«Я ціле життя любила…»




Скачати 39.23 Kb.
Назва«Я ціле життя любила…»
Дата конвертації02.08.2013
Розмір39.23 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Література > Документы
«Я ціле життя любила…»
До 130-річчя від дня народження Ольги Дучимінської
В Івано-Франківську, місті, яке носить ім’я великого Каменяра, останні роки жила сучасниця і добра знайома Франка письменниця Ольга Дучимінська. 8 червня 1988-ого їй виповнилося 105 років, а 24 вересня того ж року свічка її життя погасла. Ольга Дучимінська тихо відійшла від нас назавжди. На могилі поставили дерев’яний хрест, на який прикріпили терновий вінок з калиною, що символізував її тяжке життя і безрадісну старість. Була у поважному віці, немічна, але дуже любила людей і життя. Друзі не покинули її, заопікувались, любили і доглядали. Під час похорону на свіжій могилі було прочитано вірш поетеси «Хрест» і, згідно з проханням покійної, посіяно пшеницю. Попереду вічність, позаду – хресна дорога життя, в якому зазнала стільки кривди.
Народна вчителька, найстарша українська поетеса, етнограф Ольга Дучимінська прожила довге життя. У свої сто років тремтячою рукою ще писала вірші. Ця ніжна, ласкава, але дуже самотня жінка тішилася промінчиками сонця, випадковими відвідувачами. Дорога в кілька кроків була для неї довгою та важкою. Але в руках часто несла кілька опалих листочків чи квіток, які потім клала між сторінок книги. Коли писала листи до приятелів, приклеювала чи просто вкладала їх у лист. Це була вісточка від неї.

Ольга-Олександра Дучимінська народилася 8 червня 1883 року в невеличкому селі Миколаєві Бібрського району на Львівщині в сім’ї народного вчителя Василя Решитиловича, який приїхав із Сум до Галичини. Початкову освіту отримала вдома, відтак їде до маминого брата Йосипа-Мар’яна Литвина, який працював катехитом у станіславських школах. Ольга успішно склала іспити і вступила до п’ятого класу жіночої виділової школи. У 1897 році помер батько. Як сирота, завдяки дядьковій опіці влаштувалася у школі сестер-василіянок при монастирі у Яворові, де і закінчила восьмий клас. У 1898-ому продовжила навчання у вчительському семінарі у Перемишлі, який закінчила у 1902 році. Отримала скерування на посаду вчительки народної школи в передмісті села Любеля. В той час почала писати вірші.

У літературу Ольгу Дучимінську ввів Іван Франко, опублікувавши в 1905 році в «Літературному віснику» її вірш «Іронія долі». Про це вона згадуватиме усе своє життя. Наступні її твори час від часу друкувались у жіночих журналах під літературними псевдонімами Барвінок, Ольга Лучинська, Ірма Остапівна, Ольга Д., Поважна О., Рута. Довгі роки працювала в сільських школах Долинського повіту на Станіславщині: с.Тяпче (1906 – 1919, 1925 – 1930), с.Ціневі (1919 – 1925).

Ольга Дучимінська вступає в «Просвіту», стає однією з активних діячок жіночого руху в Галичині. Вона збирає пожертви на розвиток «Рідної школи», простує з села в село, від хати до хати. Організовувала ентузіастів збирати одяг для сиріт, відвідувала хворих, несла добре слово до старших людей, ночами сиділа біля хворих, бо так розуміла обов’язки вчительки. Вишивала сорочки, доріжки, рушники, щоб продати і купити одяг для бідних. Сільських жінок вчила читати і писати, раціонально господарювати (пекти булки, маринувати овочі). Любила повторювати вислів: «Треба любити людей; люди роблять блуди, а ми повинні їм ті блуди прощати».

У 1911 році вона відважилася видати свою першу поетичну збірку «Китиця незабудок» під псевдонімом Ірма Остапівна. До збірки входило 16 віршів з передмовою про життя і творчість поетеси. Прибуток від розпродажу збірки був призначений «Рідній школі». Збірку відразу помітила Наталя Кобринська. Іван Нечуй-Левицький зазначив, що вірші Ірми написані гарною українською мовою. Схвильованого листа написала їй Ольга Кобилянська. Цей лист поклав початок довгої дружби між ними. Згодом ці дружні стосунки засвідчили лист Дучимінської до художника Петра Обаля і його дружини, а також фото Ольги Дучимінської і Ольги Кобилянської. О.Кобилянській вона присвятила свою новелу «Сумний Христос».

О.Дучимінська часто гостювала у родини Обалів у Стрию. Їм надсилала листи і вітальні листівки. Будучи дуже терпеливою, вона лише деколи в листах скаржилась, що руки чомусь скачуть і тому почерк поганий, а ноги чомусь не можуть ходити. Але завжди надіялась на краще. Свої вірші, написані в останні роки життя, присвячувала знайомим, а також художнику П.Обалю і його родині. Надіславши поезію «Весняна симфонія», писала Петру Обалю: «Хоч Ви художник, але дозвольте і я Вам, шановний Маестро, подарую картину. Але це не мальована картина…, бо не намалюю її красками, в мене не кисть, перо у мене – я розмалюю її словами». Вірші «Вечір», «Друзям», «Літо», «Волинь», «Гимн Сонцю», «Моя скрипка», «До моєї землі», «Народу», «Троянди цвитуть і в осені…» подаровані родині Обалів від щирого серця. Просила при цьому: «Любіть мене, сирітську душу. Я ціле життя любила, любитиму людей, правду, красу».

З встановленням радянської влади на західноукраїнських землях О.Дучимінська була прийнята до Спілки письменників СРСР. В 1939-1941 і 1944-1950 роках працювала у Львівському музеї етнографії та художнього промислу молодшим науковим співробітником. Їздила у наукові експедиції з вивчення культури бойків і гуцулів, записувала пісні, коломийки. Писала наукові статті, новели, вірші, оповідання.

На жаль, більшість її творів пропала в часі Другої світової війни і під час сталінського ув’язнення. О.Дучимінська перебувала невинно 10 років у Сибіру, оскаржена у замаху на життя Ярослава Галана. Знаходилася в неймовірно важких, принизливих умовах. Її інтелігентність, шляхетність додавали сили іншим в’язням.

У 1958 році немічна, напівжива вийшла на волю. Тоді їй було 75 років. На повернення додому була накладена заборона. До Львова приїхала нелегально восени 1959 року. Її прихистила Ірина Вільде, яка невдовзі захворіла. Дучимінська, мов безбатченко, змушена була поневірятися. Уся її рідня була за кордоном. Кликали до себе, але вона не поїхала. Не залишила Батьківщини. Завжди повторювала: «Я хочу бути зі своїм народом до кінця. Мій виїзд означав би зраду». Не мала свого кутка, пристановища. Свій маєток зберігала в маленькій сіточці, мешкала по людях. Хвора, немічна, в 1977 році осіла назавжди в Івано-Франківську у зовсім чужих людей, які їй дали притулок.

Ірина Ханик,

молодший науковий працівник

краєзнавчого музею «Верховина»

Схожі:

«Я ціле життя любила…» iconЦе все дуже суб'єктивно І напевне більше всього потрібно лише мені....
Я дуже чітко це розумію, повірте, але для мене це ціле життя зі своїм народженням І смертю, життя яке я сподіваюсь залишило свій...
«Я ціле життя любила…» iconIl fait novembre en mon ame «Novembre»
Минуло два місяці від смерті мами. Дарина повертається додому, несучи в руках пакет із морквяним соком. Мама не любила
«Я ціле життя любила…» iconЖиття Плюс «Життя Плюс»
Вашу родину та близьких Вам людей від негативних наслідків непередбачуваних подій у житті, допоможе їм підтримувати звичний рівень...
«Я ціле життя любила…» iconСкладносурядне речення Складносурядним
Складним називається речення, що складається з двох або кількох простих речень, об'єднаних в одне ціле за змістом та інтонацією
«Я ціле життя любила…» icon1. Первіснообщинний лад на території України
Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії, було застосування першого металу — міді. На 2000 р до н е трипільська культура...
«Я ціле життя любила…» iconЧи життя має сенс?
Питання про сенс життя є одним з найважчих питань. Воно наполегливо повертається у важких обставинах життя, особливо тоді, коли розчаровують...
«Я ціле життя любила…» iconМногочлени
Многочленом ( поліномом: поліс – багато, номе – член) від однієї змінної над цілісним кільцем r називається вираз виду anxn+an-1xn-1+…+a1x+a0,...
«Я ціле життя любила…» iconЛітературний дебют Марка Лівіна «Життя та інша хімія» це одна з історій...
«Життя та інша хімія» – це одна з історій про те, що робить життя насиченим І всеосяжним. Говорячи про власне кохання, герой книги...
«Я ціле життя любила…» icon1. Мистецтво Давнього Єгипту
Сцени боротьби, жертвоприносини І потойбічного життя чергувалися зі сценами життя, діяльності, радості І смерті
«Я ціле життя любила…» iconМайстер-клас зі здорового харчування
Еко-життя, лекція «Як бути насправді здоровим, або Чи існує життя без лікарів та пігулок?»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка