Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів




НазваПід час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів
Сторінка3/16
Дата конвертації19.06.2013
Розмір1.91 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
. Зараз він стоїть над Вілейкою i дивиться, як вона тече кудись далеко-далеко. Йому вже нічого боятись...
Юревич Фортунат народився в убогій родині на нашому Поділлі в 1800 році. В рік його народження світ був влаштований далеко не кращим чином. Проте, закінчуючи середні школи в Вінниці i Кременці, юний Фортунат про це ще не знав. Батьки дали йому ім'я, яке означає: доля, щастя. Доля, багатство. Здається, що ім'я це відповідає його життю.

Він навчається на фізико - математичному та медичному факультетах Віленського університету. В 1820 році отримує ступінь кандидата філософії а в 23 роки стає лікарем першого класу. Він багатий, багатий на таланти, i це забезпечує йому опіку двох видатних професорів університету – Юндзеля i Боянуса.

Чому Юревич почав вивчати таємничий світ тварин? Тому, що не зрозумів світу людей? Чи тому, щоб краще зрозуміти цей світ. Допомагає йому в цьому Боянус, один з найвидатніших європейських вчених, творець наукової школи. Той самий Боянус, який відіграв велику роль у створенні як польської, так i української ветеринарної науки.

Фортунат закінчує університет, його чекає блискуча кар'ера. У 22 роки він викладач на кафедрі порівняльної зоології, подає великі надії. Свої лекції читає, опираючись на досягнення європейської науки. Зоологічний кабінет, який створив молодий викладач, один з кращих в Центральній i Східній Європі. У 1825 році цар Микола I гарматами доводить декабристам: установлений порядок незмінний. Для Фортуната, який з 1820 року відвідував «Союз друзів», одну з організацій «Товариства філоматів», розправа царя з декабристами була потрясінням.

Але залишається ще один шанс. Є місце, де можна сховатись від цього жорстокого світу. Так, це сім'я. Це очі, які все зрозуміють. Саме там він знайде підтримку, саме там він, нарешті, відпочине i заспокоїться. Треба спішити. Насувається нервова хвороба, стискає душу холодними пальцами страх. У вікно заглядає відчай, треба спішити. Вчора, 20 травня 1826 року, він вперше побачив не захоплені, а злякані очі своїх студентів.

Фортунат освідчується Наталії Біспінг. Проте батько відмовляє йому, відмовляє грубо. 18 листопада 1827 року Фортунат Юревич, ровесник девятнадцятого віку, закінчує життя самогубством у діброві з такою ласкавою назвою Вілейка.

Колись, так любимий Фортунатом Гейне сказав: «Кожна визначна людина призвана виконати свою місію в історії. Виконавши цю роль, вона стає вже не потрібна такою, якою вона є, i провидіння вибирає її для чогось іншого. Злі духи на кожному кроці ставлять їй перепони, поки вона нарешті не гине»,

Він був нашим земляком, цей визначний педагог i вчений, тобто ходив по тій же землі, по якій ходимо ми. Згадаймо його, здається, це не так вже й мало.
^ ОСТАННЯ ДУЕЛЬ
Все залежить від того, звідки ти приїжджаєш до Житомира. Якщо зі Львова, то тобі в очі падають купола православних церков, типова російська архітектура кінця XIX століття. Якщо ж ти являєшся до цього міста з Харкова, то ти раптом помічаєш стрункий костьол на горі, мармурові склепи на католицькому кладовищі, будиночки, де народився Ярослав Домбровський i проживав Юзеф Крашевський.

Поляки були завжди досить помітні у житомирському соціумі. Поляки, які жили тут з діда-прадіда. Поляки – пришельці. До останніх належав Федукович Анджей, син Анджея. Він народився в селі Денисовка Десницького повіту Віленської губернії. В тих краях розмовляють на своєрідному Підгін-Поліш. "Шедши пер лєдас, ньосши пенас..." Біографія стереотипна. Навчався в Житомирській духовній католицькій семінарії. Закінчив Петербурзьку духовну семінарію зі званням магістра теології. Був рукоположений у щасливому для нього місяці березні 1903 р. в Петербурзі митрополитом київським I.Шембеком. В 1904-1915 роках служив законовчителем в державній житомирській гімназії. Мені про Анджея Федуковича розповів брат Анатолій, тележурналіст. Показав гімназію. Світлий двоповерховий будинок. Мокре листя на тротуарі. Той Житомир, Житомир 1904-1915 років існував. Він лежав поруч з Житомиром початку XXI століття і по його затишних вуличках летів холодний вітер...

У 1915 році Федуковича назначили завідувачем канцелярії Житомирської епископської кypiї. Він був кафедральним проповідником, приходським ксьондзом, віце-деканом. В квітні 1920 року виступив на захист єврейського населення від погромів.

Як багато в Житомирі початку XXI століття Житомира 20-х років. Як багато в українському Житомирі Житомира єврейського. Синагога, забуте кладовище, будиночки зі ставнями на кривій вуличці. Як багато можна собі уявити...

В листопаді 1923 року Федуковича арештувало ОГПУ за зв'язок
з іноземними державами, отримання 6ілогвардійської літератури і
листів нелегальним шляхом. 25 грудня 1923 року його звільнили.
Другий раз за ним прийшли 9 травня 1924 року, коли над Тетеревом
цвів рожевий бузок. Ми йдемо по жовтневому Житомиру. Бачимо
мокрі кущі бузку біля мосту через кам'янисту річку. В травні вони
знов зацвітуть...

9 листопада 1924 року Федукович Андрій Андрійович підписав
відкритого листа папі Пію XI, який було надруковано в харківській
газеті "Комуніст" 10 листопада 1924 року. 15 листопада, його
звільнили під розписку про невиїзд. 3 Пагорба Слави можна побачити
гранітну скалу над Тетеревом. На верху - сосновий гайок. Покрите
снігом узлісся. Житомиряни називають цю скалу скалою Чацького.
Колись тут відбувались дуелі. Тут в 1925 році Анджей Федукович
облив себе керосином i підпалив. Був місяць березень...

Рицар Чацький героїчно бився з монголо-татарами. В останній битві, оточений ворогами, кинувся в Tетерів...
^ КНИЖКА З БУКІНІСТИЧНОГО МАГАЗИНУ
Я натрапив на неї випадково в одному з київських магазинів. Видана в Харкові в 1972 році. Автор - Юліуш Гажтецький "Забутий майстер". Назва дещо загадкова, хоч i не оригінальна. Історія вміє пам'ятати, але ще краще вміє забувати. Але перед тими, кого вона забуває, історія постійно чує комплекс вини. Серед забутих я зустрічав князів, художників, генералів, авантюристів. Але фотографів серед них не було.

Фотографія появилась в світі невчасно. Вірніше, занадто пізно. Вона не встигла увічнити для потомків фракійський профіль Спартака, мудрі очі Езопа. Ми не бачимо пожовклих фотографій княгині Ольги i Ярослава Мудрого. Ми не маємо можливості подивитись роботи фотокореспондентів з Берестецької битви. Від цього історія втрачає дещо свою документальність, але зате виграє у фантазії, мрії, польоті стрімких метафор. Втім, з часів своєї появи фотографія ще встигла зробити багато корисного. В Х1Х столітті почала сходити з історичної сцени велика народна культура. Селяни ховали в розмальовані скрині свої мантини, камізельки, запаски. Місто стрімко наступало на село своїм космополітизмом, цинізмом, універсалізмом. Проте ще жили на Поділлі євреї, ще не всі польські шляхтичі асимілювались i стали однодворцями, ще були на Придністров'ї свята, а значить, i святковий одяг для них. Ще приїздили на Поділля німецькі поселенці, а не навпаки.

Юліуш Гажтецький стверджує, що першу фотомайстерню в Осло - тодішній Христианії - відкрив поляк, в Константинополі - теж поляк. Поляк був першим дагеротипістом в Брюсселі. Ще в 1853 році в Одесі поляком Каролем Юзефом Мігурським було видано "Практичний підручник фотографії". Цей же Мігурський був одним з перших фотокореспондентів, які супроводжували російську армію на Балкани під час російсько-турецької війни 1877-1878 років.

Фотограф не вважався ремісником. Його називали "художником" або "промисловцем". Такий творчий акт як фотографування чимось нагадував зйомки фільму. Власник фотоательє фотографував тільки важливих клієнтів. Звичайних обслуговував "оператор". Йому допомагав "позер", який відігравав ролі, за сучасною термінологією, режисера фотографій: надавав пози моделям.

Міхал Грейм помер в Кам'янці-Подільському 15 січня 1911 року. Був сам. Десь по дорозі зникли кохані дочки Модеста i Віргінія, розтанула постать наймолодшого сина Фелікса, залізничного техника, який робив фото архітектурних пам'яток. Помер від сухот другий син, петербурзький художник. Ян Грейм. Великі фотографи не завжди мріють ними стати. I, може, це добре. Призвання не завжди мусить бути запрограмованим. Деколи треба народитись в маленькому населеному пункті Сідлецької губернії i нічого не знати про фотографію. Потім виїхати до Варшави. Стати наборщиком в Варшаві, потім друкарем в Любліні, а в 1852 році отримати посаду директора друкарні в Кам'янці-Подільському.

Кам'янець-Подільський. Місто, яке викликало захоплення з першого погляду. Воно стояло на мармуровій горі, з мармуру були його будинки, будівлі, фортечні мури. Як пише Ю.Гажтецький, місто, яке було своїм власним пам’ятником. Те, що польський друкар Miхал Грейм став саме тут подільським художником Михайлом Осиповичем Греймом, не випадково. Коли живеш в цьому місті, хочеться зберегти його красу, навіть таким ненадійним способом, як фотографією. Спочатку Грейм почав фотографувати Кам'янець i його околиці. Але найцікавіше, що він зробив - це фотографії подолян. Фотографії українців, поляків, євреїв, циган.

Фотографія мала велику силу. Вона могла індивідуалізувати людину. А могла її узагальнити. Вона багатозначно мовчала на запитання "хто це?", але промовисто говорила, ким або чим була сфотографована людина. На світлинах Грейма - селяни i селянки з Поділля i Бессарабії, шляхта та польська інтелігенція, міські i сільські жебраки, багато єврейських типів, царські чиновники. Щоб правильно передати тип, фото робив cyxi, документальні. "Середній тип подільського селянина" - дві фотографії в профіль i анфас. Taкі фото робили в поліції. Поляк Грейм не відносився до поляків, як привілейованої етнічної групи. Вони освітлені таким самим об'єктивізуючим, розпорошеним світлом.

В кожному мистецтві є частина науки. Хімія i фізика схилились над колискою юної фотографії. Фотографія - наука. Значить, вона прагне до об'єктивного відображения дійсності. Фотографія - мистецтво. Значить, її супроводжують ремесло, поганий смак, вона залежить від настроїв, замовлень моди. Але певна справедливість полягає в тому, що спочатку все-таки появляться мистецтво. Ретуш появиться пізніше. Грейм, як Гоголь, любив ярмарки. Він, як Крашевський, показував "загродову" шляхту. Він раньше від Шолом-Алейхема націлив свій об'єктив на обличчя евреїв.

XIX століття любило самоуків. Послухаймо героїв Грейма. Кат Вішньовський: "Матері, карайте своїх діток, бо я їх карати буду". Два подільських шляхтичі: "Кохаймося!" Євреї коло своїх дітей: "Дус, jct Копфелє" ("Це головонька"). Сажотрус i лахмітниця: "Не журись, жінко, хоч я п'яниця, але гроші будуть".

Колекціонери існували завжди. Але тільки XIX століття раптом помітило, що якось болюче, різко i швидко, зникає матеріальна icтopiя, зникає старовина. Держава не могла адекватно прореагувати на цей процес. Тому важку працю колекціонерів взяли на свої тендітні плечі подільські інтелігенти - приватні вчені. Вони завжди виконують кілька функцій - збирають зброю, картини, монети. Грейм не був виключенням.

Приклад Грейма — це приклад людини, якої не вчили мистецтву. Друкар Грейм став фотографом тому, що дуже захотів. Мистецтво — це прагнення до порядку. Митець любить систематичність. Грейм теж перетворює подільський людський хаос в систему. Вона струнка – українці, поляки, евреї, цигани. Вона дещо екзотична - психопати, жебраки, клептомани, волоцюги, навіть останній подільський кат - Вішньовський. Мистецтво Грейма - це симбіоз фотографій і слова, вірніше літератури, тому він підписував фото лаконічними влучними речениями. Це ніби своєрідні титри. Тому Грейм для мене - як провісник кіномистецтва. Пам'ятаєте, це таке мистецтво, де сфотографовані люди говорять?

Фотографія є плоскою карткою паперу, на якій завдяки світлочутливості солі металу залишився слід дійсності, яка була...
^ МОРЯК І ПОЕТ З-НАД СМОТРИЧА
Його ім'я не зустрічається серед українських чоловічих імен. Рідкісне воно i серед польських. Доля його була теж цікавою, рідкісною...

Mapiyш (Mapiй) Заруський народився в Думанові над Смотричем, 31 січня 1867 року. Його батько був подільський шляхтич Северин Заруський, матір'ю - Єфросинія з Іваніцьких. Навчався Маріуш у Могилів-Подільському, у сестер письменника Теодора Томаша Єжа. Гімназію Mapiyш Заруський закінчив у Кам'янець-Подільському.

Багато подільських поляков навчалося в Одесі Це i художник Юзеф Маньковський зi Староконстантинова, лікар i художник Гурський Казимір з Красносілки, історик Ян Марк Гіжицький, селекціонер коней Фридерик Юр'євич з Бершаді. Поїхав до Одеси i Маріуш. Там він навчався на фізико-математичному факультеті Одеського (Новоросійського) університету. Під час канікул він здійснив рейси на кораблях до Владивостоку.

За належність до польської організації "Сокол" i до Національної ліги Маріуша Заруського вислали до Архангельської губернії, до Холмогор.

Знаменита формула: "доска, треска и тоска". Проте вже через рік ми бачимо нашего земляка в Архангельску, де він знайомиться з іншими польськими засланцями, письменником Анджеєм Стругом. Заруський знову клопочеться про участь в морських експедиціях. I це йому вдається. Він здійснює рейси на бригу "Держава" по Льодовитому океану. Більше того, Маріуш навчається в навігаційній школі i отримує диплом штурмана далекого плавання. Потім він стає капітаном шхуни "Надія". Його рейси по арктичних морях продовжуються.

У 1899 році, після п'ятирічного заслання, Заруський повернувся до Одеси. У 1901 poці він їде до Польщі. Затримується в Кракові. Тут штурман далекого плавання навчається в академії мистецтв. Тут він одружився з Ізабеллою Кетлінською, вірним другом i опікуном на все життя. Проживанния в Закопаному теж не пройшло для Mapіуша даремно. Він закохується в альпінізм. Тільки альпінізм походить від слова Альпи. В польській мові є більш точний термін -"татерніцтво" - любов до Татр. Заруський організував Татранську добровольчу швидку допомогу, надрукував ряд статей, пов'язаних з "татерніцтвом". В 1912 pоці він вступив до стрілецького союзу, а в 1914 poці - до легіону. В першій світовій війні фізик i математик, штурман, альпініст брав участь як... улан. Після війни досить недовго командував уланами у Вільно. Потім він став генералом бригади i генеральним ад'ютантом президента. В 1926 році Mapiyш Заруський пішов у відставку. Йому 59 років. Залишається ще 15 років життя. Він їх проживе активно. Він встигне багато. Встигне стати інщіатором яхтового мореплавства, командором польського яхтклубу, морським старостою в Пуцку, встигне попрацювати в морській термінологічній комісії, стане капітаном навчальної яхти "Завіша Чарни".

Він закінчить своє 74-річне життя там, де воно розпочалось – над Чорним морем. В Херсоні, в квітні 1941 року.
^ МЕЦЕНАТ З СТРИЖАВКИ
Грохольський Тадеуш Пшемислав Міхал особливо мені близький. Близький в прямому сенсі цього слова, тому що є сином Ксавери Грохольської з Бжозовських, сестри Зенона Бжозовського, поміщика з Соколівки, Крижопільського району Вінницької області. Його біографія типова для подільського шляхтича. Проте є один зигзаг.

Шлях до слави, а потім до забуття, лежав не через Немирів, Вінницю i Київ, а через Петербург. Він славно почав цей шлях, поручником кінної гвардії. В кожному кавалеристу, особливо в гвардійському, сидить художник. Але далеко не в кожному цей художник перемагає кавалериста. Це сталось в 1859 poці. Тадеуш починає життя спочатку. Ще не пізно. Він думає, що найкраще це робити в Парижі. Тут живе відомий портретист Боннат. Тадеуш зробив правильний вибір. Що може бути в цьому швидкоплинному світі цікавішим від обличчя людини? Як добре, що цей світ не подібний до петербурзької казарми. Іспанія, Баварія, Австрія мигтять за вікном. Станція прибуття - Краків. Кожен поляк прагне до Кракова, так як кожен мусульманин - до Мекки. Краків - Мекка художників, артистів, поетів. Голуби на площі коло Сукенніц. Коссак i Матейко. Після семи poків мандрівки Тадеуш Грохольський повернувся додому, на Поділля. Коло замкнулось. Він став хорошим господарем. Разом з братом Станіславом почав організовувати сільськогосподарські виставки, створив селянський банк.

Одночасно пан Тадеуш багато малював. Малював українських селян зі Стрижавки та околиць, малював польських панів. Варто згадати портрет Владислава Чарторийського. Його добре приймав французький імператор Наполеон ІІІ. Ще він був відомий тим, що його сестра не стала французькою імператрицею.

У віці 42 роки Тадеуш Грохольський почав виставлятись в Кракові, а на виставці польського живопису у Львові в 1894 році він був нагороджений срібною медаллю. Його картини бачили парижани i варшав'яни. В Голухові разом з Ізою Дзялинською Грохольський малював фрески. Як художник, він був родом з Парижа. Тому талановитого хлопця Казиміра Похвальського він повіз саме туди. Тадеуш Грохольський оплатив його навчання. Як пише "Польський біографічний словник", він "вислав також на власний кошт селянина з своїх володінь Івана (Яна) Засідателя на навчання до Риму."

Що означав цей вчинок? Жив колись в Кам'янці-Подільському талановитий художник Ян Грейм. Навчаючись в Петербурзькій академії мистецтв, мріяв про здобуття великої золотої медалі. Це дало б йому право на отримання стипендії для навчання в Італії. Праця над здобуттям бажаної нагороди була важкою. Вона довела його до вичерпання вcix сил, а Італія, як міраж в пустелі, зникла. Назавжди... А як тут не згадати Тараса Григоровича Шевченка? Поляк протягнув руку українцю.

Отже, Грохольський змінив долю Засідателя, розвинувши його талант. На краще чи на гірше, це вже інша справа...
^ ПОДІЛЬСЬКИЙ МЕСІЯ
Можна погодитись з К.Найлором, що життя вченого завжди менш драматично, як життя політика, митця чи куртизанки. А як з життям месії? А що, запитаєте ви, подільські поляки мали свою месію? Hi. Месію, як i належить, мали євреї. Подільські євреї. Як ця епоха подібна до початку XXI століття. Народ жив в стані внутрішньої напруги, очікування незвичайних подій - страшних або рятівних. Все можливе – i реальне, i нереальне. Все – саранча, град, чума — це знаки, заповідь чогось, що причаїлось поблизу...

За даними книги Я.Хонігсмана i А.Наймана "Евреи Украины" Яків Лейбович Франк народився в 1720 році. К.Найлор пише, що він побачив світ у 1726 році. Що ж, це додає певної загадковості до життя месії, але принципового значения не має. Bci великі євреї народжувались в маленьких містечках. Франк не був виключенням з правила. Його Назаретом стала подільська Королівка. Свобода єврейського хлопчика була обмежена. Правда, деякі дослідники вважають, що він був здатний на самостійні i рішучі вчинки, i у віці 16 років покинув "рідне місто". К.Найлор дещо сумнівався в цьому. Він стверджує, що Франк це здійснив 12-літнім помічником купця. Як би там не було, дорога його вела на Салоніки. Колись Салоніки були столицею слов'янства. Тоді, коли там жили Кирило i Мефодій, автори слов'янської абетки. Тепер вони стали "столицею" прибічників Сабатая Цві.

Сабатай Цві народився на 100 років раніше від Франка, в турецькому місті Смірна. Як i Франк, він походив з бідної ciм’ї. Правда, потім його батько розбагатів i зумів дати сину хорошу традиційну ocвітy. Це означало, що Сабатай достатньо вивчив талмуд i кабалу. Є два шляхи боротьби з якоюсь теорією. Перший: її детально вивчають, а потім заперечують. Другий: її не вивчають, а відкидають апріорі. Сабатай пішов першим шляхом. Чи міг він ще зупинитись? Цього зробити вже не xoтів, але перш за все не міг. Коло нього вже зібралась група людей, яка вважала його божою людииою. О, велика сила колективу. Як цей колектив чекає нашего народження, щоб зразу присвоїти нам якісь функції, а потім, коли ми почнемо ці функції добре виконувати, переслідувати нас за це.

Скоро Сабатай сам повірив в те, що він посланий богом врятувати євреїв. Коли Сабатаю було 40 років, він об'явив себе месією. В тому ж році йому прийшлось вибирати між прийняттям мусульманської релігії i смертю. Сабатая Цві не стало. Появився Мехмет Ефенді, паша. Євреї відвернулись від відступника. Але з'ясувалось, що Мехмет Ефенді в душі залишився Сабатаєм Цві. Магомет IV вислав Мехмета - Сабатая в Албанію, де він i помер.

Отже, народження Якова Франка може свідчити про те, що месії почали появлятись з інтервалом у 100 років. Порівняння цих непересічних особистостей може принести цікаві результати. Для подільських євреїв, потерпівших від козацьких війн, Сабатай Цві був "імпортним месією з Туреччини". Яків Франк був своїм. Історія визначила йому штатне місце епігониа Сабатая Цві. Проте не можна стверджувати безапеляційно, що наш земляк був позбавлений творчої оригінальності i лише механічно повторював ідеї Сабатая. Невпевненість у завтрашньому дні, складна обстановка першої половини ХVIII століття обумовили появу Якова Лейбовича. Нам здається, що освітній рівень Франка дещо нижчий, ніж Сабатая. Проте на соціальну активність його це не вплинуло. Ми вже наголошували, що Яків Лейбович був копіїстом, але він був талановитим копіїстом. По-перше, пройшовши навчання "на чужій стороні", він повертається додому. По-друге, месією він стає десь близько 30 років. По-трете, на відміну від ригористично налаштованого Сабатая Цві, він згадує, що містицизм в поєднанні з сексуальною свободою може принести багато позитивного. Яків Лейбович Франк - чудовий драматург i сценарист. Зустрічі франкістів з богом відбуваються серед розкішних польських ночей. Співи i танці роблять ці молитви подібними до грецьких вакханалій i римських оргій.

Що ж, вимальовується такий coбі "польсько-єврейський Гришка Распутін". І це ще може означати, що доброзичливих істориків, які там, де треба, підчищали б йому біографію, у нього, мабуть, не було. Чи діяв він завжди виключно з низьких мотивів? Мабуть, ні. Той, хто став на шлях месії, повинен приготуватись до того, що його вчинки по відношенню до суспільства i дії суспільства по відношенню до нього будуть досить детермінованими. В 1756 poці Франка позбавили свободи в Ланцкороні. Проте, незабаром він, як турецькопідданий, вийшов на волю. Події котились, як лавина. В Бродах сейм чотирьох земель прокляв Франка. Помирає його покровитель Дембовський. Франкістів знову переслідують, тобто їдуть по їx слідах i карають. Борець з талмудом Франк абсолютно по-талмудистськи заявляв, що належить змінити шкарлупу, щоб зберегги ядро гopixa. Три роки пішло на те, щоб рішення дозріло. В 1759 році 1000 франкістів хрестилися в католицьку віру. Це не було хрещення на зразок Київської Pyci. Скоріше, це був вступ у масонську ложу. Франкісти отримували шляхетські прізвища i входили до суспільної еліти. Проте нічого доброго не буває, якщо в релігію вступають, як в ложу.

Франк, вже як католик, оголошує себе пророком i чудотворцем. Хто ближчий до правди – той, що оголосив себе месією, чи ті, які сприяють йому в цьому?

Франка арештували. 13 років він проводить за товстими стінами ченстоховської фортеці. Звідти його випускають росіяни. Він прагне надолужити роки ув'язнення. Брно, Оффенбах. Титул барона. 800000 дукатів пожертвувань. Поступово він усуваєеться від участі в релігійних обрядах. На зміну богу стрімко йде мамона. Від остаточного падіння його врятувала смерть.

Як i кожна незаурядна людина, свою велику битву зі світом (а може з самим собою) програв. На що розраховував Франк, оголошуючи війну іудаїзму, а потім католицизму? Чи брав до уяви співвідношення сил, факту, що його прибічників менше? Але чи був абсолютним фантастом? Адже ycпіх абсолютно нереальних планів не рідкий в icторії. Яків Лейбович Франк – романтичний герой. Тільки такий герой йде на конфлікти з оточенням, ламає застарілі стереотипи, в нього ексцентричний cпoci6 буття, скандальне особисте життя. Він розбавив холодну "сарматську" кров гарячою іудейською кров'ю. Це приведе потім до вибуху антисемітизму, а може - і до вибуху талантів. Балабан стверджує, що мати Міцкевича походила з роду хрещених франкістів Дембовських.

Яків Лейбович Франк може повертатись на Поділля як римський тріумфатор. Історія його запам'ятала. Серед дев'яти Франків, яких подає "Енциклопедія повшехна", є Нобелівський лауреат, лікар, письменник, економіст, фашистський злочинець. Я.Л.Франк не зробив людям стільки добра, як вчений Франк, але i не приніс стільки горя, як фашист Франк. А по-польськи його звали Юзеф Добруцький.
^ МОГИЛА НА ВЕЛИКИХ ОЗЕРАХ
Вперше я побачив його "ШевцІв" у вроцлавському театрі. Через 10 poків, у печорській тайзі, мені про нього знову нагадав Войчех Левандовський, викладач Варшавського університету. Ще через 10 років студент-історик Ігор Слободюк допомагав мені шукати його рівненські сліди. Отже, я повертався до нього рідко, але систематично, а значить, невипадково.

Багато визначних поляків народилось на Україні, але залишилось лежати в чужій землі. Багато поляків, які народились у Польщі, лежать в українській землі. Про одного з них я i хочу розповісти. Його звали Станіслав Віткевич. Народився він 24 лютого 1885 року в Кракові (за іншими джерелами, у Варшаві) в родині польського художника, архітектора, літературного критика, історика мистецтва Станіслава Віткевича. Прошу звернути увагу на вci заняття Віткевича - батька. Потім син його повторить вci професії Віткевича-старшого. І ім'я у них теж буде спільне - Станіслав. Ось тільки долі батька син не зможе повторити.

В зв'язку з погіршенням стану здоров'я Станіслава-старшого родина переїхала в місто Закопане, столицю польських гуралів. Коли Станіслав - молодший почав навчатись живопису в Краківські академії мистецтв, здавалось, що він пішов по слідах батька. Але... Станіслав Віткевич помітив, що цей світ можна відтворювати не лише в фарбах, але и в літературних образах. Коли почалась перша світова війна, Станіслав Віткевич поїхав у Петроград, де вступив в офіцерську школу. Потім служив в Павловському лейб-гвардійському полку. В 1935 році він писав: "там, у гвардійському полку, я провів війну i цілий хід революції спостерігав з безпосередньої близькості. Це було прекрасне видовище, тому що мій Павловський полк першим революцію почав".

3 Pocії Віткевич повернувся в Закопане. Я думаю, що це був інший Віткевич. Людина, яка витримала одного дня тринадцять газових хвиль, людина, яка носила солдатський Георієвський хрест, по-іншому відносилась до людей, по-іншому дивилась на них. Може тому його післявоєнні портрети такі глибокі. Саме після такої страшної війни Станіслав Віткевич стає драматургом. Він пише 40 п'єс, які гротескно деформували дійсність.

Світ абсурдний, тому що в ньому є смерть. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. Віткевич сказав знайомому: "Війна - це кінець нашему поколінню. Жодних ілюзій!" Його не взяли в армію, де він ще міг втекти від себе. 5 вересня разом з подругою Чеславою Окнінською Віткевич виїхав поїздом з Варшави. Потім вони пішки пішли на схід. 14 вересня вони прибули у село Великі Озера до Яна Землянського, однополчанина Віткевича по Павловському полку. 17 вересня Червона Армія перейшла східні кордони Польщі. 18 вересня Окнінська прийняла велику дозу снотворного, Станіслав перерізав вени на руках. 19 вересня жителі села похоронили Віткевича на сільському кладовищі. На похороні була i Окнінська, яку врятували.

Що ж послужило причиною самогубства Віткевича? Польський журнал "Штука" пише, що причин самогубства було багато, хоч би депресія, в якій він перебував тривалий час. Хотілось би наголосити, що в стані депресії перебувають багато людей, які руки на себе не накладають.

Журнал продовжує, що акт самогубства був свідомим жестом представника покоління, чия епоха підійшла до кінця. Як на мене, занадто загально i незрозуміле. Українські дослідники вважають, що однією з причин трагедії Віткевича був той факт, що буржуазна Польща його не зрозуміла, митець не міг знайти у капіталістичній країні належного йому місця, Bсі цi обставини викликали багаторічну депресію Віткевича, яку погіршило i особисте життя, яке у нього не склалося.

А якого митця, хочеться запитати, аж так розуміють. Великий митець просто таки приречений на нерозуміння. Небагато знайдеться i митців, в яких склалось особисте життя.

Hi, однією з причин не можна вичерпно, до кінця пояснити самовбивство Станіслава "Віткаці", Станіслава Віткевича. Мабуть, це вірно. He можна до кінця пояснити смерть.
^ ПЕРША ПОЛЬСЬКА ЛІКАРКА
3 Micтом Дубном пов'язане життя багатьох визначних людей. Хотілось би впровадити до цієї славної компанії одну жінку, як її називає польський дослідник Збігнев Кухович, "першу польську лікарку" – Регіну Саломею Русецьку. Але все по порядку.

Ця жінка, хоч i не мала медичного диплому, практикувала як лікар. Прославилась також життям, повним пригод i авантюр, енергійністю та підприємливістю. Народилась вона в 1718 році на Новогрудчині (нині Білорусія), в дрібношляхетській родині. Вже на 14 poці життя її видали заміж за набагато від неї старшого лікаря Якуба Хальїра, лютеранина, дуже хорошего лікаря, окуліста. Відразу після шлюбу Регіна виїхала з чоловіком до Стамбула. Саме тут вона навчилась від нього теорії і медичної практики. Потім чоловік її покинув, а незабаром покинув i цей світ. Русецька починає свої мандрівки по Балканах, Польщі, Pociї, Австрії. В 1739 poці знову вийшла заміж за австрійського офіцера Юзефа Пільштина. В 1744-1756 роках жила в Полыщі, а потім, вже назавжди, виїхала до Стамбулу. Можливо, померла в 1760 році, можливо, жила довше.

Гроші мала завжди. Заробляла їх різними шляхами. Викуповувала війковополонених, Може, торгувала рабами. Значна частина грошей йшла від прихильних до неї чоловіків. Але головним джерелом доходів була медична практика. Ця професія тоді була деколи цінніша віл золота. Тут Русецька завдячує i турку з Вавілону, i італійцію з Мальти. Лікувала при допомозі різних медичних методів. Точно ставила діагнози, дивлячись в очі. Кожну хворобу трактувала в контексті цілого організму. Велику увагу звертала на гігієну та дієту. Відомо, що була "придворною лікаркою" султана Мустафи, i слідкувала за здоров'ям його гарему. Русецька здавала собі справу з ненормальності гаремного життя.

Тут, в Стамбулі, Регіна Саломеа лікувала претендента на угорську корону Юзефа Ракочі. Мусила втікати від його любовних переслідувань. А варто наголосити, що була відважною. Дуже цікавилась світом i людьми. Це була жінка, як пише 3. Кухович, яка викувала нову модель жіночого щастя. На собі довела, що жінка може сама збудувати собі життя i своє щастя, i зовсім не в тих рамках, в які поставив її цей світ i чоловіки, які живуть в ньому...

А як же життя цієї незвичайної жінки пов'язане з нашим Дубном? Отже, коли вона відмовилась в Стамбулі стати угорською королевою, то втекла звідти. Щоправда, не сама, її супроводжував викуплений з турецької неволі австрійський полонений Юзеф Пільштин. Хотіла залишити його в місті Бар, поки не отримає від його родини викупу. Проте Пільштин закохався в свою рятівницю i захотів стати її чоловіком. Пані Саломеа... погодилась. Потім вони поїхали в Литву. Медовий місяць швидко пройшов, i раптом з'ясувалось, що пан Юзеф - людина невдячна. Як пише Русецька в своему щоденнику, він хотів її навіть отруїги. Вони були змушені розійтись. Незабаром, після розводу, другий чоловік теж помер. Від шлюбу залишилось двое синів.

Ага, мало не забув. Саме в нашому Дубно перша польська лікарка Peгіна Саломеа Русецька вийшла заміж. А чи щасливо, не мені судити...
^ ЇЇ МОГИЛИ НЕМАЄ НА ПЕР-ЛАШЕЗ
Часто буває, що одне прізвище обслуговує два народи. Наприклад, Войнаровський. Про одного, племінника Пилипа Орлика, дещо відомо. Принаймні, українцям. Про іншу Войнаровську, польку, теж дещо відомо. Перш за все полякам. Але той безперечний факт, що народилась вона в українському Кам'янці-Подільському, дозволяє мені зробити обережний висновок, що українці теж повинні про неї знати. Хоча б дещо.

Народилась вона в трохи нещасливому для Слов'янщини poцi 1861-му. Тоді померли чех Шафарик, поляк Лелевель, українець Шевченко. Зрештою, однієї думки про рік її народження немає. Щедрі історики ще мають в запасі i 1858, i 1862, i 1864. Щодо року смерті, ніхто сумнівів немає. 1911. Отже, вона могла померти в 53, в 50, в 49, в 47 років. Певна неясність в її віці повністю компенсується ясністю про місце народження. Автор книги про Цезарину Войнаровську називає Кам'янець-Подільський одним з найбільш романтичних у Східній Європі. Від себе я б хотів добавити, що не тільки у Східній. Варто лише згадати мінарет коло кафедрального костьолу, чи гранітний каньйон Смотрича. Про красу Кам'янця писали з екзальтичним захопленням Маурицій Гославський, Адольф Янушкевич. Найбільш екзотичною фігурою серед гарячих прихильників цього міста був французький консул в Занзібарі Генріх Яблонський.

Кам'янець-Подільський був досить значним центром польського соціалістичного руху. Достатньо згадати родину Петкевичів з Адамом Плугом, яка теж походила з цих місць„ На мою думку, доля Цезарини багато в чому нагадує долі тих, кто народився в 60-ті роки. Тоді народжувались романтики. Вони не взяли участі в безпосередньому будівництві польської держави в 1918 pоці. За винятком, правда, Юзефа Пілсудського, який народився в 1867 pоці. Шестидесятники спалили себе задовго до цього року. До таких відноситься i моя землячка. Цезарина Войнаровська...

Вона закінчила гімназію в Кишиневі. Потім - медико-хірургічна академія в Санкт-Петербурзі. Цезарина Ванда Войнаровська швидко зрозуміла, що є ще один, 6ільш радикальний шлях. В медицині цей шлях називався xipургія, в суспістві – революція. Не можна сказати, щоб революціонерів любила влада. Не можна твердити, що їх любив народ. Войнаровська рік проводить у в'язниці у знаменитому Арсеналі.

Її висилають до Кишинева. Потім - Одеса. Прогулянки по Потьомкінських сходах. Бронзовий пам'ятник Рішелье. Прогулянки – вгору, вниз. Вниз, вгору... Як це нагадує життя людини. Вгору, вниз... Вона була арештована на молі. Плеск прозорих хвиль, крик чайки... Потім - знову Кишинів, Краків... Тут знову арешт. Осінь 1884 року застає Цезарину в Женеві.Тут вона вивчає історію. Особливо її цікавить історія Греції i Риму. Тому, хто попав під чар античності важко повернутися до медицини. Все більше притягує до себе столиця світу - Париж. Вірніше, притягують його бібліотеки, його Сорбонна.

В Парижі вона присутня на ексгумації Адама Міцкевича. Тіло поета повернулось до Польщі. В Сорбонні Войнаровська слухає лекції по icтopii французької революції. Їх читає знаменитий Олар. Їй імпонує метод викладу: не втомлює студентів морем другорядних фактів, а виділяє головне, а значить синтезує.

В червні 1906 року Цезарина приїхала в Закопане. Вона не була в Польщі 23 роки. А скільки часу її не було в Кам'янці? Відносини з батьками не склалися. Знову Латинський квартал. В Парижі, цьому центрі світу, теж існують хвороби. Цезарина проводить по кілька тижнів у ліжку. В 1911 році В. Ульянов відкрив партійну школу. Серед викладачів була i Войнаровська. Вона викладала історію Франції. В цю ніч вона читала "Ружу" Стефана Жеромського. Сиділа в потертому крісліi i цілу ніч слідкувала за долею Ружі. В чомусь доля Цезарини подібна до Ружиної долі. Зрештою, долі вcix польських жінок в чомусь подібні. В чому?... Вона встала з крісла i впала... Був ранок, сонячний паризький ранок 1911 року.

Похорони відбулися на кладовищі Пер-Лашез. В останню дорогу Цезарину Ванду Войнаровську проводжали 230 чоловік. Її могила не збереглась... Помирала самотня, без сім’ї, без чоловіка, без дітей, без близьких. Без батьківщини. (До першої світової війни залишилось 3 роки, до другої 28...)
^ ТЕРНИСТА ДОРОГА
Ксьондз Войчех Дажицький народився в населеному пункті Ягелла Пшеворського повіту 14 лютого 1918 року. Після важкої хвороби в раннім дитинстві мав слабке здоров'я. Навчався в духовній семінарії в Кальварії Зебжидовській. У Львові розпочав свою душпастерську роботу. Потім поїхав на схід, до Житомира...

Схід. Безкраї наддніпрянські i наддністрянські простори аж ген по Чорне море, "ходили за ним" від перших шкільних років. Він розкривав карту i уявляв горбисті подільські землі, глибокі i таемничі яри над Дністром i його притоками. Він мріяв попасти в ці романтичні i овіяні легендою краї.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconМолодіжної громадської організації
Молодіжна громадська організація “феномен” (далі — мго “феномен”) є неприбутковою молодіжною громадською організацією, яка на добровільних...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconУ 1997 році, під час своїх перших польових досліджень, мандруючи...
Отже, концепцію, згідно з якою світ побудований на основі трьох елементів, можна вважати універсальною, зате зміст, що виповнює цю...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconВолинський Інститут Підтримки
И місцевого самоврядування, захисту та відстоювання своїх інтересів. Нажаль, саме поняття «адвокасі» розуміють далеко не всі у третьому...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconДядько Софрон І Василь лежали вже другий тиждень на сьому невеличкому...
Василь парубок був несміливий, дуже блідий на виду, соромливий І якийсь чудний. І вони щоразу помалу сходили до своїх клунків І сідали...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів icon1. Вступ до курсу
Даний курс має допомогти студентам якомога краще збагнути природу суспільства І держави, в якій вони живуть, розкрити можливості...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconАлхімії. Я почав, як один із персонажів твору, витрачати всі гроші...
Необхідно сказати, що «Алхімік» є символічним твором, на відміну від «Денника Мага», який базувався на реальних подіях
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconПрограма упю перша проба на ступінь пластуна-учасника друже!
Май на увазі, що здача чи перевірка знань в Пластовій Пробі повинні відбуватися в формі ігор, теренових змагів та інших пластових...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconДовідки: 066 52 57 664
Криму, високо в скелях, майже на небесах, древній Свято- успенський чоловічий монастир отримав величне звання „Кримського Афона”....
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconКодексу адміністративного судочинства України під час розгляду
Кодексу адміністративного судочинства України (далі – кас україни) під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим...
Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією I красою своїх регіонів iconСтояння під час молитви
Такі символічні чинності оживляють наші богослужби. Без них вони були б монотонні, холодні І позбавлені життя
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка