Оптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення




Скачати 233.31 Kb.
НазваОптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення
Дата конвертації29.04.2016
Розмір233.31 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Математика > Документы
Перелік питань з дисципліни

Оптимізаційні моделі та методи”

для студентів заочного відділення

Викладач: Моріна Г.В.

1. Поняття економіко-математичного моделювання.

2. Поняття „моделі” та „моделювання”.

3. Етапи побудови економіко-математичного моделювання.

4. Системи та системний аналіз в економіці.

5. Поняття „системи” та „системного аналізу”.

6. Властивості економіки як системи.

7. Класифікація та властивості систем

8. Відмінності економічної системи від інших систем.

9. Складності в дослідженні економічних систем.

10. Поняття та етапи системного аналізу економічних систем.

11. Стадії системного аналізу розвитку галузі.

12. Етапи діагностичного аналізу проблем управління економікою.

13. Поняття управління в економічних системах.

14. Принципи, методи та моделі управління в економічних системах.

15. Загальна характеристика систем управління (СУ).

16. Вимоги до об’єктів управління (ОУ) та системи управління (СУ).

17. Методи прийняття управлінських рішень

18. Поняття та етапи системного підходу в управління економічними системами.
1. Поняття «моделі» та «моделювання»
Термін «модель» широко вживаний не лише в науковій літературі, причому залежно від ситуації в нього вкладається різний зміст. Слово «модель» походить від латинського «modulus», що означає міра, мірило, зразок, норма.

У найширшому сенсі під словом «модель» розуміють деякий образ об'єкта (зокрема, умовний чи уявний), що нас цікавить, або, навпаки - прообраз деякого об'єкта чи системи об'єктів. Наприклад, глобус - модель Земної кулі, фотографія - модель зображеного на ній об'єкта; карта - модель місцевості і т. ін. Що ж до розуміння моделі як прообразу, то можна згадати, наприклад, модель автомобіля, експоновану на виставці, за якою надалі почнеться масове виготовлення таких автомобілів.

Під моделюванням розуміють дослідження об'єктів пізнання не безпосередньо, а непрямим шляхом, вивченням деяких інших допоміжних об'єктів.

Гіпотези й аналогії, що відбивають світ, який реально, об'єктивно існує, мають бути наочними і зводитися до зручних для дослідження логічних схем. Такі логічні схеми, що спрощують міркування та логічні побудови або дають змогу проводити експерименти для уточнення природи явища, називаються моделями.

Іншими словами: модель - це деякий об'єкт-замінник об'єкта оригіналу, що забезпечує вивчення. деяких істотних, з погляду дослідника, властивостей оригіналу.

Заміщення одного об'єкта іншим із метою здобуття інформації про найважливіші властивості об'єкта-оригіналу за допомогою об'єкта-моделі називається моделюванням. Таким чином, моделювання полягає в заміні об'єкта моделлю з метою дістати інформацію про цей об'єкт, виконуючи експерименти з його моделлю. Теорія заміщення одних об'єктів (оригіналів) іншими (моделями) і дослідження властивостей об’єктів на їхніх моделях називається теорією моделювання.

Якщо результати моделювання підтверджуються і можуть бути основою для прогнозування процесів, що відбуваються в об'єкті-оригіналі, то говорять, що модель адекватна об'єктові. При цьому адекватність моделі залежить від мети моделювання і прийнятих критеріїв.

Перше й основне запитання, що постає у процесі моделювання: на якій підставі за властивостями моделі можна робити висновки про властивості об'єктів, що нас цікавлять? Єдиної відповіді на це запитання не існує. У кожному окремому дослідженні необхідно добре усвідомити, на чому ґрунтується впевненість і можливість перенесення здобутих у дослідженні результатів із моделі на оригінал.

Друге запитання - а навіщо потрібно використовувати якісь допоміжні об'єкти (моделі) і навіщо розв'язувати складну проблему адекватності, якщо, можливо, простіше було б досліджувати об'єкт безпосередньо?

Передусім із практичних міркувань: моделі вибираються таким чином, щоб вони були значно простіші для дослідження, ніж об'єкти, що нac цікавлять. Більш того, деякі об'єкти взагалі не вдається досліджувати суто експериментально. Особливо це стосується економічних об'єктів та систем. Наприклад, пізнавальний експеримент на базі економіки будь-якої країни практично неможливий, а коли б його й здійснили, то наслідки були б дуже сумними. Окрім того, моделювання дає змогу виявляти найістотніші фактори, що впливають на поводження оригіналу.

^ Основні типи моделей:

Фізичні моделі. Фізичне моделювання передбачає, що об'єкт і модель мають однакову фізичну природу. Саме такими є, скажімо, літак і його геометрична модель. На цій підставі за результатами продування моделі в аеродинамічній трубі роблять висновки про аеродинамічні якості літака. Зв'язок між характеристиками літака та його моделі встановлюється згідно з теорією подібності.

Аналогові моделі. Аналогове моделювання ґрунтується на аналогії явищ, що мають різну фізичну природу, але описуються однаковими математичними рівняннями. Найпростіший приклад: вивчення механічних коливань за допомогою електричної схеми, фізичні процеси в якій описуються тими самими диференціальними рівняннями, що й коливання.

Математичні моделі. Найважливішим видом знакового моделювання є математичне моделювання, коли моделі будуються (описуються) засобами математики і логіки.

Для економічної кібернетики найбільшу практичну цінність становить економіко-математичне моделювання, спрямоване на дослідження економічних систем засобами математичного моделювання з урахуванням специфіки економіки та використанням здобутків економічних дисциплін (економічної теорії, макро- та мікроекономіки, менеджменту тощо).

2. Економіко-математичне моделювання
За цільовим призначенням економіко-математичні моделі (ЕММ) поділяються на теоретико-аналітичні, застосовувані для дослідження загальних властивостей і закономірностей економічних процесів (наприклад, модель Кейнса), та прикладні, призначені для розв'язування конкретних економічних задач (моделі економічного аналізу, прогнозування, управління тощо).

За характером відображення причинно-наслідкових зв'язків розрізняють детерміновані моделі та моделі, що враховують випадковість і невизначеність - стохастичні.

Залежно від урахування часового чинника економіко-математичні моделі поділяються на статичні та динамічні. У статичних моделях усі залежності стосуються одного моменту або періоду часу. Динамічні моделі характеризують зміни економічних процесів у часі.

За тривалістю періоду часу, що розглядається, розрізняють моделі короткострокового (до року), середньострокового (до 5 років), довгострокового (10-15 і більше років) прогнозування та планування. Час в економіко-математичних моделях може змінюватися неперервно або дискретно. Тому розрізняють неперервні та дискретні моделі.

Моделі економічних процесів надзвичайно різноманітні за формою математичних залежностей. У загальному випадку виокремлюють лінійні та нелінійні моделі. Особливо важливим є клас лінійних моделей, найзручніших для аналізу й розрахунків, завдяки чому вони набули великого поширення.

Розглянемо основні етапи економіко-математичного моделювання. Процес моделювання передбачає наявність трьох структурних елементів:

  • об'єкта дослідження;

  • суб'єкта (дослідник);

  • моделі, яка опосередковує відносини між суб'єктом і об'єктом.

Побудова ЕММ у загальному випадку складається з розглянутих далі етапів.

1. Постановка економічної проблеми та її якісний аналіз. На цьому етапі потрібно сформулювати сутність проблеми, визначити передумови й висловити припущення. Необхідно виокремити найважливіші властивості об'єкта моделювання, вивчити його структуру, дослідити взаємозв'язки між його елементами, а також хоча б попередньо сформулювати гіпотези, що пояснюють поводження й розвиток об'єкта (динаміку руху), дослідити його зв'язки із зовнішнім середовищем тощо.

При цьому складні об'єкти розбиваються на частини (елементи) окремого дослідження: визначаються зв'язки та логічні співвідношення між ними, їхні кількісні та якісні властивості. Зазначені дії становлять етап системного аналізу задачі, у результаті якого об'єкт подається у вигляді системи.

2. Побудова математичної моделі. Цей етап полягає у формалізації економічної моделі, тобто, вираженні її у вигляді конкретних математичних залежностей (функцій, рівнянь, нерівностей тощо). Процес побудови моделі складається з кількох стадій. Спочатку визначають тип економіко-математичної моделі, вивчають можливості її застосування в розглядуваному конкретному випадку, уточнюють перелік змінних та параметрів, форми зв'язку між ними. Для складних об'єктів доцільно будувати кілька різноаспектних моделей.

3. Математичний аналіз моделі. На цьому етапі суто математичними прийомами досліджують загальні властивості моделей та розв'язків. .Може статися, що раніше виконаний системний аналіз привів до такого набору елементів, властивостей і співвідношень, для якого немає прийнятного методу розв'язання задачі. Тоді доводиться повертатися до етапу системного аналізу. Важливим моментом є доведення існування розв'язків сформульованої задачі. У процесі аналітичного аналізу з'ясовують кількість розв'язків (єдиний чи неєдиний), визначають змінні та параметри, які можуть входити до розв'язку, а також межі та тенденції їх зміни.

Проте моделі складних економічних об'єктів дуже погано піддаються аналітичному дослідженню. У таких випадках переходять до чисельних методів дослідження. Як правило, задачі, що виникають в економічній практиці, намагаються звести до відомих моделей, для яких розроблено методи й алгоритми розв’язання.

4. Підготовка вихідної інформації. В економічних задачах це, як правило, найбільш трудомісткий етап моделювання, оскільки тут замало самого лише пасивного збору даних. Математичне моделювання висуває жорсткі вимоги до якості інформації. У процесі підготовки інформації використовуються методи теорії ймовірностей, математичної статистики, а також економічної статистики для агрегування, групування даних, оцінювання вірогідності даних тощо.

У процесі системного економіко-математичного моделювання результати функціонування одних моделей виступають вихідною інформацією для інших.

5. Чисельне моделювання. Цей етап передбачає розробку алгоритмів чисельного розв'язання задачі, підготовку комп'ютерних програм та безпосереднє виконання розрахунків. При цьому постають значні труднощі, зумовлені великою розмірністю економічних задач. Для великих складних об'єктів може знадобитися складання бази даних та відшукання засобів роботи з нею, а також методів добування даних, потрібних для розрахунків. У разі стандартних задач здійснюється вибір придатного пакета програм та системи управління базами даних (СУБД). Чисельне моделювання істотно доповнює результати аналітичного дослідження.

6. Аналіз чисельних результатів та їх застосування. На цьому етапі передусім з'ясовується найважливіше питання щодо правильності й повноти результатів моделювання та можливості їх практичного використання, а також досліджуються можливі напрямки подальшого вдосконалення моделі.

Тому спершу перевіряють адекватність моделі за тими властивостями, що було взято за найістотніші. Тобто потрібно виконати верифікацію і валідацію моделі, оскільки головна мета моделювання полягає в розв'язуванні практичних задач (аналіз економічних об'єктів, економічне прогнозування, вироблення управлінських рішень і т. ін.).

Верифікація моделі - перевірка правильності структури (логіки) моделі.

Валідація моделі - перевірка відповідності здобутих у результаті моделювання даних реальному процесу в економіці.

Перелічені етапи економіко-математичного моделювання перебувають у тісному взаємозв'язку, зокрема можуть існувати зворотні зв'язки між етапами. Так, на етапі побудови моделі може з'ясуватися, що постановка задачі суперечлива чи призводить до занадто складної математичної моделі. Тоді вихідну постановку доводиться коригувати.

^ ТЕМА 2. Системи та системний аналіз в економіці (4 год)
1. Поняття «система»
Термін «система» широко вживаний як у науковій літературі, так і в повсякденному житті і під системою розуміють сукупність об'єктів, розглядувану як єдине ціле. Саме в такому сенсі говорять про систему виробництва, систему управління економікою, торгівельну систему, систему кровообігу, обчислювальну систему, систему математичних рівнянь тощо.

Отже, формуючи систему, об'єднують як матеріальні – економічні, біологічні, технічні, так і ідеальні (абстрактні) об'єкти – наукові, математичні, керуючись при цьому деякими системотвірними ознаками. Наприклад, за ознакою організаційної підпорядкованості побудовано систему міністерства, спільності територій чи функцій - фінансово-кредитну або торговельну систему, субстрату та процесу - систему кровообігу.

Довільний реальний об'єкт має незліченну кількість властивостей (характеристик), і за кожною з них його можна віднести до тієї чи іншої системи як її елемент.

Якщо, скажімо, розглядати університет як окрему систему, то з погляду його ректора, проректора з фінансово-господарських питань, головного бухгалтера, начальника служби охорони він складатиметься з різних підсистем та елементів, наділених неоднаковими функціональними властивостями.

^ Загалом, щоб виокремити систему із зовнішнього середовища, потрібно мати:

- об'єкт дослідження, що складається з множини елементів, об'єднаних у деяку сукупність. Цими елементами можуть бути люди, природні об'єкти, технічні пристрої або їхні частини, знаки-символи, слова природної мови тощо; Елемент системи - це неподільна частина системи, що має деяку самостійність стосовно всієї системи.

- суб'єкт дослідження - так званого спостерігача;

- задачу, що характеризує ставлення спостерігача до об'єкта, зумовлюючи поділ системи на складові (елементи та підсистеми) та вибір їхніх істотних властивостей.

Будь-який об'єкт, узятий за первинний, можна тлумачити як елемент (підсистему) деякої системи вищого рангу. Підсистема - частина системи, виокремлена за тими чи іншими системотвірними, функціональними ознаками. Якщо, скажімо, системою вважати економіку країни, то як підсистеми можна розглядати окремі сектори та галузі економіки.

Будь-яка система може бути підсистемою іншої системи, яка щодо неї є надсистемою.

Зовнішнім середовищем даної системи називається система, що складається з елементів, які не належать цій системі.

Функціонування системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між її елементами. У техніці ці зв'язки формуються під час проектування, у біології вони виникають у процесі зародження й розвитку організму. В економічних системах зв'язки можуть організовуватися у плановому порядку чи стихійно під впливом ринкових механізмів.

Структура системи - це сукупність її елементів і зв'язків між ними, по яких можуть проходити сигнали і впливи. Формально структуру найчастіше подають графічно у вигляді схеми або графа.



б

а
Рис. 1. Графічне зображення структури системи:

а - без зворотного зв'язку; б - зі зворотним зв'язком
2. Класифікація та властивості систем

Формуючи класи систем, застосовують різні класифікаційні (системотвірні) ознаки, головними з яких вважають природу та походження елементів, тривалість існування, мінливість властивостей (поводження), ступінь складності, відносини до середовища тощо.

^ КЛАСИФІКАЦІЯ СИСТЕМ

1 . Природа елементів - реальні, фізичні абстрактні.

2 . Походження елементів - природні, штучні.

3 . Тривалість існування - постійні, тимчасові.

4. Мінливість властивостей та поводження - статичні, динамічні, стохастичні, детерміновані

5 . Ступінь складності - прості, складні, великі.

6. Ступінь стійкості - стійкі (рівноважні), нерівноважні.

7. Реакція на збурювальні впливи - активні, пасивні.

8. Характер поводження - з управлінням, без управління.

9 . Ступінь участі в реалізації управлінських впливів людей - технічні, людино-машинні (ергатичні), організаційні.

10. Ступінь зв'язку із зовнішнім середовищем - відкриті, закриті, ізольовані

Спинимося докладніше на деяких основних типах систем.

Абстрактні системи складаються з елементів, що не мають фізичних аналогів у реальному світі. Наприклад, системи рівнянь, системи числення, ідеї, плани, гіпотези, теорії тощо.

Штучні - це системи, які створила людина.

Прості системи - такі, що їх можна описати з достатньою точністю.

Великі і складні системи - складаються з численних взаємозалежних і таких, що взаємодіють між собою, різнорідних елементів та підсистем. Складні системи мають принципово нові властивості, яких не має жодний зі складових елементів (властивість емерджентності). Приклади складних систем: живий організм, підприємство, галузь економіки, система управління телекомунікаціями і т. ін. Такі системи характеризуються високим рівнем невизначеності свого поводження.

Ізольовані (закриті) системи - на відміну від відкритих систем не обмінюються із зовнішнім середовищем енергією, речовиною або інформацією.

Організаційні системи - соціальні системи, групи, колективи людей, суспільство в цілому.

Кібернетичні системи - складні динамічні системи з управлінням. Кібернетична система - це множина взаємозалежних об'єктів (її елементів), здатних сприймати, запам'ятовувати і переробляти інформацію, а також обмінюватися нею. Приклади кібернетичних систем: автопілот, регулятор температури, комп'ютер, людський мозок, живий організм, підприємство, людське суспільство.

^ Кібернетичним системам притаманна низка нових властивостей, яких можуть не мати системи інших типів:

1) багатоваріантність поводження;

2) керованість (інформаційним впливом на систему можна змінити її поводження);

3) наявність керувального пристрою;

4) здатність взаємодіяти з навколишнім середовищем як безпосередньо, так і через керувальний пристрій;

5) існування між системою, середовищем та керувальним пристроєм каналів інформації;

6) здатність інформації, яка циркулює по цих каналах, утворювати зворотні зв'язки, за допомогою яких здійснюється управління поводженням системи з боку органів управління;

7) цілеспрямованість управління системою: воно спрямовує систему до вибору певного поводження або стану, компенсуючи зовнішні збурення;

8) досягнення мети, так само як і поводження системи, має імовірнісний характер і визначається співвідношенням потужності збурювальних впливів та ефективності керувального пристрою (здатність до переробки інформації та вироблення оптимальних у певному сенсі керувальних впливів);

9) властивість рівноваги, притаманна деяким кібернетичним системам, тобто здатність керувального пристрою повертати систему до початкового стану або до початкового поводження, компенсуючи збурювальні впливи;

10) властивість самоорганізації також притаманна деяким кібернетичним системам, тобто здатність відновлювати або змінювати свою структуру та спосіб функціонування, компенсуючи збурювальні впливи.

Рівноважний режим функціонування системи або рівновага системи – це здатність її зберігати свій стан як завгодно довго (як за відсутності, так і за наявності зовнішніх збурювальних впливів).

Під стійкістю системи розуміють здатність системи повертатись до стане рівноваги після виведення її з цього стану під впливом зовнішніх збурень. Стан рівноваги, до якого система здатна повертатися, називають стійким станом рівноваги.

3. Економіка як система.

Розглядаючи економіку на макрорівні, під економічною системою можна розуміти систему виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, що утворюють єдине ціле. Іноді економічну систему тлумачать як упорядковану систему взаємозв'язків між виробниками та споживачами матеріальних благ або як сукупність економічних процесів, що пов'язані з розподілом обмежених ресурсів.

Отже, з позиції системного підходу економіку країни можна визначити як функціональну підсистему суспільства - сукупність взаємозв'язаних ресурсів та економічних суб'єктів, що взаємодіють між собою у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання, утворюючи єдине ціле.

Соціально-політичні фактори розглядаються як зовнішні стосовно процесу матеріального виробництва, і саме вони визначають його ціль. За такого підходу економіка постає системою, яка перетворює ресурси на матеріальні блага, що споживаються суспільством.

З^ ОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Рис. 2. Графічне зображення економіки як кібернетичної системи
Економіка складається з елементів та підсистем, якими можна вважати її галузі та сектори, окремі господарські одиниці (підприємства, фірми, банки тощо). Цілісність економічної системи полягає в тому, що всі її елементи мають бути засобом досягнення спільних цілей, які постають перед системою в цілому Забезпечити цілісність економіки покликане управління нею. Адже, цілі окремих підсистем системи можуть суперечити одна одній та цілі всієї системи.

Суспільство в цілому та економічна сфера як його частина настільки складні, що потребують існування особливої підсистеми, яка має забезпечувати їхню єдність та цілісність. Саме такою є підсистема управління (законодавча, виконавча, судова гілки влади, силові структури тощо).

До найважливіших підсистем економіки можна віднести підсистеми управління, виробничу та фінансово-кредитну підсистеми.

Складність №1 економічної системи полягає передусім у тому, що зміна структури, зв'язків та поводження довільного економічного суб'єкта впливає на решту економічних суб'єктів і спричиняє зміну системи в цілому. Водночас будь-яка зміна в системі на макрорівні позначається на структурі, зв'язках та поводженні економічних суб'єктів.

Складність №2 економічної системи є наявність великої кількості як прямих, так і зворотних зв'язків (матеріальних, інформаційних) між її елементами та підсистемами.

Складність №3 – підсистеми економічної системи не мають чітких меж: один і той самий елемент (економічний суб’єкт) може одночасно брати участь у різних процесах функціонування економіки, може бути елементом багатьох її підсистем.

Щоб описати економічну систему, необхідно виокремити її компоненти, тобто виконати аналіз (декомпозицію) її структури, визначити її складові (підсистеми, елементи, входи, виходи), а також зв'язки між ними та зовнішнім середовищем.

Залежно від мети дослідження економіки можна брати різні «первинні» елементи: індивіда з його потребами, домогосподарство, елементарну технологічну операцію, підприємство, галузь, усю економіку в цілому. Компоненти та елементи економіки характеризуються складною системою взаємозв'язків - як безпосередніх, так і опосередкованих, прямих і зворотних, функціональних, причинних, інформаційних.
4. Системний аналіз економічних систем

Спільним для всіх методик системного аналізу є формування варіантів подання системи (процесу розв'язування задачі) та вибір найкращого з них. На різних стадіях дослідження - від інтуїтивної постановки проблеми до вибору оптимальних розв'язків за допомогою строгих математичних методів - використовуються ті чи інші наукові методи й прийоми, що складаються з кількох етапів аналізу, зміст яких залежить від складності розв'язуваної задачі.

Спрощена схема системного дослідження:

  1. Формування проблеми.

  2. Виявлення цілей.

  3. Формування критеріїв.

  4. Визначення наявних ресурсів для досягнення цілей.

  5. Генерація альтернатив та сценаріїв.

Особливо важливе значення системний аналіз має в дослідженні складних економічних систем, таких як галузі і сектори економіки, економіка в цілому та система управління нею. Системний аналіз використовується, насамперед, для вивчення цілей розвитку економічного об'єкта, з яких випливатимуть цілі розвитку й удосконалення системи управління.

Галузь розглядається як порівняно ізольована система з урахуванням її технологічної спеціалізації у процесі виробництва; специфіки її економічної організації як самостійної господарської підсистеми; соціальної структури зайнятого в цій галузі населення; її розміщення на території країни тощо.

Окрім того, беруться до уваги всі підсистеми галузі, які частково утворюють самостійні господарські об'єкти, а частково являють собою управлінські організації та різного типу інформаційні системи, через які здійснюється взаємозв'язок складових галузі.

Для системного аналізу використовується комплекс економіко-математичних моделей досліджуваної системи. ^ На галузевому рівні метод математичного моделювання має такі особливості:

- модель розвитку даної галузі являє собою один із блоків загального комплексу моделей розвитку економіки;

- технологія та економіка цієї галузі описуються загальною балансовою економічною моделлю;

- процеси розвитку галузі характеризуються комплексом динамічних моделей, що містить економіко-математичні моделі кожного господарського її об'єкта, адресовані конкретним органам, які керують галуззю;

- увесь комплекс моделей розвитку та поточного функціонування галузі має бути пов'язаний єдиним комплексом критеріїв оптимальності (та відповідних їм планових і облікових показників), які випливають з аналізу ролі галузі в перспективному розвитку економіки.

Процес системного аналізу розвитку галузі можна поділити на чотири стадії.

^ Перша стадія - визначення системи, її загальної мети (яка випливає з розгляду ролі системи в надсистемі) та критеріїв, що забезпечують подальший вибір оптимального шляху досягнення цієї загальної мети. Іноді вдається сформулювати критерії тільки на якісному рівні.

^ Друга стадія системного аналізу полягає в побудові й аналізі дерева цілей. Це найбільш трудомісткий і результативний етап роботи. Побудова дерева цілей має доводитись до рівня задач, розв'язування яких уже не викликає принципових труднощів.

^ Третя стадія системного аналізу розвитку галузі починається зі складання вичерпного плану заходів, що мають на меті досягнення цілей галузі.. Ці заходи розміщуються на нижньому рівні дерева цілей і добираються за допомогою системи моделей розвитку галузі.

^ Заходи можуть поділятися, скажімо, на такі групи:

- економічні;

- адміністративно-правові;

- спрямовані на вдосконалення управління;

- у сфері капіталовкладень і будівництва;

- у сфері науково-технічного прогресу й модернізації фондів.

Щоб забезпечити здійсненність цих заходів, їх потрібно згрупувати також за ознаками компетенції урядових органів, міжвідомчого узгодження.

^ Найбільш важливим і результативним групуванням заходів є їх поділ за ступенем ефективності. Ефективність розглядається стосовно досягнення цілей, сформульованих у дереві цілей, де, зокрема, досягнення певної економічної ефективності є однією з цілей. Для розрахунку ефективності використовують евристичні методи та алгоритми (наприклад, метод Делфі). Згідно з експертними оцінками, заходи групуються в логічній та часовій послідовності.

^ Четверта стадія - діагностування, тобто виявлення всього комплексу актуальних нерозв'язаних проблем, диспропорцій та їх причин. Мета діагнозу - специфікація розроблюваної системи, уточнення вимог до неї, створення організаційного плану послідовної побудови системи, добір засобів та методів управління нею.

Діагноз системи полягає в безпосередньому обстеженні об'єкта та включає в себе, з одного боку, вивчення документації, а з другого - масове виявлення та аналіз думок співробітників.

^ Етапи діагностичного аналізу проблем управління економікою:

- виявлення проблем управління на основі вивчення симптомів і дисфункцій міжгалузевих, територіально-виробничих, технологічних, функціональних комплексів та економіки в цілому;

- ідентифікація та опис проблем;

- побудова дерева проблем;

- виявлення першочергових проблем і розробка рекомендацій щодо послідовності їх розв'язання;

- добір методів і засобів для розв'язання першочергових проблем з оцінювання ефективності їх реалізації;

- уточнення дерева цілей, комплексів моделей та алгоритмів;

- розробка організаційного проекту створення інформаційної системи.

Діагностика виконується в межах міжгалузевих, територіально-промислових, технологічних та функціональних комплексів економіки.

^ ТЕМА 3. Управління в економічних системах. (2 год)
1. Принципи, методи та моделі управління
Загалом процес управління полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу на систему з метою досягнення нею бажаного (з погляду керуючого пристрою) стану. Основою управління є процес прийняття рішень.

Уся сукупність керуючих впливів (наказів, команд, розпоряджень, вказівок і т. ін.) називається керуючою інформацією (керуючими впливами). Така інформація відповідно до заданої програми управління передається об’єктові управління по каналу зв’язку, який можна умовно визначити як канал прямого зв’язку.

При цьому ті чи інші причини не можна точно передбачити, розробляючи програму управління. Отже, доводиться коригувати функціонування об’єкта управління.

Щоб таке коригування з боку керівника було справді раціональним, він має регулярно отримувати відомості про фактичний стан і функціонування об’єкта управління. Такі відомості (повідомлювальна інформація) у системі управління надходять від об’єкта управління до керуючого стану каналом зворотного зв’язку.



Рис.3. Найпростіша структурна схема управління
Задля існування управління в системах мають виконувати наступні вимоги до об’єктів управління (ОУ) та системи управління (СУ):

  1. ОУ повинен мати здатність переходити до різних станів.

  2. СУ має бути реально здатною змінювати стан ОУ відповідно до прийнятих рішень.

  3. Будь-яке управління має бути низкою цілеспрямованих (невипадкових), пов’язаних між собою керуючих впливів.

  4. Система управління (СУ) повинна мати змогу вибирати рішення з деякого набору можливих рішень.

  5. СУ повинна мати у своєму розпорядження матеріальні, фінансові, трудові, інформаційні та інші ресурси, що забезпечують реалізацію вибраних керуючих впливів.

  6. Для правильного вибору характеру і міри керуючих впливів СУ повинна знати не тільки мету та кінцевий стан, якого потрібно досягти, а й поточний стан ОУ, в якому він перебуває в даний момент.

  7. ОУ перебуває під впливом не лише системи управління, а й зовнішнього середовища, на яке ОУ і сам певною мірою впливає.



2. Методи прийняття управлінських рішень
У загальному випадку процес управління економічними системами складається з таких етапів: збору інформації, вибору рішення та здійснення (прийняття) рішення. Ці етапи циклічно повторюються, при цьому на кожному наступному кроці оцінюється якість управління.




Рис. 4. Загальна схема процесу прийняття рішень
СУ на основі обробки та аналізу інформації про об’єкт управління приймає відповідні рішення або подає деякі розпорядження щодо бажаних подальших дій (плани, інструкції, накази, комплекс керуючих фізичних впливів, тощо). Прийняття рішення завжди полягає у виборі деякої альтернативи з множини припустимих варіантів. Цей процес вибору, що охоплює і розробку альтернатив називається процесом прийняття рішень.

^ У процесі прийняття рішень можна виокремити кілька етапів. Основу прийняття рішення становить так званий модельний (уявний) експеримент, що передбачає:

- побудову уявної моделі об’єкта управління;

- формулювання ідеалізованих умов, що впливають на модель;

- довільне комбінування цих умов і їх можливих впливів на модель та оцінювання в думці відповідних ситуацій і можливих наслідків.
3. Системний підхід в управління економічними системами

Застосовуючи методологію системного підходу до задач управління, можна вдосконалити процес прийняття управлінських рішень та оптимізувати організаційну структуру економічної системи. У загальному випадку ця методологія складається з розглянутих далі етапів:

  1. Усвідомлюються поставлені керівником завдання та визначається ціль управління.

  2. Окреслюється підсистема завдань, які необхідно виконати, щоб забезпечити найбільш успішне досягнення цілі.

  3. Намічаються комплекси заходів, спрямованих на виконання кожного із завдань.

  4. Вибирається технологія здійснення заходів для виконання кожного із завдань.

  5. Досліджуються фактори зовнішнього і внутрішнього середовища, що впливають на функціонування системи та виконання заходів і завдань.

  6. Обчислюються необхідні види ресурсів.

  7. З’ясовується кількість та якість наявних ресурсів; визначається ціль діяльності, завдання діяльності, заходи, які необхідно здійснити щоб забезпечити виконання кожного із завдань; враховуються фактори зовнішнього і внутрішнього середовища, що впливають на виконання кожного заходу та завдання, а зрештою – на досягнення цілі.

  8. Визначається порядок виконання заходів з урахуванням технологічних і ресурсних обмежень.

  9. Встановлюється мінімальна кількість ресурсів, необхідних для виконання робіт у визначений термін.

  10. Оформлюється рішення (розробляється план), яке затверджує його керівник.

  11. Здійснюється підготовка виконавців, одержуються відсутні засоби, реалізуються рішення.


4. Загальна характеристика систем управління (СУ)

Залежно від ступеня участі людини у процесах управління можна виокремити три основні типи СУ: технічні, ергатичні, організаційні.

Технічні СУ – це системи, які можуть протягом деякого проміжку часу функціонувати без участі людини, та елементами яких є технічні пристрої.

Ергатичні СУ – містять у контурі управління як технічні пристрої, так і людей, що взаємодіють з цими пристроями.

Організаційні СУ – характеризуються наявністю групи людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільних цілей.

СУ може бути централізованою, коли всі важливі рішення приймаються в її центральному органі управління, і децентралізованою, в якій рішення приймають окремі елементи системи, незалежно від інших елементів, причому ці рішення не коригує центральний орган.

Структура СУ в економіці будується за галузевим або територіальним принципом.

Галузевий принцип дозволяє здійснювати єдину економічну і технічну політику в кожній галузі. Він застосовується в тих випадках, коли йдеться про складні, специфічні види виробництва, проектування, будівництва, про розвиток і впровадження наукових досліджень у виробництво певного типу.

Якщо ставиться завдання комплексного використання різних матеріальних ресурсів у даному районі країни, структура управління будується за територіальним принципом. За цим самим принципом побудовано органи державного адміністративного управління.




Схожі:

Оптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення iconТи І науки україни національний університет кораблебудування ім адмірала...
Кельїна С. Ю., Лічко О.І., Невинский О. Г., Яновська О. М. Методичний посібник з хімії для студентів заочного відділення – Миколаїв:...
Оптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення iconКонтрольна робота з бжд для студентів заочного відділення Миколаївського...

Оптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення iconРозділ 1 Поняття про операційні системи Введення в програмування на асемблері
Методичні вказівки та контрольні завдання для студентів заочного відділення для спеціальностей
Оптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення iconЗавдання для студентів заочного відділення
За фінансовою звітністю підприємства (за 2-3 останні роки) виконати повний фінансовий аналіз з визначенням основних показників
Оптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення iconРобоча програма для студентів заочного відділення з дисципліни Публічна адміністрація
Для спеціальностей Менеджмент організацій, Менеджмент зовнішньо-економічної діяльності
Оптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення iconНавчальний комплекс для студентів заочної форми навчання I курс
Письмові роботи (реферати, контрольні) повинні бути надані для реєстрування та подання до перевірки викладачеві не пізніше 08. 03....
Оптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення iconПитання до екзамену з курсу історія україни для студентів заочного відділення
Природно-географічні чинники України, як фактор її історичного розвитку. Періодизація української історії
Оптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення iconЗагальні методичні вказівки щодо виконання контрольної роботи для студентів коледжу гр. Кс-110Е
В процесі вивчення теоретичного матеріалу по курсу "Документальне забезпечення соціальної роботи", студенти заочного відділення виконують...
Оптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення iconУправління витратами Методичні вказівки щодо самостійної роботи для...
Такий метод, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки...
Оптимізаційні моделі та методи” для студентів заочного відділення iconМетодичні вказівки
Методичні вказівки щодо виконання звіту про переддипломну практику для студентів спеціальності 090242 «Обслуговування та ремонт обладнання...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка