Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів




НазваПід час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів
Сторінка4/16
Дата конвертації19.06.2013
Розмір1.91 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

^ Коментар перекладача

"Глибокі i таємничі яри над Дністром".

Моє рідне Побережжя. У "Поберезькій icторії" 1761 року Ю. Метельський писав, що до Побережжя входили ключі: Краснянський, Мястківський, Рашківський, Чечельницький, Савранський, Юзефгродський (Балтський), Томашгородський, Цехиновський, Ягорлицький i Шаргородський. Як пише професор М. Крикун, ареал Побережжя приходився на землі, розташовані в басейнах Дохни, Савранки, Кодими, всіх "брацлавських" приток Дністра, - величезний простір між Мурафою, Богом, Кодимою, Ягорликом i Дністром, північні рубежі якого підходили близько до лінії містечок Джурин -Тульчин - Тростянець. Анонімний автор кінця XIX століття пише, що дністровське Побережжя - це басейн Русави, Марківки, Кам'янки - від ліній містечок Томашполь - Тростянець на півночі до м. Рашкова на півдні.

Далі невідомий автор зазначив, що місця ці відрізняються перехідним, змішаним характером, так як знаходяться між чітко вираженими українською i молдавською мовними зонами під досить помітним молдавським впливом.

Доля звела молодого клерика з отцем Геркуланем Зярнком, сокальським священиком. Зярнек розповідав семінаристам про Славуту, Ізяслав, Шепетівку, про інші українські історичні місця. Смерть шанованого всіма отця вплинула на подальше життя о. Мартиніана Войчеха Дажицького. Його ще більше захопила історія, а зацікавленість Україною не залишила ні на хвилину.

11 жовтня 1944 року він опинився в Житомирі. Нести житомирським полякам світло віри - мрія молодого ксьондза. Він не міг бути ніяким. Завжди у справу вкладав своє серце. Шанував кожну людину. Чи то був поляк, чи українець... Обслуговував 5 районів в Житомирській, i 5 районів - у Київській області. 3 березня 1946 року в населеному пункті Кримек, Радомишльського району, Войчех Дажицький був заарештований. Знайдені при ньому "Дзяди" А. Міцкевича були потрактовані як антирадянська література.

13 тисяч кілометрів від Житомира до Японського моря. Судно "Маяковський". Колимські гори. Потім ше 640 кілометрів на північ. Сусуман. І ще 40 кілометрів за Сусуманом. В кінці листопада - мінус 50°С. Тут отець Войчех Дажицький провів довгих сім років. Він возив тачкою дрібно потовчений камінь, змішаний з землею. 3 нього виполіскували золото. Протягом року - три вільні дні. Новий рік, 1 Травня i річниця революції. Потім з поверхні його перевели в глиб шахти. Там молодий в'язень, мусульманин, надав допомогу католицькому ксьондзу. Кожного дня - 12 годин важкої праці. Фізичне й моральне вичерпання. Табірний лікар Борис Лесьняк пише, що побачив скелет, обтягнутий шкірою. Непропорційно велика голова, і сині очі, які посміхались. Відтоді стало легше. Порядність, внутрішній спокій, сумлінна праця покращили умови життя о. Мартиніана.

Він не міг нічого робити абияк, недбало, щоб тільки збутися. Одного разу йому дали випрати простирадло, яке використовували як скатерку для шпитального бараку. Отець Мартиніан взявся за справу, як завжди, сумлінно. Знайшов десь кусочок мила, якийсь таз. Довго намилював, викручував, полоскав, сушив, прасував. Наступного дня табірний чиновник ніяк не міг повірити, що це та сама тканина, яку він приніс вчора... Потім о. Мартиніан працював в кухні. Мив підлогу, прибирав, підносив, допомагав угорському єврею, шеф-повару якогось будапештського ресторану.

Нелюдська праця в таборі, голод, холод. В'язні втрачали не тільки надію повернення додому, але i бажання жити. Отець Мартиніан молився. Все приймав без проклять, без нарікань. А багато людей повірили у сни. Сни підтримували надію, або цю надію гасили. До цих пір ксьондз Дажицький глибоко переконаний, що бачив тоді пророчі сни. В останню ніч перебування в таборі побачив себе серед пшеничного лану. Важке колосся гнулось до землі. Він гладить його, радісний, щасливий. Через кілька хвилин після пробудження його викликали до коменданта табору i повідомили про звільнення...

1 листопада 1953 року о. Мартиніан отримав дозвіл на парафію в Мурафі. Крім Мурафи, обслуговував костьоли в Шаргороді, Чернівцях, М'ястківці, Молчанах, Браїлові, Красному. 21 травня 1957 року його направили в М'ястківку. М'ястківка (Городківка) стала останньою життєвою пристанню отця. Тут знайшов, нарешті, широке поле для дій, доброзичливості i вдячні серця як поляків, так i українців. Крім М'ястківки, о. Мартиніан обслуговував ще понад 100 населених пунктів у восьми районах Вінницької області.
^ Коментар перекладача

Побережжя... Тут разом жили чотири народи: українці, поляки, євреї, молдавани. Молдавани асимлювались, i про них нагадують тільки прізвища Ніколіца, Капріца, Постолатій, назва кукурудзи - пепшой i південна смаглявість багатьох мешканців. Євреї виїхали, i стають такими ж далекими i загадковими, як написи на єврейських кладовищах. Поляки на Побережжі. Їхні прізвища нагадують мені "золотий вік" польської держави...

Побережжя... Руїни старого млина над тихою Кам'янкою. Пограбовані польські склепи в Ободівці. Могутній розбійницький дуб над яром у Чорному лісі. Древня польова дорога, по якій колись проскакала Бася, рятуючись від Азиї-бея. М'ястківський костьол, збудований Любомирськими в 1747 році…

...Ксьондз Дажицький, оточений багаторічною легендою, знаний i шанований в цьому краї. Він зi щирою любов'ю i ентузіазмом говорить про своїх парафіян від Одеси по Житомир i від Києва по Бар. Bcіx знає, до вcix відноситься з батьківським почутгям. Духовні з М'ястківки - о. Тадеуш Лучак, о. Регінальд Малецький i о. Дажицький - скромні, працьовиті. До кожного відносяться з однаковою доброзичливістю i щирістю, посмішкою i лагідністю, готові виконати кожне прохання чи делікатне побажання. Вони не ділять людей на більш чи менш важливих, освічених і простих, начальників і підлеглих. До простих жінок, які не мають ніякої освіти, відносяться так же, як до представників місцевих влад. З молодими хлопцями - кандидатами до духовного стану, отці з М'ястківки розмовляють не з меншою зацікавленістю, ніж з нами, гостями з далекої Польщі, людьми з великим життєвим досвідом. Вони не підкреслюють якоїсь інтелектуальної вищості, в їх поступках немає позерства, притворства.

Кілька днів перебування в М'ястківці дозволили переконатись, що там будуються справжні мости між націями і близькими релігійними конфесіями, між українцями і поляками, між православними і католиками.

...Можна було б ці спогади і роздуми закінчити фрагментом, який надіслав "Польський Дім" отцю Мартиніану: "Щоб Ви служили Церкві, Вірі і Христу до ста років..."

(Скорочений переклад з книги Л Карловича “Терниста дорога”)
^ Коментар перекладача

Конрад Т. Найлор абсолютно вірно, на мою думку, відзначив, що були ксьондзи-повстанці, ксьондзи-революціонери, такі як Петро Сьцегенний чи Александр Пуласький. Були ксьондзи - вчені, нарешті, перебуваючи в повній гармонії зі своєю професією, ксьондзи - суспільники. Був такий святий брат Альберт (Адам Хмельовський, 1845 - 1916 ), який був художником, повстанцем, але перш за все опікуном убогих, засновником чернечих спілок.

В тому ж визначному 1916 році покинув цей світ Хонорат (Флорентин Вацлав) Козьмінський. Він організував 24 підпільних чернечих об'єднання, їхня діяльність була направлена на піклування про хворих, боротьбу з алкоголізмом, робилась спроба позитивно вплинути на суспільних маргіналів і, перш за все, на фабричних пролетарів.

Ксьондз Дажицький подібний до ксьондза Козьмінського в тому, що силу його авторитету зміцнював і зміцнює аскетичний спосіб життя. Проте, на мою думку, він більш подібний до отця Серафима Кашуби. Обоє зі Львова вирушають на Україну. Кашуба - на Західну Волинь, Дажицький - на Східну. Обоє переслідувані, арештовані, засуджені. Обоє відносяться ще до одного типу ксьондзів - мандрівних апостолів.
^ ГУСТАВ ОЛІЗАР - МІЙ ЗЕМЛЯК
В романі Сергія Тхоржевського "Кардіатрікон" є головний герой -Густав Олізар. Він належить до тієї групи поляків, які брали активну участь в розвитку культури і господарства України.

Восени 1996 року я перебував у Варшаві у приятеля Тадеуша. Ми пішли з ним на кладовище Повонзки.
^ Коментар перекладача.

Ми пішли з дружиною на Повонзки в березні 1998 року. Ми шукали могили поетеси Агнешки Осєцької, яку любили за пісню "Нєх жиє баль". Нас вражали стрічки:

Хай живе бал

Бо життя, то як бал, де танцюють.

Хай живе бал,

Другий раз нам його не дарують
Ми довго шукали місце, де була похована Осєцька. Її батько теж мав відношення до України. До війни прізвище композитора Осєцького було відоме. Агнешка приїжджала до Львова зі змішаними почуттями. Повонзки. Тінисті алеї, скульптури, склепи... воно було закладене в кінці ХVШ століття. Як пише Ольгерд Будкевич в своїй "Дивній Варшаві", це було одне з найбільших місць вічного спочинку в Європі. Тут ми бачили скромний надгробок композитора Єжи Петербурзького, на якому є фрагмент нотного запису надзвичайно популярного в 30-і роки "Танго Мільонга". "Танго Мільонга, як завше, грай мені знов..." Єжи Петербурзький був автором ще однієї пісні, яку в 40-і і 50-і роки співали, без перебільшення, мільйони людей. Це був "Синенький скромний платочек". На Алеї Заслужених був похований поет Леопольд Стафф, ще один львів'янин.

На скромнім пам'ятнику з чорного граніту я прочитав прізвище: Кароль Олізар. Помер в 1878 році. Кароль, син Густава, мого героя, про якого я давно мріяв написати...

На карті України містечко Коростишів означене маленькою крапкою. Колись воно було великим містом, фортецею над річкою Тетерів. Спогад про графів Олізарів відноситься до XVI століття. Смоленський воєвода Філон Кміта продав графові Івану Олізару село Коростишів. Густав Олізар прийшов у цей світ 3 травня 1798 року. Навчався в Кременецькім ліцеї. В Італії закохався в Кароліну. Вона народила йому дочку Людовіку і сипа Кароля. Через чотири місяці покинула чоловіка і поїхала до Дубна з генералом Гогелєм, комендантом фортеці.

У 1821 році шляхта Київської губернії вибрала Густава своїм маршалом. Він був людиною прогресивних поглядів, захищав інтереси українських селян, критикував кріпацтво. За ним було встановлено поліцейський нагляд.

В домі Раєвських, в Києві, Олізар познайомився з 15-річною Марією. Влітку 1823 року сім'я Раєвських поїхала до Олександрії відвідати свою родичку - графиню Браніцьку (в тексті Бранєвську).

Тут Густав попросив у генерала Раєвського руки Марії. Проте той відмовив, посилаючись на різницю у релігії та інше розуміння обов'язку. В червні 1824 року Густав Олізар поїхав до Кам'янця-Подільського, де проживала його сестра Аделайда, а звідти - до Одеси. Там він знову зустрівся з О.Пушкіним. З Одеси дорога Г. Олізара пролягла до Криму. Тут отримав листа від Сергія Муравйова-Апостола. Той повідомляв, що Марія Раєвська виходить заміж за князя Сергія Волконського. Остання надія зникла. Треба було погодитись з долею.

Він купує в татар кусочок кам'янистого узбережжя, яке місцеві жителі називають "Артек", що по-татарськи значить "перепілка". Густав збудував будинок, посадив гранатові дерева, оливи і багато квітів. З веранди було видно Аюдаг, з правого боку шуміло море, перед входом росли кипариси, привезені з Босфору. Своє нове життя Густав Олізар назвав Кардіатрікон: з грецького "кардіо" — серце і "ятрікон" - ліки. Ліками від сердечного болю мало стати життя пустельника.

Весною в Криму цвіли сади, а він відчував тугу і самотність. Влітку Густав вирушив зі своєї самотності до Одеси,, а потім до Коростишева. В Одесі зустрів її, Марію Раєвську, або Волконську. Марія чекала дитину і відпочивала коло моря. Вони провели деякий час разом, розмовляли, дивились один одному в очі, тримались за руки... Може, він не був їй байдужий. Цей день Густав запам'ятав на все життя.

Одного дня до кримського пустельника завітали Адам Міцкевич з Генріхом Жевуським. Потім Міцкевич повернувся до Одеси.
^ Коментар перекладача.

В Одесі сучасній залишилось мало від тієї, міцкевичовської Одеси. На розі Дерибасівської і Преображенської стоїть будинок, де під час своїх 13 одеських місяців працював Олександр Сергійович Пушкін. На цьому ж боці Дерибасівської, ближче до Рішельєвської, зберігся довгий двоповерховий будинок. Там колись був знаменитий ліцей. Саме цей єдиний будинок пов'язаний з ім'ям польського пророка. Старі одесити називали цю частину Дерибасівської Гапкештрасе, а протилежну - Бродвей. На Пушкінській зберігся будинок, де О.Пушкін жив. Одесити, мабуть люблять великого поета, якщо в епоху тотального перейменування вулиць не повернули Пушкінській її попередньої назви - Італійська. Можливо, ще пам'ятник дюку де Рішельє на Приморському бульварі. Він став над морем в 1828 році. Правда, ні Пушкін, ні Міцкевич його не бачили. Вся класична Одеса - оперний театр, філармонія, Привоз, Новий базар, Новоросійський університет - це кінець XIX століття. Проте, залишилось море, яке пам'ятає Міцкевича і Олізара.

Після повстання декабристів 14 грудня 1825 року Густава Олізара арештували. Потім цар наказав звільнити поляка. Його потрясла звістка, що Марія Волконська поїхала зі своїм чоловіком до Сибіру. Тепер більшість часу Олізар проводив в Коростишеві. Порятунком від самотності була бібліотека. В листопаді 1830 року у Варшаві вибухнуло повстання. Густава було арештовано і відправлено до Курська. Нарцис Олізар, старший брат Густава, брав активну участь в повстанні. Його арештували у Варшаві, відіслали до Житомира і тримали в монастирі бернардинів. В 1833 році Нарцису вдалося втекти і виїхати до Франції.

А час проходив. Густав видає свою дочку, красуню Лілі заміж, женить сина Кароля. Відкриває пансіонат-лікарню на 60 місць. Весною 1850 року Густав Олізар бере активну участь в організації весілля Оноре Бальзака і Евеліни Ганської. Залишивши маєток сину, Густав з дружиною виїжджає за кордон. Більшу частину життя проводять в Дрездені. Тут він пише спогади.

"Якщо в моїй душі ще залишилось щось прекрасне і поетичне, то цим я зобов'язаний коханню, яке мені подарувала Марія Раєвська, пізніше княгиня Волконська, нині сибірська вигнанка..." Доля подарувала їм ще одну зустріч, зустріч через 34 роки розлуки. Це сталося в Дрездені. У віці 58 років Марія померла в серпні 1863 року. Олізар пережив її на 2 роки.

(Скорочений переклад з польської статті Леона Собєпана “Густав Олізар – мій земляк”, надрукованої в журналі “Рота” 4/40, 2000 р.)
^ ВАРШАВСЬКИЙ БІБЛІОТЕКАР
Для того, щоб стати першим директором Варшавської міської бібліотеки, не обов’язково народитись у Варшаві, достатньо це зробити в Малій Коробчиївці, що загубилось на Україні. Потім зрозуміти, що ти поляк, але крім того, ти ще й і слов’янин. А до слов’ян належать ще й українці, які живуть поруч і яких треба теж шанувати. Головним досягненням людської історії наш земляк, поляк Червійовський Фаустин, вважав книгу. Коли 1 серпня 1944 року почалось Варшавське повстання, він зрозумів, що помилявся. Головним є рушниця, яку потрібно націлити в груди фашисту. Загинув у повстанні. Скажете, що в 71 рік не шкода...

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconМолодіжної громадської організації
Молодіжна громадська організація “феномен” (далі — мго “феномен”) є неприбутковою молодіжною громадською організацією, яка на добровільних...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconУ 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи...
Отже, концепцію, згідно з якою світ побудований на основі трьох елементів, можна вважати універсальною, зате зміст, що виповнює цю...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconВолинський Інститут Підтримки
И місцевого самоврядування, захисту та відстоювання своїх інтересів. Нажаль, саме поняття «адвокасі» розуміють далеко не всі у третьому...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconДядько Софрон І Василь лежали вже другий тиждень на сьому невеличкому...
Василь парубок був несміливий, дуже блідий на виду, соромливий І якийсь чудний. І вони щоразу помалу сходили до своїх клунків І сідали...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів icon1. Вступ до курсу
Даний курс має допомогти студентам якомога краще збагнути природу суспільства І держави, в якій вони живуть, розкрити можливості...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconАлхімії. Я почав, як один із персонажів твору, витрачати всі гроші...
Необхідно сказати, що «Алхімік» є символічним твором, на відміну від «Денника Мага», який базувався на реальних подіях
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconПрограма упю перша проба на ступінь пластуна-учасника друже!
Май на увазі, що здача чи перевірка знань в Пластовій Пробі повинні відбуватися в формі ігор, теренових змагів та інших пластових...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconДовідки: 066 52 57 664
Криму, високо в скелях, майже на небесах, древній Свято- успенський чоловічий монастир отримав величне звання „Кримського Афона”....
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconКодексу адміністративного судочинства України під час розгляду
Кодексу адміністративного судочинства України (далі – кас україни) під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconСтояння під час молитви
Такі символічні чинності оживляють наші богослужби. Без них вони були б монотонні, холодні І позбавлені життя
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка