Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів




НазваПід час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів
Сторінка6/16
Дата конвертації19.06.2013
Розмір1.91 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

^ НАРИСИ ПРО Д.К. ЗАБОЛТНОГО
Ще раз про Д. К. Заболотного

Наша вінницька земля щедра на медичні таланти. В с. Пикові (нині Калинівський район) народився Юзеф Марковський, доктор філософії i медицини, професор хімії i мінералогії в Ягеллонському університеті, головний лікар всіх паризьких в'язниць, придворний лікар імператриці Жозефіни, дружини Бонапарта. В с. Немерче (нині Мурованокуриловецький район) народився військовий лікар Адам Гуща, доктор медицини, автор першого в Росії підручника про кесонні хвороби (1915 р.). Він став засновником польської повітряної медицини. 3 с. Вербкою Крижопільського району пов'язане ім'я Кароля Вишневського, одного з фундаторів російської ветеринарії. В с. М'ястківка (нині Городківка) Крижопільського району проживав один з кращих земських лікарів Подільської губернії Іван Гриневич. В с. Красносільці (нині Бершадський район) побачив денне світло К. Гурський, хірург, що врятував багатьох солдат в російсько-японській війні. 3 Крижополя (нині с. Високе Томашпільського району) по­ходить Сергій Верхратський. доктор медичних наук, ав­тор підручника з історії медицини. В Гайсинському повіті народився Петро Шепченко, автор праці „Тяжке лихо або що таке пранці (сифіліс) i як від них боронитись" (Польща, 1925 р.).

Проте „першим серед рівних" є Д. К. Заболотний. Біографія його досить детально описана такими дослідниками як К. Васильєв, О. Голяченко, Л. Марцінковський, В. Шендеровський, К. Ганнущенко, М. Рябий та інші. I все ж таки я насмілюсь поділитись своїми зауваженнями відносно даної теми.

Одного разу я досліджував одеські періодичні видання часів громадянської війни, зокрема „Одесские ново­сти" за 1918 р. Важкою була осінь того року. 2 жовтня між Кодимою і Попелюхами зійшов з рейок київський кур’єрний поїзд. Але найстрашніше було інше. Через Подільську губернію, через Жмеринку, Крижопіль, Бірзулу (нині Котовськ) з Австро-Угорщини i Німеччини щоденно проходили тисячі обірваних i голодних полонених, які залишали на шляху багато хворих i померлих. Вся залізниця перетворилась в дорогу смерті, голоду i соціального жаху. А допомоги бідним людям чекати було ні від кого. Поруч з повідомленням про бунт австрійських частин в районі Подільського корпусу я прочитав таке:

„Внезапная кончина писательницы Л. В. Радецкой. Нам сообщают, что третьего дня в поезде, по пути из Киева в Крыжополь, скончалась супруга известного про­фессора Заболотного — популярная писательница, пи­савшая под псевдонимом Л. В. Радецкой. Покойная про­живала последнее время в деревне, в нескольких верс­тах от станции Крыжополь. Возвращаясь к себе домой, женщина средних лет скоропостижно скончалась. Близ­кий друг профессора Заболотного, доцент В. К. Стефанский сообщил нам, что профессор Заболотный нахо­дится в настоящее время в Петрограде (суббота, 16(3) ноября".

Одеські газета слідкували за діяльністю Д. К. Забо­лотного i в 1919 р. Так, в „Одесских новостях" за 24 лис­топада 1919 р. читаємо: „В назначенном на сегодня в 12 часов дня в здании „Скорой помощи" заседание общес­тва одесских врачей примет участие профессор Забо­лотный, который сделает сообщение об эпидемии сып­ного тифа в Подольском районе". 18 грудня 1919 р. „Одесские новости" надрукували статтю „Открытие про­фессора Заболотного" В ній повідомлялось про „обна­ружение возбудителя сыпного тифа".

22 грудня 1919 р. газета звернулась до відкриття Д. К.Заболотного.

Резюмуючи вищесказане, необхідно відзначити:

1. Про Людмилу Радецьку відомо досить багато. Але про те, що вона була “популярною письменницею”, ніде раніше сказано не було. Тому збір матеріалів про неї необхідно продовжити. Повідомлення „Одесских ново­стей" 16(3) листопада 1918 р. ігнорувати не потрібно.

2. До наукового обігу потрібно включити статті „Одес­ских новостей" про діяльність професора Заболотного в 1919 р., про йога боротьбу з висипним тифом на двох „дорогах смерті".

3. Вимагає більшої аргументованості точка зору В. Шендеровського, що атаман Заболотний був сином двоюрідного брата Данила Кириловича. Отаманів Заболотних було два. Заболотний Архип Якович народився в с. Тридуби (тепер Кривоозерського району Миколаївської області. 3 с. Обоніла Балтського повіту Подільської губернії проходив повстанський отаман Заболотний Се­мен Якович. Родина академіка Д. К. Заболотного (Федір Максимович Заболотний, Ольга Максимівна Мостовлюк, її донька - Галина Михайлівна) кровної спорідненості між Д. К. Заболотним i отаманом С. Я. Заболотним не підтвердила.

4. Як відомо, мати Д. К. Заболотного - Сауляк Євгенія Миронівна була дочкою волосного писаря з Соколівки. В листопаді 1819 р. на сторінках „Новороссийских ведомостей" з'явилась стаття, де повідомлялось про Сауляка, уродженця Соколівки. Хоча обіцяв бути „Добролюбовим в природничих науках, помер він сухот ніким не підтриманий, нікому не відомий, влітку 1869р". (Був він автором „ловітроплавної машини" i цей проект було надруковано в „Санкт-Петербургских ведомостях". Нам до цього часу не відомо, чи були мати Д. Заболот­ного i автор проекту родичами? Якщо це так, то нас чекає цікаве відкриття: одна родина дала людству двох геніїв.

Таким чином, не варто створювати нових міфів у 6ioграфії Д. К. Заболотного. Багато чого нам ще не відомо про нього, але хай цим займаються вчені, а не міфотворці|.
^ Данило Заболотного як педагог
Данило Кирилович За­болотний - вчений-мікробіолог. Його педагогічні погляди вивчені менше, i прийшла пора привести їх в певну систему.

У1864 р. Євгенія Сауляк вийшла заміж за Кирила Заболотного. Така комбінація двох родів принесла чудові результати - народження братів Данила та Івана, вченого i політика. Про участь роду Заболотних в суспільному житті (до народження Данила) знаємо мало. Відомо тільки, що Кирило Забо­лотний був сином нахімовського матроса, мав блискучу пам'ять, був допитливим, багато знав i міг добре розмовляти французькою та німецькою мовами.

Рід Сауляків - це своєрідний феномен на Поділлі другої половини XIX ст. Чесність i тяга до знань писаря Миро­на Сауляка, його бажання дати освіту своїм дітям. Дослідниця Піцик Н. О. говорить про трьох синів i дочку, ігноруючи “Автобіографію” Д..К. Заболотного. Він пише про шістьох братів i одну сестру: „Двоє братів матері отримали освіту. Ста­рший Макар Миронович Сауляк закінчив природничий факультет Новоросійського (Одеського) університету... Одного зі своїх братів i мою мати він відправив для отримання освіти до Києва. Брат захворів у в'язниці туберкульозом i після звільнення незабаром помер".

Журналіст „Новороссий­ских ведомостей за 1869 г." істотно доповнює лаконічну „Автобіографію": „Сауляк по­мер у 1869 році від сухот (так тоді називали туберкульоз), але помер ніким не підтриманий, нікому не відомий. Д. К.Заболотний писав: „Четве­ро інших братів почали служити на будівництві „Південно-західної залізниці, спочатку слюсарями i помічниками машиністів, а потім займали відповідальні посади". Таким чином, родина Сауляків була мобільною, соціально активною, діяла в досить великому трикутнику Рос­тов-на-Дону – Одеса - Київ. Бона мала великі можливості педагогічного впливу на маленького Данила. Його обидва дядьки - i той, київський, нереалізований „Добролюбов", i той, ростовський, Макар, закінчили природничі факультети Київського - i Одеського університетів. Отже, вступ Д. К. Заболот­ного на природничий факуль­тет був не випадковим.

Але першими його вихователями були батько и мати. Селянська педагогіка будувалась на прищепленні дітям звички до праці. Д. К. Заболотний підкреслював, що „в дитинстві ми з молодшим братом Іваном допомагали батьку в полі i городі, при оранці... та жнивах". Да­нило Кирилович завжди пам'ятав про єдність праці i виховання. Скориставшись урядовою постано­вою він 25 березня 1902 року, він звернувся по допомогу до волосного ста­рости М.С. Іванини у придбанні землі для побудови ремісничої школи нижчого ступеня. В Росії в 1898 р. було всього 32 ремісничих училища. В 1896 – 1898 pp. влада відхилила пропозиції місцевих громад про відкриття 181 професійної школи.

Про те, що i з відкриттям Чоботарської ремісничої шко­ли були проблеми, свідчить народний переказ. Професор Заболотний попросив Ф. Шаляпіна зіграти роль царя Миколи II. Коли Іванина був на прийомі у „царя", туди „випадково" зайшов Д. К. Забо­лотний. Волосний староста під враженням погодився надати необхідну кількість землі.

Якщо свого „київського" дядька Данило Заболотний, скоріше за все, не знав (той помер, коли хлопчику було 3 роки), то Макар Сауляк акти­вно впливав на його вихо­вання. Він „вислухає питаний, назве книгу, в якій можна знайти вичерпну відповідь, а то i дасть таку - шукай сам, розбирайся! 3 того часу пройшло більше 130 років, а сучасна педагогічна наука вирішує ту ж проблему “навчаємо вчитися”. Воістину, справжнє виховання - поза часовими рамками. Д. К. Заболотному везло на хо­роших вчителів, так само, як їм везло на хорошого учня. Його учитель А. О. Ковалевський, блискучий вчений, професор Одеського університету, знав в обличчя студентів i як би мало вони були підготовлені, ніколи не пода­вав виду, що розмовляє з незнаючими. Як це нагадує нинішню особистістю орієнтовану освіту, коли вчитель мусить бути i психотерапе­втом.

Можна погодитись з дослідницею Н. Піцик, що Д. За­болотний на собі випробував виховні прийоми Ковалевського. Однак цей вплив учи­теля на учня не можна абсолютизувати. Данило Кирилович сприйняв педагогіку Ковалевського i Мечникова як щось своє, залишившись при цьому самобутнім.

Чи був професор Д. За­болотний послідовником якогось педагогічного вчення, чи автором оригінальної системи виховання?

Основоположником певної педагогічної школи його назвати не можна. Однак він ніколи не був ні доктринером, ні педагогічним епігоном. Своїх студентів Д. Заболот­ний знав поіменно, ніхто не порушував закону рівності. „Вміло задасть питаний i на­править думку в потрібному напрямку, а то i обережно підскаже... У випадку невдачі не тільки знайде слова втіхи, але и причину її. Все це підкупляє, очаровує нас. Ми... не боїмося звертатись до професора з питаними, - запам’ятала професор В. Дембовська. - ... Наш вчи­тель все возив з кожної „експедиції щось типове, виразне, а значить, i повчальне".

Д. К. Заболотний не на­лежав до строгих педагогів. Biн використовував пироговський принцип: хай вчиться той, хто хоче вчитись. Це справа студента. Але хто хоче у мене вчитись, той по­винен чому-небудь навчитись - тут вже моя справа. Вміння заставити слухачів вчитись без примусу i стра­ху породжувало відповідну реакцію - рідко хто насмілювався прийти на екзамен по бактеріології, не знаючи пред­мету.

Його відносини зі студе­нтами та найближчими учнями відзначалися особливою душевністю. „...безмежна до­брота нашого професора виглядала так, - свідчать учні Н. I. Іванов i H. Н. Протасов, - зустрівши погано вдягнутого студента, він знімав з себе пальто, хоча іншого сам не мав, позичав гроші без прохань... Ми часто бували у нього дома... ніколи не йшли звідти голодними. Д. К. За­болотний утримував (годував, одягав, учив) добрих де­сятки вихованців.

На поштовій картці адре­са: ст. Крижопіль. село Голубече, Якову Захаровичу Предоляк. „Якове! Посилаю тобі книги, котрими користуйся i давай товаришам. Гроші на одежину вишлю завтра, як получу сам. Другої книжки зараз не було (Арнаутова). Хутко вийде з друку. Учися i будь здоров. Д. Заболотний",

Через 26 днів Заболотний шле грошовий переказ на 10 крб.: „Якове! Посилаю тобі на одяг... Пиши мені простіше i більш грамотно". Знову та­лон на 10 крб.: „Посилаю тобі i твоїм товаришам книги. Гроші на одяг перекажу завтра. Учися і пиши. Д. Заболотний".

Все це свідчить про те, що педагогіка Д. К. Заболот­ного була авторською, унікальною. Вона i подібна, i не подібна одночасно до педагогічних систем Д. Боско, М. Пирогова, К. Ушинського.

У цілому її важко повто­рити, її важко наслідувати повністю. Не створивши педагогічної системи, Д. К. За­болотний став взірцем, ідеалом педагога, поруч з яким поставити нікого.

Страшним парадоксом є те, що людина такого масш­табу не мала дітей, так як не мав дітей i його талановитий брат Іван. Гілка Кирила За­болотного зламалась. Зате гілка брата Кирила - Михай­ла зацвіла буйним педагогічним цвітом. Правнучка Михайла Заболотного Ольга Максимівна Мостовлюк довго i плідно трудилась в школах Буковини i Поділля. ЇЇ дочка - кандидат наук Галина Михайлівна Заболотна, викладала у вищих учбових закладах Києва. Син брата Федора Ма­ксимовича - Володимир Фе­дорович Заболотний - кан­дидат фізико-математичних наук у Вінницькому педагогічному університеті, його брат - Анатолій Федорович - теж вчитель. Рід Заболот­ного продовжує існувати на науковій та педагогічній карті України.

I це радує!

^ Один тиждень з життя

Данила Заболотного
Учнівський зошит. На титульній сторінці - напис „Кубанский Союз Потребительных Обществ. Город Екатеринодаръ". В ньому Данило Кирилович Заболотний вів реєстр хворих, яких приймав. Список прізвищ, дата, діагноз. Найбтьше пацієнтів - з Чоботарки. Багато - з Великої i Малої Тернівок (У. Федішин, Ан­тон Гуцул, Ф. Скалій, П, Дерев'янчук, Клим Вовк, Онищук, Присяжнюк, Bipa Kocoван). Часто зустрічаються жителі Шарапанівки (Кирило Ковбасюк, Павло Мордванюк, С. Кучерук). Голубече теж присутнє в цьому списку (Мотиль, Марія Глу­ха). I. Гончар та Кучковська добрались сюди з М'ястківки. Приходили лікуватись i мешканці містечка Жабокрич (Василь Кордонець, Марія Щітко), Куничого (Гурій Ігнатенко, Горпина Мазникова), Зеленянки (Олександра Чорна), Кісниці (Палатна, Бойко), Крижополя (Огородник, Яновські, Уманський, Іван Лапка), Соколівки (М. Січкар, Купріян i Марія Михайлини). Трапляються тут i жителі більш віддалених населених пунктів. Грановська, наприклад, прибула з Піщанки (Заболотний нотує „Песчанка"). Оляну Коман­ду з Шарапанівки він записує неофіційним прізвищем - Комендора, а Федо­ру Шевчук з Тернівки - Шевчукова. Нині така форма прізвищ (по чоловіку) збереглась у чехів i словаків (якщо чоловік Готт, то дру­жина - Готтова). Лікувались тут переважно українці, хоча були i євреї: Кац, можливо, Уманський. Кількість пацієнтів, яких професор Заболотний при­ймав у день, різна. Напри­клад, у середу, 18 серпня 1920 р. він оглянув 13 чоловік, а 19 серпня - тільки 6. Зате 20 серпня у Дани­ла Кириловича побувало 23 хворих, а 23 серпня - 21 чоловік. 24 серпня він за­писав 16 хворих.

Чим же хворіли пацієнти Д. К. Заболотного? Діагнози він записував трьома мовами. Латиною зафіксована „Anqina" („Ангіна"), „Lues" („Сифіліс"), „Rheumatyzm" („Ревма­тизм"), „Didurrhez" „Sculus". Жителю Крижополя Кацу поставлений діагноз „Cath" („Катар"), можливо, катар дихальних шляхів. Деякі діагнози Д. Заболотний пише по-російськи. Проти О. Є. Пастуха з Соколівки „дифтерія", у його землячки Ма­рії Січкар - „серце". Були пацієнти з діагнозом „язва", „порез, рука", „гастрит", „зуб", „понос", „глаза", „гры­жа", „оспа". Напроти прізвища одного хворого - запис „снял швы", в іншому місці Заболотний виступає як гінеколог - „аборт". У Кучковської був „абсцес на ступ­не". Ганна Пустовіт та Оль­га Жванецька з Чоботарки звернулись до свого вели­кого земляка, як до педіатра. Проти них написано -„ребёнок". Уci діагнози поставлені впевнено, i тільки в одному професор мав сумніви. Ось вони - „Rec?". Один діагноз - „опик" він пише по-українськи російськими буквами. Проте якими б мовами не писав Д. Заболотний діагнози, ясно одне: це був універсальний лікар. Ось тільки оперувати він не міг. Не було умов для цього. Через місяць, 25 вересня 1920р., Д. К. Заболотний накреслить план лікарні, яку він хотів би бачити поруч зі своєю садибою, Він назве її „Хатка здоров'я". Тут мали .бути „Кабінет лікаря", „Кімната чекання", „Аптека", „Палата", i, звичайно ж, „Операційна". В цьому про­екті великий гуманіст врахував i позитивний, i негативний досвід серпневих прийомів - неможливість роботи хірургічне втручання (приходилось направляти хворих в Тульчин), відсутність спеціальної кімнати для очікування, брак банку ліків - аптеки, i неспроможність лікаря вчасно шпиталювати хворого...

P.S. Автор щиро вдячний директору меморіального музею Д. К. Заболотного Катерині Степанівні Ганнущенко за цікаві розповіді про генія та люб'язно надані для статті архівні матеріали.
Іван – невідомий брат

Данила Заболотного
Слава академіка Д. К. Заболотного залишила в тіні його молодшого брата 1вана. А був він особистістю неординарною, цікавою...

Він народився на 2 роки пізніше від Данила. Так само, як i старший брат, був працьовитим хлопчиком. Д. К. Заболотний в "Автобіографії” писав з теплотою: "В дитинстві ми з молодшим братом Іваном допомагали батьку в полі i городі, при оранці i жнивах".

1ван на все життя, як мені здається, зберіг любов i повагу до Данила. Коли стар­шого брата за революційну діяльність "видаляли" з Одеси, студент юридичного факультету Київського університету 1ван Заболот­ний добився для нього дозволу залишитись в Одесі "для лікування".

Медицина i право - два кити, на яких стояло XIX століття. Вірніше, дві науки, в які найбільше вірило i на які найбільше надіялось. Право повинно було "виправити" людину як істоту соціальну, медицина мала вилікувати її як істоту біологічну. На скільки популярними були ці науки, красномовно говорить один факт. У 80-90-i pp. XIX ст. в с. Чоботарці було 3 юнаки, які закінчили гімназію - українці Данило та 1ван Заболотні, поляк Матеуш Бартошинський. Він i Данило вибрали медицину, 1ван— право.

Старший брат теж лю­бив молодшого. Він вирвався на 5 днів до Києва, щоб провести 1вана в далеку Африку - той добровольцем відправлявся на допомогу бурам, які боролись проти англійських колонізаторів. Це був не спонтанний юнацький порив, а обдуманий крок 30-літнього чоловіка. Для небезпечної поїздки потрібні були кошти. Брати вирішили продати батьківську спадщину - кілька моргів (морг - 0,56 га) орної землі в місцях, які чоботарівці прозвали Лозами i Коноплянками.

Данило Кирилович боявся за брата, адже йшов той, вірніше, плив, на першу в світі імперіалістичну війну. Проте ще більше старший брат шанував переконання молодшого. А вони були передовими. Збереглась ха­рактеристика Івана Кириловича: "Пан Заболотний – всебічно освічена людина. Не пориває зв'язків з се­лом. Прогресист. Свою політичну платформу формулює так: загальне, пряме, рівне виборче право плюс: земля, освіта, свобода, рівність i справедливість для трудящих мас".

Видно, що молодший брат був прихильником соціалістичних ідей, можливо, в їх есерівській інтерпретації.

Характеристика викликала у мене повагу, але не здивувала. Хіба могли бути іншими діти подружжя Заболотних? Мою увагу при­вернула фраза: "Захоплюється технікою i механікою - сконструював підводний човен i отримав свідоцтво на свій винахід". Це вже було цікаво, i не тільки тому, що юрист придумав субма­рину. Геніальних дилетантів завжди вистачало, достатньо згадати хоча Г. М. Ки­бальчича.

Інтрига була в іншому. Колись, проглядаючи пожовклі сторінки газети "Но­вороссийские новости" за 1869 р., я натрапив на велику статтю з багатообіцяючою назвою "Подорож залізницею". Журналіст їхав з Одеси i описував все, що бачив з вікна вагона. Під час руху поїзда територією нашого району він захоплено занотував: "Тут великі плантації займають посіви цукрових буряків. Мандрівника вражає заможність селян i чистота сіл i хат. Коло кожного будинку є сад i квітники". Одесит наголошував, що ці землі нале­жать Зенону Бжозовському, який посилає своїх се­лян в університет, а один відомий художник - Засідатель живе постійно в Італії.

Далі було ще цікавіше. "Уродженцем цієї місцевості був Сауляк, який по­мер в 1869 р. від сухот. Він обіцяв стати Добролюбовим у природничих науках, помер ніким не підтриманий, нікому не відомий. I, нарешті, ключова фраза: "Був Сауляк автором про­екту "повітроплавної машини". Просліджувалась певна паралель між його конструкторським талантом i талантом Івана Заболотно­го. Зрештою, останній теж був Сауляком - по матері, Євгенії

Ким же доводився "соколівський Добролюбов" Івану Заболотному-Сауляку? Дядьком (у матері було троє братів, найбільше відомостів тільки про одного Макара)? Родичем? В Соколівці нині Сауляків вже нема, тоді їх було мало, i всі вони мали кровну спорідненість. Але якщо дядьком, то чому про нього мовчать родинні перекази? I все ж, рід Сауляків i рід Заболотних подарував двох конструкторів i геніального вченого. Враховуючи це, можна говорити про певний "інтелектуальний вибух" в селах, які належали Бжозовському, зокрема, Соколівці i Чоботарці.

Іван не врахував печаль­ного досвіду старшого бра­та. Він займався політи­кою. Подільські селяни обрали його депутатом Думи. 3 часом його погляди ста­вали все більш радикальними. Дослідниця Піцик вважає, що під загрозою арешту Заболотний-молодший покинув Росію, а після повернення на батьківщину за таємничих обставин загинув у Криму. Існує и інша версія, В 1910 р. Іван Забо­лотний не повернувся з партійного завдання.

P.S. У музеї Д. К. Забо­лотного збереглось всього 2 фотографії Івана. На першій - фото анфас, гарне, трохи монголоїдне обличчя, розумні очі, які не дивляться, а вдивляються, борідка, як у старшого брата, тільки менш охайна. На другому фото - 5 депу­татів Думи в повний ріст, крайній справа - Іван. Якщо уважно придивитись, то можна помітити, що пер­ше фото Заболотного збільшене з другого... Від та­кого великого життя залишилась всього одна маленька фотографія…
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconМолодіжної громадської організації
Молодіжна громадська організація “феномен” (далі — мго “феномен”) є неприбутковою молодіжною громадською організацією, яка на добровільних...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconУ 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи...
Отже, концепцію, згідно з якою світ побудований на основі трьох елементів, можна вважати універсальною, зате зміст, що виповнює цю...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconВолинський Інститут Підтримки
И місцевого самоврядування, захисту та відстоювання своїх інтересів. Нажаль, саме поняття «адвокасі» розуміють далеко не всі у третьому...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconДядько Софрон І Василь лежали вже другий тиждень на сьому невеличкому...
Василь парубок був несміливий, дуже блідий на виду, соромливий І якийсь чудний. І вони щоразу помалу сходили до своїх клунків І сідали...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів icon1. Вступ до курсу
Даний курс має допомогти студентам якомога краще збагнути природу суспільства І держави, в якій вони живуть, розкрити можливості...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconАлхімії. Я почав, як один із персонажів твору, витрачати всі гроші...
Необхідно сказати, що «Алхімік» є символічним твором, на відміну від «Денника Мага», який базувався на реальних подіях
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconПрограма упю перша проба на ступінь пластуна-учасника друже!
Май на увазі, що здача чи перевірка знань в Пластовій Пробі повинні відбуватися в формі ігор, теренових змагів та інших пластових...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconДовідки: 066 52 57 664
Криму, високо в скелях, майже на небесах, древній Свято- успенський чоловічий монастир отримав величне звання „Кримського Афона”....
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconКодексу адміністративного судочинства України під час розгляду
Кодексу адміністративного судочинства України (далі – кас україни) під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconСтояння під час молитви
Такі символічні чинності оживляють наші богослужби. Без них вони були б монотонні, холодні І позбавлені життя
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка