Тема Судження та його характеристика




Скачати 231.67 Kb.
НазваТема Судження та його характеристика
Дата конвертації20.06.2013
Розмір231.67 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Математика > Документы
Модуль ІІІ Судження

Тема 1. Судження та його характеристика

План

  • Судження як форма мислення, його структура

  • Судження та поняття. Судження і речення

  • Види судження.

Тема 2. Модальність суджень, розподіленість термінів у судженнях, відношення між ними

План

  • Модальність простого судження

  • Розподіленість термінів у судженнях

  • Логічний квадрат.

Ключові питання та терміни

  • Висловлювання та речення

  • Судження

  • Істинність та хибність судження(висловлювання)

  • Структура судження

  • Прості судження

  • Категоричні (атрибутивні) судження

  • Модальність простого судження

  • Поділ суджень за модальністю

  • Відношення між судженнями. Види відношень

  • Складні судження

  • Запитання та відповідь



Якщо поняття концентрують, акумулюють, нагромаджують і зберігають продуковані людством наукові знання, то судження є динамічною формою мислення, завдяки якій з’ясовується, які в поняттях мисляться предмети(обсяг понять) і ознаки(зміст). Саме завдяки судженням людина долучається до інтелектуального багатства, створеного людством упродовж тисячоліть. Важко переоцінити роль суджень і в процесі продукування нових знань, зокрема й понять. Будову суджень вивчає традиційна логіка.


Т. 1. Судження та його характеристика





Судження як форма мислення. Судження і речення.
Судження складаються з понять, і тому вони мають складнішу будову.

Судження – це думка, яка розкриває зв’язок між предметами і їхніми ознаками через ствердження або заперечення.

Є ще інші визначення «судження». Такі, як «судження – це відносно закінчена думка, що відображає предмети, явища реального світу». Або «судження – це форма мислення, в якій засобами ствердження чи заперечення розкриваються зв’язки предметів з їх ознаками або відношення між предметами».

Приклади суджень:

«Криголами існують», «Альпіністи здійснили сходження на Еверест», «Київ більший за Харків».

Судження співвідноситься з відповідною об’єктивною реальністю, а тому воно неодмінно є істинним або хибним. Наприклад, «у травні 31 день» - воно істинне, а «всі люди є студентами» - хибне. Істинність і хибність судження називається їх логічним значенням. Перевіркою істинності змісту судження займаються науки, до предметної сфери яких належать предмети того чи іншого судження. Так, істинність чи хибність судження «сума кутів у трикутнику дорівнює 180 градусам» належить до компетенції геометрії, а істиннісне значення судження «Б. Хмельницький – видатний політичний діяч українського народу» - до історичної науки.

Традиційна логіка є двозначною, так як у цій логіці судження має водно із двох значень: воно або істинне, або хибне. Питання про те, яким є кожне конкретне судження – істинним чи хибним, розв’язуються практикою.

Структура Судження складається із суб'єкта, предиката і зв’язки.

судження Субєкт- це те, про що йдеться у судженні. Суб’єкт – не сам предмет

дійсності, а поняття про нього. Суб’єкт позначається літерою S(перша літера

латинського слова subjectum).

Предикат – це те, що мовиться у судженні про предмет думки. Предикат є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб’єктом. Позначається предикат літерою Р(від латинського слова praedicatum).

Суб’єкт і предикат судження називаються термінами судження.

^ Зв’язка судження – відображення зв’язку, який існує чи не існує між предметами думки і відповідною властивістю. Зв’язка вказує на належність чи неналежність предметові думки тієї властивості, яка мислиться в предикаті. Вона виражається словами «є», «належить», «не є», «не належить» тощо. Зв’язка може бути виражена одним словом(є, суть), або групою слів, чи тире, чи простим узгодженням слів(«Собака лає», «Іде дощ»). Перед суб’єктом судження іноді стоїть квантор (кванторне слово): «всі», чи «жоден», чи «деякі» та ін. Кванторне слово вказує, чи відноситься судження до будь-якого об’єму поняття, що виражає суб’єкт або його частини.

Логічна форма(схема) простого судження S є (не є) Р. Приклади: Розглянемо судження: «Київ є столицею України» і визначимо його структуру та логічну форму(схему). Суб’єкт – «Київ»; предикат – «столиця України»; зв’язка – «є». Логічна форма (схема) «S e P». Приклад: «Усі люди мають свідомість». Логічна форма (схема) – «Всі S є Р», де «усі» - квантор, він визначається .

Судження може складатися з одного суб`єкта і одного предиката або кількох суб`єктів і предикатів. Тому структура суджень не однакова, вона різна у різних видів суджень.

За складом суб`єкта і предиката судження поділяються на прості та складні. ^ Простим судженням називається судження, яке складається з одного суб`акта і одного предиката. Складним судженням називається таке судження, в якому наявні кілька предикатів чи суб`єктів. Складні судження складаються з кількох простих суджень.

Судження Треба наголосити на тому, що судження і поняття поруч із загальними

і поняття рисами мають ряд характерних властивостей. Поняття і судження є

продуктами людського мозку. Як форми мислення вони мають

загальнолюдський, некласовий характер. І в понятті, і в судженні відображається об’єктивна дійсність, але відображається по-різному.

Поняття відображає істотні ознаки предметів і явищ, воно немов концентрує, складає воєдино наше знання про істотні риси предмета чи класу предметів.

У випадку судження наше знання про предмети виражено у формі ствердження того, що предмету належить яка – небудь ознака, або вказівка на те, що дана ознака предмету не належить. У судженні зв’язок предмета з його ознакою виступає як взаємодія. Судження є форма руху думки, тоді як поняття є одним із моментів цього руху, його початковим пунктом або кінцевим результатом.

У процесі мислення судження і поняття тісно пов’язані між собою. Взаємозв’язок цей проявляється уже в тому, що саме судження є формою утворення понять. Формуючи те чи інше поняття, ми дізнаємося про окремі сторони предмета, висловлюємо судження про належність окремих ознак, стверджуємо, що деякі з цих ознак є істотними, а інші – неістотними, випадковими.

Абстрагуючи й узагальнюючи, людина не може обійтися без суджень. Кожне поняття є результатом багатьох суджень, таким чином, судження є формою мислення, без використання якої не може протікати процес утворення понять.

Судження є також формою розкриття обсягу і змісту поняття. Адже саме судження є будь-яке визначення поняття. Ніяка конкретизація понять, ніякий їх розвиток неможливий без використання суджень. Стосовно судження, то воно не може обійтися без понять уже тому, що поняття є складовою частиною судження, а судження складається з понять. Як поняття, так і судження є важливими формами мислення, які виконують у процесі пізнання свої специфічні функції. Судження і поняття тісно пов’язані між собою, немислимі одне без одного.

Судження При вивченні форм логічного мислення, при розгляданні понять,

і речення суджень і умовиводів не можна не зупинитися на питанні про співвідношення

форм мислення з їх матеріальною оболонкою. Говорячи про ту чи іншу форму

мислення, треба сказати і про її вираження в мовленні, в мові.

Взаємозв’язок мови і мислення є складна взаємодія. Зрозуміле мовлення значно впливає на мозок як орган мислення. Звукова мова стала не лише умовою, але й одним із головних стимулів розвитку людського мислення.

Усі думки, усі ідеї існують лише на базі мовного матеріалу. І якщо мовленнєвою оболонкою поняття є слово чи група слів, то судження перетворюється у більш складне словосполучення.

Мовленнєвою формою судження, формою, в якій лише й існують судження, є речення. Саме речення, фрази є мовленнєвим матеріалом, на базі якого виникають і існують наші судження. Немає суджень у голому вигляді, немає суджень без оболонки, без такої граматичної форми, якою є речення.

Тож усяке судження виражається у реченні. І саме речення слугують для вираження суджень. Однак судження і речення не можна ототожнювати одне з одним, це не одне й те саме.

Різниця між судженням і реченням виражається в цілому ряді моментів. Перш за все воно проявляється в тому, що одне судження може бути виражено різними реченнями. Адже одне й те саме судження можна перекладати з однієї мови на іншу. При цьому думка буде зберігатися, а граматична форма буде змінюватися.

Судження буде одним і тим же, а речення можуть бути різноманітними. Так, лозунги борців за мир звучать сьогодні усіма мовами світу. Але одне судження може бути виражено різними реченнями не лише різними мовами. У межах однієї мови можна також знайти такі речення, які виражають одне й те саме судження.

Таким чином, різниця між судженням і реченням проявляється вже в тому, що одне судження часто виражається різними реченнями.

З другого боку, одне речення може слугувати оболонкою декільком судженням. Сенс судження може корінним чином змінюватися в залежності від контексту і логічного наголосу. Візьмемо просту фразу «Я читаю книгу». Це речення можна вимовити у різних ситуаціях із різним логічним наголосом, його можна вимовити з наголосом на «Я»: «Я читаю книгу», з наголосом на слово «книга»: «Я читаю книгу», з наголосом на дієслово: «Я читаю книгу».

У кожному з трьох випадків ми маємо справу з новим судженням, яке виражено в одному й тому ж реченні. Підкреслюючи роль інтонації, роль логічного наголосу, А. С. Макаренко зазначав, що просту фразу «можеш іти» можна сказати тридцятьома різноманітними способами. У кожному випадку вона буде виражати нову думку і буде вміщувати в собі нове судження.

Різниця між судженням і реченням проявляється також у частому не збігу їх структури. Дійсно, ми бачили, що у найпростішому судженні завжди є три складові частини: суб’єкт, предикат, зв’язка. Речення ж має більш складну структуру. У ньому є не лише підмет та присудок, але й додаток, означення, обставина та ін. Вже в силу цього логічний підмет і присудок часто не співпадають з граматичним підметом і присудком. Суб’єкт судження може охоплювати групу членів речення, зокрема опинитися в реченні присудком, а предикат – підметом. Не збіг частин суджень і речень особливо яскраво проявляється у випадку так званих безособових і називних реченнях. У безособовому реченні, як типу: «Світає», «Не спиться», «Занесло усі дороги» - підмет відсутній. У випадку називних речень («Місяць», «Небачене місто») немає присудка. Однак і називні, і безособові речення виражають собою закінчені судження, в яких можна виокремити і суб’єкт, і предикат.

Треба, відповідно, бачити не лише єдність судження і речення, але й різницю між ними, одже, судження і речення – не одне й те саме, тому необхідно знати в чому ця різниця проявляється.

У процесі пізнання людиною дійсності постановка запитань має велике значення. Запитання є осмисленим виразом нашого прагнення до знання, розв’язання тієї чи іншої проблеми. У формі запитання формулюється пізнавальне завдання, намічається напрямок процесу пізнання. Без запитання не можливі здобуття нових знань, розвиток науки.

До питань категорії «істинно» і «хибно», якими характеризуються судження, не застосовні. Не можна сказати «Це запитання є істинним» або «Це запитання є хибним». Запитання може бути або правильним або неправильним. Тому, коли ми маємо справу із запитанням, нас цікавить, перш за все те, правильно чи не правильно воно поставлене, оскільки правильна, послідовна і своєчасна постановка запитання є істотною умовою успіху у процесі пізнання.

Правильній постановці запитання надається велике значення у будь-якій науці, у будь-якій галузі пізнання. Особливо це проявляється в педагогічній діяльності. Також важлива відповідь учителя (учня), яка може бути правильною чи неправильною.

Види судження

Прості Види суджень різняться за характером складових його елементів,

судження тобто за характером суб’єкта , зв’язки та предиката.

Щодо суб’єкта(кількості)

  1. Загальні судження, де суб’єкт – загальне поняття.

Приклад. «Студенти - люди веселі»

  1. Часткові судження, де суб’єкт – часткове поняття.

Приклад. «Декілька студентів достроково здали заліки».

  1. Одиничні судження, в яких суб’єкт є одиничне поняття.

Приклад. «Харків – обласний центр»

Щодо зв’язки(якості)

  1. Стверджувальні судження стверджують наявність якої-небудь властивості, відношення або існування того, що представлено у суб’єкті. Приклад:«Петренко першим успішно склав іспити»

  2. Заперечуючі судження заперечують яку-небудь властивість, відношення або існування, що складає суб’єкт даного судження. Приклад: «Це – не аргумент»

За характером предиката

  1. Атрибутивне судження(судження властивості)- (лат.attribtuo- надаю, постачаю), в якому стверджується чи заперечується наявність певних властивостей у предметів. Приклад: «Г.С.Сковорода – відомий український філософ», «Сніг білий»

  2. ^ Релятивне судження (судження із відношенням), в якому відображено зв’ язки між предметами та відношенням (за розміром, положенням у просторі, послідовністю у часі тощо). Приклад: «Херсон знаходиться південніше від Києва»

  3. ^ Екзистенцйнеі судження(судження існування - лат.existentia, від exsito – існую), в якому стверджується або заперечується існування предметів(матеріальних або ідеальних) в дійсності. Приклад: «Існує незалежна, суверенна Україна».

Конкретні види суджень складаються шляхом сполучення конкретних видів суб’єктів, зв’язків та предикатів. Так, у різних сполученнях суб’єкта і зв’язки складаються:

    1. Загальностверджувальні судження – це судження за кількістю загальні, а за якістю стверджувальні. Наприклад: «Усі студенти складають екзамени»; «Всі договори є угоди». Формула загальностверджувального судження: «Всі S є P».

Загальностверджувальні судження прийнято позначати літерою «А»(перша літера латинського слова affirto- стверджую).

  1. Загальнозаперечні судження – це судження за кількістю загальні, а за якістю заперечні. Наприклад: «Жодне явище не існує ізольовано від інших явищ». Формула загальнозаперечного судження: «Жодне S не є P». Загальнозаперечні судження позначають літерою «Е»(перший голосний латинського слова nego-заперечую).

  2. Частковостверджувальні судження – це судження за кількістю часткові, а за якістю стверджувальні. Наприклад: «Деякі студенти - відмінники»; «Деякі злочини здійснюються через необережність». Формула частково стверджувального судження: «Деякі S є P».

Позначаються ці судження літерою «І»(другий голосний латинського слова affirto).

  1. Частковозаперечні судження – це судження за кількістю часткові, а за якістю заперечні. Наприклад: «Деякі майнові відношення не регулюються цивільним правом». Формула частково заперечного судження: «Деякі S не є P».

Позначаються ці судження літерою «О»(другий голосний латинського слова nego )

Складні Складні судження – це судження, до складу яких входять два і

судження більше суб’єктів або два і більше суб`єктів і предикатів.

Залежно від того, стверджується чи заперечується щось про зв’язок «S» та «P» з формулюванням якихось умов або без них судження поділяються на умовні та безумовні.

^ Умовні судження – судження, в яких відображається залежність того чи іншого явища від якихось обставин і в якому підстава і наслідок з’єднуються за допомогою логічного сполучника «якщо…то…»

До умовних можна віднести судження «Якщо всі метали перебувають у твердому стані, то це стосується і ртуті», «Якщо ромб має прямі кути, то він належить до квадратів».

Безумовні судження поділяються на єднальні, розділові, поділяючі і множини. Приклад: «Т.Г.Шевченко – геніальний поет і талановитий майстер живопису», цей кут є або гострим, або прямим, або тупим».

Різновиди складних суджень різняться за характером логічного сполучника, який їх з’єднує.

1. Єднальні (кон’юктивні) судження утворюються з двох і більше простих суджень за допомогою сполучника «і» - кон’юнкції. Символ кон’юнкції знак “^”. Запис кон’юктивного судження: А^В. Приклад: “Україна – країна в Європі і країна з багатонаціональним населенням”.

Кон’юктивне судження, як судження складне, є істинним лише у тому випадку, коли істинні всі судження, що його складають, і хибне тоді, коли є хибним бодай одне із похідних суджень.

2.Розподільні ( диз’юнктивні)судження є складними судженнями, у складі яких прості судження з’єднані логічним сполучником “або” - диз’юнкцією. Символ диз’юнкції – знак “V”. Розрізняють:

  • Слабку диз’юнкцію ( єднально-розподільне судження), в якій здійснюється розподіл несумісних характеристик. Символічно відображається як А v В (А або В). Приклад: “ Ця людина – викладач або письменник”.

  • Строгу диз’юнкцію ( розподільно-виключаючі судження), в якій здійснюється розподіл несумісних характеристик. Символічно відображається А v v В

(або А, або В). Приклад : “Ця людина народилася в Києві або у Харкові”

3.^ Умовні (імплікативні) судження складаються з двох простих суджень, зв’язаних симетричним, логічним відношенням «якщо … то». Символ імплікації – знак “→”

Запис “А →В”, де А- антецедент(основа), В- консеквент(слідство). Приклад: « Якщо тіло нагріти, то воно розшириться»

  1. Еквівалентні(тотожні) судження складаються з двох простих суджень, зв’язаних логічним сполучником «тоді і тільки тоді, коли…»або «якщо і тільки якщо…». Символ еквіваленції знак «↔». Запис : «А↔ В». Приклад: «Робітники отримають премії тоді і тільки тоді, коли вони поліпшать якість продукції».


Т.2. Модальність судження

До цього часу ми розглядали висловлювання, в яких стверджувалася, або заперечувалася наявність фактів та явищ у дійсності. Насправді людина намагається описати навколишній світ, зрозуміти його, з’ясувати причини своєї поведінки, дій інших людей, використовуючи складніші знакові засоби, зокрема модальні висловлювання.

Модальність Модальність судження задається модальним оператором –

суджень спеціальним поняттям. ^ Модальний оператор кваліфікує характер зв’язку між

суб’єктом та предикатом простого судження або характер зв’язку простих

суджень у складі складних. Символічне визначення простого модального

судження М(S-P), де М- модальний оператор. Модальність – це певний спосіб

ставлення людини до висловлювання, яке вона виголошує.

У логіці розрізняють модальність у вузькому (власному) смислі слова та модальність у широкому смислі слова.

У вузькому смислі розрізняють асероторичні (судження дійсності), аподиктичні (судження необхідності) та проблематичні (судження можливості) судження. Цю класифікацію розробив німецький філософ І.Кант (1724-1804).

Асероторичні судження не потребують модального оператора – спеціального поняття. В них зв'язок суб’єкта та предиката (або простих суджень у складі складних) здійснюється безпосередню. Приклад: «Якщо завтра буде дощова погода, прийдеться відкласти поїздку за місто».

Аподикатичні судження. Речення цього плану обов’язково мають або передбачають модальний оператор «необхідно». Приклад: «Необхідно підвищувати життєвий рівень мешканців України».

Проблематичні судження вводяться поняттями «можливо», «ймовірно» та ін.. Приклад: «Якщо студент ліквідує академічну заборгованість, можливо продовження його навчання в цьому навчальному закладі».

Отже, виходячи із наведених прикладів, приходимо до висновку, що і аподикатичні, і проблематичні судження можуть бути висловлюваннями як до відношень об’єктивних явищ і процесів, так і відносно форм їх відображення свідомістю.

Тому в широкому плані виділяють: епістемічну, деонтичну, аксіологічну, часову та інші модальності.

Розподіленість Знання правил розподіленості термінів у судженнях необхідне при

термінів у аналізі умовиводів.

судженнях 1. Якщо термін судження повністю включається до обсягу іншого терміна

або повністю виключається з нього, то він розподілений.

2. Якщо термін судження частково включається до обсягу іншого терміна або частково виключається з нього, то він розподілений.

При розподіленості терміна в судженні мова йде про всі предмети, про увесь клас. Якщо ж термін у судженні не розподілений, то це означає, що у судженні йдеться не про всі, а лише про деякі предмети класу, виражені цим терміном, про деяку частину цього класу.

Існують такі правила розподіленості термінів у судженнях:

а) у загальностверджувальних судженнях, у яких обсяг терміна S повністю включається до обсягу Р (мал. 8), S – розподілене, а Р – не розподілене.

Розглянемо це правило на такому прикладі: «Усі метали є провідниками електрики» («Всі S є Р»). Оскільки обсяг суб’єкта цього судження (поняття «метал») цілком включається до обсягу предиката (поняття «провідник електрики»), то S тут розподілене, а Р – не розподілене. У цьому судженні йдеться про всі метали, але не про всі провідники електрики. Обсяг предиката (Р) у таких судженнях (мал.. 8) не вичерпується обсягом суб’єкта (S).

б) у тих же загальностверджувальних судженнях, у яких обсяг суб’єкта є одним і тим же (мал. 9), розподілений не тільки суб’єкт (S), а й предикат (Р). До загальностверджувальних суджень, у яких розподілені S і Р, відносяться судження – означення і судження із виділеним суб’єктом.



Мал. 8 Мал.9

2. У загальнозаперечних судженнях суб’єкт і предикат розподілені. Наприклад, у судженні «Жодний із доказів не повинен братися на віру» («Жодне S не є Р» ) обсяг суб’єкта (поняття «доказ») повністю виключається із обсягу предиката («братися на віру»), тому обидва терміни (S і Р) тут розподілені (мал. 10).


Мал.10

3. У частковостверджувальних судженнях ми маємо два випадки:

а) у частковостверджувальних судженнях, у яких обсяг суб’єкта частково включається до обсягу предиката (мал.11), S і Р не розподілені. Приклад: «Деякі студенти - відмінники» («Деякі S є Р»). У цьому судженні і суб’єкт (поняття «студенти»), і предикат (поняття «відмінники») не розподілені, оскільки обсяг одного терміна лише частково включається до обсягу другого.

б) У частковостверджувальному судженні, де обсяг предиката повністю включається до обсягу суб’єкта (мал. 12), S – розподілене, а Р – не розподілене. Наприклад: у судженні «Деякі злочини є посадовими» («Деякі S є Р») обсяг предиката («посадові злочини») повністю включається до обсягу суб’єкта («злочини»), тому Р тут розподілене, а S – не розподілене.



Мал.11 Мал.12 Мал.13

4. У частковозаперечних судженнях суб’єкт не розподілений, предикат розподілений, або в цих судженнях обсяг S частково виключається із обсягу Р (мал.13). Наприклад, у судженні «Деякі студенти не є відмінниками» («Деякі S не є Р») суб’єкт («студенти») не розподілений, оскільки його обсяг частково виключається із обсягу предиката («відмінники»), а предикат розподілений.

Відношення Для запам’ятання головних відносин між судженнями візантійський логік

між М. Псел (1018-1096) розробив логічний квадрат, у якому використовуються

судженнями символічні визначення основних різновидів суджень ( A, E, I, O).

Між ними існують такі відношення:

A- E: контрарності і противності

I-O: підконтрарності

A- O, E- I: контрадикторності (суперечності)

A-I, E-О – підпорядкування

Підрядність означає, що загальні судження підпорядковують приватні за істинністю. Наприклад, якщо істинне загально стверджувальне судження: «Всі представники цієї партії борються за соціальну рівність», то істинне і підрядне йому частково стверджувальне: «Деякі представники цієї партії борються за соціальну рівність». Якщо ж істинне протилежне загальнозаперечне судження»: «Жоден представник цієї партії не бореться за соціальну рівність», то буде істинне та підпорядковане йому частково заперечне: «Деякі представники цієї партії не борються за соціальну рівність».

Інші відношення між судженнями за схемою логічного квадрата розкриваються через закони логіки.


^ Словник основних понять і термінів

Висловлювання та речення

Висловлювання– це така логіко-семантична категорія, яка виражає форму мислення і форму виразу знання. У висловлюванні щось стверджується чи заперечується, виражаються відношення між об’єктами думок, фіксується наявність чи відсутність ознак… Речення – це мовна конструкція, в якій об’єднуються слова за певними граматичними правилами. Відповідно речення є граматичною категорією. Судження – в загальній логіці означає форму мислення, в якій відображається різноманітність предметів і явищ, яким притаманні різні властивості й ознаки. Кожне судження може бути істинним (адекватно відображає дійсність) або хибним (не відповідає дійсності, неадекватно її відображає).
Істинність та хибність судження (висловлювання)

Терміни істинне і хибне висловлювання мають гносеологічне і логічне значення. Кожне висловлювання може бути істинним (адекватно відображає дійсність) або хибним (не відповідає дійсності, неадекватно її відображає). Гносеологічну істинність і хибність висловлювання можна визначити через семантику висловлювань у такій послідовності: а) визначається смисл термінів, понять, які входять у структуру висловлювань, б) встановлюється логічний зв’язок між термінами, в) визначається конкретна ситуація, в якій це висловлювання є істинним. Питання про те, яким є кожне судження, істинним чи хибним, розв’язується практикою.

Структура судження. Судження складається із суб’єкта, предиката і зв’язки.

Суб’єкт це частина висловлювання, в якій відображено предмет думки.

Предикат – це частина висловлювання, в якій відображено властивості предмета думки, а також відношення між предметами думки.

^ Зв’язка – встановлює відношення між предикатом і його численними властивостями.

Прості судженняце судження, що мають лише один суб’єкт і лише один предикат. Всі вони категоричні, тобто, в яких щось стверджується чи заперечується. Види простих суджень: атрибутивне (в якому та чи інша ознака приписується певному предмету чи класу предметів або заперечується у ньому); реляційне (в якому виражене певне відношення між певними предметами думок); екзистенціальне (відображено факт існування або не існування предмета).

^ Категоричні (атрибутивні) судження

Категоричним судженням є судження, в якому щось стверджується чи заперечується у безумовній формі. Вони є судження атрибутивні, тобто в них стверджується чи заперечується належність предмету певної властивості або ознаки. Категоричні судження поділяються на види за кількістю та якістю.

За кількістю їх поділяють на загальні, часткові та одиничні. Загальні – судження, в яких виражена належність властивості чи ознаки всім предметам певного класу. Часткові – в яких та чи інша ознака належить деяким предметам даного класу. Одиничні – коли та чи інша ознака належить одиничному або одному елементу певного класу.

За якістю судження бувають стверджувальні і заперечні. Оскільки кожне судження володіє певною якістю і кількістю одночасно, то в практиці користуються об’єднаною класифікацією суджень за кількістю та якістю. За цією класифікацією існують такі чотири основні види суджень: загальностверджувальні, загальнозаперечні, частковостверджувальні, частковозаперечні.

Складні судження

Складними називають судження, які створюються з декількох простих за допомогою певних логічних операцій (сполучників): «Якщо…то», «і», «або» та їм рівнозначних.

До складних суджень належать умовні (імплікативні) та безумовні (єднальні, розподільні).

Кон’юнкція (єднальне) – складне висловлювання, що утворюється на основі сполучень «і», «а», «та». Істинність чи хибність кон’юктивного висловлювання визначається через істинність чи хибність простих висловлювань. Вона істинна тоді, коли істинні всі її члени.

Диз’юнкція (розподільне) – складне висловлювання, що утворюється на основі сполучників «або», «чи». Диз’юнкція буває слабкою і сильною. Слабка диз’юнкція є нестрогою, невиключаючою та виражена сполучниками «або», «чи» і позначається знаком V. Вона істинна тоді, коли істинні диз’юнкти А і Б та істинний хоча б один із диз’юнктів. Сильна диз’юнкція є виключаючою і виражається сполучником «або…, або…», «чи…, чи…» і позначається знаком І. Вона є істинна тоді, коли є істинним один із диз’юнктів.

Імплікація (умовні) – складне висловлювання, що утворюється на основі сполучення «якщо…, то…». Особливість імплікації в тому, що вона утворюється шляхом з’єднання тільки двох висловлювань. Її перша частина називається антицедентом, тобто основною, а друга – консеквентом, тобто наслідком. В імплікації антицедент передує консеквенту, якщо антицедент істинний, то консеквент також. У певних висловлювань антицедент і консеквент можуть бути виражені явно і неявно. Приклад: «Наслідком законності є встановлення в суспільному житті правопорядку».

Еквіваленція – подвійна імплікація, тобто вона виражається сполучником «якщо і тільки якщо…, то…». Еквівалентність істинна тоді, коли вихідні висловлювання, що входять до неї, мають однакове значення.

Заперечення – складне висловлювання, яке виражене за допомогою слів «ні», «неправда, що…», «неправильно, що…». Якщо вихідне висловлювання буде хибним, то його заперечне буде істинним. Наприклад, «Держава існувала незавжди. Неправильно, що держава існувала завжди».
Запитання та відповідь

З логічної точки зору запитання – це висловлювання про те, що певний суб`єкт, користувач мовою хоче знати істинне значення деякого висловлювання. Запитання складається із двох частин – пошукової і основної. Пошукова частина виражається запитальними словами із знаком питання, а основна – у вигляді деякого неповного невизначеного висловлювання. Наприклад, «На чому (пошукова) заснована законність України (основа)?». Види запитань: коректно і некоректно поставлені, уточнюючі і доповнюючі, прості і складні, осмислені і неосмислені.

Відповідь – це висловлювання, яке викликане запитанням і вже має значення істинності або хибності. Види відповідей: істинні і хибні (визначені за гносеологічною характеристикою); прямі і непрямі (пряма – це висловлювання, яке безпосередньо дає стверджену відповідь на пошукову частину запитання, непряма – це заперечення прямої відповіді або несуперечливе висловлювання, з якого слідує істинність твердження); короткі і довгі (так, ні або речення); повні і неповні (визначаються за обсягом інформації, яка міститься у відповіді).

Правила запитання та відповіді

Формулюючи запитання, потрібно дотримуватися таких правил:

  1. запитання повинно бути ясно, чітко і точно сформульоване;

  2. передумови запитання повинні бути істинними;

  3. запитання повинні відповідати вимогам тієї мови, якою вони формулюються.

Дотримання цих правил ставлять осмислені, коректні запитання, а порушення – некоректні, беззмістовні вигадані запитання. Найбільш поширені логічні помилки:

  1. неточність, двозначність, невизначеність запитання, коли із контексту даного запитання неясно, про який конкретний предмет йдеться;

  2. запитання і відповіді внутрішньо суперечливі;

  3. у складних запитаннях відразу формулюються декілька різних за смислом запитань (так, ні не підходить);

  4. відповідь не на поставлене запитання. Ця помилка виникає при порушенні закону тотожності;

  5. відповідь може бути занадто широкою або занадто вузькою.


^ Модальність простого судження

Модальні судження будуються з простих категоричних суджень за допомогою логічних операторів, які вказують на додаткові обставини, що можуть вплинути на їхнє (суджень) істиннісне значення. Модальні прості судження виражають характер зв`язку між суб`єктом і предикатом за допомогою модальних операторів. Структура: M (S є Р) або М (S не є Р), де М – модальний оператор.

Основні види модальних суджень: алетичні, епістемічні, деонтичні, аксіологічні, темпоральні та інші.

Алетичні модальності характеризують вид істинності суджень. (Наприклад, балка. Необхідно, балка. Випадково, балка. Можливо (неможливо).

Епістемічні (пізнавальні) модальні судження, які визначають характер і ступінь достовірності знання.

Деонтичні (нормативні) модальні судження, які стосуються діяльності людей, норм їхньої поведінки в суспільстві.

Аксіологічні (оціночні, цінносні) модальні судження, які будуються за допомогою модальних операторів: «добре», «погано», «байдуже», тощо. Вони виявляють ставлення людей до предметів або подій.

Темпоральні модальні судження, які враховують часові характеристики, що можуть вплинути на істинне значення суджень про події в навколишній дійсності. Вони будуються за допомогою модальних операторів: «раніше», «минулого тижня», «у майбутньому», «завтра», тощо.

Поділ суджень за модальністю

Під час суджень за модальністю слід розрізняти два плани: план буття (об`єктивна модальність) і план обґрунтування (логічна модальність). За об`єктивною модальністю, тобто залежно від того, якого характеру зв`язок (можливий, дійсний чи необхідний) відображає судження, розрізняють судження можливості, дійсності та необхідності. За логічною модальністю судження поділяються на проблематичні (імовірні) та достовірні.

Відношення між судженнями. Види відношень.

Між судженнями А, Е, І, О існують такі відношення:

а) відношення противності (контрарності), відношення під противності;

б) відношеня суперечності (контрадикторності) та відношення підпорядкування.

Контрадикторність (суперечність) – вид відношень, що існує між судженнями видів: А-О, Е-І (за логічним квадратом). Ці судження не можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними.

Контрарність (протилежність) – вид відношень, що існує між судженнями видів: А-Е (за логічним квадратом). Ці судження не можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними.

Відношення між судженнями А, Е, І, О прийнято відображати в логіці у вигляді «логічного квадрата»:

П

І

Д

П

О

Р

Я

Д

К

У

В

А

Н

Н

Я



П

І

Д

П

О

Р

Я

Д

К

У

В

А

Н

Н

Я


А контрарність Е

І підконтрарність О


Структурні схеми до модуля 3






Додати документ в свій блог або на сайт

Схожі:

Тема Судження та його характеристика iconЛекція №7 Тема: Фізіологія ссс, механізм її регуляції
Загальна характеристика системи кровообігу. Фактори, які забезпечують рух крові по судинам, його спрямованість та безперервність

Тема Судження та його характеристика iconМетоди оцінювання результатів вимірювання та їх похибок за нмх звт ключові положення
Метрологічна характеристика (МХ) характеристика одної із властивостей звт, що впливає на результат вимірювань І на його похибку....

Тема Судження та його характеристика iconЩо таке логіка?
Аристотель (4 ст до н е.), який дослідив поняття, судження, розробив теорію умовиводу І доведення

Тема Судження та його характеристика iconЩо таке «Людська комедія»?
Висловіть свої судження про те, як романтизм І реалізм поєднуються у творах Стендаля

Тема Судження та його характеристика iconЛогіка Мінімум 2
Це судження, де описується дійсність. Поняття описового висловлювання визначається в термінах істини І хиби

Тема Судження та його характеристика iconТема Виконавець
Якісний аналіз небезпек, його різновиди І методи, що використовуються для його виконання

Тема Судження та його характеристика iconТема: Загальна характеристика Італії

Тема Судження та його характеристика iconТема 12. Загальна характеристика припинення господарської діяльності....
И «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» та Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника...

Тема Судження та його характеристика iconПредмет та основні категорії педагогіки
Випишіть зі статті К. Д. Ушинського «Про користь педагогічної літератури» судження про роль педагогічної науки в успішності педагогічної...

Тема Судження та його характеристика iconОрієнтовні питання до іспиту з дисципліни
Поняття житлового фонду України, його характеристика, призначення І складові частини

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка