З історії однієї львівської вулички І її мешканців




Скачати 80.23 Kb.
НазваЗ історії однієї львівської вулички І її мешканців
Дата конвертації25.06.2013
Розмір80.23 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
Маркіян Нестайко

067 706 97 75

nestayko@hotmail.com
З історії однієї львівської вулички і її мешканців.

Львів – одне з найкращих міст України і Європи. Архітектура Львова різноманітна і неповторна. Наше місто внесено у світову спадщину ЮНЕСКО. Про старовинне українське місто Лева написано багато, описано події, свідками і учасниками яких були львів'яни. Львівські вулиці, як і львівські мешканці, переживали круті зміни, які дарувала їм історична доля.

Зі східного боку пл. св. Юра з вулицею Технічною з'єднує невелика вуличка Устияновича, яка від початку XVIIIст. з'єднувалася з теперішньою вулицею Дорошенка.

Вулиця названа на честь українського письменника і громадського діяча Миколи Устияновича1 (1811-1885), котрий піднімав національну свідомість українців, писав поезії (“Верховино, світку ти наш”, “Гей браття опришки” - стали народними піснями) й прозові твори: “Старий Єфрем”, “Страсний Четвер” та інші. Деякі джерела подають, що вулиця названа на честь Корнила Устияновича2 (1839-1903), сина Миколи Устияновича. Талант Корнила Устияновича проявився у церковному малярстві: ікони, іконостаси, стінописи, створив бл.40 портретів, низку картин на історичні теми, тощо.

Протягом свого існування вулиця кілька разів переіменовувалася. На початку XVIII століття теперішня вулиця М.Устияновича носила назву Марії Магдалини, бо виходила до цього костелу і з'єднувалася з теперішньою вулицею Дорошенка. від початку 1871 року називалася Липова, від 1893 року – Уєйсього на честь львівського польського поета Корнеля Уєйського (1823-1897). Вулиця залишалася під тією назвою до кінця Речі Посполитої. Перейменування вулиці не обійшло і німецьких окупантів і вулиця Уєйського стала Цвілінгштрассе. Зі встановленням совєтської влади настає час тотальних змін назв вулиць, площ, районів, міст. Без змін залишилися тільки церкви і костели. Уже в 1945 році вулиця дістає несподівану назву Алєксандра Бородіна, на честь російського хіміка і композитора, який ніякого стосунку до Львова не мав, в ньому не бував і не мешкав. Це видно зрозуміла тодішня влада і в 1946 році переіменувала вулицю на честь Миколи Устияновича.

Сучасний вигляд вулиці виник в час бурхливої забудови міста на зламі XIX – XX ст. Вулиця забудована у стилі класицизму, сецесії. Мешкання були підвищеної комфортності і розраховані на забезпечених городян. Ще до цього часу в деяких будинках збереглися зручні підйомники для траспортування дров і вугілля з пивниць для опалення печей і кухонь. Часто одне помешкання займало цілий поверх. В багатьох помешканнях збереглися гарні печі.

Перша і друга світові війни, котрі пронеслися над Львовом не позначилися на вигляді вулиці, хоч в 1918 році майже поруч йшли жорстокі бої між українцями і поляками за оволодіння містом. Санітари-добровольці із числа мешканців зносили трупів до сутерен незакінченої будівлі, що мала служити механічній лабораторії політехнічного інституту від вулиці Устияновича Там організували тимчасовий морг, і була споруджена тимчасова каплиця. Після закінчення військових подій трупи поховали на Личаківському цвинтарі.

Сучасна нумерація будинків вулиці Устияновича починається з №4, хоча до 1946 року теперішня вулиця Бібліотечна була частиною вулиці Устияновича і складалася з однієї будівлі під №2 у фортечно-бароковому стилі. До 1939 року у цьому приміщенні знаходився Музей та Бібліотека Баворовських, зараз тут “Палац мистецтв імені Тетяни і Омеляна Антоновичів” Львівської національної наукової бібліотеки імені В.Стефаника.

Гарний район, добре трамвайне сполучення, близькість до центру міста а також парк, зумовив те, що Чехословаччина відкрила в будинку №4 своє консульство котре проіснувало до 1939 року. Після закриття посольства у зв'язку з окупацією Гітлером Чехословацької республіки, це приміщення винайняв під свою адвокатську канцелярію львівський адвокат Володимир Старосольський (1878-1942). Він був оборонцем в голосних судових процесах. Він автор підручника з деяких питань права, професор права в Камянець-Подільському державному університетові, згодом професором Господарської Академії в Поєдрадах /Чехословаччина/. Володимир Старосольський був також одним із організаторов січового стрілецтва, працював в уряді Західноукраїнської Народної республіки, був членом Спілки Визволення України. В 1941 році арештований НКВД. Помер 1942 року в сибірській тюрмі. Від часів СРСР в цьому будинку на першому поверсі був дитячий садочок для дітей працівників Облспоживспілки, зараз тут знаходиться філіал №8 Централізованої бібліотечної системи для дорослих.

Під № 5 значиться учбовий корпус “Національного університету Львівська політехніка” - “Лабораторний корпус та майстерні механічного факультету”. Будівництво розпочалося перед І Світовою війною і продовжувалося після війни. Остаточно будівництво корпусу було закінчене в 1925 році. Проектував його архітектор В.Мінкевич в 1925-1927 роках. Мистецтвознавець В.Вуйцик вважає, що він був побудований у стилі “клацисичного модерну”.

По вулиці Устияновича в будинку під № 6 довгі роки проживав літературний критик, літературознавець, письменник Михайло Рудницький (1889-1975). Походив із інтелегентної родини, що становило для Галичини радше вийняток. Батько працював нотаріусом, що давало змогу дати дітям вищу освіту. М.Рудницький закінчив в 1912 році львівський університет, а в 1914 році отримав ступінь доктора філологічних наук. З 1915 по 1918 роки проживав у Києві, де учителював, читав лекції... Три роки з 1919 по 1922 рік вивчав англійську і французьку літератури з кордоном. Після повернення до Львова з 1922 по 1925 рік працював професором Таємного українського університету у Львові. До 1939 року працював в редакції газети “Діло” і в журналі “Назустріч”.

М.Рудницький писав театральні рецензії зібрані в книзі “В наймах у Мельпомени”(1963). Значної популярності набули його спогади про письменників “Письменники зблизька”, яких майже усіх знав особисто. Спогади вийшли в трьох книгах (І-ІІІ, 1958-1964). Написані спогади цікаво і користувалися у читачів успіхом.

Кандидат мистецтвознавства Христина Саноцька згадувала про нього:

“Для нас, молодих, то була “ходяча енциклопедія”. Нас особливо дивувала феноменальна память, його жива реакція на події, факти, оцінки, зустрічі з людьми, його давніми і недавніми сучаниками. А що стосується львівської культуричи мистецтва – то він знав все або майже все до подробиць. Ми не раз заслуховувалися його колоритними дотепними спогадами, в яких було багато субєктивного, але і надзвичайно оригінального, такого і документального, такого, що було б безслідно зникло назавжди у вирі часу, якби не зберегла память старого професора”.

На розі вулиць Устияновича і Рилєєва мала місце трагічна подія, яка характеризує досить достовірно ці жорстокі часи в яких доводилося жити людям. 11 травня 1943 року у тому місці впав від кулі вбивці Ярослав Барановський (1906-1943). Він належав до найближчих працівників провідника Організації українських націоналістів Євгена Коновальця.

Звертає на себе увагу оригінально трактований вежами, що нагадують морські корали, будинок на розі вул. Устияновича і Рилеєва 12, архітектора К.Жечинського, 1907р. Тут жив український письменник, літературознавець, публіцист і педагог Денис Лукіянович (1873-1965). Перша збірка “Новелі” 1895, “За Кадильну”, “Від кривди”, “Філістер”, “Франко і Беркут”, “Я-з більшістю” та інші.

В останні роки ХІХ- на початку ХХ ст. в забудові Львова чітко проступають риси архітектурного стилю – модерн. Напрямок модерн одержав назву в Австрії - “Сеціон”. Вплив віденського сеціону, здобув у Львові популярну назву “сецесія”. Стиль характерний використанням нових матеріалів і конструкцій, декоративних орнаментів, стилізовані рослинні мотиви, кольорові вітражі, оригінальні рисунки залізних решіток,керамічних вставок, тощо.

Вирізняється сецесійною орнаментикою фасадів блок кам'яниць №8, 8а, 8б, архітектора М.Зільберштейна по вулиці Устияновича.

В одному з цих будинків № 8 проживав доктор філологічних наук Антон Залеський. За працю “Атлас з діалектології” одрежав Державну премію в галузі мовознавства.

Протягом багатьох років у будинку №8а мешкав кандидат медичних наук, головний лікар Обласної туберкульозної лікарні Володимир Кишакевич (1912-1994). Це був лікар-фтизіатр, лікар від Бога, вже будучи на пенсії, до нього за консультацією приходили і приїздили хворі.

В цьому ж будинку мешкала шанована учнями і їх батьками учителька музики Лідія Веніамінівна Голембо (1904-1985). Закінчила вона Харківську консерваторію за спеціальністю фортепіано у 1926 році в класі професора О.Кобилянського. Стажувалася в класі професора Ігумнова. З 1946 року жила у Львові. Як талановитий педагог вона не тільки вчила учнів гри на фортепіано, але і глибоко розуміти музику, вміти читати нотний текст, чути інструмент. Свої творчі зусилля Л.Голембо скерувала в напрямку виховання професійно відданого своїй справі музиканта. В її класі навчалися близько сотні майбутніх славетних виконавців, викладачів, композиторів, диригентів та концертмейстерів, які зараз працюють в Україні, США, Канаді, Англії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Росії, Білорусії, Вірменії. Лідія Веніамінівна залишилася в пам'яті тих, хто мав щастя в неї вчитися.

Під № 8б на вулиці Устияновича жив Степан Михайлович Криворучко (1904-1998), кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови, живописець. Малював переважно ліричні пейзажі Карпат, Прикарпаття та українського Полісся. Серед творів: “Річка Піня в Закарпатті”, “Вид на Говерлу та Петрос з Ясенівської долини”, “Будинок Косачів у Колодяжкому” та інші. Степан Михайлович самодіяльний митець у своїй творчості досяг професійного рівня. Виставляв свої твори у Львові, Києві та інших містах.

Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицього займає квартиру, де мешкав художник в будинку № 10 з 1944 року до своєї смерті в 1973 році. Леопольд Левицький видатний український художник, працював у різних техніках: лінориті, офорті, сухій голці. Малював акварелі та олійні твори. В музею експонуються деякі дизайнерські винаходи митця: фотобанери, фотокомпозиції. Митець за життя не був улюбленцем радянської влади. Перша його виставка мала місце через рік після його смерті у Львові в 1974 році.

В кінці вулиці Устияновича стоїть будинок позначений номером 14 до 1939 року належав видатному західноукраїнському лікареві др. Мар'янові Паньчишинові. У цьому будинку, що був приватною власністю професора, він організував протитуберкульозний диспансер. Це був перший такого типу диспансер у Львові. Не обходив увагою М.Паньчишин і “Народну лічницю”, котра була збудована завдяки фінансовій підтримці митрополита А.Шептицького. Він допомагав менш матеріально забезпеченим студентам закінчити навчання за кордоном. За піклування про ближніх і особливо за молодь проф. Паньчишина називали “народним доктором”. Він був одним із організаторів Таємного університету, котрий проіснував від 1923 по 1925 року. Влада була проти його існування. Студентів і викладачів поліція переслідувала: штрафувала, робила обшуки за формальну відсутність дозволу функціонування. Врешті університет змушені були закрити. Можливо високий рівень викладання, давав можливість студентам продовжувати навчання в закордонних університетах і авторитет Таємного університету злив польські власті. Після ліквідації Таємного університету проф. Паньчишин зосередився на лікарській практиці, публікував свої наукові роботи в журналі “Лікарський вісник”, який сам заснував ще в 1919 році. Там він поміщував свої наукові праці на актуальні проблеми здоров'я. Ще одним аспектом діяльності проф. Паньчишина була організація санаторно-курортноъ справи. В глибині Карпат проводилося лікування природними чинниками. За його ініціативою і матеріальною підтримкою в Підлютому було відкрито протитуберкульозний санаторій для українських студентів. В 1937 році разом з Софією Парфанович видали перший в Галичині ілюстрований гігієнічний журнал “Народне здоров'я” де писав про професійну гігієну. У вказаних журналах професор помістив біля сорока своїх праць на актуальні теми здоров'я.

У вересні 1939 році наступила зміна окупанта. Він змушений був шукати захисту в резиденції митрополита Шептицького. Там і помер від обширного інфаркту. На даний час в цьому будинку знаходиться фтизіопедіатричне та пульмонологічне відділення. На фасаді в 2008 році встановлено меморіальну таблицю лікареві Поважному П.А., який тут працював головним лікарем з 1944 по 1972 рік.

Колись тиха і затишна вулиця Устияновича на сьогодні є важливою транспортною артерією Львова. По ній проїзджають тролейбуси 2, 9, 10, 12 маршрутів, маршрутні таксі, спішать на роботу люди, на навчання студенти. І сьогодні на цій вулиці живуть лікарі, інженери, педагоги, бібліотекарі, податківці, бізнесмени, журналісти, робітники, пенсіонери, студенти, які обов'язково впишуть своє ім'я в історію рідного міста.

1 Лемко І. 1243 вулиці Львова (1939-2009). – Львів: Апріорі, 2009. – С.98.

2 Туристичний путівник: Львів. – Львів: Центр Європи, 2007. – С.171.

Схожі:

З історії однієї львівської вулички І її мешканців iconЕкскурсія Військове минуле Львова
Ви дізнаєтеся, які таємниці приховують вузенькі львівські вулички, послухайте історії та легенди про будівлі та їх мешканців, про...
З історії однієї львівської вулички І її мешканців iconПогоржельська І. Вбрання мешканців дубно XVII ст. (за знахідками...
Ню минулого. Одним із таких вимірів є вбрання мешканців України для вивчення її історії XVII ст. Розглядаючи тогочасний шляхетський...
З історії однієї львівської вулички І її мешканців iconСловник львівської говірки (ґвари)
Львівська ґвара (Львівська говірка, Львівський балак; пол. Gwara lwowska) — регіональна говірка польської мови, поширена серед мешканців...
З історії однієї львівської вулички І її мешканців iconПоложення про оплату за проживання у студентських гуртожитках Національного...
Встановити такі розміри оплати за проживання у студентських гуртожитках університету, залежно від типу гуртожитків, кількості та...
З історії однієї львівської вулички І її мешканців iconХарактеристика тесту з історії україни
Завдання з вибором однієї правильної відповіді оцінюється в 0 або 1 тестовий бал
З історії однієї львівської вулички І її мешканців iconВикористання краєзнавчого матеріалу при
Самбірський район розміщений у південно- західній частині Львівської області. Район простягнувся з заходу на схід на 42 км., а з...
З історії однієї львівської вулички І її мешканців iconПитання до іспиту «Методика викладання історії»
Об’єкт, предмет I завдання методики навчання історії. Зв’язки між методологією історії та методикою навчання історії. Міжпредметні...
З історії однієї львівської вулички І її мешканців iconПрограма співбесіди з всесвітньої історії (до ХХ ст.)
Затверджено на спільному засіданні кафедри нової та новітньої історії кафедри історії України
З історії однієї львівської вулички І її мешканців iconПрограма співбесіди з всесвітньої історії (ХХ – ХХІ ст.) напрям підготовки 02030201 Історія*
Затверджено на спільному засіданні кафедри історії України та кафедри нової та новітньої історії
З історії однієї львівської вулички І її мешканців iconІсторія України як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела
Методологія історії України. Основоположні принципи історичного пізнання. Етнополітичний контекст української історії
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка