Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд




НазваЛекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд
Сторінка5/20
Дата конвертації13.09.2013
Розмір3.56 Mb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Література > Лекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
Тема: Юрій Яновський. Загальний огляд творчості.

Новели “Подвійне коло”, “Шаланда в морі” (з роману „Вершни-ки”): історична правда та художні узагальнення; проблеми протистав-лення загальнолюдських вартостей класовій ідеології, розпаду роду й родини як трагедії народу
^ Юрій Яновський
(1902—1954)

І світ розчинено як двері...”

Того літа серпень аж пашів спекою. Від неї рятували хіба що ночі. У Хості, в будинку відпочинку письменників, коли на небі рясно виступали зорі, по саду блукали білі постаті-примари, закутані в простирадла. Бони зривали солодкі сливки і до ранку смакували ними... А 27 серпня був день народження Юрія Івановича Яновського. З нерозлучною парою Яновських сусідували ще актриси театру «Березіль» – до чого ж дотепні дівчата! Сперечалися, як привітати улюбленого письменника. Зрештою, сплели вінок із лаврових листків і на ниточках підвісили у їдальні якраз над місцем іменин-ника. Коли він сів, вінок урочисто опустився на голову. Всім було весело...

Цей епізод згадав його безпосередній учасник письменник В. Гжиць-кий. Якось уміли люди тих непростих часів дитинно радіти життю, не бояли-ся дарувати ту радість один одному, щиро вірили в красу довколишнього сві-ту, вміли її бачити, сприймати відкритим серцем. Не маємо того тепер.

Сама епоха, хоч і кроїлася залізними ножицями, що залишали кривавий слід на нашій історії, первісно була задумана для радості та благополуччя. Тому й народжувала таких романтиків і мрійників-фанатів, як Юрій Яновсь-кий, Олександр Довженко, Микола Хвильовий. Дива оновлюваного світу во-ни зустрічали із світлими пориваннями, щирою вірою в непогрішність прого-лошуваних ідеалів. Вони були дітьми свого часу – і не найгіршими. З дитин-ною щирістю жили на своїй землі, яку з самозреченням збирались очистити її уквітчати. Парадокс – але в цьому була їхня трагедія.
Народився майбутній письменник 27 серпня 1902 р. в селі Майоровому на Єлисаветградщині (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кірово-градської області) в заможній селянській родині. Там до п'яти років жив у ді-да Миколи Яновського, який мав 180 десятин землі, великий будинок, роз-кішний вишневий сад. Там пізнавав нехитру науку житії на цій землі. Дід лю-бив онука страшенно. А ще першими вчителями були сільський коваль і тес-ля, який «розповідав чимало пригод – власних і чужих», «знав безліч казок», навчив «любити дерево і людські руки біля нього», – як запише Яновський у своїх «Коментарях до книжок...» пізніше.

Коли підріс, віддали до школи. Добру освіту здобув у Єлисаветград-ському реальному училищі. На той час це був досить солідний середній нав-чальний заклад як на повітове місто. Його закінчили Є. Чикаленко, П. Сакса-ганський, Г. Юра, Є. Маланюк...

Жив у родичів Вільчинських, аж поки батько купив у Єлисаветграді бу-диночок. Були то часи революційних подій в Україні. Перед очима Юрія про-йшло чимало: мітинги на майдані, тачанки батька Махна, загони Шкуро, Гри-гор'єва, Марусі Никифорової, червоні прапори, свист куль, залита кров'ю бруківка. Навіть довелося юнакові брати участь у санітарній дружині, органі-зованій у класі. Ці події навіки вкарбувалися в пам'ять, ожили в повісті «Бай-город».

З десяти років почав писати вірші російською мовою. Знала цю Юрко-ву «таємницю» мама, але наволочка, в якій були сховані перші дитячі руко-писи, не збереглася.

Після закінчення з золотою медаллю «реалки» хлопець служив у різних установах Єлизаветграда: статистичному бюро, робітничо-селянській Інспек-ції, управлінні народної освіти. То було не дуже цікаво. Але з цим містом по-в'язана і приємна подія: перше кохання.

З 1922 р. Юрій Яновський жив у Києві. Два роки провчився на електро-механічному факультеті політехнічного інституту – «Хотів бути морським інженером. Будувати кораблі і пароплави». «Приробляв собі я тим, що з По-долу до Єврейського базару возив на собі дрова. Санчата, двадцять п'ять пу-дів соснових півтораарінинок, нас двоє і веземо ми, як коні. З Глибочиці до Лук'янівського базару було під гору, це найважча частина путі, і я ніколи не забуду тих почуттів, котрі були в мені тоді на Глибочицькому спускові. Ті роки не було в мене білизни і простинь, укривався я драним кожухом, жодно-го разу в кімнаті не топив, а скільки жило й народжувалося в мені гордості. Я входив у життя в драних австрійських черевиках, у котрих взимку бувало повно снігу, міцно затиснувши олівець у руці, широко розплющивши очі на всі чуда світу, котрі малювала мені моя дурна уява», – читаємо в записниках. Інженером не судилося стати. Зате вже там, у політехнічному, почався його шлях у велику літературу.

1 травня 1922 р. в газеті «Пролетарська правда» надруковано першого вірша «Море» (російською мовою, за підписом Георгій Ней). Радості не було меж. Михайло Семенко, відомий київський поет, лідер футуристів, завідувач літчастини газети «Більшовик», помітив нове ім'я, захотів познайомитись... Так і був Юрій Яновський залучений до літератури. У 1924 р. «Більшовик» видрукував його українську поезію «Дзвін», автор став позаштатним корес-пондентом цієї газети. Там будуть видрукувані нариси письменника.

Звичайно ж, брав участь у футуристичному русі, як член «Комункуль-ту» і «Жовтня» відвідував різні зібрання й дискусії. Саме тоді вчився відхо-дити від стереотипів і шаблонів, шукати власної стежки, вносити в оповідан-ня і вірші свіжий дух, фантазувати, мріяти – вічний неспокій передався йому від патрона Михайля Семенка. В ті роки заприятелював з Миколою Бажаном – разом працювали репортерами.

Невдовзі М. Семенко виїхав до Харкова, очолив там сценарний відділ ВУФКУ. Як і обіцяв, «перетягнув» іуди М. Бажана та Ю. Яновського. Саме в Харкові, тодішній столиці, вирувало літературно-мистецьке життя. Там були В. Еллан-Блакитний, Остап Вишня, П. Тичина, М. Куліш, там близько зій-шовся з О. Довженком, відчув у ньому споріднену душу. В 1925 р. з'являє-ться перша книжка оповідань Юрія Яновського «Мамутові бивні». Він стає редактором ВУФКУ. Мистецтво кіно, яке щойно зароджувалося в Україні, вабить багатьох письменників. За сценарії засідають і Яновський з Бажаном. У 1926 р. навіть з'являється фільм «Гамбург» за сценарієм Юрія Івановича. Але життя кличе вперед.

Того ж року він уже в Одесі, на посаді головного редактора кінофабри-ки. Через його редакторський лортфель пройшли фільми «Тарас Шевченко» і «Тарас Трясило» П. Чардиніна, «Борислав сміється» Й. Рони, «Вася-реформа-тор», «Сумка дипкур'єра» О. Довженка і багато інших. Власне, Ю. Яновський був художнім керівником Одеського «Голлівуду». Він переймався проблема-ми нового для української культури мистецтва – недарма його назвуть «доб-рим генієм українського кіно». Така творча яскрава особистість, як він, виріз-нялася на тлі загальної маси. Це стало однією з причин звільнення його з по-сади в серпні 1927 р.

Юрій Іванович їде до Харкова. Журнал «Вапліте» видруковує повість «Байгород» (1927 р.). У 1928 р. з'являється книжка поезій «Прекрасна УТ» (Україна трудова), роман «Майстер корабля», який наробив чимало галасу серед критики, особливо офіційної, партійної. Цей твір, а також цикл нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря» (1930) створено на основі досвіду роботи редактором кінофабрики.

Тоді ввійшла в його життя Тамара Жевченко, актриса театру «Березіль» Леся Курбаса. Через нелегкі випробування долі пронесли вони чистоту і ніж-ність перших зустрічей, оберігаючи їх від сторонніх очей під зовнішньою стриманістю і трохи дивним звертанням на «Ви». І хто знає, наскільки раніше зупинилося б серце Юрія Яновського, якби поряд не було Тамари Юр'ївни...

У 20-х рр. Ю. Яновський належав до тієї харківської молоді, що групу-валася довкола Миколи Хвильового, підтримувала його сміливі заклики орі-єнтуватися на «психологічну Європу», прокладати самостійний шлях новій пролетарській літературі, плекати в собі творців, над усе цінувати мистецькі якості. Він стає членом ВАПЛІТЕ, а після її ліквідації – Пролітфронту. Тим часом журнали друкують його новели – поступово до нього «приклеюється» тавро «попутника», «націоналіста», «хвильовіста». До ВУСПП його не прий-мають, на перший з'їзд він потрапить лише з гостьовим квитком.

Безперечно, все це болісно сприймалося та було підґрунтям для при-душення в собі власного «Я». Особливо пригнічувала різка, засудлива крити-ка роману «Чотири шаблі» (1930). «Вчуся писати "під Кириленка", то наука дуже тяжка. До нудоти. Спробуйте писати примітивно, швидко, не турбую-чись глибиною психологічних і духовних мотивацій вчинків героїв, і побачи-те, як то тяжко. Звичайно, коли ви писали колись інакше...», – признається він Г. Костюкові про свій тодішній душевний стан. Ще говорив про «безстил-ля часу», панування агітки, втрату істинних вартостей...

Ю. Яновський працює над новим романом – майбутніми «Вершника-ми», А в Україні тим часом лютує голод. У червні – липні 1933 р. подорожує на навчальному вітрильнику «Товарищ» по Чорному морю. Але невесела та подорож, його супроводжують «біль неминучості і творча госка», мучать спогади про самогубство М. Хвильового – рана ще свіжа.

1935 рік. Роман «Вершники» завершено, але його ігнорують в Україні, бач, він же написаний «попутником», «націоналістом», Яновським, дарма що вже були спроби самореабілітації – до 15-річчя Жовтневої революції видано п'єсу «Завойовники».

«Вершники» друкуються уривками в перекладі П. Зенкевича росій-ською мовою 8 Москві, а вже потім і в Україні. У столиці СРСР влаштову-ється спеціальний вечір для обговорення роману. Письменника визнають на-решті «своїм».

Невдовзі Ю. Яновський створює п'єсу «Дума про Британку», теж при-урочену до «видатного ювілею» – 20-річчя Жовтневої революції. Вона навіть із успіхом іде на сценах московських, ленінградських, харківських та інших театрів. Він багато подорожує по Україні – внаслідок спостережень передво-єнного села, але в межах дозволеного ідеологічного контексту з'являється збірка новел «Короткі історії» (1940).

У 1939 р. Юрій Яновський переїздить до Києва, оселяється в письмен-ницькому будинку, одержує орден Трудового Червоного Прапора. Офіційно визнаному письменнику довіряють посаду головного редактора журналу «Українська література» із 1946 р. «Вітчизна»), який під час війни видавався в Уфі. Залучає до співпраці найкращу творчу інтелігенцію, друкує нові твори П. Тичини, М. Рильського, О. Довженка, І. Кочерги і свої. В 1947 р. ЦК КП(б)У ухвалює постанову «Про журнал "Вітчизна"». Яновського увільнено з посади за «націоналізм, міщансько-обивательські погляди, аполітичність, друк помилкових і порочних творів». Не догодив. Перед цим, 1946 р. як ко-респондент «Правди України» він брав участь у Нюрнберзькому судовому процесі – тоді його ще підтримувала «добра рука» тодішнього «хазяїна» на Україні першого секретаря М. Хрущова, але то було востаннє...

Відгриміли бої. На спустошену українську землю прийшов довгождан-ний мир. Прості наші люди тяжкою працею відроджують життя, на їхню до-лю випадає аж надто багато труднощів і випробувань, але надія на краще до-давала їм сил. Такою була тема нового роману Ю. Яновського «Жива вода». В ньому світла віра письменника-романтика в перемогу життя над смертю пронизала правдиві реалістичні картини складної повоєнної дійсності. Здава-лось би, все складається якнайкраще. У 1947 р. часопис «Дніпро» друкує ро-ман, повний текст передається по радіо. Але невдовзі партійні рецензенти знаходять у ньому чимало хиб і вад. Збирається пленум Спілки письменни-ків. У засіданні бере участь перший секретар ЦК Л. Каганович. На пленумі, як писав Яновський у щоденнику, «поховали "Живу воду" метрів на десять під землю» – твір засуджено як «ідейно хибний», націоналістичний, наклеп-ницький.

Зробив «за порадами товаришів» до 200 виправлень – і від роману нічо-го не залишилося. Тільки після смерті автора його надруковано під назвою «Мир». А поки що Яновський зазнає морального та матеріального тиску (позбавлений усяких засобів до існування, змушений продавати речі, книжки, щоб не голодувати).

Після всього цього знаходить у собі сили, пише цикл «Київські опові-дання», які знову, як колись «Вершники», спочатку друкуються в Москві. В них оспівано героїзм радянських людей під час війни, що його вселяла в них комуністична партія на чолі з Й. Сталіним... За «Київські оповідання» Янов-ському 1948 р. дали Державну премію СРСР, «Після премії я повинен боро-тися за право писати, я повинен виправдати довір'я і премію», – занотує він у щоденнику. Ці слова були щирими – художник давно став невільником сис-теми, правлячої ідеології, ним керували за принципом «батога і пряника». Так безкінечно тривати не могло...

16 лютого 1954 р. на сцені Київської російської драми ім. Лесі Україн-ки відбувається прем'єра п'єси Ю. Яновського «Дочка прокурора». Нестан-дартне трактування проблеми виховання, морально-етичні колізії, майстерно виписані характери – це забезпечило успіх на сценах багатьох театрів.

Скоро після прем'єри, бенкетів та поздоровлень ішли вони вдвох із Та-марою Юр'ївною на гостину до Романова, головного режисера театру. Доро-гою йому зробилося погано. Кілька днів лікарі боролися за його життя. По-мер Ю. Яновський 25 лютого 1954 р.
Творчість

За типом світобачення він був романтиком. Світ бачив безмежним, за-гадковим і манливим. «До безуму люблю степ. – зізнавався в "Автобіографії" 1925 р. – Кожен свій день устаю з бажанням їхати за море і за сині обрії. Ля-гаю теж із цим. Люблю багато ходити. Всі мої бажання скеровані на: як би побачити побільше світу! Мандри мене тягнуть». А в «Міркуваннях про се-бе» писав: «Мета цілого життя – об'їхати землю по одному з меридіанів і на екваторі погріти спину».

З дитинства Юрій багато хворів, переніс шість тяжких операцій – шість разів був на грані смерті. Звідси його палке життєлюбство, нестримний потяг до краси довколишнього світу, вміння ту красу віднайти і передати – його ро-мантика вітаїзму суголосна поширеній у 20-х рр. світоглядній позиції.

Отже, ріс мрійливим, тендітним, ніжним, задумливим. Над усе хотів побачити море. Вперше зустрівся з ним, коли мама повезла на операцію до Одеси. Згодом він в українській літературі «відкриє і завоює нам море, море в значенні не географічному чи навіть геополітичному, а в значенні психоло-гічному, як окремий духовний комплекс, який був або ослаблений у нас, або й цілком спаралізований»'. Все життя йому буде огидною «буденна провінці-альщина», яку він вважає «одвічним прокляттям української нації», напів-інтелігентщина (нехтування знаннями і культурою, бездумне, споживацьке ставлення до життя). Він не міг уявити себе автором «земної, повзучої про-зи». Він був поетом: мислив образно, світ бачив образно. І вірші писав усе життя, хоча дедалі рідше.

На широту його світогляду впливали книжки, прочитані в юності, те культурно-мистецьке оточення, в яке пощастило потрапити молодим. «Лю-бив я англійців та американців, їхні твори правили мені за вікно до великого світу. Тоді я захопився морем, не побачивши ще його», – писав у відкритому листі до М. Хвильового, надрукованому 1929 р. в «Літературному ярмарку». Р. Кіплінг, Д. Лондон, ОТенрі, М. Твен, Теннісон, Д. Конрад – ось неповний перелік «володарів романтичного слова», які зваблювали юного мрійника в небезпечні, але такі загадкові прерії, екзотичні землі, незвідані ще моря. Ім-понували і сильні, дужі, сміливі герої, які завжди перемагали і досягали мети, – допитливий хлопчина і собі мріяв стати таким, адже був від природи хоро-витим, вразливим, тонкосльозим.

А мама вечорами читала «Тараса Бульбу» М. Гоголя, дід Микола роз-повідав багато цікавого – перед очима поставало минуле народу, його спо-конвічна боротьба за волю. Там, у степу під Компановкою, де зійдуться в бою брати Половці, його внутрішній світ наповнювався духом рідних про-сторів.

Усе життя любив подорожувати. Був епіцентром письменницької ко-манди, яка часто мандрувала Україною на автомашині. Тільки дорогу в ніку-ди не сприймало його серце, а вона з плином років наближалась і, нарешті, стала неминучою реальністю. О. Довженко, з яким доля теж жорстоко пове-лася, запише в щоденнику: «Нещасливий мій друг. Скільки й пам'ятаю я, весь час він мучився, страждав і фізично, і душевно. Все життя його було скорбот-не. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно, з огиди до обви-нувачень у націоналізмі, з огиди до дурнів безперечних, злих гайдуків і кар'є-ристів. Чоловік талановитий, чесний, тонкий, ображений до краю життям...».

Ні, в нього не стріляли в підвалах НКВС, не відправляли етапом на Ко-лиму чи Соловки. Може, то було б і не найгірше? Його переслідували все життя, послідовно, наполегливо витруювали живий дух художника, поета. Духовна смерть наставала значно раніше фізичної. Смерті таланту, даного Богом, зазнало багато українських митців. Його завзято критикували за нова-торський роман «Майстер корабля», злісно цькували за «Чотири шаблі». У 1929 р. слідом за сфабрикованим процесом СВУ посунеться лавина репресій. Його теж могли «забрати». «Ідеологічно правильні» «Вершники» на якийсь час змінили його становище на краще. Ганебна, жорстока критика «Живої во-ди» змусила писати «Київські оповідання» з фальшивим пафосом і оптиміз-мом.

Ю. Яновський залишив нам багатожанрову спадщину: 70 новел, опові-дань, чимало поезій, повість, чотири романи, сім п'єс (деякі успішно ставили-ся театрами), а ще кіносценарії, публіцистика. Не все, звісно, цікаве для нас, хоча далеко не все було художньо вартісним. Ранні новели, оповідання, «Бай-город», «Майстер корабля», «Чотири шаблі», кілька розділів «Вершників» – оце, власне, і все, що встиг створити вільно Юрій Яновський. Але й це засвід-чує величезні потужні можливості його таланту.

Далі істинне обличчя митця, цього тонкого лірика, проникливого мисс-лителя, уродженого інтелігента, витонченого романтика, вихованого на кра-щих традиціях світової класики, набрало виразу конвульсивної гримаси. Пе-ретворити вільного письменника на красиву воскову ляльку, вставити їй штучне серце, яке забилося б відповідно до партійних вказівок, – чи не в цьо-му полягало «культурне будівництво» в пролетарській державі? А починало-ся все так обнадійливо...

Юрія Яновського справедливо називають сміливим новатором в укра-їнській літературі XX ст. Він – один із найяскравіших представників неоро-мантичної течії в ній. У царині як змісту, так і форми художніх творів ніколи не прагнув ходити чужими стежками, відкидав усталені схеми, банальності, трафарети.

Вже перші збірки новел Ю. Яновського «Мамутові бивні» (1925), «Кров землі»(1927) разом із творами М. Хвильового, Г. Косинки, В. Підмо-гильного та ін. потвердили відхід нової хвилі української літератури від на-родницько-просвітницьких традицій XIX, а почасти і початку XX ст. Поза сумнівом, на них позначився вплив футуризму й кіностилістики нової музи, що вабила до себе і Яновського. Сюжетами новел «Мамутові бивні», «Історія попільниці», «Роман Ма», «Туз і перстень», «Кров землі» керує смілива ав-торська думка, хоч у цілому вони досить банальні й поширені на ті часи. Ска-жімо, героїка громадянської війни, любов більшовика до білогвардійської шпигунки і що з того вийшло.

Серед ранніх творів Ю. Яновського треба звернути увагу на новелу «Поворот» (1927), надруковану вперше тільки 1967 р. Вона абсолютно випадає із загальної тональності його романтичної поетики, свідчить про постійні змістово-стилістичні пошуки митця. Це сюрреалістична новела, зіткана з марень, видив, снів простого солдата, який дуже стомився і змучився від війни, мріє повернутися додому, до плуга, до білобокої хати в садку.

У романтичному стилі написана повість «Байгород», яка створювалася 1927 р. в Одесі.

Роман «Майстер корабля» (1928) з'явився о тій порі, коли багато українських письменників, слідом за М. Хвильовим, який відверто поставив питання «Камо грядєши?», «Україна чи Малоросія?», шукали відповіді на них. Яким шляхом розвиватиметься тепер українська нація і культура зокрема?

Так сталося, що саме цей твір засвідчив-апофеоз духовного зростання романтика Юрія Яновського. «Чотири шаблі» проклали місток до духовного згасання, самозречення заради... фізичного виживання.
^ Роман в новелах «Вершники» (1935)

Після появи 1935 р. роману в новелах «Вершники» письменник став досить відомим. Цей твір узагалі протягом довгого часу вважався вершинним здобутком митця. «В цій невеликій книжці закладено три роки роботи, три роки всіляких думок і с ам овід чув ань, усяких життєвих умов», – читаємо в записниках автора. Що за цими словами?

Насамперед «Вершники» були своєрідним компромісом із самим со-бою, способом реабілітувати себе перед офіційною критикою, «виправити» помилки «Чотирьох шабель», що за них було розіп'ято письменника. Роман цей з'явився своєчасно. Вже були арештовані М. Куліш, В. Підмогильний,

Є. Плужник, М. Зеров, М. Драй-Хмара, розстріляний Г. Косинка...

«Вершники» написані ідеологічно правильно, є в них і провідна роль більшовицької партії, і перемога червоного прапора, і оспівування «непоруш-ного» союзу робітників і селян, героїзм комуністів. Роман був даниною своє-му часові, але, на відміну від подібних творів, усе таки талановитою. Кажемо так завдяки кращим новелам: «Дитинство», «Подвійне коло», «Шаланда в морі», які нагадують обережний рух корабля між рифами. Цей корабель пли-ве – вони споріднені з народно-пісенною традицією, в них автор апелює до загальнолюдських цінностей. Він показує трагедію українського народу – розпад роду, родини заради якихось нових цінностей. Всі три новели зв'язані між собою цією болючою та актуальною проблемою.

Новела «Подвійне коло» (коло інтересів класових і родинних) – класич-ний зразок художнього втілення болючих роздумів митця про непростий час в історії свого народу, коли брат убиває брата. Той «умовний» бій у степу під Компановкою символізує собою всю складну ситуацію в Україні під час гро-мадянської війни. І хоча врешті-решт перемагає інтернаціональний загін Іва-на Половця, але емоційний акцент зовсім на іншому – автор не підтримує цю криваву різню, хоча вона і задля нового життя.

Вона розповiдає про трагедiю роду Половцiв. Було у батька п’ятеро си-нiв. Кожен з них обрав свою дорогу, свою мету, свої iдеали. I всi цi дороги перетнулися в один день в одному мiсцi. Рiд Половцiв опинився на межi зникнення.

Загони денiкiнця Андрiя Половця i петлюрiвця Оверка Половця зiт-кнулися в безмежному степу в кривавiй битвi. Їхня взаємна ненависть просто вражає. Андрiй кидає Оверковi в обличчя лютi слова: “Проклинаю тебе моїм руським серцем, iм’ям великої Росiї-матiнки”. Тiльки-но закiнчився перший бiй, як налетiли зненацька махновцi на чолi з Панасом Половцем. Кiлька хви-лин скаженого бою – i вже Панас перед Оверком. Iменем Батька Махна з по-смiшкою на вустах вiн власноруч вбиває Оверка, також забувши про батькiв-ський заповiт. Не встиг Панас вiдсвяткувати перемогу, як “за дощем з’яви-лось марево”: розгорнувся здалеку червоний прапор кiнного загону на чолi з Iваном Половцем. Панас, розумiючи, що пощади вiд брата не буде, сам запо-дiяв собi смерть.

“Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду”, – ка-зав колись старий Половець своїм синам. Але знехтували вони батькiвським наказом i загинули, тому що не було мiж ними нi згоди, анi родинного почут-тя. Загубилось воно на жорстоких стежках громадянської вiйни, перевiвся рiд Половцiв, нiби й не було нiколи на землi таких людей.

У романi немає справжнього переможця. Твiр сприймається як розпо-вiдь про трагедiю роду, матерi, України. Трагедiю, що розiгралася в роки гро-мадянської вiйни, а потiм ще довго вiдлунювала голодом, смертями, репре-сiями…

«Шаланда в морі» – одна з найромантичніших в нашій літературі но-вел, хоч ця її романтика написана пером нещадного реаліста.

Образ моря у «Вершниках», то насамперед образ свободи, гуманістич-не уславлення людини, її відваги, мужності й витривалості, море його – то своєрідний спів людській солідарності, інтернаціональному братерству тру-дящих. Коли буде вже подолано спокуси книжної романтики, подолано швидко й рішуче, і автор вийде на інші простори, щоб стати віч-на-віч з ро-мантикою самого життя, з отими його лютими трамонтанами, що не раз об-віють і автора теж, як обвівають досі вони його Половчиху на пронизливім морськім узбережжі, де вона, ждучи, виглядаючи свого Мусія-Мусієчка, сто-їть «висока та строга, як у пісні».

Одначе вернімось до веж чи, точніше сказати, – до того неба, що здій-малось тоді округ нас «блакитними вежами». Як усе-таки: чи в дійсності ми-тець їх спостеріг, чи був то лише плід його фантазії? Цікавість природна, але куди важливіше було те, що завдяки художникові ці вежі з’явились, увійшли в наш духовноестетичний світ, зробивши одразу багатшими нас, і, почува-лось, відтепер вони будуть із нами завжди. Інакше кажучи, сталося ще одне, хай ніби не таке вже й велике мистецьке відкриття: ландшафт краси розши-рився, відтворено якусь нову, раніше не знану художню сутність. Образ ди-вовижний навіть для Яновського, рідкісний в нашій прозі своєю наповне-ністю, такий же місткий, як червона зоря «Альдебаран і все сузір’я – журав-линий ключ вічності».

У «Вершниках» творилася нова образність, нова барвами, ритмікою, мелодикою. Образність, що була б неможлива раніш. Тільки співець нового часу міг побачити й розгледіти їх, оті небесні споруди, оті неймовірні й нев-ловимі, з самого повітря лише зіткані, з блакиті неба змуровані вежі, на тлі яких безстрашні витязі революції схрестили шаблі у двобої з минулим.


Лекція № 27
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Схожі:

Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconЗалікові питання
Українська література 20—30-х років ХХ ст. Поезія. Павло Тичина. Загальний огляд творчості. Збірка «Сонячні кларнети»
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд icon1. Зробіть загальний огляд давньоукраїнської драматургії
Охарактеризуйте образ повсталого народу в поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки». Прочитайте напам’ять уривок із поеми
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан особливі риси англійського романтизму. Загальна характеристика творчості Байрона
Загальний огляд “східних” поем: “Гяур”, “Абідоська наречена”, “Корсар”, “Облога Коринфа”, “Парізіна”, “Манфред”
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconГригорій Косинка (Стрілець). Загальний огляд творчості. Змалювання...
В українській літературі імпресіонізм наповнився новими відтінками завдяки творам М. Коцюбинського
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан загальний огляд життя І творчості Ліни Костенко. Світоглядна...
Будучи уже зрілою поетесою Ліна Костенко звернеться до образів своїх рідних у поезіях «Веселий привид прабаби», «Храми», «Мати»
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconЛекція №1 тема: вступ. Історія розвитку анатомії
Билич Г. Л., Крьіжановский ст. А. Біологія. Полньїй курс. В 3-х т том Анатомия. М.: Ооо «Издательский дом «оникс 21 век,», 2002....
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconЛекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства»
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства». Поняття держави І права, їх загальна характеристика
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан загальний огляд життєвого І творчого шляху поета. Мотиви патріотичної та громадської лірики
Хх століття І сучасності. Свої роздуми про народ, людину І світ, любов І ненависть він виповнив пристрасним духом пізнання, культурно-естетичним...
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан загальний огляд життєвого І творчого шляху Івана Драча Особливості,...
Теліженці, теж має такі версії, навіть романтичні. Одна з них твердить, що колись у давнину село належало яко­мусь татарському ханові...
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан Загальний огляд життєвого І творчого шляху В. Симоненка Тематика ранніх творів
Василь Симоненко ще на десяток менше (28). Якщо взяти до уваги, що перших двадцять літ у цих та­лантів, як І у звичайних людей, припадає...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка