, здійснення або стримування від здійснення юридичних дій.

Прикладом нормативного договору як джерела права є Конституційний договір 1995 р. між Президентом України і Верховною Радою України. Широкого поширення нормативні договори набули в міжнародному праві. Конституція України закріплює, що чинні міжнародно-правові договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства (тобто джерелами права) України.
^ 20. Закони та підзаконні акти

Основними джерелами права України є нормативно-правові акти. Провідне місце серед них належить законам.

Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку парламентом (законодавчим органом держави) чи народом у порядку референдуму, володіє вищою юридичною силою і регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Закони України приймаються Верховною Радою України, а також всеукраїнським референдумом і мають вищу юридичну силу стосовно нормативних актів всіх інших органів держави. Жоден інший орган не має права прийняти, скасувати чи змінити закон. Акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону, а у разі, якщо вони суперечать закону, повинні бути у встановленому порядку скасовані чи приведені у відповідність із законом.

Для законів характерний особливий порядок їх прийняття і введення в дію.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Законодавчий процес в Україні містить у собі також стадії: підготовки законопроекту; його обговорення в трьох читаннях на засіданнях Верховної Ради України, у ході яких вносяться виправлення і доповнення; прийняття закону; його підписання й обнародування. Законодавчий процес урегульований Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України.

Закони приймаються зазвичай постатейним голосуванням. Верховна Рада приймає закони більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.

Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президенту України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після одержання закону підписує його, приймаючи до виконання, і офіційно обнародує його або повертає закон зі своїми мотивованими і сформульованими пропозиціями у Верховну Раду України для повторного розгляду.

У разі, якщо Президент України протягом установленого терміну не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і повинен бути підписаний і офіційно обнародуваний.

Якщо при повторному розгляді закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш ніж двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати й офіційно обнародувати протягом десяти днів.

Закон набирає сили через десять днів із дня його офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. /Нерідко в самому законі чи в супровідній постанові Верховної Ради уточнюються терміни і порядок введення його в дію (з моменту прийняття; з моменту опублікування; конкретно зазначеної дати; поетапно)/.

Офіційне обнародування закону здійснюється шляхом його опублікування в офіційних виданнях, якими є "Відомості Верховної Ради України", „Офіційний вісник” і газети „Президентський вісник”, „Урядовий кур'єр”, "Голос України".

Діючі в Україні закони можна поділити на наступні види: 1) Конституція України; 2) кодекси України; 3) основи законодавства України; 4) поточні (звичайні) закони України.

Конституція України - Основний Закон України, що закріплює основи конституційного ладу України, основи правового стану особи, державний устрій, систему державних органів і символи держави Україна.

Кодекси - це своєрідні зводи законів по окремих галузях права України. В даний час в Україні діє близько 20 різних кодексів.

Основи законодавства – законодавчий акт, що закріплює основні початки правового регулювання в ряді комплексних сфер соціально-культурного будівництва. В даний час в Україні діє три акти законодавства, що іменуються Основами. Зокрема, це Основи законодавства про культуру й Основи законодавства про охорону здоров'я.

Поточні (звичайні) закони - це акти, що регулюють окремі важливі сторони і сфери громадського життя.

Закон займає чільне місце в системі нормативних актів. Всі інші нормативно-правові акти називаються підзаконними. Сама назва "підзаконний нормативний акт" підкреслює, що усі вони перебувають "під" законом, підпорядковані його вищій юридичній чинності, видаються на основі й для виконання закону. У цьому плані вони мають ніби вторинний характер, оскільки основні напрямки правового регулювання встановлені певним законом. Підзаконні нормативні акти розвивають і конкретизують основні положення законів, поглиблюють їхній зміст. В існуванні такого роду актів існує об'єктивна необхідність, оскільки законодавець не в змозі у всіх подробицях врегулювати всі сторони суспільного життя.

Підзаконні нормативно-правові акти - це нормативні акти компетентних органів, що видаються на основі закону й для виконання закону.

Система підзаконних актів дуже велика. При цьому кожен орган держави приймає правові норми тільки у встановленій для нього формі. Найважливішими підзаконними нормативними актами в Україні є нормативні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні накази міністрів, постанови державних комітетів, інструкції, вказівки, положення, що затверджуються наказами і постановами, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій та ін.
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

1. основи загальної теорії держави І права iconПитання з теорії держави І права до комплексного державного екзамену
Поняття та предмет загальної теорії держави І права. Поняття та структура методології теорії держав І права
1. основи загальної теорії держави І права icon5. Комунікативна слугування своєрідним «містком» між юрид І іншими суспільними науками. 6
Предмет загальної теорії права. Місце загальної теорії права в системі юридичних наук
1. основи загальної теорії держави І права iconПитання, які виносяться на державний екзамен з курсу “Теорія держави І права”
Поняття І предмет теорії держави І права. Загальна характеристика теорії держави І права як науки
1. основи загальної теорії держави І права iconБаумейстер А. О. Філософія права: навч посіб./А. О.
...
1. основи загальної теорії держави І права iconМетодологія теорії держави І права
Особливість теорії держави І права як науки проявляється також у методах дослідження, які використовуються нею. Якщо предмет теорії...
1. основи загальної теорії держави І права icon1. Поняття теорії держав та права як науки Теорія держави І права...
Предмет теорії держави І права є єдиним, адже держава І право не­від'ємні, взаємопов'язані соціальні інститути. Теорія держави І...
1. основи загальної теорії держави І права iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Предмет теорії держави І права. Місце теорії держави І права в системі суспільних наук
1. основи загальної теорії держави І права iconКурсової роботи обирається студентами самостійно з тематики курсових...
Важливою формою самостійної роботи студентів з загальної теорії держави І права є написання курсової роботи. Написання курсової роботи...
1. основи загальної теорії держави І права iconРозділ І. Вступ до загальної теорії держави І права
В. Назаренко, головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України, доктор юридичних наук, професор
1. основи загальної теорії держави І права icon1. Предмет І методологія теорії держави та права
Навчальна мета: сформувати уявлення про сутність та спрямованість теорії держави І права як науки; надати базові знання про коло...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка