Літургія увʼязненої Церкви [3]




Скачати 64.32 Kb.
НазваЛітургія увʼязненої Церкви [3]
Дата конвертації13.09.2013
Розмір64.32 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Журналістика > Документы
Літургія увʼязненої Церкви [3]

20.02.201313:49

Не менш важливим та цікавим пунктом щодо відправлення Божественної Літургії в брошурі Йосифа Сліпого стала літургійна мова. Митрополит Йосиф пиш

«Щодо форми слів освячення, то нема що додавати. Хіба можна звернути увагу на те, що коли б наш священик приняв до зʼєдинення парохію, яка бажає собі, щоб правити в українській, білоруській чи іншій мові, то треба так зробити, і освячувати в народній мові, хоч краще було б бодай слова освячення говорити в церковній слов’янській мові»[1].

Звертаючись до літургійної мови та літургійних книг, Йосиф Сліпий не звертає великої уваги на ці речі, але згодом часи підпілля показали велику потребу в богослужбових книгах, адаптованих до умов переслідувань. Найперше використовувались різні служебники, церковнословʼянською мовою. Вони були різного формату і різних років видання. Одні – видані ще до 1900-х років і пізніше; величезні за розмірами, які колись використовувались в церквах з різними літургічними рубриками (як приміром часте підношення рук догори, що згодом було усунене, але, незважаючи на це, ще довго практиковане багатьма священиками). Інші служебники – меншого формату, які легко можна було носити з собою, а також так званого «кишенькового» формату, що було великою зручністю для підпільних священиків. Але часто і того були позбавлені священнослужителі, бо часті обшуки спричинювали конфіскацію цих необхідних речей. Тоді використовувались вручну переписувані тексти в різних зошитах чи блокнотах. Деколи доводилось отцям надіятись на свою пам'ять, тобто служити Службу без служебника, наприклад, в умовах табору чи тюрми через суворість режиму, який не дозволяв скористатись служебником, а тому доводилось служити вночі – без світла і лише з пам'яті.

Дуже рідкісним явищем були Служби, співані в церквах, чи хатах, чи на хуторах, а так звані читані чи тихі відправлялись частіше. У місцях позбавлення волі або коли священик служив сам, Служба Божа могла відправлятись навіть в думках чи «про себе». Звершуючи Божественні Літургії, одночасно ризикуючи своїм життям, священики не звертали найменшої уваги на труднощі, котрі переживали, залишаючись священиком всюди та для всіх. Наступний пункт із брошури повчає :

«…Чи можна причащати Св. Тайнами з церкви нез’єдинених? Можна з конечности, щоб тільки не було згіршення. Загально відома річ, що нез’єдинені приймають Св. Причастя стоячи і приносять частіше немовлят до Св. Трапези, щоби запричащати їх каплею Найсв. Крови. Треба цей прастарий християнський звичай пошанувати і зберігати»[2].

Тобто, бачимо, що священик, приготовлений до різних ситуацій, не перестає бути священиком, а служить Христові і своїм вірним до кінця. Водночас він не обмежує своє служіння лише вірними «своєї отари»[3], але є священиком для усіх спраглих Бога. Він не обмежується приписами, чи практиками свого обряду або звичаю, але є відкритим для всіх. Це також вже було закладено Йосифом Сліпим ще до його увʼязнення і далеко до часів Другого Ватиканського Собору, коли відносини між Церквами-Сестрами стали не лише дозволеними, але і необхідними для правдивого свідчення Церкви Христа[4].

Також, читаючи подальші пункти щодо відправи Літургії з брошури митрополита Сліпого, дізнаємося і про те, що:

«Св. Причастя можуть вірні самі взяти собі, якщо заходило б побоювання, що пізнають переслідуваного священика [До хворого]. Св. Причастя може занести без свічки і тайно побожний вірний, а Недужий може сам запричащатися…»[5].

Вірні в часи підпілля брали участь у богослужіннях: дорослі і діти, молодь, духовні та світські. Особливою опікою вони підтримували та огортали священиків, рятували їх від переслідувань, навіть йдучи на великі самопожертви та ризикуючи власною безпекою, адже із власного досвіду розуміли цінність священичого служіння та велику потребу, яку мають інші вірні у його присутності. У багатьох домах, і то не тільки духовних осіб, але і побожних світських вірних переховувались Святі Дари, як і в часах перших християн, що давало можливість щоденно приймати Св. Причастя. Щонеділі, як не було можливості бути присутнім на Св. Літургії, вмикалось Радіо Ватикан і з великою побожністю переживалось Таїнство Літургії, яке транслювалось в прямому ефірі. Маємо багато прикладів про це, але тут хочу подати найбільш яскраві свідчення отця Карла Мелніцького, Настоятеля і Намісника Генерального Дому ОО. Василіян у Римі, який розповідає про два дуже цікавих випадки літургічного життя того періоду:

«Чув я з уст блаженної пам’яті Преосвященнішого Мирослава Марусина, десь приблизно 1978 року, як він оповідав нам студентам богослов’ї тут в Римі наступне:

«Отже, я правлю Св. Літургію у Ватиканському Радіо і дуже тим радію, бо добре знаю, що в Україні чимало наших вірних мають нагоду бувати на цій Службі. От і можу вам сьогодні оповісти про те, що мені недавно писав мій старенький батько Андрій з села Княжого, що коло Львова відносно Св. Літургії, яка правиться щонеділі в Римі через радіо: «Побожні та відважні католики кожної неділі з самого ранку ставлять стіл перед нашою закритою і огородженою церквою, яку комуністи зараз перемінили на свій склад, накривають цей стіл чистим і вишитим обрусом, кладуть на нього радіо, малий хрест, хліб, вино і воду. Всі присутні тихцем і дуже уважно моляться та слухають співи й проповідь, що їм несуть хвилі Ватиканського Радіо. Після освячення всі причащаються тими дарами, що освятилися на престолі перед ними… На початку було мало вірних на такій Богослужбі, але зараз число вірних набагато зростає. Ці люди як літом, так і зимою роблять це кожної неділі. Переважно всі вірні – старші чи молодші – падуть на коліна і так годинами моляться. Всі дуже задоволені, що мають таку велику ласку і нагоду почути співану Св. Літургію на власній мові, що їм дарує предобрий Бог з Вічного Міста Риму. Деякі проливаються гарячими сльозами, коли приймають Св. Причастя. І там, серед тих численних вірних, знаходиться також і мій старенький батько Андрій… Як мені радо і мило відправляти недільну Св. Літургію для наших вірних, які роками страждають у підпіллі й благають, щоб предобрий Бог обдарував нашу рідну Україну святою свободою…»[6].

В наступній історії о. Карло оповідає:

Відвідуючи наші василіянські монастирі в Україні, одного разу почув з уст одного василіанського старшого священика у Львові дуже цікаву подію. Оповідав він, що за підпільних часів, десь приблизно 1970-х років, приїжджала з Сибіру одна поважна наша християнка; вона розповідала, як на Сибіру живуть наші люди, яких насилу і під загрозою перевезли комуністи на примусові праці в ці заморожені та багнисті землі. Наших вірних там буває велике число. Священиків там є мало, і не всі вірні мають змогу приймати Св. Тайни. Отож, попросила вона, щоб, на Божу милість наш священик «освятив малі частиці» і переслав їх через неї для тих наших вірних, які сильно прагнули приймати Євхаристійного Ісуса до своїх стомлених сердець. Цей же священик освячував сотки частиць і так багато разів передавав їх цією вірною християнкою для наших побожних і вірних українців, які перебувають на важких і нелюдяних каторгах…[7].

Багато вірних були готові всіляко допомагати священикові, чи то переховувати від переслідування, чи допомагати добратись на Літургію, чи в будь-якій іншій потребі. Це і було вже своєрідним служінням вірних чи в тому, щоб переховувати Найсвятіші Дари в своєму домі, чи щоб принести Євхаристію до хворого чи потребуючого, чи щоб запропонувати свою хату для богослужбових потреб – всі ці дії вірних не лише уможливлювали служіння священиків, але й стали тепер унікально близьким прикладом співпраці вірних та священика у єдиному священнодійстві Літургії[8]. Згодом Другий Ватиканський Собор в Догматичній Конституції про Церкву Lumеn Gentium вчитиме: «Вселенське священство вірних і священство урядове, тобто ієрархічне, хоча суттєво відрізняються і не тільки в ступені, є один до одного підпорядковані; адже одне і друге у властивий собі спосіб бере участь в одному священстві Христа»[9].

Професор із Папського Східного Інституту в Римі Томас Потт говорить: «Літургія — саме те місце, де в Церкві живуть справжнім богословʼям. Справжнє богословʼя отримують у Літургії, і воно походить із Літургії»[10]. Саме таким місцем була Літургія для вірних нашої Церкви в часи підпілля. Це богословʼя зустрічі з Христом – богословʼя, яке відкриває «очі віри», що дає нам змогу бачити в священикові Христа[11], котрий собою жертвує, як жертвував Христос – без обмежень безпеки, часу, приватного простору чи майна. Священика, котрий себе цілковито жертвує… як Христос.

Доцільним тут є свідчення отця Петра Ґаладзи з Інституту Андрія Шептицького в Онтаріо (Канада) про його враження від відео із Літургії, котру відправляв архиєпископ і митрополит Володимир Стернюк:

Вперше в моєму житті я бачив правдиву Божественну Літургію. Звичайно, що з огляду на історію та доктрину це звучить цілковито абсурдно, але це відчуття мене не покидало, і я почав розуміти чому. Це було тому, що досі я не бачив ні одної Літургії, за яку могли справді арештувати. Не бачив ні одної Літургії, яка так тісно і нерозривно була пов’язана із життям. І коли звучало «Твоє від твоїх Тобі приносимо за всіх і за все», хтось із присутніх міг його перервати і попросити доставити не ще одну частичку, але його власне життя на дискос приношення[12].

Звісно, це далеко неповний перелік всіх можливих місць чи способів здійснення Літургії. Бо ще належить багато досліджувати і записувати свідчення досі живих свідків та опрацьовувати величезний матеріал з уже записаних чи зібраних джерел. Але і ці наведені факти говорять про найнеймовірніші умови, в яких приносилась Безкровна Жертва Христа, переплетена не раз кривавим переживанням та свідченням правдивих Його послідовників[13]. Тому і зрозуміло, що мав на увазі блаженніший Йосиф, коли просив Папу, щоб ці усі форми священнодіяння «узаконити», чи, як в тексті звучить, «доповнити з скарбниці Церкви».

Вже на закінчення пропоную, щоб ми уявили собі 1957 рік… Йосиф Сліпий перебуває на засланні в с. Маклаково Красноярського краю, де неволя, утиски, заборона священнодіяти… І з цього місця, сповненого жахів, він пише послання з несподіваною, але промовистою назвою: «Великого бажайте!»[14]… Чи не є це посланням до нас, дітей нинішнього часу, в якому модно бажати «усе і відразу», в якому щоразу менше розрізняють добро і зло, сакральне і профанне, величне і нице?

Дякуймо всемилостивому Богові за дар особи Патріарха Йосифа та за дар Його ісповідництва, які є великим скарбом не лише для нашої Церкви і українського народу, а й для всієї Вселенської Церкви.

Частина 1: dyvensvit.org

Частина 2: dyvensvit.org

Митрофорний Протоієрей Іван Говера

Рим, Свята Софія

08.02.2013.

Схожі:

Літургія увʼязненої Церкви [3] iconЦе статус помісної Церкви, як частини Вселенської Православної Церкви....
Вселенської Православної Церкви. Автокефальна Церква не є ні ієрархічно, ні адміністративно частиною іншою Православної Церкви. Статус...
Літургія увʼязненої Церкви [3] icon«Місія інтелігенції та вільних людей України»
Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української греко-католицької церкви. Предстоятелі...
Літургія увʼязненої Церкви [3] iconТипик української Католицької Церкви
Обрядова дисципліна була І лишається важливим чинником літургійної єдності кожної Церкви sui iuris (свого права), одною з яких є...
Літургія увʼязненої Церкви [3] iconНаціонально-визвольна війна українського народу середини XVII ст
Релігійне гноблення наступ католицизму та уніатства на права й свободи Української православної церкви, конфіскація церковного майна...
Літургія увʼязненої Церкви [3] iconНаш східний обряд це безцінна спадщина І скарб Східної Церкви й усього...
Його творили найкращі сини й вірні нашої Східної Церкви різних часів, країн І народів. Він освячений молитвами, сльозами, жертвами...
Літургія увʼязненої Церкви [3] iconТематика рефератов по Риму
Боротьба усередині церкви; аріанство; донатизм; єресі як форма соціально-ідеологічного протесту
Літургія увʼязненої Церкви [3] iconВеликоднє послання Правлячого Архиєрея
Всечесним отцям, преподобним ченцям І черницям, вірним Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви
Літургія увʼязненої Церкви [3] iconЗаповіт Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого
Моїм Духовним Дітям, Владикам, Священикам, Монахам І монахиням І всім Вірним Української Католицької Церкви
Літургія увʼязненої Церкви [3] iconЦерква-твердиня тростянецькому храмові – 360. Він І з виду фортеця, І по суті
Про будівництво церкви Святої Трійці у селі Тростянець Ківерецького деканату збереглося обмаль інформації
Літургія увʼязненої Церкви [3] iconПодільська конференція пресвітерсько-лідерська школа предмет: життя І праці е. Уайт викладач
Викладач: Крижанівський М. М. Bth 2012 рік Духовна Семінарія Церкви асд в Україні
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка