Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет




НазваМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет
Сторінка5/14
Дата конвертації19.06.2013
Розмір2.51 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Глава 4. МІЖНАРОДНА ТОРГОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
4.1. Державне регулювання зовнішньої торгівлі. Політика вільної торгівлі та політика протекціонізму

Зовнішня торгівля по-різному впливає на добробут різних соціальних груп: одні виграють у результаті укладання торгових угод, інші несуть збитки. До того ж виграш від міжнародної торгівлі нерівномірно розподіляється між партнерами по торгівлі. Отже, у ході розвитку міжнародної торгівлі зіштовхуються економічні інтереси різних прошарків населення, причому часто інтереси суперечать один одному. Це і обумовлює необхідність впливу держави на зовнішню торгівлю.

Міжнародна торгова політика – це цілеспрямований вплив держави на торгівельні відносини з іншими країнами. До найбільш розповсюджених цілей міжнародної торгової політики відносять:

  • створення сприятливих умов для розвитку національного виробника;

  • вирівнювання структури платіжного балансу;

  • забезпечення стабільності національної валюти;

  • зміна стратегії і тактики включення країни у міжнародний поділ праці;

  • збереження економічної і політичної незалежності країни;

  • збереження економічних та військових переваг.

У більшості випадків основною метою держави у сфері регулювання міжнародних торгових відносин є розширення експорту, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку, обмеження імпорту, зниження конкурентоспроможності іноземних товарів на внутрішньому ринку.

Існує дві основні форми міжнародної торгової політики держави: фритредерство (англ. free trade – вільна торгівля) або політика вільної торгівлі, та протекціонізм (лат. protectio – прикриття).

Фритредерство – політика держави, спрямована на утримання від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю. За таких умов торгівля розвивається під впливом ринку (існуючої кон’юнктури попиту та пропозиції). Фритредерство передбачає усунення будь-яких перешкод при ввезенні-вивезенні вітчизняних та зарубіжних товарів.

Протекціонізм – політика держави, спрямована на захист вітчизняного виробника від іноземної конкуренції. Конкретні форми протекціонізму різноманітні. Виділяють:

  • селективний протекціонізм (спрямований проти окремих країн або окремих товарів);

  • галузевий протекціонізм (захищає окремі галузі економіки, наприклад, сільське господарство, машинобудування тощо);

  • колективний протекціонізм (проводиться об’єднаннями країн по відношенню до країн, які не входять у ці об’єднання. Наприклад, захисні торгові бар’єри, що вводяться країнами ЄС по відношенню до інших країн);

  • прихований протекціонізм (здійснюється методами внутрішньої економічної політики. Наприклад, держава може зобов’язати органи влади закуповувати виключно товари вітчизняного виробництва, навіть якщо імпортна продукція виявиться дешевшою).

Крайньою формою протекціонізму є економічна автаркія – прагнення країни обмежити імпорт виключно тими товарами, виробництво яких всередині країні є неможливим.

Позиції протекціонізму більш сильні у країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою. Вільна торгова політика, спрямована на лібералізацію зовнішньої торгівлі, частіше практикуються країнами зі значним експортним потенціалом, а також у періоди високих темпів економічного зростання. І навпаки, під час економічного спаду та безробіття, ослаблення експортного потенціалу в суспільстві панують протекціоністські настрої. У реальній дійсності політика фритредерства та політика протекціонізму в чистому вигляді не існують. Як правило, використовуються різні варіанти їх поєднання.

Питання про те, що краще сприяє розвитку національної економіки, – політика вільної торгівлі або протекціонізм – не має однозначної відповіді. Дискусія між прихильниками вільної торгівлі та протекціонізму триває не одне століття. Наведемо найбільш розповсюджені аргументи на користь протекціонізму та їх критику з боку прибічників фритредерства.

  1. ^ Протекціонізм сприяє захисту вітчизняного виробника від іноземної конкуренції, підтримує рівень зайнятості та доходів у національній економіці, що стає особливо важливим у періоди економічного спаду.

Критика цього положення прихильниками фритредерства. По-перше, існують альтернативні методи підтримки національного виробництва та зайнятості – це стимулююча бюджетно-податкова та грошово-кредитна політика. Незважаючи на те, що вони призводять до інфляції, протекціоністські заходи є більш інфляційними, оскільки перший ефект від введення тарифів, квот проявляється у зростанні цін. По-друге, внутрішнє виробництво не зростає автоматично через скорочення імпорту, оскільки імпорт зменшується внаслідок зниження споживання. По-третє, існує загроза розв’язанні торгової війни, в умовах якої навіть тимчасовий стимулюючий вплив зовнішньоторгових обмежень буде відсутнім.

  1. ^ Протекціонізм дозволяє послабити або подолати проблему дефіциту платіжного балансу: цілеспрямований вплив на скорочення імпорту сприяє зменшенню витоку валюти з країни; розширення експорту, навпаки, стимулює валютні надходження.

Критика цього положення прихильниками фритредерства. Досить часто причини дефіциту платіжного балансу пов’язані не з зовнішньою торгівлею, а з динамікою валютного курсу. Тому протекціоністська політика може і не дати очікуваних результатів.

  1. ^ Протекціонізм захищає вітчизняних виробників від іноземних конкурентів, які використовують дешеву працю при виробництві аналогічних товарів. Якщо не вжити протекціоністських заходів, збільшиться наплив дешевого імпорту на національний ринок. У результаті зниження внутрішніх цін зменшиться і заробітна плата, що може призвести до падіння рівня життя у країні.

Критика цього положення прихильниками фритредерства. Дійсно, рівень оплати праці у різних країнах відрізняється. Однак у даному випадку важливою є не погодинна ставка заробітної плати, а витрати по оплаті праці на одиницю продукції. Враховуючи, що дешева праця зазвичай менш продуктивна, у розрахунку на одиницю продукції її може знадобитися більше, ніж дорогої праці вітчизняних робітників.

Якщо галузь втратила конкурентні переваги та виявилася неконкурентоспроможною, її діяльність доцільно припинити, а продукцію замінити імпортом. Звільнені працівники отримають допомогу з держбюджету (на перекваліфікацію, переїзд в інші регіони тощо). У такому випадку державні витрати виявляються більш ефективними, ніж, наприклад, дотації вітчизняним виробникам, оскільки сприяють підвищенню мобільності трудових ресурсів, їх більш раціональному розміщенню та використанню, що стає фактором економічного зростання у довгостроковій перспективі.

  1. ^ Протекціонізм захищає нові, «молоді» галузі національної економіки, породжені науково-технічним прогресом, від конкуренції більш зрілих та ефективних іноземних фірм. Підвищення рівня зайнятості у передових галузях виробництва дає значні соціальні переваги, пов’язані зі зростанням знань, кваліфікації, запровадженням нових прогресивних типів суспільних відносин. Додаткові нагромадження, які утворюються у галузі в результаті запровадження протекціоністських заходів, можна використати на закупки сучасного обладнання, удосконалення організації виробництва. Коли галузь стане конкурентоспроможною, необхідність у протекціоністських заходах відпаде.

Критика цього положення прихильниками фритредерства. Галузі, які захищаються державою від іноземної конкуренції митними тарифами, квотами на імпорт, різноманітними субсидіями, дотаціями тощо, втрачають стимули розвитку та врешті решт можуть так і не стати конкурентоспроможними. До того ж протекціоністські заходи посилюють монопольне становище окремих підприємств.

  1. Протекціоністські заходи захищають галузі, які виготовляють стратегічно важливі для країни види продукції або продукцію, що становить предмет національної гордості та престижу.

Критика цього положення прихильниками фритредерства. Подібні аргументи найчастіше висуваються бізнес-групами, які лобіюють інтереси окремих галузей та підприємств. Маючи широке законодавче представництво, вони добиваються впровадження захисних заходів для неконкурентоспроможних галузей або таких, що випускають продукцію у завершальних фазах життєвого циклу. Це негативно позначається на добробуті платників податків. Наприклад, введення митного тарифу веде до зростання цін, скорочення споживання. Надання виробникам дотацій, податкових і кредитних пільг створює додаткове навантаження на державний бюджет.

Таким чином, дилема «вільна торгова політика або протекціонізм» завжди знаходиться на перехресті соціально-економічних інтересів. Акцент на тому чи іншому типі торгової політики здатний суттєво вплинути на розподіл доходів у суспільстві.

Основними інструментами міжнародної торгової політики є митно-тарифне та нетарифне регулювання.

^ 4.2. Мито: поняття, функції, види. Наслідки встановлення мита

Мито – це обов’язків грошовий збір, який стягує держава через мережу митних закладів з товарів під час перетину ними митного кордону.

Митний тариф – це систематизований перелік товарів із зазначенням ставок мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону держави. В Україні встановлення нових ставок мита та зміна діючих ставок здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України.

Сутність митно-тарифного регулювання полягає у додаванні до ціни різноманітних елементів, пов’язаних з перетином товарами митних кордонів держави. Зміна ціни товару під впливом мита впливає на обсяги внутрішнього виробництва та споживання, стан державного бюджету, добробут країни у цілому.

Основні функції мита:

  • фіскальна (надходження від стягнення мита поповнюють дохідну частину державного бюджету);

  • протекціоністська (завдяки миту, що стягується з імпортних товарів, їх ціна зростає, вони стають дорожчими по відношенню до вітчизняних товарів. Тобто імпортне мито захищає національного виробника від іноземної конкуренції);

  • балансуюча (якщо ціна деякого товару знаходиться на рівні нижчому за світовий, виробнику вигідніше експортувати його, ніж продавати на внутрішньому ринку. Щоб запобігти дефіциту товарів на внутрішньому ринку та зростанню цін всередині країни, держава стягує мито при вивезенні товарів за кордон. Для виробника збільшення ціни на величину мита означає, що експорт втрачає свою привабливість);

  • регулююча (мито регулює обсяги експорту та імпорту, що у свою чергу суттєво впливає на стан торгового та подекуди платіжного балансу країни).

Існують різні види мита:

  1. За об’єктом обкладання:

  • імпортне мито – накладається на імпортні товари та інші предмети при випуску їх для вільного обігу на внутрішній ринок країни;

  • експортне мито – накладається на експортні товари та інші предмети при їх випуску за межі митної території держави;

  • транзитне мито – накладаються при провезенні товарів або інших предметів через митну територію держави. Використовуються рідко, переважно як засіб ведення торгової війни.

  1. За способом стягнення:

  • адвалерні – нараховуються у відсотках від митної вартості товару;

  • специфічні – нараховуються у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару;

  • комбіновані – поєднують специфічні та адвалерні.

  1. За характером застосування:

  • сезонні – діють протягом обмеженого періоду часу, як правило, декілька місяців на рік, під час торгівлі продукцією сезонного характеру (наприклад, сільськогосподарською);

  • антидемпінгові – стягуються у разі ввезення на митну територію товарів за цінами, нижчими, ніж їх нормальний рівень у країні-експортері;

  • компенсаційні – накладається на імпорт тих товарів, при виготовленні яких виробникам надавалися субсидії.

  1. За походженням:

  • автономні – вводяться країнами в односторонньому порядку;

  • конвенційні – встановлюються під час переговорів між країнами;

  • преференційні – особливі пільгові мита, які встановлюються під час імпорту товарів з країн, що розвиваються.

  1. За типами ставок:

  • постійні – стягуються за визначеними ставками, які не змінюються в залежності від обставин;

  • перемінні – ставки за якими можуть змінюватися у встановлених випадках (наприклад, при зміні рівня внутрішніх або світових цін, зміні обсягів державних субсидій тощо).

Економічні наслідки встановлення мита різноманітні: мито впливає на виробництво, споживання, товарооборот та добробут країни, яка вводить мито, а також на її партнерів по торгівлі. Для споживачів введення імпортного мита означає, що товар подорожчав. Відповідно, скорочується попит на товар, знижуються обсяги закупівель. Для національних виробників введення імпортного мита – це поява додаткових стимулів до розширення обсягів виробництва. Виробники очікують, що скорочення попиту на імпортні товари призведе до підвищення попиту на товари національного виробництва. Для державного бюджету імпортне мито – джерело додаткових надходжень, розмір яких визначається як добуток величини імпорту на величину мита.

Для того, щоб визначити вплив імпортного мита на добробут країни у цілому, необхідно порівняти втрати споживачів з виграшем виробників та держбюджету. Якщо втрати споживачів більші, ніж виграш виробників та бюджету, введення мита є виправданим, і навпаки. Як правило, для малих країн (малою у міжнародній торгівлі вважається країна, попит з боку якої на імпортні товари не призводить до зміни цін світового ринку), введення мита виявляється недоцільним. Якщо велика країна вводить імпортне мито (великою у міжнародній торгівлі вважається країна, яка виступає крупним за світовими мірками споживачем), товар дорожчає, попит на нього на міжнародному ринку скорочується. Таким чином введення мита може знизити світову ціну товару, що позитивно впливає на добробут країни-імпортера. За таких умов введення мита може виявитися економічно виправданим.

^ 4.3. Нетарифні засоби державного регулювання зовнішньої торгівлі

Будь-які методи регулювання зовнішньої торгівлі окрім використання мит відносять до нетарифних методів. Вони охоплюють широке коло обмежень та стимулів (рис. 1). В сучасному світі домінуюча роль у регулюванні міжнародних торгівельних відносин відводиться саме нетарифним методам, бо їх важче контролювати та протидіяти їх застосуванню. Зокрема це пов’язано з тим, що обґрунтувати масштаби їх негативного впливу, а іноді і просто довести сам факт їх існування доволі складно.


Рис.  1. Основні нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі
Розглянемо представлені на рис. 1 методи більш детально.

Кількісні обмеження – квотування, ліцензування – це адміністративні методи регулювання міжнародної торгівлі, сутність яких полягає у визначенні переліку товарів та їх обсягу, що дозволені для експорту або імпорту.

Квотування – кількісне обмеження обсягу експорту/імпорту певного товару. Квота – максимально дозволений протягом певного періоду часу обсяг експорту/імпорту товару, визначений у натуральних чи вартісних одиницях.

Існують наступні види квот. По-перше, вони поділяються на експортні та імпортні. Експортні квоти зазвичай встановлюються як запобіжний засіб надмірного вивозу певного товару за кордон в умовах високих цін на нього на зовнішніх ринках порівняно з внутрішнім. Основна мета встановлення імпортних квот – захист національних ринків від іноземної конкуренції.

По-друге, відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» за кількістю країн, яких стосується обмеження, квоти бувають:

  • глобальні – встановлюються без зазначення конкретних країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

  • групові – встановлюються з визначенням групи таких країн;

  • індивідуальні – встановлюються з визначенням конкретної такої країни.

Існують квоти, що застосовуються у виключних умовах, це:

  • спеціальні – квоти відносно імпорту товару, що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів. Використовується, якщо зазначені заходи дозволили довести існування вагомої шкоди вітчизняному виробникові з боку імпортерів такого товару;

  • антидемпінгові – квоти, які застосовують, якщо доведено використовування імпортером демпінгу як засобу конкурентної боротьби;

  • компенсаційні – їх впроваджують, якщо доведено, що цінові переваги імпортера є наслідком отримання ним субсидій від своєї держави.

Іноді до різновидів квот відносять ембарго – повну заборону експорту або імпорту певного товару.

Ліцензування – регулювання міжнародної торгівля шляхом видачі державою ліцензій – дозволів на експорт/імпорт певних товарів у встановлених обсягах протягом визначеного періоду часу.

В України ліцензування експорту/імпорту товарів може бути автоматичним або неавтоматичним. Автоматичне застосовується відносно товарів, щодо експорту/імпорту яких квоти не встановлені. В таких випадках ліцензія видається негайно після отримання від експортера/імпортера заявки, яка не може бути відхилена державним органом. Експорт/імпорт товарів, щодо яких встановлюються певні квоти, підлягає неавтоматичному ліцензуванню, яке має обмежувальний характер і передбачає можливість вмотивованої відмови експортеру/імпортеру у видачі ліцензії.

Виділяють наступні види ліцензій. Подібно до квот ліцензії поділяються на експортні та імпортні. Також існують ліцензії, що застосовуються в особливих випадках, йдеться по спеціальну, антидемпінгову та компенсаційну ліцензії. До того ж Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» залежно від визначених у ліцензії обсягів експорту/імпорту товару, кількості операцій та терміну дії виділяє:

  • ліцензію разову (індивідуальну) – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший ніж той, що є необхідним для здійснення експортної/імпортної операції;

  • ліцензію відкриту (індивідуальну) – дозвіл на експорт/імпорт товару протягом певного періоду (але не менше місяця) з визначенням його загального обсягу;

  • ліцензію генеральну – відкритий дозвіл на експортні/імпортні операції щодо певного товару та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування на цей товар.

«Добровільне» обмеження експорту – негласна домовленість між експортером та державою-покупцем: перший сам обмежує обсяг поставок в країну, а друга не застосовує проти нього більш жорстких торгових обмежень.

Фінансові методи державного регулювання міжнародної торгівлі передбачають пряму або непряму фінансову підтримку вітчизняного виробника, спрямовану на зниження ціни та відповідно на підвищення конкурентоспроможності товарів національного виробництва, з метою розширення експорту або обмеження імпорту. До основних фінансових методів відносять субсидії, кредитування, обов’язковий попередній імпортний депозит та демпінг.

Субсидії – фінансова допомога національним товаровиробникам.

^ За механізмом реалізації вони поділяються на:

  • прямі (заборонені СОТ) – безпосередні виплати держави виробникові;

  • непрямі – прихована фінансова допомога виробникові, що здійснюється через надання пільг в оподаткуванні, страхуванні, закупівлі сировини тощо.

За сферою застосування субсидії поділяють на:

  • внутрішні – субсидії вітчизняним виробникам, які не здійснюють експорт товару, а конкурують з імпортерами. Мета – стимулювання національного виробництва та обмеження імпорту;

  • експортні – виплати національним експортерам. Мета – стимулювання національного виробництва та експорту.

Експортне кредитування представлене наступними формами:

  • пільгове кредитування національних експортерів державними банками;

  • зв’язане пільгове кредитування іноземних імпортерів, які отримують державні кредити на пільгових умовах при дотриманні ними зобов'язань купувати товари лише у фірм даної країни.

Обов’язковий попередній імпортний депозит – грошова застава, яку імпортер має внести у власний банк перед закупівлею іноземного товару.

Демпінгпродаж товарів на зовнішні ринки за цінами, нижчими за нормальний рівень. В якості нормального рівня розглядають середні світові ціни, собівартість товару або ціни на внутрішньому ринку експортера (останній варіант передбачений законодавством України). Це заборонений метод міжнародної конкуренції, за використання якого передбачена можливість покарання у вигляді встановлення торгових обмежень.

Методи прихованого протекціонізму не містять відкритої заборони, але створюють додаткові складнощі в торгівлі. Їх нараховують більше ста, але найбільш розповсюдженими серед них є наступні:

  • державні закупівлі – придбання державою певного товару тільки у вітчизняного виробника, навіть якщо його продукція поступається іноземній за ціною або якістю;

  • внутрішні податки і збори – призводять до зростання ціни на імпортовану продукцію всередині країни та до зниження її конкурентоспроможності. При цьому можуть застосовуватися прямі (ПДВ, акцизний збір) та непрямі (вартість митного оформлення) інструменти.

  • технічні бар’єри – обмеження, що приймають форму бюрократичного ускладнення митних процедур або встановлення специфічних вимог до якості товару, до його упакування та маркірування, у тому числі шляхом використання різних технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних, екологічних стандартів.

  • вимоги про вміст місцевих компонентів – дозвіл на ввіз лише тієї продукції, що містить компоненти, вироблені в країні-імпортері.

Сьогодні окремі економісти виділяють корупцію як один із методів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі. При цьому, залежно від того, на чиєму боці стоїть представник влади, корупція може стати як додатковим інструментом захисту національного виробника, так і засобом зниження дієвості існуючих протекціоністських заходів.

Дії держави в сфері регулювання зовнішньої торгівлі можуть набувати досить жорстких форм. Тоді прийнято говорити про торгові війни. Вони можуть бути як наступальними (мета – захват іноземних ринків), так і оборонними (мета – попередити або стримати захоплення вітчизняних ринків іноземними постачальниками). В торгових війнах можуть використовуватися навіть такі крайні заходи як економічний бойкот (повна або часткова відмова від економічних зв'язків з країною) та економічна блокада (ізоляція країни з метою підриву її економіки).

Торгові війни призводять до значних соціально-економічних втрат (при успішному веденні війни – для країн-конкурентів, при невдалому – для країни, що почала торгову війну, або для обох країн одночасно) і навіть можуть спричинити озброєні конфлікти. Такі суттєві негативні наслідки змушують країни домовлятися про взаємні поступки в сфері міжнародної торгівлі. Вагома роль тут відводиться СОТ. До того ж існує ціла низка зон вільної торгівлі, митних союзів та інших об’єднань країн, що передбачають зниження або повне зняття бар’єрів при здійсненні експортно-імпортних операцій.

^ 4.4. Зовнішньоторговельна політика України.

Наслідки вступу України до СОТ

Зовнішньоторговельна політика – це сукупність цілей країни щодо оптимізації торгівельних відносин з іншими країнами, а також сукупність шляхів та методів їх досягнення.

Зовнішньоторговельна політика України є складовою її економічної політики і має бути спрямована на забезпечення стабільного економічного зростання та на підвищення рівня добробуту населення країни. Основними нормативними актами, на базі яких здійснюється регулювання зовнішньоторговельних відносин, є Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про єдиний митний тариф», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі та ін.

Географічна структура зовнішньої торгівлі України, свідчить про низький рівень диверсифікації та значний рівень залежності від основних торгових партнерів, особливо від Росії. Тому дуже важливо шукати альтернативні ринки збуту продукції вітчизняного виробництва. При цьому, якщо йдеться про продукцію авіа-, автомобіле- або машинобудування, то в першу чергу, слід орієнтуватися на ринки країн, що розвиваються, особливо країн СНД, де рівень конкуренції нижче, ніж в розвинених країнах. Якщо ж йдеться про сировину, сільгосппродукцію або харчові продукти, то розширювати ринки збуту необхідно за всіма напрямами, включаючи розвинені країни. Важливою для України є проблема зниження енергетичної залежності від Росії. Можливими шляхами її розв’язання є пошук альтернативних партнерів (прямі торгові зв’язки з Туркменістаном і Казахстаном, співробітництво з Венесуелою за прикладом Білорусі), а також розробка власних нафтових та газових родовищ.

З іншого боку, така географічна структура експортно-імпортних операцій України є свідченням того, що основними покупцями вітчизняної продукції виступають саме країни митного союзу: Росія, Білорусь та Казахстан. Отже забезпечення стабільних торгових зв’язків з цими країнами є запорукою нарощування українського експорту і економічного зростання країни в цілому. Але Україна своїм основним стратегічним партнером вважає Європейський союз, стати членом якого вона прагне. І на цьому шляху вона змушена стримувати зближення з митним союзом Росії, Білорусі та Казахстану. Доцільність таких дій є предметом дискусії як економістів, так і окремих політиків, адже обсяг торгівлі України з ЄС менший обсяг торгівлі з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Так, в 2010 р на країни ЄС припадало 25,4 % вітчизняного експорту та 31,4 % імпорту. Відповідні цифри для митного союзу становили 32,3 % та 42,0 % відповідно.

Експорт України є низькотехнологічним. Країна в основному продає продукцію добувної промисловості та таку, що пройшла первинну обробку (метали та прокат з них, азотні добрива, цемент), а також продукцію сільського господарства та харчової промисловості. Експорт машин, устаткування та транспортних засобів становить менше 20 %. Все це свідчить про низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних товарів. До того ж очевидною є низька диверсифікація поставок на зовнішні ринки: лише метали та вироби з них складають близько третини українського експорту. Все це зумовлює високу залежність економіки України від світової кон’юнктури та значно знижує рівень її економічної безпеки.

В структурі імпорту найбільшу частку займають енергетичні матеріали (близько третини), що показує високу енергетичну залежність України від зовнішніх ринків. Частка високотехнологічної продукції в імпорті є також незначною. Це свідчить, з одного боку, про консервування застарілої, низькоконкурентної структури національної економіки, а, з іншого, про низький рівень купівельної спроможності населення.

Проведений аналіз дозволяє чітко визначити основні напрями вдосконалення товарної структури зовнішньої торгівлі України: диверсифікація експорту, підвищення і ньому частки продукції сільського господарства і харчової промисловості, нарощування частки високотехнологічної продукції як в експорті, так і імпорті, зниження енергетичної залежності від зовнішніх ринків через впровадження енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії та розробку внутрішніх родовищ.

Важливу роль в регулюванні зовнішньоторговельних відносин відіграє членство країни в певних міжнародних організаціях та інтеграційних об’єднаннях країн. Щодо міжнародних організацій, то найбільший вплив на світову торгівлю в сучасному світі справляє світова організація торгівлі (СОТ), місією якої є спрощення умов світової торгівлі, забезпечення вільного доступу до національних ринків та усунення дискримінаційних перешкод на шляху міжнародного руху товарів. СОТ розпочала свою діяльність з 1 січня 1995 року, ставши правонаступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що функціонувала з 1947 року. Головними принципами СОТ є: недопущення дискримінації (тобто член СОТ  має ставитися до всіх інших членів організації однаково); застосування національного режиму (член СОТ має застосовувати до учасників торгівлі з інших країн-членів СОТ ті ж самі правила, що і до вітчизняних суб’єктів торгівлі); забезпечення прозорості (правила та регламенти кожного члена СОТ мають бути чітко визначеними та завчасно відомими усім іншим членам організації). 

Сьогодні членами СОТ є 153 країни світу, у тому числі і Україна, що приєдналася до організації у 2008 році.

Наслідки вступу України до СОТ оцінити досить складно. Однією з найголовніших причин цього є те, що саме в 2008 році розпочалася економічна криза, яка обумовила значні зміни в соціально-економічній ситуації в країні.

Однак, цілком зрозуміло, що від вступу до СОТ мають виграти галузі, орієнтовані на експорт, що виробляють товари, спроможні конкурувати на міжнародних ринках. Зокрема йдеться про металургію, сільське господарство (в частині вирощування соняшника, пшениці, ріпаку, сої, кукурудзи), хімічну (в частині виробництва добрив та азотистих сполук), харчову промисловість, телекомунікації, туристичні послуги, страхування, зв'язок, банківські послуги. Негативного впливу мають зазнати виробництва, що конкурують з імпортом, особливо ті, що не витримують цієї боротьбі. Зокрема йдеться про вугледобувні підприємства, виробників автомобілів, сільськогосподарської техніки, радіоелектроніки, а також цукру, молочних продуктів, яєць, м’яса, картоплі, овочів, фруктів, вина та ін.

До загальноекономічних позитивних змін внаслідок вступу до СОТ відносять додаткові інвестиції в модернізацію вітчизняних підприємств та підвищення їх конкурентоспроможності, розвиток нових високотехнологічних виробництв, а також збільшення обсягу іноземних інвестицій в національну економіку. До того ж членство України в СОТ є необхідною передумовою започаткування переговорів про створення зони вільної торгівлі та забезпечення поступової інтеграції України до Європейського Союзу.
^ Запитання для самоконтролю

  1. У чому полягає сутність міжнародної торгової політики? Які цілі вона переслідує?

  2. Назвіть основні форми міжнародної торгової політики. Поясніть, у яких випадках вони застосовується.

  3. Що таке фритредерство? У чому полягають переваги і недоліки політики вільної торгівлі (фритредерства)?

  4. Що таке протекціонізм? Які існують форми протекціонізму?

  5. У чому полягає сутність мита? Що таке митний тариф? Які функції виконує мито?

  6. Які існують види мита? З якою метою застосовуються імпортні, експортні, транзитні мита? У яких випадках застосовуються специфічні, адвалерні мита? Що таке антидемпінгове мито?

  7. Які методи регулювання зовнішньої торгівлі відносять до нетарифних? В чому полягають переваги їх застосування?

  8. Охарактеризуйте існуючі види ліцензій.

  9. Назвіть основні напрями зовнішньоторговельної політики України.

  10. Назвіть головні наслідки приєднання України до СОТ?


Рекомендована література

Бестужева, С. В. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навч. посібн. / С. В. Бестужева. – Х. : ХНЕУ, 2009. – 384 с.

Герасимчук, В. Г. Міжнародна економіка [Текст] : навч. посібн. / В. Г. Герасимчук, С. В. Войтко. – К. : Знання, 2009. – 302 с.

Дубініна, А. А. Митна справа [Текст] : підручник / А. А. Дубініна, С. В. Сорокіна, О. І. Зельніченко. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 320 с.

Закон України «Про єдиний митний тариф» [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2097-12.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=959-12.

Колесов, В. П. Международная экономика [Текст] : учеб. для студ. вузов / В. П. Колесов, М. В. Кулаков ; Московский гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. Экономический факультет. - М. : ИНФРА-М, 2009. – 473 с.

Крилова, Н. В. Міжнародна торгівля [Текст] : навч. посібн. / Н. В. Крилова. – К. : Знання, 2008. – 365 с.

Міжнародна економіка [Текст] : навч. посібн. / [Білоцерковець В. В., Завгородня О. О., Лебедєва В. К. та інш.] / за ред. А. О. Задої, В. М. Тарасевича. – Дніпропетровськ: Вид-во ДУЕП, 2010. – 339 с.

Митний кодекс України [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=92-15.

Філіпенко, А. С. Міжнародні економічні відносини [Текст] : підручник / А. С. Філіпенко. – К. : Либідь, 2008. – 408 с.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Схожі:

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни київський національний...

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconРобоча навчальна програма
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни полтавський національний технічний університет
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, Молоді та спорту України
Розроблено та внесено: Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет icon1, Покарання як основна форма реалізації кримінальної відповідальності
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни таврійський національний університет
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний технічний університет України
Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconНавчально-методичний посібник з навчальної дисципліни
...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconНавчально-методичний посібник з навчальної дисципліни
...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний...
Трансформація аксіосфери інформаційного суспільства з позицій сучасного соціогуманітарного знання
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни полтавський...
Психолого-педагогічні дисципліни, охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях”
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний університет
Другий відкритий Всеукраїнський дебатний турнір Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка