План Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст




НазваПлан Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст
Сторінка1/4
Дата конвертації24.06.2013
Розмір0.55 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
  1   2   3   4
Тема № 1

Соціально-економічне та громадсько-політичне життя в українських землях підвладних Російській імперії (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)
План

  1. Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження.

  2. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст.

  3. Українські суспільно-політичні течії та рухи другої половини XIX ст.: народницький, соціал-демократичний, ліберальний, національний.

  4. Утворення перших українських політичних партій в Наддніпрянщині – початок руху за незалежність України.

  5. Перша російська антимонархічна революція 1905-1907 рр. та Українська парламентська громада в Державній думі Росії.


Рекомендовані теми рефератів

  1. Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин: антикріпосницька боротьба в першій половині ХІХ ст.

  2. Українці у війні Росії з наполеонівською Францією.

  3. Польські повстання 1830-1831 і 1863-1864 рр. та їх наслідки для України.

  4. “Історія Русів” – виразник політичних поглядів автономістів.

  5. Кирило-Мефодіївське товариство. Роль Тараса Шевченка в українському національному відродженні.

  6. Федеративна програма Михайла Драгоманова та її роль в розвитку суспільно-політичної думки. “Громадівський” рух.

  7. Великодержавна суть Валуєвського циркуляру (1863 р.) та Емського указу (1876 р.).

  8. Соціально-економічний розвиток в Україні у пореформений період Російської імперії.

  9. Національна політика царизму щодо України. Народницький рух.

  10. Поширення соціалістичних ідей в українських землях підвладних Росії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.


Тези відповіді

1. Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Наприкінці ХVІІІ ст. 80% українських земель потрапили до складу Російської імперії. Указом імператора Павла І у грудні 1796 р. ліквідовано українські намісництва, які охоплювали історичну територію Гетьманщини. На їх місці створено нову адміністративно-територіальну одиницю імперії – Малоросійську губернію та генерал-губернаторства. До її складу повністю увійшли ліквідовані тоді Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва, а також частина Київського і Катеринославського намісництв. Адміністративним центром губернії стало м. Чернігів. У 1802 р. Малоросійську губернію було поділено на дві частини: Чернігівську і Полтавську губернії. Разом вони становили Малоросійське генерал-губернаторство, котре в березні 1836 р. було ліквідовано у зв’язку із створенням Чернігівського, Полтавського та Харківського генерал-губернаторств.

Визначальною особливістю господарського розвитку Російської імперії був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи. Найбільш яскраво це виявилося в розвиткові товарно-грошових відносин, проникненні капіталістичних відносин у сільське господарство, занепаді кріпосницької мануфактури. Наслідками цього процесу стали зростання товарності та поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві у першій половині ХІХ ст. Починається технічний переворот у промисловості. Прискорюється процес утворення та розвитку фабрично-заводського виробництва. Перше місце у промисловості українських земель посідала цукрова галузь, яка забезпечувала 80% виробництва цукру в Російській імперії. У 1824 р. в с. Трощино Канівського повіту на Київщині було збудовано перший цукровий завод, а загалом у першій половині ХІХ ст. було збудовано близько 200 цукроварень. Друге місце утримувала суконна промисловість (160 фабрик). Високими темпами розвивалися металургійна, машинобудівна, вугільна галузі та військове виробництво (завод “Арсенал” у Києві, порохові заводи у Шостці, корабельні у Херсоні й Миколаєві). Кількість промислових підприємств в цей час сягнула майже 650. Нові явища та процеси поступово, хоч і не так динамічно, як у промисловості, поширюються на сільське господарство та інші галузі економіки. Активізується зовнішня торгівля. З України вивозили зерно, вовну, цукор. Український експорт складав 60% загальноросійського. Торговельні зв’язки були налагоджені з Німеччиною, Францією, Австро-Угорщиною та іншими державами Європи. У 40-х рр. почався перехід від мануфактур до фабрик із застосуванням парових машин. В Києві, Луганську, Катеринославі, Ромнах і Кременчузі збудовано перші машинобудівні заводи. Зокрема, Кіндрат Яхненко та Федір Симиренко у 1848 р. побудували поблизу с. Млієва на Черкащині цукроварню і завод сільськогосподарських машин.

У середині XIX ст. феодально-кріпосницька система господарювання імперії Романових перебувала в глибокій кризі. Нова ринкова система відносин ставала дедалі міцнішою та ефективнішою порівняно з феодально-кріпосницькою. У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи та зміцнення капіталістичного укладу загострювались соціальні протиріччя, посилювалася антикріпосницька боротьба. Поширеними формами селянського протесту були скарги до урядових установ та цареві, відмова платити оброк, непокора владі, втечі (в Новоросійський край, на Дон, у Таврію). За неповними даними, упродовж 1797-1825 рр. в Україні відбулося понад 100 масових антиурядових виступів кріпаків. Найзначнішими були виступи селян 24 сіл і містечок Черкаського повіту на Київщині (1803 р.) та заворушення серед військових поселенців Чугуєва на Харківщині (1819 р.). Неврожай і голод спричинили селянські виступи на Катеринославщині (1824 р.), а на початку 1826 р. спалахнуло селянське заворушення на Уманщині, що охопило декілька сіл повіту. Селяни оголосили себе вільними, почали захоплювати поміщицьке майно, арештовувати поміщиків. Влада жорстоко розправилася з повсталими.

Особливої гостроти селянський антикріпосницький рух набув у першій третині XIX ст. на Поділлі, деяких повітах Волині та Київщини. Очолив його Устим Кармалюк – ім’я якого ще за життя стало легендою. Кілька разів Устима Кармалюка арештовували, засилали до Сибіру, але він тікав звідти і, повернувшись додому, продовжував боротьбу, яка загалом тривала майже 25 років. Мужній народний месник загинув у жовтні 1835 р. Однак, це не зупинило антикріпосницький рух в Україні. Нового широкого розмаху він набрав на Правобережній Україні у зв’язку з проведенням інвентарної реформи 1847-1848 рр., а також у 50-60-х рр. Важливу роль тут відіграли революційні події 1848 р. в Європі. Чутки про близьке скасування кріпосного права спричинялися до вибуху селянських повстань. Українці дедалі активніше заявляли про свої права та виборювали їх. Антикріпосницький рух поступово набирав загальнонаціонального масштабу.

Колишня козацька еліта в Наддніпрянщині була справжньою колискою багатьох провідних діячів першої хвилі українського національного відродження кінця XVIII – початку XIX ст. Як правило, майже всі вони вийшли з середовища козацької старшини. Скасування автономії Гетьманщини викликало відповідну реакцію з боку найбільш патріотично налаштованих представників української громади. Василь Капніст, полтавський дворянин, пише “Оду на рабство”, в якій висловлює обурення запровадженням кріпацтва в Україні. На доручення козацької старшини він їде з таємною місією до Німеччини (1791 р.), щоб викласти свій план відокремлення України від Росії та приєднання її до Прусії.

Українці у війні Росії з наполеонівською Францією. Поставивши за мету створити світову імперію, Наполеон І намагався знищити Англію, яка була основним конкурентом Франції на міжнародному ринку, а також Росію (у складі якої була більшість українських земель), яка стояла на шляху його планів. З перших днів війни 1812 р. українці хоробро боролися проти ворога. Особливо багато їх було в тих частинах, які формувалися в Україні – Бузькі козаки, Ізюмський, Маріупольський, Сумський, Охтирський гусарські полки, Київський і Чернігівський драгунські полки та ін. Чимало українців було серед ополченських формувань. В Лівобережній Україні замість восьми запланованих полків було виставлено 15 (дев’ять полтавських і шість чернігівських). Кожний полк налічував 1200 козаків. Крім того, було сформовано п’ять кінних підрозділів і загони “лісових козаків” у Київській, Подільській, Волинській губерніях та у Тернопільському окрузі. Всього Україна виставила майже 70 тис. вояків, у тому числі понад 33 тис. кінних (без офіцерів).

Беручи участь у боротьбі проти наполеонівських військ, українські селяни сподівалися на звільнення від кріпосницької залежності, а козаки – на повернення своїх прав та привілеїв. Захист рідної землі вони вважали своїм святим обов’язком. Українці не лише перебували в лавах діючої армії, а й допомагали їй продуктами, фуражем, майном, транспортними засобами, коштами. Усього на потреби війни із французами в Україні було зібрано понад 9 млн. крб., 13,5 пудів срібла, кілька кілограмів золота. Із загонів чернігівських ополченців та козаків у серпні-вересні 1812 р. був створений прикордонний ланцюг протяжністю 88 км – від села Клюзи Городнянського повіту до села Осадчини Остерського повіту на Чернігівщині. Чимало яскравих сторінок у героїчний літопис війни вписали воїни-українці: генерал-лейтенант Василь Костенецький, Віктор Скаржинський, І.Галченко, І.Ліченко, М.Паламаренко, партизанські ватажки: Денис Давидов, Єрмолай Четвертак, Федір Потапов (Самусь), Степан Яременко та Василина Кожина (Охтирський, Київський, Єлисаветградський та Смоленський військові округи). Однак, боротьба з Наполеоном не зробила українців вільними і щасливими. Але разом із тим, закордонний похід російської армії, у складі якої було чимало українців, сприяв піднесенню національної свідомості та підштовхнув їх до боротьби проти кріпосництва й самодержавства.

Український суспільно-політичний рух опирався не тільки на внутрішні джерела, а й на зовнішні чинники. Йдеться, зокрема, про відчутний вплив на цей рух Великої Французької революції (1789-1794 рр.), зокрема її концепції вільної нації. Одним із виявів цього стало виникнення в Україні таємних політичних товариств після перемоги над Наполеоном. Повернувшись із зарубіжних походів, багато їхніх учасників почали іншими очами дивитися на російську дійсність та політичний режим самодержавства, які різко контрастували з ідеями свободи, рівності й братерства. Різновидом таких товариств були масонські ложі, перші з яких виникли у Києві – “З’єднані слов’яни” та Полтаві – “Любов до істини” (1818 р.). Членами цих об’єднань були відомі українські діячі: Іван Котляревський, Василь Капніст, Василь Лукашевич, а також пізніші лідери декабристського руху: Павло Пестель, Михайло Орлов, Михайло Бестужев-Рюмін та ін.

Слід, однак, зазначити, що створені в Україні масонські ложі не мали послідовного українського національного спрямування. Одним із завдань, які ставили перед собою їх організатори, було прилучення малоросійського дворянства до загальноросійського опозиційного руху. Чи не єдиним винятком був Василь Лукашевич, який виступав за відокремлення України від Росії та приєднання її до Польщі. Члени масонських лож, що діяли в Правобережній Україні, були в основному польськими шляхтичами і своєю головною метою вважали відновлення незалежності Польської держави, яка включала б і Правобережну Україну.

Ще до початку декабристського руху в Україні починають виникати перші таємні політичні гуртки, які ставили метою, насамперед, боротьбу за ліквідацію самодержавства та всіх його інститутів. Одним з них було “Малоросійське товариство” (1819 р.), створене з ініціативи Василя Лукашевича. Оформлення політичної опозиції царизмові було пов’язане з виникненням перших декабристських організацій в Росії – “Союзу порятунку” у Петербурзі (1816 р.) та “Союзу благоденства” у Москві (1818 р.). Їхні програми передбачали запровадження конституційного представницького управління, ліквідацію самодержавства й скасування кріпосного права шляхом військового перевороту. Членами цих організацій були брати Матвій та Сергій Муравйови-Апостоли, Павло Пестель, Михайло Орлов та ін.

Серед інших причин, що призвели до виникнення декабристського руху, слід віднести вплив прогресивних європейських ідей народовладдя, свободи та прав людини, які поширювалися після перемоги над наполеонівською Францією; усвідомлення значною частиною офіцерів, котрі побували на Заході, того, яка разюча відмінність існує між російським самодержавно-кріпосницьким ладом та устроєм розвинених країн Європи; посилення реакції царизму після війни 1812-1814 рр. Декабристи не лише висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царського режиму. Вони відіграли важливу роль у загальноросійському рухові опору.

В Україні, де були розквартировані російські війська, перебувало на службі багато опозиційно налаштованих офіцерів – членів таємних товариств. У 1818 р., після прибуття до Києва генерала Михайла Орлова, місто стає центром зустрічей членів “Союзу благоденства”. Через три роки декабристи реорганізували свої об’єднання і створили два осередки – “Північне товариство” (Петербург) і “Південне товариство” (Тульчин, тепер Вінницька обл.). Головою останнього було обрано полковника Павла Пестеля, членами товариства стали офіцери полків, що дислокувалися в Україні. Крім Тульчинської, були створені ще дві управи: Кам’янська на чолі з Василем Давидовим і Сергієм Волконським та Васильківська на чолі із Сергієм Муравйовим-Апостолом. Час від часу відбувалися конспіративні наради членів “Південного” та “Північного товариств”. Слід зазначити, що в питаннях тактики між ними були суттєві розходження: перше було налаштоване більш радикально, друге – більш помірковано. Члени “Північного товариства” обмежувалися в своїх планах поваленням самодержавства та встановленням конституційної монархії. Голова “Південного товариства” Павло Пестель уклав політичний трактат “Руська правда”, в якому докладно визначив програму дій після повалення царського режиму. Зокрема, всі народи Росії об’єднуються в централізовану республіку з однопалатним парламентом; ліквідовується кріпосництво, усі громадяни рівні перед законом; зберігається приватна власність на землю, але половина землі вважається громадською, яку можна брати для обробітку; встановлюється цілковита свобода торгівлі й промисловості та ін.

У 1823 р. в Новограді-Волинському постає третя таємна організація – “Товариство об’єднаних слов’ян”, фундаторами якого стали брати Андрій і Петро Борисови та учасник польського визвольного руху Юліан Люблінський (Мотошнович). Через два роки вони об’єдналися з “Південним товариством”.

Внутрішньополітичною ситуацією у Росії, пов’язаною із смертю Олександра І, вирішило скористатися “Північне товариство”, яке 14 грудня 1825 р. підняло повстання у Петербурзі. Відсутність серйозної підготовки та чіткого розуміння мети повстання з боку солдат і народу призвело до його поразки, почалися арешти. “Південне товариство” не змогло вчасно підтримати повстання у Петербурзі, оскільки ще 13 грудня було заарештовано Павла Пестеля, а посланець із Петербурга прибув в Україну запізно. Однак, навіть за цієї ситуації, декабристи не склали зброю. 29 грудня Васильківська управа на чолі із Сергієм Муравйовим-Апостолом підняла повстання в Чернігівському полку. Однак повстанці, шукаючи союзників, марно втратили три дні. Виступ почався в с. Трилісах, його підтримали близько 1000 солдатів та 19 офіцерів. Був складений “Православний катехізис” із закликами до народу повалити самодержавство, встановити демократичний лад та ліквідувати кріпацтво. 30 грудня повсталі зайняли Васильків і рушили на Білу Церкву, щоб приєднати до себе інші військові частини походом на Київ. Але назустріч їм уже прямували царські війська. У першій же сутичці було тяжко поранено Сергія Муравйова-Апостола. Управління повсталими було майже втрачено, 900 солдатів здалися без бою.

Суд над декабристами, що відбувся в Петербурзі, близько сотню з них засудив до заслання в Сибір і на Кавказ. Керівників повстання – Кіндрата Рилєєва, Петра Каховського, Матвія Муравйова-Апостола, Михайла Бестужева-Рюміна та Павла Пестеля – було страчено. Причин невдачі повстання, крім уже згаданих, існувало багато. Головна ж полягала в тому, що його мета була незрозумілою для широких мас загалом та українців зокрема. І це не дивно, адже декабристський рух практично не виходив за межі російської державності і менталітету. Зокрема, Павло Пестель, відносив українців до “корінного російського народу”.

Говорячи про історичне значення виступу декабристів, слід підкреслити, що це була перша спроба повалення російського самодержавства, а мужність та героїзм його учасників стали високим моральним взірцем боротьби проти царизму. Безумовним є і те, що ідеї декабристського руху, особливо ті з них, які стосувалися прав народу на вільне життя, в поєднанні з ідеями “Товариства об’єднаних слов’ян”, інших політичних об’єднань в Україні тієї доби вплинули на формування та розвиток українського визвольного руху.

Кирило-Мефодіївське товариство було засновано в Києві у січні 1846 р. Очолив його історик, професор Київського університету Микола Костомаров (1817-1885 рр.), членами товариства були полтавський учитель Василь Білозерський (1825-1899 рр.), службовець канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак (1821-1899 рр.). Пізніше до них приєдналися Пантелеймон Куліш (1819-1897 рр.) і Тарас Шевченко (1814-1861 рр.). Це був цвіт тогочасної молодої української інтелігенції. Всі вони захоплювалися ідеями свободи і демократії, всеслов’янського єднання, тому й свою таємну організацію назвали на честь великих слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. Принципові положення політичної програми товариства були викладені у “Книзі буття українського народу” та “Статуті Кирило-Мефодіївського братства”. Братчики вірили в те, що прийде час, коли “вся слов’янщина встане, і не залишиться в ній ні царя, ні пана, ні холопа”. Ставилося за мету об’єднати всі слов’янські народи в одну федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою свободу. Провідна роль відводилася Україні, Київ мав стати столицею федерації, де збирався б загальний сейм. На поглядах членів Кирило-Мефодіївського товариства дещо позначалася програма “Товариства об’єднаних слов’ян”. Новою тут була ідея месіанства української нації. Микола Костомаров був переконаний в тому, що за Україною, яка повстане із своєї могили, підуть усі слов’янські народи. Однак члени товариства по-різному дивилися на засоби досягнення цієї мети. Більшість схилялася до шляху реформ і “м’яких” методів. Меншість, насамперед в особі Тараса Шевченка, займала радикальні позиції. Розходилися члени товариства і стосовно того, що є першочерговим і головним. Для Миколи Костомарова це були єдність і братерство слов’ян, а Тарас Шевченко палко обстоював соціальне та національне звільнення українського народу. Проіснувало товариство недовго, у березні 1847 р. за доносом студента Олексія Петрова його члени були заарештовані. Найгірша доля спіткала Тараса Шевченка, його було віддано в солдати і заслано на десять років до Оренбурга (Казахстан) без права писати й малювати.

Таким чином, від Кирило-Мефодіївського товариства бере початок історія нового українського політичного руху. Воно було першою в Україні нелегальною політичною організацією, що поставила за мету національне й соціальне визволення українського народу, возз’єднання його в єдиній соборній державі з одночасним створенням федерації чи, можливо, конфедерації слов’янських держав.
  1   2   3   4

Схожі:

План Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст icon1. Регіональні цивілізації Сходу, їх типологія І характеристика
Соціально-економічний та політичний розвиток Османської імперії у другій половині XIX ст. Режим зулюму
План Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст iconУкраїнський суспільно-політичний рух у другій половині ХІХ ст в Австро-Угорщині

План Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст iconУроки 24 26 Тема. Аграрні відносини на українських землях у другій половині XIX століття
Тема Модернізація українського суспільства в середині другій половині XIX століття
План Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст iconУроки 24 26 Тема. Аграрні відносини на українських землях у другій половині XIX століття
Тема Модернізація українського суспільства в середині другій половині XIX століття
План Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст iconПлан Політика Австрійської імперії щодо польських земель. Чеське національне відродження
Бевзюк Є. В. Соціальний розвиток чеських І словацьких земель у першій половині ХІХ ст. / Є. В. Вевзюк // Актуальні проблеми вітчизняної...
План Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст iconІсторичний факультет Студентська наукова конференція
Соціально-економічний розвиток Одеси у першій половині XIX ст. (Socio-economic development of Odesa in the first half of the 19th...
План Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст iconТематичний план змістового модуля № теми
Розвиток освіти І педагогічної думки в епоху українського Відродження (XVI – перша пол. XVII ст.)
План Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст iconЛекція №1-2
Внесок українських педагогів в теорію фв (друга половина ХІХ перша половина ХХ ст.)
План Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст iconПитання на модуль з історії української культури
Розвиток освіти та наукових знань в Україні у другій половині XIX –початку XX ст
План Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток в Наддніпрянщині (кінець ХVІІІ перша половина ХІХ ст.): початки українського національного відродження. Реформаторські процеси в Російській імперії та Україна у другій половині XIX ст iconТема 5 Українське національне відродження (XIX – поч. XX ст.)
Початок українського відродження І зростання національної свідомості (кін. XVIII – поч. XIX ст.)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка