” Філософське розуміння світу “




Скачати 186.08 Kb.
Назва” Філософське розуміння світу “
Дата конвертації06.07.2013
Розмір186.08 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

„Затверджено”

на методичнiй нарадi кафедри

суспільних наук та українознавства

„___”____________ 2013р.

Протокол №_____
Завідувач кафедри

професор _____________ В.І. Чебан
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

студентам 1 курсу факультету №4 з ВММФФ

спеціальність «фармація»

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

на тему: ” Філософське розуміння світу“


Чернівці – 2013


  1. ^ Актуальність теми:

Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покладені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного. Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування світу "тут" і "тепер" до питання про його існування "скрізь" і "завжди". Звідси випливав другий аспект проблеми буття - питання про єдність світу

Поняття «світ» має конкретно-історичний зміст, який визначається станом культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи. Чим більше розвинуті форми діяльності людини, продуктивних сил суспільства, тим ширше і різноманітніше бачиться людиною світ, тим сильніше цей світ олюднюється. Разом з тим і сама людина доводить цілісність світу.

  1. Тривалість заняття: 2 год.

3. Навчальна мета:

3.1. Студент повинен знати:

- структурні особливості світу на рівні неживого та живого;

- сутність активної людської діяльності у всіх сферах людської практики;

- головну передумову єдності світу.

^ 3.2. Студент повинен вміти:

- обґрунтовувати положення про те, що світ – це не просто щось зовнішнє щодо людини, але й власна природа;

- що буття світу – це передумова його єдності;

- що суперечлива єдність природи та суспільства означає як позитивні, так і негативні результати створення «другої природи», «олюдненого світу».

^ 3.3. Опанувати практичні навички:

- диференційовано підходити до змісту понять «буття», «матерія»;

- опанувати специфіку людського буття.

4. Міждисциплінарна інтеграція.

Назви попередніх дисциплін

Отримані навики


Історія України
Історія медицини


  • Володіти знаннями щодо змісту письмових джерел зародження та розвитку світу та людини в ньому.

  • Давати оцінку різних джерел, визначити їх роль для формування світогляду сучасного медика.




  • Описувати розвиток медичних знань у різні періоди розвитку людства.

  • Давати оцінку стану сучасної медичної допомоги в порівнянні з минулим.


^ 5. Поради студенту.

5.1. Зміст теми:

Зміст теми:

Марксизм – ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне. Засновниками марксизму були Карл Маркс та Фрідріх Енгельс. Головними завданнями цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу(пролетаріату) від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства. В цьому плані вони виступили продовжувачами утопічних соціалістичних теорій (Томас Мор, Томмазо Кампанелла та ін.), які зображали щасливе суспільство, побудоване на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною (причиною «відчуження» людини). Здійснити це покликаний історією вільний від пут приватної власності пролетаріат. Філософські погляди Маркса і Енгельса сформувалися під впливом ідей Гегеля і Фейєбаха. Філософією марксизму є матеріалізм, або, як його називали в радянському марксизмі, діалектичний та історичний матеріалізм. ЇЇ творці під впливом Фейєрбаха подолали ідеалізм Гегеля, але перейняли його діалектику(звідси назва «діалектичний матеріалізм», хоча в їх працях такий термін відсутній). Вони поширили матеріалізм на розуміння історії і суспільних явищ – створили історичний матеріалізм. Такою є радянська версія філософії марксизму, яка має достатньо підстав, щоб претендувати на істину, оскільки ґрунтується на працях Енгельса і пізнього Маркса.

^ Вчення про відчуження людини.

Фейєрбах притримувався матеріалістичної позиції. Критиці релігії (насамперед християнства) присвячена його основна праця «Сутність християнства». Вихідна теза цієї критики полягала в тому, що сутність Бога – це відчужена сутність людини. Людина, вважав він, створила за своєю подобою (сутністю) духовну істоту, яку наділила своїми рисами (мудрістю, силою, волею, добротою) і поклоняється своєму творінню. Отже, Бог – це сутність людини, перенесена на небо і протиставлена їй. Людина – зріла істота, природа не відповідає на її страждання і людина творить Бога як своє відчуження.

Головне завдання своєї філософії Фейєрбах вбачав у подоланні релігійного відчуження. Людина повинна бачити в іншій людині Бога,ставитись до неї як до Бога, а не поклонятись вигаданій нею сутності.

Маркс, услід за Фейєрбахом, констатував відчуження людини в сучасному йому суспільстві, але це відчуження він трактував універсальніше, ніж творець антропологічної філософії. На його думку, релігійне (ідеологічне взагалі) відчуження основане на приватній власності, яка є джерелом відчуження. Подолання приватної власності зумовлює, на його думку, падіння всіх інших форм відчуження.

^

Позитивізм і неопозитивізм


В історії позитивізму є три періоди розвитку. Перший період - початковий позитивізм, представниками якого були О.Конт, Спенсер, Михайловський. Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад: - пізнання необхідно звільнити від всякої філософської інтерпретації; - вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками /кожна наука сама собі філософія/; - в філософії необхідно прокласти третій шлях, який би подолав суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом. Ці та інші положення були викладені О.Контом в роботі "Курс позитивної філософії"; Г.Спенсером в 10-томнику "Синтетична філософія". Другий період позитивізму виріс із першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Ернст Мах, німецький філософ Ріхард Авенаріус. До них приєднався французький математик Анрі Пуанкаре. Друга хвиля позитивізму звернула увагу на факт релятивності, тобто відносності наукового знання і зробила висновок, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об’єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу. Третя хвиля позитивізму - неопозитивізм, який має два різновиди: - логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму - це розвиток семантики. Цей напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Центральною для неопозитивізму є проблема значення наукових висловів. Безперечною заслугою неопозитивістів є порушення проблеми чіткості й недвозначності мови науки, вилучення з неї позбавлених сенсу висловів.

^

Філософія життя

Філософія життя /її представники - Ф.Ніцше, В.Дільтей, А.Бергсон, О.Шпенглер та ін./. Це філософський напрям, який розглядає все суще як форму прояву життя, як деяку реальність, що не е тотожною ні духу, ні матерії, яку можна осягнути тільки інтуїтивно. Для філософії життя головним є поняття життя. В залежності від того, як розуміти життя, розрізняють варіанти філософії життя.


а/ Життя береться в його біологічно-натуралістичному значенні, як буття живого організму на відміну від штучного. Для цього напряму властива чітко визначена опозиція "розуму", який розглядається як хвороба.

б/ Другий варіант філософії життя зв’язаний з космологічно -метафізичним тлумаченням життя, життя тут треба розуміти як деяку космічну життєдайну силу, яка безперервно себе відтворює, біологічна форма є однією із життєвих форм. Пізнати її можна тільки інтуїтивно, а не розумом.
Герменевтика

Герменевтика /фундатор - В.Дільтей/. Кожна формальна система має багато інтерпретацій, пояснень. Мова як знакова система будь-якої природи, є однією з таких систем. Мова складається із літер, сполучення яких дають слова, а з них - речення, тексти. Ми розуміємо не звуки, символи, а зміст речень, текстів. Це зробити нам допомагає герменевтика. Герменевтикою називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Тому головна операція у герменевтиці - розуміння. Процес розуміння являє собою комплексну методологічну проблему, яка досліджується герменевтикою з різних боків:

- семантичного;

- логічного;

- психологічного;

- гносеологічного;

- соціологічного;

- математичної теорії прийняття рішень тощо.

На цьому герменевтична інтерпретація не зупиняється, враховується ще намір автора, що передбачає звернення до інтуїтивно-емпіричних і суб'єктивно-психологічних факторів. Герменевтика, можна сказати, вперше виявила співвідношення частини і цілого в процесі розуміння. Напрям, мета і методи герменевтичного аналізу слід оцінювати позитивно, бо суб'єктивно-психологічних факторів дуже часто не досить для адекватного розуміння змісту того чи іншого тексту, адже один суб'єкт інтерпретації хибує своєю обмеженістю, тому залучення різних методів для аналізу текстів дає можливість для більш повного розуміння їх змісту. Але треба пам'ятати, що герменевтика створює зовсім новий зміст об'єкта своєю інтерпретаційною діяльністю. Мова оголошується "творчою і виробничою силою", тому, що текст є "об'єктивною самостійністю" по відношенню до будь-якого суб'єкта, включаючи автора і інтерпретатора. Він /текст/ піднімається до рангу герменевтичної автономії.

Екзистенціалізм


Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Одним з засновників цієї філософії був С.Керкегор /1813-1855рр/, а серед російських філософів - М.О.Бердяєв /1884-1948 рр./ Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб’єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства в цілому заперечується. Дійсність - це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, внаслідок чого людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Жити як всі - значить, втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос конформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів /Сартр, Камю/. Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визначають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.

Неотомізм


Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф.Аквінського, поєднуючи його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Гуссерля, Хайдеггера, Ясперса. Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останніх продуктом творчої діяльності Бога та об’єктом його управління. Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, над-природне буття і буття, створене Богом. Абсолютне буття - Бог. Він створив усе із нічого. Розум людини, на думку неотомістів, неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Вони не антиподи, це два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі /Бога/. Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш розумом. Знання, що здобуті за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання - це форма віри, і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії.

Ірраціоналізм

Ірраціоналізм - філософське вчення, яке відстоює обмеженість раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт, волю як основні види пізнання. Це вчення спрямоване проти раціоналізму. Борючись з раціоналізмом, ніби протиставляє йому віру, Шеллінг - одкровення, Шопенгауер- волю, К’еркегор - екзистенцію тощо. Особливої шкоди ірраціоналізм завдає суспільствознавству, твердячи, що суспільство через свою складність, неорганізованість, непізнаване. Замість принципу детермінізму в пізнанні суспільства вводиться принцип індетермінізму, тобто безпричинності.

^ Фрейдизм та неофрейдизм

Картина розвитку сучасної філософії буде неповною, якщо ми не назвемо і такий напрям, як фрейдизм та неофрейдизм, що розглядають людину з точки зору психоаналізу, розробленій в основному на біологізаторській основі. Основоположниками цього напряму є З.Фрейд та Е.Фром /неофрейдизм/. Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії і перш за: все енергію сексуальних потягів /лібідо/, яка виливається в нервози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня реалізація цих потягів. Е.Фром соціалізує факт соціальної напруженості іншими, більш широкими причинами, ніж сексуальні. Структура психіки особи за Фрейдом складається з 3-х елементів. "Воно" /Id/ - архаїчна безособова частина психіки, "Над-Я" - /Super Ggo) - установка суспільства і "Я" /Egor/. Свідоме "Я" виступає як поле боротьби між "Воно" і "Над-Я", яке витісняє егоїстичні імпульси зі сфери свідомого, обмежує їх вільний прояв, заганяє їх в сферу підсвідомого. Існують кілька різновидів, які одержав назву неофрейдизму, зокрема це біологізаторські теорії, пов’язані зарахуванням зовнішніх факторів, та культурно-соціологічні. Наприклад, у Е.Фрома замість "лібідо", критерієм поведінки людини виступає всезагальна любов, соціально-культурні фактори, замість сексуальних, як у З.Фрейда. Підбиваючи підсумки по всій темі, слід зробити висновок про багатогранність і багатопроблемність сучасної філософії, її гуманістичну спрямованість.

Поняття "світ" має конкретно-історичний зміст, який визначається станом культури, науки, техніки, матеріального виробництва. суспільних відносин, природи. Чим більше розвинуті форми діяльності людини і продуктивні сили суспільства, тим ширше і різноманітніше бачиться світ людиною, тим сильніше цей світ олюднюється. Разом з тим і сама людина, "опредметнюючись" результатами своєї праці, своїм розвитком зобов'язана світові. Тому світ – це єдність об'єктивної дійсності і "дійсності людських сутнісних сил", які мають конкретно-історичний характер.

Поняття "світ" як світоглядна категорія формувалось ще в дофілософський період розвитку людства. Його виникнення і розвиток пов'язані з практичним виділенням людини з природи. Опосередкування життєдіяльності людей процесом матеріального виробництва та системою суспільних відносин зумовило становлення суспільства як відповідної цілісності, в якій життя людей стало можливим тільки у формі колективної діяльності.

У процесі розвитку людини змінюється уявлення про світ, воно наповнюється конкретно-історичним та чуттєво-сприйнятним змістом. І з розкриттям сутнісних сил людини світ для неї стає не просто об'єктивною дійсністю, а й дійсністю її сутнісних сил.

Тому світ – це єдність природної та суспільної дійсності, зумовленої практичною діяльністю. А категорія "світ" визначає не тільки природні, об'єктивно-матеріальні властивості, а передусім особливості людського практично-діяльного відношення до себе і до умов свого існування.

Людину необхідно уявляти не просто у світі, а в світі історії природи та суспільства, в системі суспільних відносин, які значною мірою визначають характер її ставлення до природи.

Зрозуміло, що світ – це цілісна система, яка розвивається в діалектичній єдності природи і суспільства. Така єдність суперечлива, про що свідчить історія їхньої взаємодії.

Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу на світ свого буття, який, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого – руйнує природу і створює загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникне природа і зміни, які відбулися у ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ людського буття.

Зміст і кордони світу не є чимось незмінним. З оволодінням природою, ускладненням суспільних відносин і зв'язків зміст поняття про світ поглиблюється, збагачується, а його межі розширюються. До сфери практичної діяльності людина включає не тільки предмети безпосередньо близької природи, а й поглиблює знання про Всесвіт. Так, вона виходить у космос, проникає у глибини мікро- та мегасвіту. Але центральну частину поняття про світ становить система соціальних зв'язків і відносин, у яких людина здійснює свою життєдіяльність. Крім того, до змісту людського світу належить її духовне життя, продукти духовної життєдіяльності.

Таким чином, світ – це визначене буття, універсальна предметність, в якій людина самовизначається як суб'єкт діяльності, котрий створює власний світ – світ людського буття.

Категорія "світ" разом з іншими категоріями філософії утворює смислове ядро світогляду в усіх його історичних типах. Вона увібрала в себе уявлення про граничні для людини основи сущого. Світ у філософсько-світоглядному розумінні визначає межі абсолютності явиш від універсуму, що мислиться як проекція усіх можливих світів на якісно безконечну реальність, до внутрішнього світу людини. Проте світ не може бути ототожненим із тим або іншим явищем, оскільки разом із внутрішньою визначеністю буття йому притаманні невизначеність, відносність, зовнішня обумовленість.

Категоріальна визначеність світу полягає насамперед у його фундаментальних властивостях: цілісності, саморозвитку, конкретній всезагальності. Світоглядні відмінності у тлумаченні фундаментальних характеристик світу відображаються у способах розв'язання кардинальних проблем світорозуміння та наукового пізнання. Так, цілісність світу знайшла відбиток у проблемі єдності світу, ґрунтуючись на моністичних, дуалістичних, плюралістичних поглядах, а характеристика саморозвитку світу пов'язана з питаннями його виникнення і становлення, пізнанням Всесвіту, природи, людини, їх причинності та доцільності.

Типологія світу, в якій людина – це мікрокосм, а Всесвіт – макрокосм. бере початок з міфологічного ототожнення природного та людського буття. Пізніше в цю типологію було включено сакральний світ символічного буття, що відповідав уявленням про місце надприродних сил у структурі універсуму, так званого ставлення Бога до світу. З появою людини на вищому етапі розвитку матерії структура буття зазнає докорінних змін. Наявність людського світу позначається передусім на типології світу, який поділяється на: матеріальний, духовний, об'єктивно-реальний, суб'єктивно-ідеальний.

Окремі світи поділяються на Космос, Землю, живу і неживу природу з безліччю світів, які доповнюються соціогенними світами з матеріально-культурною типологією (олюднена природа, техніка тощо). Духовно-практичне освоєння світу формує типологію відповідно до його форм: життєвий світ повсякденного буття, світ культури, світ символів та інше.

Адекватне розкриття проблеми існування світу стає можливим завдяки активізації таких форм світовідношення, в яких людина, виходячи за межі наявного буття, творить світ свого буття.

Питання про те, як все існує, яке його бут-категорії буття ™' Розглядаються в онтології. Онтологія – це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності.

Термін "онтологія" запровадив у XVII ст. німецький філософ Р.Гоклініус. Під онтологією розуміється окрема галузь філософського знання, яка досліджує сутність буття світу, основи всього сущого: матерію, рух, розвиток, простір, час, необхідність, причинність та інше.

Майже всі філософські системи минулого присвячені розробці проблем онтології.

Зокрема, в курсах метафізики, що читалися в Україні в Києво-Могилянській академії починаючи з XVII ст., висвітлювалися такі питання онтології, як відношення буття і сутності, сутності й існування тощо. Тоді вважалося, що буття має три основні визначення – єдине, істинне і добре.

Філософське життя Європи XX ст. характеризується рядом теоретичних пошуків, спроб створення загальної онтології.

Онтологи:

1.       Гуссерль – відмова від гносеологізму.

2.       Шеллер – прагнув слідом за Гуссерлем здійснити "прорив" до реальності.

3.       Хайдеггер – у центрі філософії стоїть проблема "сенсу буття", яке розкривається через аналіз суб’єктивного людського існування.

Важливе значення в розкритті діалектичного взаємозв'язку людини і світу, визначенні їхньої сутності та конкретних форм прояву в дійсності має категорія "буття". Щоб зрозуміти її значення, необхідно враховувати зв'язок буття з повсякденною мовною практикою.

Розглядаючи проблему буття, філософія виходить із того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв'язок всезагального характеру: предмети та явища світу. Вони разом з усіма їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об'єднуються з усім тим, що є, існує у світі.

За допомогою категорії "буття" здійснюється інтеграція основних ідей, які виділяються в процесі осягнення світу "як цілого": світ є, існує як безмежна та неминуща цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство існують у різних формах; їх різне за формою існування – передумова єдності світу; об'єктивна логіка існування та розвитку світу породжує сукупну реальну дійсність, яка наперед задана свідомості.

Всезагальні зв'язки буття проявляються через зв'язки між одиничними і загальними відношеннями предметів та явиш світу. Цілісний світ – це всезагальна єдність, яка включає в себе різноманітну конкретність і цілісність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, людських індивідів та інше. За існуючою традицією їх можна назвати сущими, а світ в цілому – сущим. Кожне суще – унікальне, неповторне в його внутрішніх і зовнішніх умовах існування. Визначеність сущого характеризує місце і час його індивідуального буття. Умови цього буття ніколи не відтворюються знову і не залишаються незмінними.

Визнання унікальності кожного сущого особливо важливе для вчення про людину, воно націлене на визнання в кожній людині неповторної істоти. Разом із цим пізнання та практика потребують того, щоб будь-яке одиничне явище знаходило своє місце в системі зв'язків, об'єднувалось у групи, узагальнювалось у всеосяжну цілісність. Визначаючи подібність умов, способів існування одиничних сущих, філософія об'єднує їх у різноманітні групи, яким притаманна загальність форм буття. Серед основних форм буття розрізняються:

1) буття речей (тіл), процесів, які у свою чергу поділяються на буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблених людиною;

2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття;

3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об'єктивне (позаіндивідуальне) духовне;

4) буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі) і суспільне буття.

Виділяючи головні сфери буття (природу, суспільство, свідомість). слід враховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об'єднані певною загальною основою.

^ 5.2. Теоретичні питання:

1. Що таке «буття»?

2. Чому буття світу є передумовою його єдності?

3. Охарактеризуйте специфіку людського буття.

4. Визначте суть поняття «світ», «реальність», «дійсність».

5. У чому полягає філософське розуміння світу?

^ 5.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті.

Питання для обговорення.

  1. Філософський сенс проблеми буття.

  2. Буття світу як передумова його єдності. Світ як сукупна реальність. Специфіка людського буття.

  3. Основні форми та діалектика буття. Матеріальне та ідеальне.

^ 5.4. Матеріали для самоконтролю:

Тестові завдання.

1.Що є джерелом існування та розвитку світу?

1). Світ існує завдяки внутрішнім джерелам і закономірностям розвитку.

2). Світу насправді немає, натомість є мої відчуття та фантазії.

3). У світі немає розвитку, є тільки хаос, який ми намагаємось упорядкувати.

^ 2.Сутність людського світу полягає в тому, що:

1). Світ людини – це природне й духовне середовище, створене людиною в процесі культурно-історичного розвитку людства.

2). Ніякого культурно-історичного розвитку немає, людина в облаштуванні свого світу (середовища) керується тваринними інстинктами.

3). Своєю діяльністю людина не створює свій особливий світ, а руйнує природне середовище мешкання.

^ 3.Природу матеріального світу відображає таке судження:

1). До матеріального світу відносить тільки те, що має природне походження.

2). Матеріальним є те, що відноситься до неживої природи.

3). Матеріальний світ є сукупністю природних і створених (або перетворених) людською діяльністю речей.

^ 4.Сутність руху як способу існування матерії відображено в такому судженні:

1). В русі перебувають небесні світила, а в органічній природі має місце життя.

2). Тільки тіла, що змінюють місце перебування, рухаються.

3). Рух – це внутрішньо зумовлені зміни, яких зазнає матерія чи її конкретний вид або прояв.

^ 5.Взаємозв’язок руху і спокою відображений у такому судженні:

1). Всій матерії, конкретним речам і предметам притаманний рух, а спокій відсутній.

2). Рух – абсолютний спосіб існування матерії, спокій – відносний.

3). Рух – відносний, а спокій – абсолютний спосіб існування матерії.
^ 6.Суть діалектики як методу досягнення істини виражається судженням:

1). Діалектика є формою ведення дискусії, в ході якої учасники намагаються спростувати чи уточнити певні судження з метою досягнення істини.

2). Діалектика була потрібна тоді, коли ще не існувало логіки.

3). Діалектика сьогодні може бути застосована лише в теорії відносності.

^ 7.Сутність діалектичної суперечності полягає в тому, що:

1). Суперечність – це такий стан, який кожен прагне подолати.

2). Діалектична суперечність є внутрішнім джерелом розвитку процесів і явищ світу, суспільного і духовного життя.

3). Світом рухають не суперечності, а гармонія, узгодженість, до яких прагне все живе й особливо людина.

^ 8.Відмінність філософського розуміння принципу матеріальної єдності світу від конкретно-наукового полягає в тому, що:

1). Філософія взагалі не може сказати нічого конкретного про світ.

2). Філософія висловлюється про світ у цілому, а конкретні науки вивчають конкретні прояви матерії.

3). Науки не підтверджують, а спростовують матеріальну єдність світу.

Рекомендована література:

Основна:

  • Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. –К.:Академвидав, 2007. – 592с. (Альма-матер).

  • Короткий філософський словник-довідник// за ред. І.П. Чорного та О.Є. Бродецького. – Чернівці, 2006. – 288 с.

  • Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навч. Посібник для студентів ВНЗ освіти І-ІV рівнів акредитації. – Львів, 2008.

  • Подольська Є.А. Філософія: Підручник. – К., 2006. – с.97-147.

  • Філософія: Навч. посібник // за ред. І.Ф. Надольного. – 3-тє вид., стер. - К., 2002. – с. 46-63.

Додаткова:

  • Практикум з філософії: Методичний посібник для викладачів та студентів ВНЗ (під редакцією В.Л. Петрушенко). – К.: “ Каравела ” ; Львів: “ Новий світ – 2000”, 2003р.

Схожі:

” Філософське розуміння світу “ icon2. Філософське мислення та його специфіка
Філософська галузь знань з’являється з одного боку, як нагальна потреба окремо взятої
” Філософське розуміння світу “ icon1. Поняття світогляду. Сутність та структура світогляду, єдність...
Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, які визначають найбільш загальне значення І розуміння світу, місця в ньому...
” Філософське розуміння світу “ iconФілософське мислення та його специфіка
...
” Філософське розуміння світу “ iconВолодимир шаян «найвища святість» (Студія про Свантевита)
Свантевита мають безпосереднє відношення до розуміння ними поняття "святість". Подаються історичні свідчення щодо символіки, яку...
” Філософське розуміння світу “ iconГреція в V іv ст до н. е
Обладнання: Голованов С, Костирко С. Історія стародавнього світу (К., 2006), Шалагінова О., Шалагінов Б. Історія стародавнього світу...
” Філософське розуміння світу “ iconТищенко Г. В. Екологічне право: Навчальний посібник
Тема 8: Правовий режим використання, відтворення І охорони тваринного світу та рослинного світу
” Філософське розуміння світу “ icon3. Закони діалектики І їх методологічні вимоги
Тема. Філософське вчення про розвиток. Закони діалектики. Категорії діалектики
” Філософське розуміння світу “ icon3. 5 Правовий режим використання та охорони тваринного світу
Такі ознаки вказують на велике економічне значення тваринного світу як природного ресурсу для мисливства, рибальства та інших видів...
” Філософське розуміння світу “ iconРозвиток та розміщення сільського господарства світу
Мета: встановити структурні та територіальні особливості сільського, І зокрема зернового, господарства світу у зв’язку із ресурсами...
” Філософське розуміння світу “ iconКнига адресована вчителям, шкільним психологам, батькам, учням та...
Ш 64 Лихослів’я у шкільному середовищі: профілактика І корекція / Л. Широкорадюк. – К.: Шк світ, 2009. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка