Типик української Католицької Церкви




НазваТипик української Католицької Церкви
Сторінка1/68
Дата конвертації23.08.2013
Розмір7.37 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   68
ТИПИК

Української Католицької Церкви

Укладений

о.Ісидором Дольницьким,

духовником Львівської семінарії1.

На славу

всесвятої, одноістотної і животворної

ТРОЙЦІ

і на честь

Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Вседіви

МАРІЇ

Від видавництва

Обрядова дисципліна була і лишається важливим чинником літургійної єдності кожної Церкви sui iuris (свого права), одною з яких є Українська Католицька Церква (УКЦ).

Обряд УКЦ оформлювався протягом століть з давньокиївського обряду і на сьогодні становить собою відмінний від інших візантійського походження обряд, який часто окреслюють терміном „візантійсько-український”.

Обрядова єдність осягається через дотримання єдиних уставних приписів. Від давніх часів в східних церквах почали вживати зібрання таких приписів, тобто типики (від гр. слова типікон). В типику систематизуються найрізноманітніші комбінації відправ, що можуть виникати протягом літургійного року, й подаються точні вказівки як у тому чи іншому випадку „уставно”, тобто правильно, зразково відправляти богослужіння. На Україні від часів св. Теодосія Печерського (†1074) був в ужитку Студитський типик (за назвою царгородського монастиря св. Теодора Студита), а від XV ст. його замінив Єрусалимський (лаври св.Сави бл.) типик. У пізніші століття з’являються вітчизняні типики: Почаївський 1766 року, Перемиський типик Я.Досковського (видання 1852, 1870, 1903), Ужгородський (1890, 1901). Уживались також анонімні рукописні типики. 1899 року світ побачив типик о. Ісидора Дольницького (1830-1924), духовника і професора Греко-Католицької Духовної Семінарії у Львові, автора багатьох нових богослужінь УКЦ. Укладений за матеріалами Львівського Синоду 1891 року, який мав величезне значення в історії нашої Церкви, типик о.Дольницького подає багатий практичний та історичний богослужбовий матеріал.

Загальновідомо, що УКЦ почала відроджуватися на своїх історичних землях щойно 1989 року, після майже 40-річного перебування в катакомбах. Це не означає, що після „Львівського Собору” 1946 р. літургійне життя Католицької Церкви на Україні припинилось, але довга відсутність спілкування, контактів з зовнішнім світом, з іншими частинами УКЦ далася взнаки в багатьох ділянках життя Церкви, а зокрема й на обрядовості.

Останніми роками занепад обрядової дисципліни відчувався особливо. Найбільше відчувався він в римських освітніх установах УКЦ, до яких приїжджають на навчання студенти з українських єпархій цілого світу.

Довголітнього ректора однієї з таких установ, Української Папської Колегії св. Йосафата, о. д-ра Софрона Мудрого, ЧСВВ, небезпека втрати обрядової тотожності натхнула до здійснення нового видання типика о. Дольницького, оскільки попереднє видання давно вже було вичерпане, а сам типик не втратив свого практичного значення. Мова оригіналу, церковнослов’янська, на сьогодні вже малозрозуміла, тому відчутною була необхідність перекладу типика на сучасну українську мову.

За ініціативою о. д-ра С, Мудрого 1979 року тодішній духовник Колегії св. Йосафата о. Родіон Головацький, ЧСВВ, розпочав цілеспрямовану працю над перекладом типика, яку перервала нагла смерть отця духовника у липні 1985 року. Переклад, що здійснювався з точним дотриманням тексту оригіналу, без жодних змін, і його редакцію закінчено 1992 року. В праці над перекладом взяли участь о.д-р Партеній Павлик (переклад грецьких текстів), о.Доротей Шимчій (примітки), о. Йосафат Романик (2-а частина).

Остаточна редакція перекладу розглядалась комісією, до складу якої увійшли: о.д-р Северіян Якимишин, консультор Літургійної комісії при Конгрегації для Східних Церков, о.д-р Порфірій Підручний, о.мгр. Михайло Гаврилів. За рішенням комісії до перекладу типика додається „Устав богослужень”, затверджений Апостольською Столицею 1944 року й вперше виданий українською мовою 1958 р., який замінив собою першу частину типика, тобто „Загальний вид богослужіння”. Однак ця, перша, частина не втрачає свого значення як цінне історичне джерело розвитку обряду. Зауважимо також в яких пунктах типик о.Дольницького втратив на сьогоднішній день свою актуальність:

1. Літургійні приписи 1-ої частини типика о.Дольницького, взяті з „Додатку” Львівського Синоду, виданого 1896 року сьогодні настільки дійсні, наскільки вони узгоджуються з римським „Уставом богослужень”, його в чомусь пояснюють чи доповнюють.

2. Рубрики стосовно різних постів, що їх подає типик о.Дольницького, сьогодні вже недійсні, бо 1966 року Єпископат УКЦ під проводом Верховного Архиєпископа і кардинала Йосифа Сліпого подав нові норми, в яких зобов’язав всіх духовних осіб, чернецтво та вірних в сумлінні до дотримання посту, а саме: а) В усі п’ятниці цілого року, за винятком загальниць і припадаючих господніх і богородичних свят – стриманність від м’яса; б) в перший день Великого посту і Страсну п’ятницю – стриманність від м’яса і молочних страв; в) в навечір’я Різдва і Богоявління, свята Воздвиження Чесного Хреста й Усікновення Чесної Голови св. Івана Хрестителя – стриманність від м’яса з одноразовим харчуванням досита з додатковими скромними перекусками, відповідно до місцевих звичаїв; високопреосвященним владикам, парохам і сповідникам дозволив уділяти в разі потреби інші полегшення, за духом обряду (Благовісник Верховного Архиєпископа, 1966, т.2, ст. 195).

3. Св. Літургію дозволяється скорочувати так, як подається в служебнику, виданому Синодом Єпископів УКЦ 1989 року, а апостол-євангелію і причасний дозволяється брати по одному, хоч би на цей день припадало два (Благовісник Верховного Архиєпископа, 1965, том 1, стор. 42). За благословенням настоятеля (пароха), з метою скорочення богослужінь, дозволяється пропускати другорядні тропарі й кондаки, якщо їх на якийсь день припаде по кілька, за таким самим благословенням дозволяється не брати двічі чи тричі того самого тропаря, сідального або тієї самої стихири.

Потреба в уставній літературі невпинно зростає. Причина цього – відродження УКЦ на своїх історичних землях, тому редакція вірить і сподівається, що нове видання типика о. Дольницького, тепер вже українською мовою, послужить якнайліпшому вихованню нової генерації клиру нашої Церкви.

Як кожна праця такого обсягу, так і цей переклад не позбавлений помилок і хиб. Редакція заздалегідь вдячна всім тим, хто надішле свої зауваження.

В-во „Української Духовної Бібліотеки”

^ СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ТИПИКА

Цей Типик складається з п’яти частин, з яких в 1-ій подається загальний вид богослужіння, в 2-ій – загальні устави різним службам Октоїха і Мінеї, в 3-ій – окремі устави деяким службам Мінеї, в 4-ій – окремі устави службам Тріоді, в 5-ій – окремі устави святам храмовим.

^ ЧАСТИНА І

ЗАГАЛЬНИЙ ВИД БОГОСЛУЖІННЯ

за Уставом Львівського провінційного Синоду

(Подається текст Синоду2 з нашими примітками на споді)3.

^ ПРО СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ БОГОСЛУЖІННЯ

„Частин богослужіння – дев’ять: вечірня, повечір’я, утреня, чотири часи, тобто: І, III, VI і IX і Літургія або, замість неї обідниця”4.

„Крім чотирьох часів, з яких кожний має один і той самий вид, всі інші частини богослужіння мають по кілька видів, а саме: вечірня – великої, повсякденної і малої, а велика, в свою чергу, може бути зі всенічним або без нього; повечір’я – великого і малого, а велике може бути зі всенічним або без нього; північна – повсякденної, суботньої і недільної; утреня – великої і малої, або повсякденної, а велика може бути зі всенічним або без нього; Літургія – повної: св. Івана Золотоустого і св. Василя Великого і неповної, тобто Напередосвячених Дарів”.

ВЕЧІРНЯ

^ ЧИН ВЕЛИКОЇ ВЕЧІРНІ ЗІ ВСЕНІЧНИМ

1. Одягання священних риз і кадження

„Після того, як на головнім престолі будуть запалені свічі й підготовані дві кадильниці, якщо служитимуть два диякони, якщо – ні, то одна, ієрей, поблагословивши рукою, складеною як для благословення на Літургії, епітрахиль і, поцілувавши хрест на ньому, одягає його на себе5. Диякони беруть на себе дальматику з орарем, поцілувавши її перед тим. Всі троє виходять, один за одним, спочатку другий диякон, за ним – перший, а останнім – ієрей з захристії перед східці престолу, ставши: перший диякон ліворуч, а другий праворуч ієрея, а ієрей поміж них, вклоняються всі троє низько святим таїнам і, обернувшись всі разом до святих дверей, ієрей і другий диякон вправо, а перший диякон вліво, відчиняють їх і, обернувшись у бік престолу, так само півобертом, диякони беруть кадильниці, а ієрей правицею – ложечку, вкладає ладан спочатку до кадильниці першого, а відтак – до кадильниці другого диякона і після того, як диякони промовлять: „Благослови, владико, кадило”, благословить ієрей хрестоподібне обидві кадильниці окремо кожну, і проказують всі разом молитву „Кадило тобі приносимо”, що подається в служебнику наприкінці проскомидії. На інших кадженнях, замість цієї молитви промовляється лише: „Благословенний Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні”. В церквах, лише катедральних єпархіяльних або монастирських, другий диякон виголошує до ієрея, що стоїть на тому самому місці: „Повеліте”6. В цей час всі підводяться, диякони кадять, завжди трьома вимахами кадильниці, насамперед святу трапезу з чотирьох боків, а саме спочатку спереду обидва разом, вклоняючись при цьому низько святим таїнам; потім ідуть перший диякон у правий бік, а другий у лівий, кадячи кожний свій бік святої трапези, а також ззаду (і, якщо існує, запрестольну ікону) обидва разом і ієрея від передніх кутів престолу обидва разом, і виходять, кожний своїми дверми перед святі двері і, вклонившись низько святим таїнам, обертаються до намісних ікон іконостасу, кадячи кожний ікону зі свого боку. Також обходять з димуючими кадильницями храм, кожний зі свого боку, кадячи при цьому ікони бічних престолів, якщо такі існують. Після цього, повернувшись від великих церковних дверей серединою храму перед святі двері і, вклонившись низько св. таїнам, обертаються диякон, що праворуч – вліво, а диякон, що ліворуч – вправо на захід і кадить кожний зі свого боку спочатку крилос, якщо храм катедральний, також хори і, на кінці, обидва разом людей”.
„Нехай буде відомо всім:

1. Якщо буде присутнім також архиєрей, то в цьому випадку, належить дияконам підійти до його престолу і кадити його обидвом разом, а після цього, відійшовши на середину, кадити крилоси та ін.

2. Дияконам і ієреєві, по закінченні кадження кожної ікони, архиєрея, крилосу, хору і людей, належить вклонятись їм, а кадячи престіл, вклонятись лише спереду”.
„По кадженні людей обертаються диякони до святих дверей і перший виголошує: „Господи, благослови”7. Після цього обидва диякони, вклонившись низько святим таїнам, вертаються, кожний своїми дверми, до святилища. Якщо буде тільки один диякон, він один кадить навколо святу трапезу і, вийшовши північними дверми, кадить ікони намісного чину з правого боку, так само і з лівого; обійшовши храм з правого боку на лівий і, вклонившись від святих дверей святим таїнам, кадить все інше, за уставом, і вертається до святилища південними дверми. Якщо не буде жодного диякона, то ієрей кадить сам і виголошує: „Господи, благослови”. Покадивши престіл, виходить він зі святилища до храму святими дверми і, по кадженні іконостасу, обходить храм так, як приписано, коли служить один диякон; по закінченні кадження виголошує перед святими дверми „Господи, благослови” і вертається до святилища святими, тобто середніми, дверми іконостасу”8.

^ 2. Від „Слава святій” до входу

„Коли диякони, віддавши кадильниці, стануть, кожний по своїм боці, біля ієрея перед східцями, ієрей гучним голосом співає: „Слава святій, одно істотній, животворній Тройці завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні”9. Після „Амінь” хор одразу: „Прийдіте, поклонімся” тричі і всі троє священнослужителі зачиняють святі двері, і гасяться свічі на престолі.

Під час співу передпочаткового псалма (103-го) вручаються дияконам запалені свічки, і кожний з них своїми дверми виходить перед святі двері, а за ними й ієрей, вийшовши північними дверми, стає між ними перед св. дверми і, вклонившись разом з дияконами св. таїнам, читає потиху вечірні молитви, а диякони присвітлюють йому.

Після передпочаткового псалма і „алилуя” перший диякон співає єктенію „В мирі Господеві помолімся”. Ієрей продовжує читати вечірні молитви на тому самому місці, а наприкінці єктенії виголошує: „Бо тобі належить”. Опісля всі троє, вклонившись разом, виходять зі святилища: перший диякон, а за ним ієрей – південними дверми, а другий – північними і там сідають за престолом: священик – посередині, перший диякон праворуч, а другий ліворуч від нього. Після першої катизми, тобто після „Блажен муж”, другий диякон, вийшовши перед святі двері, співає малу єктенію, а ієрей, підвівшись, виголошує зі свого місця: „Бо твоє є царство”. Якщо нема диякона, то ця єктенія, за місцевим звичаєм, відмовляється ієреєм потиху, а хор відповідає на її прошення голосно.

Після єктенії співається „Господи, взиваю я” за голосом перших стихир. Під час співу диякони звертаються до ієрея: „Благослови, владико, кадило”, а ієрей благословить кадило словами: „Благословенний Бог наш”10, після чого диякони кадять престіл з чотирьох боків, іконостас, клир, хори та людей і, вклонившись перед святими дверми, вертаються за престіл до ієрея”.

^ 3. Вхід і кадження на „Світло тихе”

„Коли хор помне співати останній стих псалма, тобто „Велике бо до нас його милосердя”, ієрей вбирається у фелон, поблагословивши його і поцілувавши хрест на ньому, і на „Слава” творить разом з дияконами вхід з кадилом в такий спосіб: Прийшовши перед східці престолу і вклонившись всі разом св. таїнам, відчиняють св. двері (які залишаються відчиненими до початку утрені) і, обернувшись знову до престолу, диякони приймають кадильниці і, взявши від ієрея благословення кадила так, як це подано на „Господи, взиваю я”, обходять всі троє престіл від правого його боку таким чином: спочатку іде другий диякон, за ним – перший, а на кінці – ієрей і, попереджувані двома свічконосцями, виходять північними дверми і стають перед святими дверми, тобто другий диякон стає з лівого боку, біля ікони Богородиці, обличчям на південь, перший – з правого боку від ікони Спасителя, дещо нижче, а ієрей – безпосередньо перед святими дверми; і одразу перший диякон, що стоїть по правиці ієрея, трохи на віддалі від нього, нахилившись трохи і тримаючи трьома першими пальцями правиці орар, промовляє потиху до ієрея: „Господеві помолімся”. Ієрей, нахилившись так само, відмовляє молитву Входу. По молитві ієрей і диякон випростовуються, а диякон, тримаючи орар трьома пальцями правиці в напрямку сходу, промовляє до ієрея: „Благослови, владико, святий вхід”. Ієрей благословить до сходу, промовляючи: „Благословенний вхід святих твоїх завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні”.

Якщо в церкві буде і архиєрей, диякони ідуть до нього і кадять його, а перший диякон, схиливши перед ним голову, просить у нього благословення входу: „Благослови, владико, вхід святих твоїх” та ін.; ієрей, в цьому разі, нічого не робить.

„Коли ієрей поблагословить вхід, обидва диякони стають перед ним в один ряд (повздовжний), тобто перший диякон стає перед ієреєм спиною до нього, а другий – перед першим так само. По закінченні стихир перший диякон творить кадильницею знак хреста і виголошує: „Премудрість! Прості!” і, під час співу „Світло тихе”, входять диякони до святилища і кадять св. трапезу з чотирьох боків і все інше так, як на „Господи, взиваю я”11. За дияконами входить до святилища й ієрей і очікує перед східцями, коли диякони, після кадження, повернуться до святилища і, вклонившись святим таїнам, стануть разом з ним перед східцями престолу”.

^ 4. Прокімен і читання

„По відспіванні „Світло тихе” диякони підходять до святих дверей і перший з них, дивлячись на людей, виголошує: „Будьмо уважні”; ієрей, також обернувшись правим боком до людей, благословить їх хрестоподібне правицею, складеною, як для благословення на Літургії, співаючи: „Мир всім”, і тоді, другий диякон також виголошує до людей: „Премудрість! Будьмо уважні!”. Під час співу прокімена зі стихами обертаються всі троє до престолу, а ієрей, вклонившись низько св. таїнам, іде вправо за престіл і сидить там під час читань. Диякони залишаються біля святих дверей і, перед заголовком кожного читання, перший з них виголошує до людей: „Премудрість!”, а після заголовку – другий, так само до людей: „Будьмо уважні!”. Якщо не буде дияконів, це все виголошує ієрей зі свого місця”.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   68

Схожі:

Типик української Католицької Церкви icon«Місія інтелігенції та вільних людей України»
Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української греко-католицької церкви. Предстоятелі...
Типик української Католицької Церкви iconНаціонально-визвольна війна українського народу середини XVII ст
Релігійне гноблення наступ католицизму та уніатства на права й свободи Української православної церкви, конфіскація церковного майна...
Типик української Католицької Церкви iconЗаповіт Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого
Моїм Духовним Дітям, Владикам, Священикам, Монахам І монахиням І всім Вірним Української Католицької Церкви
Типик української Католицької Церкви iconВеликоднє послання Правлячого Архиєрея
Всечесним отцям, преподобним ченцям І черницям, вірним Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви
Типик української Католицької Церкви iconВеликоднє послання Блаженнішого Святослава
Високопреосвященним І преосвященним Владикам, всесвітлішим, всечеснішим І преподобним отцям, преподобним ченцям І черницям, дорогим...
Типик української Католицької Церкви iconХристиянство в Україні. Чи можлива єдність?
Про перспективи об’єднання українських церков та про готовність задля цього до компромісів та самопожертви їх сучасних провідників...
Типик української Католицької Церкви iconЦе статус помісної Церкви, як частини Вселенської Православної Церкви....
Вселенської Православної Церкви. Автокефальна Церква не є ні ієрархічно, ні адміністративно частиною іншою Православної Церкви. Статус...
Типик української Католицької Церкви iconДержава І право України у повоєнні роки (1945-поч. 50-х рр.)
Україні доповнювалися звинуваченнями в націоналізмі діячів літератури, мистецтва, науки. Черговим антинародним кроком стала ліквідація...
Типик української Католицької Церкви iconІ основної Програми катехізації дітей та молоді для єпархій Римо-Католицької Церкви на Україні
Ми також маємо свою батьківщину, яку повинні щиро любити. А хто може мені сказати як називається наша батьківщина? Україна. Ми всі...
Типик української Католицької Церкви iconХристиянська етика
Филип (Осадченко Р. А.), архієпископ Полтавський І миргородський, доктор богослов’я, голова Місіонерського відділу при Священному...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка