1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань




Назва1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань
Сторінка1/74
Дата конвертації19.06.2013
Розмір5.28 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   74

Київський університет права НАН України – Основи економічної теорії

Частина І. Загальні засади економічного розвитку і основи ринку


  1. Виникнення і основні етапи розвитку економічних знань

  2. Предмет економічної теорії;

  3. Методи економічних досліджень;

  4. Функції економічної теорії. Економічна політика


Розділ 1. Економічна теорія: предмет, методи, функції

Кожна людина щоденно стикається з великою кількістю найрізноманітніших подій: підвищилися ціни на товари, змінився обмінний курс гривні, збільшилася кількість безробітних, підвищилися пенсії тощо. Безперечно, виникає запитання: чому це відбувається, які причини таких змін? Для відповіді на нього потрібно з'ясувати залежності, які існують у тій сфері людського життя, що має назву «економіка». Знання закономірностей розвитку цієї сфери дає наука — економічна теорія. Розглянемо, як вона виникла, які етапи пройшла у своєму розвитку, що є її предметом та яку роль вона виконує у суспільстві.
^

1. Виникнення і основні етапи розвитку економічних знань


Життя людей у будь-якому суспільстві є складним і різноманітним. Воно пов'язане з різними сферами життєдіяльності: виробництвом матеріальних благ і послуг, наукою, культурою, політикою, ідеологією тощо. Проте історичний довід свідчить, що однією з найважливіших є сфера, де виробляються матеріальні блага та послуги, тобто та сфера, де люди створюють ці блага, розподіляють їх, обмінюють і споживають. Це сфера суспільного виробництва, або сфера економіки. Вона є вирішальною в будь-якому суспільстві, бо саме там створюються головні умови його існування. Як зазначав один із класиків економічної теорії, будь-яке суспільство загинуло б, якби призупинило своє виробництво хоча б на кілька тижнів. Тому люди з найдавніших часів виявляли інтерес до цієї сфери свого існування, прагнули з'ясувати її рушійні сили та закони розвитку.

Чим зумовлений потяг людей до з'ясування закономірностей функціонування економічної сфери людської життєдіяльності? Відповідь у особливостях організації життя homo sapiens у формі суспільства, яка разюче відрізняється від усіх інших форм організації живих істот. Суспільство породжує потреби, задовольнити які люди не можуть лише за допомогою благ, створених природою. Тому людство змушене здійснювати притаманний лише суспільству вид діяльності — перетворення навколишнього середовища з метою задоволення потреб суспільства. Але при цьому виявляється, що потреби людей безмежні, їх задоволення вимагає все зростаючої маси благ, що створюються. В той же час ресурси, за допомогою яких створюються блага для задоволення потреб, у кожний даний момент обмежені. Виникає суперечність між безмежними потребами суспільства і обмеженими ресурсами їх задоволення. Розв'язання цієї суперечності й зумовило інтерес людства до з'ясування закономірностей, які регулюють сферу використання обмежених ресурсів, тобто сферу суспільного виробництва. Саме потреба пізнання цих закономірностей для забезпечення найкращого використання обмежених ресурсів й викликала зародження та розвиток науки, що отримала назву «економіка». Витоки цієї науки знаходимо у мислителів стародавнього світу. У їхніх працях розглядалися важливі процеси розвитку економічного життя суспільства, формувалися висновки щодо окремих елементів економічних знань. Економічні ідеї знаходимо у збірниках царства Ешнуни та вавилонського царя Хаммурапі - Давньоіндійські «Закони Ману» обґрунтували існуючи той час поділ праці та відносини панування і підпорядкування. У пам'ятці давньоіндійської цивілізації передбачене регулювання земельних відносин, розв’язання проблем іригації. Давньоіндійські мислителі розкрили різке розмежування між фізичною та розумовою працею. Істотні знання економічного розвитку розкривались у працях конфуціанців.

Істотний внесок у розвиток економічної науки зробили мислителі Стародавньої Греції, їхні погляди стали теоретичними вихідними пунктами сучасної економічної науки, починаючи з її назви. Термін «економіка» в науковий обіг увів Аристотель. Цей термін складається з двох грецьких слів «ойкос» — дім, господарство і «номос» — закон, вчення. Буквальний переклад означає «закони ведення господарства». Так визначав назву цієї науки відомий давньогрецький філософ Ксенофонт у своїй праці «Економікос». Найповніший виклад економічної теорії зробив Аристотель. Він був прихильником натурального рабовласницького господарства і обґрунтував економічні принципи його здійснення. У той же час він зробив геніальні здогади щодо закономірностей розвитку ринкової економіки. Він обґрунтував основи обміну товарів, наголосивши, що здійснювати його треба на еквівалентній основі. Значну увагу Аристотель приділив з'ясуванню суті грошей.

Справжнього розвитку економічна наука як систематизоване знання про сутність та закономірності функціонування економічного життя суспільства набула за умов становлення капіталізму як системи, що базується на товарному виробництві та обігу. В цей період, що почався з XVI ст., відбулися великі географічні відкриття, зародились і почали поширюватися ринки, зовнішня торгівля. Створилася і почала розвиватися ринкова економіка. Всі ці процеси зумовили посилення інтересу до з'ясуванню закономірностей сфери економічного життя суспільства, розвиток економічної науки. З того часу вона отримала і нову назву — «політична економія». Цей термін увів відомий французький вчений Антуан Монкретьєн. Він віддав у 1615 р. книгу під назвою «Трактат політичної економії». Сама назва означала, що в книзі йдеться про закону ведення господарства у межах не окремої господарської одиниці, а всієї держави, бо грецьке слово «поліс» означає «місто, держава». Політична економія, на думку Монкретьєна, повинна навчити мудрого ведення економічної діяльності в межах держави. Саме з того часу за наукою, що вивчала процеси суспільного господарювання, закріпилася назва «політична економія».

Першою школою політичної економії був меркантилізм. Основним у меркантилізмі було вчення про джерело багатства, яке, на думку меркантилістів, знаходилось у сфері обігу, бо багатство ототожнювалося з грішми. Що більше грошей у країні, то вона багатша. Тому потрібно вести справи у державі так, щоб більше продавати своїх товарів і менше купувати чужих. А для цього держава повинна створити своїм виробникам сприятливі умови для вивозу товарів і ставити перешкоди для ввезення до країни чужих товарів. Крім А. Монкретьєна відомими представниками цієї школи були У. Стаффорд, Т. Манн, А. Серра.

До другої школи політичної економії належали фізіократи. Цей напрям виник у Франції в середині XVIII ст. як реакція на меркантилізм. Його засновником був Ф. Кене, а відомими представниками — А. Р. Тюрго, В. Мірабі, П. Дюпон де Немур. На противагу меркантилістам фізіократи вважали, що багатство створюється не за рахунок обміну чи торгівлі, а в результаті праці у сфері виробництва. При цьому багатство збільшується лише в одній сфері виробництва, а саме — в сільському господарстві, де забезпечується надлишок створених благ над витратами на їх виробництво. Тільки праця у сільському господарстві є продуктивною, тобто такою, що збільшує, багатство, бо, наприклад, посіявши на певній ділянці землі 10ц зерна, одержували 20 ц. В інших галузях виробництва відбувається лише перетворення багатства з однієї форми на іншу, тому праця в них не може бути продуктивною. Фізіократи пропонували здійснювати політику підтримки сільськогосподарського виробництва і одночасно виступали за вільну торгівлю і необмежену конкуренцію.

Праці А. Сміта та Д. Рікардо започаткували третій напрям економічної науки — класичну політичну економію. Головні її принципи викладені у праці А. Сміта «Дослідження про природу та причини багатства народів». У ній доводиться, що праця є основою багатства незалежно від сфери її застосування. Цим долалася обмеженість підходу фізіократів. Важливим фактором зростання багатства є поділ праці, бо він підвищує її продуктивність, робить плодотворнішою. В той же час поділ праці породжує обмін і поглиблює його. Критерієм обміну товарами виступає праця. Цим було обґрунтовано теорію трудової вартості. Центральною ідеєю вчення А. Сміта було обґрунтування ринкового механізму саморегулювання капіталістичного виробництва. А. Сміт розкрив так званий «принцип невидимої руки», що включає вільні ціни та конкуренцію, і виступав за обмеження втручання держави в економіку, тобто обстоював ідею лібералізму. Значну увагу А. Сміт приділив обґрунтуванню розподілу доходів, зокрема принципам оподаткування. За видатний внесок у теорію А. Сміта називають «батьком ринкової економіки».

Видатним представником класичної політичної економії є і Д. Рікардо. Головна його праця — «Початки політичної економії та оподаткування». Він показав, що єдиним джерелом вартості є лише праця робітника, яка і лежить в основі доходів різних класів (заробітної плати, прибутку, відсотка та ренти), що прибуток — це результат неоплаченої праці найманого працівника. Д. Рікардо обґрунтував обернено пропорційну залежність між заробітною платою та прибутком, розкрив механізм диференціальної ренти.

Водночас слід зазначити, що класичній політичній економії притаманні й внутрішні суперечності, які призвели до того, що на її основі сформувались два напрями економічної теорії — марксистська і немарксистська після класична політична економія. Важливим етапом розвитку політичної економії став марксизм. Засновником цього напряму економічної науки був К. Маркс. Основи його теорії викладені насамперед у праці «Капітал». Спираючись на класичну політичну економію, Маркс удосконалив теорію трудової вартості, обґрунтувавши двоїстий характер праці, що створює товар. Внеском Маркса у політичну економію є і досконала теорія грошей. Наріжним каменем його теорії є вчення про додаткову вартість, існування якої він доводить, спираючись на теорію трудової вартості.

Важливе місце займає і обґрунтування механізму суспільного відтворення, що нерідко називають найбільшим відкриттям Маркса. Економічна теорія Маркса дала всебічний аналіз закономірностей розвитку капіталістичної економіки і використовується за сучасних умов як прибічниками марксизму, так і його супротивниками. Однак задля справедливості слід зазначити, що не всі її положення витримали перевірку практикою. Ряд із них, зокрема про виключно експлуататорський характер капіталістичного ладу, про погіршення становища людей найманої праці з розвитком капіталізму, про загострення його суперечностей і неминучість загибелі, історичним ходом людського суспільства не підтвердились. Але це ніяк не принижує роль Маркса у розвитку економічної науки. Він залишається одним з найвідоміших і найвидатніших економістів світу, поряд із яким можна поставити лише А. Сміта, Д. Рікардо і Д. Кейнса.

Другим напрямом розвитку після класичної політичної економії є сучасна немарксистська економічна теорія. В кінці XIX — на початку XX століть відбувався відхід від класичної політичної економії і формування того напряму, який отримав назву «економікс». Цей термін увів у науковий обіг Альфред Маршалл, видавши в 1890 р. працю «Принципи економікс», що протягом тривалого часу була одним з основних підручників, за якими вивчали економічну теорію у Великій Британії та США. Маршалл обґрунтовує поєднання при визначенні вартості товару двох критеріїв — витрат виробництва і граничної корисності. Вартість, за Маршаллом, виражає відносини між двома речами і визначається в обміні через співвідношення попиту та пропозиції. При цьому він використав поняття ринкової рівноваги у механізмі ціноутворення, обґрунтував концепцію еластичності попиту, що мають значення і за сучасних умов для пояснення ринкових явищ.

З «Економікс» пов'язаний той напрям економічної теорії, що отримав назву неокласицизму. Він включає маржиналізм, монетаризм та неолібералізм. Маржиналізм — це теорія, за якою економіка є комплексом індивідуальних господарств, дослідження законів якого базується на аналізі господарських рішень індивідів, а саме — споживача, що прагне максимізувати корисність наявних у його розпорядженні благ, та виробника, який бажає одержати максимум прибутку за даних ресурсів або мінімізувати витрати за даних цін. В основі цього аналізу було використання граничних величин з широким застосуванням економіко-математичних методів і моделей.

Монетаризм — це теорія, що базується на визначенні вирішального впливу на економічні процеси грошової маси. Його представники вважають, що гроші є головним і визначальним елементом ринкового механізму. Тому регулювання економіки повинно відбуватися через контроль держави над грошовою масою, випуском грошей, кількістю грошей, що знаходяться в обігу і запасах. Одночасно прихильники монетаризму вважають, що втручання держави її інші сфери економіки має бути обмеженим.

До неокласичного напряму сучасної економічної теорії належить і неолібералізм. Його прибічники прагнуть обґрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки із здійсненням принципів вільної конкуренції. Найновішу та систематизовану розробку теорії неолібералізму зробили західнонімецькі економісти, серед яких найвизначнішими були В. Ейкен, А. Рюстов і Л. Ерхард. Представники цього напряму вважають, що вільна конкуренція створює найефективніший механізм економічної діяльності, бо забезпечує формування системи цін, що складається під впливом попиту та пропозиції, і, виконуючи роль регулятора господарських процесів, зумовлює раціональний розподіл економічних ресурсів та повне задоволення потреб споживачів. Тому держава у цей механізм не повинна втручатись, її роль, вважають представники неолібералізму — лише підтримувати сприятливі умови для конкуренції та свободи ціноутворення.

Важливе місце у після класичній економічній теорії належить кейнсіанству. Його засновником був один з найвидатніших економістів світу англієць Джон Кейнс. У його праці «Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей», що побачила світ у 1936 p., викладена теорія та програма державного регулювання ринкової економіки. Поява цієї теорії зумовлена, насамперед, економічною кризою 1929—1933 pp., яка показала, що за нових історичних умов ринковий механізм саморегулювання неспроможний забезпечити нормальне функціонування ринкової економіки, бо нездатний усунути кризи та забезпечити повну зайнятість. Тому держава повинна взяти на себе певні економічні функції щодо регулювання економіки. Кейнс обґрунтував і механізм такого регулювання. Його основними складовими були зайнятість, сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупні інвестиції, відсоткова ставка, мультиплікатор тощо. Кейнс виходив з того, що ринковий механізм не може забезпечити постійну рівновагу сукупного попиту і сукупної пропозиції. Недостатній споживчий попит гальмує зростання обсягів виробництва, а отже негативно позначається на загальній зайнятості. Причину цього він вбачав у тому, що при високому рівні відсоткової ставки збереження невигідно перетворювати на інвестиції, що негативно позначається на сукупному попиті. Тому держава повинна впливати на зазначені фактори, забезпечуючи сприятливі умови для економічного зростання і високої зайнятості.

Сучасною економічною теорією є також інституціоналізм. Його засновником був американський економіст Т. Веблен, а відомими представниками — У, Мітчелл, Д. Гелбрейт, Я. Тінбергер. Вони розглядають економіку як складну систему, в якій взаємодіють економічні, соціологічні та соціально-психологічні фактори. Під інститутами вони розуміють корпорації, профспілки та державу, а також правові, морально-етичні та психологічні явища. Прибічники цієї теорії піддають критиці негативні явища капіталістичної економіки і виступають за розширення соціальних програм, забезпечення гарантованого доходу всім членам суспільства, пропонують з цією метою, насамперед, використовувати фінансово-бюджетну систему. Важливе місце в цій теорії займає проблема перетворення, трансформації сучасного суспільства.

Економічна думка розвивалась і в Україні, її витоки знаходимо у період Київської Русі. Відома «Руська правда» Ярослава Мудрого захищає феодальне землеволодіння і закріплює наявну соціальну диференціацію. В інтересах князя вона охороняє купців від сваволі лихварів, а кредиторів —від недобросовісних позичальників. Певні рекомендації щодо регулювання господарства містяться у таких документах, як «Повчання» Володимира Мономаха, «Повість минулих літ», «Київський літопис», «Галицько-Волинський літопис». Після поневолення нинішньої території України спочатку Польщею, а потім Росією економічна думка спрямовувалась на захист національної незалежності українських земель. Значного розвитку вона набула у Києво-Могилянській колегії (згодом — академії). Відомий український мислитель Г. Сковорода рішуче виступав проти кріпосництва. Він обстоював потребу в утворенні демократичної республіки, в якій би не було місця кріпосництву, а панували б свобода і братство між людьми.

У період становлення капіталізму економічна думка формувалася в університетах України. Викладачі Харківського, Київського та Новоросійського університетів дотримувалися поглядів класиків політичної економії. Вони наголошували на позитивній ролі ринку та конкуренції, вважали приватну власність природною умовою економічного прогресу. В кінці XIX ст. в Україні з'явилися і прихильники марксистської політичної економії. Першим серед них був професор Київського університету М.І. Туган-Парапонький. Він досліджував проблеми теорії ринків, обґрунтував особливу роль кооперації у капіталістичному суспільстві як зародка нового, досконалого типу соціального устрою. Значне місце в спадщині Туган-Барановського займає передбачення ряду складних проблем побудови після капіталістичного суспільства.
^

2. Предмет економічної теорії


Отже, економічна теорія є наукою. А кожна наука має свій предмет, тобто коло явищ та процесів, що є об'єктом її дослідження. Не є винятком і економічна теорія. Що ж вона вивчає? На це просте запитання однозначної відповіді немає. Різні напрями економічної теорії по-різному трактують предмет цієї науки. Як уже зазначалося раніше, економічна наука тривалий час, починаючи з XVII ст., розвивалася під назвою «політична економія». Цю назву сприйняли і класики, і марксисти. Однак предмет науки трактували неоднаково. Класики вважали, що це наука про багатство, його виробництво та розподіл. А. Сміт назвав свою працю «Дослідження про природу та причини багатства народів». Прибічники класиків політичної економії вважали, що дана наука має вивчати і ту сферу суспільного життя, де відбувається обмін матеріальними благами та послугами. К. Маркс і його послідовники предмет політичної економії вбачали не у виробництві та розподілі багатства, а у відносинах, що виникають і функціонують у тій сфері людського суспільства, де виготовляються та споживаються матеріальні блага, тобто у сфері суспільного виробництва. Ця сфера є основою життя людей у будь-якому суспільстві. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та інші життєві блага і послуги. Оскільки їх у готовому вигляді у природі не існує, то люди, використовуючи природу, навколишнє середовище своєю працею повинні створювати ці блага. Цей процес двобічний. З одного боку, виробляючи блага, люди вступають у взаємодію з природою, впливають на неї своєю діяльністю. Одночасно складаються певні стосунки та взаємозв'язки між людьми щодо виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг. Це другий бік суспільного виробництва, що називається виробничими відносинами. Саме ці відносини прибічники економічної теорії Маркса і вважають предметом політичної економії, яка, на їх погляд, є наукою про закони, які регулюють виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг у людському суспільстві.

Інший підхід до визначення предмета економічної теорії у сучасних економістів-немарксистів. Економічна теорія у них отримала назву «економікс». При визначенні предмета її представники виходять з того принципового положення, що економічна, господарська діяльність здійснюються за умов обмеженості, або, за їх термінологією, рідкості ресурсів, що використовуються для такої діяльності. Тому, здійснюючи господарську діяльність, кожний її суб'єкт має постійно вибирати між різними варіантами їх можливого використання. Вибір між альтернативними варіантами при обмежених ресурсах є однією з основ економічної поведінки людей, підприємств і держави. Розв'язання подібних завдань з розвитком економіки, розширенням обсягів продукції, що виробляється, вимагає визначення принципів поведінки суб'єктів економічної діяльності, щоб вибір здійснювався на користь найкращого, найефективнішого використання ресурсів, що знаходяться у розпорядженні кожного господарюючого суб'єкта, що здійснює такий вибір. Тому представники «економікс» і визначають її предметом не економічні відносини, а дослідження поведінки людей в процесі економічної діяльності за умов обмеженості ресурсів. Відомий сучасний економіст Пол Семюелсон, підручник якого під назвою «Економікс» є одним з найпоширеніших у сучасному світі, дає таке визначення: «Економіка — це наука про те, як люди та суспільство обирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, які можуть мати багатоцільове призначення, для того, щоб виробити різноманітні товари і розподілити їх зараз або в майбутньому для споживання різних індивідів та груп суспільства». Подібне визначення дають і автори іншого відомого підручника «Економікс», американські професори Кемпбелл Макконнелл і Стенлі Брю: «Економіка досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини».

Різні течії та школи економічної теорії по-різному трактують предмет цієї науки. Але безперечним є одне: усі вони пов'язують його з тією сферою людського суспільства, де здійснюється господарська, економічна діяльність, тобто зі сферою економіки. При цьому представники одного напряму акцентують увагу на дослідженні економічних, виробничих відносин, а представники іншого — поведінки людей при здійсненні економічної діяльності. Такі розбіжності пов'язані з тим, що предмет цієї науки надзвичайно складний, бо відбиває різноманітну діяльність у сфері економіки.

Але при цьому слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку людства, коли все більшого значення набувають загальнолюдські цінності, багато економістів схиляється до думки, що економічна теорія є універсальною наукою про проблеми вибору ресурсів та економічну поведінку людей. Один з відомих російських економістів С. Меньшиков у підручнику «Нова економіка» визначає економічну теорію як науку, що «вивчає процеси і закономірності розподілу ресурсів між альтернативними цілями її використання, механізми формування доходів основних прошарків населення, процеси їх збереження і нагромадження, умови систематичного економічного зростання та способи оплати послуг держави в усіх його проявах».

Вибір варіантів використання економічних ресурсів, як і формування та використання доходів від економічної діяльності, здійснюється багатьма її суб'єктами як на рівні окремого підприємства чи галузі, так і на рівні національної економіки. Тому в економічній теорії виділяють дві складові частини — мікроекономіку та макроекономіку.

Мікроекономіка вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Тут досліджується поведінка таких суб'єктів економічної діяльності, як домогосподарства, підприємства (фірми), галузі, аналізуються окремі ринки, товари та послуги, ціни на них. При цьому визначаються закономірності розподілу витрат виробництва, формування цін на рівні окремої фірми, оптимальний розмір робочої сили, формування і використання доходів окремих домогосподарств і фірм. Тобто висвітлюються принципи поведінки господарюючих суб'єктів на нижчому, первинному, рівні економіки, рівні окремого господарюючого суб'єкта.

Макроекономіка досліджує закономірності економічної діяльності в межах усього суспільства. Тут висвітлюються закономірності оцінки створеного в рамках національної економіки продукту, формування і використання доходів населення, зайнятості і безробіття, функціонування грошового обігу, кредитної та фінансової системи суспільства, економічного зростання, здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Аналізується і економічна роль держави, методи її впливу на економіку. В той самий час слід зазначити, що поділ на мікроекономіку та макроекономіку певною мірою умовний. Вони перебувають у нерозривній єдності та взаємозв'язку, тому і вивчати їх треба разом.

Залежно від того, відносно якого часу функціонування економіки здійснюється її аналіз, розрізняють позитивну і нормативну економічну теорію. Позитивна економічна теорія — це розділ, в якому аналізуються факти або дані з метою наукового узагальнення економічних процесів, що відбуваються в даний період часу. Тобто цей розділ економічної теорії вивчає стан економіки, в якому вона вже перебуває, фіксує ті факти та явища, що існують реально. Нормативна економічна теорія — це напрям, що базується на оцінкових міркуваннях щодо того, якою повинна бути економіка в майбутньому, які конкретні умови чи аспекти економіки бажані або небажані.

Отже, узагальнюючи, можна зазначити, що предметом економічної теорії є сфера економічної діяльності людей, або економіка. Остання є системою взаємопов'язаних домашніх господарств, підприємств (фірм), галузей та сфер виробництва, що історично склались у певних територіальних межах. А економічна теорія - це наука, що розкриває загальні закономірності цієї сфери, обґрунтовує поведінку суб'єктів економіки щодо ефективного використання обмежених ресурсів для виробництва благ і послуг та розподілу їх для споживання.

^

3. Методи економічних досліджень.


Економічні закони

Сфера економічного життя суспільства надзвичайно складна. Якщо її досліджувати без будь-якого керованого начала, то дістанемо не систему знань про економіку, а хаотичне нагромадження не пов'язаних між собою фактів і понять. Щоб отримати систему економічних знань, потрібно бути озброєним науковими методами, за допомогою яких і можна встановити внутрішні закономірності економіки. Лише застосовуючи наукові методи, можна пізнати суть явищ.

Термін «метод» походить від грецького слова «методас», що буквально означає «шлях до чогось», «шлях до пізнання». Це певна сукупність, або система, прийомів і операцій з метою відтворення у мисленні предмета, що вивчається. Тобто, метод — це знаряддя для пізнання кола явищ, що складають предмет науки. Які ж методи використовуються при дослідженні економічного життя суспільства? Це як загальнонаукові, так і специфічні методи, пов'язані із особливостями предмета економічної теорії.

Дослідження економіки, як і будь-якої іншої природної чи соціальної системи, насамперед передбачає певну технологію, тобто послідовність цього дослідження. В економічній теорії, як і в інших науках, дослідження проходить 4 стадії.

- Перша стадія — нагромадження фактів, що характеризують певні економічні явища, шляхом спостереження.

- На другій стадії відбувається аналіз зібраних фактів, їх узагальнення. Отримані факти класифікуються, відбираються найістотніші з них, неістотні відкидаються.

- На третій фазі з'ясовуються взаємозв'язки між проаналізованими фактами, робляться певні узагальнення, на підставі яких формуються поняття та закони, тобто створюється теорія.

- А завершальна стадія є стадією перевірки правильності розроблених теоретичних висновків шляхом співставлення їх з реальністю, тобто тим, що відбувається у реальному економічному житті. Критерієм істинності виступає відповідність створених теоретичних конструкцій реаліям життя.

У процесі дослідження економічного життя суспільства використовуються такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, індукція і дедукція. Аналіз передбачає розмежування предмета дослідження на складові частини, їх вивчення, виявлення істотних ознак та зв'язків. А синтез зводиться до поєднання розрізнених раніше складових частин у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними, тобто дає змогу одержати цілісну уяву про досліджуваний предмет.

Метод індукції означає виведення узагальнень, теоретичних висновків на основі попереднього вивчення окремих фактів. Цей метод доповнюється методом дедукції — побудови узагальнюючих теоретичних висновків, істинність яких перевіряється аналізом явищ, щодо яких цей висновок зроблений. Він застосовується, як правило, після того, як накопичено та теоретично висвітлено емпіричний матеріал з метою його систематизації, послідовнішого виведення усіх наслідків із первісного узагальнення. Слід зазначити, що. ці два методи взаємопов'язані і взаємообумовлені й лише за таких умов є методами пізнання дійсності.

Отримання істинного знання про економіку передбачає обов'язкове використання діалектичного методу, основи якого закладені давньогрецькими мислителями і глибоко розкриті Гегелем. Метод діалектики виходить з певних принципів. По-перше, всі явища та відносини реального життя перебувають у процесі постійного розвитку та зміни. По-друге, розвиток будь-якого явища відбувається від простого до складного, від нижчих форм до вищих. Складні відносини чи явища можуть виявитися лише тоді, коли знайшли розвиток ті відносини чи явища, на основі яких вони виникли. По-третє, рушійною силою розвитку, що зумовлює перехід від простого до складного, є єдність та боротьба протилежностей, внутрішні суперечності явища. Застосування діалектичного методу в економічній теорії передбачає, що процеси та явища у сфері економічного життя суспільства перебувають у постійному русі, виникають, розвиваються і зникають, ніколи не залишаючись у стані спокою.

Діалектичний метод дослідження економіки передбачає застосування методу наукової абстракції. Останнє означає відволікання, відмову від одиничного, випадкового у досліджуваному явищі або процесі, виділення у них стійкого, типового, постійного. Дослідник виділяє найсуттєвіші сторони процесу, що вивчається, абстрагується від усього другорядного, випадкового. Спочатку дається загальна характеристика явища, визначаються притаманні йому суперечності, а потім розглядаються конкретні вияви цього явища. Таким чином найзагальніша (проста) економічна форма розгортається у цілісну систему економічних явищ відповідно до власної внутрішньої логіки останньої. Те, від чого на початковому етапі абстрагувалися з метою виявлення глибинніших суттєвих відносин, тепер підлягає роз'ясненню. У результаті конкретне постає не випадковим нагромадженням явищ, а цілісною панорамою економічного життя. При використанні методу абстракції необхідно дотримуватися певних меж такого абстрагування. Відволікання від конкретного, що знаходиться на поверхні життя, має бути досить глибоким, щоб виявити суттєвий зв'язок між явищами у чистому вигляді. У той самий час воно не повинно переходити межу, за якою зникає реальний зміст досліджуваного явища. Тому метод абстракції тісно пов'язаний із поняттям конкретного, бо сама абстракція є лише сходинкою до пізнання конкретного, однією з граней конкретного і тому складає його протилежність. Конкретним є цілісний об'єкт у єдності його різноманітних рис і граней, кожна з яких після її вичленення за допомогою аналізу може бути розкрита у певному визначенні.

Процес пізнання економічного життя потребує використання і методу системності Окремі явища та процеси економіки в реальній дійсності перебувають у нерозривному взаємозв'язку і взаємодії, функціонують як єдиний організм. Саме під таким кутом зору і має здійснюватися їх дослідження. Завдання процесу пізнання полягає в тому, щоб звести окремі отримані знання та висновки у певну систему, виявити між ними взаємозв'язки, встановити координацію і субординацію, які були б адекватні реально функціонуючому цілісному економічному організмові.

Процеси, що відбуваються в економіці, мають як якісні, так і кількісні параметри. Тому дослідження їх зумовлює і використання статистичних методів як методів кількісного аналізу. Вони необхідні тому, що логічні висновки і узагальнення неможливо зробити, не переконавшись, насамперед, що досліджувані явище чи процес є масовими, або типовими. Суть цих методів полягає у порівнянні економічних величин, що випливають із якоїсь теоретичної моделі, з дійсними кількісними характеристиками, зумовленими практикою життя.

Економічне життя суспільства є постійно змінюваним процесом, що здійснюється як у просторовому, так і часовому вимірах. Тому і дослідження його потрібно здійснювати у тій історичній послідовності, в якій відбувався розвиток економіки. Такий підхід забезпечується історичним методом, суть якого у порівнянні досліджуваних явищ на різних етапах їх історичного розвитку і врахуванні результатів такого порівняння при формуванні теоретичних висновків щодо їхнього стану на досліджуваному етапі. Однак слід враховувати, що історичний процес розвитку економіки відбувається не прямолінійно, а з певними відхиленнями і відступами від основного напряму під впливом випадкових факторів. Тому історичний метод дослідження потрібно поєднувати з логічним, який, за висловом одного з відомих економістів минулого, є ні чим іншим, як історичним, але звільненим від історичної форми і заважаючих випадковостей.

За сучасних умов розвитку економіки нерідко застосовується метод економічного експерименту. Він полягає у теоретичному обґрунтуванні певних закономірностей і напрямів розвитку економіки чи її окремих складових. За умов великих масштабів економічної діяльності реалізація обґрунтованих положень у межах усієї економіки у випадку їх помилковості може призвести до великих збитків. Щоб цього уникнути і водночас на практиці визначити істинність теоретичних висновків і рекомендацій, здійснюється їх апробація на певній кількості об'єктів економічної діяльності. Такий підхід дає змогу перевірити теоретичні моделі практикою економічного життя.

Отже, дослідження предмета економічної теорії здійснюється багатьма методами. Результатом їх застосування, як і в інших науках, є створення категорій та законів. Економічна категорія — логічне поняття, що відображає в узагальненому вигляді певні сторони або процеси економічного життя суспільства, тобто родові ознаки економічних явищ. Прикладом таких категорій є товар, ціна, гроші, капітал, прибуток, витрати виробництва тощо. Категорії істинні доти, поки існують економічні явища, які відображаються у категорії. При відмиранні таких явищ відпадає і потреба в економічних категоріях, бо вони будуть неправильними.

Завдання будь-якої науки не зводиться лише до встановлення категорій. Необхідне також визначення тих взаємозв'язків та залежностей, що існують між ними. Вони виявляються у законах, які виражають глибинну суть явищ, їх внутрішній зв'язок і взаємозалежність. Економічні закони — це постійно відновлювані причинно-наслідкові зв'язки між: економічними явищами. Вони є законами економічної життєдіяльності людей. Гегель писав про політичну економію як науку, що має перед собою масу випадковостей і відшукує їх закони. Економічні закони носять об'єктивний характер. Вони, як і закони природи, діють в об'єктивній реальності, поза свідомістю людей. Тому люди довільно змінити чи «відмінити» ці закони не можуть.

На відміну від законів природи, що є вічними, економічні закони носять історичний характер. Залежно від періоду дії їх можна поділити на всезагальні, загальні та специфічні. Всезагальними є економічні закони, притаманні усім без винятку історичним епохам. Вони виражають поступальний процес розвитку економіки, підвищення його ефективності. До цих законів належать закон економії праці, зростання потреб, суспільного розподілу праці. Загальними економічними законами називають ті, що діють протягом кількох епох, де є умови для їх дії. Це, наприклад, закон вартості (цінності). Специфічні закони — це закони розвитку конкретних історично визначених форм господарювання. До цієї групи належить переважна більшість законів економіки за сучасних умов.

Об'єктивний характер економічних законів не виключає їх пізнання та використання у практиці господарювання. Пізнання економічних законів означає з'ясування причинно-наслідкових зв'язків, що існують у тих чи інших економічних процесах. Це дає змогу відтворити ці зв'язки в мисленні, обґрунтовувати механізми їх використання у практичній господарській діяльності.

Водночас слід зазначити, що у сфері економічного життя суспільства крім економічних законів діють і суб'єктивно-психологічні. Вони безперечно впливають на економіку. Суб'єкти економічної діяльності — це люди, наділені свідомістю. Здійснюючи економічну діяльність, вони виявляють певну волю, визначають свої потреби й інші аспекти поведінки у сфері економіки, тобто формують певну економічну психологію, певний економічний спосіб мислення. Особливо важлива роль цього фактора за умов ринкової економіки, коли кожен її суб'єкт самостійно приймає рішення щодо своїх дій у цій сфері. На їх поведінку істотно впливають психологічні закони.

^

4. Функції економічної теорії. Економічна політика


Яку ж роль відіграє економічна теорія? Ось її оцінка відомими усьому світу вченими, письменниками та громадськими діячами. Видатний філософ Г. В. Ф. Гегель вважав політичну економію філософією господарювання. Письменник Марк Твен зазначав: «Знання політичної економії — першооснова вмілого керівництва державою. Наймудріші люди усіх часів присвячували цьому предмету усю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання». Відомий український мислитель Г. Сковорода називав політичну економію божественною економією. Жорж: Сіменон, відомий письменник, писав: «Я давно передбачав, що настане день, коли політична економія стане на чолі усіх наук». Цей перелік висловлювань щодо ролі і значення економічної теорії можна продовжити. Але й наведені переконливо свідчать про значення, якого надають науці про закономірності економічного життя суспільства.

Роль економічної теорії у суспільному житті виявляється через її функції. Найчастіше називають пізнавальну, або гносеологічну, прогностичну, практичну, світоглядну, або ідеологічну, та методологічну функції. Розглянемо їх. Як і будь-яка наука, економічна теорія, насамперед, виконує пізнавальну функцію — всебічно досліджує форми економічних явищ, їх внутрішню сутність, розкриває взаємозв'язки між ними і тим самим пізнає ті закони, що регулюють господарську діяльність як на рівні окремих суб'єктів економіки, так і на рівні усього суспільства. Таке вивчення починається з розгляду фактів, масових економічних даних, поведінки суб'єктів економічної діяльності. У західній економічній літературі все це визначають як описову науку, що займається збиранням і накопиченням відповідного фактичного матеріалу. Збирання таких фактів має надзвичайно важливе значення для обґрунтованості наукового дослідження. Економічна теорія зберігає науковий характер лише за умови, що спирається на факти. Останні мають бути достовірними і типовими для досліджуваних явищ економічного життя. Такими фактами можуть бути статистичні матеріали, документи, інформація про певні економічні події, авторитетні висловлювання вчених та досвідчених практиків економіки. Тільки спираючись на широкий масив фактів, можна отримати достовірні, обґрунтовані теоретичні висновки й узагальнення. У той же час практика виступає критерієм істинності теоретичних побудов. «Підпорядкування даним спостереження, — зазначав відомий французький економіст Моріс Алле, — золоте правило, від якого залежить будь-яка наукова дисципліна. Якою б не була теорія, та якщо вона не підтверджується дослідними даними, то не має практичної цінності і повинна відкидатись». Значення пізнавальної функції в тому, що теоретичний аналіз економічного життя дає ключ до розуміння процесів та закономірностей, що відбуваються у сфері економіки.

З пізнавальною функцією тісно пов'язана прогностична. Вона полягає у тому, що на підставі отриманих знань про економіку обґрунтовуються наукові основи передбачень перспектив її розвитку в майбутньому. Ця функція часто пов'язана з обґрунтуванням перспективних критеріїв та показників, а також з розробкою планів та прогнозів розвитку економіки. Причому важливість цієї функції виявляється як на рівні національної економіки, так і при визначенні перспективи розвитку окремих господарюючих суб'єктів. Економічне передбачення, пов'язане із прогностичною функцією, дає змогу приймати раціональні довгострокові рішення, що базуються на правильному врахуванні майбутніх виробничих витрат та вигод.

Важливою функцією економічної теорії є практична. Вона полягає у використанні економічних знань для обґрунтування заходів здійснення господарської діяльності як окремими господарюючими одиницями, так і державою. Остання на кожному етапі розвитку суспільства визначає цілі свого впливу на економіку, обираючи із альтернативних варіантів соціально - економічного розвитку. І тоді економічна теорія буде критерієм того, наскільки можливі та сумісні поставлені цілі. Саме спираючись на економічну теорію, можна оцінити, наскільки використовувані засоби дійсно придатні та ефективні для здійснення намічених завдань. Знання закономірностей функціонування економіки дасть можливість розробити різні варіанти економічного розвитку, що передбачають неоднакове використання наявних ресурсів, і одержати відповідні соціально-економічні результати. Особливої ваги такий підхід набуває за сучасних умов, коли значно збіль­шуються масштаби економічної діяльності, відкриває широкі можливості науково-технічний прогрес. Тому економічна теорія відіграє все зростаючу роль в обґрунтуванні прогресивних перетворень в усьому світі. На це звернув увагу видатний економіст Д. Кейнс. «Ідеї економістів та політичних мудреців, — зазначав він, — і коли вони мають рацію, і коли помиляються — значно могутніші, ніж зазвичай вважають. Насправді саме вони і керують світом. Державні мужі, які вважають себе абсолютно непідвладними жодним інтелектуальним впливам, звичайно є рабами якого-небудь економіста минулого». Особливого значення такий підхід до практичної функції економічної теорії набуває нині в Україні з її перехідною економікою.

При обґрунтуванні заходів державного регулювання перехідних процесів і потрібно спиратися на здобутки економічної науки.

Практична функція економічної науки виявляється і у сфері підприємництва. Економічні знання дають змогу підприємцю обирати оптимальні рішення при створенні власного бізнесу, виборі своєї ніші на ринку. Знаючи закони функціонування економіки, він може раціональніше використовувати власні ресурси, здійснювати цінову політику, максимізувати прибуток, реалізувати інвестиційні проекти.

Економічна теорія виконує і світоглядну, або ідеологічну, функцію. Суть її полягає в тому, що знання законів розвитку економіки формує у людей певну систему поглядів на цю сферу суспільства. Особи, що мають знання в галузі економіки, можуть правильніше обрати місце роботи, визначити, наскільки справедливо оплачуються результати праці, здійснюються різного роду соціальні виплати. Вони доцільніше і ефективніше планують свій бюджет, використовують свої доходи. Нарешті, такі люди активніше беруть участь у соціально-політичному житті. Дуже влучно світоглядну функцію економічної теорії охарактеризував лауреат Нобелівської премії, економіст з всесвітньо відомим ім'ям Пол Семюелсон: «Хоч економічну теорію і не вивчають з метою суто професійної виучки, особа з ширшим світоглядом і глибшим розумінням великих соціальних сил сучасної економіки з більшою вірогідністю, у кінцевому рахунку, досягне більшого матеріального успіху, ніж нетерплячий юнак, що намагається відразу набути практичного досвіду».

Економічна теорія має ще одну важливу функцію — методологічну. Вона є теоретичною основою цілого комплексу економічних наук. Серед них є галузеві економіки, функціональні економічні дисципліни (фінанси, кредит, грошовий обіг тощо) та науки на стику економіки з іншими галузями наук, наприклад, економічна кібернетика, менеджмент, маркетинг. Для усіх цих наук, економічна теорія відіграє роль теоретичного фундаменту, виконує стосовно них методологічну функцію.

Значення економічної теорії виявляється і через ту роль, яку вона відіграє у формуванні економічної політики. Остання є системою заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами і спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика покликана впливати на економічну поведінку людей. Вона включає постановку тих чи інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення. Дієвість економічної політики, насамперед, залежить від її наукової обґрунтованості, тобто від того, наскільки поставлені цілі та методи їх досягнення відповідають тим реальним умовам, на які вони спрямовані. Надійним фундаментом такого обґрунтування і виступає економічна теорія. І визначаючи цілі економічного розвитку, і обґрунтовуючи шляхи їх реалізації, необхідно, в першу чергу, спиратися на об'єктивні економічні закони, реальну оцінку стану економіки, її ресурсів і можливостей.

Формування економічної політики починається з визначення стратегічних цілей розвитку економіки. І тут ніяк не обійтись без позитивної економічної теорії, бо саме вона дає реальну картину стану економіки, ЇЇ досягнень і суперечностей. А визначення шляхів реалізації цих цілей повинно спиратися на нормативну економічну теорію, бо саме вона дає змогу обрати найоптимальніший варіант. Саме тут використовується прогностична функція економічної теорії. Лише та економічна політика, що базується на положеннях та висновках економічної теорії, може бути ефективною, виступати важливим засобом забезпечення ефективного розвитку як усієї економіки, так і її окремих складових частин.

Отже, за сучасних умов, коли наша країна здійснює перехід до якісно нового стану економіки, роль економічної теорії істотно підвищується. Щоб змінити умови нашого життя, зробити його кращим, необхідно розпізнавати природу економічних взаємозв'язків та взаємозалежностей, оволодівати механізмами використання економічних законів.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   74

Схожі:

1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань iconЗакономірності та випадковості виникнення, функціонування розвитку держави І права
Юриспруденція – система знань про державу І право. Враховуючи нерозривний звязок між державою та правом в юриспруденції виділяють...
1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань iconЗаняття
Основні етапи розвитку тимчасових І постійних зубів. Терміни та ознаки фізіологічного прорізування зубів. Зубо-щелепні аномалії та...
1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань icon§ Історичні витоки та основні етапи розвитку прокурорського нагляду в Україні
Зазначена функція зберігалася за прокуратурою практично на кожному історичному етапі її розвитку
1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань icon2. Розвиток психіки в філогенезі
Структура, завдання та стан сучасної психології. Значення психологічних знань для навчання І виховання зростаючої людини. Психічні...
1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань iconОсновні етапи розвитку філософської думки
Культурне та соціальне значення філософської спадщини для розвитку сучасного українського суспільства
1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань iconСемінар №1. Історія розвитку та основні етапи становлення інформаційних технологій

1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань iconКонспект з курсу “сімейне право україни”. Робота Ф. Енгельса "Походження...
Енгельс розкрив закони та основні етапи розвитку первіснообщинного ладу та причини його неминучої загибелі Він показав виникнення...
1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань icon2. основні етапи І напрями розвитку методики природознавства
Розроблено та внесено: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань iconЕтапи розвитку психологічної думки
Психологія як наука про душу, основні підходи до розуміння психіки в Стародавньому світі
1. Виникнення І основні етапи розвитку економічних знань icon1. історичні передумови виникнення соціології як окремої науки передумови...
Передумови для виникнення соціологічної науки почали активно формуватися ще у xvш ст. У соціально-економічному аспекті вони були...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка