Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства»




Скачати 321.55 Kb.
НазваЛекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства»
Сторінка3/3
Дата конвертації10.02.2014
Розмір321.55 Kb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Право > Лекція
1   2   3

^ Норма права - це первинний компонент, iз якого складаються інститути та галузі права. Не існує норми права, яка б не входила до певного інституту чи галузі права. Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене пра­вило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин i забезпечене її організаційною та приму­совою діяльністю.

У структурі правової норми виділяють гіпотезу, диспозицію i санкцію.

Сучасне право України складається з таких основних (матеріальних) галузей:

конституційне (державне) право - закріплює основи суспільного i державного ла­ду, форму правління та державного устрою, механізм здійснення державної влади, пра­вове становище особи;

адміністративне право - регулює відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності;

цивільне право - регулює майнові та особисті немайнові відносини;

фінансове право - регулює відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного бюджету;

трудове право - регулює трудові відносини мiж працівником i адміністрацією підприємства, установи, організації;

земельне право - регулює відносини мiж де­ржавою та суб’єктами різних форм власності на землю;

сімейне право - регулює шлюбно-сiмейнi відносини i питання опіки та піклування;

кримінальне право - визначає види суспільно небезпечних діянь (злочинів) i покарання, що застосовується до осіб, які їх скоїли. Матеріальним галузям права - адміністративному, цивільному, кримінальному праву – вiдповiдають процесуальні галузі­ - адміністративно-процесуальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право, які регулюють порядок розгляду i розв'язання кон­кретних справ.

Якщо поняття системи права характеризує внутрішню сторону права - його зміст, то по­няття системи законодавства відображує його зовнішню сторону - форму. Система права та система законодавства спiввiдносяться мiж со­бою як змicт i форма.

^ Система законодавства - це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-право­вих актів даної держави. Законодавство - фор­ма існування права: норми права втулюються в законах, інших нормативно-правових актах.

Структура системи законодавства - це внутрішня організація впорядкованих нормативно­-правових актів, яка знаходить свій вияв у їх узгодженні й розподiлi на галузі та інститути законодавства. Структура системи законодавст­ва може бути галузевою (горизонтальною), субординацiйною, або ієрархічною (вертикаль­ною), i федеративною. Галузева структура передбачає розподіл нормативно-правових актів за предметом регулювання (цивільне законодавст­во, кримінальне законодавство, адміністративне законодавство та ін.). Субординацiйна структура має на меті поділ нормативно-право­вих актів на певні групи за юридичною силою (закони, укази та ін.). Федеративна структура передбачає поділ нормативно-правових актів на закон6давство суб’єктів федерації та федераль­не законодавство.

Кожна держава, у тому числі й Україна, має своє законодавство. 3аконодавство України включає нормативно-правові акти, що поділяються на закони та пiдзаконнi нормативно-правові акти.

Окрім цього, елементами законодавства України є її мiжнароднi договори згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада України.

Слід розрізняти нормативно-правові акти, які складають систему законодавства держави, та iндивiдуальнi правові акти.

^ Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, який прийметься упов­новаженим органом держави та встановлює, змінює чи скасовує правові норми. Його основні ознаки:

  • приймається державними органами у межах їх компетенції;

  • має певну, чітко визначену форму;

  • має юридичну силу, тобто породжує юридичні наслідки;

  • має загальний характер, тобто поширюється на всю сферу однотипних відносин;

  • застосовується до невизначеної кiлькостi випадків;

  • охороняється державою.

Iндивiдуальний правовий акт - це юридич­ний документ, що приймається компетентним органом держави у результаті розгляду конкрет­ної справи. Йому притаманні такі ознаки:

  • приймається на основі нормативного акта;

  • поширює норму права на конкретну юридич­ну ситуацію;

  • має одноразове значення, тобто застосовується один раз;

  • адресується чітко визначеним суб’єктам;

  • може бути оскаржений зацікавленими особа­ми.

Таким чином, відмінність нормативного акта від індивідуального полягає у тому, що він містить юридичні норми, закріплює їх, тоді як індивідуальний акт є завершальним документом правозастосування i містить конкретно-держав­ний припис стосовно конкретної юридичної спра­ви. Нормативно-правовий акт використовується багаторазово i не має iндивiдуально-визначеного адресата, тоді як індивідуальний акт має разове, індивідуалізоване застосування.
^ 3. Правовідносини, їх поняття та ознаки.

Правовідносини - це суспiльнi відносини мiж двома або декількома суб’єктами, які реалізують свої суб’єктивні права та юридичні обов'язки на основі норм права.

Правовідносини мають такі ознаки:

  • є різновидом суспільних відносин, тобто ство­рюються людьми В процесі їхніх взаємовідносин;

  • виникають на основі норм права, тобто висту­пають як засіб реалізації правових норм;

  • є вольовими відносинами, бо в них втілюється воля (інтерес) держави, з одного боку, i во­ля (інтерес їх учасників - з іншого;

  • мають, як правило двосторонній характер, причому в однієї сторони є суб’єктивні права, а на іншу покладені юридичні обов'язки.

^ Склад правовідносин - це сукупність елементів, які необхiднi для виникнення правовідносин: суб’єкт, об’єкт, зміст.

Суб’єктами правовідносин можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи (державні органи, організації, установи, підприємства, об’єднання громадян), держава, державні утворення (республіки, штати, землі), адміністративно-територіальні утворення (міста, села); соціальні спільноти (народ, нація, етнічна група).

Цивільний кодекс України визначає юридич­ну особу як організацію, створену i зареєстровану у встановленому порядку, яка наділяється цивільною правосуб’єктністю. Створену юридичну особу в установленому порядку наділяють майном, необхідним для її діяльності, та визначають правовий режим цього майна. Особливість правового режиму майна юридичних осіб полягає у самій їх природі. Так, юридична особа наділяється правоздатністю та дієздатністю під час її створення. Тобто її правосуб’єктність є похідною від осіб, які цю юридичну особу ство­рюють i наділяють майном.

Цiлi юридичних осіб визначаються їхніми установчими документами або розпорядчими актами, які їх засновують. Правосуб’єктність юридичних осіб припиняється в результаті пере­дання всього їхнього майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам - правонаступникам унаслідок злиття, приєднання, виділення, поділу й перетворення або в результаті ліквідації.

3алежно від порядку створення юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридичні особи приватного права утворюються на пiдставi установчого документа (Статуту тощо). Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, орга­ну державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самовря­дування. За формою власності юридичні особи поділяються на приватні, колективні, державні, комунальні, мiшанi.

Суб’єкт правовідносин повинен мати правосуб’єктність, тобто правоздатність та дієздатність.

Правоздатністю називають можливість ма­ти юридичні права й обов'язки. Правоздатність людини виникає з моменту її народження i зберігається до смерті.

Дiєздатнiсть - це можливість своїми діями набувати юридичних прав i обов’язків, самостійно нести юридичну відповідальність.

^ Об’єкти правовідносин - це ті матерiальнi та нематерiальнi (духовні та ін.) блага, з приво­ду яких суб’єкти вступають у правовідносини та здійснюють свої суб’єктивні права та юридичні обов'язки. До об’єктів правовідносин можна віднести: предмети матеріального світу (речі, майно); послуги виробничого та невиробничого характеру; продукти духовної творчості; особисті немайнові блага.

^ Зміст правовідносин складають суб'єктивне право та юридичний обов'язок. Суб’єктивне право - це забезпечена державою міра мож­ливої поведінки суб’єкта права, що дав йому змогу задовольнити свої потреби. Юридичний обов'язок - це міра обов'язкової поведінки суб’єкта права, встановлена для задоволення його інтересів та забезпечена державою. Підставами виникнення, зміни або припинення правовідносин є юридичні факти. Юридичні факти - це життєві обставини, з яки ми нор­ми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичні факти класифікуються на дії та події. Іншою класифікацією є класифікація за юридичними наслідками.
^ 4. Правопорядок і законність.

Законність - це конституційний принцип державного i суспільного життя, який передбачає точне i неухильне виконання законів та відповідних нормативних активів усіма без винятку суб’єктами правовідносин.

Умови законності забезпечуються за наявності:

  • розгалуженої системи законодавства;

  • високого рівня правової культури насе­лення;

  • держав них гарантій, за допомогою яких впроваджується, а в разі порушення відновлюється законність.

Розрізняють економічні, ідеологічні, політичні, юридичні, громадські та мiжнароднi гарантії законності.

До основних принципів законності слід віднести:

  • обов’язковість законів для всіх учасників правовідносин;

  • верховенство закону щодо інших нормативно-правових актів;

  • рівність ycix перед законом;

  • попередження й ефективна боротьба з право­порушеннями, невiдворотнiсть відповідальності за вчинення правопорушення.

Результатом дотримання норм права у повсякденному житті є правопорядок. Правопоря­док - це реалізовані правові норм и в системі суспільних відносин, у яких діяльність суб’єктів права є правомірною.

Особливості правопорядку полягають у тому, що він:

  • складається й підтримується в результаті реалізації норм права;

  • є соціальним результатом правового регулю­вання;

  • є реальним порядком суспільних відносин, які вiдповiдають не лише нормам права, але й іншим соціальним нормам.


5. Правопорушення.

Правопорушення - це суспільне небезпечне протиправне діяння (дія або бездiяльнiсть) де­лiктоздатної особи, що тягне за собою юридичну відповідальність.

^ Ознаками правопорушення є те, що воно:

має протиправний характер, тобто супере­чить нормам права; являє собою порушення заборон, указаних у законах та підзаконних актах;

суспільно шкідливе, тобто завдає шкоди інтересам особи, суспільству, державі; проявляється у протиправних діях чи без­дiяльностi, а не в думках;

має винний характер, тобто є діянням осо­би, яка в момент його здійснення контролює свою волю i свiдомiсть i тим самим проявляє своє внутрішнє негативне ставлення до інтересів людей, містить вину;

тягне за собою застосування до правопоруш­ника заходів державного впливу, тобто заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного та матеріального характеру.

Виділяють такий склад правопорушення:

  • об'єкт - порушене матеріальне або нематеріальне благо, що захищається нормами права;

  • об'єктивна сторона - зовнішня сторона пра­вопорушення, саме протиправне діяння, шкідливий наслідок та причинний зв'язок мiж діянням та його наслідком;

  • суб'єкт - це фізична або юридична особа, яка скоїла правопорушення; необхідна оз­нака суб’єкта - його делiктоздатнiсть, тобто можливість, що визначається законом, особи вiдповiдати за свої діяння;

  • суб'єктивна сторона - внутрішня сторона правопорушення, тобто ставлення правопо­рушника до діяння та його наслідків (нав­мисне чи необережно він порушив закон).

За вiдсутностi будь-якого елемента складу правопорушення відповідальність за нього не­можлива.

Правопорушення поділяють на окремі види, найчастіше відповідно до галузей права, котрі регулюють відносини, щодо яких здійснено по­рушення. Види правопорушень: дисциплінарні, адміністративні, цивільно-правові, кримінальні тощо.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини i проступки.
^ 6. Юридична відповідальність.

Юридична відповідальність - встановле­ний законодавством i забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ, належних йому цінностей (позбавлення волі, позбавлення права займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації, стягнення штрафів). Юри­дична відповідальність є реакцією держави на допущені порушення правових норм.

^ Метою юридичної відповідальності є не тільки покарання за вчинене правопорушення, а й виховання i перевиховання правопорушників та запобігання скоєнню правопорушень у майбутньому.

Розрізняють такі види мети юридичної відповідальності:

запобігання скоєнню правопорушень;

покарання правопорушника;

вплив на свiдомiсть правопорушника;

моральна перебудова особи;

формування у людини, яка порушила норми права, установки на правомірну поведінку у майбутньому;

виховний вплив на інших людей для запобігання правопорушення з їхнього боку.

^ Основні принципи притягнення громадян до відповідальності закріплені в Конституції України:

  • закон не має зворотної сили (притягнути людину до відповідальності можна лише на пiдставi закону, який діяв на час скоєння правопорушення);

  • за одне й те саме правопорушення особа може бути притягнута до відповідальності одного виду лише один раз;

  • особа не несе відповідальності за відмову від виконання явно злочинного наказу;

  • не несе відповідальності громадянин, який відмовився давати свідчення проти членів своєї сім'ї чи близьких родичів.

^ Підставою юридичної відповідальності є правопорушення за наявності Bcix його елементів: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони. Підставами притягнення до юридичної відповідальності виступають:

  • наявність правової норми, що охороняє сус­пiльнi відносини, на які посягає діяння;

  • юридичний факт - дія, тобто вчинення правопорушення;

  • наявність вiдповiдного правозастосовного ак­ту, що набрав чинності i юридичної сили.

^ Ознаками юридичної відповідальності є те, що вона спирається на державний примус у формі караючих та правовiдновлюючих засобів; проявляється в обов'язку особи терпіти певні негаразди, втрату певних благ особисто­го та майнового характеру за вчинене нею пра­вопорушення; настає тільки за вже скоєні або скоювані правопорушення за наявності скла­ду правопорушення; здійснюється в суворій. відповідності до норм права при дотримання певного процедурно-процесуального порядку, встановленого законом.

Той чи інший вид правопорушення тягне за собою рiзнi види юридичної відповідальності:

  • кримінальну - за скоєння злочинів;

  • адміністративну - за скоєння адміністративних правопорушень;

  • цивільно-правову - за порушення норм цивільного права;

  • дисциплінарну - за порушення трудової, навчальної, службової дисципліни;

  • матеріальну - за шкоду, заподіяну підприємству, установі, органiзацii: внаслiдок пору­шення накладених на працівника трудових обов’язків;

  • конституційну - за порушення норм Конс­титуцii: або конституційного законодавства;

  • міжнародно-правову - за порушення норм міжнародного права.
1   2   3

Схожі:

Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства» iconЗапитання до модульної контрольної роботи (заліку) з дисципліни «Правознавство»...
Запитання до модульної контрольної роботи (заліку) з дисципліни «Правознавство» («Основи правознавства», «Основи права»)
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства» iconЛекція 1 Вступ Мета, завдання, об’єкт, предмет І структура курсу...
Мета вивчення дисципліни полягає у розвитку економіко-організаційного мислення майбутніх інженерів
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства» iconЛекція 8 Тема: Основи державної безпеки
Мета: в результаті вивчення теми даної лекції студенти повинні знати: концептуальні основи державної безпеки, законодавчі основи...
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства» iconПерелік залікових питань з дисципліни: «Основи правознавства»
Поняття заробітної плати. Тарифна система. Тарифно-кваліфікаційні довідники. Сітки, ставки, посадові оклади
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства» iconОпорні питання з дисципліни «Основи правознавства України»
Особливості встановлення опіки та піклування над дітьми, які залишилися без батьківського піклування
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства» iconНавчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни...
Автор: Лаврик Г. В. – д ю н., завідувач кафедри правознавства Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки...
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства» icon1. Теоретичні основи аналізу господарської діяльності
Завдання вивчення дисципліни. З результаті вивчення дисципліна “Аналіз господарської діяльності” студенти повинні знати
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства» icon1. Вступ. Мета І основні задачі вивчення курсу
Методичні матеріали щодо індивідуальної роботи з вивчення дисципліни “Управління проектами” для спеціальності 601 “Менеджмент організацій”...
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства» iconПлан вступ поняття трудової дисципліни та методи її забезпечення...
Тема обраної курсової роботи “Дисципліна праці” є вкрай актуальною І потрібною для поглибленого вивчення
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства» iconТеми рефератів з курсу «Основи правознавства»
Застосування сімейного законодавства України до іноземців та осіб без громадянства
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка