Реферат з нормативного курсу




Скачати 184.85 Kb.
НазваРеферат з нормативного курсу
Дата конвертації27.03.2014
Розмір184.85 Kb.
ТипРеферат
skaz.com.ua > Історія > Реферат
Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра новітньої історії України


М. Драгоманов та його історичні праці

Реферат з нормативного курсу

“Українська історіографія”

студента групи Іст — 32

Гуменного Віктора

Львів — 2013

ЗМІСТ
Вступ

Розділ І. Життєвий шлях М. Драгоманова і його становлення як науковця і громадського діяча.

Розділ ІІ. Дослідження історії у працях М. Драгоманова у контексті суспільно — політичної та інтелектуальної історії XIX ст.

Висновки.

Список використаних джерел та літератури.

Вступ

На сьогоднішньому етапі розвитку історичної науки ми разом з тим не можемо забувати про спадщину, яку залишили нам історики минулих епох серед яких особливо виділяється постать М. П. Драгоманова та його спадщина як історика. Незважаючи на те, що його постать найбільше відома завдяки його суспільно — політичній діяльності, саме Драгоманов як історик являє собою вагому та актуальну тема, яка деякою мірою все ще залишається нерозробленою до кінця. Адже якщо тематика участі Драгоманова у громадівському русі чи його впливові на І. Франка й на інтелектуальну й політичну атмосферу XIX ст. знаходили своє висвітлення, то скажімо тема історичних досліджень М. Драгоманова почала розроблятись відносно недавно.

Громадська діяльність і творча спадщина М. Драгоманова забезпечили йому особливе місце в історії суспільно-політичної і правової думки не тільки України. Його можна назвати творцем своєрідної конституціоналістичної теорії, палким прихильником збагачення вітчизняної політики й права цінностями світового досвіду. Драгоманівське розуміння конституціоналізму включало в себе такі чинники, як політична свобода суспільства і особистості, що реалізувалася через народне представництво в центрі, самоуправління на місцях, дотримання прав і свобод людини.

Великого значення з огляду на історичну перспективу і розвиток нинішньої суспільно-політичної ситуації у світі набуває уявлення М. Драгоманова про визначальний критерій і мету всіх різноманітних суспільних відносин, що безпосередньо відбилося і на історичних працях вченого.

Таким чином, наша мета полягатиме в тому, щоб прослідкувати еволюцію поглядів М. Драгоманова і розкрити особливості його історичних праць крізь призму його суспільної діяльності.

^ Розділ І. Життєвий шлях М. Драгоманова і його становлення як науковця і громадського діяча.

Михайло Петрович Драгоманов народився 6 (18) вересня 1841 р. в Гадячі в родині зубожілого дворянина. Його батько Петро Якимович (1802 — 1860) був передовим для свого часу громадським діячем і письменником, а дядько Яків Якимович — поетом-декабристом1.

Михайло у 1848- 1849 роках навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом. Продовжував своє навчання у Полтавській гімназії, де його виховниками були такі видатні педагоги, як Олександр Стронін і Казимир Полевич2.

Восени 1859 року М. Драгоманов вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Тут у нього з’являються хороші можливості вдосконалювати свою освіту, знайомитися з тими суспільними і політичними процесами, що постійно зароджувалися у неспокійному студентському середовищі. Університет тих часів являв собою один із найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя3.

В 1859 — 1863 роках він студент історико-філологічного факультету Київського університету, з 1864 — приват-доцент, а з 1870 — доцент цього університету. Він брав активну участь у діяльності Південно-Західного відділення Російського географічного товариства та київської громади4.

На “громадівській” сторінці біографії вченого на нашу думку варто зупинитись більш детально, оскільки саме вона заклала ключові основи у світогляді дослідника. Коли на рубежі 1860 — 1861 рр. гурток хлопоманів припинив своє існування, його колишні учасники разом з іншими студентами Київського університету серед яких Павло Чубинський, Іван Касьяненко і Михайло драгоманов створюють нове таємне товариство “Українську громаду”. Легальна агітаційно — пропагандистська робота її членів була зосереджена у недільних школах5.

Царською охранкою було одразу взято під контроль діяльність громадівців. У звітах Третього відділення вказується на зв”язок між українською громадою в Петербурзі і утворенням в Києві. Активною була діяльність громад і на місцях, зокрема у Полтаві де колишній учасник Кирило — Мефодіївського товариства Дмитро Пильчиков провадив українофільську діяльність поєднуючи її за висловом самого Драгоманова з позицією, коли він “на чім світ стоїть...ганив Європу і лібералізм”. Від самого початку своєї діяльності громадівці розрізняли “дві Росії”, одну з яких активно підтримували, а другу рішуче засуджували. У програмній заяві київських громадівців, яку вони виклали на сторінках журналу “Самостійне слово”, було сказано про протистояння цих двох Росій6.

Громадівці намагались встановити контакти з російськими революційними діячами цього часу. У 1862 р. в Полтаві відбулися нелегальні переговори кількох груп громадівців з представниками “Землі і Волі”. Під час переговорів, останні поставили умову підтримки їх друкованого органу “Современник”, у якому вони в свою чергу обіцяли підтримати український рух. Проте більшість громадівців все таки довллі обережно ставились до організаційного єднання з “землевольцями”. Були й громадівці які закликали до активних дій і показували селянам портрети Дж. Гарібальдів, Л. Когута, М. Некрасова, розповідали про їхнє життя та боротьбу інерідко закінчували свої промови закликами до повстання7.

На середину 60- х рр. громади які діяли у Києві, Харкові, Чернігові одна за одною припиняють свою діяльність. Проте можна з впевненістю сказати, що неможливо передбачити яким ми бачили б Драгоманова, оскільки громадівське середовище сформувало ту постать яка у 70-ті роки яскраво себе проявила як суспільний діяч.

1864 р. М. Драгоманов одружується з актрисою Людмилою Кучинською, яка стала йому вірною дружиною і помічницею. В першій половині 1870 - х рр. вона організувала товариство денних початкових шкіл у Києві, перекладала і популяризувала в російських журналах твори українських письменників, займалася дослідженнями в галузі українського мовознавства8.

З середини 60-х років, становлення М. Драгоманова як ученого відбувалось у тісному зв”язку з його громадською діяльністю. У його роботах які присвячені не лише історії, але й етнографії, філології, соціології відбувається зміщення основних акцентів на політичний аспект даної проблематики.

Генезис поглядів Драгоманова відбивався на його дільності як філософа, політика та громадсько — політичного діяча. У 1871 році Київський університет відряджає М.Драгоманова закордон. Витративши на нього майже три роки він відвідає Берлін, Відень, Гейдельберг, Львів.9

У 70-ті роки відбувається певне відродження громадівського руху і завдяки поїздці Михайла Петровича закордон, зокрема на терени Австро — Угорської монархії, йому вдається встановити контакти зі своїми однодумцями у Галичині, зокрема особливо відчутний вплив він мав на м. Павлика та І. Франка. Революційний демократ Остап Терлецький сприяв друку закордоном науково -популярних праць С. Подолинського “Парова машина”, “Про багатство і бідність”, “Ремесла і фабрика на Україні”. У них відчувається вплив популярного вчення Карла Маркса, соціалістичних теорій російського народництва та інших суспільних віянь10.

Популяризатором вчення Маркса, виступив ще один друг Драгоманова, доцент Київського університету Микола Зібер. Положення “Капіталу” він розтлумачував невелеикому гуртку студентів кий збирався на квартирі Драгоманова. Зібер в “Университетских известиях” опублікував працю “Теорія цінностей і капіталу Д. Рікардо”. Цікаво, що Карл Маркс ознайомившись з нею, у передмові до другого видання “Капіталу” у 1873 відзначив професійний вклад Зібера і визнав його думки й зауваження до своєї теорії доволі слушними11.

Проте сам Зібер сприймав не всі положення марксизму, зокрема концепцію класової боротьби і революцій як рушійної сили суспільного розвитку. Також доволі критично він сприймав і вчення про диктатуру пролетаріату. В драгоманівській емігрантській газеті “Вольное слово”, Зібер обстоював реформістський шлях боротьби проти бідності, толерантність у міжнаціональних й класових відносинах. Основу соціально — економічної історії людства Драгоманов вбачав у розвитку кооперативних форм ведення господарства. Він був переконаний, що матеріальний добробут усіх соціальних верств населення найкраще забезпечать споживачі товариства, оперті на ідеї західноєвропейських соціальних учень і на народнопобутову традицію громадського життя в Україні — концепція яка мала провідний вплив на сприйняття історії України і всесвітньої історії яку він викладав, самим Михайлом Драгомановим12.

Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів української культури змусили М.Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. 1875 року Михайло Петрович був звільнений з університету за політичну неблагонадійність і наступного року змушений був емігрувати до Швейцарії. Восени 1875 року Михайло Петрович через Галичину та Угорщину їде до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети.

У Женеві він створив осередок політичної еміграції, центр, за висловом І. Франка, «українського руху та української думки», що діяв протягом 20 років. Заснував він також вільну безцензурну українську друкарню, в якій видавав збірники «Громада» (пізніше — журнал «Громада»), а також твори, які в Росії не могли бути видані: П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Люборацькі» А. Свидницького, твори Т. Г. Шевченка та інші. Було видано п’ять томів збірника. Головна тема «Громади» — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти.

Драгоманов у еміграції спочатку спробував організувати “Вільну українську пресу”, але доволі швидко цю дільність довелося згорнути. Оскільки громадівці швидко згорнули фінансування. Старим громадівцям ці публікації видавались занадто радикальними, навіть революційними. І навпаки, молоді громадівці розчарувались текстами які на їх думку були занадто ліберальними і обмеженими в національному плані13.

З другої половини 80-х рр. М.Драгоманова запрошують до співпраці ряд провідних видань Галичини. Становлення і розвиток радикальних рухів у Західній Україні, за свідченням Івана Франка, стало останньою і, мабуть, найбільшою радістю в житті Драгоманова.

1889 року Михайла Петровича запрошують на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету де він і працював та жив до самої смерті у 1895.

Драгоманов продовжував свою активну діяльність закордоном. Його історичні і філософські твори 70-х років піднімають цілий ряд важливих аспектів. “Про українських козаків, татар і турків”, “Шевченко, українофіли і соціалізм”, “Чудацькі думки про українську національні справи”, “Історична Польща і великоруська демократія”, де він виступав проти соціального і національного поневолення народів, обстоював право українців на національне самовизначення у федеративній державі, побудованій на місці Російської імперії.

Акцентуючи свою увагу на культурно — національній автономії, драгоманов відповідно популяризував культурні надбанн українського народу, закликав його до духовного єднання з російським, особливо наголошував на загальнолюдській цінності російської літератури. Як ми вище згадували, як і його колега М. Зіберт, з повагою, навіть певним захопленням ставлячись до марксизму, він разом з тим він не сприймав теорії класової боротьби, доведеної до диктатури пролетаріату, і вважав будь-який централізм несумісним з демократизмом.

Проблемою було те, що принципова позиція Драгоманова з поточних суспільно — політичних проблем не знайшла розуміння і підтримки у колах діячів як українського національного, так і загальноросійського визвольного рухів. Можна сказати, що федералізм М. Драгоманова, його віра у розуміння й допомогу поступових російських демократів, його негація державницьких аспірацій українців були зумовлені тодішнім станом українського суспільства, і що це зовсім не говорить про ворожість М. Драгоманова до самостійницької ідеї як такої.

Михайло Петрович був переконаний, що наполеглива освітньо — пропагандистська робота щодо виховання народних мас у дусі високої національної самосвідомості обов”язково знайде благодатний ґрунт. Цю свою позицію і еволюцію поглядів Драгоманов виявив і яскраво продемонстрував у своїх працях, які ми оглянемо у наступних розділах.

^ Розділ ІІ. Дослідження історії у працях М. Драгоманова у контексті суспільно — політичної та інтелектуальної історії XIX ст.
Доробок Михайла Драгоманова вцілому складає більше двох тисяч праць, з них значна частина присвячена як проблемам української історії, так і всесвітньої історії, зокрема історії стародавнього світу яка була основною спеціалізацією Драгоманова як історика у 60-70-ті роки під час його роботи у Київському університеті. У даному розділі ми зосередимо свою увагу на першому аспекті діяльності його як історика.

Протягом 1870 — 90 років був співавтором українських революційно-демократичних видань у Галичині. У журналах «Друг», «Народ», «Світ» він друкував літературно-критичні, наукові та публіцистичні статті. Виступав також в англійській, німецькій, французькій, італійській періодиці.
Великі заслуги Драгоманова як історика та фольклориста і етнографа. Йому належать такі праці: «Історичні пісні малоруського народу» (1874 — 75, у співавторстві з В. Антоновичем), «Малоруські народні перекази і оповідання» (1876), «Нові українські пісні про громадські справи: 1764 — 1880» (1881), “Про українських козаків, татар і турків”, “Шевченко, українофіли і соціалізм”, “Чудацькі думки про українську національні справи”, “Історична Польща і великоруська демократія” та ін. Важливі праці які здебільшого написані на стикові історії, фольклористики і культурології та історії культури і широкому значені цього слова14.

У своїй першій грунтовній праці з історії України «Малороссия в ее словесности» М. Драгоманов показав себе як неординарний історик, з власною концепцією, яка суперечила офіційній. Так, розпочавши розповідь з прадавніх часів, він доводить, що сучасний український народ - спадкоємець не лише козаків, а й державницьких традицій Київської Русі, Галицького князівства15.

Працю Драгоманова «Чудацькі думки про українську національну справу», написану ним за кілька років до смерті, можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії. В ній він закликав співвідчизників боротися разом з іншими народами проти самодержавства, за свободу і децентралізацію суспільно - політичного життя16.

Говорячи про трьохтомник “Політичні пісні українського народу”, варто зазначити, що Драгоманов на початку наголошує на громадському аспекті, виводячи відображення історичних реалій у піснях17. Особливий наголос він робить на час створення більшості цих пісень, особливо 18 століття.

Доба, коли на території українських земель, керували місцеві громади на чолі з князьками, боярами і т.п. на думку Драгоманова надто далекі від його читача, щоб залишилась певна частина пісень, однак на його думку у певних піснях чітко видно слід пізнього середньовіччя і що цікаво, що вони поширені по всій території України.

З XVI століття, коли крім Закарпаття та Буковини більшість земель була об”єднана в межах Речі Посполитої і основною проблемою на цей час стають турецькі та татарські набіги. Рефлексії на цю тематику знаходили своє яскраве висвітлення у народних піснях. За авторством на його думку варто розділяти пісні створенні простолюдом і пісні складенні людьми “бувалими по світу, заможними і навіть писемними”.

Розглядаючи генезис пісенної культури в контексті історичних події і їх пропорційну залежність, М. Драгоманов демонструє нам по - суті приклад міждисциплінарного підходу до аналізу проблем та їх важливість у багатьох площинах.

Однією з найменш досліджених частин спадщини М. Драгоманова є його праці з історії стародавнього світу. Причиною цього є те, що адекватний аналіз публікацій на дану тематику вимагає фахових знань у багатьох галузях історичних знань. Драгоманов, який читав лекції з історії стародавньої Греції та Риму у Київському університеті, протягом кількох років видав цілу низку надзвичайно важливих історичних праць. Окремі аспекти діяльності Драгоманова як античника розглядали В. Ставнюк, О. Петречко, Е. Фролов, В. Шиловцева. На даний час, над кандидатською дисертацією яка присвячена даному аспекту діяльності Драгоманова як історика, працює черкаський дослідник В. Гарнага18.

Такі історичні праці М. Драгоманова як “Імператор Тіберій” - його дисертація на право читання лекціїу Київському університеті (1864), “Державна реформа Діоклетіана та Костянтина Великого”(1865), “Палатинський пагорб за новітніми розкопками” (1872 – 1873)” (1874), “Нарис історіографії у Стародавній Греції”. Відомий античник В.Кузіщин говорячи про магістерську дисертацію М. Драгоманова “Питання про історичне значення Римської імперії і Тацит” (1869) вказав, що це – цінне історіографічне дослідження, яке містить ґрунтовний розгляд поглядів на Римську імперію, висловлюваних у давнину та в новий час.

Оцінки М. Драгоманова стосовно стародавньої Греції можна побачити аналізуючи працю “Очерк историографии в Древней Греции”. Її появу автор обґрунтовує тим, що коли він приступив до викладання, то необхідність такого видання стала очевидною.

Загалом, інтерес до античної, зокрема римської історії, сформував-ся у Михайла Драгоманова ще під час навчання у гімназії. Завдяки талановитим вчителям та університетським викладачам, знанням класичних та європейських мов, він після закінчення Київського університету присвячує себе дослідженню і викладанню стародавньої історії. До історії Стародавнього Риму VIII–I ст. до н. е. М.П. Драгоманов звертався у своїх дисертаціях та у статтях «О состоянии женщины в первый век римской империи», «Государственные реформы Диоклециана и Константина Великого», «Палатинский холм в Риме по новейшим раскопкам (1847–1872)», «Положение и задачи науки древней истории», популярних виданнях «Рай і поступ” і «Заздрі боги».

Ранні антикознавчі праці М.П.Драгоманова викликали гостру критику їхніх рецензентів, які вказували на суперечливість наукових методів автора, недостатнє знання іноземних мов, праць класичних авторів, сучасної йому європейської історіографії, звинувачували у грубих помилках і навіть плагіаті.

Драгоманівське бачення історії Риму безпосередньо обумовлене його історіософськими поглядами і методологічними підходами, згідно з якими кожний народ у своєму історичному розвитку проходить певні стадії, які характеризуються вдосконаленням політичних інститутів і державного устрою. Історична роль Римської республіки, на думку вченого, полягала у військово-політичному об’єднанні країн Середземномор’я.

Дані про римську історію царського і республіканського періодів у працях Драгоманова переважно мають загальний характер і не містять наукової новизни. Факти з історії республіки використовуються вченим для обґрунтування його бачення римської історії загалом, перш за все доби принципату. Виключення становить стаття вченого, присвячена археології Риму, яка базувалась на найновіших на той час працях зарубіжних вчених і особистих спостереженнях автора, що не втратили свого наукового значення до сьогодні.

Висновки

Аналізуючи спадщину М. Драгоманова як історика ми можемо виділити наступні тенденції та особливості у його діяльності. Формуючись як дослідник історії, етнографії, фольклору М. Драгоманов повністю відображає віяння свого часу як відбиваються не лише на його історичних працях, але й на всій його творчості, тому історичні праці Михайла Петровича Драгоманова потрібно розглядати лише в контексті життєвого шляху вченого.

Висвітлюючи будь то українські народні пісні, чи будь то Римська імперія часів Тіберія, М. Драгоманов особливу увагу приділяє громадському устрою, особливостям соціальної історії яку він в багатьох моментах вважає чи не вирішальною, проблемам українського суспільно — культурного та політичного життя, окремим аспектам взаємовідносин українців з їх сусідами.

Разом з тим, у творчості дослідника яскраво проявляються тенденції до міждисциплінарного підходу що загалом можна вважати характерним для багатьох праць др. пол. ХІХ століття, коли чимал вчених прагнули створити синтезу загальної картини епохи використовуючи різноманітні джерела й застосовуючи незвичні на той час прийоми, що свідчить про пошук істориками нового шляху для розробки тих чи інших актуальних проблем.

У сучасному контексті актуальною є подальші розробка теми про М. Драгоманова як історика, оскільки на сьогоднішній день існує лише кілька розвідок на цю тематику, з них певна частина присвячена особливо цікавому та специфічному аспекту його діяльності як дослідника стародавнього світу.

Список використаних джерел та літератури:
1. Драгоманов, М. Вибрані праці [Текст]. Т. 1. Кн. 1. Історія. Педагогіка. Публіцистика. – К. : Знання України, 2006. – 344 с.

2. Драгоманов, М. П. Про українських козаків, татар та турків: історична довідка; З додат. про життя М. Драгоманова . – К. : Дніпро, 1991. – 45 с. 

3. Драгоманов, М. Пропащий час. Українці під Московським царством (1654-1876). – К. : Центр пам'яткознавства АН України і Укр. т-ва охорони пам'яток історії та культури, 1992. – 48 с.

4. Федченко, П. М. Михайло Драгоманов: життя і творчість / П. М. Федченко. – К. : Дніпро, 1991. – 362 с. 

5. Штрихи до наукового портрета Михайла Драгоманова : зб. наук. пр. / відп. ред. Р. С. Міщук ; АН України ; Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка; Респ. асоц. українознавців. – К. : Наук. думка, 1991. – 248 с.

6. Бабенко, Л. Л. Михайло Драгоманов про наслідки українсько-московського договору 1654 року // Переяславська рада 1654 року. – Полтава, 2003. – С. 74–79.

7. Литвин, О. М. Історіософські погляди М. П. Драгоманова на "українське питання" в Європі в кінці ХIХ століття та сучасні українські інтенції // Філософські обрії. – 2010. – № 23. – С. 70–86.

8. Борисенко, В. Михайло Драгоманов як історик // Пам'ять століть. – 2003. – № 5. – С. 15–18.

9. Круглашов А. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. – Чернівці: Прут, 2001.– 488 с.

10. Ставнюк В.В. Роль античних студій у формуванні історико-філософських поглядів Михайла Драгоманова // Український історичний журнал. – 1998. – № 6. – С. 46–54.

11. Петречко О. Оцінка Тіберія у творчості Михайла Драгоманова // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 1997. – Вип. ІІ. – С. 103–107.

12. Ігнатьєва А. Судження римських істориків про імперію та імператорську владу в оцінці М.П.Драгоманова // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: зб. наук. праць. – Х., 2007. – Вип. 10. – С. 185–193.

13. Гарнага В.П. Творчість Корнелія Тацита у дослідженнях М.П.Драгоманова // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки. – Черкаси, 2010. – Вип. 182. – С. 27–33.

14. Гарнага В.П. Формування наукових інтересів та методології М.П.Драгоманова як дослідника історії стародавнього світу у полтавський період його життя // Історичі етюди: зб. наук. праць / під ред. С.І.Світленка. – Дніпропетровськ: Літограф, 2010. – Вип. 2. – С. 146–149.

15. Борисенко, М. Етнополітичні сюжети наукової та публіцистичної спадщини М. П. Драгомонова // Пам'ять століть. – 2010. – № 6. – С. 62–70.

16. Дмитренко, М. Михайло Драгоманов –дослідник фольклору // Слово і час. – 2005. – № 6. – С. 12–24.

17. Короткий, В. А. Оцінки "Исторических песен малорусского народа" В. Антоновича та М. Драгоманова на шпальтах періодичних видань другої половини 1870-х рр. // Український історичний журнал. – 2010. – № 6. – С. 50–65.

18. Сарбей В. Національне Відродження України. - К., 1998.

1. Штрихи до наукового портрета Михайла Драгоманова : зб. наук. пр. / відп. ред. Р. С. Міщук ; АН України ; Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка; Респ. асоц. українознавців. – К. - C. 28.

2. Федченко, П. М. Михайло Драгоманов: життя і творчість / П. М. Федченко. – К. : Дніпро, 1991. – C. 31.

3Сарбей В. Українське національне відродження...- С. 152.

4Там же. - С. 153-154.

5 Круглашов А. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. – Чернівці: Прут, 2001.– С. 154.

6 Федченко, П. М. Михайло Драгоманов: життя... - С. 39.

7Сарбей В. Вказ. праця — С. 187

8 Федченко, П. М. Михайло Драгоманов: життя і творчість — С. 67.

9Там же. - С. 87-92.

10 Литвин, О. М. Історіософські погляди М. П. Драгоманова на "українське питання" в Європі в кінці ХIХ століття та сучасні українські інтенції // Філософські обрії. – 2010. – № 23. – С. 72-75.

11Сарбей В. Національне... - С. 201.

12Литвин, О. М. Історіософські погляди М. П. Драгоманова на "українське питання" в Європі в кінці ХIХ століття та сучасні українські інтенції // Філософські обрії. – 2010. – № 23. – С. 78.

13Литвин, О. М. Історіософські погляди М. П. Драгоманова на "українське питання" в Європі в кінці ХIХ століття та сучасні українські інтенції // Філософські обрії. – 2010. – № 23. – С. 80.

14Дмитренко, М. Михайло Драгоманов –дослідник фольклору // Слово і час. – 2005. – № 6. – С. 12–24;

15Борисенко, М. Етнополітичні сюжети наукової та публіцистичної спадщини М. П. Драгомонова // Пам'ять століть. – 2010. – № 6. – С. 62–70.

16 Борисенко, В. Михайло Драгоманов як історик // Пам'ять століть. – 2003. – № 5. – С. 15–18.

17 Короткий, В. А. Оцінки "Исторических песен малорусского народа" В. Антоновича та М. Драгоманова на шпальтах періодичних видань другої половини 1870-х рр. // Український історичний журнал. – 2010. – № 6. – С. 50–65.

18Ставнюк В.В. Роль античних студій у формуванні історико-філософських поглядів Михайла Драгоманова // Український історичний журнал. – 1998. – № 6. – С. 46–54; Петречко О. Оцінка Тіберія у творчості Михайла Драгоманова // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 1997. – Вип. ІІ. – С. 103–107.; Ігнатьєва А. Судження римських істориків про імперію та імператорську владу в оцінці М.П.Драгоманова // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: зб. наук. праць. – Х., 2007. – Вип. 10. – С. 185–193; Гарнага В.П. Творчість Корнелія Тацита у дослідженнях М.П.Драгоманова // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки. – Черкаси, 2010. – Вип. 182. – С. 27–33; Гарнага В.П. Формування наукових інтересів та методології М.П.Драгоманова як дослідника історії стародавнього світу у полтавський період його життя // Історичі етюди: зб. наук. праць / під ред. С.І.Світленка. – Дніпропетровськ: Літограф, 2010. – Вип. 2. – С. 146–149.

Схожі:

Реферат з нормативного курсу icon1. Об’єктивна необхідність І теоретичні
Запропоновані вправи для студентів розроблені відповідно до типової програми нормативного курсу “Державне та регіональне управління”,...
Реферат з нормативного курсу iconБ) реферат (доповідь) з будь-яких тем (обсяг 8-10 сторінок)
Методичні розробки до семінарських занять, підготовки контрольних робіт, рефератів та доповідей, самостійної роботи з курсу «Історія...
Реферат з нормативного курсу iconКонспект лекцій з нормативного курсу ”Математичний аналіз”
Так, фізика – наука про найзагальніші форми руху матерії (механічної, теплової, електромагнітної та ін.) – торкається таких величин,...
Реферат з нормативного курсу iconЗ курсу «історія української культури» Виконати 1 реферат на семестр з презентацією
Поняття про предмет, об’єкт І основні завдання курсу «Історія української культури»
Реферат з нормативного курсу iconРеферат на тему
Реферат на тему: Доведення до банкрутства. Приховування стійкої фінансової неспроможності
Реферат з нормативного курсу iconНа реферат надається письмова рецензія передбачуваного наукового...
Реферат є самостійною письмовою науковою роботою, яку виконує вступник при підготовці до складання вступного іспиту
Реферат з нормативного курсу iconРеферат загальна характеристика роботи актуальність теми
Адекватну оцінку стану валютного курсу та його прогнозуванню може дати застосування сучасних математичних методів теорії хаосу, зокрема...
Реферат з нормативного курсу iconФайла 687zakvru99arh dijalnist nev txt
Загальна характеристика правового та нормативного регулювання в сфері містобудування, архітектури, будівництва, що діє в Україні
Реферат з нормативного курсу iconРеферат виконано з курсу фольклористики І здано на кафедру філології...
«русалка», наведено українську типологію русалок. Окрема увага приділяється висвітленню образу русалки в українському фольклорі,...
Реферат з нормативного курсу iconКількість годин
С. 5 “Історію України” віднесено до групи гуманітарних та соціально-економічних дисциплін нормативного циклу. Отже, цей курс читається...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка