Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд




НазваЛекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд
Сторінка3/20
Дата конвертації13.09.2013
Розмір3.56 Mb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Література > Лекція
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
Тема: М. Рильський. Загальний огляд творчості поета.

Поезії: “Коли усе в тумані життєвому...”, “Солодкий світ!..”, “Запахла осінь в’ялим тютюном...”, «Слово про рідну матір»: мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі людини, звеличення любові до рідного краю
^ Максим Рильський
(1895 — 1964)



О, тиха пристане робочого стола,

Де ще на якорях дрімають вірні рими,

Де мислі щоглами підносяться стрункими,

Струмують образи, як понадводна мла!

Максим Рильський
Все для людини і завжди з людиною —

цей заповіт Максим Рильський проніс

крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя.

Михайло Стельмах
Громадянин, патріот, ерудит, новатор, життєлюб – ці характеристики Рильського-поета, справедливо дані нашими сучасниками, відзначають різні грані його таланту. «Стрункий, гармонійний, прозорий вірш Рильського, йо-го майже завжди свіжі й винахідливі «варіації» класичних і фольклорних ритміко-строфічних форм... його мова, на диво врівноважена в усіх своїх лексичних, фразеологічних, стилістичних елементах... – все це підносило, збагачувало культуру української поезії»,— так характеризує творчість вели-кого поета нашого віку академік Леонід Новиченко.
^ Самота працьовита й спокійна

світить лампаду мою і розкладає папір”

Максим Рильський народився 19 березня 1895 р. в сім'ї українського етнографа і культуролога Тадея Рильського, що походив з давнього сполоні-зованого українського роду, та простої селянки Меланії з с. Романівки ко-лишнього Сквирського повіту (тепер Попільнянського району Житомирської області). Народився хлопець у Києві, але його дитинство промайнуло в с. Ро-манівці.

В автобіографічній розповіді «Із давніх літ» Максим Рильський з те-плотою згадував це село понад річкою Унавою, що, перепинена греблею, розливається в широкий, зарослий очеретом і лататтям ставок. Тут він почав пізнавати світ як «таємничу, ледве розкриту книгу». Різні грані цього світу – «стоголосе поле», біла гречка, «вітер кучерявий», садок, що біліє цвітом і «тихо ронить пелюстки», цвітіння бузку, гудіння «веселих бджіл» – потім природно увійдуть у вірші поета і нададуть їм виразного національного ко-лориту.

Навчався Максим у приватній гімназії відомого київського педагога Володимира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Таке культурне середовище, в якому з повагою ставилися до всього українського, сприяло формуванню підлітка в національному дусі, виробленню в нього відповідних поглядів, запитів, смаків. Хлопець рано починає віршувати, а у 1910 р. виходить книжка його лірики «На білих островах».

У 1915 р. Максим став студентом Київського університету, де спочат-ку два роки вивчав медицину, потім навчався на історико-філологічному фа-культеті.

Громадянська війна, голод і холод змусили юнака перервати навчання і покинути місто. Він учителює у школах сіл Вчорайше та Романівна на Жито-мирщині (1917 – 1923). Багато читає, студіює наукові праці з проблем філо-софії, естетики, літературознавства, історіософії, стає високоерудованою лю-диною в царині мистецтва та гуманітарних наук. У Києві виходять збірки йо-го лірики «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1922), поема-іди-лія «На узліссі» (1918).

Переїхавши до Києва, поет продовжує працювати вчителем україн-ської мови та літератури в школах та на робітфаку інституту народної освіти, читає курс теорії перекладу в інституті лінгвістичної освіти. Водночас видає кілька збірок поезії – «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929), багато перекладає з російської, польської та французької літератур.

Творча діяльність Рильського розгорталася тоді в річищі неокласициз-му – художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії нового часу. Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо жур-налу «Книгар» (1918 – 1920), а пізніше – біля київського видавництва «Сло-во».

Миколу Зерова, Максима Рильського, Павла Филипо-вича, Михайла Драй-Хмару, Освальда Бургардта об'єднували поглиблений інтерес до за-гальнолюдських цінностей, прагнення підняти престиж художнього слова, з його допомогою вирішувати філософські, історичні, моральноетичні про-блеми. Так ці поети намагалися оберігати українську літературу від приміти-візму, поширюваного графоманами, котрі нібито писали на «злобу дня».

Відомо, що сталінщина спрямовувала репресивні удари насамперед проти мислячої національної інтелігенції. Були ув'язнені, а потім замучені в концтаборах Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара. Ареш-товують у 1931 р. і півроку тримають у Лук'янівській в'язниці Києва Риль-ського. Тільки Освальду Бургардту (Юрієві Клену) вдалося емігрувати, що й врятувало йому життя.

Тяжкі часи настали для Рильського. Щоб вижити, доводилося говорити не своїм голосом. Тому в 30-х роках не раз виходять з-під його пера плакатні вірші-заклики. Тоталітарній системі були потрібні тільки такі твори, де б во-на «оспівувалася», «підносилася», «звеличувалася». Правда, часом дозволя-лося надрукувати й щось «нейтральне», і такі можливості Рильський та інші автори намагалися використовувати.

У роки війни проти фашистських заброд на хвилі загальнонародного патріотичного піднесення знову щиро за-звучало й слово Рильського, який перебував в евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. Видані тоді поетичні книжки – «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір» (1942), «Світова зоря» (1942), «Світла зброя» (1942), «Велика година» (1943), «Неопалима ку-пина» (1944) – є художнім літописом роздумів і переживань патріота в той трагічний час.

За видатні заслуги в розвитку науки і культури Рильського було обра-но академіком АН УРСР (1943), а згодом і академіком АН СРСР (1958). Він очолював Спілку письменників України (1943 – 1946), був директором ака-демічного інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії (1944 – 1964).

Серед кращих поетичних книжок повоєнного часу – «Троянди й вино-град» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «Зимо-ві записи» (1964).

Не стало Рильського 24 липня 1964 р. Поховано його на Байковому кладовищі в Києві.
^ Людина і природа як лірична домінанта

Рильський, згадуючи чарівну пору дитинства і юності, зізнавався, що тоді його особливо захоплювала природа в усьому її розмаїтті – «весняні фі-алки, що проростають з-під жовтого й багряного торішнього листя, напру-жене життя птиці, риби, звіра, таємниче занурювання в воду рибальського білого поплавця, посвист качиних крил». Власні спостереження вічно мінли-вого світу природи доповнювалися інформацією з прочитаних книжок – не тільки популярно-природничих, а й художніх, в яких той дивовижний світ також поставав у різноманітних, часто незвичних ракурсах.

Світ природи відбивається вже в найперших віршах Рильського, зокре-ма й тих, що склали книжку «На білих островах» (1910). її ліричний герой спостерігає земне життя з «білих островів» хмар. Поет створює персоніфіко-ваний образ літа, малюючи дівчину «в шатах зелених» з «росами-перлами» в косах.

Пригадаймо, що аналогічний образ літа виписав і Олександр Олесь у циклі «Щороку». З поезії Рильського постають й інші олюднені образи рід-ної природи.

Природа рідного краю – головний образ ліричних поезій книжки «Під осінніми зорями» (1918) та ідилії «На узліссі» (1918). З'ясовуючи мотиви цих творів, дослідники аргументовано проводили паралелі між ними й лірикою Афанасія Фета, Федора Тютчева, Олександра Блока, показуючи деяку залеж-ність Рильського від них у плані користування прийомами художніх асоціа-тивних зв'язків.

Та впадає в око й суто своє, притаманне тільки Рильському, – ясність і прозорість поетичного малюнка, щирість в освідченні людини улюбленій природі. Мініатюра «Поле чорніє» вражає яскраво вираженим почуттям єд-ності героя з рідною землею:

Поле чорніє. Проходять хмари.

Гаптують небо химерною грою.

Пролісків перших блакитні отари...

Земле! як тепло нам із тобою!

Глибшає далеч. Річка синіє,

Річка синіє, зітхає, сміється...

Де вас подіти, зелені надії?

Вас так багато — серце порветься.

Чарує в поезії чіткість образів, що прямо гірляндою звисають в ній, до щему хвилює емоційність, яку вони виражають. Мав усі підстави Леонід Но-виченко, щоб сказати про жагу простого людського щастя, досконало вира-женого поетом.

Максим – герой ідилії «На узліссі» – захоплено сприймає багатство і красу природи, йому приносять насолоду полювання і рибальство, праця в саду. І хоч герой живе в «хатині лісовій», проте він не відірваний від світу, від культури. В хатині є гарна книгозбірня творів класиків, що сприяє мо-рально-духовному оздоровленню людини, яку втомили жахливі катаклізми епохи. Софокл – і Гамсун, Едгар По – і Ґете,

Толстой глибокий, і Гюго буйний,

Петрарчині шліфовані сонети –

І Достоєвський грішний і святий –

Усі книжки, усі земні поети,

Усі зрідні душі його живій:

Бо всі вони — лиш відблиски одного,

Одного сонця: Духа Світового!
^ Білі двері краса в минуле вміє одчинять і в будуче“

Таким незвичним, але дуже містким образом Рильський звернув увагу на високу місію художньої творчості у збереженні культурних надбань поко-лінь, на її можливості використовувати скарби минулого при будівництві те-перішнього і підготовки майбутнього.

Так у поезії Рильського стала кристалізуватися його друга магістраль-на тема – духовність, культура, мистецтво, її вияви помітні у віршах 20-х ро-ків, позначених поетикою неокласицизму. На противагу пролеткультівцям і футуристам, які закликали зруйнувати традиції минулого і на голому ґрунті починати будівництво «пролетарської культури», Рильський і його однодум-ці високо підносять класичну спадщину.

Микола Зеров як теоретик обстоює потребу широких естетичних обріїв для української літератури. Він висунув гасло' «До джерел!» Йому і як пое-тові, і як критикові імпонували художні пошуки Рильського. У статті про творчість Рильського він зазначав, що поет формує «класичний стиль, з його зрівноваженістю і кларизмом, мальовничими епітетами, міцним логічним по-будуванням і строгою течією мислі».

Такі особливості властиві віршам збірки «Синя далечінь» (1922), в яких порушувалися питання взаємин між мистецтвом і дійсністю. Показовим у цьому плані є однойменний триптих, де образом синьої далечіні переда-ється почуття радості, щастя від пізнання світу:

На світі є співучий Лангедок,

Цвіте Шампанню Франція весела,

Де в сонці тане кожен городок

І в виноградах утопають села.

Десь є Марсель і з моря дух п'яний;

Десь є Париж, дух генія й гамена;

Десь жив Доде, гарячий і ясний;

Десь полювали милі Тартарени.

Так проводиться думка про вічність культури, яка єднає покоління, гуртує народи світу, так утверджується неперехідність краси, акцентується в підтексті вагомість внеску кожної нації в загальнолюдську мистецьку скарб-ницю.

До речі, Рильський безпосередньо втілить цю тему в циклі «Книга про Францію», що ввійшов до збірки «Далекі небосхили» (1959). Поет у перед-мові до циклу скаже, що і в «Синій далечіні», і пізніше він писав про велику французьку культуру, про прекрасну Францію, виплекану в мріях за читан-ням творів французької літератури. Рильський з гіркотою відзначав неспра-ведливість оцінок вульгарно-соціологічної критики. Однак ніякі наклепи не похитнули переконань поета, він міг з честю сказати на схилі літ, зверта-ючись до Франції: «Кохана моя! Цілую твою натруджену в чесній праці і в битвах за свободу руку!»
^ Аналіз поезій

У вірші «Коли усе в тумані життєвому...» М. Рильський віддає хвалу мистецтву як вічній цінності: музиці, красі поетичного слова, картині. Саме в них може втілитися увесь безмежний світ, це «між квітів найясніший квіт». Усе може загубитися «і не лишить слідів», можуть бути різні негаразди, коли «не хочеться ні з дому, ні додому», тоді єдиний захист і розрада людини — це прекрасне мистецтво. Твір написаний у формі сонета.

Вірш М. Рильського «Солодкий світ!» сповнений радості життя, розуміння його привабливості й неповторності. Особливо цінні вияви справжніх, чистих почуттів («погляд, ніби пролісок несмілий», «ніби спогад нерозумно-милий»). Мабуть, треба пройти довгий шлях мук нерозуміння, щоб поцінувати те, що є, відкрити для себе «солодкий світ». Епіграф до вірша, лексика старослов'янського походження (благословляє, прозріли) вказують на вплив біблійних джерел.

М. Рильський дуже любив природу, вмів помічати в ній прекрасне, навіть якщо це в'ялий тютюн чи яблука, зелений коник чи дозріла диня. У вірші «Запахла осінь в'ялим тютюном...» ми відчуваємо роздуми зрілої людини про те, що ж найголовніше у житті, у чому його принада й щастя. Така «осінність» його пейзажної лірики зовсім не означає безнадії в чеканні невідворотності зими, у згасанні природних барв і наступному глибокому сні. Осінь у поета — символ зрілості та мудрості, бо шал весни і спекотна знемога літа вже знайомі серцю. А все, що пережито, перелюблено, передумано до осінніх днів, вже зветься — досвід. Усе, що цвіло навесні, обертається плодом. Усе, що надбав чи втратив, вчить цінувати з відстані осінь життя.

Поет відповідає: «Щастя у чистоті й простоті, у відсутності темної гордині». Поезія наповнена і конкретними реаліями природи, і метафорами («вкриє мудрість голову сріблом»), написана у формі сонета.
^ Слово про рідну матір”

Тема рідної землі не раз втілювалася Рильським в яскраві образи. Це були вірші про чарівну красу околиць Романівки («На білу гречку впали роси», «Дрімає дім старий»), про принади улюбленого Києва («На березі», «Голосіївський ліс»).

Фашистська навала, окупація України загострили патріотичні почуття поета. Вже у вересні 1941 р. було створено урочистий хорал «Україні», в якому Вітчизна поставала як «чисті хвилі ланів, променисті міста, голубінь легкокрила». Поет, висловлюючи любов до України, яка ворожі орди «грудьми вогняними зустріла», вдається до ніжно-ласкавого фольклорного образу-асоціації «зорі ясні, погожії, тихії води». Саме такою ввижалася Україна нашим бранцям у середньовічній турецькій неволі. Народнопісенний образ, використаний Рильським, надзвичайно отеплив патріотичний мотив. Як це звучало в народних піснях і думах, у Шевченковій поезії, Україна-мати постала з хоралу Максима Рильського, з творів Андрія Малишка (цикл «Україно моя»), Володимира Сосюри («Любіть Україну»), Леоніда Первомайського («Земля») як рідний край великого слов'янського народу, як земля з своєю героїчною історією, багатою культурою.

Розкриваючи алегорично-символічну сутність образу України-матері, який був визначальним у нашій поезії воєнного часу, Рильський писав у жовтні 1944 р.: «Матір'ю ми її звали завжди. Але, може, тільки тепер, за цих страшних і святих років, зрозуміли ми і всю теплоту її голосу, і всю глибочінь її розуму, і всю широчину її сміливості».

Та це сказано пізніше. А в найтрагічніші дні пізньої осені 1941 р., коли під чоботом німецьких окупантів опинилася майже вся Україна, на Антифашистському мітингу українського народу 26 листопада в Саратові Рильський прочитав щойно написану урочисту поему «Слово про рідну матір». Це був той виняткової ідейно-емоційної сили твір, який перед усім світом продемонстрував голос уярмленої, але не скореної великої слов'янської землі. Це був гучний голос поета, який всупереч, хай навіть у підтексті, імперській ідеології кремлівського режиму показав велич України.

Ідейно-емоційний пафос твору — в утвердженні безсмертя України і впевненості в перемозі над кривавим ворогом. Рідна земля вічна, адже у пам'яті мільйонів вона постає в багатстві й красі своєї природи. «Степів широчина бездонна», котра «зеленим океаном» пливе «круг білого Херсона», котра «свій дівочий гнучкий стан до Дніпрового тулить лона»,— це один з чарівних образів, якими передається краса України.

Не може загинути земля, яку «скропив Тарас дрібними росами-сльозами». Не вмре Україна, осяяна мудрістю Сковороди, думою Кобзаря, словом Каменяра, музикою Ли-сенка, славою Заньковецької. Сила і могутність України — в живій пам'яті про звитягу в захисті рідних осель, про «даль солону» морських походів козацтва.

Високий пафос твору досягається й риторичними, художньо відшліфованими, афористичними запитаннями:

Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше злато-серебро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе?
Художня досконалість шестирядкових строф, що постають як майстерно викінчені синтаксичні одиниці, підкреслюється ще й наявністю виразних анафор, змістовністю паралелізмів, продуманістю повторів.

По-різному визначають жанр твору: лірична поема, ода, псалом, хорал, «слово» (за аналогією до давньоукраїнської пам'ятки княжої доби). Кожна з дефініцій правомірна, бо адекватно виражає зміст шедевра. Це справді високе художнє осягнення духу епохи, прекрасний здобуток нашої літератури.
^ Ми працю любимо, що в творчість перейшла”

Вільніше дихнулося поетові під час короткочасної «хрущовської від-лиги». У книжках другої половини 50 – початку 60-х років читачі знову зу-стрілися з справжнім Рильським – поетом Добра і Краси, великим життєлю-бом-гуманістом.

Збірка «Троянди й виноград» (1957) була однією з тих поетичних кни-жок, які відкривали новий період у розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяна отим світлом, що характеризувало лірику «Синьої далечіні», кращі твори Рильського неокласицистичного етапу його творчості. Через символічні образи троянд і винограду глибоко й поетично розкрито радість повнокровного буття людини, мудро показано, в чому полягає смисл, гли-бина її щастя.

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград – красиве і корисне.
Образом поезії «Третє цвітіння» дослідники характеризували творчість поета на схилі літ. Рильський ось як розкриває сутність цього образу: «Так лагідний той час садівники зовуть, коли збираються у понадморську путь ле-леки й ластівки». І далі, як це притаманно поетові, виділяються й інші подро-биці осені: золотяться на ниві «сузір'я кіп», «ллється дзвін коси серед густих отав» тощо. Саме в цю пору зацвітають втретє троянди. Ці деталі готують філософський, правда, не позбавлений і світлої іронії висновок поета:

Отак подивишся – і серце аж замре,

А надто як воно уже, на жаль, старе –

Чи то підтоптане... Держімо у секреті,

Чому ми, друже мій, цвітіння любим третє!
Поетичним шедевром можна назвати світлу елегію «Коли копають картоплю...». Знову, як і в попередньому творі, вражає щедрість предметних деталей, за допомогою яких картина української осені постає зримою, від-чутною.

Анафора «Коли копають картоплю», якою розпочинаються всі чотири катрени, повертає нас до хронотопу осені, а сам цей образ конкретизується відомими, буденними подробицями, однак останні не знижують, а навпаки, підносять поетичність картини:

Коли копають картоплю – стелеться дим над землею,

Листя летить воскувате, ніби метеликів рій,

Пахне грибами і медом, вогкістю пахне тією,

Що, опріч назви осінь, немає імені їй.
Глибинний, психологічний настрій відтінюється образом журавлиного ключа, який «рідною мовою кличе у невідомі краї». А звідси – прямий пара-лелізм до задумливого стану людини: «Смутком тоді щасливим повниться серце людини, вітер, як старості повів, навкруг обвіває її».

Елегію написано 7 жовтня 1956 р., коли автор перебував у Кракові. Ця дата свідчить про добре, справді українське серце поета, який затужив за знайомою ще з дитинства чарівною порою української осені і створив напро-чуд поетичну її картину.

Збірка «Зграя веселиків» (1960) вмістила поезію «Рідна мова», вперше прочитану автором попереднього року на IV з'їзді українських письменників і сприйняту громадськістю як громадянську акцію славетного поета, спрямо-вану проти брутального тиску русифікаторів, нищення ними національних культур.

Це твір про нечувані страждання української мови, про глум, який чи-нили над нашим словом «цареві блазні і кати, раби на розум і на вдачу», що докладали всіляких, найчорніших зусиль, аби запрягти мову великого народу в ярмо, «і осліпити, й повести на чорні торжища незрячу».

Показуючи знущання імперських чиновників над українською мовою, поет звертає увагу на тортури, яких вона зазнавала: їй виривали язик, її роз-лючено топтали, кидали за ґрати. Наша мова була порубана, посічена, як ге-рой старовинної думи Федір Безрідний. І все ж вона не загинула, вижила, зберегла «свій дух велично-гідний».

Українська мова зазнавала утисків і переслідувань упродовж багатьох століть. Колонізатори усіх мастей не допускали її в літературу, в освіту, в науку, всіляко принижували і ганьбили. Кращі наші письменники, як Тарас Шевченко («До Основ'яненка»), Пантелеймон Куліш («Рідне слово»), Сидір Воробкевич («Рідна мова»), Володимир Самійленко («Українська мова»), Олександр Олесь («О слово рідне! Орле скутий!»), відкидали облудні обви-нувачення гнобителів, фарисеїв, лакеїв, опоетизовували красу нашого слова.

Вірш Івана Франка «Антошкові П. (Азь покой)» став своєрідною від-повіддю галицькому москвофілу Антонові Петрушевичу, який, мерзенно ви-конуючи волю московських хлібодавців, ганьбив українське слово. Великий поет, затаврувавши перекинчиків, урочисто заявив:

Діалект, а ми його надишем

Міццю духа і огнем любови

І нестертий слід його запишем

Самостійно між культурні мови.

Рильський, ніби виконуючи заповіт Великого Каменяра, всією своєю творчістю показав багатство нашого слова.

Від імені українців він перед усім світом ще раз ствердив невмиру-щість нашої мови.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих — рідна мова.

Весняних пахощі листків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

На схилі літ поет висловився образно про незрівнянну сугестивну (від лат. слова – вплив, навіювання) силу мистецтва (вірш «Поетичне мистецтво» у збірці «В затінку жайворонка», 1961). Справжня поезія – це така висока простота, «таке єднання точних слів», які не приймають марнославства, ли-цемірства, будь-якої фальші. Справжня поезія – це розкриття «глибинної суті життєвих явищ». Отож, звертаючись до митця, до себе самого, Рильський проголошує: Слова повинні буть покірні

Чуттям і помислам твоїм,

І рими мусять бути вірні,

Як друзі в подвигу святім.
^ Місце поета в українській і світовій культурі

Понад 50 років звучав голос Рильського, і маємо всі підстави характе-ризувати ці десятиріччя в українській поезії як його епоху. Поет-лірик, автор численних ліро-епічних циклів і поем, вдумливий інтерпретатор поезії Олек-сандра Пушкіна (лірика, «Євгеній Онегін», «Мідний вершник», «Бахчиса-райський фонтан»), Адама Міцкевича («Пан Тадеуш»),Михайла Лєрмонтова (лірика), Вольтера («Орлеанська діва»). Разом з Петром Карманським пере-клав українською першу частину «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. Йо-му належать переклади багатьох шедеврів французької класичної поезії та драматургії – крім згаданої поеми Вольтера, ще й творів Нікколо, П'єра Кор-неля, Жана Расіна, Жана Батіста Мольєра, Віктора Гюго. Рильський здійснив прекрасний переспів «Слова о полку Ігоревім». Дбаючи про поповнення на-ціонального оперного репертуару, він створив українські лібрето багатьох опер європейських композиторів.

Максим Рильський був незрівнянним майстром слова, усі його пере-клади сягають рівня оригіналу. Відчуття духу і стилю першотвору ніколи не зраджувало йому, тому українською мовою легко й прозоро звучить дзвін-кий пушкінський ямб, природно лунають саркастично-іронічні вольтерівські рядки, спалахують пристрасні емоції Адама Мідкевича, розкриваються заду-шевні роздуми Янки Купали.

Учений-академік проорав глибоку борозну на ниві фольклористики і літературознавства, етнології й мистецтвознавства. Йому належать такі ґрун-товні дослідження, як «Українські думи та історичні пісні», «Українська пое-зія дожовтневої доби», «Про поезію Тараса Шевченка», «Художній переклад з однієї слов'янської мови на іншу», «Природа і література» та інші.

Багатюща творчість Рильського — це цілий мистецький світ, де, за словами Дмитра Павличка, «вічно сяє сонце людяності, де течуть ріки філо-софського спокою, де шумлять водоспади пристрастей, де гудуть автостради дружби, де жевріють зорі кохання, де стоять пам'ятники народним геніям, де все зрозуміле й дитині, де треба замислитись і здивуватись над мудрою про-стотою форми і над прозорою глибиною змісту».

Рильський своєю творчістю поєднав український художній досвід з ба-гатовіковою європейською традицією – від античності до досягнень новіт-ньої літератури. Неокласик за основними стильовими ознаками, він збагатив українську поезію новими мотивами й образами, високо підняв культуру ук-раїнського слова. Рильський оновив давні поетичні жанри, і вони звучать і досі як найсучасніші, найвідповідніші нашим естетичним смакам і запитам, нашим зрослим вимогам до літератури.

Доробку великого поета і вченого належить одне з найпочесніших місць у скарбниці національної культури.


Лекція № 23
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Схожі:

Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconЗалікові питання
Українська література 20—30-х років ХХ ст. Поезія. Павло Тичина. Загальний огляд творчості. Збірка «Сонячні кларнети»
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд icon1. Зробіть загальний огляд давньоукраїнської драматургії
Охарактеризуйте образ повсталого народу в поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки». Прочитайте напам’ять уривок із поеми
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан особливі риси англійського романтизму. Загальна характеристика творчості Байрона
Загальний огляд “східних” поем: “Гяур”, “Абідоська наречена”, “Корсар”, “Облога Коринфа”, “Парізіна”, “Манфред”
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconГригорій Косинка (Стрілець). Загальний огляд творчості. Змалювання...
В українській літературі імпресіонізм наповнився новими відтінками завдяки творам М. Коцюбинського
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан загальний огляд життя І творчості Ліни Костенко. Світоглядна...
Будучи уже зрілою поетесою Ліна Костенко звернеться до образів своїх рідних у поезіях «Веселий привид прабаби», «Храми», «Мати»
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconЛекція №1 тема: вступ. Історія розвитку анатомії
Билич Г. Л., Крьіжановский ст. А. Біологія. Полньїй курс. В 3-х т том Анатомия. М.: Ооо «Издательский дом «оникс 21 век,», 2002....
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconЛекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства»
Лекція Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства». Поняття держави І права, їх загальна характеристика
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан загальний огляд життєвого І творчого шляху поета. Мотиви патріотичної та громадської лірики
Хх століття І сучасності. Свої роздуми про народ, людину І світ, любов І ненависть він виповнив пристрасним духом пізнання, культурно-естетичним...
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан загальний огляд життєвого І творчого шляху Івана Драча Особливості,...
Теліженці, теж має такі версії, навіть романтичні. Одна з них твердить, що колись у давнину село належало яко­мусь татарському ханові...
Лекція №20 Тема : Вступ. Загальний огляд iconПлан Загальний огляд життєвого І творчого шляху В. Симоненка Тематика ранніх творів
Василь Симоненко ще на десяток менше (28). Якщо взяти до уваги, що перших двадцять літ у цих та­лантів, як І у звичайних людей, припадає...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка