План лекційного заняття: Влада як суспільне явище




НазваПлан лекційного заняття: Влада як суспільне явище
Сторінка4/4
Дата конвертації20.06.2013
Розмір0.55 Mb.
ТипДокументы
skaz.com.ua > Географія > Документы
1   2   3   4

6. Основні принципи та теорії демократії

Принципово важливим для теорії демократії було обґрунтування видатним французьким мислителем Ж.-Ж. Руссо ідеї народного суверенітету. На основі ідеї суспільного договору він доводив, що джерелом і верховним носієм влади в суспільстві є народ. Ця влада неподільна, вона здійснюється безпосередньо самим народом і не може бути передана окремій особі чи органу. Ідея народного суверенітету, тобто визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві, стала вихідним принципом теорії і практики демократії.

Заперечуючи можливість передання народом влади окремим особам чи органам, Ж.-Ж. Руссо виступав за пряме народоправство. Це був елемент утопізму в його концепції демократії, оскільки постійне пряме народоправство можливе лише в невеликих спільнотах і нездійсненне в масштабах держав із значною чисельністю населення. Тому наступним принципом демократії стала обґрунтована, зокрема Ш.-Л. Монтеск'є, ідея представництва, згідно з якою народ як єдине джерело і верховний носій влади в суспільстві делегує владні повноваження державним органам. Головним таким органом є загальнонаціональна представницька установа, яка формується шляхом виборності. Виборність органів влади також виступає одним із принципів демократії.

Обов'язковим принципом демократії є громадянський консенсус, тобто принципова згода основної маси громадян дотримуватися встановлених правових умов, у межах яких мають досягатися часткові цілі. Громадянський консенсус передбачає ще один принцип демократії – мажоритарним, тобто правління більшості. Політичні рішення, особливо ті, що мають суспільне значення, приймаються більшістю й її згоди. Цей принцип вимагає використання форм і процедур, які дають змогу виявити політичну більшість. Основними з них є представницьке правління та форми безпосередньої демократії. Правління більшості передбачає ще один принцип демократії – дотримання та охорону прав меншості.

Перелічені принципи демократії в узагальненому вигляді формулюються як принцип участі народу у здійсненні державної влади. Ця влада має здійснюватись на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу й судову гілки. Поділ влади та взаємна урівноваженість її гілок на основі механізму стримувань/противаг покликані унеможливити зосередження державної влади в одному органі чи узурпацію її однією особою. Принцип поділу державної влади є одним із найважливіших принципів демократії.

До основних принципів демократії належать теж принципи рівності і свободи. Традиційне для демократії тлумачення свободи полягає в тому, що її звичайно сприймають як відсутність широких обмежень діяльності особи. Але це не означає абсолютної свободи. Держава встановлює певні вимоги, яким має відповідати діяльність кожної особи. Межею свободи будь-якої людини є свобода інших людей. Принцип свободи деталізується у конституційно проголошених правах і свободах, до найважливіших з яких належать політичні: свобода слова, друку, процесій, зборів, мітингів, совісті, право на участь у вирішенні державних справ, на самоврядування, на посаду на державній службі, виборче право . Демократія передбачає надійні гарантії прав та свобод особи, у тому числі судові.

Відповідно щодо принципу рівності визнається рівність усіх перед законом, усі громадяни наділяються однаковими правами та обов'язками. Принцип рівності передбачає й відсутність закріпленої в праві дискримінації з будь-яких ознак.

Принципом демократії є політичний та ідейний плюралізм, згідно з яким політичне життя має включати різних взаємозалежних і водночас автономних політичних груп, ідеї і програми яких постійно змагаються. Політичний плюралізм найповніше проявляється у багатопартійності. Він передбачає право кожної політичної організації дотримуватися, будь-яких поглядів і зобов'язує поважати інші думки. Плюралізм включає також політичне суперництво, наявність та офіційне визнання опозиції до влади.

Розрізняють пряму, або безпосередню, та представницьку демократію. Пряма демократія передбачає безпосереднє волевиявлення народу з тих чи інших питань життєдіяльності держави, наприклад на зборах, референдумі, виборах, мітингу, демонстрації. Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважними зборами обраних представників: парламентами, асамблеями, радами. Найважливішим засобом безпосередньої демократії є вибори, а виборче право визнається основним політичним правом громадянина.

Головна суперечність демократії – це суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Відомий англійський філософ Карл Поппер (1902-1994) вважав демократію не лиш неможливою, недоцільною. Справді, демократія у прямому її розумінні (як безпосередня влада народу) неможлива навіть технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого державного питання на всіх рівнях. Більше того, це народоправство недоцільне з точки зору ефективності влади, бо абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою і суспільством. До того ж правляча більшість, як й народ у цілому, за певних умов може бути таким же тираном, як і одноособовий деспот.

Різне теоретичне вирішення суперечності між ідеалом демократії та її реальністю знаходить вияв в існуванні багатоманітних концепцій демократії. Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія, яка найповнішою мірою ґрунтується на перелічених принципах демократії. Головна ідея лібералізму – ідея індивідуальної свободи. Відповідно до неї ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу як незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Забезпечення громадянської свободи ґрунтується на реалізації передусім особистих прав і свобод індивіда: права на життя й недоторканність особи, права на свободу і на спротив насильству, права на власність і вільну економічну діяльність, свобод приватного життя – недоторканності житла, таємниці листування, свободи пересування й вибору місця проживання тощо. А наявність в індивіда політичних прав і свобод надає йому можливість брати участь у здійсненні державної влади, впливати на державу з метою задоволення особистих і спільних інтересів і потреб. Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу, але віддає перевагу представницькій демократії, яка дає змогу найповнішою мірою поєднати ідеал демократії та можливості його практичного здійснення. Відповідно, демократію розуміють як відповідальне правління, уряд, здатний приймати рішення і нести за них відповідальність. Основними елементами представницької демократії визначаються конституційність та обмеження політичного панування. Тому ліберальну демократію називають іще конституційною демократією, за якої воля народу проявляється не повною мірою і прямо, безпосередньо, делегується представникам, які в процесі прийняття політичних рішень виражають цю волю самостійно і під власну відповідальність.

Лібералізм розвивався як ідеологія буржуазії. Відповідно класична ліберальна концепція демократії і її практичне втілення відбивали інтереси передусім суспільного класу. Притаманна лібералізму абсолютизація індивідуальної свободи спричиняє соціальну поляризацію суспільства, загострення класової боротьби, породжує політичну нестабільність тощо. Подолати ці й подібні недоліки покликана концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis – множинний) як сучасний різновид ліберальної демократії. Така демократія ґрунтується на врахуванні всієї множинності, багатоманітності соціальних інтересів. Основною ознакою її є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. Прийняття органами влади тих чи інших рішень в таких умовах є результатом взаємодії і конкуренції різних політичних сил, насамперед політичних партій та багатоманітних груп інтересів.

У концепції плюралістичної демократії політична система суспільства розглядається як механізм, що забезпечує баланс класових, етнічних, демографічних, професійних, територіальних, релігійних і подібних груп та їх організацій. Кожна з них впливає на формування політики, проте жодна не займає монопольного становища. Відбувається дрібнення політичної влади між державними і громадськими інститутами. Різноманітні соціальні інтереси, в тому числі інтереси трудящих, таким чином якнайповніше враховуються. Якщо ж яка-небудь соціальна група вважає, що здійснювана політика не відповідає її інтересам, то вона має можливість домагатися відкритого обговорення відповідних проблем і прийняття необхідних політичних рішень.

Концепція плюралістичної демократії постала найвпливовішою та поділялась більшістю політологів у 60-ті – на початку 70-х років XX ст. На перший погляд, плюралістична демократія – це демократія для всіх. Проте вона не позбавлена низки недоліків. Одним із них є те, що для задоволення інтересів і потреб певних суспільних груп, наприклад молоді, жінок чи найбідніших верств населення, створення реальних рівних можливостей для їх участі у здійсненні державної влади цим групам необхідно надавати певні пільги і привілеї. Але закріплення будь-яких привілеїв і пільг для тих чи інших соціальних груп суперечить одному з основних принципів демократії – рівності всіх громадян перед законом. Розширення фактичної рівності ставить під загрозу і такий основоположний принцип демократії, як свобода. Крім того, концепція плюралістичної демократії абсолютизує можливості політичного представництва соціальних інтересів через політичні партії і різноманітні організації як групи інтересів. Рядові члени партій і громадських організацій реально відіграють у них другорядну роль, а основні рішення приймаються їх керівниками, причому не завжди в інтересах тих же рядових членів. Нарешті, нереальна сама установка концепції плюралістичної демократії на те, що все населення буде представлене в партіях і групах інтересів, що ці об'єднання будуть рівними за своїм політичним впливом. Найбільший вплив на політику в країнах з розвиненою ринковою економікою справляють різноманітні підприємницькі структури, особливо загальнонаціональні, галузеві та міжгалузеві об'єднання підприємців. Саме вони мають найширші матеріальні й фінансові можливості для впливу на органи влади. Відчутний вплив на політику мають і профспілки, які є наймасовішими організаціями найманих працівників.

Зростання політичного впливу об'єднань підприємців та профспілок спричинило виникнення концепції корпоративної демократії. Корпорація (від лат. corporatio – об'єднання) – сукупність осіб, об'єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів. У країнах Заходу корпораціями називають, зокрема, акціонерні товариства, профспілкові об'єднання та організації місцевої влади (муніципалітети). Згідно з концепцією корпоративної демократії політика має здійснюватись за участю держави, а також обмеженої кількості наймасовіших і найвпливовіших організацій, передусім об'єднань підприємців і профспілок як виразників інтересів широких верств населення. Задана політика дістала назву політики соціального партнерства, або трипартизму. В багатьох країнах Заходу створені засновані на представництві підприємців, профспілок і держави спеціальні трипартистські органи, котрі визначають основні параметри соціально-економічної стратегії держави. За своїм змістом концепція корпоративної демократії близька щодо концепції плюралістичної демократії. Основна відмінність між ними полягає в тому, ніби плюралістична демократія передбачає політичне представництво всієї багатоманітності соціальних інтересів, а корпоративна демократія обмежує це представництво лиш найвпливовішими об'єднаннями. Якщо прихильники плюралістичної демократії вважають, що найоптимальніший вплив на державну політику справляють багатоманітні конкуруючі між собою групи інтересів, то прихильники корпоративної демократії визнають такий вплив лише за обмеженою кількістю організацій, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави. За таких умов корпоративні об'єднання набувають монопольного права на політичне представництво інтересів не тільки членів цих об'єднань, а й інших верств населення. Якщо врахувати, що в країнах Заходу більше половини найманих працівників не є членами профспілок, то це означає, що вони не мають власного політичного представництва в системі корпоративної демократії.

Обмеженість концепцій ліберальної, плюралістичної та корпоративної демократії спонукає політологів шукати інші теоретичні моделі демократичного здійснення державної влади. Однією з них є концепція партисипаторської (учасницької) демократії (від франц. participer – брати участь). Партисипаторна демократія – демократія участі. Коли ліберальна демократія обмежується формально-правовим забезпеченням рівності і свободи, то партисипаторна демократія спрямована на досягнення дієвої свободи й рівності, забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади.

Всупереч досить поширеним уявленням про недемократичні настрої мас, здатних сприяти встановленню тиранічного правління, прихильники партисипаторної демократії стверджують, що антидемократична позиція мас – не іманентно притаманна їм риса, а результат їхньої недостатньої освіченості, низької матеріальної забезпеченості, відсутності можливостей реально впливати на політику. У зв'язку з цим ставиться завдання підвищення матеріального, освітнього й загального культурного рівня населення, особливо щодо його нижчих прошарків, залучення їх до вирішення суспільних і державних справ. А утвердженню недемократичного державного правління повинні запобігати не відлучення неосвічених мас від політики, а інституціональні перешкоди. Освічена й добре інформована громадськість здатна здійснювати демократичний контроль через загальні вибори і представницький уряд.

Концепція партисипаторної демократії передбачає широке залучення освічених громадян до участі у здійсненні влади, децентралізація політичних рішень, громадський, контроль над їх прийняттям сприятимуть досягненню справжньої рівності та свободи. Зважаючи на неможливість переходу щодо прямої демократії, прихильники партисипаторної демократії пропонують змішану форму політичної організації, в якій поєднувались елементи прямої і представницької демократії. На їхню думку, демократія участі – це пірамідальна система із прямою демократією в основі та представницькою демократією вище від неї.

Головною особливістю марксистського розуміння демократії є розгляд її в нерозривному зв'язку із матеріальними умовами життя суспільства та його класовою структурою. Марксизм вважає, що в класовому суспільстві демократія є виявом диктатури економічно пануючого класу. В умовах експлуататорського ладу – рабовласницького, феодального і буржуазного – інститути демократії слугували та слугують тим класам, в руках яких перебували та перебувають засоби виробництва: рабовласникам, феодалам і буржуазії. Марксизм водночас вважає, що буржуазна демократія є найрозвиненішим історичним типом демократії експлуататорського суспільства вже тому, що покінчила з абсолютизмом і проголосила найважливіші права і свободи особи.

Вищим типом політичної демократії марксизм визнає соціалістичну, або пролетарську, демократію. Головна відмінність соціалістичної демократії від буржуазної вбачається в тому, що вона є владою більшості суспільства – трудящих (диктатурою пролетаріату), спрямованою проти його експлуататорської меншості, тоді як буржуазна демократія є владою незначної меншості – власників засобів виробництва. Соціалістична демократія базується на суспільній власності на засоби виробництва, яка виступає економічною основою утвердження соціальної рівності людей і їх справжньої свободи як звільнення від капіталістичної експлуатації. Вважається, що на відміну від буржуазної демократії соціалістична демократія не тільки проголошує політичні свободи й соціально-економічні права, але й надійно їх гарантує. Поряд з представницькою демократією за соціалізму використовуються різні форми безпосередньої демократії, що знаходить вияв у діяльності громадських організацій, в системі народного контролю, у практиці всенародного обговорення проектів найважливіших законів тощо.

Реально за соціалізму встановлюється не повновладдя народу, а всевладдя однієї політичної партії, яке внаслідок недемократичної побудови самої партії переростає у всевладдя партійного керівництва. Соціалістична демократія заперечує поділ влади. Представницькі органи влади хоча й обираються населенням, але перебувають під жорстким партійним контролем. Вибори мають формальний характер вже хоча б тому, що проводяться за наявності лише однієї кандидатури на виборну посаду. Громадські організації також діють під жорстким партійним керівництвом і використовуються насамперед як засоби партійного впливу на маси. Це же стосується й засобів масової інформації, які перебувають у державній власності і контролюються комуністичною партією.

Окрім зазначених, у теорії демократії існують також інші концепції демократії: ринкова, плебісцитарна, консенсусна, референдумна та ін. Окрему групу складають концепції елітарної демократії як намагання поєднати несумісні, на перший погляд, теорію демократії і теорію еліт. Такі концепції розглядаються нижче в контексті теорії політичних еліт.

Список використаних джерел:

  1. Шляхтун П. П. Політологія. Теорія та історія політичної науки. – К. : Либідь, 2002. – 576 с. – Режим доступу : http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-52.html

  2. Політологія : Підручник / За ред. М.М. Вегеша. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 384 с. – Доступ : http://politics.ellib.org.ua/pages-2618.html

  3. Політологія : Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. – К. : Вища шк. , 1998. – 304 с. – Режим доступу до кн. : http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-13.html

  4. Політологія : підручник / Ю.М. Розенфельд, Л.М. Герасіна, Н.П. Осипова, М.І. Панов, О.М. Сахань, О.В.Ставицька. – Харків : Право, 2001. – Доступ : http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-58.html

  5. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – 4-те вид., випр. і доп. – Л. : Світ, 2001. – 384 с. – Режим доступу до кн. : http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-56.html

  6. Політологія : Навчальний посібник / Юрій М. Ф. – К. : Дакор, КНТ, 2006. – 416 с. – Доступ : http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-45.html

  7. Політологія : Навчально-методичний комплекс / За ред. Ф. М. Кирилюка. – К., 2005. – Режим доступу : http://politics.ellib.org.ua/pages-2117.html
1   2   3   4

Схожі:

План лекційного заняття: Влада як суспільне явище iconПлан Влада як суспільне явище. Структура та типологія політичної влади
У первісному суспільстві воля індивіда була підпорядкована волі колективу це влада освячених звичаїв, традицій, це регулювання людських...
План лекційного заняття: Влада як суспільне явище iconПлан лекційного заняття: Політика як суспільне явище
Хоча політика виникла кілька тисяч років тому, вона формується значно пізніше, ніж економічні І соціальні відносини, а також мораль....
План лекційного заняття: Влада як суспільне явище iconПлан проведення лекційного заняття з навчальної дисципліни
Правомірність І допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві
План лекційного заняття: Влада як суспільне явище icon1. Мова як суспільне явище. Основні функції мови. Зміст І структура курсу ум в школі
Мова як суспільне явище. Основні функції мови. Зміст І структура курсу ум в школі
План лекційного заняття: Влада як суспільне явище iconПлан-конспект проведення лекційного заняття тема 1
Навчальна мета: Довести до студентів нормативні положення щодо організації та управління цивільною обороною в Україні
План лекційного заняття: Влада як суспільне явище iconПлан проведення лекційного заняття тема №
Навчальна мета: Розкрити та законспектувати питання: поняття, види абсолютних їх значення у правовій статистиці. Визначити основні...
План лекційного заняття: Влада як суспільне явище iconПлан проведення лекційного заняття тема №
Навчальна мета: Розкрити та законспектувати питання: поняття, види абсолютних їх значення у правовій статистиці. Визначити основні...
План лекційного заняття: Влада як суспільне явище iconПлан Мова як суспільне явище. Суспільна природа мови І мовної діяльності....
Сучасне мовознавство виходить із розуміння мови як суспільного явища. Водночас в історії мовознавства здійснювалися численні спроби...
План лекційного заняття: Влада як суспільне явище iconПлан проведення лекційного заняття тема №
Навчальна мета: формування у слухачів теоретичних знань про статистичне спостереження його види та форми. Законспектувати основні...
План лекційного заняття: Влада як суспільне явище iconТема Політика як суспільне явище. Політологія як наука
Об’єкт та предмет дослідження політології. Основні категорії, функції та методи дослідження
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2015
звернутися до адміністрації
skaz.com.ua
Головна сторінка