Привіт, що нового?




Скачати 140.68 Kb.
НазваПривіт, що нового?
Дата конвертації13.09.2013
Розмір140.68 Kb.
ТипВопрос
skaz.com.ua > Історія > Вопрос
1

  • Привіт, що нового?

  • Та так ні чого особливого, на роботі, шефа ще нема, то я й вирішила перевірити пошту.

  • Як тобі новий бос?

  • Нормальний, невимогливий, відноситься до мене з повагою.

  • Мабуть, головне, що до нього ні хто тебе не ревнуватиме.

Сидячи перед комп’ютером Дарина думала що писати у відповідь. Зараз у соціальній мережі вона переписувалася зі своєю давньою подругою, з якою знайома була ще з інституту. Дарина знала чому Олена, так звали подругу, робила такий висновок, що до нового місця роботи. Звісно допустити, що до чоловіка вісімдесяти двох років, хтось ревнуватиме, просто неможливо, але він був шефом і так вже повелося, що посада особистої секретарки, завжди має якесь підґрунтя, непристойного характеру, - типу, вона має вміти відповідати на телефонні дзвінки, варити та підносити каву, а в наш час мати невеликі знання комп’ютеру, а головне носити короткі спідниці та бути коханкою свого боса, одним словом секретутка.

Дарина вдивлялася зеленими очима через окуляри для роботи з комп’ютером, котрі досить личили до її круглого обличчя, ледь помітна посмішка, яка утворювала дві невеличкі ямки на її щоках, ще не спала з її обличчя, котре обіймало хвилясте русяве волосся. Дарина була гарною дівчиною, модельної статури, багато хто пророкував їй непогану кар’єру що до моделі, але зріст не допускав цього, вона була десь метр шість десять зросту зі стрункими ногами та тонкою, мов осина, талією. Вивчившись на вчителя історії у Миколаївському Державному Університеті імені В.О. Сухомлинського, пішла в життя. Школа не приносила багато результатів: мала за робітня плата, сучасні діти, котрі просто нищили нервову систему. Дарина й не планувала все життя працювати вчителем. Вступивши до ВУЗу перед Дариною відкривалося багато горизонтів життєвого шляху, але як воно буває зазвичай, - бажання не співпали з можливостями. Відпрацювавши вісім місяців у школі вона разом зі своїм хлопцем переїхала до Києва, де влаштувалася секретарем в контору, яка займалася старовинними артефактами, директором, а також власником, був Климеко Сергій Іванович. Він був і головним бухгалтером і комерційним директором, першим замом, загалом він і був цією конторою, котра займала невелике приміщення в центрі міста. Звісно в Сергія Івановича був помічник, Дарина називала його - людина в окулярах. Високий, з метр вісім десять чоловік, десь тридцяти трьох років, спортивної статури, русявим, коротким волоссям, які прямо лежали на голові. Вони з Сергієм Івановичем іноді довго сиділи в його кабінеті, після чого людина в окулярах отримувала вказівки і відправлялася у справах, його могло не бути и тиждень, а то й два, зненацька з’являвся, зненацька й зникав, але бос його дуже цінував це було видно з того як Сергій Іванович з ним вітався розмовляв і скоріше за все його вказівки й не були вказівками, а проханням.

  • Іван Сергійович, - говорив бос, - коли отримаєте папери з Мексики, зайдете до мене? Добре?

До Дарини він звертався теж з повагою, але вказівки тоді були вказівками, а не проханням.

  • Мабуть так, але давай не будемо про ревнощі.

Щойно Дарина відписала подрузі як з відкритих дверей з’явилася постать Сергія Івановича.

  • Доброго дня Дашка, як тобі погода?

Спитав він, дивлячись у вікно, яке виходило на двір десь з метр перед очима Дарини, там була зима в кінці лютого місяця, коли весна ще не прийшла, а зима ще не відійшла, коли на залишки снігу падає дощ, багатоповерхівки в тумані і на в коло сиро, та так що аж холодно, не від температури, а від сирості.

Сергій Іванович дивився на неї добрими очима с під окулярів, він був ненабагато вищим за Дарину, трохи повнуватим, на його обличчі було чітко видно його розум, багато років викладання історії, десятки археологічних подорожей загалом весь його незвичайний життєвий шлях.

- Доброго дня.

Відповіла Дарина закриваючи сторінку в інтернеті.

  • Тож як погода?

Повторив своє питання бос. Дарина, мабуть, закриваючи сторінку в інтернеті знехтувала його питанням.

  • Могло бути і краще.

З посмішкою відповіла вона.

  • Ні хто до мене не телефонував?

Знімаючи з себе верхній одяг Сергій Іванович, вже тоном директора питав.

Дарина передивляючись записи в щоденнику відповідала.

  • За сьогодні ще ні, але ви просили нагадати вам про сьогоднішню зустріч о п’ятнадцятій годині.

  • З ким?

  • Ви не сказали, просто просили нагадати.

Сергій Іванович, почухавши потилицю, промовив.

  • М-да старість не в радість.

Глибоко замислившись попрямував до свого кабінету і вже в дверях промовив.

  • Дашка. Зроби дві кави і зайди до мене.

Дарину вразив його погляд, в ньому було щось схоже на сум, ніби він хоче відправити її на війну. Вона не надала важливого значення його погляду, може бос захворів, в його віці таке можливо.

Варивши каву Дарина невимусово пригдала, як вони з Дімою, так звали її хлопця, приїхали до столиці, як мріяли в потязі про особисте щастя, про щось неможливе, щось таке що судилося долею зробити тільки їм. Діма влаштувався, звісно тимчасово кур’єром, а вона секретаркою, і так вже два роки, коштів катастрофічно не вистачало, але головне що вони кохали одне одного і були щасливими.

  • Ваша кава.

Сергій Іванович сидячи за столом свого кабінету, передивлявся якісь папери. Його кабінет був досить великого розміру, як для одної люди, широкий стіл з прилаштуванням для нарад, - буквою Т, за його спиною широке вікно з видом на старий Хрещатик, шафа з книжками перед ним та великий плазмовий телевізор в одному кутку і м який диван з журнальним столиком в другому. Саме на нього піднявшись зі свого робочого крісла й присів Сергій Іванович.

  • Сідай Даринко поп’ємо кави.

Зітхнувши промовив він.

  • Щось сталося?

Дарина намагалася створити здивоване обличчя, хоча актриса з неї була погана, що теж сильно завадило її модельній кар’єрі.

  • Та ні, що може статися в моєму буденному житті, котре вже підходить до свого логічного завершення.

Дарину, потихеньку почали вражати його нотки голосу, нотки якоїсь незрозумілої втомленості; чи то від роботи, чи від життя, вона не могла зрозуміти від чого, присівши на диван вона теж взяла до рук чашку з кавою, пригубивши гіркуватого напою глянула на свого боса.

Він ледь помітно посміхнувся.

  • Вибач за некоректне питання Дарино. Скільки тобі років?

Посміхнувшись Дарина відповіла.

  • Та ні чого, скоро буде двадцять п’ять.

  • Ось бачиш, а мені скоро буде вісім десять п’ять, - він пригубивши трохи кави продовжив, - не думай ні чого поганого, але мені так мало про тебе відомо, що вирішив трошки з тобою поговорити. Розкажи про себе.

Дарина посміхнулася.

  • Я щось не те запитав?

Сергій Іванович винувато подивився на свого співбесідника.

  • Та ні я просто, - Дарина не стала говорити про вранішню переписку зі своєю подругою, коли та писала про ревнощі стосовно нього, але їй здалося, що її бос намагається загравати до неї, але швидко відігнала такі думки, продовжила, - а що розповідати; дитинство, школа, університет у Миколаєві.

  • Я знаю, що ви за фахом вчитель історії та права. Так?

Тон Сергія Івановича став таким, ніби Дарина знаходиться на співбесіді.

  • Скажи, а який період історії є твоїм улюбленим?

  • Історії чого; нашої держави світу чи окремого чогось, типу одної особистості?

Спитала Дарина, їй явно стала до смаку ця розмова, в таких розмовах завжди можна показати свою обізнаність.

  • Ну скажімо період двадцятого століття.

Дарина трохи замислившись однозначно відповіла.

  • Мабуть, Довоєнний період, або…, - подивившись у вікно, додала, - та ні напевне я не можу сказати однозначно про періоди мене завжди цікавили особистості в історії.

  • Ті що її творили. Я правильно Вас зрозумів? – продовжив професор.

  • Так саме так ті що її творили, - посміхнувшись відповіла Дарина.

  • А хто з періоду двадцятого століття тобі найбільше, скажімо так подобається?

Тільки но Дарина хотіла, після короткої паузи відповісти, як пролунав рингтон мобільного телефону професора.

  • Алло, - діловито відповів він, - Десь з хвилину Сергій Іванович мовчав, слухаючи інформацію зі слухавки і Дарина помітила, як за цю коротку паузу змінилося обличчя професора, з привітного, милого, воно стало, чи погрозливе, дихання змінилося, воно стало частіше ніж зазвичай, глибоким.

  • Добре , - вже тихо відповів професор, натиснувши клавішу завершення розмови.

Помовчавши з хвилину, дивлячись в нікуди, тихо сказав, - Дашка давай завершимо іншим разом, а тепер виклич мені авто я буду їхати у справах.

Аж до самого вечора професора не було на роботі, він так сьогодні і не повернувся, ні хто й не приходив на п’ятнадцяту годину. Так пройшла середа 2012 – го року місяця лютого дев’ятого числа.

2

Дивно, як досить непогана мелодія враз може стати просто нестерпною. Достатньо розмістити її замість будильника на мобільному телефоні. - З такими думками Дарина намагалася прогнати сон, ледь помітний галас на кухні свідчив, що Діма готував каву. Настав новий день. Дарина вже прокинулася, вона не могла пригадати що їй вночі наснилося, але було відомо напевне , що ні чого хорошого, це було відчутно по настрою.

- Кохана ти прокинулася?

З кухні пролунав, трошки хриплуватий від сну голос.

- Тобі як завжди з молоком?

- Так коханий, - відповіла Дарина до свого хлопця.

З ним вона познайомилася в школі де вчителювала, по закінченню уроків в дверях школи вона зіштовхнулася з юнаком, той глянувши на неї своїми, пронизливо – карими очима всміхнувся. Автоматично на її вустах з’явилася посмішка у відповідь.

- Ви, мабуть учениця одинадцятого класу. Так?

Сказав в впівголоса хлопець.

За інших обставин Дарина просто б пішла далі, знаючи простий засіб кадрування дівчат, але не в даному випадку , їй сподобався юнак, його карі очі на овальному обличчі легка французька неголеність темне волосся. В нього були просто чоловічі риси обличчя і найголовніше він був на голову вищий за неї, що було для Дарини головним фактором в чоловіках, не рахуючи повноти, бо сильно товстих вона теж не сильно полюбляла.

- Я вчителька.

З того самого дня вони з Дімою стали хорошими знайомими, а згодом і парою. Дарина вже не могла уявити свого життя без нього, інколи їй було моторошно від кохання до цього юнака, Дарина була майже впевнена в тому, що хоче провести залишок свого життя саме з ним.

Зранку вони пили каву будували плани на день, а то й на життя, вони були молодими, раділи кожному дню.

- Що нового на роботі?

Спитав, зненацька, Діма.

- Та ні чого. Шеф мабуть захворів.

Відповіла Дарина пригадуючи вчорашню поведінку свого директора.

- А що з ним таке? Хоча в його віці можливо всяке.

Сказав і одразу виправив себе Дмитро.

- Не знаю може мені просто так здалося.

Дарину останнім часом щось бентежило в поведінці Сергія Івановича, що саме вона не могла зрозуміти.

- Може старий закохався?

Посміхнувшись сказав Діма, а в його очах жарт пролунав типу, - може він в тебе закохався?

Поглядом відповіла і Дарина типу, - ти дурак.

Трохи посміявшись над всілякими жартами вони обидва роз’їхались по робочим місцям.

Коли Дарина зайшла, закриваючи за собою двері, до свого робочого місця, не одразу зрозуміла, що за її робочим столом хтось сидить. Побачивши вона трохи, навіть, злякалася, але швидко заспокоївшись посміхнулася, бо то був не хтось, а щось.

Плюшовий ведмедик.

Плюшевий ведмедик коричневого кольору, з кумедним виразом мордочки. Такою її робили дві бусинки замість очей на круглій голові, два великих вуху робили його вираз ще кумеднішим. Дарина майже одразу полюбила цю невелику іграшку, котра тримала в своїх маленьких лапках якусь відкритку. Дарина майже одразу здогадалася хто міг прислати такий милий подарунок, хто ж як не той що працює кур’єром, хто як не той кого вона так сильно кохає. Посмішка враз спала з її обличчя коли вона почала читати текст послання.

Мила Даринко. Не зрозумій мене не правильно, але хай цей медведик збереже мої надбані щирі почуття до тебе.

Це було послання від Сергія Івановича, Дарина одразу впізнала його підпис.

Вона навіть не знала що й думати. Не вже літній професор міг запасти на неї, хоча що в цьому дивного, але до вчорашнього дня вона й подумати такого не могла. Заховавши медведика до шафи з одягом прийнялася до своїх буденних справ. Було біля дев’ятої години, вона знала, що ось-ось має з’явитися професор.

- Цікаво, що він буде говорити їй після такого подарунку.

Думала вона, - вона ледь тихо посміхнеться і буде намагатися пояснити йому, що має хлопця, що кохає його і таке інше, головне не образити літнього чоловіка, але ось вже пів на одинадцяту, а професор так ї не з’явився. Ось вже й перша година.

На обідню перерву Дарина як зазвичай пішла до кафе, що навпроти їхнього офісного центру аби поласувати шматочком чогось смачненького, якесь передчуття чогось поганого переслідувало її, - напевне не слід показувати медведика коханому, - думала Дарина, знаючи його, інколи хворобливу, ревнуватість.

Сидячи спиною до вхідних дверей вона не бачила спостерігаючу за нею людину в окулярах, ще хвилину і він вже навпроти неї.

- Доброго дня Дарина Миколаївна.

Його голос звучав як завжди спокійно, монотонно, ніби він був на сеансі гіпнозу, нотки його голосу були з приємними басами.

- Доброго, - Дарину трохи здивувала присутність Івана Сергійовича в цьому закладі. Вона вже майже рік працювала в офісі літнього професора, але так і не розуміла функції цього працівника, мабуть, - думала вона, - він якийсь зам, судячи з його строгого костюма, але не цікавилася цим.

Людина в окулярах якось дивно поводився, він дивився на Дарину, але його погляд проходив через неї.

- Дарина – промовив тихо Іван Сергійович, - сталося лихо. І з мить почекавши тихо вимовив, - Сергія Івановича не стало сьогодні вранці.

В Дарини застиг погляд, спочатку на його окулярах, потім погляд перенісся на його рот, саме той що повідомив страшну новину, вона ніби хотіла схопити слова з нього і повернути їх назад. Вона не знала що таке смерть, так звісно вона знала що вона є, але відчувати її ще не мала можливості ні х то з її близьких рідних не помирав. І ось смерть так близько, ще вчора вона говорила з Сергієм Івановичем, а сьогодні його вже нема. Смерть пройшла поруч.

- Тобто. Як не стало?

Вона тихо, повторила питанням слова співбесідника.

- Смерть була раптовою, - Іван Сергійович говорив так же спокійно, голосом гіпнотизера, - я бачу для вас це новина?

- Я. Я., - Дарина намагалася щось сказати але воно важко в неї виходило.

- Ви не знали так?

- Звісно ні. Мені шкода.

- Я хочу поговорити про вчорашній день, - погляд Івана Сергійовича став таким ніби він намагався прочитати думки Дарини, - Сергій Іванович давав вам якісь розпорядження, щось комусь передати, або що?

Дарина хаотично намагалася пригадати, але думки про смерть професора не давали цього зробити. Врешті вона знайшла в собі сили відповісти.

- Та ні, ми пили каву, говорили про історію, а потім він пішов і більше не повернувся.

За мить вона тихо спитала.

- А як це сталося?

- Його було вбито. – коротко відповів Іван Сергійович.

Дарину мов вдарили чимось в обличчя.

- Як вбито?

- Льодоколом в голову.

Вона закрила руками рота.

- Боже! - Майже закричала вона, - як так? Кому треба була смерть літнього чоловіка?

І вже сльози почали литися з її синіх очей, від солоної рідини вони стали мов прозорими. Дівчина не могла повірити в те, що їй говорили.

- Напевне комусь треба, - Іван Сергійович тихо додав,- вас будуть допитувати люди з правоохоронних органів, ось моя візитівка, якщо виникнуть якісь ускладнення, - він простягнув маленький відрізок картонки до рук ошелешеної Дарини.

Вона десь з хвилин двадцять сиділа над кавою, не вірячи в те, що їй повідомили. Дарина не знала чому, але не розповіла про свою вранішню зустріч з плюшевим ведмедиком, може тому, що людина в окулярах питав про вчорашнє, а не про сьогоднішнє, а може тому, що це було особисте померлого, її так виховали, - не можна говорити про померлих щось погане. Вона не схотіла не пристойних чуток з участю померлого.

Дарина автоматично повернулася до офісу, сівши за стола, вона зрозуміла, що нема для кого вже тут сидіти, стук в двері миттєво повернув її до реальності. До приміщення ввійшов досить кремезний чоловік з шкіряною папкою. Дарина одразу зрозуміла. Що то правоохоронні органи.

- Доброго дня. Опер уповноважений Давидович.

Показуючи посвідчення промовив чоловік.

Дарина поставила на місце дзеркальце завдяки котрому приводила себе звичного стану.

- Ви з приводу того що сталося з Сергієм Івановичем?

- Вам вже повідомили?

Опер уповноважений сів навпроти Дарини.

Вона не помітила підозрілого погляду слідчого.

- Приходив наш співробітник Іван Сергійович і розповів що сталося, - Дарина ледь намагалася втримати сальзи, котрі так і приступала до очей.

- Що ще він вам повідомив?

Дарина коротко розповіла про те що повідомив їй Іван Сергійович, про вчорашній день, що ні яких особливих завдань її директор не надавав, що погрозливих дзвінків не було і дивного поведінці шефа теж ні чого не помічала.

Слідчий уважно слухав її, його очі уважно вдивлялися в обличчя Дарини, ніби хотіли прочитати щось в ньому.

- Дарина Миколаївна, - спокійно промовив Давидович, - в мене до вас прохання, не залишати місто на час слідства, самі розумієте чому. Вас ні хто не підозрює, але ви можете знати те що не знають інші.

За цими словами слідчий, записавши щось до записника, почав збиратися і вже біля дверей повторив.

- Так. Саме ви можете знати, те що не можуть знати інші.

Його останні слова не так вразили Дарину, скоріш здивували. Що може знати таке, проста секретарка, в функції котрої входить відповідати на телефонні дзвінки та підносити каву відвідувачам свого шефа. Оперуповноваженому Дарина теж не повідомила про плюшевого ведмедика, а навіщо йому знати про професора та про його таємну закоханість до молодої секретарки, вони могли призвести до зайвих підозр, таким чином Дарина опинилася б в колі підозрюваних, а вона знала напевне, що ні якого відношення до смерті професора немає. Думки про буденне прийшли самі собою, - тепер, мабуть, треба шукати нову роботу.

- Боже, я зовсім забула зателефонувати до Дімки, - раптом подумала дівчина,- він перший хто має знати про негаразди, - слова слідчого постійно лунали в голові.

- Саме ви можете знати те що не можуть знати інші.

Дарина вже майже заспокоївшись набрала з телефону коханого.

- Алло.

Вона почула такий рідний голос Діми.

- Коханий в нас на роботі лихо.

- Що там?

Його голос був вже стурбованим, - з тобою все гаразд?

- Так, але мого шефа вбили сьогодні вранці.

Коротка мить. Дарина знала, що коханий зараз в невеликому шоку. Вона уявила його стурбовані очі, серйозний вираз обличчя, в такі життєві ситуації Дарина помічала як з простого юнака коханий перетворювався в чоловіка, він подобався в такі миті їй, в подібних ситуаціях Дарина відчувала себе як за камінною стіною.

- Кохана, - відповідав Діма, не слід залишатися на роботі, їдь додому, а я буду намагатися скоріш прийти слідом за тобою. Добре?

- Добре любий.

Натиснувши червону клавішу на телефоні Дарина вирішила, що на роботі нема чого робити, вона відчувала якийсь страх, якусь незрозумілу тривогу, та ще й голова не на жарт розболілася. Вирішивши піти додому вона відкрила шафу для одягу там був плюшевий ведмедик. Він так само тримав в своїх лапках послання від професора. Несподівано Дарина відчула гострий приступ суму, гірко заплакавши присіла. Вмить перед нею промайнула постать літнього професора, його щирий добрий погляд, тихий голос, невже комусь він міг заважати? Кому потрібно було вбивати його та ще й так жорстоко.

Хвилини три вона сиділа, підвівшись прийняла рішення забрати іграшку додому, звісно Дімка не буде вже ні до кого ревнувати, Дарині стало, ніби соромно за думки що до професора вона карала себе, за свій простий дівочий характер.

Було сиро зима ще не закінчилася, а весна ще не прийшла. Вулицею йшла дівчина з плюшевим ведмедиком під рукою. Дивлячись на неї можна було лише подумати, - молодій дівчині хтось подарував іграшку - коричневого плюшевого медведика. Вона йшла, не спішила була п’ятнадцята година дня якщо вона б затрималася ще на мить то зустріла б двох чоловіків, котрі прийшли до офісу Сергія Івановича. Дарина не бачила того як вони виламали двері, як почали щось шукати, вони шукали щось невелике, бо ламали і трощили все, навіть плінтуси під стінами, розбивали лампочки, рвали шпалери при цьому один із них проводив пристроєм (сканометром) по всьому понівеченому. Дивно, але сигналізація не спрацювала, двоє прекрасно знали, що вона і не спрацює, вони навіть знали, що охоронець на вході вже ні коли і ні кого не попередить про небезпеку бо був мертвим, таку участь вони приготували і для секретарки Сергія Івановича.

- Сканометр, ні чого не показав (говорить на німецькому), - лисий чоловік середнього зросту, - вимовив в пристрій на своєму рукаві, його обличчя не виказувало жодних емоцій. Карі очі, прямий ніс, чоловік носив бороду.

Другий біля нього бороди не носив, лисим також не був дивлячись у вікно вимовив

- Треба шукати секретарку (говорить на німецькому), вона щось мала бачити, або знати.

Відвівши руку від вуха лисий відповів.

- Підвержено.

Так само спокійно, як і прийшли двоє вийшли, залишивши по собі розбиті меблі, вбитого охоронця, котрий сидів, ніби спав. Закриваючи за собою скляні двері напарник лисого повернув голову в сторону вбитого охоронця, його овальне обличчя, орлиний ніс та карі очі не показували жодної емоції. Він був схожим на робота андроїда в котрого є зараз тільки одна мета знайти дівчину на ім’я Дарина – секретарку з контори, діяльність котрої була тісно пов’язана з історичними цінностями, артефактами, загалам усім що пов’язувало з минулим.

Схожі:

Привіт, що нового? iconАрхітектурне середовище відпочинку нового часу
Епоха нового часу є важливим етапом у розвитку людства І його суспільного життя. Європа підійшла до свого Відродженню; архітектура...
Привіт, що нового? iconПривіт дорога Попелюшко!
Якщо ти читаєш це повідомлення, то ти маєш можливість стати учасницею конкурсу в якому бере участь 3 клуби, це
Привіт, що нового? iconДипломна робота
Початок ХХІ ст ознаменувався значними перетвореннями в українській державі. Сьогодні формується нове українське суспільство, тому...
Привіт, що нового? iconІ північної америки нового часу
Західної Європи та Північної Америки нового часу. Робоча навчальна програма курсу / Г. М. Хлібовська. – Луцьк: рвв, 2010. – 56 c
Привіт, що нового? iconСценарій казки дійові особи: автор, березень, квітень, травень, сили природи
Автор: Всім привіт! Запрошую вас побачити українську народну казку «Як квітень до березня в гості їздив»! Колись давно покликав березень...
Привіт, що нового? iconЦе свято зустрічі Нового Року буде цікавим як для маленьких глядачів-учасників,...
За сюжетом – це чотири молоденьких Бабки-Йожки, які втекли від дорослих, аби вперше в житті самотужки створити чарівне свято Нового...
Привіт, що нового? iconБізнес-план (англ. Business plan) це техніко-економічне обгрунтування...
Він складається для діючого підприємства, нового виду діяльності або продукції, для нового підприємства. Він потрібен керівникові...
Привіт, що нового? iconЛекція 9 Повсякденний етикет привітання та знайомство поводження...
Або на прийомі: з ким треба привітатися (а з ким необов'язково) І в якій формі краще це зробити? Звісно, все це умовності, але такі,...
Привіт, що нового? icon1. Сутність економічного мислення Мислення це психологічний процес...
Мислення – це психологічний процес із відкриттям нового знання, вирішення проблеми на основі переробки отриманої інформації. Мислення...
Привіт, що нового? icon№3: становлення І розвиток політичної науки нового часу. Основні...
Становлення І розвиток політичної науки нового часу. Основні напрями західноєвропейської політичної думки XIX – поч. ХХ ст
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка