8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика




Скачати 279.15 Kb.
Назва8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика
Сторінка1/2
Дата конвертації19.06.2013
Розмір279.15 Kb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
  1   2




Тема 8. СТРУКТУРНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА


  1. Структурна політика держави

Структурна політика держави – обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів з підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та розв'язання соціально-економічних проблем. Структурна політика має забезпечувати раціональне використання національних ресурсів; розширене відтворення суспільного виробництва та піднесення його ефективності; підвищення життєвого рівня населення.

Існує два типи структурної політики: пасивна та активна. Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси. Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Активна структурна політика визначає пріоритетні сфери і галузі, посилаючись на такі критерії: експортного потенціалу галузі; перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; мінімізації ресурсомісткості виробництва; розв’язання проблеми зайнятості населення; вирішення екологічних проблем та ін.

Пріоритетами структурної політики в Україні є:

ліквідація диспропорцій у народному господарстві, налагодження належної виробничої та соціальної інфраструктури;

структуризація народногосподарського комплексу та підтримка конкурентоспроможних на світовому ринку галузей і виробництв з метою зміни міжнародної спеціалізації держави (переорієнтація народногосподарського комплексу з домінування ресурсо-, фондо- та енергомістких галузей на розвиток наукомістких та високотехнологічних галузей промисловості);

кооперування, комбінування та інтегрування виробництв з метою найбільш плідного використання наявних потужностей підприємств (створення виробничо-територіальних комплексів із замкнутим виробництвом);

удосконалення загальногосподарських та регіональних пропорцій між економічними районами, регулювання рівнів їх економічного і соціального розвитку;

модернізація транспортної системи та оптимізація взаємодії залізничного, автомобільного, морського, повітряного і трубопровідного транспорту, а також формування розвинутого агропромислового комплексу і високо інтенсивного сільського господарства;

максимальне використання переваг світового поділу праці та сприятливого географічного положення України.

Активна структурна політика держави мусить включати такі напрями: стимулювання переливу капіталу з менш пріоритетних галузей у більш пріоритетні; розвиток нових галузей, які сприяють загальному підвищенню ефективності промислового виробництва та прискорюють упровадження досягнень НТП; сприяння розвитку галузей, які забезпечують значну частину експортної продукції; розвиток конкурентоспроможних на світовому ринку виробництв; згортання частини виробництв у депресивних галузях економіки; стимулювання інвестиційної, інноваційної та підприємницької активності виробництв.

Розрізняють методи прямого і непрямого (опосередкованого) впливу державного регулювання структури економіки.

^ Методами прямого регулювання є: система державних замовлень і закупівель; цільове фінансування окремих сфер діяльності та суб'єктів господарювання; централізовано встановлені ціни, дотації, субсидії, субвенції; методи правового регулювання.

^ Методами непрямого впливу на структуру економіки визнають: різноманітні кредитні пільги, метою яких є доступність залучення кредитних ресурсів через зниження відсоткових ставок; фінансування у формі дотацій, субсидій, інвестиційних надбавок, бюджетних позичок тощо; пільгове оподаткування (заохочення вкладень у відсталі галузі та регіони через податкові преференції); прискорена амортизація (підвищення норми списання основного капіталу, що сприяє його технічному оновленню); митна політика.

Складовою сучасної структурної політики української держави є прискорення розвитку малого підприємництва. Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва» (№ 2063-III від 19.10.2000 р.) передбачено: створення умов для позитивних структурних змін в економіці України; сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства; підтримка вітчизняних виробників; формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

^ Напрямами державної підтримки малого підприємництва в Україні визнано:

1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;

2) установлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

4) фінансово-кредитну підтримку малого підприємництва;

5) залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

У Законі України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» (№ 2157-III від 21.12.2000 р.) визначено основні завдання сприяння розвитку малого і середнього бізнесу в Україні:

створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малого підприємництва;

створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіонах;

сприяння створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва;

підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;

залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення;

активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;

формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;

створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, в тому числі на базі реструктуризованих підприємств.

Утім, існує багато чинників, які заважають розвитку малого підприємництва і які слід подолати. Серед них: збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо); відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки; надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності; невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу; надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Структурна перебудова економіки здійснюється державою через інвестиційну та інноваційну політику.


  1. Інвестиційна політика. Інвестиційний клімат

Державна інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційної діяльності. Загальні правові засади інвестиційної політики в Україні визначає Закон "Про інвестиційну діяльність" (№1560-XII від 18.09.1991).

Основними напрями державного регулювання інвестиційної діяльності є:

- регулювання сфер і об’єктів інвестування, яке визначає загальні вимоги до їхнього вибору, а також формує пріоритетні напрями інвестування;

- податкове регулювання інвестиційної діяльності, що забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки шляхом установлення відповідних податкових ставок і податкових пільг;

- регулювання інвестиційної діяльності шляхом надання фінансової допомоги та проведення відповідної кредитної політики;

- регулювання амортизаційної політики (впровадження прискореної амортизації, що поширюється на окремі галузі економіки, елементи основних фондів, види устаткування);

- регулювання участі інвесторів у приватизації (право участі в приватизації окремих підприємств і об’єктів незавершеного виробництва, надання права власності на земельну ділянку, на якій розміщено об’єкт інвестування, придбання акцій);

- визначення особливостей регулювання фінансових інвестицій порівняно з реальними інвестиціями;

- експертиза інвестиційних проектів (інвестиційні проекти повинні сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах; супроводжуватися впровадженням сучасних або перспективних і екологічно безпечних видів технологій; сприяти зниженню енерговитрат на одиницю продукції; орієнтуватися на найраціональніше використання сировинної бази України; бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках;

- забезпечення захисту інвестицій (інвестиції не можуть бути безплатно націоналізовані або реквізовані).

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, що здійснюється республіканськими і місцевими органами державної влади й управління, шляхом: 1) планування, 2) визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів, 3) регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності. Останнє передбачає:

подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

державних норм та стандартів;

заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

роздержавлення і приватизації власності;

визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

політики ціноутворення;

проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва та інших заходів.

Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки.

Реалізація державної інвестиційної політики залежить від інвестиційного клімату в країні — сукупності чинників, які бере до уваги інвестор, ухвалюючи рішення щодо здійснення інвестицій. До таких чинників належать:

інституційні: внутрішня і зовнішня політична стабільність, незмінна законодавча база та скоординована діяльність всіх органів державної влади, менталітет, ступінь державного втручання в економіку, культура;

політичні: стабільність політичної системи, наявність/відсутність конфліктів між політичними опонентами, частотність зміни урядів, кількість політичних скандалів, ступінь довіри до влади тощо;

економічні: макроекономічна ситуація в країні; стан фондового ринку, банківської сфери, стабільність національної валюти, рівень інфляції; ринкова та інвестиційна інфраструктура; інформаційна відкритість і традиційність; якість та вартість робочої сили, наявність вільних трудових ресурсів, доступ до інших факторів виробництва; експортно-імпортні операції, ємність внутрішнього ринку та його потенціал, рівень податкового навантаження та наявність податкових стимулів до інвестування; купівельна спроможність населення; рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків;

соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили.

Основними напрямами формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні є: лібералізація ділової та інвестиційної активності, розвиток ринку товарів та послуг; дерегуляція підприємницької діяльності, створення стабільної нормативно-правової бази з питань регулювання інвестиційної діяльності; поліпшення корпоративного та державного управління; залучення міжнародного капіталу з метою активізації інвестиційної діяльності; удосконалення фінансової системи; проведення антикорупційних заходів; мінімізація політичних ризиків.


  1. Інноваційна політика. Національна інноваційна система

Перехід до інноваційного типу економічного розвитку безпосередньо пов'язаний з нагромадженням та ефективним використанням інноваційного потенціалу національної економіки як сукупності чинників інноваційного економічного розвитку, що охоплює рівні: 1) ресурсний (ресурсний потенціал) – сукупність ресурсів, використовуваних у певних соціально-економічних формах для виробництва інноваційної продукції, що задовольняє суспільні потреби; 2) результативний – результат реалізації наявних можливостей здійснення сучасного інноваційного процесу і 3) внутрішній – здатність економічної системи ефективно перетворювати ресурси на інноваційний продукт, сприймати і впроваджувати інновації.

З метою формування необхідних інституціональних умов для інноваційної діяльності, інтеграції наукової, інноваційної й виробничої сфер економіки, розвитку інноваційного підприємництва, держава проводить інноваційну політику.

Відповідно до закону України «Про інноваційну діяльність» (N 380-IV (380-15) від 26.12.2002 р.) головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Напрями впровадження інноваційної політики:

  1. пряма фінансова підтримка інноваційних процесів:

безпосереднє фінансування утворення нових галузей, наукоємних виробництв тощо за рахунок коштів державного бюджету, зокрема на державних підприємствах;

ініціювання створення та фінансування науково-дослідницьких програм, наукових центрів шляхом конкурсного відбору;

надання безпроцентних чи пільгових позик та грантів;

державне замовлення на інноваційні продукти;

дотації за рахунок державного бюджету для визначених галузей, виробництв чи технологій;

компенсація банківського процента цілком чи його частини, в разі спрямування позики на фінансування інвестицій у технологічні інноваційні зміни;

державні виплати провідним науковим центрам та науковцям;

компенсація науково-дослідним установам витрат, пов’язаних з налагодженням інформаційного забезпечення (підключення до всесвітньої мережі “Інтернет”, організація передплати зарубіжних видань для бібліотек тощо);

  1. фіскальні пільги для інноваторів, а саме: зниження ставок податку на прибуток підприємств; надання податкового кредиту інноваційним підприємствам; зменшення суми прибутку до оподаткування шляхом виключення з нього вартості досліджень чи освоєння нової технології; звільнення від певних відрахувань до бюджету; звільнення від сплати податку на прибуток, який отримано власниками майнових прав інноваційних та венчурних фірм; відстрочка сплати імпортного мита чи звільнення від його сплати в разі ввезення товарів для реалізації інноваційного проекту; пільгова амортизація для фірм, що визначені як інноваційні;

  2. удосконалення законодавства про авторське право, патентних відносин (уведення системи сертифікації та стандартів, що заохочує споживання інноваційних товарів, тимчасовий дозвіл на монополію виробника інноваційних товарів та впровадника інноваційних технологій),

  3. упровадження інструментів підтримки інновацій: економічних (надання державних замовлень підприємствам для гарантування компенсації витрат на фінансування інновацій), політичних (здійснення державного лобіювання інтересів українських виробників інноваційної продукції на міжнародному рівні, застосування відповідного торговельного режиму та регулювання валютних курсів) та інфраструктурних (створення державної інформаційної інфраструктури, розширення доступу до інформаційних мереж та банків даних, бібліотек).

Державному регулюванню належить пріоритетна роль у становленні й розвитку національної інноваційної системи країни.

Інтегруюча й трансформуюча роль інноваційної сфери в сучасному нелінійному інноваційному процесі системного типу знаходить своє узагальнене теоретичне вираження в науковій концепції національних інноваційних систем (НІС), що сформувалася наприкінці XX ст. в результаті дослідження проблем становлення економіки знань, і широко використовується представниками економічної науки як методологічне підґрунтя аналізу проблем соціально-економічного розвитку в умовах перетворення знань та інформації на вирішальні чинники суспільного прогресу.

Національна інноваційна система – це сукупність організаційних та інституціональних структур у державному та приватному секторах економіки у межах національних кордонів, активність та взаємодія яких ініціює, створює, модифікує та сприяє дифузії інновацій.

Національні інноваційні системи характеризуються доволі складною структурою. У більшості робіт, присвячених їх структуризації, переважає поділ НІС на організаційний й інституціональний складники (або рівні), які враховують елементи як приватного, так і державного секторів економіки.

^ Організаційний складник НІС – це сукупність взаємозалежних організацій державного і приватного секторів економіки, які безпосередньо беруть участь у системному інноваційному процесі. Це: (а) організації наукової сфери, (б) спеціалізовані інноваційні організації, (в) інноваційні й інноваційно активні фірми виробничої царини, (г) організації інфраструктури інноваційної діяльності.

Складник інституціональний – комплекс інститутів, що забезпечують та регулюють інноваційну діяльність на національному рівні.

Вирізняють такі функціональні блоки НІС.

Перший функціональний блок НІС формують організації академічної, галузевої, вузівської, заводської науки державного і приватного секторів економіки, що здійснюють фундаментальні й прикладні наукові дослідження. Його головною функцією як структурного складника НІС є створення наукового продукту – новації, що має ринковий потенціал.

Другий функціональний блок НІС становлять спеціалізовані організації (структури) різних форм власності, що діють в інноваційній сфері. Це технопарки, галузеві кластери, які є формою науково-промислових комплексів, що належать до територіальної інноваційної інфраструктури, інноваційні центри, інноваційні бізнес-інкубатори, венчурні фонди та ін. Зазначені організації необхідно виокремлювати в особливий функціональний блок національних інноваційних систем, оскільки їх функціональне призначення є подвійним: (а) вони можуть виступати безпосередніми учасниками усіх стадій інноваційного процесу, виконувати функції продукування, впровадження новацій, забезпечення рутинізації й дифузії нововведень, тобто здійснювати інноваційну діяльність на підставі інтеграції наукових, виробничих і ринкових чинників нововведень; (б) зазначені організації виконують також функції інноваційної інфраструктури, спрямовані на створення необхідних умов для ефективної діяльності всіх учасників інноваційного процесу.

Саме специфічність ролі розглянутих організацій у сучасному інноваційному процесі, які здійснюють як інноваційну діяльність, так й її інформаційно-організаційне обслуговування та підтримку, дає підставу для відокремлення їх в особливий функціональний блок НІС – спеціалізовані інноваційні організації.

Третій функціональний блок НІС становлять фірми різних форм власності, що діють у реальному секторі економіки й здійснюють інноваційну діяльність.

Четвертий функціональний блок НІС становлять організації, до функцій яких належить забезпечення сучасного нелінійного інноваційного процесу на базі інтеграції наукової, інноваційної й виробничої сфер економіки – організації інноваційної інфраструктури. Зміст поняття інноваційної інфраструктури слід трактувати у вузькому й широкому значенні. У вузькому – це інфраструктура інноваційної сфери економіки, представлена спеціалізованими інноваційними організаціями, що забезпечують інноваційний процес. У широкому розумінні інноваційна інфраструктура – це інфраструктура інноваційної діяльності, яка разом з організаціями інфраструктури інноваційної сфери включає організації наукової, ринкової й виробничої інфраструктур, що забезпечують ефективну взаємодію суб'єктів інноваційного процесу, що діють у науковій, інноваційній і виробничій царинах економіки.

Важливим елементом національних інноваційних систем є їх п’ятий блок – інституціонально-функціональний, що забезпечує реалізацію призначення блоків НІС, їх взаємозв’язок і взаємодію в сучасному нелінійному інноваційному процесу в умовах певних політичних, економічних, соціальних, національних відносин, правил і норм, притаманних різним країнам. Його головними елементами є: нормативні акти державно-правового регулювання інноваційної діяльності, принципи поміж фірмового інноваційного співробітництва, правила й норми корпоративного управління інноваційним процесом, інноваційна культура й інноваційне мислення.

В Україні здійснюється перехід до інноваційної моделі соціально-економічного розвитку. Її сутнісними характеристиками є:

– головний чинник економічного зростання – інновації як науково-технічне й соціально-економічне явище, результат системного інноваційного процесу ринкового типу;

– основа досягнення господарюючими суб'єктами й суспільством у цілому цілей соціально-економічного розвитку – інноваційна діяльність як здійснення системного інноваційного процесу на підставі інтеграції наукових, виробничих і ринкових чинників нововведень;

– пріоритетна сфера економіки – інноваційна, головною функцією якої є трансформація наукових новацій на інноваційні продукти й технології на підставі інтеграції науки й виробництва;

– організаційно-інституціональна основа інноваційного розвитку економіки – національні інноваційні системи;

– ресурсна основа – інноваційний потенціал суспільства.

У контексті зазначених характеристик формування інноваційної моделі соціально-економічного розвитку суспільства становить собою комплексний науково-технічний і соціально-економічний процес перетворення (а) інновацій – на головний чинник економічного зростання; (б) інноваційної діяльності – на пріоритетний вид економічної активності; (в) інноваційної сфери – на найважливішу сферу економіки, розвиток якої є одним з головних об’єктів державної економічної політики; (г) НІС – на провідний сегмент сучасного господарства.

Стан інноваційного розвитку економіки України відповідно до проекту «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» свідчить про існування широкого кола гострих проблем, подолання яких неможливе без ретельного визначення тих потенційних можливостей, які присутні в національній економіці і які мають стати опорними точками для переходу України на інноваційно-інвестиційну модель розвитку. Найважливішими з них є:

  • наявність в Україні світового рівня людського капіталу і можливість його збільшення за рахунок повернення у вітчизняну економіку значної кількості українських зарубіжних «заробітчан»;

  • багаті та диверсифіковані природні ресурси, включаючи мінеральні, земельні, водні, енергетичні та інші;

  • наявність потужного промислового потенціалу, який забезпечує майже половину випуску товарів і послуг, більше 90% товарного експорту країни;

  • наростання в останнє десятиріччя загальної тенденції до відновлення і збільшення обсягів промислового виробництва, особливо машинобудування;

  • наявність наукових і виробничих досягнень світового рівня: ракетно-космічних технологій, літакобудування, матеріалознавства, виробництва штучних матеріалів тощо;

  • вигідне географічне розташування стосовно транзиту ресурсів, товарів і переміщення людей.

До основних джерел фінансового забезпечення, які використовуються для гарантування науково-технічної та інноваційної діяльності, відносять: бюджетні асигнування, що виділяються на державному і регіональному рівнях; кошти спеціалізованих позабюджетних фондів фінансування НДДКР, які створюються підприємствами і місцевими органами управління; фінансові ресурси різних типів комерційних структур (комерційних банків, пенсійних фондів, інвестиційних компаній тощо); кредитні ресурси спеціально уповноважених урядом інвестиційних банків; кошти наукових, інноваційних та венчурних фондів; кошти наукових установ; іноземні інвестиції; власні кошти підприємств, в тому числі: прибуток, амортизаційні відрахування тощо.

  1   2

Схожі:

8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика icon36. державна інноваційна політика: зарубіжний досвід та можливості використання в україні
Мобільні мережеві технології та соціальні мережі для надзвичайних ситуацій. Інтернет у державній та політичній сферах
8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика iconТаблиця 10 Характеристика рівнів ділової активності суб’єктів господарювання
Стійкий фінансовий стан, активна інвестиційна та інноваційна політика, стійка тенденція зростання темпових показників, підвищення...
8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика iconН. П. Карпчук комунікаційна політика єс у
Ключові слова: комунікаційна політика, транскордонна співпраця, Європейська політика сусідства, Східне Партнерство
8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика iconПлан лекційного заняття: Політика як суспільне явище
Хоча політика виникла кілька тисяч років тому, вона формується значно пізніше, ніж економічні І соціальні відносини, а також мораль....
8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика icon1. Яка із названих дефініцій найбільш точно відтворює поняття "політика":...
Яка з наведених дефініцій є найбільш невідповідною щодо змісту поняття "політика"
8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика iconЯка із названих дефініцій найбільш точно відтворює поняття "політика":...
Яка з наведених дефініцій є найбільш невідповідною щодо змісту поняття "політика"
8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика icon1. Яка із названих дефініцій найбільш точно відтворює поняття "політика":...
Яка з наведених дефініцій є найбільш невідповідною щодо змісту поняття "політика"
8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика icon4. Маркетингова товарна політика
Традиційно ця політика становить основний зміст маркетингової діяльності, бо коли підприємство не виготовляє корисних споживачам...
8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика iconРозклад Понеділок
Дввс (л): Римське право, доц. В. Гутник А1; Зовнішня політика держави доц. М. Гладиш 207; Інформаційна політика держави (пр), ас....
8. структурна та інвестиційно-інноваційна політика iconПлан лекції Внутрішня політика лейбористських та консервативних урядів...
Кучер В. І., Майборода О. М. Всесвітня історія. Новітній період (від початку Другої світової війни): Підруч для 11-го кл. – К.: Ґенеза,2004....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка