Книга в інформаці




НазваКнига в інформаці
Сторінка1/13
Дата конвертації03.03.2014
Розмір1.56 Mb.
ТипКнига
skaz.com.ua > Інформатика > Книга
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Питання до державного іспиту з “Теорія, історія і методологія соціальних комунікацій” МАГІСТРИ.




  1. Загальнонаукові принципи дослідження соціальних комунікацій.

  2. Публіцистика в парадигмі сучасної журналістики.

  3. Структура соціальної пам’яті.

  4. Жанри й жанрові різновиди журналістики.

  5. Наукові засади розвитку соціальних комунікацій.

  6. Інтерпретація як спосіб переконання в публіцистиці.

  7. Журналістика в системі соціальних комунікацій.

  8. Психологічні засоби переконання в публіцистиці.

  9. Гра як творча комунікаційна дія. Псевдогра як нетворча комунікаційна дія.

  10. Види полеміки. Полеміка й полемічність. Полемічні традиції.

  11. Види та рівні комунікаційної діяльності.

  12. Структура публіцистичного тексту.

  13. Спілкування як соціально-психологічна й комунікаційна категорія.

  14. Дієвість і ефективність публіцистики. Фактори впливу на аудиторію.

  15. Комунікаційні дії та їх форми.

  16. Публіцистика як вид творчості.

  17. Соціальний простір і час.

  18. Хронологія суспільних комунікаційних систем.

  19. Мультимедійна комунікаційна культура.

  20. Державна інформаційна політика: зміст, завдання, пріоритети.

  21. Проблема смислу та проблема розуміння.

  22. Роль українських медіа у розвитку соціальних комунікацій.

  23. Соціальнокомунікаційна культура суспільства.

  24. Образ автора як центральний елемент поетики публіцистичного твору. Типи авторської оповіді.

  25. Визначення поняття “комунікаційна потреба”. Типологія комунікаційних потреб.

  26. Національний інформаційний простір.

  27. Соціальнокомунікаційний метод досліджень.

  28. Інформаційна безпека в комплексі взаємопов’язаних складників безпеки. Джерела загрози інформаційній безпеці.

  29. Групові та соціальні комунікаційні потреби.

  30. Державна політика у системі електронних ЗМІ. Перспективи розвитку інтернет-журналістики.

  31. Спеціалізовані методи дослідження соціальних комунікацій.

  32. Світоглядна публіцистика в системі інформаційного суспільства.

  33. Археокультурна словесність та палеокультурна книжність.

  34. Поетика публіцистичного твору.

  35. Буденне та наукове розуміння поняття “комунікація”.

  36. Бар’єри на шляху комунікаційних каналів.

  37. Різновиди комунікаційних каналів.

  38. Виражально-зображальні особливості публіцистики.

  39. Зміна уявлень про комунікацію: від античності до Нового часу.

  40. Основні теоретичні підходи до вивчення методології соціальних комунікацій.

  41. Особистісні комунікаційні потреби.

  42. Друковані ЗМІ в Україні: тенденції розвитку. Стан і перспективи місцевої преси.

  43. Суспільно-комунікаційні права і свободи.

  44. Книга в інформаційному просторі України.

  45. Ліберально-демократичні схема функціонування соціально-комунікаційних інститутів.

  46. Інформаційна безпека та інформаційний простір української мови.

  47. Комунікаційні аспекти еволюції культури.

  48. Розвиток теорії соціальної комунікації у XIX – XX ст.

  49. Тоталітарні принципи та схеми функціонування соціально-комунікаційних інститутів.

  50. Роздержавлення друкованих ЗМІ України. Перспективи створення суспільного телерадіомовлення.



1. Загальнонаукові принципи дослідження соціальних комунікацій.

Вивчення основних методологічних напрямків в соціології комунікації показує, що всі вони базуються на тій чи іншій теорії соціального пізнання і окремих аспектах комунікації, а саме:

- Зворотний зв'язок як реакція на стимул (біхевіоризм);

- Символічна роль соціальної норми комунікації (символічний інтеракціонізм);

- Інтерпретаційна діяльність людей в дусі "взаємного розуміння" (феноменалізм);

- Функціональність, об'єктивована структурою (структурний функціоналізм);

- Інформаційний аспект, обумовлений пізнавальною необхідністю (технічний детермінізм);

- Цілісне явище, в якому взаємопов'язані біологічні, соціальні та комунікативні фактори, структурні і функціональні протиріччя як стимул розвитку та видозміни (діалектика);

- Фактологічність як основа дослідження (неомарксизм).

Незавершеність цілісної методологічної концепції в соціології комунікації пояснюється відсутністю загальної бази для вивчення взаємодії соц. і комунікативних факторів, що обумовлюють процес цілеспрямованого спілкування. Серйозною перешкодою виявився горезвісний плюралізм соц. теорій, але найголовніше - нерозробленість категорій соціокоммунікаціі як інтегративної наукової області. Тим не менш, кожний з цих напрямків вніс свій вклад у розробку теорії і методології соціології комунікації, перш за все, в плані реалізації деяких загальнонаукових принципів дослідження. До них відносяться: діалектичний, історичний, діяльнісний, або функціональний, структурно-системний, пізнавальний і принцип цілісності.

Діалектичний підхід до дослідження СК дозволяє обґрунтувати взаємодію соц. і комунікативних факторів як причинно-наслідкові відносини, що відображають реальну дійсність. Протилежні процеси соціокомунікативні диференціації та інтеграції трактуються як розвиток через боротьбу протилежностей.

Історичний принцип лежить в основі теорії пізнання суспільства як цілісної і розвивається в конкретних історичних умовах соціальної системи. Разом з розвитком суспільства йде процес розвитку і видозміни комунікативних засобів, які обслуговують дане суспільство. Ці видозміни відбуваються не без зіткнення і конкуренції між усталеними нормами і ненормативними утвореннями. Кількісне переважання останніх призводить до якісними змінами мовних норм. Для іст. розвитку соц. явищ і комунікативних систем характерна певна циклічність, реалізована по спіралі, яка передбачає проходження незамкнутих витків і тому нескінченно розвивається. Знання цих циклів має пояснювальну силу при обґрунтуванні та прогнозуванні нових тенденцій.

Діяльнісний принцип, у більш вузькому розумінні - функціональний тісно пов'язаний з попереднім, оскільки відображає динаміку досліджуваного об'єкта, хоча реалізується в синхронічному плані.

Функціональний принцип використовується в багатьох соц. концепціях, які розглядають суспільство як системне утворення. Критики відзначали ряд недоліків цього принципу, зокрема, позаісторичний розгляд суспільства, ідеологічну орієнтованість на стабільність суспільства без урахування динаміки його розвитку, нездатність виділити в соціальному індивідуальне та ін.. Дійсно, слабкою стороною раннього функціонального підходу було те, що він спирався переважно на біологічні концепції в розробці моделей суспільства. Розширене розуміння функції як цілеспрямованої діяльності людини - члена соціуму добре узгоджується з теорією мовленнєвої діяльності (АА.Леонтьев). Саме діяльнісний принцип дозволив пояснити проблеми соц. обумовленості комунікації з урахуванням індивідуального і соціального. Комунікант є виробником мовленнєвої діяльності.

Системний принцип (структурно-системний). Система передбачає певну будова елементів - структуру, а структура передбачає наявність типових відносин між елементами. Складність реалізації цього принципу, особливо в інтегративних наукових дисциплінах, пов'язана з різнорідністю категорій і типів системних відносин в соціології та комунікації. Адже реалізація принципу системності передбачає не просту впорядкованість одиниць або систематизацію категорій, але обґрунтування типів системних відносин на базі загальних або хоча б співставних ознак. У соціології такими підставами є ознаки соціальної стратифікації суспільства. За допомогою типологічного методу виділяються певні типи соціальних явищ, у тому числі типи соціальних структур. В комунікації на базі різних типів комунікативних засобів та їх функцій виділяються комунікативні системи. Різниця в типах комунікативних засобів дозволяє обґрунтувати рівневу структуру комунікації. Вивчення взаємодії соціальних і комунікативних чинників у змістовному і формальному планах дозволило виділити так звані соціологічні домінанти комунікації - соціально значимі комунікативні категорії, представлені чотирма типами: стратифікаційний, ситуативний, оцінний і функціональний. Ці домінанти можуть служити базою для поглибленого вивчення соціальної комунікації в системному плані.

Принцип цілісності - дослідник отримує об'єкт на онтологічному рівні в цілісному, синтезованому від природи вигляді, аналізує цей об'єкт - розкладає його на частини для розуміння його структури і функцій і, нарешті, з урахуванням здобутих знань представляє його в цілісному вигляді на гносеологічному рівні. Порушення цього принципу веде до незавершеності дослідження або навіть до спотворення його результатів.

Пізнавальний, або когнітивний (лат. "осягати, розуміти"), принцип пов'язаний з загальнофілософською теорією пізнання і є методологічною базою для багатьох наук. У розробці цього напрямку великих успіхів здобула когнітивна психологія, підкресливши вирішальну роль знання в поведінці індивіда. З урахуванням цього були досліджені ситуації дискомфорту в міжособистісному спілкуванні (Т. Ньюком), співвіднесеність когнітивних структур комунікантів (Ч.Осгуда, Т.Танненбаум). У вітчизняних дослідженнях зазначається, що аналіз формування знання передбачає вивчення практичної і теоретичної діяльності людини в співвіднесеності з її соціальним аспектом. Пізнавальний підхід передбачає дослідження реалізації таких важливих для комунікації психологічних категорії, як відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, пам'ять. Особливе місце займає дослідження рівня когнітивних структур комунікантів та їх вмотивованість при визначенні інформаційно-пізнавальних потреб.

Прагматичний підхід дозволяє дослідити три аспекти - власне комунікативний, функціональний та психолінгвістичний. У комунікативному аспекті досліджуються особливості мовних (комунікативних) актів в плані реалізації комунікативних установок. У функціональному аспекті досліджуються мовні норми в плані їх соціального та мовної зумовленості в даній комунікативній сфері. У психолінгвістичних аспекті вивчаються способи ефективної передачі і адекватного сприйняття інформації у відповідності з теорією породження і сприйняття мови. Прагматичний напрямок тісно пов'язаний з пізнавальним напрямом за принципом додатковості.


      1. ^ Публіцистика в парадигмі сучасної журналістики.

Публіцистика (від лат. publicus – суспільний, народний) є терміном, який має широку палітру різночитань та тлумачень. Історія виникнення терміну має кілька гіпотез. За однією з них, поява терміна припадає на ХV ст., коли в Італії з’являється перша газета і перший памфлет. За іншою, виникнення і поширення терміну відбулося в Німеччині в кінці ХІХ ст. Вже з німецької він був запозичений польською, російською, болгарською та іншими слов’янськими мовами. М. Титаренко пропонує розрізняти три сфери функціонування публіцистики (відповідно, три підходи до її розуміння):

- публіцистика як сфера літератури (художня публіцистика): В. Шкляр, Г. Вартанов, І. Білодід, С. Ожегов, В. Даль, Б. Горєв та ін. Жанри художньої публіцистики – від художнього нарису (М. Коцюбинський "Як ми їздили до криниці") до публіцистичної лірики (І. Драч, Б. Олійник) та ліро-епосу (О. Ольжич "Незнаному воякові").

- публіцистика як сфера філософії, релігії, науки (світоглядна публіцистика): М. Шлемкевич, Б. Прутцков, Й. Лось. Прикладами таких творів є есеїстка Ю. Андруховича, О. Забужко, В. Медведя та ін.;

- публіцистика як сфера журналістики (так звана газетна/журнальна, теле- , радіопубліцистика): В. Здоровега, Б. Лозовський, В. Учьонова,Л. Світіч, Н. Грибачьов, В. Горохов та ін. Прикладами цього типу публіцистики є публікації журналістів газети "День" (зокрема, К. Гудзик, І. Сюндюков), "Літературна Україна" (В. Яворівський та версія його рубрики на державному радіо).

Існує два погляди журналістикознавців на публіцистику: у широкому та вузькому її розумінні. У широкому – до публіцистики зараховуються всі публічні виступи на актуальні суспільно важливі теми; у вузькому, професійно-журналістському значенні – частина матеріалів, яка відіграє у ЗМІ особливу роль, бо тут журналіст, ідучи далі від інформування та коментування, набагато глибше і місткіше досліджує, аналізує й узагальнює події, факти, явища, відповідно впливаючи на суспільну свідомість. Тобто йдеться про публіцистику як один із потоків журналістської інформації та як окремий вид творчості.

Публіцистика (за визначенням В. Здоровеги) – це твори, в яких оперативно досліджуються й узагальнюються з особистих, групових, державних, загальнолюдських позицій актуальні факти та явища з метою впливу на громадську думку, суспільну свідомість, а відтак і на соціальну практику. При цьому публіцист вдається до своєрідного поєднання логічно-абстрактного і конкретно-образного мислення, впливаючи на розум і почуття людини, стимулюючи її певні вчинки, соціальну активність.

Публіцистика (за визначенням Й. Лося) – словесна й візуальна сфери моделювання свідомості, вияв динамізму людського духу, політичне й морально-філософське освоєння історії та актуальної суспільної практики, всеохоплюючий засіб формування особистості, площина зазначення вартостей та інтересів людей, соціальних груп і націй, втілення їхньої культурної ідентичності.

Публіцистика (за визначенням Г. Вартанова "Короткий тлумачний словник журналістських термінів і понять") – рід літературної творчої діяльності, який оперативно досліджує, узагальнює й трактує з авторських позицій актуальні проблеми дійсності з метою збудження громадської думки, оперуючи при цьому засобами логічного мислення та емоційного впливу.

Публіцистика як вид творчості, як один із інформаційних потоків реалізується у формі "журналістики думок", яку сьогодні активно протиставляють журналістиці новин. На цю тенденцію звернула увагу Н. Габор, відзначивши подібну ситуацію в Західній моделі журналістики. Дослідниця проаналізували тенденції розвитку мас-медіа США і дійшла до висновку, що, попри довіру пересічного споживача медіапродукції до ЗМІ, які вбачають у інформації товар і говорять про цінність факту, що відділений від інтерпретації, маніпулятивні технології дають можливість керувати громадською думкою, використовувати її у певних політичних інтересах. Із метою впливу на суспільну свідомість великої ваги набуває концептуальна публіцистика.

Як вказує дослідниця, у публікації П. Старобіна "Концептуальна сенсація" (журнал "Коламбія джорналіст ревю", 1996) було узагальнено нові віяння в журналістиці, зокрема вказувалось на те, що останнім часом американські ЗМІ почали надавати перевагу аналітичному типові подачі матеріалів. Звичайно, що й інформаційні матеріали, й аналітичні "концептуальні" займають свої ніші є мають свою мету в інформаційному просторі, а, отже, можуть бути одночасно як корисними, так і небезпечними.

Проте, на нашу думку, Н. Габор змішує поняття. Концептуальна публіцистика не є маніпулятивною, а саме про такий тип журналістських матеріалів йдеться у її науковій розвідці. Так, наводячи приклад виборів 2004 року, авторка зазначає наявність "концептуальної" публіцистики (визначимось із поняттями – у американському варіанті): "Не схильному до самостійних роздумів читачеві вона пропонувала готові ідеї. Тямущого читача вона підкуповувала вдалою аргументацією фактів, екскурсами в історію, порівняльними аналізами, щедрим цитуванням авторитетних джерел, власними коментарями, метафоричністю мови". Не зовсім зрозуміло, про що йдеться: чи то про політичний дискурс в ЗМІ, чи то про журналістські матеріали, пов’язані з аналізом ситуації виборів, чи то про публіцистику діячів культури? Далі відбувається розстановка крапок над "І": "Концептуальна публіцистика, аналізуючи ситуацію, нав’язує власні ідеї (на відміну від аналітичної журналістики, яка пропонує читачеві активно думати), налаштовує читача на рішення, передбачені заданою концепцією. Вона має великі можливості до маніпулювання свідомістю. З одного боку, вона орієнтується на розумного читача, з іншого, у ній закладена недовіра до нього. У цій ситуації втрачається сенс правдивості інформації". Отже, все ж таки матеріали маніпулятивного характеру.

Н. Габор звертає увагу на загрозливу тенденцію, коли "не суспільство змінює інформацію, а інформація перебудовує світ. Умовно інформацію, яка функціонує в суспільстві, можна поділити на дві категорії: природна, що з’явилась в результаті розвитку самого суспільства; штучного породження, коли в інфопростір з певною метою "запускають" потрібні ідеї. До останнього типу належить концептуальна публіцистика" .

Зовсім інше бачення концептуальної публіцистики зустрічаємо в дослідженнях Й. Лося, М. Титаренко, Т. Балди та інших львівських науковців.

Й. Лось подає наступне визначення публіцистики: "Публіцистика – словесна й візуальна сфери моделювання свідомості, вияв динамізму людського духу, політичне і морально-філософське освоєння історії та актуальної суспільної практики, всеохопний засіб формування особистості, площина зазначення вартостей та інтересів людей, соціальних груп і націй, втілення їх культурної ідентичності". Основними концептами цього визначення є людський дух, моделювання свідомості, морально-філософське освоєння, формування особистості, національна ідентичність, що підкреслюють націєтворчий, державотворчий потенціал інформації цього типу.

М. Титаренко зауважує, що термін світоглядної (можливі варіанти: світонастановчої, концептуальної, універсальної, християнської, автентичної, антропософської) публіцистики вперше з’явився у працях відомого публіциста, доктора філософських наук, члена Української Вільної Академії Наук і НТШ Миколи Шлемкевича (1894-1966). У своїй статті "Новочасна потуга (Ідеї до філософії публіцистики)" він подає масштабне дослідження й теоретичне обґрунтування цього нового для тодішнього українського журналістського дискурсу концепту, що й донині залишається білою плямою науки журналістики (йдеться передовсім про теорію). Власне поняття публіцистика виникло раніше за поняття "журналістика", "журналізм". На часі, на думку М. Титаренка, виокремлення й детальніше вивчення світоглядної публіцистики як окремої, самодостатньої і традиційної для України (!) парадигми журналістики, на противагу іншій, звичайній і популярній прозахідній парадигмі – інформаційного журналізму

Світоглядна публіцистика і інформаційний журналізм характеризуються рядом ознак, що складають опозиційні пари:

1) бажання заглибитися (СП) – оперативність, а відтак – дилетантизм, поверхневість (ІЖ);

2) інтроверсія особистості (СП) – екстраверсія професії (ІЖ);

3) письменники/публіцисти, мислителі, філософи (СП) – "і всі, і ніхто" (ІЖ);

4) творча незалежність (СП) – колективне редагування (ІЖ);

5) суб’єктивність (СП) – відсутність власної думки, об’єктивність (ІЖ);

6) позачасово актуальне, субстанційне (СП) – дочасне (зображати те, що завтра вже буде не потрібним) (ІЖ);

7) риси, властиві і СП, і ІЖ: мультидисциплінарність, поєднання навичок організатора, автора, редактора; потреба у відпочинку/неможливість відпочинку, залежність/незалежність.

Ці два інформаційні напрямки свідчать про різний тип світоглядних орієнтацій, різні філософсько-концептуалістські позиції. Американські космополітична культура є штучно витвореним, хоча й модно-масовим зразком, на відміну від природної, національної. Саме західний варіант журналістики (інформаційного журналізму) породжує таку проблему як інфляція слова, коли слово набуває неправдивих облудних інтерпретацій. Цю проблему вдало окреслила Т. Жолубак: "Інформація як знання людства є неживою, але ідеальною субстанцією. І тільки синтезуючись зі свідомістю людини, яка теж містить у собі ідеальний закон (мораль, що промовляє через сумління), але не завжди дотримується його, набуває функціональної сили. Звідси, із людського розуму, виходить вже викривлена інформація. Дезінформація, псевдоінформація шкідливо впливають на людину, і надто велике їх поширення свідчить про низький духовний рівень суспільства". Й. Лось говорить про потребу повернення місійності Слова, що має навчати людину, "сповнювати надією", саме "цільова шляхетно мотивована журналістика мусить повернути собі панівне місце у царині впливу на масову свідомість".

Світоглядна настанова є нехарактерною для американської культури (в англійській мові немає слова публіцистика), тоді як для України вона є органічною частиною національної культурної традиції. Як зазначає Й. Лось, ми "спрощено тлумачимо публіцистику, хоча принаймні наша українська традиція дає переконливий матеріал ширше й автентичніше глянути на сферу творчості, яка є “об’єктивним розум народу”, “віднаходить вічне у швидкоплинному”. Світоглядна (філософічна) публіцистика … є авангардом духу. Публіцистика – одна з царин духовної культури, споріднена з наукою, мистецтвом, релігією".

Початок української публіцистики пов’язують із традиціями давньоруської літератури, зокрема, полемічною літературою ХVІ-ХVІІ ст., що стосувалась релігійних питань, проте мала вирішальний вплив на культурно-національний розвиток українського суспільства. Наприклад, В. Юкало підкреслює, що "У ХVІ-ХVІІ ст. ще не існувало націй у сучасному розумінні. Національна ідентичність виявлялась через віру. … Світогляд українця (русина) тоді був тісно пов’язаний з православною (руською) вірою". Публіцистичний струмінь визначає особливість давньої літератури, бо вона була перш за все сферою формування суспільної думки, а не мистецького самовираження. Гостроактуальні проблеми суспільства наявні в кожному літературному творі і підтвердженням цього є "деміургійна" література В. Єшкілєва. Слушну думку з цього приводу висловив І. Полянський: "Життя і творчість влаштовані так, що час від часу доводиться повертатися до, здавалося б, освоєних і давно пройдених тем. Тому ось вкотре мене накриває потужне хвиля захоплення… фантастикою. Світоглядною фантастикою – скажу точніше, оскільки нові часові та позачасові обставини несподівано дають нове прочитання старим текстам". У контексті сучасного епічного бачення слід визначити основні пріоритети суспільства, стрижнем же будь-якої держави-нації є викристалізована національна ідея.

Цікаву версію розвитку українського слова й національного світогляду подає О. Пахльовська, порівнюючи українську та російську культурні традиції: "Радикальне розходження української і російської культур відбулося в добу Бароко, де українська перебувала в діалогічному контакті: католицька і протестантська Європа, єрусалимський спадок, ісламський світ. Російська культура обмежила свій культурний радіус жорстким поясом войовничого ортодоксального православ’я. Православ’я отже, - єдино "правильна" віра. Церковнослов’янська мова – мова "сакральна". Якщо латина була мовою церкви і науки, то церковнослов’янська не вийшла за межі східної церкви. Церква була на службі Влади безмежної Імперії, а Мова слугує цементуючим розчином цього тандему. Надалі ці моделі були закріплені. Перехід української літератури на розмовну мову був радикальним, "єретичним" і вирішальним для подальшої диференціації українського і російського світів. Змінилася філософія мови. Мова Людини протиставила себе Мові Влади". Публіцистика, як одна із сфер національної культури апелює до добра, мудрості, тому вона має стати основою духовної реорганізації сьогодні.

Сучасні інформаційні технології дозволили розширити кількість і межі засобів масової інформації. Інтернет вже сьогодні називають п’ятою владою. Саме його пропонували ще недавно як альтернативу телебачення, орієнтованого на малоосвіченого споживача. Проте одразу зрозумілими були "недоліки" цього засобу масової інформації, зокрема, пригнічення національних і етнічних цінностей на противагу глобальним, загроза традиційній моралі, інформаційна втома, "комп’ютерна наркоманія" .

На думку М. Титаренко, на часі відокремлення ще однієї модерної парадигми – електронного журналізму із властивими йому суперечливими ознаками: гіпертекст (гіпермедіа) (Трансформація претексту може мати підґрунтям осміювання, пародіювання – явища гіпертекстуальності), анонімність (а тому часто некоректність, безвідповідальність, неточність), відсутність етапу редагування, лавинність інформації, полілогічність, можливість онлайн спілкування із читачами, інтерактивність, саморегуляція та ін. У цьому секторі, як і в загальній площині ЗМІ, більшість становлять інформаційний та розважальний журналізм. Тому світоглядна журналістика має завдання реалізації у різних типах медіа – пресі, телебаченні, радіо, Інтернет.

Як зазначає М. Титаренко, структуру сучасних ЗМІ можна окреслити у вигляді триголового змія, де головами є світоглядна публіцистика, інформаційний журналізм, електронний журналізм, а тулубом – світовий комунікативний простір .

Духовність українців завжди була закорінена в концепції кордоцентризму, інтуїтивного пізнання й осмислення життя, тому нав’язувана космополітичною культурою меркантильність не може бути духовним орієнтиром українства. Й. Лось вказує: "Якщо ми усвідомимо собі велич тих, які утверджували людську і національну гідність, найвищі вартості буття, то викристалізуємо своє буття у правді. Національну ідею треба підвести в ранг ідеалу". Отже, світоглядна публіцистика є основою збереження національної ідентичності. Саме національна культура має сприятливу духовну атмосферу для гармонійного розвитку особистості, тому, приєднуючись до думки М. Титаренко можемо говорити "про націєтворчу функцію СП, а відтак – націєгенетичну, оскільки у СП закодовано усі мікро- і макроподи етносу, що активуються під час рецепції текстів" .

Розмірковуючи про сутність розслідувальної та світоглядної публіцистики, І.Полянський зазначає: "Світоглядна публіцистика покликана обслуговувати Вічність. Коли вона цього не робить, вона шкідлива. Розслідувальна публіцистика покликана обслуговувати Справедливість" .

У типології публіцистики поміж культурологічної, політичної, релігійної, філософської світоглядна публіцистика відрізняється тим, що поєднує в собі всі ці види, функціонує ніби на перетині, бо публіцистика вже за своєю природою філософічна. Вона здійснює діалог поколінь і бере відповідальність за націєкультурну ідентичність.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Книга в інформаці iconА книга-читач-бібліотека; б книга-книжкова справа-читач; в книга-книгоопис-бібліографія
Бібліотечна діяльність здобула офіційне визнання на міжнародному рівні як професія у
Книга в інформаці iconКнига перша
Ця книга – перший художній твір у незалежній Україні про героїчну історію Української
Книга в інформаці iconКнига про Гайдамаччину ХХ століття
Книга є збіркою радіопередач авторського циклу Романа Коваля “Отамани Гайдамацького краю”, який в 2000 – 2001 роках прозвучав на...
Книга в інформаці iconЦя книга складається з двох частин. Перша
Ця книга складається з двох частин. Перша – “лім” І друга – “Л2М”. Це, по суті, дві частини однієї історії, але стиль написаного...
Книга в інформаці iconРуське Православне Коло велесова книга упорядкування, переклад, коментарі...
Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С. Д. Пашник. Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7521 (2013). 188 с
Книга в інформаці iconРуське Православне Коло велесова книга упорядкування, переклад, коментарі...
Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С. Д. Пашник. Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7521 (2013). 180 с
Книга в інформаці iconРуське Православне Коло велесова книга упорядкування, переклад, коментарі...
Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С. Д. Пашник. Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7521 (2013). 188 с
Книга в інформаці iconВіда прави слав’янство – Рідна Православна Віра в питаннях І відповідях. Книга І
Слав’янство – Рідна Православна Віра в питаннях І відповідях. Книга І – Раштівці, Духовне видання Родового Вогнища Рідної Православної...
Книга в інформаці iconБілінський В. Б. Країна Моксель, або Московія. Роман-дослідження. Книга 1
Білінський В. Б. Країна Моксель, або Московія. Роман-дослідження. Книга — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2009. — 376 с
Книга в інформаці iconКнига Кулінарна

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка