Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів




НазваПід час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів
Сторінка5/16
Дата конвертації19.06.2013
Розмір1.91 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
^

ПЕРОН У ВРОЦЛАВІ



Вроцлав. Вокзал нагадує вокзал у Львові. В 1979 році мій вроцлавський знайомий показав мені перон, де загинув актор Збігнев Цибульський. Я побачив його у фільмі А.Вайди “Попіл і діамант”. Мені запам’ятався симпатичний, в окулярах, хлопець. Коли називають Снятин, в Івано-Франківській області, то згадують великого українського письменника Василя Стефаника. І це справедливо. Але несправедливо те, що не згадують великого польського актора Збігнєва Цибульського. Княже, біля Снятина, стало його першим полустанком, на якому він сів до поїзда життя. На його дорозі довжиною в 40 років було потім багато полустанків, станцій, вокзалів. Останнім став залитий електричним світлом перон у Вроцлаві…
^ ПОЛЬСЬКИЙ НАЗАРІЙ ЯРЕМЧУК
На Україні всі знають, що в Вижниці на Буковині, народився відомий співак Назарій Яремчук. Не всі знають, що в Вижниці народився Герард Цьолек. Він народився в один день з Людвіком Вариньским, але доля його була інша. Герард став архітектором. Працював в Краківському політехнічному інституті. Автор кількох книг. Якщо вірити твердженню компетентних людей, що архітектура - це музика, яка застигла, то Цьолек Герард з Вижниці був польським Назарієм Яремчуком.

^ ЖИТТЯ І ДУМКИ ЮЗЕФА ВЕЙСЕНГОФА

Вчора перегортав дещо забуту книгу Юзефа Вейсенгофа “Життя і мислі Зигмунта Подфіліпського”. Підкреслені мною 30 років тому стрічки – “Жінка стільки варта, скільки вартий чоловік, якому вона належить”. “Де добре, там і батьківщина”. Книга була написана в 1898 році, а ці сентенції належали Зигмунту Подфіліпському. Я раптом зрозумів, що у світі нічого не змінилось. Був 2002 рік, але по вулицях українських міст ходило багато Зигмунтів Подфіліпських. Значить, тримав я в руках книгу, яка не належала одному народу, яка не містилась в одному столітті. Це була класика. Мені було приємно, що цей великий талант народився на Поліссі. Було добре, що він народив Подфіліпського. Як там у нього: “Життя їх – це не наше безглузде, тривожне життя, прикрите плащиками з фраз, не наша фальшива маленька цнота”. Кажуть, що Вейсенгоф любив багато грати в карти, і навіть щось там програвав. Але яке то має після всього значення!

^ 10 ЛАКОНІЧНИХ СТРІЧОК

Його життя помістилося в 10 стрічок біографічного словника. Там немає про те, які краватки він носив, любив вино чи горілку, які жінки йому подобались. Для високого професіонала не це головне. Хорубський першим в Польщі виконав операцію на мозку. Може, як кожен хірург, був трохи циніком і скептиком. Напевно, дуже любив життя, його тілесність… І, може, в своїй варшавській квартирі згадував про далеку Україну. Там, в Підгайцях, 22 листопада 1902 року він народився.

^ БІЛЯ ЧОРНОГО МОРЯ

Ми розминулися з ним на 48 років. Професор ботаніки Болеслав Гриневецький покинув Одеський університет в 1919 році. Я ввійшов в двері на вулиці Петра Великого, 2 в 1967 році. Він виїхав до Польщі. Таким чином, сталося дві важливі події. Україна втратила вченого. Польща вченого отримала. Він залишив ботанічний сад, директором якого був. До нині там ростуть дерева, які Гриневецький привіз з наукових еспедицій, з Уралу і Кавказу. Ботанічний сад знаходився на Французькому бульварі, біля моря. Ми любили ходити туди і читати таблички, де на латині і по-російськи були написані назви дерев. Вони звучали, як закляття середньовічних алхіміків. Варшавська кар’єра Болеслава Гриневецького була в певнім сенсі віддзеркаленням кар’єри одеської. Професор Варшавського університету, директор Варшавського ботанічного саду. Життя його розділилось на два періоди, по 44 роки. Перший – одеський, другий – варшавський. Мені здається, що перший був кращим. Тоді Болеслав був молодим, жив біля самого синього моря, і все життя було ще попереду…

^ ПОЛЬСЬКИЙ ФРЕЙД З ЄЛИЗАВЕТГРАДА

Контакти двох народів на рівні окремих осіб часто бувають досить плідними. Як тут не згадати українця з Полтавщини Галактіона Короленка і польку з Волині Евеліну Скуревич, в яких народився син Володимир. Він став великим роcійським письменником. В Міхала Хороманьського батьком був Констянтин Хороманський, біолог, поляк. В 1918 році його вбив у Києві артилерійський снаряд. Матір’ю Міхала була Олександра Рогацька. Журнал “Польща” називає її росіянкою, але, судячи по прізвищу, в жилах її текла і українська кров. Міхал народився в Єлисаветграді в 1904 році. До Польщі приїхав в 1924 році. Завдяки Хороманському, Ю.Словацький, Я.Каспрович, Ю.Тувім заговорили по-російськи. Він впровадив в свідомість росіян, українців, білорусів романтичних повстанців, татранських горців, варшавських інтелігентів. В 28 років він виконав головну справу свого життя – написав роман “Ревність і медицина”. Шекспір вперше описав ревність, Хороманський вперше її оправдав. Він любив вести репортажі з психічних лікарень про людей “з розбитою душею”. Таким чином наш земляк на 30 років випередив американця Кена Кізі з його “Польотом над гніздом зозулі” . Одним з перших в європейській літературі Хороманський в книзі “Лікарня Червоного Хреста” звернув увагу на хворих і помираючих. В 1939 році держави Польща і Німеччина “розвелись.” В 1939 році німкеня Рут Сорель вийшла заміж за поляка М.Хороманського. Кохання знову премогло політику. Перед німецько-польською війною німецько-польський союз Хороманських виїжджає до Італії. Канадська осінь принесла несподіване рішення. Повернення до Варшави. Він помер у віці 68 років, але за свою “Ревність і медицину” він залишився 28-літнім…

В’ЮН

В статті “Пінськ і Пінщизна”, надрукованій в “Товаришу народу” за 23 листопада 1838 року, написано: “Є то цікавість цікавша від найцікавших цікавостей, від паризького орангутанга, від левів королівського парку, від бернських медведів.” Тією цікавістю був в’юн. До польської літератури його вперше впровадив відомий польський поет і перекладач Раймонд Корсак. На мою думку, був він не меншою від в’юна цікавістю. Брав участь у повстанні Костюшка. Як солдат, і як поет. Школу закінчив в Варшаві. Оженився на Волянській. Був власником Бабчинець і Тростянця. Пів-року сидів в Кам’янець-Подільській фортеці. Відвідав в Тульчині Станіслава Трембецького. На вічно залишився в українській землі. Похований в селі Великий Жванчик, Дунаєвецького району, Хмельницької області.
^ ЧАРОДІЙНЕ ЛЮСТРО

Колись в Кракові найбільший польський чарівник Твардовський зробив люстро зі срібла. Харбут в своїх книзі “Малий Рим” пише: “В люстро те задивлялись Август ІІ. Сас, Станіслав Понятовський, Наполеон і Юзеф Хлопіцький. Наполеон спішив до Москви, дозволив собі жарт на тему того люстра і вдарив по ньому шпіцрутою. Хлопіцький теж не повірив в силу люстра. Тому Наполеон програв війну з Росією, а Хлопіцький покрив себе ганьбою.” Я так собі підозрюю, що Наполеон втік з Росії по іншій причині. Хлопіцький, перший диктатор повстання 1830-1831 рр., людина смілива, мусив більше довіряти своїм колегам, прислухатись до їх порад. В книзі “Історія польського народу після розподілів” за 1904 рік є портрет. Під ним підпис: “Гжегож Юзеф Хлопіцький. Народився в 1772 році на Поділлі. Барон французької держави, диктатор, потім рядовий, помер в 1854 році в Кракові.” Мені залишилось тільки уточнити, що народився він в селі Капустин, Староконстянтинівського району, Хмельницької області.

^ ПРІЗВИЩЕ В ЕНЦИКЛОПЕДІЇ

Дивна то річ – популярна енциклопедія мистецтва. Вона не цікавиться, де народився архітектор, але дуже уважно слідкує за тим, хто був його вчитель. Це слушно, тому що ще раз нагадує нам, що кожен, навіть геній, у когось навчався. Якуб Кубіцький, як лаконічно наголошує екциклопедія , вчився у Д. Мерліні. Коли маєш вчителя, тобі байдуже, якої він національності. Головне – це його талант. Вчитель поляка Кубіцького був італійцем. Комбінації вчитель – учень трапляються різні. Буває хороший вчитель, кепський учень. Є поганий вчитель і добрий учень. Деколи буває, що талановитий вчитель виховує не менш талановитого учня. Я бачив у Варшаві “Крільчатник” Д.Мерліні і Бельведер Я. Кубіцького. Власне, він перебудував палац, побудований в першій половині ХVІІІ століття Фонтана. Цей архітектор був учителем Д. Мерліні, а Мерліні… Як в цьому світі все поєднано! Стосунки вчитель – учень. Одночасно і продовження, і заперечення. А те, що енциклопедія не звертає уваги на місце народження митця, не вірно. Бо це теж впливає на талант, на вибір, на доброту. Тому я хочу дописати до інформації про Якуба Кубіцького, що він народився в Староконстянтинівському районі, Хмельницької області. Це важливо.

^ КОМЕТА ПОЛЬСЬКОЇ ПРОЗИ

Антоні Слонімський називає Ксаверія Прушинського “кометою польської прози”. Він почав свій яскравий, але короткий політ в місці, яке є унікальним для польської культури. Унікальним по концентрації талантів, які народились тут. Так, це знову був Старокостянтинівський район, Хмельницької області. Це було село з оригінальною назвою Волиця Керекешина. Доля поляка, народженого тут в 1907 році, була певною мірою детермінована. Житомирська гімназія, друга світова війна, лондонська самотність, руїни Варшави. Потім Ксаверій Прушинський став послом Польщі в Гаазі. Він знайшов в голандському архіві рапорт, висланий російським послом до Петербурга: “Гаага – самый скучный город в мире. Прошу Ваше Величество прислать икру, водку и тройку лошадей”. Цей рапорт Прушинський вислав до Варшави. В книзі Антоні Слонімського “Абетка спогадів” – є фото. Там стоять А. Слонімський і К. Прушинський. Він має світле дитяче обличчя. Дивиться з посмішкою понад головою Слонімського, а отже, не бачить автомобільної катастрофи, в якій загине. Слонімський пише, що Прушинського прирівнювали до маркграфа Вельопольського. Слонімський пише, що був він просто польським, дуже польським. На мою думку, і українським… Адже комета належить всім.

^ АНГЛІЙСЬКИЙ КЛАСИК З БЕРДИЧЕВА

Видатні англійські письменники не так часто народжуються на маленькій залізничній станції Іванківці. Навіть для Бердичева це велика рідкість.

Тому з радістю і смутком порозмовляємо про Юзефа Теодора Конрада Коженьовського. Пам’ятаю вулицю Нови Шьвят, 41 у Варшаві. Ми з дружиною знаходимось в зоологічному магазині. Я ще не знаю, що поруч, в будинку номер 45, провела декілька щасливих тижнів родина Коженьовських. В тому будинку зламалась пружина їх життя. Доля почала боротись з маленьким хлопчиком. У 8 років вона забрала у нього мати, у 12 – батька. Перемогти долю можна тільки одним способом – навчатись. Так, принаймні вважав рідний син ХІХ століття – дядько Конрада Тадеуш Боровський. Правда, освіта не зробила пана Тадеуша по-людськи щасливим, але з племінником все буде інакше.

Існує розповсюджений міф, що людина може навчитись іноземної мови, але висловити свої найглибші почуття вона може тільки рідною мовою. Мій земляк Конрад Коженьовський, великий поляк і великий англійський письменник, є яскравим запереченням цього міфу.
^ ПО ДОРОЗІ ДО ІРАНУ
Без будинку того не можна собі уявити Києва дореволюційного, Києва післяреволюційного і Києва взагалі. Так як без собору Паризької богоматері – Парижа. Читач запитає, що спільного між паризьким собором і “будинком Городецького”? Обидва архітектурні об’єкти оздоблені “химерами”. Про Нашу Паризьку Даму написано багато віршів і романів. Про “будинок з химерами” гіди розповідають наївним туристам тільки одну легенду. Зате яку! Цей винятковий будинок був побудований архітектором на честь своєї дочки, яка загинула на “Титаніку”.

Поява архітектора Владислава Городецького була цілком логічною. Якщо один подолянин, Кубіцький, тріумфував у Варшаві своїм Бельведером, то мусив прийти другий подолянин, для своїх успіхів у Києві. Він з’явився через 30 років після Кубіцького. Він народився біля Немирова, і прізвище мав цілком архітектурне – Городецький. З Поділля, через Петербург, він приїде до Києва. “Будинок з химерами”, будинок музею. Він зробив собі, а заодно і Києву, ці подарунки на своє 40-річчя. Перший – тривожний, непропорційний, новаторський. Другий – має статичний, симетричний, традиційний. Два обличчя однієї епохи. Але якщо придивитись краще, то величність можна помітити в першім, і новаторство – в другім. Караїмська кенаса, як шкатулка на Різдво – загадкова, маленька і бажана. Яка стихійність, яка безпосередність! Архітектурні споруди В. Городецького, як геніальні репліки, як відповідь на щось…

Йшов пілігрим по дорозі з Поділля до Ірану. Зайшов до Києва. Залишив йому подарунки. Посміхнувся і зник…
^ СМЕРТЬ В РИМІ
Деколи музиці, навіть такій геніальній як музика Фридерика Шопена, не вистачає слів. Насмілився то зробити Стефан Вітвіцький, мій земляк з села Іванів, Калинівського району, Вінницької області. Чи був він Шопеном в поезії? Мабуть, ні . Деякі з його “сільських пісеньок” були простими і свіжими. Тим і сподобались Шопену. Про Вітвіцького пишуть , що був він, згідно з вироком долі, відірваний від батьківщини. Вірно. Але вірно і те, що людина ХІХ століття сама вибирала собі долю. Ворогом великих польських митців, поетів, композиторів був не тільки політичний лад. Тим ворогом часто був туберкульоз. Шопен помер у Франції. Але згубила його не Франція. Його, може, не зберегла Польща. Так, як не зберегла Пушкіна Росія, чи Шевченка - Україна. Стефан Вітвіцький закінчив свою 45-літню дорогу в Римі. Ідеальне місце для смерті католика. А для поета?
^ ЛИСТ З В’ЯЗНИЦІ
Ця людина мені особливо близька і зрозуміла, дякуючи листу з в’язниці за 15 липня 1802 року.

Вірніше, то був не лист, а програма вивчення народів Польщі. Ні, то була міна, яка висадила в повітря тодішню фольклористичну науку. Автор листа-програми прокламував, що всі багаті люди Європи не мають національності, а всі європейські міста – космополітичні. Якби він жив зараз, то не змінив би своєї думки. Тому, писалось в листі, потрібно вивчати звичай селян, їх мову, одяг, музику, обличчя, помешкання. На селян було направлено мікроскоп, а скоріше, телескоп, так як їх та поміщиків розділяла відстань не менша, ніж від Землі до Марса.

Хуго Коллонтай близький мені ще й тому, що народився на Україні. Він народився у ХVІІІ столітті і залишився його класичним представником в столітті ХІХ . Класичний синтез вченого і ксьондза. Вченого, здається, було більше.

“На уліци Коллонтая, фай дулі фай дулі фай

Баба біє поліцая фай дулі фай дулі фай”.

Людина, яка ввійшла до Львівського музичного фольклору, безсмертна.
^ ДВОЄ ЧАЦЬКИХ
Фотографія в альбомі, зроблена під час наших з дружиною численних подорожей по Волині. Дубно. Брукована вулиця. Будинок під червоним дахом. Холодне блакитне небо. Напис, виконаний рукою дружини: “Будинок, в якому жив Тадеуш Чацький”. Нижче ще одне фото. Фрагмент зеленої стіни. Вікно. Меморіальна таблиця з написом на українській і польській мові: “В тому будинку помер видатний польський просвітитель Тадеуш Чацький”. Вперше я почув прізвище Чацький в середній школі. Ми вчили поему Олександра Грібоєдова “Горе від розуму”. Головним героєм там був Чацький. Про нього нам гарно розповідала наша вчителька Людмила Данилівна Гребінська. Пам’ятаю фразу Чацького: “Служить бы рад, прислуживаться тошно”. З тим другим, польським Чацьким, я познайомився на університетських лекціях. Він теж був дуже симпатичний, розумний, хоч і не такий швидкий, як російський Чацький. Був особливо милим, бо забудькуватим. Був, отже, справжнім вченим. Пам’ятаю, з яким задоволенням я читав статті пана Тадеуша в “Віленському щоденнику” за 1805 рік. Він не прислужувався. Він служив…
^ МОГИЛА НА ЛИЧАКІВСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ
Різні народи по-різному називають місця вічного спочинку. Мені здається, що найбільш образно це роблять євреї: бейт хаїм – будинок життя. Найбільш точно відображає суть українська назва – кладовище. Клад – значить скарб. Найбільший скарб – то людське життя. Суфікс – ище значить щось велике, урочисте. Це добре починаєш розуміти, коли входиш до брами Личаківського кладовища у Львові. Напроти брами скарб, скований під обеліском – Северин Гощинський. По лівій стороні центральної алеї – Іван Франко. А ще далі - Артур Гротгер. Скульптура сумної жінки, барельєф чоловіка з лірою. На кладовищі панує мистецтво. Точніше, скульптура. Вона бере на себе функції нагадування про мертвих. Є тут трохи і літератури. Смерть завжди потребувала поетизації. Живі завжди шукають оправдання. Слова, вислані в погоню. Найбільш натурально звучать тут прізвища. Найбільш щирим є дати народження і смерті. Артур Гротгер лежав на Личаківському кладовищі спочатку як громадянин Австро-Угорської імперії, пізніше, як громадянин Польщі, тепер громадянин України…
^ ПОГРУДДЯ В ЖИТОМИРСЬКОМУ СКВЕРІ
Держави, в якій народився комунар Ярослав Домбровський, вже не існує. Місто, в якому він побачив денне світло, дуже змінилось. Будинок, де він народився, зберігся. Я бачив фотографію Домбровського. В вусах і борідці було щось від Дон-Кіхота.

Він був Дон-Кіхотом, але Дон-Кіхотом ХІХ століття. Одночасно поляк і європеєць. Людей, які його кохали і ненавиділи, давно вже немає. Куди і до кого має повернутись Ярослав Домбровський?
^ ПЕРШИЙ І ОСТАННІЙ
На Личаківському кладовищі є масивний обеліск. Під ним лежить романтик. Але помер він як справжній представник класицизму, доживши до поважного віку. Один з творців “української школи” в польській поезії. Один з перших повстанців 1830-1831рр. Один з перших, хто помітив красу Татр. І останній. Останній романтик, який пережив романтизм, пережив себе, як романтика. Северин Гощинський походить з Іллінців, Вінницької області. Український поляк і польський українець…
^ ДВА КОХАННЯ
ХVІІ століття починалося для Польщі і України дуже успішно, бо під знаком кохання польки і українця. Власне, знаю два таких кохання. Маю на увазі Марину Мнішек, дружину Лжедмитрія І. Коли вона знаходилась у в’язниці, козацький атаман Іван Зарудський звільнив її. Син селянина з-під Тернополя, як пишуть польські дослідники Б.Верніховська і М.Козловський, був людиною незвичайних здібностей і “вроди гарної і пропорційної”. Друге кохання – вимислене Миколою Гоголем, але теж справжнє. Молодий козак Андрій Бульба закохався в польку з Дубна. Він врятував її від голодної смерті і загинув від руки батька. Любов довела Андрія до зради. Іван був більш амбітним, ніж Андрій. Для своєї коханої він хотів захопити Москву. Кохання часто закінчується боротьбою. В першому випадку – з чужою державою. В другому – з власним батьком. Боротьба закінчиться поразкою. Батько застрілить сина. Держава посадить на палю Івана і тільки пам’ять змилується над ними...
^ МЕТЕЛИК І ТРОЯНДА
Все своє життя він спішив на зустріч з одним чоловіком. Він мав з ним багато спільного. У них був один на двох рік народження – 1769. Обидва народились на острові. Обидва в дитинстві були несміливими. Обидва стали військовими. Куди б не йшов Наполеон, він йшов до Веллінгтона. Коли він біг з прапором по Аркольському мосту на зустріч австрійцям, насправді він біг на зустріч Веллінгтону. Коли він плив до Єгипту, він плив до Веллінгтона. Він вбив мільйони чоловіків. Він народив тільки двох. Двох хлопчиків, з яких тільки один став чоловіком. І йому допомогли в цьому дві жінки, дві Марії. Полька Марія Валевська і австріячка Марія Луїза. Його почуття до Марії Першої – типова суміш політики та еротичної пристрасті. Політики – менше, більше пристрасті. Його почуття до Марії Другої -типова суміш політики і пристрасті. Політики - дуже багато, пристрасті дуже мало. Марія Валевська могла не ревнувати Наполеона до Габсбуржанки. Все життя він спішив тільки на одну зустріч. Він встиг на ту зустріч з чоловіком по іменні Веллінгтон. Це сталося під Ватерлоо...
^ СИНЯ ХУСТОЧКА ОСТАННЬОЇ НЕДІЛІ
Любов смертна. Щоб досягти безсмертя, вона ховається в вірші, в мелодії, в пісні. Пісня – це спосіб колективного мислення в голос. Танго - це повід побути сам-на-сам. Світ дає мало можливостей бути разом. Ніч, танець – от і все. Єжи Петербурський лежить на Повонзках. Він три рази щось сказав цьому світу. Перший раз – своїм “Танго Мільонга”. Подобається мені ті гарні, але не здійснені слова: “Убийте ту тужливу тишу”. Світ пробує те зробити протягом останніх двох тисяч років, але безрезультатно. Чим більше на землі музики, звуку, грому, тим більше тиші.

Я люблю то танго за натяк, за спогад, за підтекст. Другим зверненням Є.Петербурського до людей була “Остання неділя”. Не все пам’ятаю з дитинства, а ту мелодію запам’ятав. Там був чоловік який просив дати йому останній шанс. Були слова “утомленное солнце”.

Третій раз Є.Петербурзький написав “Синенький скромный платочек». Синя хустинка – такий собі фетиш для мільйонів солдат посеред ХХ століття. Такий гарний подарунок поляка для Росії. Той, що лежить на Повонзках, три рази щось сказав світу. І світ три рази його почув.
“ЯКБИ ОРЛОМ СТАТИ...”
Маурицій Гославський хотів бути орлом. Став поетом. Оспівував моє Поділля. Близький мені стрічками:

А та Роксолянка,

Що правила Сходом,

Була наша Подолянка,

З Чемеровець родом.

Якщо вдуматись, то між орлом і поетом не велика різниця. Крім одного. Орли живуть довго...

^ ВІН КОХАВ ПОДІЛЛЯ
З Пушкіним його об’єднує спільний рік народження. З Лесею Українкою – любов до Поділля. Заборовський Тимон народився над Збручем, коло Чорткова. На Поділлі жили поруч три народи – українці, поляки, євреї. Найшвидше помітили чарівність цього краю саме поляки. Я не маю тут на увазі народи. Ті давно бачили, що живуть серед стрімких річок, високих трав, запашних квітів. Я пишу про літератури цих народів.

Українські співці Поділля – Михайло Коцюбинський та Анатолій Свидницький прийшли пізніше, бо відповідно в 1834 і 1864 роках.

У Поділлі Заборовського є щось трохи від Шотландії. Гори, через які біжить Збруч, замок на горі, глибокі пропасті...

Дві жінки, яких кохав він, можливо, розуміли його, але не кохали. Третя жінка – мати, можливо, кохала його, але не розуміла. Тимон Заборовський не був задоволений своїми віршами. Але цим рядком “Дністре, сторожу Поділля ти невтомний”, мені здається, він тоді був задоволений. І не тільки тоді, і не тільки він...
^ СПОГАДИ ПРО КИЇВ
Про Київ писали літописи, пісні, романи. Літописця Нестора Київ, як місто, як феномен цивілізації, не цікавить зовсім. Його цікавить Русь. Романіста Київ цікавить, як певний географічний простір, в якому рухаються його герої. Пісень про Київ написано багато. Там є багато каштанів, Хрещатика, Дніпра, але Києва там мало. Ті пісні писали в основному представники селянської культури. Вони не до кінця розуміли, що таке феномен міста. Вони кохали Київ за комфорт міської культури.

Юзеф Ген написав про Київ спогади. Коли пишеш про Київ, то між тобою і ним завжди щось стоїть. То заангажованість політична, то професійна недосконалість, то любов до конформізму. А спогади – це зовсім інша річ. Спогади – це минуле. А з минулим ти залишаєшся сам-на-сам. Спогади – це втрата. Тому в спогадах багато справжнього. Не пишіть про Київ романів. Напишіть про нього спогади. Хай згадає про нього і той, хто був у ньому один день, і той, хто був у ньому все життя. І тоді все буде, як у пана Юзефа Гена: і літопис, і роман, і пісня…
^ ПРІЗВИЩЕ В МЕТРИЦІ
Прізвище в Йосифінський метриці за 1787 рік. Латинські літери, розкладені власне в такому порядку: НО – ДО – WA – NY. Саме такий порядок латинських літер дозволяє мені зробити обережний висновок, що мій предок прийшов на Поділля з Львівських Карпат. Польський чиновник, який каліграфічно виводив моє прізвище, не підозрював, яку послугу мені робить. Він великодушно дав мені можливість догадатись, що предок мій спустився з гір на подільські рівнини в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття.

Ці 8 літер латинської абетки, розташовані саме таким чином, дали надзвичайно інформаційну комбінацію. Я дізнався, що мого предка могли годувати, виховувати якісь названі батьки. А він виріс і… Склався захоплюючий сюжет для повісті. В Йосифінській метриці за 1787 рік я зустрів прізвища, теж характерні для мого району. Предки цих людей разом з моїм предком прийшли з Карпат. Вони зробили багато хорошого для нової батьківщини. Лимич Андрій Іванович став одним з кращих лікарів-рефлексотерапевтів, Вакарчук-Гаврилюк Галина Михайлівна – талановитою вчителькою, Красножон М. – вченим. Бартки були сільськими інтелегентами. Мені цікаво було читати ці прізвища, думати над інформацією, яка була в них закладена. Вони були записані тоді, коли в світі були прізвища Сен-Сімон, Костюшко, Пушкін. Вони були записані латинськими літерами в той час, коли до штурму Бастилії залишалось 2 роки. Селяни зробили ще одну революцію. Можливо, не таку помітну, але не менш важливу. В кінці ХVІІІ століття мої предки і предки моїх земляків переможно ввійшли до літератури. Спочатку вони ввійшли до метрик, до списків. Але тріумфом моїх предків-селян і одночасно їх поразкою стане ХІХ століття. Тут вони ввійдуть до віршів, до пісень, до оповідань. Їх будуть боготворити Шопен і Пушкін, їхньої уваги будуть домагатись Байрон і Толстой. Тут на них вперше кине свій уважний і втомлений погляд історія. Початок ХІХ століття. Наближається цивілізація, основана на прізвищах. Капіталізму потрібні прізвища.

Прізвище “Ноdowany” в Йосифінській метриці. Інформація, закинута в майбутнє. Спосіб ідентифікації особистості. Індульгенція на існування роду. Перепустка до історії…
^ КНЯЗЬ ОЛЕГ
Його ім’я не потребує ніяких додатків. Ні слів, які б переконували сучасників і потомків у величі його розуму, як Ярослав Мудрий, ні вказівок на його географічне походження, як Олександр Македонський. Його ім’я – в ряду інших імен: Цезар, Наполеон. А може, це порівняння некоректне. Адже ці люди мали й інші імена – Гай Юлій Цезар, Наполеон Бонапарт. Він же носив тільки одне ім’я, коротке, як крик – Олег. В нього немає імені по батькові, яке б його або компрометувало, як Ігоря Ольговича, або підносило, як Ізяслава Ярославовича. Йому повезло, бо потомки не дали йому образливого прізвиська, як Святополку Окаянному.

Чим він цікавий для мене? Тим, що будучи норманом, служив вірою і правдою Русі? Таких було багато. Тим, що вбив Аскольда і Діра? Явище те було теж розповсюджене. Не дивує мене заключений цим князем договір з Візантією. Хоча, якщо чесно, приємно відзначити, що саме за його правління руські люді змогли їхати за кордон туристами. Чого тільки варті ці групи по 50 чоловік на вулицях Константинополя. Та не це головне. Головне в цьому князі – його бажання перемогти долю. Бо колись запитував він волхвів, віщунів: «Од чого мені прийдеться помирати». І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім – од нього тобі померти». І Олег перестав сідати на свого коня. А коли на п’ятий рік згадав, де його кінь, йому відповіли, що він помер. І коли наступив на череп коня, як каже Нестор, «виповзла звідти змія, вжалила його в ногу».

Отже, Олег бореться з невідворотною долею, а це справа серйозніша, ніж битви з древлянами, сіверянами чи навіть хозарами.

У всій історії людства можна знайти під стать Олегу тільки одну людину – Опухлу Ногу. Саме так перекладається ім'я Едіп. Дельфійський оракул, цей несамовитий грецький волхв, напророкував йому, що він стане убивцею свого батька і чоловіком матері. Правда, тут боротися з долею став не сам Едіп, а його батько. Він наказав викинути сина на з’їдання звірям, з проколотими ногами. Едіп вижив, зустрів батька свого Лая і вбив його, не знаючи, що вбив батька. Потім розгадав загадку Сфінкса, став царем Фів і оженився на матері. Дізнавшись правду, Едіп осліпив себе.

Можливо, що доля Едіпа цікавіша від долі Олега. Але Едіп – це міф, прекрасний грецький міф. Олег – це правда, жорстока руська правда.
^ ВЛАДИСЛАВ IV
Я гортав книгу К.Т. Найлора "100 осіб, які мали найбільший вплив на історію Польщі". Я шукав там біографію Владислава IV. На п’ятому місті я знайшов Владислава II Ягела, на п'ятдесят третьому перебував Владислав Локетек, поруч, на п'ятдесят четвертому місці знаходився комуніст Владислав Гомулка, вісімдесят перше місце посідав той, хто вперше застосував Ліберум вето – Владислав Вікторин Сіцінський. Вісімдесят дев'яте місце зайняв політик з двадцятого століття Владислав Євгеніуш Сікорський. Владислава IV серед цих цікавих і корисних для Польщі особистостей не було.

Королем він став відносно пізно – в 40 років. Правив країною 16 років. Владислава IV можна впевнено назвати «варшавським мрійником», так як Францішек Лесьняк пише, що дві великі мрії Владислава – оволодіння короною Швеції і антитурецький хрестовий похід, не здійснились. Він шукав партнерів на Заході, але не використав шансів на пошук союзників на Сході, в Росії. Владислава пізно вступив на трон, і занадто рано покинув його. Королі не завжди народжуються в столицях. Це підтвердив своїм народженням в Лобзові коло Кракова і Владислав. Королі не завжди щасливі діти. Владислав втратив маму в три роки. Королі можуть мати цікаві біографії. Це довів своїм життям Владислав. З дитинства він брав участь у важливих історичних подіях, але завжди в тіні амбітного батька. Був присутній при шлюбі Марини Мнішек з Димітрієм. В 1607 році тремтів у Вавелі перед бунтівниками Миколая Зебжидовського. В 1610 році мав непевну можливість стати російським царем. В 1611 році він бачив полоненого Василя Шуйського.

1 вересня 1621 року Владислав приєднався до оборонців Хотина.

Небезпека загрожувала не тільки з боку турків, сілезців чи Москви. В 1626 році наступником трону було висунуто брата Владислава, Яна Казиміра. Діяла проти Владислава, навіть хитріше і підступніше від султана Османа, його мачуха Констанція. Діяв проти себе і він сам, даючи привід до того, щоб його звинуватити в марнотратстві.

Природа, бачу чи, що союзників серед людей в нього не багато, допомога Владиславу. Мачуха помирає, і він отримує шанс. Але ХVII століття в Польщі – це століття втрачених шансів. Століття втрачених шансів перш за все для панів, бо селяни шансів взагалі ніяких не мали. 30 квітня 1632 року природа вбила Сигизмунда ІІІ, і тим самим знову дала шанс його сину. Владислав став королем шведським, Ян Казимір отримав бажану польську корону. Щоправда, це відбулося в грандіозних планах, які амбітний Сигизмундович представив Габсбургам. І ця велика утопія допомагала. Проте Владислав ще раз доказав, що великі утопісти часто бувають і великими реалістами. Він добивався цілком реальної підтримки впливових не католиків, помирився з братом Яном Казиміром. 14 листопада після 195 днів перемог і поразок Владислава коронували королем Польщі. Корона постійно зсувалася йому з голови. В так милому серцю поляка в листопаді 1633 року помер шведський король Густав Адольф. Перед шведами появилась можливість вибору: або 6 – літня Кристина, або 38 – літній Владислав. Шведи, чи скоріше канцлер А. Оксенстєрна, вибрали дівчину. Військовим дебютом польського короля став Смоленськ. В червні 1634 року було підписано Поляновський мир, що був одночасно і перемогою і поразкою. Поразкою тому, що Владислав відрікся від прав на царську корону.

Двоє братів завжди відігравали в історії визначну роль. Достатньо згадати тут Каїна і Авеля, Ромула і Рема, Болеслава і Вацлала, Кастора і Полідевка.

Польська історія ХVII століття теж дала світу приклад діяльності двох братів – польських королів Владислава і Яна Казиміра. Двох братів завжди порівнювали. Часто один ставав персоніфікацією добра, другий – зла. Порівняння не приносило паритету сторін. Авель був кращим за Каїна, Рем добрішим за Ромула, Болеслав гіршим від Вацлава. Владислав і Ян Казимір, хоча тільки по батькові, але теж були братами. А, значить, їх теж порівнювали. Порівняння були не на користь останнього. К. Н. Найлор вважає, що Яну Казиміру прийшлось заплатити рахунки за 60 років панування Вазів, за війну з Хмельницьким, і навіть за господарчу кризу на європейському континенті.

Він був на 14 років молодшим від Владислава. В 1633 році захворів на віспу і покинув армію. Цісар запропонував Яну Казиміру посаду віце – короля Португалії і адмірала іспанського флоту. За наказом кардинала Рішельє Ян Казимір був арештований, як шпигун. Після двох років в’язниць повернувся до Польщі, а в 1643 році поїхав до Італії. Тут вступив до ордену єзуїтів. В 1647 році, після довгих змагань з Фортуною, повернувся до Варшави. Після смерті Владислава IV стати королем Польщі Яну Казиміру допоміг Богдан Хмельницький. Чи означає це, що гетьман сам собі вибрав і Збараж, і Берестечко, і Переяслав? Новий король успадкував по Владиславу не тільки війну з козаками, але й Людвіку Марію Гонзагу, вдову старшого брата. Все панування Яна Казиміра – це період гострої кризи Речі Посполитої, розвалу її військової міці і державних структур.

В період козацьких війн Річ Посполита стала, в першу чергу, жертвою діалектики. В ній існували дві партії – поміркована і військова. Серед поляків розповсюджувалася думка, що причиною польських нещасть є не вади шляхти і Речі Посполитої, а навпаки – їх досконалість. А як же Ян Казимір? Як король, помер 16 вересня 1668 року, коли зрікся престолу. Через 4 роки помер як людина. Кажуть, на звістку про взяття турками Кам’янця – Подільського.

^ ПРО ДОЛІ ПОЛКОВОДЦІВ.
Цікавими були й долі полководців, без яких не могло бути королів, царів, султанів.

Смерть гетьмана Станіслава Жулкевського подібна до смерті античного героя.

«Нас залишилось 11 чоловік, - пише свідок тих подій – гетьман польський дванадцятий з канцлером тринадцятим. Гетьман не хотів сідати на коня ї йшов з ним пішки. Як Спартак, заколов свого коня шаблею. Жулкевський загинув 6 жовтня 1620 року. Тіло його знайшли за 5 кілометрів від Могильова – Подільського. Права рука була відрубана. Ворог відтяв голову гетьмана, настромив на спис і поставив перед наметом Скіндер – паші. Потім її відіслали до Константинополя.

Польські полководці М. Потоцький і М. Калиновський потрапили в полон до кримського хана. В столиці кримських караїмів Чуфу-Кале я бачив печеру, де сиділи гетьмани. Гроші в XVII ст. мали таку же силу, як і в XXI ст. В кінці 1650 р. Калиновський був викуплений. Якщо загибель Жулкевського серед 13 чоловіків була помічена сучасниками і опоетизована потомками, то смерть Марціна Калиновського на Батозькому полі серед 20 тисяч польських смертей не мала такої рельєфності і режисури. Загибель полководців на полі бою не була тільки польським пріоритетом. В тридцятилітній війні, в боях на Леху загинув командувач католицькою армією Тіллі. Часто королі були полководцями, полководці – королями. Шведський король Густав Адольф 16 листопада 1632 р. в битві при Люцені зустрівся з іншим великим стратегом – Валенштейном. На тісному полі двом велетням стало тісно. Один мусив піти. Це зробив шведський король. Його загибель не дала можливості шведській армії реалізувати перемогу. Валенштейн ставав все більш самостійним. Це можна собі дозволити, якщо маєш під орудою 100- тисячну армію. Фердинанд II запідозрив його в зраді. В лютому 1634 р. Валенштейна позбавили посади командувача. Потім він був убитий підкупленими офіцерами.

Хотілось би звернути увагу читача на один збіг. В тому же, 1634 р. загинув видатний російський полководець Михайло Шеїн. Доля його подібна до долі М. Потоцького і Валенштейна. Після взяття поляками Смоленська в 1611 р. пораненого Шеїна взяли в полон і разом з родиною привезли до Польщі. Через 8 років він повернувся до Москви. В 1632 р. його призначають командувачем армією в російсько-польській війні. Після вимушеної капітуляції Шеїна звинуватили в багаточисленних злочинах і помилках і стратили на Красній площі. Смерть Шеїна стала більш театральною, ніж смерть Валенштейна. Її можна порівняти зі стратою англійського короля Карла II в 1649 р.

Коли ми говоримо про поляків початку XVII ст. про С. Жулкевського, Марину Мнішек, Лжедмитрія, то деколи забуваємо про їх московських антагоністів, Жаліємо для них фарб, як чорних, так і білих. Михайло Скопін – Шуйський прожив 24 роки. Це - наймолодший полководець всього XVII ст. Цар Василь Шуйський наказав отруїти його, бо московитяни шанували Скопіна-Шуйського більше, ніж царя.

Знову тут з'являється тінь Валенштейна і Фердінанда II. Тільки те, що зробили з австрійським полководцем багато чоловіків, тут робить одна жінка. «Княгиня Дмитриєва Шуйського, Малютина дочь Скуратова, прийде к нему с лестью, нося чашу мёду с отравой».

Ще один герой російсько – польської війни 1654-1667рр., соратник Івана Золотаренко, впав не на полі бою. Він був убитий своїми, під час повстання стрільців в Москві в 1682р. Отже, з восьми найбільших російських полководців XVII століття четверо загинуло від рук своїх. Більш щасливими в цьому відношенні були воєначальники XVIII ст. З п’ятнадцяти чоловік ні один не був вбитий своїми. Навряд чи це можна пояснити лише жорстокістю росіян…

Однак, повернемось до Польщі. Конрад Т. Найлор вважає, що в постаті Яна Казиміра є щось дійсно трагічне, і важко не співчувати людині, проти якої боролась доля. Можна погодитись, але виразити при цьому певні застереження. В кожному польському королеві XVII ст. (і не тільки), було щось трагічне. Хоча б тільки тому, що кожне панування закінчувалось смертю героя. Коли мені кажуть, що природна смерть Владислава IV в 53 роки – це не трагедія, я не можу з цим погодитись. А хіба не було нічого трагічного в житті Яна Собєського?
^ SIC TRANSIT GLORIA MUNDI
Перший раз саркофаг з останками Сигизмунда Августа відкрили в 1791 році з ініціативи Тадеуша Чацького. В листі до Адама Нарушевича він писав "Сигизмунд Август лежить... хмелем присипаний, який так зберігся, протягом 218 років. Тіло ціле, час замінив природній колір в чорний. Одяг з багатого, але зітлілого матеріалу, на голові – корона при правій руці – держава при лівій – позолочене берло, на грудях – напис на срібній блясі. Я знайшов на шиї Сигизмунда Августа золотий, простої роботи, ланцюжок, на якому висить хрест... В ногах цього великого короля... лежить Анна, дочка Сигизмунда I, сестра Августа."

Після відкриття останків Яна III Собєського Мончинський побачив "забальзамоване тіло, яке ще зберегло прекрасну фігуру цього короля. Вуса продовжували оздоблювати обличчя цього героя." Я. Сєменський писав, "що дами заперечували натуральність цих вусів. Вони старались доторкнутись до них, і таким чином, зіпсувати цю славну оздобу віденського героя".

Ще раз труну Собєського відкрили 12 листопада 1938 року. Там знайшли королівський останки, які відносно добре збереглися. На черепі була плюшова шапочка. Корона срібна, позолочена, сильно пошкоджена, лежала біля черепа. На руках були рукавички.
^ ПРО КОРОЛЯ БОДУІНА І ВЕЛОСИПЕДИСТА ЄДДІ МЕРКЕСА.
Недавно мені до рук попалась книжка польського дослідника Анджея Біліка «Бельгійські зустрічі». Цікаво і корисно було читати про королівство, де живуть фламандці і валлони. Бельгія була єдиним краєм (як стверджував автор), де автостради освітлювались. Тут дуже любили жити в малих приватних будинках. Я з великим задоволенням відзначив, що мій Крижопіль з його приватним сектором чудово б вписався в якийсь валлоно-фламандський пейзаж. Щоправда, подальше читання мене розчарувало. В Бельгії не було сіл в нашому розумінні слова. Мені наївно показалось, що від цього жителі Бельгії щось виграли, але, одночасно, щось важливе втратили. У Бельгії ніхто нікуди не спішив.

За «Словником» С. Ожегова спішити - старатись розбити , виконувати щось якомога швидше. Чи можна було беззастережно погодитись з цією думкою?

Може, це була точка зору екзальтованого туриста зі Сходу. А може, ніхто не спішив, тобто ніхто не ходив пішки. Як вдалось історії виховати таких педантів, таких пунктуальних людей? Ще у 18, як і протягом майже трьох попередніх століть, Бельгія знаходилась на становищі колонії. Раштатський мир 1714 року передав Бельгію (так звані Іспанські Нідерланди) з-під влади Іспанії у володіння австрійських Габсбургів. Іспанія пішла з Бельгії не переможницею, як це було в Латинcькій Америці чи на Філіппінах. Там вона залишала мову і традиції. В минулому бельгійці були народом, який завжди поспішав. Поспішали жителі Брюсселя, коли знищували в 1566р іспанські католицькі ікони. Поспішали «лісові гези», коли нападали на іспанські загони. Поспішали жителі Фландрії, коли вибирали нові органи революційної влади.

Поспішали в 1585р жителі Антверпена, здаючи своє прекрасне місто іспанцям. Поспішали жителі Брабанту, створюючи другі за 10 років (після США) Сполучені Штати Бельгії в 1790р. В 1585р бельгійців від’єднали насильно від північних голландських провінцій. Вони не хотіли роз’єднання. В 1815р насильно приєднали до Нідерландського королівства. Вони не хотіли приєднання.

Брабантська революція 1830 теж почалось у Франції. Вона привела до створення самостійної держави. До середини 20 століття, як пишуть усі європейські підручники історії, Бельгія зайняла одне з перших місць серед промислово розвинутих країн світу. В цьому я бачу заслугу і Бургундської держави, до якої входила Бельгія з 1516. До успіху Бельгії приклали руку і древні кельти, і древні римляни. Бельгія мусить бути вдячна і голландцям, і французам. Цю вдячність Бельгія зберегла. Одна частина її населення – фламандці, говорять на голландській мові, друга – валони, на французький. Хто ж є бельгом у Бельгії, якщо люди називають себе фламандцями, валлонцями або брюсельцями. Кажуть що їх всього два: король Бодуін і велосипедист Єдді Меркс...
^ БЕНДЖЕМІН ФРАНКЛІН
Американці не люблять сплячих лисиць і порожніх мішків. Франклін не був ні тим, ні другим. Він був сином свічника. А хто, як не син свічника, вміє цінувати час. Хто краще знає, що час спливає, як віск зі свічки. Три свічки і ночі не має. Шість свічок – і не має дня. Зовсім не дивує той історичний факт, що син свічника Бенджамін Франклін став журналістом. Шість свічок – і дня немає. А день – це жур по-французьки. Журналіст, який придумує громовідвід. Він став революціонером в час, коли інші стають запеклими контрреволюціонерами і переконаними консерваторами – в 69 років. Бенджамін на єврейській мові – улюблений син. Чи був Франклін улюбленим сином Америки? Не впевнений…

ФРАНЦІЯ
Париж старший, ніж Франція. Київ старший від України. Франція вела дуже багато війн. Але найстрашніша з них – Франко-Французька. Часто в її історії все вирішував тільки один голос. Коли Конвент голосував за вбивство короля Людовіка ХVІ проти було 360 французів, за – 361. Коли депутат Валлон запропонував поправку, щоб президента обирали на 7-річний строк, 253 парламентарії було «за», 252 – «проти». 1 лютого 1875 року перевагою одного голосу була проголошена Третя республіка. Як і в кожній країні, у Франції було «дві Франції». Посада президента Франції появилась у ХІХ столітті, але садиба президентів – Єлисейський палац був збудований у 1718 році. В його 120 приміщеннях проживала маркіза де Помпадур. Можливо, вона чула себе тут не так одиноко, як в 1852 кімнатах Версальського палацу…
^ ЛЬВІВСЬКИЙ КАФКА
Одного зі своїх «героїв» я знайшов в журналі «Коб'єта і Жичє». Про нього розповів М. Видмух. Цей персонаж народився в лютому 1887р. в Кам’янці-Струмиловій, пізніше проживав з батьками в Самборі. Після смерті батька почались фінансові труднощі. Турбота матері робила його все менш здатним до самостійного життя. Батько залишив в спадщину туберкульоз. Весь цей згусток проблем називався Стефан Грабінський.

Після влаштування на роботу у львівську гімназію здалося, що починається нормальне середнє існування. Навчання, праця, дружина, діти, трохи літературної творчості. Так могло бути, але… Ще хлопцем Стефан почав шукати втечі у світ містики, привидів, демонів, чудес. Він все більше віддалявся від дійсності, більше того, відчував себе в ній безпорадним. Грабінський не міг знайти собі місця серед здорових, веселих, впевнених в собі чоловіків і жінок, хоч і прагнув бути таким, як вони. Трудно, однак, було перебороти власну несміливість. В 30 років Стефан оженився на молодій вчительці Казимері Корвін-Гонсьоровський. Вони вирішили втекти від минулого до Перемишля. Проте минуле притягує, як безодня. Через 4 роки Грабінський покинув дружину і повернувся до Львова. Вибираючи між світом конкретним, практичним і світом мрій та уяви, вибрав другий.

Львів для нього став тим самим, чим для Кафки Прага. Тут Стефан писав про сили, які володіють предметами і людьми, про несамовиту еротичність, що веде до злочину і шаленства, про чорну магію і народні вірування. Чи парапсихологічні інтереси Грабінського породжували любов до самотності і ненависть до нормального життя, чи, може, його самотність народила зацікавленість містикою? Самотність, хвороба, агресивна опіка з боку матері? Не знайдемо відповіді, а ствердження, що вона лежить посередині, буде тільки зручною банальністю.

В реальному Львові відбувались фантастичні речі. В оповіданні «В будинку Сари» приятель оповідача знайомиться з гарною жінкою. Зустрічаючись з нею, втрачає здоров'я, говорить тільки про коханку. Пізніше з'ясується, що ця демонічна львів’янка протягом довгих років зберігала молодість і красу, знищуючи таким способом чергових партнерів.

Жінки в його книгах були гарні, злі… і сильні. Були добрі, і шляхетні, але слабкі, приречені на поразку. Чоловічим життям керували незрозумілі сили, мрії, про які краще було не признаватись навіть самому собі. Цілими роками могло нічого не відбувались, світ був ясним і нормальним… І раптом чоловік попадав в таємничий будинок, зустрічав там жінку, яка заставляла забути про все, хоч розум попереджував, що ця пристрасть погубить.

Жінки, яких придумував львів’янин Стефан Грабінський, були мотором цього світу, змінювали цей світ, впливали на його долю. А може, він їх не придумав і вони існували та існують насправді?

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconМолодіжної громадської організації
Молодіжна громадська організація “феномен” (далі — мго “феномен”) є неприбутковою молодіжною громадською організацією, яка на добровільних...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconУ 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи...
Отже, концепцію, згідно з якою світ побудований на основі трьох елементів, можна вважати універсальною, зате зміст, що виповнює цю...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconВолинський Інститут Підтримки
И місцевого самоврядування, захисту та відстоювання своїх інтересів. Нажаль, саме поняття «адвокасі» розуміють далеко не всі у третьому...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconДядько Софрон І Василь лежали вже другий тиждень на сьому невеличкому...
Василь парубок був несміливий, дуже блідий на виду, соромливий І якийсь чудний. І вони щоразу помалу сходили до своїх клунків І сідали...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів icon1. Вступ до курсу
Даний курс має допомогти студентам якомога краще збагнути природу суспільства І держави, в якій вони живуть, розкрити можливості...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconАлхімії. Я почав, як один із персонажів твору, витрачати всі гроші...
Необхідно сказати, що «Алхімік» є символічним твором, на відміну від «Денника Мага», який базувався на реальних подіях
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconПрограма упю перша проба на ступінь пластуна-учасника друже!
Май на увазі, що здача чи перевірка знань в Пластовій Пробі повинні відбуватися в формі ігор, теренових змагів та інших пластових...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconДовідки: 066 52 57 664
Криму, високо в скелях, майже на небесах, древній Свято- успенський чоловічий монастир отримав величне звання „Кримського Афона”....
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconКодексу адміністративного судочинства України під час розгляду
Кодексу адміністративного судочинства України (далі – кас україни) під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconСтояння під час молитви
Такі символічні чинності оживляють наші богослужби. Без них вони були б монотонні, холодні І позбавлені життя
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка