Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет




НазваМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет
Сторінка4/14
Дата конвертації19.06.2013
Розмір2.51 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
^

Глава 3. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ



3.1. Поняття і теорії зовнішньої торгівлі

Міжнародна торгівля є однією з найстародавніших і найважливіших форм світогосподарських зв’язків. Вона являє собою обмін товарами і послугами між національними суб’єктами, внаслідок чого споживачі різних країн мають можливість купувати найкращі товари за прийнятними цінами.

Протягом тривалого історичного періоду склалися різноманітні форми міжнародної торгівлі: факторії, ярмарки, торговельні компанії, товарні біржі, що існували за стародавніх часів та у середньовіччі. З плином часу до них приєдналися аукціони, міжнародні торги, торговельні будинки, пряма міжнародна торгівля на основі кооперації, зустрічна торгівля та внутрішньо фірмовий обмін.

Перші теорії зовнішньої торгівлі виникають в епоху меркантилістів. Ранні меркантилісти наполягали на застосуванні жорстких форм державного регулювання і контролю за станом зовнішньоторговельних операцій з метою утримання грошей в країні. Розвинений (пізній) меркантилізм шукає джерела збагачення нації не в примітивному нагромадженні благородних металів, а в розвиткові зовнішньої торгівлі і активному торговельному балансі (перевищенні експорту над імпортом).

Одним з видатних представників раннього меркантилізму був англійський економіст Вільям Стаффорд (1554 – 1612). Він є автором книги «Критичне викладення деяких скарг наших співвітчизників», виданої у 1581 р. Робота пройнята духом войовничого протекціонізму, незадоволенням присутністю великої кількості іноземних купців у країні. Оскільки купівельна спроможність англійської монети була вищою, ніж валюта інших країн, іноземці вивозили ці монети, а не товари, зроблені в Англії. Негативом, на думку Стаффорда, було й те, що іноземці вивозять з країни сировину, а після переробки збувають готові товари за високими цінами в Англії.

З плином часу на зміну прихильників монетарної системи приходять пізні меркантилісти. В Англії їх представляв Томас Ман (1571 – 1641), купець, автор теорії торговельного балансу. Він стверджував, що зовнішня торгівля лише тоді буде джерелом багатства та грошей, коли сума грошей, отриманих від продажу товарів за кордон, перевищуватиме суму, що витрачена для придбання товарів за кордоном. Тому для підтримки активного торговельного балансу необхідно збільшувати масу товарів, що експортуються, на основі розвитку ремісництва.

Формуючи структуру експорту, необхідно враховувати не тільки наявність у країні надлишків певних товарів, але й потреби інших держав, що дає можливість експортувати товари за високими цінами. Томас Ман вважав, що для держави вигідно допускати безмитний експорт товарів, виготовлених з іноземної сировини. Це дає можливість залучити до праці багатьох людей, котрі працюють на експорт.

Великий внесок у розвиток зовнішньої торгівлі зробив представник раннього меркантилізму, російський економіст, видатний державний діяч і дипломат Ордин-Нащокін (1605 – 1680). З його ім’ям зв’язаний «Новоторговий устав». Зазначений документ мав яскраво виражений протекціоністський характер. Патріотичне прагнення до розвитку торгівлі та промислів поєднувалось у ньому з захистом національних інтересів у боротьбі з іноземним капіталом.

Статті Новоторгового уставу обмежували права іноземних купців: можливість взаємної торгівлі, дозвіл торгувати тільки в прикордонних пунктах, торгівля за їх межами передбачала наявність відповідних грамот. Валюта, яка привозилась іноземним купцем для купівлі російських товарів, не обкладалась митом. Заборонявся вивіз і ввіз золота та срібла купцями східних країн. Обмежувався також імпорт перлин і дорогоцінного каміння. Це робилось з метою протидіяти відпливу валюти з країни за кордон.

Яскравим представником пізнього меркантилізму був ревний прихильник реформ Петра І в галузі економіки, освіти, державного управління Феофан Прокопович – найосвіченіша людина свого часу: прихильник освіченої монархії, історик, філософ, письменник, політичний діяч нового, просвітницького напряму.

На відміну від ранніх меркантилістів, Прокопович був прихильником активного торговельного балансу. Він вважав, що досягти такого балансу можна лише шляхом розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, засобів і шляхів сполучення, а також удосконалення системи державних органів управління. Український учений обстоював також необхідність розвитку економічних зв’язків, торгівлі з іншими країнами, однак лише у тому разі, якщо вони відповідали інтересам власної країни.

Цікаві і досить актуальні для сучасної науки і практики думки щодо розвитку зовнішньої торгівлі ми знаходимо у творі Івана Посошкова «Книга о скудости и богатстве», написаної протягом 1721 – 1724 років. Як і Ф. Прокопович, Посошков вважав, що багатство суспільства втілюється не тільки у дорогоцінних металах, але й у матеріальних благах. Посошков був прихильником конкурентної боротьби російських купців з іноземними і був упевнений у перемозі вітчизняних купців. Підставою для такої упевненості була велика зацікавленість іноземних купців у російських товарах. Але, на думку ученого, слід піклуватися про оптимальну структуру експорту. У цьому контексті він незадоволено констатує вивіз сировинних матеріалів із Росії і вважає, що матеріали, призначені для переробки, мають доводитись до готового вигляду у відповідних сировинних районах.

У дусі меркантилістської теорії Посошков доводив необхідність регулювання імпортних операцій. Регулювання насамперед передбачало ретельний відбір товарів, що ввозяться в країну. Тобто імпортувати можна тільки найкращі товари, яких потребує країна. Учення меркантилістів про зовнішню торгівлю, рекомендації щодо її поліпшення продовжують бути актуальними у наш час, як і три сторіччя тому, бо кожна країна формує свою зовнішньоторговельну політику, виходячи з цілей та завдань, котрі вона ставить у цій сфері економічної діяльності і враховуючи свої можливості.

У кінці ХVІІ Століття з’являється протилежна меркантилістській класична теорія, представлена класиками А. Смітом і Д. Рікардо. Аналізуючи міжнародний поділ праці, у книзі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1779), А. Сміт пише, що кожна розсудлива людина не буде намагатися самостійно виробляти річ, котру можна дешевше купити. Це правило управління домашнім господарством безперечно стосується і держави. Якщо будь-яка чужа країна може забезпечити нас певним товаром за нижчою ціною, ніж вітчизняна, вигідніше купувати цей товар у неї в обмін на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, що витрачається у тій галузі, де ми маємо деякі переваги. Таким чином, між державами має існувати вільний обмін товарами, тобто проводитись політика фритредерства, а не меркантилізму.

Згідно з теорією А.Сміта, якщо будь-яка інша країна може забезпечувати нас товаром за більш низькою ціною, ніж ми самі можемо його виготовляти, краще купувати цей товар за певну частину продукту нашої власної праці, що витрачається в тій галузі, де ми маємо певні переваги. Такий висновок А. Сміта отримав в економічній літературі назву «теорія абсолютних переваг».

Переконливість аргументації великого економіста не виключає правомірного питання: якщо існує країна з низьким рівнем розвитку продуктивних сил, то майже всі продукти її виробництва будуть дорожчими порівняно з товарами інших країн. У цьому випадку даній державі вигідно купувати за кордоном майже все. Але за які кошти вона може це зробити, якщо не зможе продати товари власного виробництва?

Теорія Адама Сміта була розвинена англійським економістом Давідом Рікардо в роботі «Принципи політичної економії і оподаткування» (1817), де він виклав теорію «порівняльних (відносних) переваг». Згідно з цією теорією, навіть ті країни, що мають абсолютні більш високі рівні витрат виробництва, можуть виграти від міжнародної торгівлі при певних співвідношеннях витрат і пропорціях обміну.

У питаннях зовнішньоторговельної політики ідеї фритредерства поділяв і відомий економіст, теоретик і практик М. Бунге (1823 – 1895). Його важко було віднести до певної політекономічної школи, бо за своїми поглядами він був еклектиком. Саме вільна торгівля, на думку М. Бунге, відповідає інтересам окремих громадян та всього суспільства, оскільки ліквідуються тепличні умови виробництва національних товарів, які вигідні лише поміщикам, а не суспільству. Ті підприємства, які захищені державою від міжнародної конкуренції, не можуть бути ефективними, бо в них відсутні стимули для удосконалення виробництва. Саме тому протекціонізм гальмує процес зниження цін та розвиток техніки. Погляди М. Бунге щодо проблеми, що розглядається, поділяв представник класичного напрямку політичної економії професор Київського та Московського університетів І. Вернадський (1821 – 1884).

Він був прихильником вільного розвитку економіки, виступав проти втручання держави у вільну конкуренцію, яка є основою розвитку товарного виробництва. На думку вченого, протекціонізм суперечить законам ринку, тобто “природним” економічним законам. У процесі розвитку теорії порівняльних переваг Давідом Рикардо утворюються два напрями: шведська школа, яка розробила теорію розміщення факторів виробництва, і неотехнологічна, започаткована у середині ХХ століття.

Перший напрямок представляють шведські учені Е. Хекшер і Б. Олін. Згідно з їх теорією, країна має експортувати такі товари, у виробництві яких більш ефективно використовуються надлишкові фактори виробництва. Наприклад, у своєму обміні з Великою Британією Австралія може спеціалізуватись на виробництві пшениці, кормових культур та тваринництві, бо вона має багато земельних ресурсів, але бідна капіталом і працею. А у Великій Британії недостатньо землі, але вона багата капіталом і працею, тому може поставляти в Австралію промислові товари. Якщо країна має надлишкові трудові ресурси, то експортуватиме товари, що потребують значної кількості людської праці, наприклад, одяг або електроніку. Тобто міжнародний обмін є обміном надлишкових факторів на рідкі фактори.

У 50-х роках ХХ сторіччя, аналізуючи американську економіку, економіст, лауреат Нобелівської премії Василь Леонтьєв зробив несподіваний висновок, який отримав назву «Парадокс Леонтьєва». Він довів, що США експортували товари, які потребували значних витрат праці, а імпортували капіталомісткі. Така сама практика спостерігалась у зовнішньоторговельних зв’язках Індії, Японії, Канади і суперечила теорії Хекшера – Оліна.

В. Леонтьєв та інші економісти намагалися пояснити цей парадокс наявністю у певних країнах більшої продуктивністі праці, ніж капіталу порівняно з торговельними партнерами. Але таке пояснення було не досить переконливим. Інше пояснення, запропоноване Пітером Кененом, ґрунтувалося на врахуванні у вартості експорту капіталовкладень на підготовку робочої сили. Таким чином, після виявлення дійсного розміру капіталовкладень парадокс Леонтьєва було знято і підтверджена правильність теорії Хекшера – Оліна.

Сучасні варіанти зазначеної теорії стверджують, що з плином часу роль факторів виробництва у зовнішньоторговельних зв’язках скорочується, звідси випливає висновок про переваги обміну між високорозвиненими країнами. У цьому контексті вирізняється концепція «технологічного розриву», яка викладена в роботах Р. Вернона, М. Познера та інших. Згідно з даною концепцією, країна, що має технологічні переваги, отримує від зовнішньої торгівлі додатковий прибуток. Коли ж інновації поширюються на всі інші країни, передові країни втрачають свої переваги, а менш розвинуті отримують переваги, тобто у кінцевому рахунку виграє все світове співтовариство.

До сучасних теорій зовнішньої торгівлі належить концепція, згідно з якою об’єктом аналізу в міжнародних торговельних відносинах виступає не окрема держава, а міжнародна фірма. Такий підхід запропонували американські учені С. Ребек та К. Симмондс. Вони вважають, що в сучасних умовах товари пересуваються між країнами у межах окремих фірм. При цьому рішення про рух товарів приймають комерційні підприємства, а не нації. На внутрішньо фірмові зв’язки припадає майже 70% усієї світової торгівлі, 80 – 90% експорту ліцензій і патентів, 40% експорту капіталу.

ТНК зацікавлені у товарних поставках в ті країни, котрі за своїми соціально-економічними характеристиками подібні до країни походження ТНК. Останніх приваблюють не стільки дешеві фактори виробництва, скільки стабільність і надійність у поставках продукції партнерами, наявність сприятливого клімату у здійсненні міжнародних економічних зв’язків.

У 90-х рр. ХХ сторіччя набула поширення неотехнологічна концепція американського економіста М. Портера про «міжнародну конкурентоспроможність націй», в якій суміщаються інтереси національної економіки та інтереси фірм. Портер стверджує, що конкурентоспроможність країни на світових ринках залежить від чотирьох головних параметрів: факторні умови – конкретні фактори виробництва, необхідні для успішної конкуренції; умови попиту (особливості попиту на продукцію та послуги, котрі пропонуються галуззю на внутрішньому ринку); стан суміжних та обслуговуючих галузей (наявність в країні споріднених та підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на світовому ринку); стратегія фірм певної країни (характер управління фірмами і конкуренції на внутрішньому ринку).

Отже теорія порівняльних переваг відтепер набула нової трактовки. Вона включає поняття технічного прогресу та нерівномірність його поширення, поєднання інтересів національної економіки та інтересів фірм, які беруть участь у міжнародному товарообігу, втручання держави, яке може модифікувати порівняльні витрати.

Зовнішньоторговельні потоки визначаються такою термінологією:

Експорт - вивіз товарів за митний кордон держави.

Імпорт - ввіз товарів за межі митного кордону .

Реекспорт - вивіз за митний кордон товарів, раніше імпортованих і не перероблених в країні.

Реімпорт дозволяє придбати за кордоном раніше експортовані і не перероблені там товари, зокрема, повернення бракованої продукції.

^ 3.2. Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі. Показники участі країни у міжнародній торгівлі

Глобальним напрямком розвитку зовнішньої торгівлі протягом ХХ-ХХІ ст. є лібералізація цієї сфери міжнародних економічних відносин. Лібералізація торгівлі сприяє розвитку міжнародної спеціа­лізації, котра ґрунтується на певних економічних перевагах кожної країни. Свобода торгівлі забезпечує розвиток конкуренції, підтримуючи інноваційні процеси, створює умови для масового виробництва в інтересах споживачів.

Останніми десітиріччями позитивні зміни щодо темпів росту торгівлі спостерігаються в усіх регіонах світу. Навіть у найбідніших країнах суттєво зросли обсяги зовнішньої торгівлі як унаслідок стрімкого зростання цін на традиційні експортні товари, так і завдяки зростанню виробництва. Звертають на себе увагу надзвичайно високі темпи росту зовнішньої торгівлі товарами країн, що розвиваються, та перехідних економік. При збереженні зазначеної тенденції у майбутньому, можна констатувати наявність руху до зближення й вирівнювання економік різних регіонів щодо розвитку зовнішньоторговельних зв’язків.

В умовах глобалізації різко загострюється конкуренція на світових ринках товарів та послуг, посилюється регіоналізація міжнародної торгівлі та відповідна сегментація єдиного світового ринку. Зростає процес включення країн у світову економіку та інтернаціоналізація торгівлі, тобто посилюється процес відокремлення міжфірмового товарообміну з метою економії на ринкових трансакціях.

В останнє десятиріччя відбулося значне збільшення міжнародної торгівлі послугами. У світовому товарообігу частка послуг досягає 22 – 25%. А в таких країнах як Люксембург ­– 86%, США – 79%, Кіпрі – 78,3, Франції – 77,6%. Внаслідок зміни характеру та напрямків іноземного інвестування у світовій торгівлі відбулися якісні зрушення. Абсолютна більшість обсягу світової торгівлі припадає на внутрішньофірмовий обіг. Отже, процес глобалізації світової торгівлі здійснюється не тільки на макрорівні, а поширюється й на мікрорівень.

Протягом останніх десятиліть економісти відмічають посилення регіоналізації зовнішньої торгівлі. Посилення торговельних зв’язків розвинутих країн пояснюється якісним удосконаленням міжнародного поділу праці, переходом його на новий рівень спеціалізації й кооперування. Менш розвинуті країни прагнуть до розширення внутрішньорегіональних зв’язків у пошуках ринків збуту для товарів, неконкурентоспроможних на ринках розвинутих країн. Останнім часом найбільша кількість зазначених угод була укладена між країнами з перехідною економікою.

Водночас діяльність ТНК розвинених держав, що розташовані на території менш розвинених країн, веде до зростання коопераційних і торговельних зв’язків між державами з різним рівнем економічного розвитку. Таким чином, зростання регіональних угруповань, більш високі темпи зростання торговельних угод між розвиненими країнами та країнами з перехідною економікою і такими, що розвиваються, свідчать, що зовнішня торгівля окремих регіонів не замикається у своєму колі.

Як і до Другої світової війни, домі­нуючі позиції у світовій торгівлі продовжують посідати промислово розвинені країни. Серед них США, Західна Європа та Японія, які забезпечують 59% світового експорту. Одночасно спостерігається скорочення частки США. Останнім часом значно зросли позиції Китаю та Західної Європи у міжнародній торгівлі. Товарообіг країн ЄС у світовій торгівлі складає 31,1%. Найбільший потік експорту товарів і послуг припадає на 9 країн світу. Серед них одним із лідерів на світовому ринку став Китай, який з урахуванням експорту Гонконгу та Макао посідає перше місце у світовому експорті.

Таблиця 3.1

^ Країни, що домінують у світовому експорті товарів



Країни

Роки

2000

2008

2010

Китай

249

1133

1580

США

761

2166

1280

Німеччина

550

1206

1270

Японія

479

762

770

Нідерланди

209

574

572


Світова економічна криза, що розпочалась у 2008 р., негативно позначилась на обсягах світового експорту. Найбільша негативна тенденція торкнулася розвинених держав, в першу чергу США, Японії та  країн Євросоюзу. Оцінюючи наслідки діяльності перехідних суспільств щодо зовнішньої торгівлі, слід відмітити, що протягом усього періоду самостійного розвитку тут надзвичайно гостро розвивалась суперечність між протекціонізмом та лібералізацією. Транзитивні країни проводили політику як лібералізації, так і протекціонізму. Як перша, так і друга мали свої переваги й недоліки, суттєво позначившись на темпах економічного розвитку та рівні життя громадян.

Але незважаючи на тенденції до лібералізації зовнішньої торгівлі, що спостерігаються в усьому світі, було б далеким від істини твердження про існування свободи торгівлі в чистому вигляді. Такої свободи просто не існує. Кожна держава на певному етапі свого розвитку й залежно від мети, яку сподівається досягти, використовує як тарифні, так і нетарифні методи протекціонізму для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, для збереження робочих місць усередині країни й підвищення зайнятості, для створення нових конкурентноспроможних галузей, для акумуляції доходів державного бюджету.

Однак, слід пам’ятати, що зловживання протекціоністськими заходами негативно позначається на розвиткові виробництв, які базуються на імпортних технологіях, сировині, напівфабрикатах, комплектуючих виробах. Від підвищення мита може виграти в решті-решт незначна кількість вітчизняних виробників, що стають монополістами і починають виробляти продукцію низької якості і за високими цінами. За таких обставин ті галузі, які захищаються державою від міжнародної конкуренції, втрачають стимули до інноваційної діяльності.

Проводячи курс на інтеграцію у світове господарство, підкоряючи зовнішньоторговельну діяльність існуючим у світі нормам і правилам, перехідні суспільства мають враховувати ту обставину, що лібералізація насамперед переслідує мету прискорення структурної перебудови економіки таких суспільств, створення сприятливих умов для збільшення експорту. Тому генеральний напрямок на лібералізацію зовнішньої торгівлі мусить поєднуватись зі збереженням протягом певного часу селективного захисту окремих галузей.

Головною умовою виходу продукції перехідних країн на міжнародні ринки є високий рівень конкурентоспроможності товарів, що вони виробляють. Умови, які забезпечують конкурентоспроможність товарів на внутрішніх і зовнішніх ринках, діють на мікрорівні та макрорівні. Мікро рівень включає дві групи факторів: розвиток національних компаній та якість мікроекономічного бізнес-середовища.

Серед чинників, які не сприяють підвищенню конкурентоспроможності товарів у перехідних країнах, слід відзначити насамперед слабку інтенсивність внутрішньої конкуренції, застарілу технологію виробничих процесів, який не дозволяє перейти на енерго- та матеріалозберігаючий тип виробництва. У цілому в економіці вона складає надзвичайно високу цифру – 57,4 %. У промисловості матеріалоємність досягла 70,2 %; недостатній рівень розвитку як внутрішнього, так і міжнародного маркетингу. Так, дуже негативні наслідки щодо забезпечення відповідного рівня конкурентоспроможності українських товарів мала суперечливість правового регулювання зовнішньої торгівлі та відсутність ефективної програми підтримки експорту в Україні.

Аналізуючи макроекономічні та і мікроекономічні фактори, що впливають на конкурентоспроможність товарів, слід враховувати ту обставину, що нині у світовій практиці відбувається перехід від використання порівняльних переваг, що полягають в існуванні низьких витрат на робочу силу та природні ресурси, до конкурентних переваг, що ґрунтуються на розвиненому інституціональному середовищі, нових організа­ційно-інституціональних формах, інноваційних процесах, передових товарах і технологіях.

Більш того, із плином часу, особливо за умов переходу від індуст­ріальної до постіндустріальної економіки, фактори, які раніш визначали високу конкурентоспроможність компаній, перетворились на свою протилежність і починають негативно впливати на конкурентні позиції. Маючи на увазі зазначені обставини, здійснити прорив на міжнародні ринки наша країна зможе тільки на основі машинобудування та інших галузей з високим рівнем обробки виробів.

Колишні республіки СРСР стикаються зі значними перешкодами у підвищенні конкурентоспроможності, оскільки не мають розвиненої системи міжнародного маркетингу. Тому удосконалення системи маркетингового супроводу експорту є одним із засобів розв’язання протиріч, властивих зовнішній торгівлі транзитивних країн. Слід зазначити, що міжнародна маркетингова діяльність не передбачає використання якихось цілком нових принципів. Залишаються в силі загальні основи постановки завдань, вибір цільових ринків, визначення маркетингової стратегії (позиції), формування комплексу заходів маркетингу та проведення маркетингового контролю. Однак відмінності між країнами можуть бути настільки значними, що ця обставина вимагатиме перегляду багатьох фундаментальних уявлень про реакції людей на заходи маркетингу.

Відомо, що в сучасних умовах лідерство на світових ринках може грунтуватися тільки на самостійно завойованих передових позиціях в інноваційній сфері. Саме тому необхідно розвивати теорію й практику інноваційного маркетингу – вивченню і формуванню ринкового попиту на інновації й управління їх розробкою та реалізацією на основу одержаної інформації. Найважливіша відмінність інноваційного маркетингу від його інших видів полягає у тому, що він грунтується на виборі найбільш платоспроможних споживачів із незадоволеними потребами, а не на виборі продукту, який необхідно продати. Інноваційний маркетинг орієнтується на здійснення нових проектів, що потребують значних початкових витрат і комплексного оновлення виробництва.

Для характеристики масштабів участі показники країни у міжнародній торгівлі застосовуються такі показники:

  1. коефіцієнт відносної експортної спеціалізації;

  2. коефіцієнт внутрішньогалузевої міжнародної спеціалізації;

  3. експортна квота;

  4. імпортна квота;

  5. зовнішньоторговельний оборот;

  6. зовнішньоторговельне сальдо.

1)Коефіцієнт відносної експортної спеціалізації

ВЕС = Е / Ес,

де Ек – питома вага товару в експорті країни;

Ес – питома вага товару в світовому експорті.

Якщо ВЕС>1, то галузь або товар вважаються міжнародно-спеціалізованими.

2) Коефіцієнт внутрішньогалузевої міжнародної спеціалізації:

ВМС = (Е-І)/Е+І),

де Е – експорт,

І – імпорт (показник коливається від -100%, якщо країна - винятковий імпортер, до +100%, якщо країна - винятковий експортер).

5)Зовнішньоторговельний оборот: сума чотирьох складових: експорту і реекспорту, імпорту і реімпорту.

6) Зовнішньоторговельне сальдо: різниця між сумою експорту і реекспорту, з одного боку, та сумою імпорту і реімпорту, з іншого боку.

  1. Експортна квота:

Ek= E / ВВП ,
де Е – обсяг експорту за даний період;

ВВП – валовий внутрішній продукт країни.

Показник свідчить про ступінь залежності виробництва національної економіки від збуту своїх товарів на ринках інших країн, показує можливості даної країни робити певну кількість продукції для продажу на світовому ринку.

4) Імпортна квота:

Іk = І / ВВП ,

де І – величина імпорту;

ВВП – валовий внутрішній продукт країни.

Імпортна квота показує, яку частину імпорт становить від ВВП. Її можна порівняти з експортною квотою й у такий спосіб установити співвідношення між експортом та імпортом. Вони можуть бути рівними, але найчастіше ці величини не збігаються.

^ 3.3. Основні торговельні партнери України. Товарна структура зовнішньої торгівлі України

Серед численних і найскладніших проблем, які доводиться вирішувати Україні на шляху до цивілізованих ринкових відносин, особливе місце посідає досягнення нової якості зовнішньої торгівлі, забезпечення достойного місця у системі міжнародного поділу праці. Протягом 2010 р. зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами із 217 країнами світу.

До країн СНД було експортовано 36,4% усіх товарів, до країн ЄС – 25,4% (у 2009р. – відповідно 33,9% та 23,9%). Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України (26,1% експортних та 36,5% імпортних поставок).

Збільшився експорт товарів до всіх основних країн-партнерів: Італії – на 96,5%, Російської Феде­рації – на 58,1%, Білорусі – на 50,9%, Польщі – на 47,9%, Туреччини – на 42,3%, Індії - на 23,7% та Німеччини - на 20,1%.

Порівняно з 2009р. збільшився експорт залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання – у 3,1 раза, руд, шлаків і золи - на 92,2%, енергетич­них матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – на 71,8%, продуктів неорганічної хімії – на 64,3%, жирів та олії тваринного або рослинного походження – на 45,7%, чорних металів – на 42,7%, електричних машин – на 13,9%, меха­нічних машин – на 12,5%. Натомість зменшився експорт зернових культур – на 30,6%, алкогольних і безалкогольних напоїв та оцту – на 3,3%.

Із країн СНД імпортовано 44% усіх товарів, із країн ЄС – 31,4% (у 2009р. – відповідно 43,3% та 33,9%).

Збільшились проти 2009р. імпортні поставки з Китаю (на 71,9%), Російської Федерації (на 67,7%), Білорусі (на 51,7%), США (на 37,4%), Польщі (на 28,5%), Італії (на 22%), Німеччини (на 19,5%).

У загальному обсязі імпорту товарів збільшився імпорт чорних металів – на 71,9%, наземних транспортних засобів, крім залізничних – на 69,1%, електричних машин – на 56%, енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – на 33,9%, полімерних матеріалів, пластмаси – на 33,9%, паперу та картону – на 19,6%, механічних машин – на 15,7%, фармацевтичної продукції – на 14,8%. Натомість зменшився імпорт м’яса та харчових субпродуктів на 19,4%, молока та молочних продуктів, яєць, меду – на 3,6%.

Обсяг експорту послуг України у 2010 р. становив 11636,6 млн.дол. США і по відношенню до 2009р. збільшився на 21,2%, імпорту – відповідно 5440,3 млн.дол. і на 5,2%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами становило 6196,3 млн.дол. (у 2009р. – 4424,8 млн. дол.).

Зовнішньоторговельні операції послугами Україна здійснювала з партнерами із 217 країн світу. До країн СНД експорт послуг становив 48% від загального обсягу експорту, до країн ЄС – 26,8% (у 2009р. – відповідно 39,9% та 31,5%). Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України (44,2% від загального обсягу експорту та 14,5% – імпорту послуг).

Серед найбільших торгових партнерів у 2010 р. експорт послуг суттєво  збільшився  до  Російської  Федерації – на 48,4%, Угорщини – у 3,3 раза, Швейцарії – на 41,4%, Сполучених Штатів Америки – на 26,4%, Панами – на 42,2%, Білорусі – на 54%, Туркменістану – на 63,4%, Франції – на 39,4%, Белізу – на 61,3%. Одночасно зменшилися обсяги наданих послуг до Кіпру на 10,1%, Віргінських Островів (Британських) – на 18,6%, Німеччини – на 10,7%, Канади – на 24,5%.

Основу структури зовнішньої торгівлі послугами України, як і раніше, становлять транспортні, різні ділові, професійні та технічні, фінансові, подорожі та державні послуги, які не віднесені до інших категорій.

Порівняно з 2009 р. збільшився експорт послуг трубопровідного транспорту, різних ділових, професійних та технічних послуг, залізничного транспорту, фінансових послуг, послуг з подорожей, повітряного транспорту, комп’ютерних, інших ділових, роялті та ліцензійних послуг, послуг зв’язку, будівельних послуг. Одночасно зменшилися обсяги послуг морського транспорту, страхових та державних послуг. Із країн СНД отримано 17,2% усіх послуг, із країн ЄС – 54% (у  2009р. – 15,2% та 58,8%).

Порівняно з 2009р. обсяги імпорту послуг майже з усіх найбільших торгових країн-партнерів збільшилися: з Кіпру – на 21,7%, Російської Федерації – на 19,8%, Сполучених Штатів Америки – на 24,2%, Віргінських Островів (Британських) – у 3,4 раза, Туреччини – на 24,7%, Португалії – у 5,1 раза, Швеції – на 23,4%. При цьому зменшилися обсяги з Австрії – на 38,6%, Франції – на 26%, Сполученого Королівства – на 10,3%, Німеччини – 14,2%.

Збільшився імпорт державних послуг, роялті та ліцензійних послуг, повітряного транспорту, інших ділових послуг, послуг із подорожей, послуг приватним особам та послуг у галузі культури та відпочинку, залізничного транспорту. При цьому суттєве зменшення спостерігалось у фінансових, будівельних, різних ділових, професійних та технічних, страхових послугах і послугах зв’язку.

Найактивніше здійснювали експортно-імпортні операції з товарами  та послугами підприємства м.Києва, Донецької, Дніпропетровської, Одеської та Київської областей. Незважаючи на те що Україна не належить до числа держав-експортерів паливно-енергетичних ресурсів, характер її зовнішньоторговельних зв’язків має сировинно-напівфабрикатний характер. Так, за стандартною міжнародною торговельною класифікацією 80% українських експортованих товарів належать до сировинного сектора або напівфабрикатів. Ілюстрацією цієї тези можуть бути такі дані:

Таблиця 3.2

^ Товарна структура зовнішньої торгівлі України за І півріччя 2011 року

 

Код і назва товарів згідно з УКТЗЕД


Експорт

Імпорт

тис.дол. США

у % до загального обсягу

тис.дол. США

у % до загального обсягу

Усього

32843308,4

100,0

38352940,1

100,0

I. Живi тварини; продукти тваринного походження

450041,4

1,4

448157,4

1,2

II. Продукти рослинного походження

2280484,6

6,9

1029688,5

2,7

III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження

1888112,8

5,7

255380,4

0,7

IV. Готові харчовi продукти

1380398,3

4,2

1315096,3

3,4

V. Мінеральнi продукти

4756913,7

14,5

14986318,0

39,1

VI. Продукцiя хiмiчної та пов’язаних з нею галузей промисловостi

2505851,2

7,6

3801250,4

9,9

VII. Полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них

433819,1

1,3

2118117,5

5,5

VIII. Шкури необроблені, шкіра вичищена

88612,5

0,3

94641,7

0,2

IX. Деревина і вироби з деревини

534861,5

1,6

178569,2

0,5

X. Маса з деревини або інших волокнистих целюлозних матеріалів

534208,4

1,6

880623,3

2,3

ХI. Текстильні матеріали та текстильні вироби

409043,2

1,2

973860,1

2,5

XII. Взуття, головнi убори, парасольки

109739,5

0,3

205644,6

0,5

XIV. 71. Перли природні або культивовані, дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння

45828,2

0,1

211655,8

0,6

XV. Недорогоцінні метали та вироби з них

11302930,4

34,4

2535191,6

6,6

XVI. Машини, обладнання та механізми; електротехнічне обладнання

3034628,3

9,2

5239676,9

13,6

XVII. Засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби

2300932,3

7,0

2612028,7

6,8


Отже, структура зовнішньої торгівлі України залишається неоптимальною, що позначається як на якості споживання, так і на ефективності виробництва в державі.
Запитання для самоконтролю

  1. Які теорії міжнародної торгівлі Вам відомі?

  2. Яке значення має міжнародна торгівля для розвитку світового господарства та його суб’єктів?

  3. Визначте поняття «протекціонізм» та «лібералізація торгівлі».

  4. Як можна визначити «індекс товарності» і про що він свідчить?

  5. Які тенденції спостерігаються у розвитку сучасної світової торгівлі?

  6. Яким чином можна збільшити конкурентоспроможність товарів на зовнішніх ринках?

  7. Що являє собою міжнародний маркетинг?

  8. Які нормативно-правові акти регулюють зовнішню торгівлю?


Рекомендована література

Андреев К. Импортозамещение – альтернативы нет… [Електронний ресурс] / К. Андреев. – Режим доступу: http://economics.unian.net/rus/detail/103064

Бахчеванова Н.В., Міжнародні економічні відносини [Текст] : навч. посіб. /Н.В. Бахчеванова, С.М. Макуха / за ред. професора Голікова А.П. – Х. : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2010. – 404 с.

Економічна безпека держави: сутність та напрями формування [Текст] : монографія / Л.С. Шевченко, О.А. Гриценко, С.М. Макуха та ін. / за ред. д-ра екон. наук, проф. Л.С. Шевченко. –Х.: Право, 2009. – 312 с.

Макуха С.М. Роль зовнішнього фактора в розв’язанні суперечності між економічним та соціальним аспектами відтворювального процесу в перехідних країнах [Текст] / С.М. Макуха // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. – 2009. – № 1 (4). – С. 28-34.

Миклашевская, Н. А. Международная экономика [Текст] : учебник / Н. А. Миклашевская, А. В. Холопов - М. : Дело и Сервис, 2008. – 359 с.

Мунтіян В. Потрібна геофінансова система для СНД [Текст] / В. Мунтіян // Урядовий кур’єр. – 2011. – № 129. – С. 6.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Схожі:

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни київський національний...

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconРобоча навчальна програма
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни полтавський національний технічний університет
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, Молоді та спорту України
Розроблено та внесено: Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет icon1, Покарання як основна форма реалізації кримінальної відповідальності
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни таврійський національний університет
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний технічний університет України
Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconНавчально-методичний посібник з навчальної дисципліни
...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconНавчально-методичний посібник з навчальної дисципліни
...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний...
Трансформація аксіосфери інформаційного суспільства з позицій сучасного соціогуманітарного знання
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни полтавський...
Психолого-педагогічні дисципліни, охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях”
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний університет
Другий відкритий Всеукраїнський дебатний турнір Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка