Тема. Студент І студентська група як об'єкти та суб’єкти виховного процесу




Скачати 231.72 Kb.
НазваТема. Студент І студентська група як об'єкти та суб’єкти виховного процесу
Дата конвертації05.07.2013
Розмір231.72 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Історія > Документы
ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ

Тема. Студент і студентська група як об'єкти та суб’єкти виховного процесу.

Завдання для поточного контролю.

1. Скласти схему “Виховний процес у ВНЗ”.

2. Схарактеризувати специфіку здійснення виховної роботи з майбутніми вчителями (завдання, напрями, форми, методи).

3. Записати 5-7 критеріїв ефективності здійснення виховного процесу у педагогічному ВНЗ.

Лекція № 10

Тема. Студент і студентська група як об'єкти та суб’єкти виховного процесу.

План.

^ 1. Студент і студентська група як об'єкти та суб’єкти виховного процесу.

2. Діалектика становлення і розвитку студентського коллективу (академічної групи).

Завдання роботи.

1. Схарактеризувати студента й студентську групу як об'єкти та суб’єкти виховного процесу.

2. Розкрити діалектику становлення і розвитку студентського коллективу.

3. Схарактеризувати сучасні підходи до функціонування студентського самоврядування.

4. Висвітлити завдання куратора академічної групи на кожній стадії розвитку студентського колективу.

5. Вчити магістрантів встановлювати міжпредметні зв’язки, аналізувати та структурувати інформацію.

^ Основні поняття. Студент, студентська група, об'єкт виховного процесу, суб’єкт виховного процесу, студентське самоврядування, завдання куратора.

Список літератури.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи : Методичний посібник для студентів магістратури. – К. : Центр навчальної літератури. – 316 с.

Лекції з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / За ред. В.І. Лозової. – Харікв : «ОВС», 2006. – 496 с.

Подольська Є.А. Основні напрямки та принципи формування позитивних рис людини //Виховання у контексті соціальної адаптації студентства: У 2 ч. – Ч. І. - Харків, 2003- С.173-І77.

Професійна підготовка студентів педінститутів до виховної діяльності: Зб. наук. ст. – К.: ІЗМН, 1996.

Соловей С, Демчик В. Удосконалення виховної системи вищого навчального закладу у світлі Болонського процесу //Рідна школа. - 2005. - №6. - С. З ~ 9.

Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. – К. : Академвидав, 2010. – 456 с.

Хрестоматія з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / Укладачі : В.І. Лозова, А.В. Троцко, О.М. Іонова, С.Т. Золотухіна. За заг. ред. В.І. Лозової. – Х. : Віровець А. П. “Апостроф”, 2011. – 408 с.

^ 1. Студент і студентська група як об'єкти та суб’єкти виховного процесу.

Студент (від лат. той, хто вивчає, ретельно працює, прагне до знань) — учень вищого навчального закладу.

У нашій країні право вступу до ВНЗ гарантовано всім громадянам, незалежно від статі, раси, націо­нальності, віросповідання, соціального походження і майнового стану. До ВНЗ приймають осіб, що ма­ють середню освіту, віком до 35 років (на вечір­ню та заочну форми навчання — без обмеження віку).

На час навчання у вузі студент одержує посвід­чення особи — студентський квиток і документ про успішність — залікову книжку.

^ Мета набуття вищої освіти – не тільки отримання певного фаху, а формування стратегії саморозвитку, самобудівництва. Це стане можливим, якщо студент почне дивитися на себе як на субєкта педагогічного процесу.

^ Суб'єктами педагогічного процесу є студенти і викладачі.

Суб’єкт – носій активності та пізнання, який здійснює зміни в інших людях та в собі.

Стати суб'єктом певної діяльності означає — освоїти цю діяльність, оволодіти нею, бути здатним до її здійснення і твор­чого перетворення.

Суб'єктність людини має прояв у її життєдіяльності, спілкуван­ні, самосвідомості. Вона є здатністю людини бути стратегом своєї діяльності, ставити й коригувати свої цілі, усвідомлювати мотиви.

У цілому сучасна модель ідеального студента — це молода людина з добрими інтелектуальними, духовно-культурними і моральними здібностями і потенціями, яка має схильність та інтерес до науки і спроможна самостійно, творчо, продуктивно мислити.

^ Студентська група є елементом педагогічної системи. Функції управління нею здійснюються через зворотній зв’язок: викладач – група, група – викладач (куратор). Студентська група – спільність автономна й самодостатня. Вона здатна сама вирішувати свої внутрішні проблеми, а її активність пов’язана з соціальним життям факультету, університету, вирішенням проблем соціального характеру (студентські будівельні загони, участь у роботі органів студентського самоврядування тощо).

^ Студентська група формально-логічно характеризується як первинна, реальна, мала група, офіційно створена (зовнішньо організована), яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи. Вона створюється у вищому навчальному закладі, що обумовлюється потребами управління (як і клас у школі, група в дитячому садку).

Студент, звичайно, входить до складу різних соціальних груп. Л. І. Марісова виділяє 7 видів малих груп, в одній або в декількох із яких перебуває за період навчання студент.

Серед них:

- студентська академічна група, існування якої обумовлене специфікою організації навчального процесу у ВНЗ та яка спеціально створюється для успішного здійснення навчально-виховних функцій;

- студентські наукові гуртки, науково-теоретичні семінари й проблемні групи, функціонування яких обумовлене необхідністю залучати всіх студентів сучасного ВНЗ до того чи іншого виду науково-пошукової роботи;

студентські групи, існування яких зумовлене формою організації позанавчального виховного процесу та необхідністю розвитку громадсько-політичної й організаторської активності молоді, формування політичної її свідомості;

- трудові студентські групи, існування яких зумовлене необхідністю організації трудового виховання студентів і забезпечення їх потреби в праці;

- групи художньої самодіяльності та спортивні команди, організація яких зумовлена необхідністю естетичного й фізичного виховання студентів і задоволення їх потреб в активній художній діяльності та фізичному розвитку;

- побутові малі групи, які пов’язані з веденням домашніх справ, -

студентські групи, які виникають несанкціоновано на основі особистих симпатій, приязні, взаємної привабливості та носять лише неформальний характер.

^ Студентів у групі поєднує:

- спільна мета;

- спільна навчально-професійна діяльність;

- зв’язки ділового та особистісного характеру (активна участь кожного студента в житті групи – хороша школа надбання належного досвіду жити й працювати в будь-якому виробничому колективі);

- однорідність складу групи за віком;

- висока поінформованість один про одного (і про успіхи, і про особисте життя);

високий рівень самоврядування;

- обмежений час існування.

Студентська група за час свого існування розвивається від офіційно створеної деканатом і наказом ректора групи до згуртованого колективу. За даними досліджень, на останньому курсі група-колектив може знову розпадатися на мікрогрупи.
^

2. Діалектика становлення і розвитку студентського коллективу академічної групи.


Виховання особистості в колективі — важлива закономірність українського національного виховання. Дитина народжується в сім´ї і розвиток дитини (фізичний, психічний, соціальний) відбу­вається в колі членів родини: батька й матері, дідуся, бабусі, стар­ших братів і сестер. Першими джерелами соціального успадку­вання є соціальне багатство (мова, норми поведінки та ін.) членів родини. Дитина відчуває духовну єдність з цим соціальним осе­редком і залежність від нього. А згодом юна особистість виходить за рамки своєї сім´ї і потрапляє у своєрідну духовну залежність від соціуму. Упродовж усього життя людина відчуває себе част­кою певної спільноти. Колектив є невичерпним джерелом мораль­но-духовного збагачення особистості й одночасно її захисником. І тому в менталітеті українського народу було і залишається по­важне ставлення до колективу, відчуття залежності від нього. В українському фольклорі, як джерелі народної мудрості, шануєть­ся авторитет і сила громади, значимість одностайності і єдності людської спільноти ("громада — великий чоловік", "більший чоловік громада, ніж пан"). Підкреслюється, що громада, її дум­ка — це велика сила, яку аж ніяк не можна ігнорувати "на чу­жий роток не накинеш платок", "раз на віку спіткнешся, та й то люди бачать")/Діяльність людини певною мірою пов´язана з іншими членами громади. Тому кожна нормальна особистість відчуває відповідальність перед громадою, остерігається осуду своїх дій співгромадянами)("хоч ганьба очі не виїсть, але не дає між людьми показатися", "стид, хоч і не дим, а очі виїсть").

Останніми роками у педагогічній літературі розгорнулася дискусія стосовно доцільності застосування принципу колекти­візму у вихованні, у суспільних відносинах взагалі. Критики ко­лективістських форм виховання заперечують позитивність макаренківської теорії і практики, оскільки на їхню думку, колектив є чинником пригнічення, нівелювання особистості. Принцип ко­лективізму нібито є породженням тоталітарної системи, а колек­тив — інструментом авторитарної педагогіки.

Виходячи з аналізу загальнолюдських і національних мораль­но-духовних цінностей, навряд чи можна погодитися з прихиль­никами цієї думки, яка ґрунтується на концепції екзистенціалі­зму. Справді, якщо використовувати колектив як інструмент нівелювання, утиску особистості, як це було властиво радянській тоталітарній системі, то такий підхід є неприйнятним для демократичного, гуманістично орієнтованого суспільства. Колектив має бути соціальним утворенням, яке сприяє всебічному розвит­ку особистості і є інструментом її захисту, підтримки. Ідея ко­лективного виховання є соціально вмотивованою як з позицій української народної педагогіки, так і з позицій сучасних вихов­них завдань.

Наукові засади теорії колективу свого часу розробив А.С. Ма­каренко, і саме він обґрунтував випробувану часом технологію розвитку і формування дитячого колективу. Поставленому в жорсткі умови, які вимагали займатися перевихованням ма­лолітніх правопорушників, педагогічно занедбаних дітей, А.С. Макаренку доводилося йти від потреб практики до теорії, а потім уже в практичній діяльності перевіряти свої теоретичні відкрит­тя. Треба зважати на те, що у 20-х роках минулого століття через соціальні та економічні негаразди в Україні було багато педаго­гічно занедбаних дітей, схильних до правопорушень, дітей-сиріт. Серед більш ніж 40 дитячих колоній, які займалися перевихован­ням таких дітей, виділялася передусім колонія ім. Горького, якою керував А.С. Макаренко. В основу перевиховання він по­клав концепцію виховання особистості в колективі, через колек­тив і для колективу шляхом включення кожної особистості в активну продуктивну працю з дотриманням вимог принципу: якомога більше поваги до особистості й вимогливості до неї.

Запропонована А.С. Макаренком концепція колективістсько­го виховання витримала випробування часом, оскільки спрямо­вана на формування соціально сильної особистості. Вона отрима­ла схвалення у світовій педагогіці (Японія, Німеччина та ін.). Тому безпідставно заперечувати, відкидати її немає сенсу. А що натомість? Концепція колективізму має діяти з урахуванням вимог епохи становлення громадянського суспільства.

Варто зважити і на той факт, що розроблена А.С. Макаренком концепція виховання особистості в колективі має сенс не лише у системі виховання школярів, а й студентської молоді, зрештою стосується соціальної діяльності дорослого населення.

Колектив — це соціально значуща група людей, які об´єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення постав­леної мети і мають органи самоврядування. А.С. Макаренко підкреслював: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище".

Колектив як соціально діюча система має виконувати такі функції.

 1. Організаторську: спрямовану на об´єднання членів колек­тиву з метою виконання певних соціально-педагогічних завдань.

2. Виховну: спрямовану на створення оптимальних умов для розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного ви­ховання, що забезпечує умови для психічного й соціального роз­витку особистості.

3. Стимулювальну: вона сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведінку членів колективу, впливає на формування позитивних якостей особистості — волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, справедливості, цілеспрямованості, гідності та ін.

У загальному аспекті функціонування колективів варто ви­значити такі види: первинний (клас, академічна група); колектив навчального закладу, підприємства, установи, організації; тим­часовий, сімейний, виробничий.

Первинний колектив об´єднує людей (школярів, студентів, працівників невеликих виробничих підрозділів, служб і под.), котрі згуртовані в порівняно невелику соціальну групу (20—30 осіб), члени якої перебувають у постійних ділових, дружніх, службових, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, академічна студентська група, професійно об´єднана група лю­дей у державній установі, бригада на виробництві, підрозділ в армійських формуваннях.

З погляду доцільності якісного складу в колективі має бути пропорційне співвідношення осіб протилежної статі. Якщо ця психолого-педагогічна вимога реалізується в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, то у вищих навчальних закладах вона не завжди витримується у зв´язку об´єктивними і суб´єктив­ними причинами, що породжує значні труднощі соціально-пси­хологічного характеру в розвитку колективу.

Традиційно склалося, що первинні колективи професійних навчально-виховних закладів є, як правило, одновіковими. Про­те з погляду ефективності виховного впливу на особистість доці­льніше формувати різновікові колективи. Досвід А.С. Макаренка, інших педагогів переконує в доцільності такого підходу. Старші члени колективу турбуються про молодших, своєю пове­дінкою відіграють роль прикладу для них, сприяючи їх самови­хованню. А молодші відчувають відповідальність перед старши­ми. На таких засадах доцільно формувати колективи у дитячих будинках, школах-інтернатах, виробничих підрозділах.

Колектив вищого навчального закладу об´єднує всіх студентів, педагогів, працівників. Помилково думати, що особовий склад ВНЗ треба розглядати як окремі колективи: студентський, ви­кладацький, навчально-допоміжного, технічного персоналу. Лише у спільній діяльності колектив може діяти як ефективне соціаль­не об´єднання. Щодо кількісного складу, то такий колектив має налічувати 600—800 осіб. Це дає змогу членам колективу знати один одного, а особливо керівникові закладу знати кожного чле­на колективу, збиратися разом для розв´язання певних завдань, а педагогам і зокрема керівникам — ефективно взаємодіяти з кож­ним членом колективу. Для повноцінного функціонування тако­го колективу також важливо мати пропорційну кількість осіб чоловічої і жіночої статі.

У сучасному вищому навчальному закладі, як правило, навча­ються тисячі, десятки тисяч студентів, працюють сотні, тисячі педагогів і стільки ж обслуговуючого персоналу. Говорити в та­кому разі про колектив ВНЗ як дієвий виховний чинник не вар­то. У навчальних закладах, які об´єднують понад 1500 осіб, сту­дент фактично не є членом колективу. Він є анонімною особою, що лише епізодично, умовно, штучно прилучає себе до загально­го колективу через свою діяльність у первинному колективі. Та й з якісного погляду такі умовно названі колективи мають значні утруднення у своєму розвитку: в них переважають або представ­ники жіночої статі (наприклад, ВНЗ педагогічного профілю), або чоловічої (ВНЗ військового профілю). Тому виховні функції по винні брати на себе первинні колективи (групи, курсу) і колекти­ви відділення, факультету.

Один із різновидів колективу — тимчасовий — об´єднує лю­дей, які є членами постійних первинних колективів і групують­ся для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізна­вальних інтересів (наукове об´єднання, гурток, спортивна секція, студентський хор, танцювальний ансамбль, туристська група та ін.). Як правило, тимчасові колективи невеликі, згуртовані на основі спільних інтересів. Вони досить міцні, дієві, активно роз­виваються, ефективно впливають на формування позитивних якостей особистості. Тому у вищих навчальних закладах треба створювати умови для організації і функціонування тимчасових колективів, які б об´єднували якомога більше студентів.

Окреме місце у системі соціальних відносин займає сімейний колектив, який об´єднує членів однієї родини. Він складався істо­рично і був важливим соціальним утворенням у суспільстві. З погляду закономірностей виховання соціальний інститут сім´ї має займати провідне місце у формуванні особистості дитини і не менш важливе — у становленні особистості студента. Оскільки в минулому традиції розвитку української родини характеризува­лися багатодітністю, сім´я була досить міцним колективом, який забезпечував оптимальні умови для фізичного, психічного і соці­ального розвитку особистості. Щоб у сім´ї складалися колек­тивістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонаймен­ше 2—3 дітей і члени родини старшого покоління. Якщо в сім´ї є лише одна дитина, то тут складаються стосунки на основі парної залежності: батьки — дитина, що здебільшого негативно впли­ває на виховання дитини. "Єдиність дитини, — писав А.С. Мака­ренко, — приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, паніки. І в той же час у такій сім´ї нема нічого, що могло б у такому ж природному порядку цьому протистояти. Нема братів і сестер — ні старших, ні молодших, — нема, отже, ні дос­віду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні насліду­вання, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу, спільної ра­дості й спільного напруження, — просто нічого нема, навіть су­часного сусідства... Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім´ї кінець кінцем зводиться до того, що сім´я втрачає якості колективу". Сучасні українські сім´ї переважно нуклеарні, малодітні. Це одна з причин труднощів у вихованні дітей, тому що основні морально-духовні якості мають формуватися до 6—7 років передусім у системі родинного виховання. Неякісне сімей­не виховання має враховуватися педагогами ВНЗ, особливо на молодших курсах. Виховна система закладу покликана надолу­жити, компенсувати втрати, що виникли у сімейному періоді життя студента.

Педагогічне керівництво колективом випливає безпосередньо з діалектичності самої педагогічної науки. Такий підхід зумов­лює необхідність розглядати й аналізувати педагогічні явища і процеси з позицій діалектичного розвитку. Колектив як соціаль­не утворення не є застиглою формою. Він весь час перебуває у русі. Тому, розробляючи теорію і практику колективу, А.С. Макарен­ко писав: "Яка чудова захоплююча діалектика! Вільний <...> колектив не здатний стояти на місці. Форми існування вільного людського колективу — рух вперед, форма смерті — зупинка".

Педагог, який працює з колективом, повинен, по-перше, сти­мулювати його розвиток, по-друге, постійно змінювати тактику, напрями, методи і прийоми впливу на членів колективу, на ак­тив і органи самоврядування, перебудовувати види і стилі спілку­вання залежно від того, на якій стадії розвитку перебуває пер­винний студентський колектив.

Стадійність розвитку колективу — це вираження внутрішньої діалектики його становлення, в основу якої покладено рівень взає­мовідносин між педагогом і вихованцями, між членами колек­тиву зокрема. Особливості розвитку колективу залежать від дії таких чинників, як органи самоврядування і актив. Актив — це група членів колективу, яка усвідомлює вимоги керівника, ви­являє ініціативу і провадить цілеспрямовану діяльність щодо розв´язання завдань, поставлених перед колективом. Члени органів самоврядування є уповноваженими колективу, обрани­ми шляхом демократичних виборів, які допомагають педагогові здійснювати керівні функції, підтримують зв´язки з уповнова­женими інших колективів. Якщо членів органів самоврядуван­ня обирають, то члени активу самовиявляються, самоутверджу­ються. Впливову роль у функціонуванні первинного колективу можуть відігравати неформальні, харизматичні лідери. Лідер — це член колективу, який у нестандартних ситуаціях здатний здійснювати помітний вплив на поведінку членів колективу, ви­являти ініціативу в конкретних діях, брати на себе відпові­дальність за дії колективу. Варто зауважити, що лідер може бути ініціатором як позитивних, так і негативних справ.

У системі виховної роботи зі студентами основну функцію щодо формування колективу має брати на себе декан факульте­ту, його заступники і головне — уповноважені деканату: педаго­ги — куратори студентських академічних груп. Незважаючи на те, що студенти, як правило, дорослі люди, в яких в основному сформовані морально-духовні якості, все ж вони потребують до­помоги педагогів у соціально-професійному становленні. Це зу­мовлено, крім усього, проявами інфантилізму у значної частини сучасної молоді. З цією метою у вищих навчальних закладах України діє інститут педагогів-вихователів студентів. Зазвичай їх називають кураторами. Куратор (лат. curator, від euro — піклу­юсь) має передусім піклуватися про створення оптимальних умов для соціального і професійного становлення особистості студен­та, дбати про формування первинного студентського колективу, створення оптимальних соціально-педагогічних умов для соці­ального розвитку, професійного становлення членів колективу, їх соціальної захищеності.

У своєму розвитку первинний колектив проходить три основні стадії (етапи). Кожна стадія характеризується певними ознака­ми і вимагає від вихователя, членів колективу відповідних дій. Для педагога-вихователя важливо визначити рівень розвитку первинного колективу, обрати лінію поведінки з вихованцями, вміти перебудувати свою діяльність, якщо колектив у процесі розвитку перейшов у іншу стадію. У цьому мають виявлятися його діалектичне мислення, гнучкість і, в кінцевому підсумку, педагогічна майстерність. Тут має діяти принцип "не зашкоди­ти", не загальмувати процес розвитку колективу, змоделювати перспективи його подальшого просування. Розглянемо деталь­ніше етапи розвитку студентського колективу.

^ Перша стадія. Ознаки: колектив лише складається; його члени недостатньо знають один одного та й куратор мало знає вихованців; студенти не повністю усвідомлюють свої соціальні завдання, цілі діяльності; не виявляється ініціатива в конкретній діяльності членів колективу; не сформовано актив.

Як правило, студенти, зараховані на навчання і згруповані де­канатом в академічні групи (первинні колективи), перебувають на першій стадії розвитку. Певний період куратор сам здійснює ке­рівництво новоутвореним первинним колективом, проводить орга­нізаційні заходи. Адже ще немає активу, немає на кого спиратися.

^ Зміст роботи куратора:

  • • вивчає членів колективу шляхом ознайомлення з особови­ми справами, проведення особистих зустрічей, бесід, анкетуван­ня, тестування та ін.;

  • • забезпечує знайомство членів колективу між собою, вико­ристовуючи ділові ігри, вечори дозвілля, зустрічі-знайомства, творчі справи і под.;

  • ставить перед студентами конкретні завдання, які потребу­ють колективної діяльності для їх розв´язання;

  • організовує спільну діяльність, наповнену емоційним, пізнавальним змістом (туристські походи, відвідування музеїв, театрів, виставок та ін.);

  • сприяє формуванню активу: підтримує активістів, заохочує студентів у їх діях на користь колективу, дає тимчасові й довго­тривалі доручення окремим студентам, за допомогою методик соціометрії починає вивчати соціальний статус окремих студентів.

Тривалість перебування первинного студентського колекти­ву на першій стадії розвитку залежить від різних чинників: пе­дагогічно спрямованих дій педагога, соціальної зрілості сту­дентів, рівня та засобів включення членів колективу в конкрет­ну діяльність.

Організація діяльності членів колективу на цій стадії поки що прямолінійна: педагог доводить до всіх студентів завдання, по­ставлені перед колективом, розподіляє обов´язки, інструктує, організовує діяльність, контролює її хід, оцінює результати діяльності кожного студента, аналізує причини труднощів.

^ Друга стадія. Перехід колективу у своєму розвитку від пер­шої до другої стадії відбувається поступово, ніби непомітно. В надрах першої стадії з´являються зміни, які характеризують якіс­ний рух колективу. Для педагога важливо помітити ці зміни й обрати дещо нову лінію поведінки, стиль взаємин з колективом у цілому й окремими його членами.

Ознаки: сформовано актив, члени колективу усвідомлюють свої завдання; актив починає виявляти ініціативу, готовий бра­ти на себе виконання окремих функцій з організації діяльності колективу; з´являються неформальні, харизматичні лідери.

Куратор здійснює керівництво колективом на демократичних засадах з опорою на актив: радиться з активістами про прийнят­тя тих чи тих рішень, доводить їх до членів колективу. Якщо на першій стадії педагог справляє безпосередній вплив на особис­тість кожного студента, то на другій важливо забезпечити як без­посередній (педагог — студент), так і опосередкований вплив (пе­дагог — актив — студент).

^ Зміст роботи куратора:

  • продовжує вивчати особливості соціально-психічного і фізичного розвитку студентів;

  • по черзі залучає членів активу до виконання керівних функцій, вчить їх педагогічно грамотно виконувати доручення;

  • спільно з активом висуває нові завдання, які б забезпечува­ли діяльність членів колективу;

  • на демократичних засадах сприяє формуванню в колективі органів самоврядування, вчить їх членів виконувати керівні функції, дбає про змінність, ротацію органів самоврядування;

  • сприяє забезпеченню зв´язків первинного колективу з інши­ми колективами (курсу, факультету, ВНЗ).

У ході безпосереднього діалектичного розвитку, в результаті якісних змін у системі міжособистісних стосунків колектив пе­реходить до третьої стадії становлення. Це рівень повноцінного соціально й психологічно здорового колективу.

^ Третя стадія. Ознаки: більшість членів колективу свідомо ви­конує вимоги колективу, його керівника; більшість перейшла на позиції активу; колектив усвідомлює свої завдання, готовий підтримати, захистити, допомогти кожному членові колективу; більшість здатна формувати нові завдання, визначати шляхи їх реалізації.

Усі питання життєдіяльності колективу вирішуються коле­гіально на демократичних засадах, формується почуття особис­тої відповідальності кожного члена колективу.

Зміст роботи куратора:

  • продовжує вивчати особливості соціально-психологічного розвитку студентів;

  • спільно з усіма студентами визначає перспективні лінії роз­витку колективу;

  • по черзі залучає членів колективу до виконання різних до­ручень, зокрема виконання керівних функцій.

На цій стадії до особистості ставить певні вимоги не педагог (як це було на 1 -й стадії), не актив (на 2 -й стадії), а безпосередньо колектив. Це вже вимоги, які складно заперечити і протистоя­ти їм.

Ми говоримо про діяльність куратора академічної студентсь­кої групи щодо формування і розвитку первинного колективу, моделювання взаємин у ньому, моделювання взаємин колективу й особистості. Та все ж педагог-куратор повинен постійно і чут­ливо тримати в полі зору психологічний настрій, душевний стан кожного студента, своєчасно дати пораду, прийти на допомогу, в разі потреби — захистити.

У В.О. Сухомлинського є праця "Сто порад учителеві". Кілька порад присвячені знову-таки проблемам колективу й особистості. В одній із них ставиться запитання: "Що можна й чого не можна обговорювати в колективі?" Педагог підходить до розв´язання цього питання з позицій, що колектив має виступати захисни­ком інтересів особистості.

На успішність розвитку і становлення студентського колек­тиву впливає низка соціально-педагогічних чинників:

  • знання педагогами-кураторами наукових засад теорії і прак­тики формування та розвитку колективу;

  • забезпечення наступності та єдності дій педагогів у роботі з колективом;

  • забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і орга­нами самоврядування;

  • володіння технікою створення перспективи розвитку колек­тиву;

  • створення соціально-педагогічних умов для ефективної діяльності членів колективу;

  • наявність традицій у життєдіяльності колективу;

  • дотримання належного тону і стилю в керівництві первин­ним студентським колективом.

Питання теорії і практики розвитку колективу, його впливу на формування особистості досить добре досліджені в психолого-педагогічній літературі, розроблено технології роботи з колекти­вами. Варто лише у процесі практичної роботи впевнено спира­тися на надбання педагогічної науки, цілеспрямовано працюва­ти над розвитком колективу на засадах гуманізму, використову­вати колектив як джерело соціально-психологічного розвитку особистості, її соціальної захищеності.

Формуючи колектив, виховуючи особистість у колективі, тре­ба дбати, щоб перспектива окремої особи збігалася певною мірою з перспективою колективу. За визначенням А.С. Макаренка, пер­спектива може бути близька, середня і далека. Майстерність ви­хователя у формуванні колективу має виявлятися в організації системи перспективних ліній з урахуванням можливостей членів колективу, реальних соціальних обставин.

У процесі організації перспектив варто дотримуватися таких вимог:

  • перспектива має бути зримою і реальною;

  • необхідно передбачати, щоб перспектива була доступною і посильною для досягнення;

  • слід постійно стимулювати і заохочувати діяльність колек­тиву і його членів у їхніх зусиллях, спрямованих на досягнення перспективи.

Суттєвим структурним компонентом, що сприяє розвиткові колективу, його впливу на особистість, є актив і органи самовря­дування. Майстерність педагога-куратора має бути спрямована на формування активу, стимулювання його діяльності. В активі педагог має бачити своїх помічників і спільників. А.С. Макарен­ко, приділяючи велику увагу активові, писав: "Актив є тим здо­ровим і необхідним у виховному дитячому закладі резервом, який забезпечує наступність поколінь у колективі, зберігає стиль, тон і традиції колективу. Підростаючий актив змінює в громадській роботі вихованців, які закінчили заклад, і таким чином забезпе­чується єдність колективу".

Вихованців-активістів треба включати в конкретну діяль­ність, покладати на них окремі обов´язки і функції вихователів, вчити методам і засобам їх виконання. Це забезпечує соціальне зростання особистості.

Актив є основою, на якій формуються органи самоврядуван­ня як уповноважені колективу. Органи самоврядування мають обиратися на демократичних засадах. Куратор спільно з активом визначає функції органів самоврядування, його підрозділів, ство­рює умови для самостійної і відповідальної діяльності, вчить членів органів самоврядування ефективно працювати у цих підрозділах, розв´язувати певні педагогічні завдання. Робота ви­хователя в органах самоврядування є доброю школою соціально­го становлення особистості.

А.С. Макаренко визначив передумови, за яких діяльність органів самоврядування буде актуальною й ефективною:

1) адміністрація закладу, в тому числі педагогічна, не повин­на підміняти органи самоврядування;

2) рішення органів самоврядування повинно бути обов´язко­во виконане;

3) якщо рішення хибне, то керівники закладу мають апелю­вати до загальних зборів і домагатися його скасування, а не ска­совувати таке рішення;

4) вплив на органи самоврядування необхідно здійснювати на демократичних засадах через педагогів, які користуються пова­гою у студентів;

5) робота в органах самоврядування не повинна займати у сту­дентів багато часу, щоб не бути переобтяжливою;

6) необхідно постійно вести ретельний облік роботи органів самоврядування.

^ Колектив вирізняється згуртованістю, внутрішньою силою, поряд з іншими чинниками, соціально значимими традиціями.

Традиція (лат. traditio — передача) — це різновид або форма зви­чаю, що характеризуется особливою стійкістю і спрямованими зусиллями людей зберегти незмінними форми поведінки, успад­ковані від попередніх поколінь.

У кожному навчально-виховному закладі колективи повинні працювати над створенням морально-ціннісних традицій, їх збе­реженням і примноженням. Традиції мають бути тривалими, стійкими, наповненими багатством моральних впливів на осо­бистість.

Життя колективу, ефективність його впливу на особистість залежить також від стилю і тону відносин у колективі. Оскільки суттєвою ознакою колективу є спільна діяльність, спрямована на досягнення мети, то і стиль має характеризуватися діяльністю, діловитістю. Діловий стиль може виявлятись у різних сферах життя колективу: навчанні, праці, грі, дозвіллі та ін. Тому не можна допускати в колективі безпідставної галасливості, без­діяльності, невпорядкованості дій.

Діловий стиль характеризується певними відтінками тону (лат. tonus — звук, напруження). ^ Тон здорового колективу має такі ознаки:

  • мажорність, що виявляється в бадьорому, радісному на­строї, готовності до раціональної дії. Мажорний тон допомагає наповнити життя кожного студента і колектив у цілому позитив­ними емоціями, впливає на згуртування колективу на засадах внутрішнього задоволення і внутрішньої радості;

  • гідність за своє становище в колективі, відповідальність за справи всіх членів колективу;

  • єдність колективу, дружні взаємини між його членами, які особливо яскраво проявляються під час виконання важливих завдань;

  • відчуття захищеності кожного члена колективу від прини­жень, насильства, знущання. Це повинно стати законом колек­тиву. Кожен студент має бути впевненим, що у разі необхідності його захистять колеги, педагоги;

  • здатність гальмувати свої негативні дії або вчинки, які мо­жуть завдати шкоду товаришам чи колективу взагалі. Звичка гальмувати має бути виявом внутрішньої культури студентів.

Джерелом формування стилю і тону відносин у колективі має бути передусім діяльність педагогів.

^ Ознаки позитивного мікроклімату в академічній групі:

- достатня поінформованість кожного студента про мету та завдання групи;

- довіра та висока вимогливість один до одного;

- відповідальність кожного за справи групи;

- доброзичлива, ділова критика, вільне висловлювання своїх думок щодо справ групи;

- кожен студент задовольняє потребу в самореалізації, самоствердженні в групі;

- кожен задоволений міжособистісним спілкуванням, мікрокліматом у групі.

^ У Законі України «Про вищу освіту» визначені завдання студентського самоврядування:

забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу;

забезпечення виконання студентами своїх обов’язків;

сприяння навчальній, науковій і творчій діяльності;

сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів;

сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об’єднань, клубів за інтересами;

організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями;

сприяння працевлаштуванню випускників;

участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

Функції студентського самоврядування:

Забезпечення нормальної навчальної роботи, виконання щоденних завдань із врахуванням інтересів студентів.

Підготовка студентів як фахівців із вищою освітою до управлінської діяльності.

Забезпечення в роботі кожного члена органу самоврядування соціальної спрямованості, готувати до активної діяльності в суспільстві як організатора.





Схожі:

Тема. Студент І студентська група як об\Тема Криміналістичні ідентифікація І діагностика
Визначити з-поміж перелічених окремо об’єкти криміналістичної ідентифікації, об’єкти, відносно яких можливе тільки встановлення групової...
Тема. Студент І студентська група як об\Баглай М. В., Туманов В. А. Малая энциклопедия конституционного права
Конституційно-правові відносини: поняття, види, суб’єкти, об’єкти, зміст, підстави
Тема. Студент І студентська група як об\Суб'єкти кримінального процесу
Цю категорію учасників (суб'єктів) кримінального процесу становлять: обвинувачений (підсудний), підозрюваний, потерпілий, цивільний...
Тема. Студент І студентська група як об\План: Поняття І класифікація суб’єктів кримінального процесу 1 Суд,...
Потерпілий та його представник у кримінальному процесі. Їх процесуальний статус 27
Тема. Студент І студентська група як об\Тема: Облік І звітність єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
Мета: Вивчення особливостей основних внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, їх склад, розмір,...
Тема. Студент І студентська група як об\Екзаменаційні питання з дисципліни "Економіка підприємств" спеціальність...
Поняття ринку. Суб'єкти І об'єкти ринкових відносин. Структура ринку. Функції ринку. Шляхи переходу до ринку
Тема. Студент І студентська група як об\Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин
КпШС, не можуть розглядатись як сімейні. До таких належать, наприклад, правовідносини які виникають між громадянами І органами загсу...
Тема. Студент І студентська група як об\Що плата за землю належить до загальнодержавних податків І зборів,...
Плата за землю в системі майнового оподаткування, об’єкти та суб’єкти податкування
Тема. Студент І студентська група як об\2. Суб’єкти відносин захисту правоохоронної діяльності, їх права та обов’язки План
Тема Суб’єкти відносин захисту правоохоронної діяльності, їх права та обов’язки
Тема. Студент І студентська група як об\5. Лізингові операції: суть та особливості їх проведення. Суб’єкти...
Подарської системи. Як різновид оренди лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (сша, Японія, країни Західної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка