2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання




Скачати 249.75 Kb.
Назва2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання
Дата конвертації19.06.2013
Розмір249.75 Kb.
ТипЛекція
skaz.com.ua > Історія > Лекція
Тема 2. Еволюція соціологічного знання

Лекція 2. Еволюція соціологічного знання

2.1.Протосоціологічна , класична, неокласична соціологія.

Місце історії соціології в системі соціологічного знання. Періодизація розвитку соціологічних знань. 2.2.Соціальне знання у стародавньому світі. 2.3.Епоха середньовіччя в контексті соціального знання. 2.4.Новий час: передумови та тенденції формування соціального знання. 2.5.Соціально-економічні, політичні та інтелектуальні передумови формування науки про суспільство в середині – кінці ХІХ століття. 2.6.Етапи розвитку соціології як самостійної науки. 2.7.Поєднання філософських та власне соціологічних елементів у позитивізмі О.Конта, еволюціонізм Г.Спенсера. 2.8.Психологічний напрямок соціології.
2.1.Місце історії соціології в системі соціологічного знання.

Соціологічне знання – система взаємопов’язаних понять, теорій соц. процесів різних рівнів. Специфіка соціологічного знання – наявність не тільки певного обсягу інформації (наукових понять про соц. явища, процеси), а структурована система знань про суспільство в динаміці. Тому історія соціології проходить наскрізь всієї структури соціологічного знання, оскільки дає нам можливість побачити і зрозуміти всю динаміку розвитку у структурі системи знань про суспільство: понять, теорій, процесів різних рівнів.

Соціологія виникла як спроба зрозуміти далекосяжні зміни, що сталися в людських суспільствах за останні сторіччя; причому зрозуміти не тільки глобальні зміни (індустріалізація, зміни соціального устрою, науково-технічний прогрес) тощо, а й зміни найінтимніших характеристик буття окремої людини (наприклад, поняття «романтичного кохання» у сучасному суспільстві як підґрунтя для подальшого укладання шлюбу не було властивим попереднім епохам, де основою були економічні інтереси, приналежність до певних соціальних верств тощо). Потреба вивчення історії соціології зумовлена тим, що не знаючи теоретичних основ розвитку соціологічного знання (теорій, концепцій) в динаміці – від минулих часів до сьогодення, неможливо зрозуміти будь-яку парадигму сучасності, яка заснована на певному теоретичному підґрунті попередників.

Періодизація історії соціології. Історія соціології складається з етапів, які можна структурувати наступним чином:


2.2.Особливості становлення протосоціологічного знання
Первісна доба. Соціальне знання у стародавньому світі.

З найдавніших часів давні люди намагались знайти пояснення не тільки природним явищам (розливам рік, землетрусам, змінам пори року тощо), а й прагнули зрозуміти проблеми, пов’язані з власним існуванням серед інших людей. Чому людина намагається жити серед інших людей, а не відокремлено, чим обумовлюється майнова і соціальна нерівність різних прошарків суспільства, чим мотивується розподіл кордонів в державах, виникнення війн. Пошук відповідей на ці запитання зумовив стародавніх мислителів почати аналізувати взаємодію людини і суспільства. Так, індійські тексти "Махабхарати" визначали порядок громадського життя, необхідний для досягнення могутності правителів і щастя всіх людей в державі. Книги китайської школи Дао визначали найкращі шляхи правління, виховання молоді тощо.

Спільним для всієї первісної доби було, що знання людей про навколишній світ мали соціантропоморфний характер: життя людей залежало від волі богів, а все, що оточувало людину, наділялось живою душею.
Міфологія – втілене в усну творчість фантастичне відображення творчості як форма прояву світогляду стародавнього суспільства. З розвитком суспільства внаслідок зменшення залежності людини від природи від міфологічного сприйняття світу змінюється перехід до інших форм відображень дійсності – епосу. В епосі фантастичні образи змінюються на людські. Як правило, в центрі подій – герой, який йде на боротьбу зі злом, допомагаючи людству. Епос показує картину життя народу, його ідеали, мораль, політичний устрій, норми поведінки, прагнення, на фоні чого відбувається боротьба головного героя зі злом.

Подальший соціально-історичний розвиток обумовлює нове відображення пізнання дійсності: виникає філософія: "любов до мудрості". Вона виникає до появи будь-яких інших, у тому числі точних наук. Тоді як на зміну епосу поступово приходить точний опис подій – історичні хроніки й виникає історія як наука. Все більше в суспільстві поглиблюється поділ праці (переважно на розумову і фізичну), її спеціалізація.

Створення держав царями вимагало емпіричних досліджень для обліку і подальшого вироблення політики владних структур: збору інформації про суспільство: його склад, види занять тощо. Перші спроби кількісного аналізу соц. явищ і процесів пов’язують з переписом населення ( згадка в Біблії про перший перепис населення у стародавніх євреїв – ХІІ століття до нашої ери. Перепис населення царем Давидом – 973 р. до н.е. був зумовлений пошуками резервів воїнів і робочої сили для його централізованої держави, що об’єднала Ізраїль та Іудею із єдиним релігійним культом і розвиненим державним апаратом (суд, чиновники, збірники податків, писарі) . Народ завжди негативно сприймав ці заходи. Подальше формування політичної організації суспільства, соціальної станової, кастової структури, розвиток товарно-грошових відносин, торгівлі, військової служби, збирання податків вимагали постійного збирання інформації про народ. Вже в період царювання царя Солона в Греції існувала складна система статистичного обліку доходів жителів, визначався їх соціальний, політичний, військовий та податковий статус.

^ Античність. Вчення про суспільство в стародавній Греції. З появою рабовласницьких суспільств і чіткого розподілу праці на фізичну і розумову починає виникати самосвідомість, формуються елементи гносеології – вчення про здібність людини пізнавати дійсність, виникають принципи систематизації і опису історичних подій на основі раціонального переосмислення міфів, легенд. Подальше формування класового суспільства зумовлює появу інших (окрім історії й філософії) галузей знань: розвиваються політичні, правові та інші форми суспільствознавства. Антична думка започаткувала більш ґрунтовні дослідження соціальної сфери. Так, Платон і Аристотель розпочали вивчати окремі суспільні інститути (держави, родини, права) і місце людини в суспільстві, причини соціального розшарування, намагались створити моделі ідеального соціального устрою. Саме в античну епоху з’явились перші соціальні теорії.
Вчення Платона ("Політика", "Держава", "Закони") показує його бачення соціально-політичних проблем. Суспільне зло бачив у егоїзмі, комерціалізації людських відносин, бажанні легкої наживи, побудованої на обмані. Поділ на верстви в державі здійснюється відповідно до особливостей їх душі. Правильні форми державного ладу – монархія і аристократія (вони законні); неправильні – олігархія (панування купки багатіїв-злодіїв, майстрів темних справ), демократія – влада більшості, особливо якщо демос (народ) силою захоплює владу, тиранія (влада однієї особи над всіма), що характеризується репресіями. Ідеальну державу бачив у гармонійному поєднанні суспільства на два стани – управлінців і виробників. Управляти державою мають філософи, далекі від мирських спокус.

Учень Платона- Аристотель("Політика") вважається засновником логіки, психології, політики. Тільки розумна діяльність, творчість і продуктивна праця роблять людину красивою. Людина за своєю природою – соціально-політична істота. Той, хто живе поза державою, або недорозвинена морально істота, або надлюдина. Аристотель захищав право людини на приватну власність. Заперечував як свавілля правлячого класу, так і народу, вважаючи головною для держави регулюючу функцію.

^ Соціально-політична ідеологія Риму. Формувалась на основі поглядів, перенесених з Давньої Греції, проте ще додавались думки, що відповідали розвитку зрілого рабовласницького суспільства. Правові й соціальні відносини покликані були стояти на захисті майнових інтересів, юридично закріплюючи права панівних верств на свої привілеї. Визначні ідеологи соц. - правових учень: Марк Тулій Цицерон, юристи Папініан, Павел, Ульніан, Модестін. Подальше наростання кризи рабовласництва, придушення повстань рабів, пригноблених податками вільних бідняків викликали в нижчих верств населення все більший опір. Зародилось християнство, яке ще не було підкорене ідеології церкви, вважаючи державу Римську імперію «царством диявола», яке знищить друге пришестя Христа. Він кине пригноблювачів у «вогняну гієну». На захист інтересів рабовласницької імперії виступило вчення єпископа Аврелія Августина, прозваного Блаженним. Основні моменти вчення: в світі є дві держави: «Божа» - церква і «земна» - держава. Мета церкви – допомога у досягненні «Царства небесного», мета держави – забезпечення за допомогою покори соціального порядку. Джерело зла – вільна воля людини, а рабство - це покарання Богом тіла раба за гріхи його душі, його вина перед Богом. Це вчення сприяло тісному союзу держави й церкви, переплетінню їх механізмів дії: створена таким чином теократична імперія уповільнила розпад рабовласництва.
^ 2.3. Епоха середньовіччя в контексті соціального знання.

Соціальні вчення раннього середньовіччя базувалась виключно на засадах християнської релігії. Так, голова держави був виразником волі божої, а кожна людина мала сприймати своє місце в суспільстві з покорою, також як прояв божої волі, не претендуючи власною ініціативою змінити ситуацію на краще.

Падіння Римської імперії (476 р.) стало початком переходу до нової епохи середніх віків. Бідні верстви населення потрапляли все в більшу залежність від власників землі. Тепер пануюча верства – дворяни управляли своїми кріпаками. Сформувалась дробина сеньйорів і васалів на основі ієрархічної форми землеволодіння. Нова соціальна концепція переводила все суспільне життя на релігійну основу (відтепер наука, дозвілля, творчість, мистецтво контролювались релігійною ідеології), що було відступом назад порівняно з добою античності. Прагнення до наукового пошуку або творчості жорстоко карались інквізицією. Згідно з пануючою на той час схоластикою церква підкорює собі філософію і науку взагалі.

Для протидії хвилі єретичних рухів1 (ХІ – ХІІІ століття), що похитнула феодальні устої й віру в святість церкви, була створена концепція Фоми Аквінського. За цією концепцією ієрархію землі і неба очолює Бог, а духовний світ очолюється папою як намісником Бога. У вченні Ф.Аквінського про закони говорилось про їх поділ на:

  1. людські, що визначають порядок суспільного життя і

  2. божественні, що вказують на шлях досягнення "небесного блаженства".

Людські закони випливають з божественних, тому їх порушення жорстоко карається Богом. Кріпосництво – також прояв божої волі, як і всі основні інститути феодального суспільства.
^ Епоха Відродження.

Оригінальна культура, філософія, політична соціологія епохи Відродження – це поєднання середньовічного світогляду з античним, з якого запозичувались ідеї й теорії. Відтепер в центрі мислення опинилась людина з її потребами, прагненнями й бажаннями, гуманізм став головною протидією церковній схоластиці. Гуманізм наголошував на цінності людини як особи, її правах на вільний розвиток і прояв здібностей за принципами рівності, волі, справедливості, що є нормами взаємовідносин між людьми. Гуманізм поважав права людини, акцентував увагу на необхідності створення сприятливих умов її суспільного життя. Проте широкі суспільні маси гуманізм так і не охопив, залишившись надбанням незначної спільності освічених людей різних країн Європи, які мали схожі наукові, філософські та естетичні інтереси. Тогочасна антифеодальна ідеологія складала два напрями: 1) напрям, згідно з яким молода буржуазія прагнула до знищення феодальної нерівності й затвердження юридичної рівності, недоторканості приватної власності;

2)напрям, що виражав інтереси майбутнього пролетаріату (проявлявся стихійними бунтівними рухами ремісників, майстрів й інших робітників). На захист цього напряму в XVI столітті виникли теорії утопічного соціалізму Томаса Мора і Томазо Кампанелли, які засуджували феодальну державу і право, а також будь-яке суспільство, засноване на приватній власності. Ідеї соціальної утопії – це прояв бажання створити ідеально справедливе суспільство.
Виникнення буржуазної ідеології. З XVI століття внаслідок розвитку торгівлі, прискореного географічними відкриттями, починає формуватись капіталістичний лад. Розпад феодалізму, первісне нагромадження капіталу, розвиток ринкових відносин загострили соціально-станові суперечності. Для захисту своїх інтересів молода буржуазія вимагала відповідної ідеології. Один із перших буржуазних теоретиків – Нікколо Макіавеллі. На його думку, природа людини у всіх держав і народів однакова, потрібно тільки знати мотиви й причини її вчинків, вивчати її психологію. Негативні риси характеру людини (злобність, заздрість, злопам’ятність тощо) завжди беруть гору над позитивними. Вважав, що людина легше переносить страту найближчих родичів, ніж посягання на права приватної власності. Саме непорушність приватної власності є основою міцності держави. Простий народ чесніший і мудріший за своїх володарів, а знать його пригноблює, проте вона все ж-таки є необхідною часткою держави. Тому потрібна змішана форма правління: республіка (поєднання монархії, аристократії і демократії), яка ґрунтувалась би на компромісах народу і знаті. Суть «змішаної республіки» - наявність в державі аристократичних і демократичних установ, кожна з яких виражає інтереси відповідної частини населення, стримуючи посягання на інтереси іншої частини населення. Одне з головних правил політики Макіавеллі: людей потрібно або заохочувати, або знищувати (інакше, якщо не знищити, людина буде внаслідок своєї хибної природи характеру постійно мститися). Звідси макіавеллізм – це досягнення своєї мети будь-якими засобами. Проте панування богослов’я і схоластики поступилось думкам мислителів, філософів, які розглядали державу як природне суспільне явище, виводили її закони як наслідок діяльності розуму і досвіду людини, а не теології.

Так, на думку англійського мислителя Френсіса Бекона, джерело права – не Бог, а природний закон, створений людським розумом. Основою соціальних дій має бути справедливість. Головна засада справедливості – не роби іншому того, чого не бажаєш собі. Це і є принцип буржуазного права. На першому місці не король (правитель), а закон та істина.
^ 2.4.Новий час

Новий час: передумови та тенденції формування соціального знання.

Особливості розвитку соціальних знань XVIІ століття характеризуються виникненням нових галузей наукових знань (політекономії, соціальної статистики, демографії тощо). Починають використовуватись математичні методи обчислення соціальних процесів, прогнозуватись їх розвиток. Виражаючи інтереси буржуазії, її представники-мислителі давали власне бачення ідеального суспільного устрою. Так, англійський філософ Томас Гоббс як таким бачив абсолютну монархію за умов прогресивних принципів правління державою і непорушності права приватної власності.

Голландський філософ Бенедікт Спіноза вищою формою влади вважав демократичне правління, обмежуючи всевладдя держави вимогами свободи.

Протягом XVIІІ століття триває боротьба мислителів проти феодальних порядків. Так, французький філософ Вольтер наголошував, що людина має підкорюватись виключно законам, а не особам. Наполягав на ліквідації кріпосного права, звільненні народу від тиску церкви й держави. Відстоюючи інтереси буржуазії, захищав законність і доцільність ліберальних методів здійснення влади.

Новим на той час було вчення французького мислителя Шарля Монтеск’є про розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову, що вплинуло на подальший розвиток політико-правової думки інших країн.
Таким чином, за часи епохи Просвітництва були змінені погляди на місце людини в суспільстві. Тогочасні науковці (Ш.Монтеск’є, Вольтер та ін.) вказали на роль людини як активного учасника історичного процесу, поведінка якої залежить від її вольових зусиль, створивши таким чином раціональну модель суспільства. Ці вчені здійснили аналіз реальної соціально-економічної ситуації, вказавши на джерела виникнення нерівності, сформулювали основи функціонування суспільних відносин. Однак дослідження у сфері вивчення суспільних явищ ще залишались фрагментарними у порівнянні з успіхами в інших галузях науки.

На початку ХІХ століття були сформовані ідеї лібералізму, консерватизму і утопічного соціалізму. Консервативні мислителі негативно ставились до революції, відстоюючи принципи монархії, католицизму, станової ієрархії тощо. Соціальна філософія лібералізму (засновник – Адам Сміт) – це певна сукупність поглядів, зосереджених навколо ідей індивідуалізму. Теоретик демократичного ладу Алексіс де Токвіль, будучи родоначальником політичного лібералізму, найдосконалішим вважав демократичний лад, де будуть відстоюватись індивідуальні права і свободи громадян.
2.5.Розвиток суспільного виробництва прискорив дослідження соціальних питань. Використовуючи природні ресурси, розширюючи сферу виробництва, постала проблема обмеженості цих ресурсів, а єдиним способом збільшення продуктивності праці стало раціональне використання робочої сили. Так, на початку ХІХ ст. робітник був доповненням до ресурсів та механізмів, і тільки механізми треба було винаходити, вдосконалювати. В середині ХІХ ст. стало очевидним, що зі складною технікою може впоратись тільки висококваліфікований робітник. Чим більше ускладнювались всі сфери життєдіяльності людей, тим більше загострювались стосунки і взаємодія між ними (робітник - роботодавець). Потрібно було прикладати набагато більше зусиль для управління цією взаємодією і підтримання соціального порядку. Загострюючись, ці проблеми ставали все більш усвідомленими, зумовлюючи виникнення передумов формування і розвитку нової науки, що вивчала б асоціації людей, їх поведінку в цих асоціаціях, взаємодії і результати взаємодії між людьми.

^ Таким чином, поява соціології як самостійної науки була зумовлена суспільним розвитком наприкінці XVIIІ – початку ХІХ століття. В цей час соціальні зміни в світі були пов’язані з переходом від традиційного до індустріального суспільства і формуванням потреб капіталістичного суспільства, що заклало основу становлення і оформлення соціології як самостійної науки. Так, сучасний англійський соціолог Ентоні Гіденс виділяє наступні три групи чинників (передумов) виникнення соціології:



Всі ці передумови вимагали тепер не тільки теоретичного опису або абстрактних філософських роздумів, а конкретного наукового аналізу з опорою на точно встановлені наукові факти.

2.6.Етапи розвитку соціології як самостійної науки

Західні дослідники виділяють такі

^ ЕТАПИ ПЕРІОДИЗАЦІЇ СОЦІОЛОГІЇ

  1. Становлення соціології як самостійної науки на основі методології позитивізму (представлено теоріями О.Конта, Г.Спенсера).




  1. Формування національних соціологічних шкіл, започаткування «великих соціологічних теорій» (класичних), що претендують універсально пояснити всі прояви соціального, закладають основи соціологічної методології (М.Вебер, Е.Дюркгейм, К.Маркс та ін.)




  1. Інтернаціоналізація соціології (її вихід за національні межі). Проте на цьому етапі поширилось теоретико-методологічне розмежування: в протидію вступили 1) прибічники теорій структурного функціоналізму (еволюційного розвитку) і 2) прибічники ідей К.Маркса, що пояснювали будь-який розвиток наявністю соціальних суперечностей.




  1. Сучасний етап (початок – 80-ті рр. ХХ ст. – до сьогодення) пов'язаний з «постмодернізмом» як ґрунтом розвитку сучасної культури. Чергова методологічна криза в соціології вимагає створення нових концепцій бачення світу, корегування уявлень про предмет, метод суб’єкта пізнання тощо.

^ 2.7.Поєднання філософських та власне соціологічних елементів у позитивізмі О.Конта; еволюціонізм Г.Спенсера.
Французький філософ-позитивіст Огюст Конт (1798 – 1857) – "батько соціології" вперше ввів у науковий обіг термін "соціологія". Він вперше застосував для вивчення суспільства науковий підхід, заснований на спостереженні та експерименті. Називав соціологію "соціальною фізикою" і вважав, що вона має перейняти від природничих наук об’єктивність і доказовість щоб пізнати приховані універсальні суспільні закони, які вивчають найскладніший живий організм – суспільство як систему (вона складається з елементів, виконує певні функції)



Так, О.Конт намагався знайти закон, якому підкорюється весь суспільний прогрес. Він сформулював його як "закон трьох стадій", згідно з яким знання про людину і суспільство проходить через три стадії:

  1. теологічну (релігійну) – (від давнини до ХIV ст.), що характеризується пануванням релігійного світогляду у сукупності з військово-авторитарними частинами режимами на чолі з жерцями і військовими;

  2. метафізичну (ХIV – ХІХ ст.); суть – метафізична основа пояснення буття філософами, юристами, публіцистами,

літераторами: тлумачення будь-яких речей без опори на емпіричні (дослідні дані);

  1. позитивну (наукову). Суспільний прогрес не стоїть на місці, вимагаючи наукового пояснення усіх сторін життя

суспільства. Зростання і накопичення позитивних знань прискорює розвиток промисловості, допомагає встановленню порядку і соціального миру.

Отже, предмет соціології для О.Конта – це суспільство взагалі як система (а не конкретно-історіичне суспільство) в її динаміці від минулого до сучасності.

О.Конт розробив основні методи соціології: 1) спостереження і експеримент (мають спиратись на соціологічну науку), 2) метод порівняння (соц. процесів, різних суспільств, станів одного і того ж самого суспільства), 3) історичний метод (досліджує динаміку станів суспільства у зв’язку минулого, сучасності і майбутнього).



Англійського мислителя^ Герберта Спенсер також вважають засновником соціології і послідовником О.Конта і Ч.Дарвіна з його вченням про походження видів у тваринному світі.

Сам Г.Спенсер заперечував такі зіставлення, наголошуючи на тому, що якщо О.Конт розробив опис походження розвитку ідей (як продукту 3-х стадій людського інтелекту), то він сам створив опис походження речей, тобто опис явищ зовнішнього світу, що розвивається через еволюцію. Вважав, що це Ч.Дарвін викрав у нього ідею соціальної еволюції, яку Г.Спенсер створив і розвинув на 7 років раніше (1852 р.) і першим сформулював принципи природного відбору і боротьби за існування.
P.S. ^ Чарльз Дарвін – священик англіканської церкви (книга – «Про походження видів» (1859 р)). За його теорією еволюції процес розвитку людини мав випадковий характер (не Божого промислу). Еволюція – результат природного добору, де виживає найсильніший вид зарахунок слабшого. Процес природного добору постійно супроводжує біологічний механізм мутації (випадкової генетичної зміни). Доведено, що еволюція життя на Землі розпочалась в океані. Приблизно 400 млн. рр. тому з’явились перші наземні створіння: одні з них еволюціонували в рептилій, інші – в ссавців. Люди належать до групи вищих ссавців – приматів, які з’явились близько 70 млн. років тому. Наші найближчі родичі серед тваринних видів – шимпанзе, горила і орангутанг. Однак людина не походить від мавпи: і люди, і мавпи ведуть свою еволюцію від набагато примітивніших видових груп предків, а їх еволюція здійснювалась паралельно. Тому інтерпретація, де стверджується про походження людини від мавпи, є хибною і не належить Ч.Дарвіну.
Принципи наукових поглядів Г.Спенсера також формувались під впливом природничих наук, які звертались до ідеї еволюції. Ідея еволюціїцентральний пункт вчення Г.Спенсера. Еволюція не може вийти за межу рівноваги системи, інакше це призведе до розпаду, після якого починається новий еволюційний процес. Проте все, що існує, проходить цикл розвитку і розпаду, а потім цикл творення нового. Г.Спенсер застосував принцип еволюції як методологічної основи будь-якого знання.

Визначив ^ 3 види еволюційних процесів: 1) неорганічний; 2) органічний (стосується всієї живої природи); 3) надорганічний (відбувається в суспільстві).

Суспільство розвивається за загальними системними принципами:

  • Суспільство (як біологічний організм, де уряд – це мозок, транспорт – кровообіг, економіка – обмін речовин ) у процесі свого розвитку нарощує масу (чисельність населення, матеріальні ресурси тощо);

  • Збільшення маси зумовлює ускладнення структури (це зростання соц. груп і спільнот у суспільстві, що створюють інститути (домашні, обрядові, політичні, церковні, професійно-промислові) для самоорганізації свого життя;

  • Ускладнення структури призводить до диференціації (розподілу) функцій; щодо суспільства – це наявність у кожного соц. інституту своїх функцій, які забезпечують існування суспільства з його розгалуженою соц. структурою.

  • Диференціація функцій посилює взаємозалежність і взаємодію частин. У суспільстві це означає чітке розмежування функцій різних соц. інститутів, їх сфер впливу. Порушення цього балансу призводить до регресу або розпаду такого соц. інституту.




  • Напротивагу біологічному організму, де частини підпорядковані цілому, вважав, що суспільство « має існувати для своїх частин (людей), а не люди для суспільства». Соціологія Г.Спенсера індивідуалістична.

Соціальна політика Г.Спенсера. Якщо О.Конт вбачав ідеальним реформування суспільства за допомогою централізованої держави, то Г.Спенсер, навпаки вважав, що суспільство має бути вільним від втручання уряду і реформаторів. Логіка законів еволюції не допускає вольового втручання будь-яких соціальних інститутів або окремої людини. Згідно з природним добором, пристосовуються в соціумі ті люди, чий інтелект переважає інтелект інших, менш пристосовані індивіди приречені на вмирання. Звідси випливає, що уряд і держава не повинні потурати непристосованим, розробляючи соціальну політику захисту і допомоги хворим, бідним, безробітним і старим. Тільки природний добір – стимул суспільного прогресу.

Природний стан людини – агресивність, це асоціальна істота. Її соціалізація (становлення особистості, засвоєння норм, цінностей, взірців поведінки, притаманних певному суспільству) відбувається тільки в процесі еволюції за допомогою соціальних інститутів.
Яскравий аспект еволюції світогляду людей у сучасних розвинених суспільствах світу – це афективний індивідуалізм – віра в романтичні атрибути як основу укладання шлюбних стосунків, що не було притаманне жодній з попередніх історичних епох.
^ Таким чином, ідеї Г.Спенсера вплинули на формування теорії структурного функціоналізму, яка нині є однією з найвпливовіших у сфері соціологічної думки. Підводячи підсумки, можна констатувати, що О.Конт заснував соціологію як самостійну позитивну науку і є основоположником школи соціологічного позитивізму. Продовжив його позитивістські лінії в соціології Г.Спенсер. Соціологічний позитивізм був провідним напрямом у соціології ХІХ століття. Основні течії соціологічного позитивізму (або натуралізму) – це соціальний дарвінізм, географічна та расово-антропологічна школи.

^ 2.8.Психологічний напрямок соціології
Соціологічний психологізм. Незважаючи на те, що позитивізм був найвпливовішим напрямом розвитку доби становлення і оформлення соціології, поступово з’явились інші підходи в розумінні соціального. Одним з них став соціологічний психологізм (або психологізм у соціології). Його представники критикували обмеженість позитивістських концепцій із зведенням їх до біологічних законів, нехтуючи найважливішим чинником суспільного буттяроллю людської психіки і свідомості, принижуючи знання в галузі психології (наприклад, О.Конт навіть заперечував право на існування психології як науки).

Натомість, засновники соціологічного психологізму прагнули виробити альтернативу поглядам позитивістів і марксистської соціології, акцентуючи увагу на проблемах людини, виходячи з гуманітарної орієнтації суспільствознавчих дисциплін. Гуманізм у соціальному психологізмові поширювався не тільки на робітничий клас (як у К.Маркса), а на всі суспільні верстви. За мету вони поставили визначення сутнісних характеристик розвитку людини і суспільства за допомогою психологічних явищ. Їх погляди ґрунтуються на позиціях психологічного редукціонізму ( можливості зведення соц. явищ до психологічних чинників).

^ Основні напрями соціологічного психологізму. Його концепції в кінці ХІХ – на початку ХХ століття виникають одночасно в кількох країнах Західної Європи і США. Серед них виокремлювались три основні групи теорій (напрямів):



1.Приклад першої групи напрямів – психологічний еволюціонізм. Засновник – амер. дослідник Лестер Ворд (1841 – 1913). Використавши теорію еволюції Г.Спенсера, наповнює її людським змістом. Найвищий якісний ступінь еволюції всього сущого – соціогенія. Соц. реальність має цілеспрямований творчий характер. Людські бажання – рушій соціального прогресу. Людські бажання поділяються на прості (прагнення втамувати голод, спрагу, статеві потреби), складніші (інтелектуальні, моральні, естетичні потреби), реалізація яких у творчій діяльності забезпечує розвиток і вдосконалення суспільства.

Призначення соціології – розробка теоретичної бази соціальних реформ, які зменшать «соц. тертя»: конфлікти, нерівність, конкуренцію і досягнення ідеалу – «свідомої кооперації» людей у соц. справедливому і матеріально заможному суспільстві. Це можливо тільки за допомогою створення загальнообов’язкової освіти, яка на думку Л.Ворда матиме виключно позитивні наслідки. Л.Ворд розпочав академізацію дисципліни соціологія, сприяв тому, що в університетах США соціологія стала однією з найрозповсюдженіших дисциплін, що і нині поряд з правовими науками утримує там першість.
^ Основні положення психологічного еволюціонізму (соцієтальних напрямів) мають наступний вигляд:

  • наповнення положення про загальну еволюцію і розвиток суспільства людською сутністю з акцентом на психічних, розумових, а не суто біологічних чинниках в процесі еволюції;

  • прагнення зробити всеохоплюючу соціологічну систему, виходячи з психологічних основ;

  • визнання визначального впливу групи або суспільства на окремого індивіда;

  • суть соціальних процесів – це зіткнення біопсихічної природи людини з суспільними умовами її існування;

  • колективний людський інтелект – головний рушій історичного розвитку.

2. Прикладом другої групи – групових напрямів соціологічного психологізму є психологія натовпу французького вченого Гюстава Лебона (1841 – 1931). На його думку, цивілізація сучасності – продукт інтелектуальної творчої еліти, однак початок ХХ ст. – це новий етап розвитку, коли на заміну "ери еліти" приходить "ера натовпу", "ера маси". Поява мас – наслідок процесів модернізації промисловості, урбанізації, посилення впливу засобів масової інформації тощо. Прихід "ери натовпу" - початок занепаду цивілізації. Г.Лебон доводить, що поведінка людини на самоті дуже різниться від її поведінки у натовпі, де переважають сили гіпнозу і навіювання.

За Г.Лебоном натовп – це група людей, охоплена спільними настроями, прагненнями і почуттями. Вирізняє такі характерні риси натовпу:

  • зараженість спільною ідеєю;

  • відчуття непоборності власної сили і всемогутності;

  • втрата почуття відповідальності;

  • нетерпимість, догматизм, схильність до навіювання;

  • безумне наслідування лідера, схильність до імпульсивних дій.

У натовпах діє закон «духовної єдності», де індивід перетворюється на автомат, ірраціональну істоту, оскільки все раціональні начала в ньому блокуються; там він втрачає індивідуальність, інтелект і розумові здібності – тобто відбувається деперсоніфікація, знеособлення.

Аналізував дію психології натовпу на соціалістичних теоріях, ставився до них негативно, проте розумів їх притягальну силу для широких народних мас, розумів, що кількість країн, де він буде встановлений, надалі збільшиться. Перемога соціалізму на його думку – це колективна трагедія, яка призведе до руйнувань, анархії і терору, потім прийде деспотичний залізний режим з репресіями, а ті, хто вцілів, радісно вітатимуть, диктатора. Частина буде приречена на примусові роботи, практично на рабство. Однак цей лад довго не утримається, він впаде, спричинивши розвал всього суспільного життя. Однак Г.Лебон визнавав, що необхідно, щоб хоча б одна країна випробувала цей страхітливий режим не тільки для подальшого розвитку науки, а й повчання всьому людству: так можна витверезити інші народи, заражені хмелем соціалізму.

Визначним представником цього напряму є відомий австрійський психолог, соціальний мислитель і лікар Зігмунд Фрейд (1856 – 1939) – засновник теорії психоаналізу, який стверджував, що першорядну роль в житті суспільства грає психіка окремих соціальних груп.
^ Основні положення групових напрямів соціологічного психологізму мають наступний вигляд:

  • соціальна психологія – основний інструмент пізнання соц. процесів, оскільки вона досліджує переважно неусвідомлені моменти духовного життя людини, а не її свідомі вчинки;




  • ці неусвідомлені душевні феномени найчіткіше проявляються в групових діях і поведінці в натовпі;




  • коли людина належить до певної соц. групи, в цієї групи з’являється так звана "колективна душа", завдяки якій люди інакше діють і мислять, ніж кожна людина окремо;




  • практична політика, спираючись на знання про непривабливість сутності мас має обмежувати негативні риси панування юрби або взагалі цього не допускати.


3.До третього, індивідуалістичного напряму соціологічного психологізму входить багато теорій і концепцій.

Розглянемо одну з них – інстинктивізм англійського, а згодом американського психолога Вільяма Мак-Дугала (1871 – 1938). Провідною в його вченні є соціально-психологічна теорія особи і класифікація соціальних інстинктів, імпульсів та емоцій. Рушій поведінки людини – інстинкти – це вроджена схильність сприйняття всього існуючого через супровід певного емоційного стану, а також настанова на дію та вироблення імпульсу щодо неї. В.Мак-Дугал розробив т.зв. гормічну концепцію (від гр. hormao – приводити в рух). У "горме" зосереджена вітальна (життєва) енергія організму, яка спонукає людину до руху і розвитку. На базі "горме" виникають інстинкти (цікавості, розмноження, самоствердження тощо). Масштабні, надіндивідуальні процеси цей науковець розумів як прояв на соціальному рівні окремих інстинктів чи їхніх комбінацій. Наприклад, війни – наслідок інстинктів войовничості та почуття гніву; релігія – наслідок прояву інстинктів втечі, цікавості, самоприниження тощо. Кожному інстинктові відповідає певна емоція. Різноманітні емоції об’єднуються в групи, на основі них утворюються почуття.

Виходячи з цього, соціальна дія – це сукупність "горме", інстинктів, емоцій і почуттів. Тому соціологія має досліджувати соціальну поведінку людей, що можливо тільки завдяки аналізу етапів виникнення спонукальних мотивів, які призводять до вчинку.

^ Основні положення індивідуалістичних концепцій мають вигляд:

  • загальні соціальні процеси – це прояв окремих інстинктів чи позасвідомих сил;

  • інстинкти та позасвідоме - першопричини і механізми розвитку соціального;

  • дослідження сфери інстинктів та позасвідомого потрібне для пошуку мотивів соціальних дій людини;

  • діяльність людини і суспільства примітивізовано, оскільки поставлена в залежність від ірраціональних неусвідомлених духовних чинників при знеціненні сфери розуму та інтелекту.


Отже, спільна риса всіх перерахованих трьох напрямів соціологічного психологізмупсихологічний редукціонізм (зведення соціального до психічного), пошук пояснення всіх соц. явищ і процесів у психіці індивіда або групи як колективного цілого. Позитивна риса напряму – привернення уваги до проблем суспільної свідомості в її співвідношенні з індивідуальною, збагачення соціології психологічними знаннями. Пізніше проблематика представників соціологічного психологізму була продовжена символічним інтеракціонізмом, психоаналізом та сучасною соціальною психологією.


РЕЗЮМЕ


  • На етапі становлення соціології як самостійної науки розвиток соціологічної думки мав два основних напрями:



  • Кожен з напрямів мав свої недоліки, оскільки кожним з них соціальне тлумачилось або як природне, або як психічне. Подальший розвиток соціології вимагав позбавлення від цієї однобічності та обмеженості.




  • Однак спільним в усіх засновників було те, що соціологію почали розуміти як науку, оскільки вона включає в себе систематичні методи дослідження та оцінки теорій у світлі доказів та логічної аргументації.

Список рекомендованої літератури


  1. Болотіна Є.В., Мішура В.Б. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 128 с.

  2. Викладання соціології: досвід інноваційних прийомів: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, – 2008. – 280 с.

  3. Ґіденс Е. Соціологія / Пер. С англ. В.Шовкун, А.Олійник; Наук. ред. О.Іващенко. – К.: Основи, 1999. – 726 с.

  4. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Базовий курс: Підручник. – К.: Каравела, 2006. – 312 с.

  5. Нестуля О.О. Соціологія: практикум. Модульний варіант: Навч. пос. Для студ. вищ. навч. закл. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 272 с.

  6. Соціологія: Підручник / За редакцією В.П. Андрущенка, М.І.Горлача. – Харків – Київ, 1998 – 624 с.

  7. Соціологія: Підручник / За редакцією Н.П.Осипової - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.

  8. Соціологія: Підручник /За редакцією В.М.Пічі. - Львів: "Магнолія плюс", 2004. – 277 с.

  9. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2009. – 468 с.



1 Єретики, спираючись на тексти Нового Завіту й ідеї раннього християнства, доводили про фальсифікацію справжнього вчення Христа духовенством і церквою, засуджували ієрархію і багатство церкви.


Схожі:

2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання iconПитання до іспиту з соціології
Структура соціології. Роль теоретичного й емпіричного рівнів соціологічного знання
2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання icon«опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження»
«Соціологія» на тему: «Опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження» (для студентів всіх спеціальностей) /Упор. Іванкова-Стецюк...
2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання iconІмені короля данила галицького
Лекція Еволюція розуміння І передбачення майбутнього організацій. Передумови
2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання iconНауково-просвітницький комплекс «знання» лекторій «духовність» лекція...
Ведучий: Василь кушерець – голова правління Товариства «Знання» України, доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки...
2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання icon1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільств а
Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства
2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання iconПрограма навчальної дисципліни Змістовий модуль Загальне уявлення...
Змістовий модуль Загальне уявлення про владу, політику І державу, еволюція їх уявлень за історичним розвитком
2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання iconЛекція Тема №1 «Суть І функції фінансів»
При цьому поява нових фінансових категорій, зокрема, таких як фінанси підприємств, фінансовий ринок, страхування тощо, їх функціонування...
2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання iconХарактеризує високий рівень педагогічної діяльності. А. С. Макаренко...
Внз це бездоганне знання змісту предмету, який він викладає, та його методики, знання психології І педагогіки, логіки, принципів,...
2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання iconДокументознавство як наукова І навчальна дисципліна. Історіографія...
...
2. Еволюція соціологічного знання Лекція Еволюція соціологічного знання iconІндивідуальні завдання
Еволюція поглядів на теорію підприємництва у роботах вітчизняних І закордонних економістів І соціологів
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка