Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет




НазваМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет
Сторінка10/14
Дата конвертації19.06.2013
Розмір2.51 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
^

Глава 8. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА



8.1. Поняття валюти. Сутність, функції та складові елементи світової валютної системи

Інтенсивний розвиток зовнішньоекономічної діяльності був би неможливим без існування міжнародних валютних відносин та створення світової валютної системи, що відіграють дедалі важливішу й самостійну роль у міжнародних господарських зв’язках і розвиваються на основі притаманних їм протиріч.

Міжнародні валютні відносини включають повсякденні зв’язки, в які вступають приватні особи, фірми, банки на валютних і грошових ринках із метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій. Формою організації міжнародних валютних відносин є міжнародна валютна система – правові норми, інструменти та інститути, за допомогою яких здійснюються платіжно-розрахункові операції між суб’єктами світового госпрства. Міжнародна валютна система складається з таких елементів:

– резервні валюти, міжнародні рахункові грошові одиниці (СДР; ЄВРО);

– уніфікований режим валютних паритетів;

– умови взаємної оборотності валют;

– регламентація режимів валютного курсу;

– міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності;

– режим світових валютних ринків та ринків золота;

– статус міжнародних організацій, що здійснюють валютне регулювання.

Розвиток міжнародної торгівлі супроводжувався організацією певного зв’язку національних та світових грошей, появою відповід­них механізмів забезпечення та-кого зв’язку. Сучасна світова валютна система охоплює не тільки грошово-розра-хункові відносини між державами, а й у значній мірі внутрішній грошовий обіг.

Складовою частиною грошової системи є валюта. Це будь-який товар, здатний виконувати функцію засобу обігу у міжнародних розрахунках. Розрізняють національну та міжнародну (регіональну) валюти. Національна валюта в широкому розумінні – це грошові знаки у вигляді банкнот та монет, кошти на рахунках кредитно-фінансових установ, платіжні документи та інші цінні папери певної держави.

Регіональна валюта створюється у рамках певних країн (євро), забезпечує функціонування економічних відносин у міжнародному вимірі. Наприклад, така одиниця, як спеціальні права запозичення (СПЗ), використовується МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків майже в масштабах усього світу. Регіональна валютна система, підкоряючись загальним принципам, визначеним світовими фінансовими організаціями, розвивається на власних основах. Прикладом таких систем можуть бути валютна система Європейського Союзу, а також колективні валюти країн Східної Африки, Карибського басейну, Перської затоки та інші регіональні угруповання.

Вирізняють також резервну валюту, яка застосовується для створення національними банками держав золотовалютних резервів (долар США, японська єна, євро). Резервні валюти мають країни з потужною, стабільною економікою, розгалуженою кредитно-фінансовою системою, ліберальним валютним регулюванням. Залежно від особливостей валютного регулювання розрізняють частково конвертовану та вільно конвертовану валюту.

^ 8.2. Валютний курс. Фактори, що впливають на валютний курс. Режими встановлення валютних курсів

Серед елементів валютної системи велике значення має регулювання валютних курсів. Валютний курсціна грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн.

Валютні курси встановлюються шляхом котирування іноземних валют. Котирування – це визначення й установлення курсу іноземної валюти до національної. Котирування дозволяє визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обі­гу. Співвідношення валют змінюються щодня, оскільки попит і пропозиція на валютному ринку не залишаються постійними. При підвищенні пропозиції валюти її курс може впасти, а при скороченні – зрости. Коли гривня піднімається в ціні щодо долара, то останній падає, і навпаки.

Котирування здійснюють державні й великі комерційні банки. Розрізняють офіційне й вільне (ринкове) котирування валют. За офіційним котируванням проводяться всі валютні операції держави. У міжбанківській торгівлі валютою щоденне котирування коливається довкола офіційного курсу і залежить від багатьох чинників, які визначають масштаби діяльності банків і ступінь їх надійності.

Співвідношення купівельної сили валют у двох країнах називають паритетом купівельної спроможності. Якщо попит на валюту дорівнює пропозиції, то встановлюється рівноважний рівень ринкового курсу («фундаментальна рівновага»).

Величина попиту на іноземну валюту визначається потребами країни в імпорті товарів та послуг, попитом на іноземні цінні папери, необхідністю здійснювати інвестиційні проекти за кордоном, витратами туристів даної країни, які від’їжджають за кордон. Зі збільшенням курсу іноземної валюти попит на неї з боку суб’єктів валютних відносин зменшується, і навпаки.

Пропозиції іноземної валюти формуються резидентами іноземної держави, які імпортують товари з даної країни, попитом з боку іноземних туристів, зарубіжними інвесторами і покупцями цінних паперів даної країни. Під впливом цілої низки чинників рівновага на валютному ринку може порушуватись. Ці чинники поділяються на структурні (довгострокові) та кон’юнктурні (короткострокові).

До структурних чинників належать: стан платіжного балансу країни, конкурентоспроможність її товарів на міжнародних ринках, величина бюджетного дефіциту, купівельна спроможність національної валюти та рівень інфляції, рівень відсоткової ставки, стан банківської системи, державне регулювання валютного курсу, ступінь відкритості економіки країни. Чинники, що викликають короткострокові коливання валютного курсу: циклічність економічного розвитку, війни та стихійні лиха, спекулятивні операції на валютних ринках, інфляційні очікування, політична ситуація в країні.

Розглянемо, як впливають на валютний курс деякі найважливіші структурні чинники. Серед них суттєве значення має рівень інфляції, який завжди обернено пропорційний величині курсу національної валюти. Наприклад, інфляційні процеси в Росії відбуваються більш інтенсивно, ніж в Україні. Ця обставина призводить до подорожчання ро­сійських товарів у нашій державі. Попит на ці товари у нас скорочується. Скорочення попиту на російські товари зменшує відповідно і потребу в рублях українців. А росіяни будуть віддавати перевагу українським товарам, бо вони в Росії дешевші, ніж російські. Потреба в українських товарах збільшить попит на гривні. Отже, під впливом інфляції курс рубля знизиться, а гривня відносно рубля зросте.

За умов стабільної ринкової економіки великий вплив на валютний курс має відсоткова ставка. Але цей вплив двоїстий. З одного боку, збільшення облікової ставки у середині країни призводить до подорожчання кредитів і зменшення кількості грошей в обігу. Це, як відомо, популярний антиінфляційний засіб. Одночасно використані дорогі кредитні ресурси збільшують витрати підприємства і підвищують ціни.

З іншого боку, збільшення реальних відсоткових ставок стимулює процес залучення іноземних капіталів і підвищення курсу національної валюти, бо іноземні інвестори для здійснення прямих та портфельних інвестицій купують національну валюту, підвищуючи попит на неї. Указаний чинник широко застосовується владними структурами для стабілізації національних валют і виходу з кризових ситуацій.

Прикладом може бути застосування заходів у межах рейгономіки, коли у першій половині 80-х років США збільшили відсоткові ставки, що сприяло зміцненню долара. Подолавши інфляцію, із середини 80-х років відсоткові ставки знижуються. Це сприяло підвищенню бізнесової активності внаслідок здешевлення кредиту й збільшення грошової маси. Для того щоб запобігти інфляційним процесам, були відкриті кордони для іноземних товарів, тобто проведена лібералізація торговельної політики.

Цікаво, що збільшення відсоткової ставки може дуже швидко позначитися на величині валютного курсу. Уже через годину курс може змінитися. Ця обставина широко використовується при проведенні валютної політики нашої держави. Справа в тому, що досить довгий час стабільність гривні забезпечувалась за рахунок припливу іноземних капіталів на ринок облігацій внутрішньої державної позики, а не за рахунок зростання продуктивності праці в експортоорієнтованих підприємствах. Високі відсоткові ставки державних облігацій використовувались таким чином для покриття дефіциту державного бюджету.

При зростанні відсоткових ставок у країні збільшується попит із боку нерезидентів на державні облігації і відповідно зростає попит на національну валюту для їх придбання. Підвищення валютного курсу, як відомо, знижує можливість експорту, збільшує імпорт. Скорочення експорту не сприяє розширенню виробництва й збільшенню зайнятості. Таким чином, можна зробити висновок: чим більший дефіцит бюджету, тим менші можливості ефективного регулювання валютного курсу, бо фіскальна політика нівелює будь-який режим валютного курсу.

Прийняття Верховною Радою України бездефіцитного бюджету 2000 р. сприяло тому, що валютний курс відбивав взаємодію ринкових сил, збалансовував реальний попит на іноземну валюту з її пропозицією, сприяв зростанню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках та рентабельності українських підприємств. У цьому ж напрямку діяла і лібералізація монетарної політики нашої держави. Зокрема, була зменшена до 8% облікова ставка, норматив обов’язкового резервування знизився до 8,6. Відбувається значне зменшення процентних ставок за кредитами комерційних банків.

Безпосередній вплив на валютний курс здійснює платіжний баланс держави. За умов активного платіжного балансу курс валюти підвищується. Пасивний платіжний баланс сприяє зниженню курсу національної валюти, оскільки для покриття своїх боргових зобов’язань суб’єкти економічної діяльності прагнуть її продати за іноземну валюту. Ступінь впливу стану платіжного балансу на валютний курс країни визначається тим, наскільки економіка країни інтегрована у світове господарство (відкритістю економіки). Велике значення також має державне регулювання окремих складових частин пла­тіжного балансу, наприклад, поточного рахунку і рахунку руху капіталу. Держава має суттєві засоби впливу на проведення зовнішньоторговельних операцій, обмежуючи імпорт і стимулюючи експорт вітчизняних товарів, тобто забезпечуючи позитивне сальдо.

Держава може створювати і відповідний інвестиційний клімат, який сприятиме залученню іноземних інвестицій та короткострокових капіталів. Кон’юнктурні (фактори короткострокової дії) також можуть значно впливати на валютний курс. Наприклад, невизначеність полі­тико-економічного курсу майбутніх представників державної влади може викликати зниження курсу перед виборами. Чутки про можливість війни або вже розпочаті військові дії також негативно впливають на валютний курс держави, де відбуваються такі події.

Інфляційні очікування населення, спровоковані різноманітними фактами й подіями реального життя, можуть підвищити попит на іноземну валюту, знизивши таким чином курс власної. Ми є свідками того, як в окремі, досить складні періоди життя нашої молодої валюти – гривні керівництво Національного банку України зверталося до населення з проханням не піддаватися паніці і більше довіряти своїй валюті, тобто не створювати ажіотажний попит на долари.

До чинників курсоутворення слід віднести і спекуляцію на валютних ринках. Як свідчить світова практика, валютні операції не завжди здійснюються з метою забезпечення торговельних і фінансових розрахунків. Досить часто операції на валютних ринках викликані бажанням суб’єктів ринку одержати спекулятивний прибуток. У багатьох випадках така мотивація є визначальною, бо кількість угод, які не пов’язані з обслуговуванням реальних торговельних і фінансових угод, досягає 90% операцій світового валютного ринку. Звідси і великий вплив спекулятивного чинника на процес курсоутворення.

Стосовно впливу короткострокових чинників на валютний курс слід зазначити, що Україна має значні переваги порівняно з іншими посткомуністичними країнами. Ці переваги можуть забезпечити більший рівень стабільності української валюти. Така можливість випливає з відсутності міжетнічних та інших конфліктів на території нашої держави, а також із позитивних тенденцій стабілізації еконо­міки та зростання макроекономічних показників у 2000 р. Усі вищезазначені фактори, що впливають на процес курсоутворення, позначились на курсах національних валют постсоціалістичних країн.

Складовою частиною валютної системи є регламентація режимів валютних курсів. Сучасна Ямайська валютна система дає можливість країні використовувати такі режими валютних курсів: фіксований, плаваючий, змішаний. Усупереч сподіванням, з упровадженням Ямайської валютної системи плаваючі валютні курси не стали домінуючими у світовому господарстві.

Країни, які заявили про застосування режиму вільного плавання, на практиці регулювали це плавання шляхом інтервенцій. Дотримання цього режиму дозволяє країні, що його використовує, мати значну еконо­мічну свободу, тобто кожна держава має право не тільки не приєднуватися до будь-яких координаційних заходів, але й виходити з відповідних організаційних структур. У даному разі держава не бере участі в обміні національних грошей для міжнародних розрахунків. Валютний курс установлюється під впливом попиту й пропозиції на національні гроші.

Другим «чистим» режимом валютного курсу є фіксований, постійний ВК. Як правило, він прив’язаний до певної опори, у ролі якої може виступати: золото, резервна валюта окремої держави або колективних валют (СДР, євро).

Фіксований валютний курс має свої переваги й недоліки. До переваг слід віднести сприяння інтеграційним процесам у світовому господарстві, бо стабільні валюти зближують економічні показники держав, пов’язаних валютними угодами. Це насамперед стосується вирівнювання цін в окремих країнах, зближення темпів інфляції та синхронізації економічної кон’юнктури, координації та узгодження країнами своєї економічної політики. Значна вада фіксованого валютного курсу – підтримання встановленого курсового співвідношення, особливо в умовах нестабільності економіки.

Фіксований валютний курс, як правило, застосовується країнами, що розвиваються. Вони прив’язують курси своїх валют до більш сильної валюти, або визначають його шляхом гнучкого паритету. Розвинуті країни мають курси валют, які перебувають у чистому або груповому плаванні.

Особливістю режимів змішаних («гібридних») валютних курсів є те, що вони перебувають у груповому плаванні. Це означає, що валюти країн, які входять у певні регіональні союзи або укладають валютні угоди, фіксуються з певною амплітудою взаємних коливань. Одночасно вони перебувають у режимі вільного плавання щодо грошових одиниць країн, які залишаються поза межами союзів.

Наприклад, для країн ЄВС (Європейський валютний союз) було встановлено два режими валютних курсів: внутрішній – для операцій усередині спільноти, і зовнішній – для операцій з іншими країнами. Із запровадженням євро її курс знаходиться у режимі вільного плавання до будь-якої іншої валюти, яка не входить у систему ЄВС.

До цієї категорії валютних режимів належить і режим спеціального курсу в країнах ОПЕК, які «прив’язали» курси своїх валют до ціни нафти. Слід зазначити, що класифікація режимів валютних курсів досить умовна. У реальному житті у більшості країн немає чистих ні плаваючих, ні фіксованих валютних курсів. Навіть розвинуті країни використовують різні системи валютних курсів. Для країн, що розвиваються, застосування плаваючого й фіксованого курсів на різних ринках усередині країни – досить типове явище. Різні країни світу часто змінюють режим валютного курсу і вдаються до його регулювання.

У перші роки розбудови ринкової економіки постсоціалістичні країни зберігали успадковану від командно-адміністративної системи практику застосування різних валютних курсів. Це означає, що в країні на ринках можуть діяти різновиди плаваючого, фіксованого курсів і валютний контроль. Таке становище ускладнювало експорт, активізувало нелегальні валютні ринки.

Зараз у більшості країн із перехідною економікою встановлено режим гнучкого валютного курсу – вільно плаваючого або «керованого плаваючого», якщо країна має достатній рівень іноземних валютних резервів. Наявність останніх дозволяє продавати іноземну валюту на валютному ринку з метою забезпечення стабільності національних грошей. Таке кероване плавання, яке здійснювала певний час і Україна, стає можливим у тих випадках, коли країна має валютні резерви, нагромаджені шляхом інтенсифікації експорту або за рахунок позик міжнародних організацій.

Саме цей режим валютного курсу був застосований більшістю країн колишнього СРСР за винятком Естонії, а також країнами Східної й Центральної Європи за винятком Угорщини, Польщі, Словенії, Чехії, Хорватії, які зафіксували курс національної валюти. Популярність режиму керованого плавання була цілком виправданою за умов дефіциту валютних резервів, високого рівня інфляції й становлення банківських систем. Однак режим гнучких валютних курсів мав таку ваду, як доларизація економіки.

Режим курсу української гривні змінювався залежно від впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на процес курсоутворення. Динаміка валютного курсу в Україні відзначалася нестабільністю й непослідовністю. Протягом 1993 р. зберігався подвійний обмінний курс – офіційний та аукціонний. У травні цього ж року було введено єдиний обмінний курс, який проіснував недовго, після чого знову відбулося повернення до системи різних курсів.

У вересні 1993 р. в Україні запроваджується фіксований валютний курс. В умовах фіксованого валютного курсу валюта, яку отримували резиденти, в обов’язковому порядку мала продаватися за офіційним курсом у такому співвідношенні: 40% від надходжень на валютному тендері, 10% – обов’язковий продаж, 50% залишалося у розпорядженні підприємств, але єдиним покупцем цієї частки заробленої валюти міг бути тільки НБУ.

Застосування фіксованого валютного курсу в цей період з усією повнотою продемонструвало вади цього режиму. Протягом 1993–1994 рр. знизилась ефективність експорту, скоротились надходження в іноземній валюти і збільшилась кількість бартерних операцій, збільшився зовнішній борг України та від’ємне сальдо платіжного балансу, погіршились макроекономічні показники.

У жовтні 1994 р. відбулася лібералізація обмінного курсу і зниження курсу національної валюти. Ці події позитивно вплинули на економіку країни: збільшилися надходження валюти з-за кордону, відбулося зростання експорту та іноземних інвестицій. Наступний 1995 р. позначився інфляційними процесами, але у 1996 р. їх удалося зупинити, і протягом 1996 – 1997 рр. обмінний курс гривні був стабільний. До запровадження плаваючого валютного курсу в Україні курсоутворення відбувалося в межах валютного коридору щодо долара США.

З 2000 р. в нашій країні було запроваджено режим плаваючого обмінного курсу, що свідчить про лібералізації валютного ринку. Цей режим відповідає політиці інтеграції України у світову економіку, збалансовує попит на іноземну валюту з її пропозицією, сприяє підтримці конкурентоспроможності українських товарів, збереженню валютних резервів. Протягом усього періоду існування гривні її курс щодо долара змінювався, про що свідчить таблиця.

Таблиця 8.1.

^ Офіційний курс гривні до долара (середнє значення)

Роки

Курс гривні

Роки

Курс гривні

1996

1,82

2004

5,31

1997

1,86

2005

5,12

1998

2,44

2006

5,05

1999

4,13

2007

5,05

2000

5,44

2008

5,26

2001

5,37

2009

7,79

2002

5,32

2010

7,93

2003

5,33

2011

7,94


Примітка. За даними Національного банку України.
Таким чином, сучасна система плаваючих курсів реалізується через суперечливу єдність ринкового та державного регулювання. Це свідчить про перехід від регулювання до саморегулюючого механізму встановлення реальних курсових співвідношень валют. За сучасних умов головне місце у системі державного регулювання валютного курсу належить методам впливу на формування попиту й пропозиції валюти на світових ринках, при цьому враховуються усі чинники, які впливають на попит та пропозицію валюти. Але вплинути на численні чинники дуже не просто, а іноді просто неможливо.
^ 8.3. Конвертованість валют і її вплив на функціонування національної економіки

Як відомо, світова валютна система включає умови взаємної оборотності валют, тобто режим їх конвертованості. Конвертованість – це можливість вільного обміну національної валюти на грошові одиниці інших країн. Вона передбачає купівлю-продаж іноземної валюти за національну. Конвертованість валют – суто ринкова категорія. Вона передбачає певний рівень розвитку ринкових відносин країни та її інтегрованість у світове господарство. Конвертованість валюти завжди ґрунтується на відкритості економіки країни, лібералізації зовнішньої торгівлі, вільній міграції капіталів. Саме тому регулююча діяльність міжнародних фінансових організацій спрямована на усунення перепон на шляху до конвертованості валют.

Згідно зі статутними вимогами МВФ валютне законодавство країн-учасниць має забезпечити відповідні умови для вільної оборотності валют. Стаття VIII Статуту МВФ спрямована на скасування валютних обмежень та впровадження валютної конвертованості. Країни-учасниці, які беруть на себе зобов’язання за даною статтею, мають уникати обмежень платежів і переказів за поточними міжнародними операціями, не використовувати систему валютних курсів.

Статтею XIV дозволяється зберігати обмеження валютної конвертованості тільки протягом перехідного періоду. Одночасно в ній зазначено, що країни-учасниці мають прагнути до їх скасування, коли будуть створені можливості регулювання платіжних балансів без валютних обмежень.

Залежно від режиму конвертованості розрізняють такі види: повна конвертованість; часткова конвертованість; неконвертована (необоротна) валюта; зовнішня конвертованість; внутрішня конвертованість.

Режим повної конвертованості дає можливість усім юридичним та фізичним особам, резидентам і нерезидентам вільно витрачати валюту певної держави з будь-якою метою. У цьому випадку відсутні обмеження на обмін національної валюти на будь-яку іноземну та вільний вивіз її за кордон. Повна конвертованість дозволяє безперешкодно здійснювати як поточні, так й інвестиційні операції.

Існує досить обмежена кількість валют, які можна віднести до повністю конвертованих. Спеціальна статистика, яка точно визначає приналежність тієї чи іншої валюти до складу конвертованих, практично відсутня. Тому науковці мають різні думки щодо цього питання. Як пояснити таку неоднозначність щодо цієї проблеми?

Причину слід шукати у змінах національного валютного законодавства, яке може скасовувати валютні обмеження або застосовувати їх. Але повну конвертованість можуть собі дозволити країни з міцною сталою економікою, що має конкурентоспроможні товари, розвинену інфраструктуру грошового й фондового ринків.

До частково конвертованих належить валюта країн, де застосовуються певні обмеження щодо операцій купівлі-продажу валюти. За вимогою МВФ ці обмеження не повинні зачіпати поточні міародні операції, до яких належать:

1) платежі за результатами зовнішньої торгів;

2) короткострокові банківські операції;

3) платежі з погашення позик і процентів;

4) переказ прибутків від інвестицій;

5) грошові перекази некомерційного характеру.

Таким чином, якщо національне валютне законодавство не застосовує обмежень щодо здійснення перелічених операцій, валюта вважається конвертованою (хоча і частково). Отже, відсутність обмежень у здійсненні поточних операцій – ознака приналежності валюти до конвертованої. Якщо ж обмеження існують, то, відповід­но до регламенту МВФ, валюта втрачає статус конвертованої.

До неконвертованих належить валюта країн, у яких є чинними валютні обмеження як для резидентів, так і для нерезидентів, тобто відсутні вільний вивіз національної та іноземної валюти, обмін валюти, вільні купівля-продаж валюти і валютних цінностей. У таких країнах зазвичай діють різні валютні курси, встановлені жорсткі правила витрачання валютних коштів.

Міжнародна практика розрізняє валюти із зовнішньою та внутрішньою конвертованістю. Зовнішня конвертованість – це можливість вільного переказу на рахунки іноземців і вільної конверсії коштів у даній валюті, тобто – це конвертованість валюти тільки для нерезидентів. Для здійснення зовнішньої конвертованості не потрібні суттєві зміни економічної політики, створення додаткових валютних резервів, оскільки вони можуть поповнюватися за рахунок припливу коштів від нерезидентів.

Внутрішня конвертованість зазвичай містить у собі зовнішню оборотність. Вона являє собою повну форму конвертованості валюти. Її запровадження й підтримка передбачає ідентичність умов функціонування внутрішньої економіки (ринку) світовим ринкам, порівнянність величини та структури цін на внутрішньому та світовому ринках, а також витрат виробництва. Внутрішня конвертованість є результатом інтеграції національного господарства у світову економіку і разом із тим сприяє поглибленню міжнародного поділу праці.

Отже, розвиток ринкових відносин і міжнародних економічних зв’язків потребують повної конвертованості національної валюти. Однак для запровадження режиму повної конвертованості тільки вольових рішень недостатньо. Треба мати відповідні умови, які б сприяли позитивному впливові впровадження повної конвертованості.

При відсутності таких умов (країна слаборозвинена або перебуває у стані кризи) можуть мати місце небажані наслідки: знецінення національного багатства країни й праці, розвал внутріш­нього грошового обігу, посилення товарного дефіциту та інфляції, зростання ажіотажного попиту на іноземну валюту та зростання зовнішньої заборгованості, масове банкрутство окремих видів виробництва, підрив позицій вітчизняного виробника, різке поглиблення некерованого розшарування населення щодо рівня доходів.

З іншого боку, конвертованість конче необхідна для розбудови економіки країни на ринкових засадах, для структурної перебудови й оздоровлення економіки, подолання розбалансованості платіж­ного балансу, інтеграції у світове господарство.
^ 8.4. Еволюція світової валютної системи

Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла такі основні етапи: золотомонетний стандарт, золотодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт, паперово-валютний стандарт. за умов золотомонетного стандарту загальним еквівалентом було золото. Одночасно в обігу знаходились кредитно-паперові гроші, які мінялися на метал у твердому співвідношенні. Поряд із повним золотим стандартом історично існували його варіанти зі збереженням лише частини характеристик, притаманних золотому стандарту.

Початок повного (класичного) міжнародного золотого стандарту пов’язують з маловідомою конференцією у Парижі, яка відбулась у 1867 р. На цій конференції юридично золото було визнане єдиною формою світових грошей, хоча срібло боролося за своє існування у ролі світових грошей до кінця XIX ст. і навіть пізніше.

Подібна невизначеність стосується і фіналу доби золотого стандарту. Як повна і розвинута система він перестав існувати вже у 1914 р. Однак США зберегли, а Велика Британія, Франція та інші держави відродили його в обмежених формах після Першої світової війни. У 1936 р. усі розвинуті країни практично відмовились від золотої оборотності валют. У внутрішньому грошовому обігові він вже ніколи не відновлюється, але міжнародна валютна система, що склалась після Другої світової війни (Бреттон-Вудська), залишала за золотом суттєву роль. Остаточно доба золотого стандарту завершується у 1971 – 1973 рр., коли ліквідується будь-який зв’язок золота з валютами країн, скасовуються тверді паритети валют, які ґрунтуються на вмісті золота.

Агонізуючи після Першої світової війни, система золотого стандарту частково продовжує існувати, зберігаючи деякі свої характеристики. На практиці це проявляється у застосуванні золотозливкового та золотодевізних стандартів як залишків довоєнної системи. Золотозливковий стандарт застосовували країни, що мали значні запаси золота (Велика Британія, Франція). Центральні банки цих країн міняли банкноти на золоті зливки стандартної ваги (близько 12,5 кг). Отже, обмін могли здійснити тільки власники значних сум.

Системою золотодевізного стандарту користувалися переважно ті країни, чиї золоті запаси були обмеженими. Банкноти мінялися не на золото, а на іноземну валюту, яка могла мінятися на золото. Девізами стали називати кошти в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків. Такою резервною валютою поряд з фунтом стерлінгом після війни став американський долар. Новий устрій світової валютної системи було юридично закріплено міждержавною угодою на Генуэзькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

Після Другої світової війни виникла нагальна необхідність в упорядкуванні, міжнародних відносин. З цією метою світова економіка переходить до нової системи валютних відносин, яка отримала назву Бреттон-Вудської. Бреттон-Вудська система ґрунтувалась на таких принципах.

1. Відмова від золотого стандарту та встановлення золотовалютного, який засобу платежу і розрахункової одиниці у міжнародних відносинах. Валюти усіх країн мали оголошений золотий паритет безпосередньо або через долар, вартість якого у золоті фіксована. Однак на практиці тільки долар був спроможний конвертуватись у золото. Інші валюти такої конвертованості не мали. Таким чином, долар стає посередником між золотом та національними валютами. Золото та долар стали міжнародними резервними засобами, а долар фактично представляв золото.

2. Долар прирівнювався до золота за певним паритетом, виходячи з ринкової ціни золота. З 1934 по 1971 р. ця ціна була пос­тійною і складала 35 дол. за унцію (31,1 г золота). Уміст долара дорівнював 0,888 г золота.

3. Бреттон-Вудська система встановлювала стабільні (фіксовані) валютні курси з відхиленням не більш ніж на 1%. Більша амплітуда коливань вимагала згоди МВФ.

4. Четвертий принцип функціонування Бреттон-Вудської системи полягав у забороні вільної приватної купівлі-продажу золота. Ці операції мали здійснювати лише центральні банки за фіксованою ціною.

Однак на початку 70-х років проявилось протиріччя, породжене цією системою: між особливою роллю долара як світової валюти і послабленням позицій США у світовій економіці в умовах інтенсивного розвитку Японії, ФРН, Франції та інших країн. Але, незважаючи на численні недоліки системи, вона виконала свою історичну місію. Про це свідчать такі факти. З 1949 р. по 1970 р. обсяг зовнішньої торгівлі несоціалістичних країн зріс приблизно у чотири рази, зростання світової торгівлі відбувалось більш високими темпами, ніж виробництво.

Основи нової системи були визначені на нараді представників – членів МВФ, яка відбулася у Кінгстоні на Ямайці у січні 1976 р. Саме тому сучасну міжнародну валютну систему називають Ямайською. Вона почала функціонувати з 1 квітня 1978 р. і була спрямована на розширення валютного регулювання. Нова світова валютна система ґрунтується на таких принципах:

1) Відмова від фіксованих паритетів валют і перехід до вільного плавання. Але мова йде про регульоване плавання. Свобода не може привести до анархії у стосунках країн МВФ. Кожна держава повинна прагнути до підтримки впорядкованих валютних курсів. Тому МВФ вимагає від країн-учасниць не використовувати валютний курс або міжнародну валютну систему для ухилення від регулювання. Країни зобов’язані брати участь у спеціальних заходах, спрямованих на запобігання безладним коливанням курсів валют. Отже, МВФ здійснює жорсткий нагляд за політикою валютних курсів.

2) Ямайська валютна система проголосила повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин, була скасована офіційна ціна золота. Це означало, що дорогоцінний метал став звичайним високоліквідним товаром, який купується і продається на світових ринках за ринковими цінами. Золото було виключено зі Статуту МВФ. Воно вже не виконувало роль рахункової основи міжнародної валютної системи. Паритети валют мають виражатися у спеціальних одиницях СДР або в будь-якій іншій, встановленої МВФ.

3) Застосування спеціальних прав запозичення – (СПЗ). Ця одиниця була створена МВФ ще у 1969 р. Це особливі договірні гроші, які існують як записи на рахунках держав, тобто вони не мають готівкової форми. Але за певних умов СДР можуть перетворюватись на національну валюту. За задумом, СПЗ мусили збільшити міжнародні резерви і поступово витіснити інші авторитетні валюти.
Запитання для самоконтролю

  1. Дайте визначення поняттю «міжнародні валютні відносини».

  2. Назвіть види валют.

  3. Які елементи включає світова валютна система?

  4. Що являють собою валютні курси?

  5. Назвіть види валютних курсів.

  6. Які фактори впливають на динаміку валютних курсів?

  7. Що собою являє євровалюта?

  8. Які методи застосовуються для регулювання валютних відносин?

  9. Які функції виконує золотовалютний резерв країни?

  10. Якими законодавчими актами регулюються валютні відносини в Україні?


Рекомендована література

Алексєєв А. Кожному українцю закордонний рахунок? [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.dt.ua/2000/2020/70617/

Бойко Д. І. Використання норм обов'язкових резервів у грошово-кредитній політиці України / Д. І. Бойко, О. О. Коковіхіна // Економічний часопис-ХХІ. - 2011. - № 3-4. - С. 45-47. 

Кашин В.А. Мировой финансовый кризис: причины и последствия [Текст] // Финансы. – 2009. – № 1. – С.14-19.

Кораблін С. Валютна аритмія [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.dt.ua/articles/79628

Миклашевская Н.А., Холопов А.В. Международная экономика [Текст]: учебник / Н.А. Миклашевская, А.В. Холопов; под общ. ред. д.э.н., проф. А.В. Сидоровича. – 4-е узд., доп. – М.: Издательство «Дело и Сервис», 2008. – 368 с. – (Учебники МГУ им. М.В. Ломоносова).

Основи економічної теорії [Текст] : підручник / За заг. ред. проф. Л. С. Шевченко. – Х. : Право, 2008. – 448 с.

Шаров О. Глобалізація валютної системи: стрибок «тигрової кішки»? [Текст] / О. Шаров // Дзеркало тижня. – 2008. – № 44. – С. 7.


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни київський національний...

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconРобоча навчальна програма
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни полтавський національний технічний університет
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, Молоді та спорту України
Розроблено та внесено: Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет icon1, Покарання як основна форма реалізації кримінальної відповідальності
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни таврійський національний університет
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний технічний університет України
Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconНавчально-методичний посібник з навчальної дисципліни
...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconНавчально-методичний посібник з навчальної дисципліни
...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний...
Трансформація аксіосфери інформаційного суспільства з позицій сучасного соціогуманітарного знання
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни полтавський...
Психолого-педагогічні дисципліни, охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях”
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний університет
Другий відкритий Всеукраїнський дебатний турнір Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка