Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд




НазваЛекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд
Сторінка6/20
Дата конвертації13.09.2013
Розмір3.56 Mb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Література > Лекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
Тема: Валер’ян Підмогильний. Загальні зауваження до творчого доробку письменника.

^ Роман „Місто” (оглядово): мотив підкорення людиною міста, ідея самоствердження, інтерпретовані на національному матеріалі; сучасне прочитання твору
Валер'ян Підмогильний
(1901—1937)

Життя пережите, мов шлях заболочений...”

У 20—30-х рр. Валер'ян Підмогильний був відомим і популярним письменником, автором кількох збірок оповідань, романів «Місто», «Не-величка драма», перекладів українською зарубіжної класики. Мав вірних друзів-однодумців Є. Плужника, Г. Косинку, Т. Осьмачку, Б. Антоненка-Давидовича. Мав дружину Катерину Іванівну, актрису Театру юного глядача, шестилітнього сина Романа. Обірвалося все несподівано – у грудні 1934 р. арештований, а невдовзі висланий на Соловки, звідки вже не повернувся. Надовго було заховано до спецфондів його твори, а саме ім'я якщо і згадувалося, то лише в негативному контексті.

Навіть після посмертної реабілітації 1956 р. твори цього талановитого прозаїка в Україні не перевидавалися. Перебуваючи у спецізоляторі Солове-цької тюрми, він напружено працював – це допомагало витримувати таку важку самотність. Читав, перекладав, писав нові оповідання і навіть романи, вивчав марксизм-ленінізм і точні науки – не хотів гаяти часу, бо над усе спо-дівався повернутися. «Дорога Катю. як ти живеш? Винний перед тобою страшно і неоплатно, – писав у листі до дружини, – ти добра, ти вибачиш, я знаю. Мила, рідна, як я хочу, щоб ти була здорова, бадьора, щоб тобі було добре! ... Що написати про себе? Все до решти я передумав, побачив, що в житті я скрізь був неправий, і ніколи життя не здавалося мені таким прекрас-ним, як зараз. Тепер я розумію і люблю нашу велику країну, тепер я з нею, я маю надію коли-небудь до неї повернутися». Катерина Іванівна з Романом кілька років поневірялася на Томіцині, потім в Алма-Аті, після війни повер-нулася до Києва, Роман став студентом медінституту. У 1950 р. пішов з жит-тя зовсім молодим, так і не дочекавшися звістки про батька...

Чим же завинив Валер'ян Підмогильний перед своїм народом, за що був названий його ворогом і вбитий у розквіті творчих сил?
Народився 2 лютого 1901 р. у селянській родині в селі Чапля на Кате-ринославщині (нині це Дніпропетровськ, його околиця). Тоді село було влас-ністю графа І. Воронцова-Дашкова, в економії якого і працювали батьки. Для Ва-лер'яна та його сестри Нати могли наймати вчителя французької. А мама взагалі була «природженим інтелігентом», як згадують односельці.

Хлопець закінчив церковно-парафіяльну школу. З 1910р. по 1918 р. навчався в 1-му Катеринославському училищі. Багато читав, вивчав фран-цузьку й німецьку, пробував писати вірші та оповідання, вміщував їх у шкільному журналі під псевдонімом Лорд Лістер (вплив популярних тоді пригодницьких творів про Ната Пінкертона).

Перше відоме оповідання «Важке питання» написане шістнадцяти-літнім В. Підмогильним і присвячене було вирішенню гімназистом Андрієм «важкого питання» статі, «чоловічої зрілості». Вже 1919 р. в катеринослав-ському журналі «Січ» з'являються оповідання «Гайдамака» і «Ваня». Саме в той час майбутній письменник посилено вивчав іноземні мови: французьку та німецьку.

Після закінчення училища Валер'ян стає студентом щойно утвореного Катеринославського університету. Викладали тут Петро Єфремов (брат ака-деміка, літературознавця Сергія Єфремова) та знавець української історії, культури Дмитро Яеорницький, який очолював кафедру українознавства. От-же, майбутній письменник мав добрих учителів, відданих патріотів. У 1921 р. у збірнику «Вир революції» П. Єфремов під псевдонімом В. Юноша помістив розлогий аналіз перших оповідань молодого прозаїка під промовистою наз-вою «Поет чарів ночі». На той час В. Підмогильний уже мав друкованими не лише оповідання в пресі, а й першу книжку «Твори. Т. І», видану 1920 р. в Катеринославі. До неї увійшли оповідання «Старець», «Ваня», «Важке питан-ня». «Пророк», «Гайдамака», «Добрий бог», «На селі», «На іменинах», «Дід Яким», написані здебільшого під час навчання в училищі. Ця збірочка засвід-чила появу на літературному видноколі оригінального, самобутнього талан-ту, який пішов шляхом абсолютно новим для українського мистецтва 1917 – 1920 рр. – шляхом модернізму, глибокого заглиблення у психологію людсь-кої душі, її художнього пізнання.

У 1920 – 1921 рр. учителював у рідних краях: Павлограді, Катериносла-ві, тоді й створив цикл «Повстанці». Частина цих оповідань друкувалася в ка-теринославській газеті «Український пролетар», повністю 1923 р. вони вий-шли окремим виданням за кордоном. Тоді ж пише і повість «Остап Шепта-ла», опубліковану 1922 р. вже в Харкові.

Восени 1921 р. Валер'ян Підмогильний вирушає ближче до культурно-мистецьких центрів – на Київщину. Спочатку живе в мальовничому курорт-ному Ворзелі. Там одружується з донькою священика Катериною Червін-ською. А невдовзі подружжя перебирається до Києва. Тоді тут іще сяяв баня-ми Михайлівський Золотоверхий собор, а до святої Софії можна було потра-пити крізь головний вхід – браму Заборовського. Вабили непорочною перво-зданністю Дніпрові кручі... Але над усім цим панувало типове непманське, дрібнобуржуазне міщанське середовище. «Живчик» літературного, мистець-кого життя знаходився в пролетарському Харкові, який з 1919 р. став столи-цею УРСР. Тому багато українських письменників (як П. Тичина, В. Еллан) переїздять туди. Однак Валер'яна Підмогильного вабить Київ, що був осто-ронь столичного галасу, навкололітературної штовханини та суперечок. Під-могильні поселяються в будинку на розі Великої Житомирської, неподалік Сінного базару. За свідченнями сучасників, двері їхнього помешкання ніколи не зачинялися. Ю. Смолич пригадує Валер'яна як людину «відвертої, роз-крийдушу вдачі», «найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким, або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним» серед тогочасної київ-ської мистецької публіки. Він працює редактором видавництва «Книгоспіл-ка», а з 1925 р. – у редакції журналу «Життя й революція». Близько сходиться з місцевою українською інтелігенцією, яка об'єдналася в АСПИС: Л. Стари-цька-Черняхівська, Н. Романович-Ткаченко, П. Филипович, М. Зеров, Г. Ко-синка, Б. Антоненко-Давидович. Невдовзі це багатолике об'єднання розпало-ся – відокремилися «неокласики» (П. Филипович, М. Зеров) і утворилася «Ланка». Назвав її так Валер'ян Підмогильний. Це була організація без стату-ту і програми. Вона вважалася «попутницькою», тобто не приймала агітацій-них гасел нової ідеології, була терпимою до більшовицької влади, але служи-ти їй не бажала. Не бажали того В. Підмогильний, Є. Плужник. Т. Осьмачка, Б. Антоненко-Давидович. Марія Галич, Г. Косинка. З 1926 р. «Ланка» назива-лася МАРСом і стала, власне, київською філією ВАПЛІТЕ. До згаданого то-вариства долучилися Б. Тенета, Д. Тась (Могилянський), Д. Фальківський та ін. Членство визначатиметься талановитістю постаті, прагненням вивести ук-раїнську літературу в широкий європейський світ.

Одне слово, у Києві Валер'ян Підмогильний з головою поринув у твор-чість. Він був душею товариства. Як згадує дружина Г. Косинки, «враження справляв дуже серйозної, неговіркої людини. Але коли теми розмов були близькі його серцю, раптом у його очах з'являлися яскраві іскринки і він радо підтримував бесіду, виявляючи енциклопедичні знання». Недаремно його називали «університетом на дому».

Оповідання В. Підмогильного друкуються по різних часописах, вихо-дять окремими збірками, найповніша серед них – «Проблема хліба» (1927). Він у цей час багато перекладає зарубіжної класики.

Та найбільшу популярність принесла публікація роману «Місто», що вперше з'явився 1928 р. у Харкові. Було організовано кілька диспутів, під час яких обговорювалися не так здобутки, як «хиби» нового твору. Не сприйняв однозначно пролетарський Харків цього роману, бо за ідейною спрямованіс-тю він був надто далеким від вимог більшовицької партії й тих завдань, які нав'язувалися новому мистецтву. Чимало нападок зазнав письменник від марксистсько-ленінської критики за «Місто», але продовжував іти тим самим шляхом.

У 1929 р. Підмогильний переїздить до Харкова, невдовзі у видавництві «Рух» йому запропоновано посаду консультанта з іноземної літератури. Пе-ред ним, як перекладачем, розгорнулося широке поле діяльності.

У 1930 р. журнал «Життя й революція» друкує новий його роман «Не-величка драма», також неоднозначно сприйнятий читачами і критикою. Хма-ри над головою письменника вже збиралися – починався час масових репре-сій. Останній твір, який побачив світ за життя автора, – оповідання «З життя Будинку». З великою, як на ті часи, сміливістю в ньому алегорично показано напружену, тривожну атмосферу періоду «культу особи». Будинок постає за-кодованою метафорою суспільства, в якому запанували загальна підозрілість, словоблудство і неприхована демагогія, де людяність витіснено жорстокістю, законність – безпідставними звинуваченнями, арештами ні в чому не винних громадян.

У 1933 – 1934 рр. Валер'ян Підмогильний пише «Повість без назви...», яка залишилася незавершеною в архівах митця аж до наших днів. Перебува-ючи в слідчому ізоляторі, він просить дружину зберегти її, передрукувати з чернеток.

8 грудня 1934 р. Валер яна Підмогильного було арештовано. Понад мі-сяць тривали виснажливі допити, які закінчилися самонаклепом і визнанням усіх обвинувачень, наперед запланованих органами НКВС. Його разом із М. Кулішем, Є. Плужником, Г, Епіком, В. Поліщуком, О. Ковінькою та ін. Засу-дили до десятирічного ув'язнення з конфіскацією особистого майна за участь у контрреволюційній організації, яка мала нібито здійснити терористичні ак-ції проти радянської влади, утворити «незалежну буржуазну республіку», 9 червня 1935 р. Валер'ян Підмогильний прибув на Солов-ки, до спецізолятора, як особливо небезпечний політичний злочинець. У листах звідти (їх зберег-лося 32) намагається заспокоїти рідних, бо щиро сподівається повернутися...

9 жовтня 1937 р. особлива трійка НКВС переглянула справи «політич-но неблагонадійних», серед них і В. Підмогильного, і присудила вищу міру покарання – розстріл. Вирок було виконано в один із днів між 27 жовтня і 4 листопада 1937 р. в урочищі Сандормох Медвежегорського району Карелії – напередодні 20-річчя Жовтневої революції.
^ Світоглядна позиція митця

У невеликій автобіографічній замітці Валер'ян Підмогильний так підсу-мував свій шлях: «Очевидно, є люди, що своє життя можуть згадувати, як су-цільну смугу радості. Є люди, життя яких насичене і радостями, і печалями. Можливо, ці люди найщасливіші, бо справжнє щастя може відчути той, хто зазнав горя.

Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощі? Життя пережите, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повільно пересуваючи ноги, не в силі скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроці, знемо-жений у подальших, я шукаю світлої плями на пройденому шляху і не зна-ходжу...». Така оцінка свого життєвого шляху засновується на особливостях характеру і особливостях світобачення митця.

Він реаліст. Довколишній світ сприймає таким, який він є, – жорсто-ким, складним, суперечливим. Він також песиміст – у тому світі його ваблять темні барви, саме їм надає особливого значення. Ось іще зізнання письмен-ника: «Батьківське поле вузенькими двома чи трьома смугами в різних міс-цях... й коли приходила мати з іншими матерями, сусідками збирати врожай, то був він, врожай той, вельми негустий і непоказний на зріст. І, заносячи серп над негустим стеблом жита, тужили матері. То вони співали... В пам'яті моїй не зосталося бадьорого материного співу. Смуток, печаль – правдивий відбиток життя... Я прислухався до того співу. Спів той осів у пам'яті підсві-домо».

Здавалось би, на тлі такої песимістичної позиції міг з'явитися митець, у творах якого переважав би розпач, зневіра, трагедійне начало. Але там ми цього не знаходимо, хоч образ смерті присутній у багатьох творах, а траге-дійне начало є супровідним його світовираженню. Вмирає Олюся в повісті «Остап Шаптала», труїться Зоська у романі «Місто»... Але роман про вмира-ючу любов, розчарування і душевну кризу В. Підмогильний називає «Неве-личкою драмою», надаючи цим словом перевагу іншим цінностям та жит-тєвим орієнтирам. Драматичний етюд «Смерть», написаний у період найбру-тальніших нападок вульгаризаторської критики, не вселяє відчуття безвиході чи жаху, образ смерті сприймається як рятівне вивільнення душі від непо-сильного тягаря.

Річ у тім, що Валер'ян Підмогильний по-філософському, зважено і спо-кійно сприймає найболючіші життєві драми, негаразди, поразки. Він намага-ється їх осмислити, психологічно дослідити, знайти їм пояснення, хоча ніко-ли не розставляє своїх оцінних акцентів, особливо ідеологічних. Його, як ху-дожника, політика та ідеологія взагалі не цікавлять. Ті чи ті суспільні події, як, скажімо, національно-визвольна боротьба українського народу, для нього є не об'єктом політичного відображення, а шматком довколишньої дійсності, на якому зупинилася його мистецька увага.

Він був ще зовсім молодим, коли Україною котилася революційна хви-ля. Юнак сприйняв її, вочевидь завдяки особливостям свого характеру, надто помірковано і врівноважено, як на молоду і, здавалось би, гарячу голову. То-му закономірно, що не поспішав оспівувати і возвеличувати нові ідеали, як те робила більшість початківців. Врешті, політико-ідеологічні теми спочатку обминав узагалі.

Б. Підмогильний був дуже заглиблений у самого себе, тому так умів сприймати і чужі страждання, тому йому була цікавою людина як така, в комплексі усіх своїх поганих і гарних рис, людина жива, реальна, її складний внутрішній світ, єдиноборство в ньому духовного та біологічного начал.

Світогляд письменника формувався значною мірою під впливом зару-біжної літературної класики, а також психології. Він студіював 3. Фрейда, на основі чого навіть написав психоаналітичну статтю про творчість І. Нечуя-Левицького. Цікавився філософією Ф. Ніцше, А. Шопенгауера. З усіх фран-цузьких митців, яких так багато і плідно перекладав, найбільше цінував

А. Франса, чий роман «Таїс» про долю куртизанки з античної Александрії вчив дивитися на світ по-філософському, цінувати в людині її природні якос-ті, її волю і розкутість. «Філософські сумніви» французького мислителя Ана-толя Франса були суголосні життєвій та світоглядній позиції Валер'яна Під-могильного. Він був надто освіченим і самозаглибленим, щоб сприймати на віру якісь догми, а тим більше писати за чиїмись вказівками. Писав про те, що найбільше вабило його як художника. За таку позицію і послідовність у поглядах Валер'ян Підмогильний поплатився фізичним життям, але повністю зберіг себе як творчу особистість.
^ Роман „Місто”

Роман «Місто», написаний 1927 р., двічі видавався в Харкові (1928, 1929 рр.), 1930 р. з'явився російською мовою. Свого часу привернув найпиль-нішу увагу критики та громадськості. Було проведено кілька публічних дис-кусій, на яких обговорювався твір.

У 20—30-х рр. був оцінений як «ворожий пролетаріату», «ідеологічно хибний», у якому соціальне замінено біологічним, село протиставляється міс-ту, як твір «наскрізь несучасний, ворожий радісному сприйманню життя».

Тодішня проза здебільшого однозначно оцінювала маргінальну проб-лематику, без заглиблення у психологічний підтекст складних взаємин міста і села (твори Г. Шкурупія, Г. Коцюби та ін.). Маргиналами тоді називали ви-хідців із села, які ставали міськими жителями. Особливо прикметною в цьо-му плані була повість І. Микитенка «Брати». На догоду тогочасній партійній політиці в ній було показано «синтез міста і села в єдиному процесі соціаліс-тичного будівництва», розкрито потребу союзу робітників і селян. Усе, що писалося про село не в такому – пафосно-оптимістичному – річищі засуджу-валося, розглядалось як вороже справі революції, антирадянське. В україн-ській літературі вироблявся курс на уславлення колективізму, робітничого класу, а психологічний аналіз тогочасних проблем, взагалі увага до людини, її внутрішнього світу вважалися дрібнобуржуазною ідеологією, неприйнят-ною для соціалістичного мистецтва.

Хоч як це дивно, але й до недавніх часів літературознавство розглядало цей твір В. Підмогильного в негативних тонах: автора звинувачено в увазі до мистецької богеми, в невмінні побачити й відтворити позитивні процеси, що визначали обличчя пролетарського міста. Водночас радянська література ак-тивно цікавилася маргінальною проблематикою. Для В. Щукшина, Г. Тютюн-ника найближчим, найболючішим, а тому найсильнішим у художньому вира-женні став саме тип людини, котра волею різних обставин опиняється між се-лом і містом, яка, потягнувшись до міського, так би мовити, кращого життя, не знайшла себе в ньому, а скоріше загубила, скалічивши свою душу, стала «люденям» у цьому світі. Таким є й герой В. Підмогильного.

«Містом», по суті, започатковувалася нова українська урбаністика, СА-ме в ньому маргінальний характер уперше в пореволюційні роки було роз-крито глибоко, психологічно вірогідно, в дусі класичних взірців Дж. Лондо-на, Гі де Мопассана, Опоре де Бальзака, а також Панаса Мирного, Л. Толсто-го. Водночас роман В. Підмогильного є цілком оригінальним, самостійним і значною мірою автобіографічним.

Ось як у 1929 р. письменник пояснював свій задум: «Написав "Місто", бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб скон-центрувати його в ній. і коли мені частина критики закидає "хуторянську во-рожість" до міста, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх».

Усвідомлюючи потребу вивчитися, щоби потім повернутись у село, Степан Радченко іде до Києва. Колишній повстанець, секретар спілки Роб-землісу, здібний, рішучий, сповнений нових сподівань, переконаний, що він – «нова сила, покликана із сіл до творчої праці. Він, як йому здається, один із тих, що повинні стати на зміну гнилизні минулого й сміливо будувати май-бутнє», тож він уважає, що «не ненавидіти треба місто, а здобути... Таких, як він, тисячі приходять до міста, туляться десь по льохах, хлівах та бурсах, го-лодують, але працюють і вчаться, непомітно підточуючи його гнилі підвали-ни, щоб покласти нові й непохитні. Тисячі Левків, Степанів і Василів обляга-ють ці непманські оселі, стискують їх і завалять. В місто вливається свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту. І він – один з цієї зміни, що їй від долі призначено перемогти».

Чи ж переміг Степан Радченко Місто? Яким він став сам, яку духовну еволюцію пройшов, що пережив – ці питання найперше цікавлять Підмо-гильного-психолога. І саме цим вабить нас роман.

Степана досить легко прийнято до інституту, він швидко освоївся за нових обставин, здобув у собі певність, почав писати твори і став письмен-ником, невдовзі прийшли до нього слава та достаток. Це сходження було на-стільки стрімким, що видається абсурдним, невірогідним. Степан розумний, повороткий, місто навчило його практицизмові та прагматичності, довело, що замість мрій треба діяти. Він навчився використовувати кожен сприя-тливий момент, що його посилала йому доля. Але що він одержав у душу на-томість? Радість переможця? Гіркоту втрати? Солодкість пам'яті? Чи сум і підсвідому тугу за чимось безповоротно втраченим? Мабуть, усе це разом, бо хисткою і нетвердою в нього стала земля під ногами. Ось на молодіжній ве-чірці Степан спостерігає за «собі подібними», в його душі піднімається хвиля протесту: «Невже й він такий? Невже вічна доля села бути тупим, обмеженим рабом, що продається за посади й харчі, втрачаючи не тільки мету, а й люд-ську гідність?» Він, як бачимо, самокритично оцінює себе і довколишній світ, але не може втриматися від спокус, що їх пропонує йому місто, а насам-перед можливостей зробити собі вдалу кар'єру. Підмогильний тонким скаль-пелем психолога розтинає душу свого героя, показує його роздвоєність. Ось чим переймається Радченко на літературному вечорі: «Він заздрив їм, і не хо-вав від себе цього, бо теж хотів висунутись і бути обраним. Сміх і оплески, що були нагородою тим щасливцям, мало його не ображали, і кожен новий з них. з'являючись коло катедри, ставив йому болюче питання, чому це не він, бо він хотів бути кожним із них, однаково – прозаїком чи поетом».

На відміну від Левка, який уперто і цілеспрямовано штурмує науку, щоб понести її в село, Степан щиро намагається визначити свою нову роль – своє теперішнє міське життя.

Місто виявилося сильнішим від Степана, воно перемогло його, зробив-ши з нього справжнього індивідуаліста, товстошкірого кар'єриста-пристосу-ванця.

Чи задовольняє це Радченка? Адже рівночасно досяг багато чого, про що на початку своєї міської кар'єри тільки мріяв, – добре житло, престижну роботу, славу? Мабуть, що ні. Згадаймо, як він шукає собі жінок, як швидко розчаровується в них:.. Надійка, проста дівчина з села; Тамара Степанівна, дружина господаря першої квартири, вдвічі старша; мила, жвава, корінна го-родянка Зоська, що через нього ж заподіє собі смерть; нарешті, «завмерла маска» Рита, яка манить за собою... Степан використовує кожну з них у своє-му сходженні на вершину слави, достатку. Водночас він хапається за кожну нову жінку, як за свій порятунок, хоч і тимчасовий: йому погано, він самот-ній, його мучить тяжкий дисонанс, душевна роздвоєність. Недарма невдовзі його потягло до світлої, чистої Надійки, з якою колись разом приїхав до міс-та. Але та цнотлива дівчина зникне під впливом великого молоха – міста, без-поворотно змінившись. Він тоді в розпачі кинеться розшукувати Зоську, щоб вибачитися, але зіткнеться з безжальним сповіщенням: «Та вона ж отруї-лась!». Як бачимо, місто не дало Степанові найбільшого – душевної гармонії, спокою.

Наприкінці твору він зустрічається з Ритою, як останньою фортецею своєї безпритульності в цьому великому світі парадоксів, знову «буяє радіс-тю знайдення», навіть сідає писати «свою повість про людей»; «Збіг на шос-тий поверх», розчинив вікно в «темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу...» Але ми вже не віримо, що Степан – щасливий переможець, думаємо про скоро минущість його радості. Надто часто марився йому рідний степ, настирливо прориваючись крізь раціональні заборони, особливо в миті не-спокою, коли місто притискало його до стінки своїми законами, вимогами і спокусами. Та внутрішня роздвоєність між істинним «Я» і «Я» привнесеним буде присутньою в ньому тепер завжди. Щоправда, його душа зробилася на-стільки прагматичною, що відразу цього не відчуває. Тільки збоку можна роздивитися малість і дріб'язковість його запитів і поривань, тільки уважно придивившись, можна роздивитися його самотність і розгубленість, відчути хибність, почуття самовдоволеного завойовника. Звернімо увагу на такі ха-рактеристики: «Що більше Степан свою кімнату встатковував, то чужішою вона йому була», «вечори обнімали його лячним неспокоєм, почуття страш-ної самотності гнітило його. І він терпів божевільний біль людини, що втра-тила особисте...»

Тривожно, болісно ставлячи в центр свого роману маргінальний харак-тер, психологічно глибоко, правдиво досліджуючи його соціальну природу, автор не робить ніяких ідеологічних акцентів, не підносить і не виправдовує свого героя, не нав'язує читачеві готових висновків, примушує самому дума-ти над особливостями людської природи, яка неодмінно має плоть і душу, яка неодмінно переживає двоборство цих начал і є невід'ємною часткою складної дійсності.

Лекція № 28
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Схожі:

Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconЗалікові питання
Українська література 20—30-х років ХХ ст. Поезія. Павло Тичина. Загальний огляд творчості. Збірка «Сонячні кларнети»
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд icon1. Зробіть загальний огляд давньоукраїнської драматургії
Охарактеризуйте образ повсталого народу в поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки». Прочитайте напам’ять уривок із поеми
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан особливі риси англійського романтизму. Загальна характеристика творчості Байрона
Загальний огляд “східних” поем: “Гяур”, “Абідоська наречена”, “Корсар”, “Облога Коринфа”, “Парізіна”, “Манфред”
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconГригорій Косинка (Стрілець). Загальний огляд творчості. Змалювання...
В українській літературі імпресіонізм наповнився новими відтінками завдяки творам М. Коцюбинського
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан загальний огляд життя І творчості Ліни Костенко. Світоглядна...
Будучи уже зрілою поетесою Ліна Костенко звернеться до образів своїх рідних у поезіях «Веселий привид прабаби», «Храми», «Мати»
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconЛекція №1 тема: вступ. Історія розвитку анатомії
Билич Г. Л., Крьіжановский ст. А. Біологія. Полньїй курс. В 3-х т том Анатомия. М.: Ооо «Издательский дом «оникс 21 век,», 2002....
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconЛекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства»
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства». Поняття держави І права, їх загальна характеристика
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан загальний огляд життєвого І творчого шляху поета. Мотиви патріотичної та громадської лірики
Хх століття І сучасності. Свої роздуми про народ, людину І світ, любов І ненависть він виповнив пристрасним духом пізнання, культурно-естетичним...
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан загальний огляд життєвого І творчого шляху Івана Драча Особливості,...
Теліженці, теж має такі версії, навіть романтичні. Одна з них твердить, що колись у давнину село належало яко­мусь татарському ханові...
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан Загальний огляд життєвого І творчого шляху В. Симоненка Тематика ранніх творів
Василь Симоненко ще на десяток менше (28). Якщо взяти до уваги, що перших двадцять літ у цих та­лантів, як І у звичайних людей, припадає...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка